Павовідносини в житті

Правовідносини в житті

1. Поняття правових відносин

2. Основні ознаки правовідносин

3. Види правовідносин

1. Поняття і основні ознаки правовідносин

Право нерозривно пов'язане з правовідносинами, адже саме в них воно знаходить своє реальне втілення. Правовідносини можна назвати правом у дії, оскільки через них право реалізується, а іноді й формується. Вони є природною та соціальною властивістю учасників цих відносин.

Щоб зрозуміти сутність правовідносин, варто спершу розібратися з тим, що таке суспільні відносини та сам термін «відносини». Відносини є універсальним способом існування та розвитку всього сущого. У природі та соціумі всі об'єкти та явища перебувають у різноманітних зв'язках.

Наявність відносин передбачає існування щонайменше двох сторін, які взаємодіють між собою. Зв'язок виникає лише тоді, коли сторони мають спільні ознаки. Якщо таких ознак немає, то й відносин не існує, або ж вони нам невідомі. Наприклад, можна встановити зв'язок між масою Землі та Місяця, але не можна знайти спільне між масою Місяця та формою державного правління.

Отже, відносини — це опосередкований зв'язок між явищами, процесами, предметами тощо.

Відносини можуть бути найрізноманітнішими: між природними явищами, суспільними процесами, а також між суспільством і природою. Так, національний характер певною мірою формується під впливом природно-кліматичних та соціальних умов.

Людина в суспільстві завжди включена в певні суспільні відносини. Вона взаємодіє з іншими людьми в сім'ї, на роботі, в спілкуванні. Прагнення задовольнити свої потреби та інтереси спонукає людей вступати в різноманітні суспільні відносини, які виникають на основі їхньої діяльності та поведінки.

Суспільні відносини дуже різноманітні, і їх можна класифікувати за різними критеріями, зокрема за сферами діяльності:

• політичні;
• моральні;
• економічні;
• релігійні;
• правові.

Їх також поділяють на матеріальні (що становлять економічний базис) та надбудовні (політико-правові). Такий поділ є досить умовним, оскільки всі ці відносини тісно переплітаються та взаємодіють.

Правові відносини, які належать до надбудовних, за своїм змістом можуть бути матеріальними, адже їхня сутність, за Марксом, корениться в матеріальних життєвих відносинах. Вони тісно пов'язані з державою, громадянським суспільством, системою права та законодавства. Саме право та законодавство закріплюють певні суспільні відносини, охороняють їх та регулюють в інтересах держави та суспільства. Тривалий час вважалося, що правовідносини неможливі без права, тобто законодавства, встановленого державою. Однак на практиці можливі ситуації, коли закон існує, а правовідносини не виникають, і навпаки — правовідносини існують без відповідного законодавства. Тому розуміння правовідносин значною мірою залежить від того, як ми трактуємо саме поняття права.

2. Основні ознаки правових відносин

Раніше правовідносини немислимі були без норм права. Сьогодні ж можна виділити дві групи правовідносин у суспільстві:

1) ті, що офіційно визнані державою, відображені та закріплені в нормативно-правових актах;

2) ті, що не визнані державою офіційно, але фактично існують у житті завдяки звичаям, традиціям та культурі.

Для першої групи держава встановлює моделі норм, викладені в законодавчих актах, і бере їх під свій захист.

Друга група існує самостійно, якщо держава прямо їх не забороняє. Правовідносини відрізняються від інших соціальних відносин такими ознаками:

1. Вони виникають на підставі норм права.
2. Сторони правовідносин завжди наділені суб'єктивними правами та відповідними юридичними обов'язками. Зміст правовідносин формується внаслідок волевиявлення учасників, дії юридичних норм, а також рішень правозастосовчих органів.

Варто зазначити, що для виникнення та здійснення правовідносин не завжди потрібна одночасна наявність усіх перелічених підстав. Зазвичай правове регулювання виникає без втручання правозастосовників. Якщо ж нормативно-правова підстава відсутня, правові відносини можуть створюватися за умови наявності прогалин у законодавстві. Учасники можуть самостійно визначати зміст взаємних прав та обов'язків, якщо їхні відносини регулюються диспозитивними нормами.

Правовідносини відображають правовий зв'язок, у якому беруть участь дві або більше сторін: уповноважена та зобов'язана. Наприклад, за договором позики (ст. 374 ЦК України) уповноваженою стороною є позикодавець, а зобов'язаною — позичальник. Проте варто зауважити, що деякі правовідносини мають складнішу структуру, коли кожна сторона має і права, і обов'язки.

Наприклад, згідно з договором купівлі-продажу (ст. 224 ЦК України) продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві та має право вимагати сплати грошей, а покупець, своєю чергою, зобов'язаний прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

3. Вольові відносини між суб'єктами виникають за їхнім волевиявленням.

1. Правові відносини — це такі суспільні відносини, де здійснення суб'єктивних прав і виконання обов'язків забезпечується можливістю державного примусу. Зазвичай реалізація прав та обов'язків відбувається без застосування примусових заходів. Якщо ж виникає така необхідність, зацікавлена сторона звертається до компетентного державного органу, який, розглянувши справу, виносить владне рішення (акт застосування права), де точно визначаються суб'єктивні права та обов'язки сторін.
   1. Правовідносини здійснюються свідомо та цілеспрямовано.
2. Правові відносини виступають у вигляді конкретного суспільного зв'язку, причому ступінь конкретизації може бути різним.

Мінімально конкретизовані правовідносини, врегульовані безпосередньо законом. Типовий приклад — конституційні права і свободи. Кожен громадянин сам визначає, якою мірою використовувати можливості, надані Конституцією.

Середній ступінь конкретизації спостерігається, коли індивідуалізовані і суб'єкт, і об'єкт правовідносин. Наприклад, у правовідносинах власності визначені власник і річ — об'єкт власності.

Максимальний ступінь конкретизації має місце, коли точно відомо, які саме дії має виконати зобов'язана сторона в інтересах уповноваженої. Тут індивідуально встановлюються об'єкт, обидві сторони та зміст правового зв'язку між ними. Наприклад, за договором підряду (ст. 332 ЦК України) підрядник зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Правовідносини — це суспільні відносини, що мають ідеологічний вольовий характер, у яких виникає індивідуальний зв'язок між суб'єктами на підставі юридичних фактів, прав та обов'язків, що відповідають або не суперечать чинним нормативно-правовим актам.

Які ж характерні ознаки правових відносин?

1. Усі правові відносини мають вольовий ідеологічний характер, оскільки виникають і проявляються через волевиявлення їхніх суб'єктів;
2. Учасниками правовідносин можуть бути не всі індивіди, як у моральних відносинах, а лише ті, хто згідно із законом є правоздатним і дієздатним. Наприклад, шлюбні правовідносини можуть виникати лише після досягнення певного віку, коли особи є правоздатними, дієздатними або набувають повної дієздатності після реєстрації шлюбу;
3. Для правовідносин характерні специфічні зв'язки сторін у формі взаємних прав та юридичних обов'язків (природних або встановлених нормативно-правовими актами чи звичаями). Вони завжди пов'язані з реалізацією суб'єктивних прав та обов'язків;
4. У суспільствах, де визнається лише система писаного права, офіційно визнаються тільки ті правовідносини, які відповідають законодавству;
5. В основі виникнення правовідносин лежить юридичний факт, якого немає в інших суспільних відносинах.

Правовідносини мають складну структуру, що включає суб'єкт, об'єкт і зміст.

3. Види правовідносин

Правовідносин існує безліч, і вони мають різний характер. Їх можна класифікувати за різними критеріями, що дозволяє краще зрозуміти їхню суть та особливості реалізації права.

1. За галузевою ознакою: конституційні, адміністративні, цивільно-правові, кримінально-правові, земельні, трудові, фінансові тощо;
2. Залежно від визначеності кількості суб'єктів: загальні (кількість суб'єктів точно не визначена) та конкретні (кількість суб'єктів точно визначена);

1. За кількісним складом суб'єктів: прості (між двома суб'єктами) та складні (між трьома і більше суб'єктами);
2. Залежно від функціональної ролі норм права: регулятивні (статичні та динамічні) та охоронні;
3. Залежно від змісту відносин: економічні, політичні, соціальні, процесуальні, моральні, релігійні, міжнародні тощо;
4. За характером дій зобов'язаного суб'єкта: активні (суб'єкт зобов'язаний вчинити певні дії) та пасивні (утриматися від певних дій);
5. Залежно від розподілу прав та обов'язків: односторонні (кожна сторона має лише права або лише обов'язки) та двосторонні (кожна сторона має і права, і обов'язки).

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. – К.: Вен турі, 1996
2. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права. Підручник. К.: Кондор, 2002
3. Скакун О. Ф. Теорія держави і права. Навчальний посібник – Харків: Консул, 2002
4. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Юрінком, 1997

§3. Структура правовідносин

Правовідносини є складними утвореннями. Якщо розглядати їх лише як ідеологічну форму, то їм властивий тільки юридичний зміст, основою якого є юридичні права та обов'язки. Водночас вони можуть мати політичний, моральний та інший зміст.

Правовідносини можна також розуміти як єдність фактичного матеріального змісту та юридичної форми. У такому разі поряд із суб'єктивними правами та обов'язками можна виділити ще два елементи: суб'єкти та об'єкти правовідносин. Матеріальний зміст, суб'єкти та об'єкти дозволяють краще зрозуміти реальні фактичні зв'язки та діалектичну єдність «форми» і «змісту» правовідносин.

Виділяють такі елементи (компоненти) правовідносин: 1) зміст, що складається з матеріального (поведінка суб'єктів) та юридичного (суб'єктивні права та обов'язки) змісту; 2) суб'єкти, тобто учасники; 3) об'єкти. Наприклад, у договорі купівлі-продажу (ст. 224 ЦК України) можна виділити таку структуру:

1. суб'єкти: продавець і покупець;

зміст: суб'єктивне право покупця — вимагати видати товар, майно; суб'єктивний обов'язок — заплатити вартість; суб'єктивне право продавця — вимагати плату; суб'єктивний обов'язок — передати товар (майно) відповідної якості;

3) об'єкт — майно або товар.

Усі ці компоненти охоплюються поняттям «склад правовідносин». Близькі за змістом поняття «фактичний склад (основа)» та «склад правопорушення» відрізняються насамперед своїм змістом.

1) Зміст правовідносин. Вони мають юридичний і матеріальний зміст. Юридичний зміст правовідносин — це суб'єктивні юридичні права та обов'язки, що виражають специфіку правовідносин, юридичну форму фактичних суспільних відносин.

Матеріальний зміст правовідносин — це фактична поведінка, яку управомочений суб'єкт може, а правозобов'язаний повинен здійснити.

Юридичний зміст нерозривно пов'язує правовідносини з реальними відносинами та соціальними процесами. Розмежування змісту дозволяє краще зрозуміти механізм дії права на суспільне життя. Юридичний зміст — це, по суті, правові засоби забезпечення, а іноді й формування матеріального змісту. На думку проф. Алєксєєва С.С., точніше було б розглядати матеріальне і юридичне в змісті правовідносин як сторони одного змісту. Незважаючи на велику кількість літератури, правовідносини досі недостатньо вивчені, особливо їхній матеріальний зміст.

Суб'єктивне право — це міра дозволеної поведінки правомочної особи, що забезпечується юридичними обов'язками інших осіб. Воно не може бути безмежним, оскільки обмежене в просторі, часі, об'єктах і колі суб'єктів. Воно включає вимогу забезпечення цього права іншими учасниками правовідносин.

Суб'єктивні права є компонентом правової системи, оскільки закріплюють свободу, ініціативу та самостійність осіб — суб'єктів права. Суб'єкт може розпоряджатися своїм правом самостійно, на власний розсуд, відповідно до своїх потреб та інтересів.

Суб'єктивне право тісно пов'язане з інтересами. Управомоченій особі надається міра дозволеної поведінки для задоволення законних інтересів. Протилежний суб'єкт зобов'язаний організувати свою поведінку в інтересах носія суб'єктивних прав. Водночас інтереси та потреби не включаються в суб'єктивне право, хоча існують поряд і тісно взаємопов'язані. Інтереси можуть бути законними та незаконними. Законний інтерес — це зовнішньо виражений інтерес у чинному законодавстві.

Структура суб'єктивного права. Правомочність, що входить до складу суб'єктивного права, може бути трьох видів: а) право вимагати; б) право на позитивні дії; в) право на домагання.

Юридичний обов'язок — це міра необхідної поведінки, яку особа повинна здійснити відповідно до вимог управомоченого, з метою задоволення його потреб та інтересів. Цей обов'язок може бути виконаний добровільно або під примусом державних органів. Особа зобов'язана вчинити певні дії згідно з чинним законодавством, договором чи іншими угодами. Наприклад, за договором оренди орендатор зобов'язаний сплатити певну суму за експлуатацію складу та повернути приміщення в належному стані після закінчення терміну договору.

Юридичний обов'язок може бути: а) обов'язок активно діяти; б) обов'язок пасивної поведінки (утримуватися від певних дій); в) обов'язок переносити санкції держави.

2) Суб'єкти правовідносин. Правосуб'єктність. Для суб'єктів правовідносин характерні дві основні ознаки. По-перше, особи, учасники суспільних відносин, за своїми властивостями повинні бути носіями суб'єктивних прав та обов'язків. Ці властивості мають бути пов'язані зі свободою волі людини чи організації, до яких належать: а) зовнішня обособленість; б) персональність (одна персона); в) здатність формувати, виражати та здійснювати персоніфіковану волю.

По-друге, ця особа, яка реально здатна брати участь у правовідносинах, має властивості суб'єкта права в силу юридичних норм. Ці загальновизнані норми утворюють обов'язкову основу для визнання індивідів та організацій суб'єктами права. Соціальною передумовою правосуб'єктності є свобода волі людини, а її зміст, сформований у юридичних нормах, полягає в здатності особи бути носієм юридичних прав та обов'язків. Усі суб'єкти суспільних (правових) відносин поділяються на дві групи: фізичні та юридичні особи.

Щоб громадяни або організації могли бути учасниками правовідносин, вони повинні володіти правоздатністю та дієздатністю. Правоздатність — це здатність особи мати юридичні права та обов'язки. Зокрема, в ст. 9 правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов'язки. Безумовно, правоздатність — це насамперед здатність мати юридичні права. За законодавством України всі громадяни мають правоздатність з моменту народження, і закінчується вона після смерті. Іноді правоздатність виникає ще до народження дитини (з питань спадщини).

Наявність правоздатності ще не дає підстав бути учасником правовідносин. Для цього потрібна ще й дієздатність. Дієздатність — це здатність особи самостійно, своїми особистими свідомими діями реалізувати свої права та виконувати юридичні обов'язки. Повна дієздатність виникає з 18 років і завершується зі смертю. В окремих правовідносинах дієздатність може наступати раніше: по трудових — з 15 років; по адміністративних — з 16 років; по кримінальних — з 16 років, а за особливо тяжкі злочини — з 14 років; по шлюбно-сімейних — з 18 років для хлопців і 17 років для дівчат. В окремих випадках цей вік може бути скорочений на один рік місцевими органами влади, і після реєстрації шлюбу дієздатність наступає відповідно з 17 і 16 років. З позицій цивільного права всі громадяни поділяються на чотири групи: частково дієздатні, обмежено дієздатні, недієздатні та повністю дієздатні.

Згідно з чинним законодавством жоден громадянин не може бути позбавлений правоздатності та дієздатності. Це такі правові властивості, які не можна передати іншим особам. Громадянин може бути визнаний недієздатним лише в судовому порядку внаслідок душевної хвороби або недоумства, коли не може розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Правоздатність і дієздатність фізичних та юридичних осіб охоплюється поняттям «правосуб'єктність». Із цими поняттями тісно пов'язане поняття «деліктоздатність». Деліктоздатність означає здатність особи нести юридичну відповідальність за невиконання юридичних обов'язків або вчинення правопорушення. В окремих випадках, особливо в цивільному праві, правопорушення називають деліктами.

Учасниками правовідносин є також юридичні особи. Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами та відповідачами в суді, арбітражному або третейському суді. Юридичною особою може бути й окремий громадянин (наприклад, фермер). Отже, юридична особа має такі ознаки: 1) організаційна єдність установ, трудових колективів, громадських організацій, які діють на основі статуту, зареєстрованого в органах влади; 2) наявність відокремленого майна; 3) власний рахунок у банку; 4) назва організації та виступ від свого імені в правовідносинах; 5) здатність нести юридичну відповідальність; 6) печатка організації або установи.

Правоздатність і дієздатність юридичних осіб виникає з моменту їхньої державної реєстрації (ст. 5, 6 Закону «Про підприємства в Україні» та інші закони). Дієздатність юридичних осіб безпосередньо залежить від їхньої правоздатності та встановлених цілей діяльності. З моменту офіційної реєстрації вони мають право своїми діями набувати юридичних прав, створювати для себе юридичні обов'язки та нести юридичну відповідальність.

3) Об'єкти правовідносин. У філософії термін «об'єкт» використовується для характеристики співвідношення матерії та свідомості. Об'єкт розуміється як об'єктивна реальність, що знаходиться поза суб'єктом, тобто поза людиною та її свідомістю.

У юридичній науці категорія об'єкта не пов'язується безпосередньо із суб'єктом, а розуміється в іншому плані. Як об'єкти правовідносин виступають явища та предмети, визнані державою чи суспільством. Наприклад, об'єктами права власності за цивільним законодавством є заводи, фабрики, машини, земля, будівлі, транспорт, різноманітні товари, продукти тощо, які перебувають у цивільному товарообігу. Згідно зі ст. 9 Закону України «Про власність» об'єктами права приватної власності не можуть бути об'єкти виключної власності народу України, до яких належать земля (за винятком земельних ділянок сільськогосподарських підприємств, селянських господарств і дачних, присадибних ділянок), її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу. У кримінальних правовідносинах об'єктами є життя, здоров'я людини, державна безпека тощо.

Об'єктами правовідносин є ті явища та предмети навколишнього світу, на які спрямовані суб'єктивні юридичні права та обов'язки. Проф. Рабінович П.М. вважає, що об'єкти правовідносин — це певні особисті або соціальні блага, для здобуття та використання яких встановлюються взаємні юридичні права та обов'язки суб'єктів.

Усі об'єкти правовідносин можна класифікувати на матеріальні та нематеріальні (духовні). До матеріальних належать: фізичні дії уповноваженого або зобов'язаного суб'єкта; речі — засоби виробництва, предмети споживання, гроші тощо; стан природних об'єктів, явищ. До нематеріальних (духовних) належать: морально-психологічний стан людини; певні соціальні властивості та риси об'єднань, спільностей, духовні цінності.

Таким чином, об'єктами правовідносин є матеріальні та духовні цінності, які здатні задовольняти потреби людей, держави та суспільства. Об'єкти правовідносин не слід змішувати з предметами правового регулювання — суспільними відносинами. Об'єкти є компонентом (елементом) правовідносин, вони характеризують їхній матеріальний та духовний зміст.

§4. Юридичні факти та їх класифікація

У юридичній літературі розрізняють соціальні та юридичні передумови виникнення правовідносин. Соціальними передумовами є розвиток економічних, політичних та інших соціальних відносин. Наприклад, перехід до ринкової економіки вимагає створення цілої системи законодавства, блоку економічних законів. У зв'язку з цим держава надає позитивну правову форму (форму) вже існуючим суспільним відносинам, які потребують правового регулювання; надає позитивну правову форму частково існуючим суспільним відносинам.

Юридичні норми закріплюють за громадянами та організаціями саму можливість вступати в різні правовідносини. У гіпотезах правових норм вказуються умови, за яких суб'єкти права вступають або повинні вступати в правовідносини. Із нормативно-правових актів витікають конкретні суб'єктивні юридичні права та обов'язки, які є передумовою виникнення правовідносин. Передумовою виникнення правовідносин є різні юридичні факти.

Юридичний факт — це конкретні життєві обставини, з якими правові норми пов'язують виникнення, зміну або припинення правових наслідків (правовідносин).

Юридичних фактів надзвичайно багато. Окремі з них мають загальний характер. Наприклад, у державно-правових відносинах — громадянство, конституційний і правовий статус особи. Факт існування людини, її вік — усе це загальні юридичні факти.

Усі інші юридичні факти класифікують за вольовим критерієм на дві великі групи:

1. якщо юридичні факти виникають за волею суб'єктів, то такі факти називаються діями (факти-дії). Усі вони залежать від волі суб'єктів правовідносин. Наприклад, договір найму жилого приміщення та всі інші угоди;
2. факти, які виникають незалежно від волі суб'єктів правовідносин, називаються фактами-подіями. Наприклад, стихійні лиха, день народження людини, її смерть. Усі факти-події можна класифікувати на абсолютні та відносні.

Юридичні дії — це вольова поведінка людей, зовнішнє вираження їхньої волі, свідомості громадян та юридичних осіб. Юридичні факти-дії розмежовують на правомірні дії та неправомірні або правопорушення.

Правомірні факти-дії можна розділити на: а) юридичні акти; б) юридичні вчинки. Юридичні акти — це такі дії людей, у яких воля осіб спрямована на досягнення юридичного результату, передбаченого нормою закону. Наприклад, угоди купівлі-продажу, оренди, займу тощо. Юридичні акти можна класифікувати за галузями права: державно-правові, адміністративно-правові, цивільні угоди, процесуальні акти тощо.

Юридичні вчинки — це правомірні дії, з якими норми права пов'язують юридичні наслідки незалежно від спрямування волі. Наприклад, знайдений скарб, як правило, не залежить від волі чи бажання особи, але сильно залежить від правосвідомості особи — здати його державі чи привласнити. Якщо особа здасть його державі, то отримує 25% його вартості, якщо привласнить — проти неї може бути порушена кримінальна справа.

Неправомірні акти поділяються також на дві групи: 1) об'єктивно-протиправні дії (необхідна оборона та крайня необхідність); 2) правопорушення.

Усі правопорушення класифікуються на:

1. злочини, які передбачені Кримінальним кодексом України;
2. проступки, серед яких виділяють адміністративні, дисциплінарні, фінансові, цивільно-правові, екологічні, земельні тощо.

Іноді для виникнення правовідносин потрібно, щоб був не один факт, а декілька або сукупність юридичних фактів. Наприклад, при призначенні пенсії необхідно, щоб був певний вік, трудовий стаж, умови роботи, рівень зарплати тощо.