Пам’ятки античної архітектури на території сучасної Греції

Вступ

Стародавня Еллада вважається джерелом європейської культури та мистецьких традицій. Розглядаючи художні твори тієї епохи крізь призму століть, ми ніби відчуваємо величну музику краси та могутності людини-творця, яка прагнула зрівнятися з олімпійськими богами.

Будівництво в античній Греції прогресувало стрімко та різнобічно. У містах, що зростали, зводилися кам'яні оселі, оборонні споруди, гавані, однак найсуттєвіші зміни відбулися не у приватному чи господарському будівництві, а у зведенні громадських кам'яних будівель. Саме тут, передусім у храмовому зодчестві, сформувалися класичні грецькі архітектурні ордери.

Прямокутна у плані, сувора та монументальна споруда, що височіє на триступінчастому цоколі, оточена колонадою та вкрита двосхилим дахом, — саме такий образ постає перед нами, коли йдеться про архітектуру Давньої Греції. Справді, храм, зведений за канонами ордера, був найважливішою будівлею міста — і за своїм призначенням, і за роллю в загальному архітектурному ансамблі. Ордерний храм домінував над міською забудовою та над природним ландшафтом, особливо коли його споруджували у місцях, що вважалися священними. Оскільки такий храм був вершиною грецького зодчества і значно вплинув на подальший розвиток світової архітектури, ми зосередимо увагу саме на особливостях ордерних споруд, залишивши осторонь інші напрямки будівництва. Отже, варто одразу зазначити: ордер у Греції застосовувався не у масовому будівництві, а в архітектурі особливого значення, що несла важливе ідейне навантаження та була пов'язана з духовним життям суспільства.

1. Пам’ятки античної архітектури на території сучасної Греції

На скелястому пагорбі Акрополя розташувалися головні святилища афінян, найперше — Парфенон, храм Афіни, богині мудрості та захисниці міста. Тут також зберігалася міська скарбниця. У будівлі Пропілей, яка правила за вхід до Акрополя, у двох бічних крилах містилися бібліотека та картинна галерея.

Грецькі зодчі вміли безпомилково обирати місце для своїх творінь. Храм ніби виростав із природного оточення, яке саме підказувало його розташування. Водночас спокійні, суворі форми, гармонійні пропорції, сяючий мармур колон і яскраве розфарбування протиставляли споруду довкіллю, підкреслюючи перевагу розумної людської праці над стихією природи.

Акрополь уособлював міць і славу Афінської держави, а також уперше в історії Греції втілив ідею єднання всіх еллінів.

Зрозуміти задум планування Акрополя можна, лише уявивши рух святкових процесій під час громадських свят. Дорога вела вгору, до урочистих воріт — Пропілей. Доричну колонаду Пропілей фланкували два нерівні, але врівноважені крила. До правого, меншого крила прилягав храм Ніки Аптерос («Безкрилої Перемоги»), закладений у 449 році як пам'ять про перемогу афінян над персами. Ця невелика, гармонійна та чітка за формами споруда, що ніби відокремилася від пагорба, першою зустрічала процесію. Витончені іонічні колони на обох коротких фасадах надавали храмові особливої вишуканості.

Від Пропілей головний храм Акрополя — Парфенон, зведений на найвищому майданчику, було видно під кутом. Монументальний об'єм Парфенона врівноважував розташований навпроти, через площу, витончений і порівняно невеликий Ерехтейон, який своєю вільною асиметрією відтіняв урочисту строгість Парфенона.

Парфенон — найдовершеніший витвір грецької класичної архітектури та одне з найвищих досягнень світового зодчества. Ця монументальна, велична будівля височіє над Акрополем так само, як сам Акрополь панує над містом та околицями. Парфенон — найбільший храм в ансамблі Акрополя та в усій грецькій метрополії. Усередині він мав два великі зали — прямокутний і квадратний, входи до яких розташовувалися з протилежних боків. Східний прямокутний зал, де в глибині стояла статуя Афіни, поділявся на три частини двоярусними колонадами доричного ордера. Квадратний зал слугував скарбницею і називався «Парфенон».

Тип грецького храму, над яким працювало не одне покоління архітекторів, у Парфеноні отримав найдосконаліше втілення. За основними формами це доричний периптер із вісьмома колонами на коротких і сімнадцятьма на довгих сторонах. Проте він органічно поєднує елементи іонічного ордера: пропорційно витягнуті колони, полегшений антаблемент, суцільний фриз, що оперізує будівлю, викладений із плит пентелійського мармуру. Розфарбування підкреслювало конструктивні деталі та створювало тло для скульптур фронтонів і метоп.

Величній ясності та суворій гармонії Парфенона протистоїть вишукана свобода композиції Ерехтейона — асиметричної споруди, зведеної на Акрополі невідомим майстром у 421–406 роках до н. е. Присвячений Афіні та Посейдону, Ерехтейон вирізняється мальовничим трактуванням архітектурної цілісності, контрастним поєднанням архітектурних і скульптурних форм. Планування враховує перепади ґрунту: храм складається з двох приміщень на різних рівнях. Із трьох боків він має портики різної форми, зокрема знаменитий портик кор (каріатид) на південній стіні.

Розчленованістю та мальовничістю форм Ерехтейон відкриває шляхи мистецтву пізньої класики — то більш трагічно схвильованому, то лірично витонченому, але вже менш цілісному й героїчному, ніж висока класика.

Окрім Афінського акрополя, в архаїчний і класичний періоди сформувалося чимало інших ансамблів, що включали храми, святилища та громадські будівлі (святилище Зевса в Олімпії, комплекс храмів у Посейдонії тощо). Однак уже з IV століття храми починають втрачати провідну роль, натомість дедалі більшого розвитку набувають світські будівлі та комплекси, що стають частиною загальної структури міст. Особливої уваги заслуговують торговельні та видовищно-спортивні споруди, які гармонійно вписувалися в природний ландшафт. Стадіони облаштовували в природних западинах, іноді досягаючи значних розмірів (Афіни, Олімпія). Театри використовували гірські схили для влаштування природного напівкруглого театрона з круглою орхестрою, де зазвичай виступав хор. До орхестри прилягала прямокутна сцена.

Афіни — одне з найдавніших міст Греції, яке відіграло визначну роль в історії світової культури. У 86 році до н. е. місто завоював Рим, але значення значного культурного центру воно зберігало до VI століття н. е. У середньовіччя Афіни були невеликим візантійським містом. У XI столітті місто починає торгувати з італійськими державами. У 1456–1829 роках Афіни перебували під владою турків. З 1834 року — столиця Греції. Під час Другої світової війни 1939–1945 років, коли місто було окуповане німецькими фашистами (1941–1944), Афіни стали одним із центрів грецького руху опору.

В Афінах збереглися всесвітньо відомі пам'ятки античного зодчества. Неперевершеним шедевром є ансамбль Афінського Акрополя. Розташований на високому плато (156,2 м над рівнем моря), Акрополь домінує над сучасними кварталами міста. Він був створений у V столітті до н. е. Його головні споруди: храм Ніки Аптерос (421 р. до н. е.), Пропілеї (437–432 рр. до н. е., архітектор Мнесікл), до яких прилягає Пінакотека (картинна галерея), величний храм Парфенон (447–432 рр. до н. е., архітектори Іктін і Каллікрат), доричний храм Афіни та іонічний Ерехтейон (421–407 рр. до н. е.) — храм богів-покровителів міста. Усі будівлі Акрополя зведено з пентелійського мармуру. Крім ансамблю Акрополя, в Афінах збереглися театр Діоніса (IV ст. до н. е.), «пам'ятник Лісікрата» (IV ст. до н. е.) та багато інших архітектурних пам'яток. Місто багате на унікальні зразки національного образотворчого мистецтва. У музеї Акрополя та Національному археологічному музеї чудово представлена скульптура, особливо періоду архаїки. Там же зберігається шедевр пластики V століття до н. е. — бронзове зображення Зевса, барельєфи стел (намогильних пам'ятників) класичного періоду та величезна колекція розмальованої кераміки III–II тисячоліть до н. е. Пам'ятки середньовічного іконопису та художнього промислу зібрані у Візантійському музеї. Багата колекція етнографічних матеріалів і народного мистецтва представлена в історико-етнографічному музеї Бенакіса.

Сучасні Афіни інтенсивно забудовувалися з 1835 року (проект архітектора Кленце). Серед будівель XIX століття вирізняються Королівський палац (1834–1838), будинки академії, університету, вокзалу. У XX столітті зводяться житлові, торговельні та інші споруди в дусі конструктивізму. Серед монументів Афін цікаві пам'ятники Байрону (XIX ст.) та Невідомому солдатові (XX ст.).

Іос — цей острів пропонує чудові пляжі та захопливі краєвиди. Над північною частиною острова височіє гора Пелініо заввишки 1297 метрів над рівнем моря. Нічних закладів тут небагато, проте цей недолік компенсується великою кількістю визначних пам'яток. Деякі міські церкви датуються XII століттям і є свідченням візантійської доби. У горах на схід від міста розташований знаменитий монастир Неа Моні — один із найкращих візантійських пам'ятників країни з гарним восьмикутним куполом церкви, прикрашеним золотою мозаїкою. На острові є аеропорт, який щодня приймає рейси з Афін.

Коринф. Окрім мальовничої природи, Коринф славиться руїнами стародавнього міста на схилах пагорба Акрокоринф. На вершині пагорба розташована середньовічна фортеця. Найвідоміші храми міста — Аполлона, Артеміди та Афродіти. Із верхньої точки храму Афродіти відкривається чудова панорама на місто.

Каламбака. Невелике місто Каламбака розкинулося в долині, оточене гірськими монастирями. Попри те, що більшість монастирів була зруйнована турками, ті, що вціліли, добре збереглися.

Кіс. Більшість історичних місць та екскурсій зосереджені навколо самого міста Кіс. Пішки або на велосипеді можна дістатися до замку лицарів Святого Іоанна, спорудженого в XV столітті. Тут також можна знайти цікаві давньогрецькі та римські поселення. До Кіса можна дістатися літаком з Афін і Родосу або поромом із Родосу та Пірея.

Висновки

Що стосується самої архітектури, то в Давній Греції вона розвивалася швидко та різнобічно. У містах, що зростали, зводилися кам'яні житлові будинки, укріплення, портові споруди, але найважливіше з'явилося не в житлових чи господарських будівлях, а в кам'яних громадських спорудах. Саме тут, і насамперед у храмовій архітектурі, сформувалися класичні грецькі архітектурні ордери.

Прямокутні в плані, суворі та величні споруди, що піднімаються на трьох ступенях цоколя, оточені колонадою та вкриті двосхилим дахом, — саме це постає в пам'яті, коли ми чуємо слова «архітектура Давньої Греції». І справді, храм, зведений за правилами ордера, був найзначнішою будівлею міста — і за призначенням, і за місцем в ансамблі. Ордерний храм панував над містом і над пейзажем, коли його споруджували у важливих, часто священних місцевостях. Оскільки ордерний храм був вершиною грецької архітектури та справив величезний вплив на подальшу історію світового зодчества, ми звернулися саме до особливостей ордерних будівель, залишивши осторонь інші види та напрямки будівництва. Отже, запам'ятаймо: ордер у Давній Греції належав не масовій архітектурі, а архітектурі виняткового значення, що несла важливий ідейний зміст і була пов'язана з духовним життям суспільства.

Як уже зазначалося, архітектура Давньої Греції охоплює переважно VIII–I століття до н. е. і досягає найвищого розквіту в так званий «класичний період» та в архаїці.

Список використаної літератури

1. Абрамович С. Культурологія : Навчальний посібник / Семен Абрамович, Марія Тілло, Марія Чікарькова ; Київський нац. торговельно-екон. ун-т, Чернівецький торговельно-екон. ін-т. — К. : Кондор, 2005. — 347 с.

2. Багновская Н. Культурология : Учеб. пособие / Нела Багновская ; М-во образования РФ, Российская экономическая академия им. Г. В. Плеханова. — М. : Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2005. — 297 с.

3. Бокань В. Культурологія : Навч. посіб. для студ. вузів / Володимир Бокань ; Межрегіон. акад. управл. персоналом. — К. : МАУП, 2000. — 134 с.

4. Гаврюшенко О. Історія культури : Навчальний посібник / Олександр Гаврюшенко, Василь Шейко, Любов Тишевська ; Наук. ред. Василь Шейко. — К. : Кондор, 2004. — 763 с.

5. Кормич Л. Культурологія : (Історія і теорія світової культури ХХ століття) : Навчальний посібник / Людмила Кормич, Володимир Багацький ; М-во освіти і науки України, Одес. нац. юридична академія. — 2-е вид. — Харків : Одіссей, 2003. — 303 с.

6. Культурологія : Навчальний посібник / І. І. Тюрменко, С. Б. Буравченкова, П. А. Рудик ; За ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т харчових технологій. — К. : Центр навчальної літератури, 2004. — 367 с.

7. Культурология: История мировой культуры / Под ред. А. Н. Марковой. — 2-е изд., переработ. и доп. — М. : Культура и спорт : ЮНИТИ, 2000. — 575 с.

8. Подольська Є. Культурологія : Навчальний посібник / Єлизавета Подольська, Володимир Лихвар, Карина Іванова ; М-во освіти і науки України, Нац. фармацевтичний ун-т. — Вид. 2-е, перероб. та доп. — К. : Центр навчальної літератури, 2005. — 390 с.