Оздоровча система Нікітіних (Ранній початок фізичного розвитку та загартування)

Вступ

Що таке ранній інтелектуальний розвиток? З якого моменту варто розпочинати: одразу після народження чи лише у шість років, коли дитина вирушає до школи? Під цим поняттям зазвичай мають на увазі процес навчання малюка в період немовляти та дошкільного віку. Наукові дослідження підтвердили біологічну потребу мозку на ранніх етапах життя не лише в поживних речовинах, а й у зовнішній стимуляції. Історії дітей-"мауглі", які в ранньому віці опинилися серед диких тварин, є яскравим прикладом: повернувшись до людського суспільства у 7-8 років, вони так і не змогли опанувати мову, читання чи письмо. Тому не варто вважати, що немовлята здатні лише їсти, спати та бавитися. Насправді процес навчання стартує з перших хвилин життя, і вже до шкільного віку діти встигають засвоїти колосальний обсяг інформації.

Понад століття тому вчені встановили, що період від народження до шести років є визначальним для подальшого розвитку особистості. Розвиток людського мозку, що розпочинається ще в утробі матері, поступово сповільнюється з віком. Найвища ефективність навчання спостерігається саме в період активного росту мозку, а з його завершенням ця здатність знижується. У новонародженого більшість нейронів ще не задіяна, проте вже за пів року мозок досягає половини свого дорослого потенціалу. До трьох років формування структур завершується на 70-80%, а до восьми — практично повністю. Саме тому перші три роки життя потребують особливо пильної уваги до навчання.

1. Особливості методики раннього розвитку за Нікітіними

Перші три роки життя, коли дитина перебуває на межі між немовлятством і дорослішанням, є найціннішими для майбутнього становлення, і цей період слід використовувати максимально. Обґрунтовуючи необхідність раннього виховання, Нікітін посилається на явище незворотного зниження можливостей ефективного розвитку здібностей (НЗМЕРЗ), підтверджене дослідженнями шведського нейробіолога Холгера Хідена. Суть явища полягає в тому, що мозок дитини на ранніх етапах розвивається надзвичайно швидко, потребуючи відповідного живлення та стимуляції. Нейрони, позбавлені одного з цих чинників, особливо стимулюючого навчального середовища, не здатні утворювати щільну мережу волокнистих з'єднань і стають нефункціональними. Варто зауважити, що за спостереженнями фізіологів, мовний центр і нейрони, які контролюють супінацію-пронацію правої руки (у лівшів — лівої), розташовані в мозку поруч. Активація одного центру стимулює інший, тому робота руками сприяє розвитку мовлення, а мовлення, своєю чергою, стає засобом чіткішого вираження думки. Звідси випливає важливість отримання малюком змалку багатої та різноманітної інформації через органи чуття, а також свободи дій, яка є внутрішнім стимулом для мозку. Перші поштовхи до розвитку здібностей дають раннє плавання, гімнастика, повзання та ходіння.

Подружжя Нікітіних виховало сімох власних дітей, і за двадцять років практики вони переконалися, що розвиток творчих здібностей — це не марна справа, а одне з найважливіших завдань. У повсякденному житті людина постійно стикається з необхідністю діяти творчо, створюючи щось нове. Для цього потрібні особливі розумові якості: спостережливість, уміння порівнювати, аналізувати, комбінувати, знаходити зв'язки та закономірності. Показово, що виконавча, механічна діяльність доступна тваринам і машинам, тоді як творчість є виключним пріоритетом людини.

Нікітін визначає сутність творчості як передбачення результату правильно поставленого досліду та створення робочої гіпотези, близької до дійсності. Можна також розглядати творчість як розуміння та сприйняття течії природи й духу. Дух — це внутрішній стрижень, який супроводжує людину від початку і містить у собі все те, що час від часу народжується через людину. Як у давнину, коли ще не існувало писемності, так і сьогодні знання передаються від покоління до покоління через дух, без якого вони втрачають сенс. Хоча це питання може видаватися філософським, воно є підґрунтям педагогічного підходу Нікітіних.

Спираючись на твердження радянських біологів Ю.Г. Шевченка та Н.П. Дубініна, духовний розвиток людини не закодований у генах, а фіксується в соціальній програмі, яка передається через виховання та ускладнюється з кожним поколінням. Творча діяльність як елемент духовності висуває перед людиною високі вимоги, але водночас дарує радість вищого порядку — радість подолання, відкриття та творчості [2, c. 41-42].

Для плідного розвитку творчого мислення за логічною схемою Б.П. Нікітіна, виділяються такі

НЕОБХІДНІ, ПЕРЕДБАЧЕНІ МЕТОДОМ УМОВИ:

• ранній початок навчання та виховання (обґрунтовано вище);
• друга умова, нерозривно пов'язана з першою, — це середовище та система стосунків, які стимулюють різноманітну творчу діяльність і мимоволі розвивають у дитині саме те, що в конкретний момент здатне розвиватися найефективніше;
• дитину має оточувати навчально багате середовище, а також надаватися свобода вибору занять: робити справу лише за бажанням, припиняти, коли вона набридла, і ніколи не займатися з примусу — це дозволяє уникнути перевтоми та перенапруги;
• наступна важлива умова випливає з характеру творчого процесу: якості розвиваються тим більше, чим частіше людина досягає межі своїх можливостей і поступово розширює ці межі. Тут важливо, щоб батьки давали дитині шанс спробувати власні сили, а не поспішали з готовими розв'язками;
• остання умова — доброзичлива та ненав'язлива допомога дорослих, яка не перетворюється на підказку, але запобігає перетворенню свободи на вседозволеність.

Нікітін пропонує розроблений і випробуваний метод ігор для розвитку як сходинки до творчості — від пізнання загальновідомих істин до маловідомих і, нарешті, нікому не відомих. Ці ігри об'єднані спільною ідеєю та мають такі

ХАРАКТЕРНІ РИСИ ІГОР:

1. кожна гра — це набір задач, які дитина вирішує за допомогою кубиків, цеглинок, картонних квадратиків, пластику, деталей конструктора тощо;
2. завдання подаються в різній формі: моделі, плоского малюнка в ізометрії, креслення, письмової чи усної інструкції — що демонструє різні способи передачі інформації;
3. в основі всіх ігор закладено принцип "від простого до складного";
4. ігри мають широкий діапазон складності, що дозволяє дитині постійно рухатися вперед. Будуючи модель, дитина вчиться самостійно отримувати необхідну інформацію з реальної дійсності;
5. ігри мають наочний розв'язок у вигляді простих речей, які можна побачити та помацати, що дозволяє дитині самостійно перевіряти та контролювати правильність виконання завдань;
6. ігри відкриті для вдосконалення, а можливість створювати нові варіанти завдань — це вже елемент творчості вищого рівня;
7. завдання ігор дозволяють дитині досягати своєї "межі", де відбувається найактивніший розвиток.

Крім того, в іграх існує об'єктивний критерій, за яким можна визначити, коли дитина виросла настільки, що гра вже не дає їй нічого нового — це кількість самостійно виконаних завдань. Але навіть після цього в іграх залишаються дві суттєві сходинки розвитку:

• скорочення часу виконання завдань;
• власна творчість, придумування нових моделей.

Саме в грі виявляються та розвиваються різні сторони особистості, задовольняються інтелектуальні та емоційні потреби, формується характер. Іграшки проектують людську особистість, моделюють саме життя. З іншого боку, гра не є "звичайним" чи "справжнім" життям — це радше вихід у тимчасову сферу діяльності з власними законами. Вона вирізняється на тлі повсякденності місцем дії та тривалістю, наділена ритмом і гармонією, має внутрішній лад, що захоплює гравців. Елемент напруги в грі надає їй етичної цінності, адже випробовує гравця на винахідливість, сміливість, чесність (дотримання правил) та інші якості [4, c. 26-28].

Щоб досягти бажаного результату за допомогою нікітінських ігор, недостатньо просто придбати чи виготовити гру. Кубики та інше знаряддя — це лише фізична основа методу, а сам процес їхнього застосування з навчальною метою — це те динамічне й неповторне, що майже неможливо сформулювати, щось із породи духу. Однак Нікітін у своїй книзі "Ступеньки творчества или развивающие игры" приблизно окреслює правила, якими мають керуватися батьки в процесі гри для досягнення успіху.

Отже, правила гри:

• будь-які ігри плідні лише тоді, коли малюк грається із задоволенням. Творчість завжди пов'язана з підвищеною інтелектуальною напругою, і саме інтерес до цієї напруги треба розвивати в дитини, оскільки сам він ніколи не з'являється. Іноді батьки не знають, звідки виник інтерес, хто й коли його посіяв і хто підготував ґрунт. В іграх діє закономірність: чим сильніше розвинена якість, тим більше вона прагне виявити себе;
• головна умова успіху — посмішка, радість, похвала, щира зацікавленість старших у досягненнях дитини, її прогресі та зростанні. Але дитину краще не перехвалювати — завжди варто показати резерв її можливостей, що можна зробити ще краще;
• гратися треба лише тоді, коли є бажання. Примус і тиск легко притуплюють зацікавленість грою. Бажання дитини батьки можуть тонко формувати — власним прикладом, запрошуючи інших дітей або навіть виставляючи гру як щось напівзаборонене, "заборонений плід";
• дуже важливо, щоб дитина самостійно виконувала всі завдання. Не можна допомагати ні словом, ні поглядом, ні жестом, варто утримуватися від коментарів, щоб малюк оцінював свої дії за результатами роботи, а не за реакцією оточення. Це розвиває самоконтроль. На помилки доцільно делікатно вказувати після закінчення роботи, але краще наштовхнути дитину на самостійне їх виявлення. Іноді, коли дитина здатна впоратися, можна попросити її довести, що помилки в певному місці немає;
• починати ігри треба з найлегших. Коли дитина з самого початку радіє своєму успіху, це стимулює її та додає сили й впевненості;
• можна одночасно використовувати 2-3 різні за характером гри, оскільки зміна видів діяльності запобігає втомі та нудьзі;
• якщо в сім'ї кілька дітей, бажано, щоб кожна дитина мала по одному комплекту гри, адже дітям разом грати в одну гру завжди набагато цікавіше;
• під час гри батькам треба пильно стежити за схильностями та вподобаннями дитини, спрямовуючи більше уваги саме на них, не забуваючи про універсальність, щоб дитина мала з чого вибрати те, що їй сподобається;
• під час гри має панувати невимушена атмосфера — вся увага на гру, а не на те, як дитина сидить чи лежить, не треба стримувати рухової активності дітей;
• дуже добре проводити перегони та змагання — хто швидше впорається із завданням. Коли батько чесно визнає власну поразку — це завжди велика нагорода для дитини.

На завершення варто зробити очевидний висновок: метод, застосований Нікітіними для розвитку творчого мислення у дітей, заслуговує на широке застосування серед батьків і навіть у дошкільних навчальних закладах. Оскільки ігри бувають дуже різні за складністю, деякі з них будуть корисні й для школярів (наприклад, ігри на зорову пам'ять, увагу тощо).

Педагог і психолог Борис Нікітін пише: "Ранній розвиток рухів — майже не розкритий резерв непоясненого поки, але настільки ж безсумнівного розвитку розуму дитини". Погоджуючись із ним, медики стверджують, що фізичні вправи, які для дитини є масажем, стимулюють розвиток нервової системи. Тому психотерапевти та неврологи для нормального розвитку дитини радять буквально з перших днів починати робити масаж.

Розвивальні ігри відповідають концепції формальної освіти та, здається, крім усього іншого, роблять дитину більш життєздатною та спроможною триматися на поверхні життєвого моря, допомагають зрозуміти цілісність і єдність життя. Невід'ємною їхньою частиною є внутрішній стержень — дух [5, c. 54-55].

Висновки

Методика розвиваючих ігор, створена відомими російськими педагогами Борисом та Оленою Нікітіними, є надзвичайно цікавою.

Здебільшого ігри представлені у вигляді головоломок, спрямованих на розпізнавання та добудову образів, тобто на розвиток логічного та образного мислення.

Іграм притаманні такі характерні особливості:

• кожна гра являє собою набір задач, які дитина розв'язує за допомогою кубиків, квадратів, брусочків тощо. Задачі подаються в різних формах: моделі, плоского малюнка в ізометрії, креслення — і таким чином знайомлять із різними способами передачі інформації;
• задачі розташовані в послідовності від простого до складного: коли дитина опановує прості завдання, їй пропонується складніше за тим самим принципом;
• діапазон складності дуже широкий: від наймолодшого віку (1.5-2 роки) до зрілого дорослого.

Корифей вітчизняної педагогіки Б.П. Нікітін зазначає: «Ось перша умова успішного розвитку творчих здібностей — ранній початок. Друге — стимулювання творчості, створення умов, які випереджають розвиток. Третє — максимальна напруга сил: здібності розвиваються краще, якщо людина в процесі діяльності досягає "стелі" своїх можливостей. Тому й спортсменам, і дітям цікавіше грати з більш досвідченими професіоналами. Четверта умова — свобода у виборі діяльності, тривалості, зміні тощо».

Список використаної літератури

1. Нікітін Б. П. Ми та наші діти: науково-популярна література / Б. П. Нікітін, Л. О. Нікітіна; пер. А. М. Лук'янець, авт. передм. М. М. Амосов. — К.: Молодь, 1989. — 240 с.

2. Нікітін Б. Сходинки творчості або розвиваючі ігри: пер. з рос. / Борис Нікітін. — К.: Рад. шк., 1991. — 144 с.

3. Никитин Б.П., Никитина Л.А. Резервы здоровья наших детей. — М.: Физкультура и спорт, 1990. — 221 с.

4. Никитин Б. П. Здоровое детство без лекарств и прививок. — 6-е изд., испр. и дополн. — М.: «Лист Нью», 2001. — 256 с.

5. Никитин Б.П. Развивающие игры. — Москва, "Педагогика", 1981.