Ознака правозастосуання

Вступ

1. Поняття та ознаки правозастосування.

2. Основні стадії застосування норм права.

3. Поняття та ознаки актів правозастосування.

4. Класифікація актів застосування норм права.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність дослідження

Розпочинаючи розгляд цієї теми, варто наголосити, що висвітлення та аналіз правозастосування відіграє важливу роль у процесі вивчення теорії держави і права. Ця проблематика має суттєве науково-методологічне значення, оскільки її головним завданням є опис, дослідження та пояснення механізму реалізації правових норм.

Таким чином, у цій роботі розглядається одна з ключових проблем юридичної науки — застосування правових норм.

Питання, порушені в темі, аналізуються крізь призму завдань щодо суворого та неухильного дотримання законності; досліджуються вимоги до правильного застосування правових норм, їх тлумачення тощо.

Ключовим питанням правового регулювання є втілення правових норм у суспільне життя. Реалізація правових норм на практиці є тим етапом правового регулювання, на якому норми права безпосередньо впроваджуються у практичну діяльність людей. Практична цінність правових норм, що регулюють поведінку учасників суспільних відносин, проявляється з моменту їх встановлення та набрання чинності. Саме з цього часу правові норми визначають, якою має бути поведінка людей, організацій та установ у конкретних умовах.

Теоретичне опрацювання питання застосування правових норм сприяє глибшому розумінню ролі права загалом. Теорія правозастосування дозволяє проникнути в сутність державного управління суспільством та створює передумови для ефективнішої організації правового регулювання політичного, господарського та соціально-культурного життя країни.

Викладене вище дає підстави вважати дослідження проблеми застосування правових норм актуальним, необхідним та важливим для вивчення теорії держави і права.

Логічне обґрунтування структури роботи.

Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку літератури. У ній розкриваються поняття та ознаки правозастосування, його основні стадії, а також поняття, ознаки та класифікація актів застосування норм права.

І. Поняття та ознаки правозастосування

Застосування норм права є однією з форм їх реалізації, яка вирізняється низкою особливостей, що суттєво відрізняють її від дотримання, виконання та використання правових приписів. По-перше, застосування норм права — це діяльність, яку здійснюють лише відповідні державні органи або, за їх делегуванням, громадські структури. Громадяни не можуть виступати суб'єктами правозастосування. У випадках, коли державні органи передають частину своїх повноважень окремим особам, такі особи під час застосування норм права діють як представники відповідних державних органів, а не як приватні особи. Правозастосовчу діяльність здійснюють державні органи, посадові особи та, в окремих випадках, громадські організації. На практиці застосування норм права часто відбувається за участі кількох правозастосовних органів. Наприклад, у кримінальній справі дії щодо застосування норм права виконують: органи розслідування, суд, виправні колонії.

По-друге, правозастосування має державно-владний характер. Воно є одним із видів державної діяльності, здійснюється від імені держави або уповноважених нею суб'єктів, тому є обов'язковим для всіх адресатів.

По-третє, застосування норм права завжди має активний, творчий характер, про що свідчить багатостадійність цього процесу.

По-четверте, правозастосування здійснюється у визначених процесуальних формах. В одних випадках норми, що регулюють порядок дій, є дуже деталізованими й утворюють самостійні процесуальні галузі права (наприклад, кримінально-процесуальне право), в інших — встановлюється лише певна процедура вирішення окремих справ (прийом на роботу, призначення пенсії тощо).

По-п'яте, процес застосування норм права завершується виданням правозастосовчого акта, у якому фіксуються індивідуально-конкретні правові приписи.

Виходячи з наведеного, можна визначити, що застосування норм права — це спрямована на реалізацію норм права та здійснювана у спеціально встановлених формах державно-владна, творчо-організуюча діяльність державних органів і уповноважених державою громадських органів щодо прийняття індивідуально-конкретних правових приписів з метою вирішення конкретної справи.

Необхідність застосування норм права зумовлена такими випадками:

а) коли правові відносини можуть виникнути або змінитися лише за рішенням державного органу (наприклад, зарахування на навчання до навчального закладу, призов на службу до Збройних Сил);

б) коли правові відносини, що виникають між сторонами, є настільки важливими для суспільства, що в кожному випадку їх слід контролювати з точки зору законності та закріплювати спеціальним рішенням компетентного органу (порушення відповідного органу про дозвіл на приватизацію громадянином житла, реєстрація нотаріальним органом заповіту тощо);

в) коли для виникнення певних правовідносин потрібне офіційне підтвердження наявності або відсутності конкретних фактів (визнання батьківства, визнання особи померлою тощо);

г) коли виникає спір, що має юридичне значення, з приводу певних фактів або відносин, і сторони самі не можуть дійти узгодженого рішення (поділ майна);

д) у випадках, коли слід вдаватися до заходів державного примусу (наприклад, конфіскація майна, стягнення штрафу). Адже державний примус у правовій сфері набирає чинності не автоматично. Норми права лише передбачають можливість державного примусу, а реально він застосовується відповідними державними органами.

Отже, у процесі застосування норм права уповноважений орган за допомогою індивідуальних актів вирішує два завдання:

а) організація виконання приписів норм права, їх позитивна реалізація;

б) забезпечення відповідної реакції на порушення або неналежне виконання норм права.

Застосування норм права буде правильним лише тоді, коли цей процес відповідає таким умовам:

а) він повинен бути законним, тобто весь процес застосування конкретної норми права відбувається саме в межах, визначених відповідними правовими нормами;

б) він повинен бути обґрунтованим, тобто має застосовуватися норма права, передбачена для конкретного випадку. Обґрунтованість правозастосування передбачає точне і своєчасне виконання вимог правових норм, виключення випадків свавілля правозастосувачів, немотивованості правозастосовчих рішень.

ІІ. Основні стадії застосування норм права.

Процес застосування норм права може розпочинатися за ініціативою самого правозастосовувача, вказівкою вищестоящого органу або за заявами зацікавлених суб'єктів. Він являє собою систему послідовних дій, певні однорідні групи яких об'єднуються у так звані стадії правозастосування. У різних дослідженнях визначається різна кількість стадій процесу застосування норм права. На думку авторів, доцільно виокремити такі самостійні стадії цього процесу.

Перша стадія — це встановлення та аналіз фактичних обставин справи або ситуації, що потребує врегулювання чи вирішення. На цій стадії необхідно встановити, яка дія чи подія відбулася та чи має вона юридичне значення. Усю сукупність обставин, які підлягають встановленню, можна віднести до трьох основних груп: а) фактичні обставини, з якими норми права пов'язують виникнення юридичних наслідків; б) дані, що характеризують особистість суб'єктів, причетних до розгляду відповідної справи; в) обставини, що спонукали суб'єктів до певної поведінки (правомірної або протиправної). При цьому до уваги беруться умови та мотиви юридично значущої поведінки.

Перша стадія є вихідною у процесі правозастосування, адже саме з'ясування та оцінка фактичних обставин справи, що мають юридичне значення, тягнуть за собою юридичну оцінку встановлених фактів. Метою цієї стадії є встановлення об'єктивної істини. По своїй суті ця стадія являє собою процесуальну діяльність, яка виражається у збиранні, перевірці та оцінці відповідних доказів по справі та їх джерел. При цьому методи і засоби, що застосовуються при встановленні та дослідженні обставин справи, повинні бути: дозволені правом; етичні; наукові; ефективні.

Друга стадія зводиться до вибору та встановлення автентичності тексту норми права (юридична кваліфікація). На цій стадії визначається, на основі змісту якої норми права повинна розглядатися дана конкретна ситуація. Правова (юридична) кваліфікація виявляється як оцінка відповідних життєвих фактів з погляду їх значення для права, тих наслідків, які настануть на основі відповідних правових вимог. Інакше кажучи, юридична (правова) кваліфікація — це встановлення тотожності (подібності) ознак конкретної поведінки суб'єктів тим ознакам, які зафіксовано у нормі права.

При виборі норми права, що передбачала б обставини, які слід урегулювати, треба встановити автентичність правової норми: упевнитися, що текст норми, яка використовується, не був змінений у встановленому порядку, чи є вона чинною на даний момент. Для цього треба користуватися лише офіційно виданими текстами. Загалом, кожну обрану для застосування норму права слід досліджувати в таких напрямках:

а) чи була чинною норма права на момент, коли відбувалися обставини, що досліджуються;

б) чи чинна вона на момент розгляду конкретної справи;

в) чи чинна вона на території, де розглядається справа;

г) чи поширюється її чинність на суб'єктів, пов'язаних із цією справою;

д) чи є текст норми, який застосовується, автентичним її офіційно встановленому змісту.

Тлумачення норм права. На цій стадії встановлюється державна воля правотворчого органу, виражена у нормі права. Тлумачення права означає переклад його абстрактних приписів на більш зрозумілу та доступну мову конкретних понять і висновків. Поняття тлумачення права охоплює єдність двох процесів: усвідомлення і роз'яснення змісту норм права, державної волі, яка в ній виражена. Усвідомлення — це внутрішній розумовий процес, що не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора. Роз'яснення — це викладення сенсу і змісту державної волі та вираження її назовні. Отже, тлумачення норм права — це діяльність суб'єктів щодо усвідомлення і роз'яснення змісту правових норм.

Необхідність тлумачення норм права на практиці зумовлена причинами, основними з яких є:

а) невідповідність юридичних норм фактичним умовам життя. Так, не виключено виникнення відносин, які не існували або не були помітними на момент видання норм права, але з часом стають такими, що підпадають під її дію. Прикладом може бути виникнення і поширення останніми роками такого різновиду хуліганства, як радіохуліганство, на яке в результаті тлумачення норми права поширюється дія ст. 206 КК України;

б) юридичні норми часом містять спеціальні правові поняття, визначення, які мають багатозначний характер. Так, людині без юридичної підготовки нелегко визначити, хто може бути власником "джерела підвищеної небезпеки", та й саме це поняття непідготовленій відповідним чином особі нічого конкретного не дає;

в) у нормах права часом використовуються оцінні поняття, що виражають лише соціальне значення тих чи інших явищ. Тому без спеціальної підготовки важко визначити, які дії є "особливо жорстокі", що означають "тяжкі наслідки", "малозначуще діяння", "суттєва новизна" тощо;

г) нерідко зустрічаються нечіткість, недбалість, недогляд правотворчих органів при оформленні своїх думок у нормах права. Часом їх воля знаходить свій вираз вельми схематично, деякі ознаки складу правопорушень взагалі не називаються (наприклад, та або інша форма вини) і встановити їх можна тільки тлумаченням норм права;

д) необхідність тлумачення норм права іноді випливає із змісту самого нормативного акта. Мова йде про випадки, у яких правотворчий орган використовує вирази "і т.д.", "і т.п.", "інші", "тощо". Встановити їх істинне значення можна лише за допомогою тлумачення.

Залежно від тих або інших критеріїв розрізняють такі види тлумачення. За юридичною силою тлумачення поділяється на офіційне та неофіційне. Офіційне тлумачення — це сформульоване у спеціальному акті роз'яснення змісту і мети правових норм, яке здійснюється уповноваженим органом і має загальнообов'язкове значення. Відтак, офіційне тлумачення виступає як своєрідна загальнообов'язкова директива щодо вірного, правильного розуміння і застосування певної норми. Офіційне тлумачення, у свою чергу, поділяється на нормативне і казуальне тлумачення.

Нормативне тлумачення норм права характеризується загальнообов'язковістю, поширенням на широке коло суспільних відносин і можливістю неодноразового використання в юридичній практиці. Існують два різновиди нормативного тлумачення: автентичне, при якому зміст норми права роз'яснює той же орган, який її встановив, і легальне, коли загальнообов'язкове тлумачення змісту дає орган, який дану норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений (наприклад, тлумачення, що даються у постановах пленумів Верховного Суду України).

Казуальне тлумачення стосується певних осіб, до уваги беруться конкретні обставини, і є обов'язковим лише для осіб, щодо яких воно провадиться. Казуальне тлумачення буває судове, яке здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ і знаходить свій вираз у вироках чи рішеннях по цих справах, і адміністративне, що здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією. Як приклад казуального адміністративного тлумачення може бути наказ міністра у зв'язку з розглядом конкретної скарги. Найчастіше акт казуального тлумачення є складовою частиною правозастосовчого акта, яким вирішується конкретна юридична справа.

Неофіційне тлумачення не має загальнообов'язкової сили і поділяється на доктринальне, компетентне і повсякденне. Доктринальне тлумачення — це тлумачення права науковцями і науково-дослідними закладами у статтях, монографіях, наукових коментарях практики, усних або письмових обговореннях проектів нормативних актів. Воно не має обов'язкової сили, його переконливість базується на очевидній достовірності, авторитеті вчених. Воно суттєво впливає на правотворчу та правозастосовчу діяльність. Компетентне тлумачення — це тлумачення, яке здійснюють особи, обізнані з правом. У більшості випадків це юристи-практики: посадові особи державного апарату, адвокати тощо. Консультації в газетах з окремих питань права, вечори запитань та відповідей на правові теми — все це відноситься до неофіційного компетентного тлумачення норм права. Повсякденне тлумачення — це тлумачення норм права всіма суб'єктами права. Його значення для правозастосовчої діяльності пов'язане з виявленням правової свідомості широкого кола суб'єктів правовідносин.

Для виявлення співвідношення між текстуальним виразом правової норми і її дійсним змістом застосовують тлумачення норм права з точки зору обсягу їх змісту. Воно поділяється на буквальне (адекватне), розширене і обмежувальне. Буквальне (адекватне) тлумачення — це тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми розуміється у повній відповідності до її текстуального виразу. Розширене тлумачення — це тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми слід розуміти ширше за його буквальний текстуальний вираз. Як приклад такого тлумачення може бути розуміння норми, яка вказує на те, що "Судді незалежні і підпорядковуються лише закону". І хоча в ній не говориться про народних засідателів, на них як на членів суду також поширюється принцип незалежності. Обмежувальне тлумачення — це тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми розуміється вужче за його текстуальний вираз. Як обмежувальне тлумачення є норма Кодексу про шлюб та сім'ю, у якій встановлюється, що повнолітні діти зобов'язані утримувати непрацездатних батьків, які потребують допомоги, і піклуватися про них. Ознайомившись із нею, ми розуміємо, що цей обов'язок не може бути накладений на дітей, котрі, хоча вже і стали повнолітніми, але самі є непрацездатними.

Тлумачення норм права здійснюється за допомогою певних прийомів і засобів, які допомагають розуміти дійсний зміст норм права. Найуживанішими з них є:

Мовне (граматичне) тлумачення — це усвідомлення дійсного змісту правових норм шляхом дослідження їх з точки зору значення словесних формулювань, правил граматики та синтаксису. Класичним прикладом застосування граматичного тлумачення є завдання з формулою: "Стратити неможливо помилувати". Від того, де в ній ставити кому або тире, залежить вибір одного з двох взаємовиключаючих варіантів поведінки.

Логічне тлумачення — це усвідомлення змісту норми права шляхом безпосереднього використання законів формальної логіки. При логічному тлумаченні досліджуються не окремі слова, а внутрішні зв'язки між частинами нормативного акта, логічна структура правових приписів. Необхідність логічного тлумачення випливає, насамперед, з особливостей оформлення норм права. Так, граматична форма речення, у якому міститься норма права, часом неточно виражає кількісну сторону норми. У нормі звичайно говориться про одну особу: "обвинувачений має право", "слідчий зобов'язаний" тощо. Проте норма права стосується не одного якогось обвинуваченого або слідчого, а всіх, хто підпадає під відповідне процесуальне положення. Тому ми розуміємо, що для надання наведеним формулам їх дійсного значення, логічно умовно до них додавати слова "кожний", "будь-який", у результаті чого і буде виявлено дійсну волю законодавця.

Систематичне тлумачення — це усвідомлення змісту норми права залежно від місця, яке вона займає у нормативному акті, залежно від її зв'язків з нормами інших інститутів та галузей права.

Історичне тлумачення — це усвідомлення змісту норм права на основі дослідження конкретних історичних умов, за яких вони були прийняті, яку мету на той час було поставлено перед ними. За цим способом тлумачення вивчаються відповідні державні документи, матеріали обговорень і прийняття проектів нормативних актів, протоколи засідань органів, які займалися підготовкою законопроекту. Відтак, при історичному тлумаченні інтерпретатор спирається на факти, пов'язані з історією виникнення норми права, вивчає соціально-економічну і політичну атмосферу, що зумовила прийняття даної правової норми.

Третя стадія — це прийняття рішення по справі. Ця стадія пов'язана із застосуванням норм права, на якій оформлюються результати всієї правозастосовчої діяльності. Прийняте рішення знаходить свій вираз в акті застосування права, тобто у виданні індивідуального акта владного характеру, що встановлює права і обов'язки конкретних суб'єктів (вирок, наказ, рішення тощо). Отже, акти застосування норм виступають як один із засобів державного керівництва і засіб вирішення юридичних справ, що виконує функції індивідуального регулювання поведінки суб'єктів у конкретних правових відносинах.

Четверта стадія застосування норм права — заключна, на якій здійснюються фактичні дії, завдяки чому норма права, її настанови впроваджуються у життя. Наприклад, студент, зарахований до вузу, починає навчання у навчальному закладі; пенсіонер фактично отримує пенсію, яку йому нараховано.

Важливим є послідовне додержання принципу законності на кожній зі стадій реалізації норм права.

ІІІ. Поняття та ознаки актів правозастосування

Акти застосування норм права характеризуються такими ознаками:

- це офіційний акт компетентного органу, що виражає волю держави і уособлює однобічне волевиявлення уповноваженого органу;

- він має обов'язкове значення;

- акт застосування завжди має індивідуальний характер;

- він може відігравати роль юридичного факту, тобто сприяти виникненню, зміні та ліквідації правовідносин;

- це акт, що виданий на основі і у відповідності до норм права, які застосовуються;

- він містить індивідуально-конкретне, державно-владне веління (розпорядження);

- він видається у певній формі і у передбаченому законом порядку;

- він має юридичну силу і забезпечується відповідними засобами.

Акти застосування норм права різняться від нормативних актів за такими ознаками: нормативні акти містять норми права, тобто приписи до невизначеного кола осіб. Для них характерні формулювання типу: "Кредитор не має права вимагати...", "Прокурор зобов'язаний розглянути..." тощо. Акти застосування містять індивідуальні приписи, що адресовані персонально до зазначених у них осіб та організацій; нормативні акти характеризуються можливістю неодноразової їх реалізації. Акти застосування щодо конкретного життєвого випадку мають одноразову чинність.

Зміст, ціль і призначення застосування правових норм визначають собою і засоби їх застосування. Сутність же застосування правових норм як особливого способу проведення їх у життя перебуває в установленні конкретних правовідносин і у впливі на суб'єктів цих відносин з метою виконання ними своїх обов'язків. Це особливий вид правомірної організаційної діяльності по реалізації правових норм, у результаті чого виникають, змінюються або припиняються правовідносини.

Засоби застосування правових норм — це індивідуальні правомірні акти державних органів, посадових осіб, суспільних організацій і громадян, тобто акти, які загальних правил не встановлюють, а лише викликають, змінюють і припиняють конкретні правові відносини і впливають на поведінку зобов'язаних у них осіб. Своїм змістом вони завжди мають реалізацію норм права стосовно до певного випадку і щодо певних суб'єктів.

Проте поняття правильного застосування правових норм не зводиться лише до індивідуальних правових актів. До них відносяться й інші форми діяльності, які сприяють реалізації правових норм.

До неюридичних засобів правильного застосування правових норм відносяться організаторська робота, культурно-виховні заходи.

Акти юридичної діяльності по застосуванню правових норм — це акти індивідуального характеру, які формулюють права і обов'язки в конкретних взаємовідносинах учасників суспільного життя, тобто виступають в якості основи (юридичних фактів) виникнення, зміни і припинення правовідносин. Вони не перестають бути індивідуальними і тоді, коли тягнуть за собою не одне якесь правовідношення, а комплекс правовідносин. Проте у всіх випадках особливість актів застосування полягає в тому, що вони встановлюють ті або інші конкретні юридичні наслідки, які випливають із застосованої норми для даного життєвого випадку. Вони пов'язують вимоги загального юридичного правила з конкретними вчинками людини, у результаті чого виникають правовідносини, які разом з нормами права утворюють єдиний елемент правової частини.

Індивідуальні акти вичерпують себе виконанням приписів, які містяться в них і які можуть бути пов'язані з цілим рядом заходів протягом тривалого часу. У цей час такі акти, як адміністративні розпорядження, договори, судові вироки і рішення, виступають в якості критеріїв поведінки суб'єктів у правовідносинах.

Свою роль і призначення акти застосування норм права виконують лише в тих випадках, коли вони задовольняють певним вимогам законності.

Дослідження питань правомірності юридичної діяльності громадян по застосуванню правових норм впирається в розробку особливостей дозволених норм як формально юридичної основи діяльності громадян по здійсненню своїх прав.

Будь-який акт застосування правових норм повинен бути не лише законним, але й обґрунтованим, тобто відповідати основним вимогам правильного застосування правових норм. Обґрунтований акт спирається на ретельно перевірені факти і обставини, у результаті аналізу і юридичної оцінки яких досягається об'єктивна істина; це акт, з логічною невідворотністю наступний з аналізу фактів і обставин. Це водночас справедливе рішення про реалізацію правових норм у взаємовідносинах у певних конкретних умовах, це і своєчасне рішення, у результаті якого найбільш повно і ефективно досягається ціль правової норми.

IV. Класифікація актів застосування норм права

Залежно від правової основи бувають акти застосування диспозицій і акти застосування санкцій правових норм, які розрізняються, по-перше, за суб'єктами їх вчинення.

Акти застосування диспозицій правових норм здійснюють усі учасники суспільного життя, у тому числі й окремі громадяни, уповноважені здійснювати організаторські дії по встановленню і руйнуванню конкретних правовідносин.

Санкції правових норм уповноважені застосовувати лише органи влади, управління і суду, при цьому кожен із них діє в суворо визначеній області і видає суворо визначені акти, які, як правило, не може видавати інший орган.

Громадяни не вчиняють актів по застосуванню санкцій правових норм. У протилежному випадку це призвело б до порушення єдності правопорядку і створювало б умови та можливість для самоуправних дій.

Суспільні організації застосовують щодо своїх членів уставні санкції, які носять суспільний характер, а в ряді випадків і державний характер. Держава контролює в адміністративному і судовому порядку правильність застосування санкцій суспільними організаціями з багатьох питань.

По-друге, акти застосування диспозицій і санкцій правових норм розрізняють за результатами і юридичними наслідками, ними викликаними.

Акти застосування диспозицій правових норм безпосередньо спрямовані на позитивні дії суб'єктів правовідносин з метою досягнення політичних, господарських або соціально-культурних результатів, переслідуваних нормою.

Акти ж застосування санкцій правових норм безпосередньо спрямовані на створення невигідних наслідків для правопорушника, поєднаних із позбавленням волі або іншими обмеженнями.

По-третє, вчинення і здійснення актів застосування диспозицій правових норм і актів застосування санкцій правових норм різним способом і оформлюються.

Акти застосування санкцій правових норм, особливо судові акти, вчиняються в суворо визначених формальних процесуальних рамках. У той час як виконання дій по застосуванню диспозиції норми не потребує такого оформлення, здійснюється в іншому, відмінному від застосування санкцій, порядку.

Для актів застосування правових санкцій, особливо судових актів, встановлений спеціальний порядок вступу їх у дію порівняно з актами по застосуванню диспозицій правових норм.

Інший порядок існує і для перегляду актів по застосуванню диспозицій і санкцій правових норм. Так, акти застосування правових санкцій, вчинені судом, не можуть бути відмінені або змінені тим судом, яким вони вчинені. Перегляд вироків і судових рішень проводиться у встановленому законом порядку вищестоящими судовими інстанціями. Інші державні органи самі можуть змінювати, а в ряді випадків і зовсім відмінити свої акти про застосування санкцій, проте їх діяльність у цих випадках обставлена все ж більшими формальностями порівняно з переглядом актів по застосуванню диспозицій правових норм. Громадяни ж можуть взагалі відмовитися від своїх правових вимог і звільняти зобов'язаних осіб від виконання вимог диспозицій норми в даних конкретних правовідносинах.

Акти застосування правових санкцій, вчинені судом, виключають, як правило, можливість нового судового розгляду тієї ж справи і по тим же обставинам. Перегляд їх допускається лише в окремих випадках, у порядку так званого судового нагляду або провадження по нововиявленим обставинам.

Перегляд актів управління в застосуванні правових санкцій, що вступили в силу, може бути допущений і при відсутності нових обставин. Проте обговорення їх все ж більш суворо нормовано порівняно з актами тих же органів по застосуванню диспозицій правових норм.

По-четверте, акти застосування диспозицій правових норм обов'язкові лише для адресатів, тобто учасників даних правовідносин, у той час як акти застосування санкцій правових норм, особливо судові акти, обов'язкові і для всіх інших осіб щодо даної конкретної справи і у зв'язку з нею.

Усі ці та інші особливості актів застосування диспозицій правових норм на відміну від актів застосування правових санкцій випливають з особливостей самих диспозицій порівняно з санкціями правових норм.

Відмінність актів застосування правових норм як індивідуальних актів від нормативних актів, які розраховані на невизначену кількість типових фактів, що містяться в цих актах, має принципове значення для зміцнення законності і правопорядку в країні. Застосування правових норм на відміну від встановлення загальних правил є завжди конкретним рішенням правового питання, певним актом практичного проведення в життя законів, підведенням окремого факту під загальне правове правило і його вирішенням у відповідності з цим правилом.

Крім індивідуальних і нормативних актів є ще акти інтерпретаційні, які конкретних правовідносин не викликають, але й нових правових норм у собі не містять, у зв'язку з чим вони не відносяться ні до індивідуальних, ні до нормативних актів.

Інтерпретаційні акти роз'яснюють діючі правові норми, що має досить важливе значення для їх застосування; тому вони з повним правом можуть бути віднесені до юридичних засобів правильного і ефективного застосування правових норм.

Інтерпретаційні акти є засобами правильного застосування правових норм, тому вони конкретизують і деталізують норми як загальні абстрактні правила для практичного їх виконання в суспільному житті.

Висновки

Будь-яка діяльність є плідною й ефективною, коли здійснюється з повним розумінням справи. Правозастосування також не буває без з'ясування змісту правових вимог.

Без всебічного і глибокого розуміння змісту правових норм неможливе правове регулювання суспільного життя, зміцнення законності. Тлумачення нормативних актів є необхідною передумовою для правильного здійснення норм права.

Проблема правозастосування є однією з традиційних проблем юридичної науки. Вона має самостійне значення в процесі наукового чи повсякденного пізнання державно-правового життя. Необхідність чіткого уявлення про зміст діючих норм виникає в ході правотворчої роботи. Ні видати новий акт, ні систематизувати наявні не можна без знань справжньої волі законодавця, що одержала офіційне вираження. Процес тлумачення неминучий при реалізації правових норм органами суду, прокуратури, арбітражу, інших державних органів, при укладенні угод і договорів господарськими структурами, у діяльності партій, суспільних об'єднань, при здійсненні цивільних юридично значимих дій тощо.

Істотною ознакою норм права є їх загальний і абстрактний характер (нормативність), поширення їхньої дії на широке коло суб'єктів і ситуацій. У той же час норми права реалізуються в конкретних діях суб'єктів, застосовуються до конкретних ситуацій. Тому в ході реалізації, і правозастосування зокрема, виникає необхідність конкретизувати ті чи інші змістовні елементи норм права, виражені в загальній і абстрактній формі, і в такий спосіб наблизити зміст норм права до конкретних ситуацій. У ході тлумачення загальні й абстрактні норми переводяться на мову більш конкретних висловлень, що не викликають сумнівів щодо відносності тлумаченої норми саме до даної ситуації, яка підлягає юридичному вирішенню.

У процесі застосування юридично важливо не тільки точно інтерпретувати те чи інше формально закріплене правове положення, але й витлумачувати право в цілому — його зміст, його принципи, соціально-політичний зміст тощо.

Список використаної літератури

1. Андрусяк, Тарас Григорович. Теорія держави і права : Навчальний посібник / Тарас Григорович Андрусяк ; Фонд сприяння розвитку української правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". — Львів : Фонд "Право для України", 1997. — 198 с.

2. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. — М. : Юрид. лит., 1960. — 511 с.

3. Олійник, Анатолій Юхимович. Теорія держави і права України : Навчальний посібник / Анатолій Олійник, Станіслав Гусарєв, Олена Слюсаренко. — К. : Юрінком Інтер, 2001. — 174, [1] с.

4. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави і права. — К. : Атака, 2001.

5. Теорія держави і права України : Навчальний посібник / Ред.: В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков. — К. : Юрінком Інтер, 2002. — 367 с.