Переклад офіційно - ділових текстів та документів

Вступ

Володіння іноземною мовою завжди вважалося показником високої культури, освіченості та загального рівня розвитку людини. Англійська мова є однією з міжнародних мов, оскільки вона належить до найпоширеніших у світі та слугує засобом комунікації для людей з різних куточків планети. Нею розмовляють понад 450 мільйонів осіб. Вона є офіційною мовою Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Сполучених Штатів Америки, Австралії, Нової Зеландії, Канади, а також однією з офіційних мов Республіки Індії.

У сучасному світі дедалі більшою стає потреба у спілкуванні в таких галузях, як наука, культура, торгівля тощо. Здебільшого така взаємодія стає можливою саме завдяки перекладу. Тому впродовж останніх десятиліть зростає інтерес не лише до художнього та поетичного перекладу, які традиційно вважалися сферою літературознавців, а й до перекладу публіцистичних матеріалів, науково-технічної літератури та усного мовлення.

У перекладацькій практиці основою для співвідношення перекладу та стилю виступає зміст, який має двомірний характер: зміст як ідея завершеного тексту або його фрагмента та зміст як доцільність тексту. Поняття «зміст як доцільність» відображає логіку комунікації. Формами, що визначають сприйняття змісту, є жанр і стиль. У процесі перекладу розуміння жанру та стилю спрямоване на збереження форми мовного вираження думки, яка має бути відтворена мовою перекладу.

Мета роботи: висвітлити особливості перекладу офіційно-ділових текстів та документів.

1. Перекладознавство – наука про переклад

Перекладознавство, або теорія перекладу, є однією з наймолодших лінгвістичних дисциплін. У світі постійно зростає потреба у спілкуванні в таких сферах, як наука, культура, торгівля тощо. У більшості випадків така комунікація здійснюється через переклад. Саме тому в останні десятиліття виник значний інтерес не тільки до художнього й поетичного перекладу, які раніше належали літературознавцям, але й до перекладу публіцистики, науково-технічної літератури та усного перекладу. Постала нагальна потреба перейти від окремих перекладацьких прийомів до узагальнення того, що притаманне перекладу загалом, а також визначити сутність процесу перекладу. Теорія перекладу стає лінгвістичною наукою, яка спирається на мовні закономірності, властиві будь-якому процесу перекладу. Розробляються також окремі теорії перекладу, присвячені специфіці перекладу різних жанрів літератури. У цьому контексті важливо визначити місце теорії перекладу серед інших лінгвістичних дисциплін. Англійський лінгвіст Дж. Кетфорд вважає, що теорія перекладу є частиною порівняльної лінгвістики, оскільки вона досліджує відносини між мовами. Л. С. Бархударов більш точно визначає місце цієї дисципліни. Оскільки переклад реалізується в конкретних мовних творах, тобто в текстах, то «лінгвістична теорія перекладу – це не що інше, як порівняльна лінгвістика тексту, тобто порівняльне вивчення семантики тотожних різномовних текстів».

Завдання загальної теорії перекладу, на думку Кетфорда, полягає у визначенні характеру та умов досягнення перекладацької еквівалентності. В. Н. Комісаров також вважає, що завдання загальної теорії перекладу полягає у створенні теоретичної моделі перекладу, яка б пояснювала поняття еквівалентності та особливості процесу створення тексту перекладу. Дослідження в цій галузі мають зрештою привести до розробки загальної теорії еквівалентності, тобто до визначення того, що слід розуміти під рівноцінністю перекладу оригіналу.

Інший напрямок досліджень у теорії перекладу пов'язаний із вивченням самого акту перекладу та спробами описати процес функціонування цієї системи. Багато вчених вбачають завдання теорії перекладу у створенні лінгвістичної моделі процесу перекладу.

Деякі автори намагаються здійснити психолінгвістичний аналіз перекладацької діяльності або глибше дослідити окремі проблеми перекладу (труднощі, пов'язані з розбіжностями в граматичних, лексичних і стилістичних структурах англійської та української мов, різні трансформації мовної структури при перекладі).

Перекладач має навчитися читати текст у його внутрішній, мовній формі, щоб уміти виявляти автора в тексті, творця в «продукті» та розуміти зовнішній текст у його внутрішній діалогічній формі. Це означає зрозуміти текст у великих розумових формах. Розуміння як необхідний елемент спілкування означає здатність здійснити адекватну реакцію. У цьому випадку розуміння виражається не лише у співвідносності денотативного змісту оригіналу та перекладу, а й у погодженості програм діяльності продукування та репродукування.

У перекладацькій діяльності основою для співвіднесення перекладу й стилю є зміст, явище двомірне: зміст як ідея завершеного тексту чи його фрагмента та зміст як доцільність тексту. У понятті «зміст як доцільність» відображена логіка комунікації. Формами, що обумовлюють сприйняття змісту, виступають жанр і стиль. У перекладі розуміння жанру й стилю спрямоване на збереження форми мовного вираження думки, яка має бути ідентично відтворена мовою перекладу. Для перекладача зрозуміти зміст, реалізований у тексті у вигляді жанрово-стилістичної організації мови, означає:

• погодити програму продукування твору з програмою репродукування в перекладі;
• слідувати при перекладі заданому даною програмою напрямку руху змісту;
• дати адекватний словесний еквівалент мовою перекладу;
• виробити відповідно до цієї програми перекладацькі рішення й забезпечити адекватну реакцію сприйняття перекладеного тексту.

Опанування жанрово-стилістичної інформації є надійною практичною опорою в роботі перекладача.

У даній роботі ми зупинимося лише на деяких проблемах теорії перекладу, які, на наш погляд, становлять найбільший інтерес для формування приватної теорії науково-технічного перекладу та особливо практики науково-технічного перекладу.

Традиційно науково-технічний переклад як особливий вид перекладацької діяльності виділяється серед інших видів перекладу за ознакою функціонально-стилістичної характеристики та жанрової приналежності перекладного матеріалу. Подальша деталізація підвидів перекладу, що виділяються за цими ознаками, залежить від ступеня розробленості вихідної функціонально-стилістичної та жанрової класифікації текстів, а їх «змістовні» особливості визначаються специфікою окремих жанрів.

Пропонувалося виділяти та характеризувати спеціальні види перекладу не тільки за жанрово-стилістичними, але й за прагматичною ознакою мети перекладу, за прагматичною спрямованістю самих науково-технічних текстів, за безпосереднім зв'язком науково-технічного перекладу з науково-технічною інформацією, частиною якої він є.

У цей час поряд із традиційним повним письмовим та усним перекладами широкого поширення набули нові типи й види перекладів (реферативний, сегментний, аспектний, консультативний та ін.). Нові види перекладацької діяльності потребують подальшого дослідження та систематизації.

2. Типи перекладу

Усі тексти, що циркулюють у сфері науково-технічного перекладу, можуть бути поділені на два основних типи:

1.1. Тексти із твердою структурою;

1.2. Тексти з м'якою структурою.

2. За ознакою функціонального стилю:

2.1. Науково-технічні тексти;

2.2. Офіційно-ділові тексти.

3. За ознакою функціонального підстилю:

3.1.1. Власне наукові тексти;

3.1.2. Технічні тексти;

3.2.1. Юридичні тексти;

3.2.2. Управлінські тексти;

3.2.3. Ділова кореспонденція;

3.2. Науково-ділові тексти;

3.3. Науково-публіцистичні тексти;

3.4. Науково-інформаційні тексти.

Тексти груп 3.1.1. – 3.1.2. виділяються як субкатегорії науково-технічного функціонального стилю. Тексти груп 3.2.1. – 3.2.2. виділяються як субкатегорії офіційно-ділового функціонального стилю. Тексти груп 3.3. та 3.4. виділяються в результаті перетинання різних функціонально-стильових категорій, тобто є функціонально змішаними.

Науково-ділові тексти поєднують риси науково-технічного та офіційно-ділового функціональних стилів. Науково-публіцистичні тексти поєднують риси наукового та публіцистичного функціональних стилів.

Тексти власне наукового підстилю:

3.1. Академічні тексти;

3.2. Навчальні тексти;

3.3. Енциклопедичні тексти;

3.4. Виробничо-технічні тексти;

3.5. Інструктивні тексти;

3.6. Довідкова література.

Тексти науково-ділового підстилю поділяються на:

1. Стандарти, специфікації;

2. Описи винаходів;

3. Власне науково-публіцистичні.

4. За ознакою мовних модусів:

4.1. Оповідальні;

4.2. Описові;

4.3. Пояснювальні;

4.4. Полемічні.

5. За ознакою предметно-тематичного змісту:

5.1. Тексти циклу точних наук;

5.2. Тексти природного циклу;

5.3. Тексти гуманітарного циклу.

6. Жанрові групи функціонального стилю:

6.1.1. Книга;

6.1.2. Монографія;

6.1.3. Стаття;

6.1.4. Дисертація;

6.1.5. Доповідь;

6.1.6. Повідомлення;

6.1.7. Виступ;

6.1.8. Звіт;

6.1.9. Замітка;

6.1.10. Інформаційна карта.

6.2.1. Інструкція;

6.2.2. Керівництво ... 6.2.9. Опис.

6.3.1. Енциклопедія...

6.4.1. Акт;

6.4.2. Заявка;

6.4.3. Рекомендація;

6.4.4. Договір;

6.4.5. Рекламація;

6.4.6. Проект;

6.4.7. Постанова;

6.4.8. Рішення;

6.4.9. Вказівка;

6.4.10. Лист.

6.5. Стандарт...

6.6. Реферат...

6.7. Нарис.

7. За ознакою експресивно-стильової відміченості:

7.1. Стилістично відзначені;

7.2. Стилістично нейтральні.

8. За конкретними прагматичними установками:

8.1. Тексти, що інформують;

8.2. Тексти, що пропонують;

8.3. Тексти, що орієнтують;

8.4. Тексти, що систематизують.

За зазначеними вище ознаками можуть бути категоризовані й окремі частини тексту.

Типи перекладів науково-технічної літератури:

1. Переклади, що виділяються за співвідношенням типів мови перекладу та мови оригіналу:

1.1. Внутрішньомовний переклад;

1.2. Міжмовний переклад.

2. Переклади, що виділяються за загальною характеристикою суб'єкта перекладацької діяльності та за його відношенням до автора перекладного тексту:

2.1. Традиційний переклад;

2.2. Машинний переклад;

2.3. Змішаний переклад.

3. Переклади, що виконуються за типом перекладацької сегментації тексту та за використовуваними одиницями перекладу:

3.1. Поморфемний переклад;

3.2. Послівний переклад;

3.3. Пофразовий переклад;

3.4. Абзацно-фразовий переклад;

3.5. Цільнотекстовий переклад.

4. Переклади, що виділяються за ознакою форми презентації тексту перекладу та тексту оригіналу:

4.1. Письмовий переклад;

4.2. Усний переклад.

5. Переклади, що виділяються за ознакою характеру та якості відповідності тексту перекладу тексту оригіналу:

5.1.1. Вільний переклад;

5.1.2. Вільний переклад;

5.1.3. Адекватний переклад;

- точний переклад;

- автентичний переклад (переклад офіційного документа, зазвичай договору, що має однакову юридичну чинність із оригіналом; відповідно до міжнародного права текст договору може бути вироблений і прийнятий однією мовою, але його автентичність установлена на двох і більше мовах);

- завірений переклад (переклад, відповідність якого оригіналу підтверджується юридично).

6. Переклади, що виділяються за ознакою жанрово-стилістичної характеристики перекладного матеріалу та жанрової приналежності:

6.1. Науково-технічний переклад;

6.2. Суспільно-політичний переклад;

6.3. Художній переклад;

6.4. Військовий переклад;

6.5. Юридичний переклад;

6.6. Побутовий переклад.

7. Переклади, що виділяються за ознаками повноти та способу передачі змісту оригіналу:

7.1. Повний переклад;

7.2. Неповний переклад.

8. Переклади, що виконуються за ознакою основної прагматичної функції:

8.1. Практичний переклад;

8.2. Навчальний переклад;

8.3. Експериментальний переклад;

8.4. Еталонний переклад.

9. Переклади, що виділяються за ознакою первинності/непервинності тексту оригіналу:

9.1. Прямий переклад;

9.2. Непрямий переклад;

9.3. Зворотний переклад.

10. Переклади, що виконані за ознакою підстави (мотиву) виконання:

10.1. Плановий переклад;

10.2. Замовлений переклад;

10.3. Ініціативний переклад.

11. Переклади, що виділяються за ознакою їх завершеності:

11.1. Завершений переклад;

11.2. Незавершений переклад;

11.3. Проміжний переклад.

12. Переклади, що виділяються за ознакою:

- мовної складності;

- якості;

- літературної обробки;

- відредагованості.

13. Переклади, що виділяються за ознакою адекватності:

13.1. Семантико-стилістичний адекватний переклад;

13.2. Прагматичний;

13.3. Дезиративно-адекватний переклад.

Таким чином, переклад – це дуже складна та різноманітна структура, яка потребує від перекладача багатьох знань, умінь та навичок.

3. Переклад офіційних документів у новому Європейському просторі

Для побудови та розуміння мовного втілення нових реалій у європейському просторі необхідним є залучення екстралінгвістичних знань щодо сфер, які досліджуються.

Вважаємо за доцільне навести окремі факти про Раду Європи, її структуру та основні напрямки діяльності з посиланням на відповідний матеріал. На нашу думку, такий огляд складає фонові знання, необхідні для інтерпретації юридичного, адміністративного дискурсу, процесів глобалізації, представлених у мовному коді.

Із створенням Європейського Союзу виникло нове регіональне об'єднання країн, яке за своїми цілями та правовою структурою не має аналогів у світовій історії. Функціонування та розвиток структур Євросоюзу спрямовані на досягнення інтеграції європейських держав на економічному та політичному просторах. Такий комплексний підхід сприяє гармонійному економічному й соціальному прогресу, забезпечує зміцнення позицій ЄС на міжнародній арені.

Провідну роль у структурі та діяльності Європейського Союзу та у визначенні його статусу на міжнародному рівні відіграє Рада Європи.

Рада Європи була створена 5 травня 1949 року десятьма державами. Сьогодні до неї входять 45 держав, включаючи Україну, у яких мешкає 800 мільйонів європейців.

Рада Європи являє собою міжурядову організацію, яка ставить перед собою наступні завдання:

• захист прав людини, плюралістичної демократії та верховенства права;
• сприяння усвідомленню та розвитку культурної самобутності й культурного розмаїття кожної держави;
• пошук вирішення проблем, що постають перед європейською спільнотою (запобігання дискримінації національних меншин, боротьба з тероризмом, боротьба з ВІЛ/СНІДом, організованою злочинністю, торгівлею наркотиками, людьми, відмиванням брудних коштів тощо);
• сприяння у зміцненні демократичної стабільності в Європі шляхом підтримки політичних, законодавчих та конституційних реформ.

Рада Європи розглядає усі важливі питання європейського співтовариства, за виключенням питань оборони. Програма діяльності включає такі сфери, як права людини, воля та незалежність ЗМІ, співпраця в правовій області, соціальні питання, охорона здоров'я, освіта, культура й культурна спадщина, спорт, молодь, місцева демократія та транскордонне співробітництво, екологія, територіальні питання.

На сьогоднішній день Радою Європи було розроблено більш ніж 180 конвенцій. Здебільшого ці конвенції стосуються захисту прав людини, але також торкаються галузей, які зміцнюють згуртованість країн-членів РЄ у демократичній, соціальній та культурній галузях. Серед найважливіших конвенцій та угод Ради Європи слід назвати Європейську конвенцію з прав людини (1950), Європейську конвенцію про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (1987), Європейську соціальну хартію (1961), Конвенцію про захист національних меншин (1994), Європейську хартію регіональних мов та мов національних меншин (1992). Україна підписала та ратифікувала більшість із конвенцій та угод Ради Європи. Окрім конвенцій, фундамент діяльності РЄ створюють резолюції, хартії, угоди, рішення, ухвали, декларації та ряд інших документів. Усі вони відрізняються своїм юридичним статусом, граматичними, лексичними та прагматичними особливостями.

На думку В. В. Калюжної, для документів міжнародних організацій (далі МО) невід'ємними є такі риси, як логічність, офіційність, відсутність емоційності, точність, стереотипність та імперативність. Залежно від різновидів документів деякі риси набувають першорядного значення, інші – другорядного. Так, логічність – це, по-перше, наявність понятійного апарату, по-друге, логічна спаяність (зрощення) та витримана логічна послідовність, по-третє, логічне виділення. Мовні засоби, що забезпечують логічність як стильову рису документів МО, є найбільш очевидними – це ряд синтаксичних особливостей, які створюють послідовність викладу: чітка архітектонічна побудова тексту, складні речення тощо.

Офіційність юридичного документу забезпечується сталою сукупністю мовних засобів, які створюють ефект нейтральності, формальності, діловитості, а саме: нейтральна лексика, запозичені слова, спеціальна термінологія, вживання якої пов'язане з екстралінгвістичними властивостями дискурсу. Варто зазначити, що юридичний дискурс документів РЄ поступово набуває характерних особливостей «Євро-англійської» мови, що відносно недавно з'явилася в європейській спільноті як адміністративна лінгва-франка та уособлює логічне продовження процесу глобалізації та інтеграції європейських держав.

Не менш важливою рисою документів як РЄ, так і інших МО є точність, що включає розуміння самоцілі й засобів її досягнення. Позначка документу офіційного стилю полягає в точному вираженні думки, у викладенні певних положень і досягається шляхом оптимального відбору слів, форм та конструкцій, запобіганні неоднозначних тлумачень.

У нерозривному зв'язку з точністю знаходиться стереотипність, яка передбачає штамповий характер документів, їх шаблонність, необхідні для оформлення документу та створення його текстової архітектоніки. Особливо це стосується резолюцій, конвенцій та статутів, для яких важливу роль відіграє композиційний малюнок, закріплений за даним типом документів. Значення текстового шаблону полягає в тому, що він допомагає донести до читача конкретну інформацію, налаштувати на сприйняття саме цього документу, а не іншого.

Висновки

Стиль документів не є однорідним, він залежить від тематики, характеру, спрямованості організації та цільового призначення документа, що пов'язане з ознаками певного жанру. Основними стильовими рисами документів МО (міжнародних організацій) є: логічність, об'єктивність, ясність, офіційність, неемоційність, точність, стереотипність, конкретність, знеособленість, узагальненість, строгість.

Деякі риси не завжди мають однакове значення та якість (точність, логічність, неемоційність) і не завжди присутні в різних видах документів (ясність і об'єктивність). Останнє визначається як позалінгвістичним фактором («дипломатична мова конференцій», відбиття сукупної думки), так і лінгвістичним (використання амбівалентних структур).

Певні стилістичні риси закріплюються за жанром документа (регламентуючий – імперативність, резюмуючий – синтаксична чіткість і композиційна стереотипність).

Опис функціональних стилів – і як стереотипів мовної діяльності, і як типів і жанрів текстів та висловлень – завжди прагне до узагальнення, до виділення деяких інваріантних особливостей того або іншого стилю, до виділення їх як якихось самостійних сфер мови або мовної діяльності. Насправді твердих границь між ними ніколи не було, немає й, будемо сподіватися, не буде й у майбутньому, тому що це – деградація мови й суспільства, що на ній говорить. І, навпаки, стирання граней між функціональними стилями, між високим і низьким словом – це теж деградація мови й суспільства, що на ній говорить. Тут мається на увазі та обставина, що відправник повідомлення, діючи в рамках прийнятого стереотипу мовної діяльності, неусвідомлено або свідомо може виходити за рамки прийнятого стереотипу. Неусвідомлений вихід за рамки якогось стереотипу сприймається як стилістична помилка, свідомий вихід – як стилістичний прийом. Іншими словами, стилістична диференціація мови задає норму мовної поведінки й одночасно – можливість виходу за рамки цієї норми.

Список використаних джерел

1. Арнольд І. В. Стилістика сучасної англійської мови: Вища школа – М.: Освіта, 1990. – 300 с.
2. Багмут Й. А. Проблеми перекладу суспільно-політичної літератури українською мовою. – К.: НД, 1968. – 299 с.
3. Бибик С. П. Ділові документи та правові папери: Листи, протоколи, заяви, договори, угоди. – Х.: Фоліо, 2005. – 491 с.
4. Блощинська В. А. Сучасне діловодство: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 319 с.
5. Бибіхін В. В. Теорія перекладу й лінгвістика. – М.: Міжнародні відносини, 1997. – 168 с.
6. Казакова Т. А. Практичні основи перекладу. English (Russia). – Серія: Вивчаємо іноземні мови. – Спб.: Ніва, 2000. – 320 с.
7. Комісаров В. Н. Лінгвістика перекладу. – М.: Міжнародні відносини, 1980. – 167 с.
8. Тураєва З. Я. Лінгвістика тексту. Текст: структура й семантика. – М.: Освіта, 1986. – 126 с.