Патопсихологія та дослідження її сфер діяльності

Вступ

Патопсихологія (термін походить від грецького pathos — страждання, хвороба) виступає одним із напрямів медичної психології.

Медична психологія вивчає специфіку психічної діяльності пацієнтів, вплив психологічних чинників на виникнення та перебіг хвороб, а також особливості взаємин хворого з оточенням, зокрема в системі «лікар — пацієнт».

Актуальність теми. Медична психологія ставить перед собою завдання діагностування, профілактики та терапії захворювань, що дає підстави відносити її до медичної галузі. Проте ці завдання реалізуються через психологічні методики та на основі психологічних концепцій. Саме тому медична психологія посідає місце на перетині двох наук — медицини та психології.

Тісний зв’язок простежується між медичною психологією та психогігієною, психопрофілактикою і психотерапією, які досліджують можливості використання психологічних впливів задля запобігання й лікування хвороб. Діагностичні функції виконують такі дисципліни, як соматопсихологія, нейропсихологія та патопсихологія. Їхнє прикладне значення зумовлене запитам соматичних, неврологічних і психіатричних клінік.

Мета роботи — вивчити процес формування мети та завдань патопсихологічного дослідження, а також розглянути аномалії емоційно-особистісної сфери.

Патопсихологія передусім орієнтована на діагностику психічних розладів. Ознаки психічних порушень, їхні причини, механізми розвитку, методи профілактики та лікування є предметом психіатрії (від грецького psyche — душа, iatreia — лікування).

1. Формування мети і задачі патопсихологічного дослідження

Патопсихологія вивчає структуру порушень психічної діяльності та особистісних рис у людей із психічними захворюваннями.

Патологічні явища, спричинені хворобою, аналізуються у порівнянні із закономірностями нормального формування та перебігу психічних процесів. Психопатологія описує ці явища у термінах сучасної психологічної науки.

Основні завдання патопсихологічного дослідження:

1. Розробка психологічних методик, що сприяють діагностиці психічних захворювань. У психіатрії головним діагностичним інструментом виступає клініко-психопатологічний метод, який передбачає аналіз даних, отриманих через спостереження за пацієнтом та бесіди з ним. Ці відомості зіставляються з особливостями анамнезу (історії розвитку) життя і хвороби. Стан психіки оцінюється паралельно із соматичним статусом, враховується наявність або відсутність ознак органічного ураження нервової системи. Попри провідну роль клініко-психопатологічного методу, сучасна психіатрія значною мірою спирається на додаткові (лабораторні) методи: біохімічні, імунологічні, рентгенологічні дослідження, електроенцефалографію, реоенцефалографію, комп’ютерну томографію мозку, магнітно-ядерний резонанс. Патопсихологічне обстеження також належить до лабораторних методів і допомагає ранньому виявленню патології, встановленню точного діагнозу, від чого залежать адекватність терапії та обґрунтованість рекомендацій щодо навчання й працевлаштування пацієнтів.
2. Створення методик для оцінки ефективності різних терапевтичних підходів. Результативність лікування у психіатрії визначається насамперед покращенням самопочуття хворого, упорядкованістю його поведінки, відновленням працездатності. Часто виникає потреба в об’єктивізації даних, отриманих через спостереження та розмови з пацієнтом і його близькими.

Наприклад, пацієнт із депресією може повідомляти про покращення настрою, однак ступінь цього покращення можна уточнити за допомогою спеціальних шкал самооцінки. Інший хворий вважає, що його працездатність не змінилася після терапії, але це суб’єктивне враження потребує перевірки через проби на увагу та пам’ять. Особливо актуальним це завдання стає під час розробки й тестування нових психотропних препаратів.

1. Розробка методик для вирішення експертних питань. Результати патопсихологічного обстеження допомагають приймати обґрунтовані рішення під час експертизи здатності до навчання, працездатності, військово- та судово-психіатричної експертиз. Дані, надані патопсихологом, сприяють не лише точному діагностуванню, але й визначенню ступеня вираженості психічного дефекту.
2. Дослідження маловивчених психічних захворювань. Прикладом є обстеження пацієнтів, які зазнали впливу малих доз іонізуючого випромінювання, або використання патопсихологічних методик для з’ясування структури психічних порушень у хворих на СНІД.
3. Створення методик, що дозволяють отримати дані для психотерапії та реабілітації. Реабілітація у медицині — це комплекс медичних, педагогічних і соціальних заходів, спрямованих на відновлення чи компенсацію порушених функцій організму, соціальних функцій і працездатності пацієнтів. Для вибору адекватних психотерапевтичних впливів важливо отримати інформацію про роль психічних травм у виникненні розладів. Зв’язок між життєвими подіями та появою симптомів не завжди усвідомлюється пацієнтами через дію механізмів психологічного захисту [6, c. 54-56].

Не завжди необхідні відомості можуть надати й родичі хворих. Однак існують патопсихологічні методики з групи проективних тестів, які дозволяють виявити характер внутрішнього конфлікту.

Крім того, патопсихологічне обстеження дає змогу виявити ті особистісні риси пацієнта, на які варто звернути увагу при складанні плану психотерапевтичних і реабілітаційних заходів. Враховуються як змінені хворобою характеристики, так і найбільш збережені, адже саме на них спираються під час реабілітації. Нарешті, патопсихологічне дослідження може бути організоване так, щоб справити психотерапевтичний ефект і підвищити самооцінку пацієнта [8, c. 37].

2. Аномалії емоційно-особистісної сфери

Аномалії емоційно-особистісної сфери у розумінні більшості сучасних психіатрів охоплюють невротичні, неврозоподібні розлади органічного походження та розлади особистості (психопатії).

Клінічний досвід обстеження пацієнтів із такими аномаліями свідчить, що у формуванні емоційних порушень бере участь багато чинників, серед яких провідними є спадкова обтяженість, преморбідні особливості особистості, характер психічної травми та адаптаційні можливості психіки. Взаємодія цих факторів призводить до розвитку різноманітних емоційних порушень при пограничних розладах.

Емоції — це психічне відображення життєвого смислу явищ і ситуацій у формі переживань. В емоційних переживаннях відображається значущість інформації для життя людини. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби особи або сприяють їх задоволенню, виникають позитивні емоції; якщо ні — негативні.

Стенічні емоції активізують життєдіяльність організму, тоді як астенічні — пригнічують її, знижуючи енергетичний потенціал суб’єкта.

Виділяють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. Прості пов’язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.

Складні емоції виникають у результаті усвідомлення об’єкта, що їх викликав, та розуміння його життєвого значення.

Емоції здатні суттєво впливати на діяльність. Переживання життєвого смислу явищ і властивостей світу є необхідною передумовою людської активності. Емоційні процеси забезпечують енергетичну основу діяльності та виступають її мотивами. Вони визначають якісні й кількісні характеристики поведінки, а також забезпечують селективність сприймання — вибір значущих об’єктів середовища.

Емоційний світ людини надзвичайно різноманітний. Емоцій стільки, скільки ситуацій, у яких опиняється особистість. Почуття й емоції змінюються контрастно за такими напрямками:

1. задоволення (приємне переживання);
2. незадоволення (неприємне переживання);
3. подвійне (амбівалентне);
4. невизначене ставлення до дійсності.

При цьому людина може перебувати у стані сильного напруження, збудження або спокою [10, c. 121-124].

Загалом емоційні порушення у хворих на пограничні розлади найчастіше проявляються у вигляді астенічного, тривожно-фобічного, депресивного та іпохондричного синдромів і характеризуються лабільністю, поліморфізмом та коморбідністю.

Патологічні зміни емоцій виявляються по-різному: депресією, апатією, емоційною лабільністю тощо. Депресія — це афективний стан із негативним емоційним фоном, що супроводжується пригніченим настроєм, мислительною та руховою загальмованістю. Хворі на депресію бачать у подіях лише негативні відтінки.

Маніакальний синдром — стан, протилежний депресії за емоційним фоном. Він характеризується стійким підвищенням настрою, надмірною рухливістю та прискореним темпом мислення.

Ейфорія — це піднесений настрій, стан вдоволення й безтурботності, що не відповідає об’єктивним обставинам.

Дисфорія — пригнічений настрій із дратівливістю, озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю до дій оточуючих та схильністю до агресії.

Амбівалентність почуттів — це неузгодженість, суперечливість кількох емоційних ставлень до певного об’єкта, які людина відчуває одночасно.

Варто зазначити, що емоційні порушення у клінічній картині пограничних розладів поєднуються з вегето-судинними та вегето-вісцеральними розладами, які проявляються головним болем (переважно м’язового та судинного характеру), серцево-судинними симптомами, різними варіантами синдрому вегето-судинної дистонії та кардіалгіями.

Апатія — стан емоційної пасивності, байдужості, спрощення почуттів, відсутності інтересу до навколишніх подій та послаблення спонук. Вона може виникати внаслідок органічних уражень головного мозку, слабоумства або тривалого соматичного захворювання. Такі зміни емоцій характерні для хворих на шизофренію.

У клініці спостерігаються й інші хворобливі зміни емоційного стану: дратівливість, інфантилізм (дорослий пацієнт поводиться як дитина), нездатність стримувати емоції — перехід від сміху до ридання, постійний безпричинний гнів.

Особливої уваги при порушенні емоцій потребує депресія. Хворі на депресію прагнуть самотності, їхня рухова та психічна діяльність загальмована. У таких пацієнтів часто виникають суїцидальні думки та спроби, тому вони потребують постійного нагляду.

При маніакальному стані хворі рухливі, гомінливі, розгальмовані, що порушує лікарняний режим і створює труднощі для оточення, зокрема для медичного персоналу.

Досить часто в обстежених спостерігаються диссомнічні розлади та функціональні порушення дихання (порушення ритму, ларингоспазм). Також у структурі емоційних розладів відзначаються симптоми з боку шлунково-кишкового тракту та сечовидільної системи. Моторні порушення та розлади чутливості реєструються рідко (переважно в осіб із дисоційованими розладами) [7, c. 65-67].

Найбільш типовими формами емоційних розладів при пограничних порушеннях є розлади неврастенічного, дисоційованого та тривожно-фобічного кола.

При розладах неврастенічного кола у хворих визначається переважання спадкової обтяженості патохарактерологічними рисами серед найближчих родичів, а також соматичними захворюваннями в родинному клані.

Важливе значення для розвитку емоційних порушень мають виявлені в анамнезі цих хворих інфекції, соматогенії та інтоксикації. Патологія вагітності та пологів в анамнезі зустрічається рідко.

Вивчення преморбіду свідчить про переважання астено-невротичного типу акцентуації над іншими.

До розвитку емоційних порушень при розладах неврастенічного кола призводять тривалі, хронічні психотравмуючі фактори у вигляді службових конфліктів та тривалої хвороби близьких. Психогенний вплив цих факторів створює емоційне напруження, яке формує невідповідність між можливостями особистості та існуючими вимогами. Емоційні порушення під впливом таких чинників розвиваються повільно, поступово. Початок захворювання при цьому набуває затяжного або підгострого характеру.

Першими, найбільш типовими ознаками стають відчуття загальної слабкості, втоми, порушень сну. Такі симптоми призводять до прогресуючого зниження працездатності. Однак, при захопленні якоюсь справою, хворі швидко переключаються та відчувають прибуток сил та енергії.

Після цього спостерігається слабкість, відчуття млявості, головний біль, неспроможність зосередитися. З’являються болі в ділянці серця, відчуття нестачі повітря, неприємні відчуття в ділянці епігастрію. На цьому фоні реєструються вегето-судинні та вегето-вісцеральні кризи.

Тобто, формування емоційних розладів при розладах невротичного кола характеризується поступовим розвитком астенії, основу якої складають нейросоматичні прояви у вигляді підвищеної втомлюваності, зниженої працездатності, загальної слабкості, нездужання, численних неприємних соматичних відчуттів, що локалізовані в ділянці голови, серця, шлунку, хребта та проявів вегетативної дисфункції. На тлі описаних нейро-соматичних розладів у хворих поступово з’являються емоційна лабільність у вигляді запальності, збудженості, агресивності, підвищеної образливості, плаксивості. Ці симптоми доповнюються відчуттям апатії, байдужості, пригніченості, що створює депресивний фон настрою, який змінюється в бік тривожності з наступним розвитком фобій, інколи з іпохондричною оцінкою своїх соматичних та розумових можливостей. У хворих також відзначається відчуття невпевненості у собі, своїх силах, підвищена вразливість, помисливість.

У цілому, емоційні прояви при пограничних розладах неврастенічного кола формуються на тлі нейросоматичних симптомів астенії, які завжди обумовлені психічною травмою, є нестійкими, лабільними, спрямованими частіше на себе та такими, що посилюються під впливом ситуаційних факторів.

При вивчені емоційних розладів дисоційованого кола встановлено, що серед факторів спадкової обтяженості найчастіше зустрічаються соматичні захворювання в родинному клані, а також психопатії та аномалії характеру в родичів.

Серед екзогенно-органічних та соматичних факторів у цих хворих переважає патологія пологів та соматогенії.

У цих хворих у преморбіді переважають акцентуації істероїдного типу. Гіпертимний тип особистісних акцентуацій зустрічається рідко.

Розвиток емоційних розладів при цих станах тісно пов’язаний з дією психогенних чинників. При цьому серед них переважаючими факторами є фактори сімейного характеру (подружня зрада та сексуальна незадоволеність). Емоційні прояви при розладах дисоційованого кола розвиваються раптово, що зумовлює гострий початок захворювання.

Емоційні порушення при дисоційованих розладах рідко проявляються ізольовано, а частіше реєструються у поєднанні з виразними вегето-судинними, вегето-вісцеральними, сенсомоторними та руховими порушеннями.

Депресивна симптоматика у цих хворих відрізняється надзвичайною яскравістю, експресією з живою мімікою та пантомімікою, схильністю до драматизації подій, проявами відчаю та постійним намаганням привернути увагу оточуючих до свого страждання. У деяких випадках відзначається інший варіант депресивних розладів, який характеризується апатичною поведінкою з мімікою страждання та строго обмеженими діями. Ці хворі відверто демонстрували свої страждання. Однак, вони швидко становилися жвавими під час психотерапії та обговорення тем, що їх цікавлять.

Обсесивно-фобічні симптоми при розладах дисоційованого кола проявляються у вигляді необґрунтованих та демонстративних жахів «збожеволіти», захворіти на онкологічну хворобу, вмерти від інфаркту міокарду. Хворі мальовничо та ретельно описували свої хворобливі стани, при цьому залишалися тривожними, напруженими та схвильованими, навіть поза обсесивно-фобічними приступами. Намагаючись викликати в оточуючих співчуття до себе та своєї хвороби, постійно намагаючись отримувати допомогу.

Семантика фобій в цих випадках характеризується мінливістю та різноманітністю. Обсесії у хворих цієї групи реєструвалися рідко.

Емоційні прояви астенії у вигляді мінливості настрою, збудливості, дратівливості визначаються у хворих з розладами дисоційованого кола на тлі образливості, підвищеної навіюваності, театральності та прагнення звернути увагу до себе та своїх скарг.

У цілому, для цього контингенту хворих характерною є підвищена емоційність, бурхливі прояви емоцій, барвисте жесто-мімічне їх оформлення, демонстрація свого емоційного стану, тобто експресивність емоційних проявів.

Таким чином, емоційні порушення при розладах дисоційованого кола є нестійкими, мінливими, пов’язаними з сомато-вегетативними, сенсомоторними та руховими проявленнями, виникають не тільки у період актуалізації психогенії, а й під впливом мікро-соціальних факторів. При цих розладах переважають стенічні емоції, спрямовані на оточуючих.

У ґенезі емоційних розладів тривожно-фобічного кола серед факторів спадкової обтяженості найчастіше зустрічаються розлади особистості та аномалії характеру у родичів, а також соматичні захворювання в родинному клані.

Серед екзогенно-органічних та соматичних факторів у цих хворих найбільш значущими були інфекції та соматогенії.

Найбільш суттєво на розвиток емоційних порушень у цих хворих впливали акцентуації психо-астеноїдного та сенситивного типу.

У хворих з розладами тривожно-фобічного кола причиною розвитку емоційних розладів стають гострі психічні травми, в якості яких часто виступали вегето-судинні кризи. У деяких випадках психічні травми зовсім не передують розвитку емоційних порушень.

Як правило, вперше фобії з’являються в «так званих» фазових станах неповного гальмування кори головного мозку: перед засинанням, під час пробудження, втоми, а також у стані похмілля та легкого алкогольного сп’яніння. Клінічні прояви при даних розладах не вичерпуються лише фобіями.

Слід підкреслити, що у всіх хворих емоційні розлади у вигляді фобій завжди є першими симптомами тривожно-фобічного розладу, а коли в клінічній картині захворювання з’являються обсесії в ідеаторній або моторній сферах, вони, як правило, поєднуються з фобіями. Тобто фобії при тривожно-фобічних розладах частіше існують у якості самостійних психопатологічних феноменів, а обсесії в інших сферах — у вигляді поєднаних.

За характером фобічні проявлення можуть бути різноманітними. Найчастіше хворі відчувають страх смерті, божевілля, страх захворіти на інфаркт, рак чи іншу хворобу. Також відзначається страх їзди у транспорті, страх відкритих та закритих просторів, страх висоти та гострих предметів.

При цьому ставлення пацієнтів до існуючих страхів є критичним, вони прагнуть не показувати наявності в себе не тільки нав’язливих страхів, а й того зниженого настрою, яким вони супроводжуються.

Відмінною особливістю фобій при тривожно-фобічних розладах є їх конкретність, чітка окресленість, значна стійкість та виразність вегето-судинного компоненту. На початку захворювання фобії, як правило, є монотематичними, а по мірі розвитку відзначається тенденція до ускладнення фобії: з монотематичних вони трансформуються у політематичні.

Разом з тим, подальший перебіг захворювання супроводжується зменшенням виразності емоційної реакції на факт існування фобій. Внаслідок чого самі фобії втрачають яскравість, динамізм, стають однотипними та однобічними.

Треба підкреслити, що реєстр емоційних порушень при розладах тривожно-фобічного кола не вичерпується лише фобіями. Облігатним емоційним компонентом фобій є депресивний фон настрою. Виступаючи у якості вторинного елементу синдрому нав’язливості, депресивні розлади частіше не набувають значної інтенсивності, але залишаються у хворих й поза фобічним симптомокомплексом. Окрім того, значної питомої ваги у структурі фобічного симптомокомплексу набуває й тривожний компонент, який у вигляді тривожних побоювань тісно пов’язаний з фобіями.

Якщо на початку захворювання емоційна насиченість фобій є максимальною, а депресивний і тривожний компоненти лише формуються, то по мірі розвитку захворювання тривожні побоювання та депресивно-іпохондричні прояви все більше проявляються у клінічній картині.

У цілому, емоційні порушення при тривожно-фобічних проявах найчастіше реєструються у структурі фобічного, астено-фобічного, тривожно-фобічного, депресивно-фобічного, обсесивно-фобічного та фобічно-іпохондричного синдромів.

Тобто при тривожно-фобічних розладах провідними емоційними порушеннями є фобії, які не завжди обумовлені психогенією, проте є стійкими, чітко окресленими, усвідомленими. Описані фобії спрямовані на самого хворого, за зовнішніми ознаками є імпресивними. При цьому виникнення фобій супроводжується розвитком депресивного фону як у структурі самого синдрому нав’язливості, так й поза ним.

Емоційні розлади мають свідому та несвідому сторони (подвійне дно); захисні системи (наявність захисту можна вивчати за наявності або відсутності фобій, обсесивно-компульсивної поведінки); невротичні механізми захисту – несвідомі способи редукції емоційного напруження; встановлення специфічних автоматичних думок, що передують негативним емоціям або дезадаптивній поведінці (зв’язок між ірраціональними установками та поведінкою).

Отже, емоція може викликати порушення пам'яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезорганізація зумовлюється активною реакцією суб'єкта відповідно до ситуації. Емоційна реакція може бути адекватною ситуації, але рівень її організації — нижчим, ніж заведено в даній культурі. Організуюче і дезорганізуюче значення емоції не тотожне не корисності. Дезорганізація може бути корисною в певній ситуації (заплакати, щоб вплинути на іншу людину; виявити наполегливість у подоланні труднощів).

Емоції й почуття становлять два види специфічних проявів афективної сфери особистості, пов'язаних з переживанням ставлення її до навколишнього середовища, інших людей, самої себе. Емоції й почуття мають, крім загальних, і свої специфічні характеристики [3, c. 102-105].

Висновки

Для медичного психолога необхідна обізнаність з питань психопатології, тобто загальної психіатрії, науки, яка описує ознаки психічного захворювання в динаміці протягом хвороби. Ці знання, можна вважати, потрібні для кожного психолога, незалежно від того, чи працюватиме він у медичних закладах. На користь такого висновку — дані про поширеність психічних захворювань, яка оцінюється у межах 25-30%. Робота з людьми, у яких існують різного ступеня розлади психіки, стає складовою частиною діяльності не лише медичного, але й шкільного психолога, і фахівців у галузі професійного добору, сімейного консультування.

Незнання основних положень патопсихології не лише знижує ефективність роботи психолога, але може стати причиною серйозних помилок, які можуть завдати шкоди особі, що звернулась по психологічну допомогу.

Наприклад, психолог, який здійснює психологічний тренінг комунікативних навичок, може невірно оцінити скарги на невдоволеність собою, власною вдачею. Він намагатиметься переконливо спростувати твердження пацієнта про те, що всі рідні протягом багатьох років страждають через його егоїзм, підступність, жорстокість. Насправді такі ідеї — ідеї самозвинувачення — з високою ймовірністю свідчать про наявність так званої ендогенної депресії, при якій існує ризик самогубства, необхідне вчасне звернення до психіатра, найбільш ефективна медикаментозна терапія. Значення патопсихології виходить за межі прикладної до психіатрії науки. Вивчення розладів психічної діяльності збагачує знання про загальні механізми психічного функціонування.

Список використаної літератури

1. Анастази А. Психологическое тестирование. Книги 1, 2. - Москва: Педагогика, 1982.
2. Атлас для экспериментального исследования отклонений в психической деятельности человека" /ред. И.А.Полищука, А.Е.Видренко - Киева: Здоров'я, 1980.
3. Блейхер В.М. Клиническая патопсихология. - Ташкент: Медицина, 1976.
4. Блейхер В.М. Экспериментально-психологическое исследование психически больных. - Ташкент: Медицина, 1971.
5. Блейхер В.М., Крук И.В. Патопсихологическая диагностика. - Киев: Здоров'я, 1986.
6. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика личности.- Киев: Здоров'я, 1989.
7. Жмуров В.А. Общая психопатология. - Иркутск: Издв-во Иркутского ун-та, 1986.
8. Жариков Н.М., Урсова Л.Г., Хритинин Д.Ф. Психиатрия. - Москва: Медицина, 1989.
9. Завилянский И.Я., Блейхер В.М., Крук И.В., Завилянская Л.И. Психиатрический диагноз. - Киев: Вища школа, 1989.
10. Зейгарник Б.В. Патопсихология. - Москва: Издв-во Моск. ин-та, 1986.
11. Карвасарский Б.Д. Медицинская психология. - Ленинград: Медицина, 1982.