Оцінка вартості підприємств

1. Оцінка вартості підприємств в Україні: роль, проблеми, перспективи

У ринковій економіці предметом купівлі-продажу виступають не лише окремі об'єкти майна, а й підприємство загалом як цілісний майновий комплекс. Воно стає товаром у процесах приватизації, акціонування, зміни власників, заставних операцій, страхування тощо. Це зумовлює потребу у визначенні вартості такого комплексу. Зокрема, оцінка необхідна під час підготовки та реалізації антикризових заходів.

Потреба у визначенні вартості підприємства та його майна виникає на різних етапах антикризового управління, зокрема:

• при прогнозуванні наслідків банкрутства та розпродажу активів боржника;
• при експертизі угод з реалізації майна, що призвели до фіктивного чи умисного банкрутства;
• при визначенні вартості застави під час кредитування неплатоспроможного підприємства;
• при проведенні взаємозаліків заборгованості через обмін на активи;
• при оцінці доцільності та ефективності реструктуризації активів;
• при визначенні внесків до статутних фондів новостворених підприємств на базі неплатоспроможного;
• при підготовці реорганізаційних процедур (злиття, поділу);
• при продажу підприємства як єдиного майнового комплексу;
• при визначенні часток інвесторів у процесі санації.

Попри специфіку оцінки в кожному з цих випадків, вона ґрунтується на загальновизнаних концептуальних засадах теорії оцінки, які широко висвітлені у фаховій літературі.

Оцінка вартості підприємства виходить з того, що підприємство є товаром з притаманними йому властивостями.

По-перше, як будь-який товар, підприємство повинно бути корисним для покупця, тобто мати споживчу вартість. Корисність полягає у здатності здійснювати господарську діяльність, виробляти продукцію чи послуги та отримувати доходи від використання майна. Ступінь корисності кожен покупець визначає індивідуально, виходячи з власних уявлень про ефективність функціонування такого підприємства.

По-друге, підприємство є інвестиційним товаром: віддача від вкладень очікується у майбутньому, що створює ризик інвестування через імовірнісний характер умов його діяльності. Для оцінки доцільності придбання майбутні доходи дисконтуються з урахуванням часу отримання, інфляції та ризику.

По-третє, вартість підприємства визначається попитом, який формується під впливом внутрішніх чинників (імідж, ділова репутація, досвід, комерційні зв'язки, ефективність діяльності) та зовнішніх факторів (стадія життєвого циклу галузі, рівень прибутковості, державне регулювання, макроекономічна стабільність, платоспроможність покупців).

По-четверте, альтернативою придбанню є створення аналогічного підприємства. Це передбачає реєстрацію юридичної особи, формування статутного фонду, придбання майна, набір персоналу, отримання ліцензій та дозволів, набуття досвіду.

Отже, купуючи підприємство, покупець стає власником не лише майна, а й господарюючого суб'єкта ринку. Витрати на створення аналога не обмежуються вартістю майна — вони включають додаткові фінансові, організаційні, часові та людські ресурси, які не обліковуються й оцінюються експертно.

Ці властивості підприємства як товару визначають його вартість. Залежно від мети оцінки, врахованих чинників та сфери застосування виділяють різні види вартості підприємства.

За адміністративно-командної економіки оцінка проводилася лише при передачі підприємства з балансу на баланс. У ринкових умовах об'єктивна оцінка вартості як діючих, так і ліквідованих підприємств необхідна для здійснення цивільно-правових актів: купівлі-продажу, оренди, застави, страхування, інвестування, переоцінки основних фондів, переуступки часток у статутному капіталі, злиття чи поглинання, встановлення ціни емісії акцій, виконання судових рішень. Різноманітність функцій оцінки свідчить про зростання її значущості в ринкових умовах. До складу оцінюваного майна входять:

• основні фонди (виробничі та невиробничі);
• оборотні кошти (включаючи фінансові активи);
• право на земельну ділянку;
• товарний знак, ліцензії, патенти, авторські права та інші нематеріальні активи;
• фінансові пасиви.

Для оцінки підприємства використовується така вихідна інформація: фінансова звітність за останні 3-4 роки, бізнес-план, договори постачання та реалізації, орендні договори, список працівників, організаційна та технологічна структура, акти інвентаризації, заставні угоди, дані про ринок, характеристика управлінського персоналу, дані про ліцензії та патенти, установчі документи, відомості про виробничу потужність. Також можуть застосовуватися методи опитування персоналу для отримання недокументованої інформації. Після оцінки готується звіт, який містить:

• підставу проведення оцінки;
• мету та вид вартості;
• період оцінки;
• загальну характеристику підприємства;
• обґрунтування методів оцінки;
• джерела інформації;
• опис фінансово-економічного стану;
• обмежувальні фактори та корекцію показників;
• розрахунок вартості;
• висновок.

Практика оцінки спирається на принципи: заміщення (вартість визначається вартістю аналогічного підприємства), майбутніх переваг (прогноз прибутковості визначає ціну), більшої продуктивності (врахування продуктивності праці та фондовіддачі), мінливості (облік соціальних, економічних, політичних та інших факторів).

Методи оцінки групуються в рамках трьох підходів:

• майнового (оцінка вартості майна);
• дохідного (оцінка з погляду прибутковості);
• порівняльного або ринкового (аналіз ринкової вартості аналогів).

Вибір методу залежить від мети оцінки. Наприклад, для оподаткування підприємство оцінюється як діюче, а при ліквідації — інакше. Визначення вартості пайової участі передбачає дисконтування грошових потоків. Методи порівнюються за критеріями:

• відображення намірів продавця і покупця;
• якість інформаційної бази;
• здатність враховувати кон'юнктурні коливання та вартість грошей.

На думку українських оцінювачів, найбільше цим критеріям відповідають методи, засновані на оцінці прибутковості. Однак на практиці перевага надається майновому підходу, на другому місці — дохідні методи, на третьому — порівняльний аналіз. Таке ранжирування зумовлене нерозвиненістю ринку нерухомості, адміністративним втручанням та удаваною повнотою майнового підходу.

2. Метод ліквідаційної вартості: його суть та значення

До методів, заснованих на оцінці активів, належать:

• метод балансової вартості;
• метод скоректованої балансової вартості;
• метод заміщення;
• метод ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість показує, скільки коштів залишиться після ліквідації підприємства, продажу активів і погашення боргів. Вона менша за скоректовану балансову вартість на величину ліквідаційних витрат: комісійних, витрат на реалізацію запасів, збір дебіторської заборгованості, звільнення персоналу тощо.

Розрізняють упорядковану ліквідацію, коли активи розпродаються протягом розумного періоду для отримання високих цін. Для найменш ліквідної нерухомості цей період становить близько двох років. Він включає підготовку активів до продажу, інформування покупців, час на прийняття рішення та акумулювання коштів, власне покупку та перевезення. Цьому відповідає поняття "упорядкована ліквідаційна вартість".

Поряд з упорядкованою існує примусова ліквідація, коли активи продаються максимально швидко, часто одночасно на одному аукціоні. Їй відповідає "примусова ліквідаційна вартість". Метод ліквідаційної вартості передбачає інвентаризацію та оцінку кожного активу з урахуванням розташування, ступеня спеціалізації, ліквідності. Одні фактори збільшують вартість, інші — зменшують. Ліквідаційна вартість використовується, коли бізнес не приносить доходу і не має перспектив. Вона визначає мінімальну ціну при продажу у випадку високої ймовірності банкрутства.

Залежно від перспектив використання підприємства виділяють вартість діючого підприємства, ліквідаційну вартість та вартість ліквідації.

Вартість діючого підприємства — це вартість цілісного майнового комплексу, корисність якого полягає у здатності вести господарську діяльність. Вона враховує:

• ефект синергізму (вартість цілого більша за суму вартості окремих активів);
• вартість нематеріальних активів, не відображених на рахунках (бізнес-технології, комерційні зв'язки, персонал);
• перспективи розвитку, майбутні доходи та прибутки.

Вартість діючого підприємства може передбачати: 1) існуюче використання майнового комплексу (з або без гудвілу); 2) найкраще та найбільш ефективне використання (з або без гудвілу).

Ліквідаційна вартість — це вартість, яку можна отримати при продажу об'єкта у строк, значно коротший від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ринковою ціною. Оцінка проводиться при орієнтації на закриття підприємства та поелементну реалізацію активів.

Вартість ліквідації — це вартість, яку очікується отримати за об'єкт, що вичерпав корисність відповідно до первісних функцій. Вона розраховується як сума валових доходів від реалізації об'єкта як єдиного цілого або його частин за вирахуванням витрат на ліквідацію. Якщо результат від'ємний, вартість встановлюється у розмірі 1 гривні.

Під час діагностики кризи особливе значення має визначення ліквідаційної вартості відповідно до Національного стандарту №1. Строк експозиції — це період, протягом якого об'єкт може бути виставлений для продажу за найвищою ціною; його тривалість залежить від співвідношення попиту та пропонування, кількості покупців, їх купівельної спроможності.

Визначення ліквідаційної вартості базується на концептуальних положеннях теорії оцінки з урахуванням особливостей цього виду вартості:

1. Оцінка ліквідаційної вартості належить до активних видів оцінки — результати використовуються для прийняття управлінських рішень.

2. Особливістю є високий ступінь залежності третіх сторін від результатів: експерт співпрацює із замовником та споживачем експертної інформації, які є різними особами.

3. Для використання ліквідаційної вартості необхідно досліджувати відповідність умов продажу типовим ринковим умовам. Визначення здійснюється на основі інформації про подібні угоди.

4. Одним із способів визначення є застосування до ринкової вартості знижувальних коефіцієнтів для стимулювання попиту.

5. Ліквідаційна вартість формується під впливом специфічних факторів: терміновість реалізації, психологічна привабливість активів, їх зовнішній вигляд, місце та час продажу, рекламна підготовка, відсутність гарантійних зобов'язань тощо.

Отже, ліквідаційна вартість — це сума коштів або вартість інших активів, яку банк очікує отримати від реалізації необоротних активів після закінчення терміну їх корисного використання, за вирахуванням витрат на продаж.

Найважливішим специфічним фактором, що обумовлює ліквідаційну вартість, є час реалізації активів.

Список використаної літератури

1. Балабанов И.Т. Финансовый анализ и планирование хозяйствующего субъекта. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 208с.
2. Бандурка А.М. Финансово-экономический анализ: Учебник для вузов, 1999г.
3. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. - М.: Финансы и статистика, 1997. -512с.
4. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства. - К.: КНЕУ, 1999 - 132с.
5. Финансовый менеджмент: теория и практика:Учебник для вузов/ Cтоянова Е.С.: 4-е изд,-М.:Перспектива,1999-656с.
6. Фінанси підприємств: Підручник/Під ред. А.М.Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.
7. Шеремет А.Д., Негашев Е.А. Методика финансового анализа. - М.: ИНФРА , 2000.
8. Юденко В.А. Аналіз фінансових результатів підприємства в умовах реформування бухгалтерського обліку// Фінанси підприємств,№8, 2000р., с.97.