Оцінка транспорту та дослідження ємності ринку

1. Об’єкти оцінки. Суб’єкти оціночної діяльності, їх права та обов’язки.

2. Аналіз ринку та порівняльний метод оцінки нерухомості. Сегментація ринку нерухомості. Аналіз попиту та пропозиції. Визначення місткості ринку. Застосування порівняльного підходу.

3. Оцінювання повітряних суден та пов’язаного з ними обладнання. Методичні підходи до оцінки авіаційної техніки.

Список використаних джерел.

1. Об’єкти оцінки. Суб’єкти оціночної діяльності, їх права та обов’язки

Об’єктами оцінки виступають майно та майнові права, що підлягають вартісному визначенню. Їх класифікують за різними критеріями, зокрема, розрізняють об’єкти в матеріальній та нематеріальній формі, а також цілісні майнові комплекси.

До матеріальних об’єктів належать нерухоме майно (нерухомість) та рухоме майно.

Нематеріальні об’єкти не мають фізичної форми, але здатні приносити економічну вигоду. Сюди відносять фінансові інтереси (акції, паї, опціони, векселі, дебіторську та кредиторську заборгованість тощо) та інші майнові права.

Експертна оцінка майна та майнових прав — це визначення їх вартості на конкретну дату згідно з процедурою, встановленою нормативними актами, що є результатом практичної діяльності суб’єкта оціночної діяльності.

Об’єктами оцінки можуть бути: будівлі та споруди з їх невід’ємними частинами, машини, обладнання, транспортні засоби; цінні папери та паї; нематеріальні активи, включаючи об’єкти інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси будь-якої форми власності.

Майновими правами, що підлягають оцінці, визнаються права, пов’язані з майном, відмінні від права власності. Це можуть бути складові права власності (володіння, користування, розпорядження), специфічні права (наприклад, на використання природних ресурсів) та права вимоги [7, c. 80].

2. Дослідження ринку та порівняльний підхід до оцінки нерухомості. Сегментація ринку нерухомості. Оцінка факторів попиту і пропозиції. Оцінка ємності ринку. Порівняльний підхід

Оцінка нерухомості є одним із найпоширеніших напрямів оціночної діяльності. Вона передбачає визначення вартості об’єкта або окремих прав на нього, наприклад, права оренди чи користування. Незалежну оцінку можна провести для різних типів об’єктів: промислових, соціальних, культурних будівель; виробничих комплексів; житлових приміщень (будинків, квартир, кімнат); офісних, складських та виробничих приміщень; земельних ділянок, багаторічних насаджень; споруд (доріг, мостів, резервуарів); об’єктів незавершеного будівництва, зокрема законсервованих.

Під час узгодження завдання на оцінку можна замовити визначення одного або кількох видів вартості: ринкової (найбільш імовірної ціни продажу на відкритому ринку), ліквідаційної (при вимушеному відчуженні за строк, коротший за звичайний період експозиції), інвестиційної (виходячи з прибутковості об’єкта за заданих інвестиційних цілей). Для об’єктів, що здаються в оренду, оцінювач може визначити обґрунтовану орендну ставку та допомогти скласти ефективний бізнес-план. Різні види вартості дають об’єктивну інформацію про реальну ціну об’єкта, що корисно для прийняття управлінських рішень.

На вартість нерухомості впливає багато факторів. Для квартир ключовими критеріями є місце розташування, престижність району, близькість до центру, віддаленість від історичного ядра міста, домінування певного типу забудови. Важливу роль відіграє тип будинку (сучасний чи старий, цегляний чи панельний), хоча в кожному типі можна знайти як престижні, так і занедбані квартири. Площа та планування також суттєво впливають на ціну: чим більша площа, тим вища вартість, що справедливо і для первинного, і для вторинного ринку [8, c. 17-18].

Для точних результатів оцінки зазвичай застосовують три методичні підходи: витратний, дохідний та порівняльний. Вони взаємно доповнюють один одного і базуються на певних властивостях об’єкта та оціночних принципах, сформульованих на основі багаторічного досвіду вітчизняних і зарубіжних фахівців.

Витратний підхід ґрунтується на визначенні сукупності витрат, необхідних для будівництва об’єкта, аналогічного оцінюваному. Вартість нового будівництва є ціновим орієнтиром для подальшого уточнення вартості. Цей підхід є пріоритетним для унікальних об’єктів та об’єктів з обмеженим ринком.

Дохідний підхід базується на визначенні поточної вартості майбутніх доходів, які об’єкт може принести при комерційному використанні. Він є головним для об’єктів, що перебувають у комерційній експлуатації. Порівняльний підхід дає точні результати, але його застосування обмежене в регіонах зі слабо розвиненим ринком.

Остаточна вартість визначається з урахуванням порівняння ринкової вартості з цінами на об’єкти-аналоги, зіставлення з повною вартістю нового будівництва та здатністю об’єкта приносити дохід. Вибір підходу залежить від особливостей об’єкта та мети оцінки.

Оцінку бізнесу слід проводити з позицій усіх трьох підходів, які використовуються не ізольовано, а комплексно. Кожен підхід заснований на певних властивостях підприємства, що впливають на його вартість.

При витратному підході основна увага приділяється вартості майна (активів) підприємства. Він базується на мотивації розважливого покупця, який не заплатить більше, ніж вартість усіх активів.

Дохідний підхід ґрунтується на очікуваннях інвесторів, які визначають поточну вартість підприємства, виходячи з прогнозної величини майбутніх доходів, а не з наявності активів (принцип очікування).

Порівняльний підхід базується на принципі заміщення: вартість підприємства не може суттєво відрізнятися від вартості іншого підприємства з еквівалентною корисністю. Основою є ціни угод купівлі-продажу аналогічних підприємств або їх акцій.

Кожен із трьох підходів має свої переваги, недоліки та сфери застосування. Вони включають велику кількість методів, з яких оцінювач обирає найбільш підходящі для конкретного об’єкта відповідно до мети оцінки [4, c. 4-7].

3. Оцінка повітряних апаратів і пов’язаного з ними обладнання. Підходи та методи оцінки

Літальні апарати належать до найскладніших і найдорожчих видів техніки. Їх оцінка потребує не лише загальних підходів, але й спеціальних методик, що враховують специфіку повітряних суден.

Оцінювач стикається з великою різноманітністю типів і видів літальних апаратів. Основні ознаки класифікації — функціональне призначення та принцип дії.

За функціональним призначенням розрізняють:

• науково-дослідні (експериментальні);
• народно-господарські (пасажирські, вантажні, сільськогосподарські тощо);
• військові;
• спортивні.

За принципом дії літальні апарати поділяються на:

• аеростатичні (повітроплавальні);
• аеродинамічні;
• космічні;
• ракети;
• гібридні.

Класифікація може проводитися й за іншими ознаками, що впливають на вартість: за наявністю екіпажа (пілотовані та безпілотні), за повторністю використання (одно- та багаторазові) тощо.

Відмінною рисою повітряних суден є специфічні вимоги, що регламентуються спеціальними нормативними актами. Це, зокрема, дотримання заданого рівня безпеки, забезпечення льотної придатності та льотно-технічних характеристик протягом усього терміну служби.

Для проведення незалежної оцінки літальних апаратів, плавзасобів, залізничного транспорту та спеціалізованої техніки, згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», необхідне укладення договору між власником майна (або уповноваженою особою) та суб’єктом оціночної діяльності, який має сертифікат Фонду державного майна України.

При оцінці плавзасобів і літальних апаратів особлива увага приділяється ідентифікації, наявності та змісту формулярів, що підтверджують залишковий ресурс, термін експлуатації, моторесурс, дані про ремонти. Використовуються всі три підходи: порівняльний, дохідний, витратний. Оцінка проводиться відповідно до Національного стандарту №1, а за наявності державної або комунальної частки — згідно з Методикою оцінки майна, затвердженою постановою КМУ № 1891 від 10.12.2003 р. [1, c. 251].

Основними цілями оцінки літаків є:

• здійснення операцій купівлі-продажу;
• передача в заставу як забезпечення зобов’язань;
• відображення вартості в бухгалтерській звітності.

Зазвичай визначається ринкова вартість, але бувають винятки. При заставі, коли реалізація відбуватиметься в умовах дефіциту часу, може оцінюватися ліквідаційна вартість. Якщо повітряне судно непридатне до експлуатації та не підлягає відновленню, визначається вартість ліквідації (вартість металобрухту з урахуванням витрат на демонтаж).

Для цілей бухгалтерської звітності вибір стандарту вартості диктується вимогами законодавства та стандартами обліку, що застосовуються на підприємстві.

Основні способи класифікації літальних апаратів — за функціональним призначенням та за принципом дії.

За функціональним призначенням:

• науково-дослідні (експериментальні);
• народно-господарські (пасажирські, вантажні, сільськогосподарські);
• військові;
• спортивні.

За принципом дії:

• аеростатичні (повітроплавні);
• аеродинамічні;
• космічні;
• ракети;
• гібридні.

Крім того, класифікація може проводитися за іншими ознаками, що впливають на вартість: за наявністю екіпажа (пілотовані, безпілотні), за повторністю використання (одно- та багаторазові) тощо.

Перелік документів та інформації для оцінки літаків:

• повне найменування об’єкта: марка, модель, серія;
• завод (фірма)-виробник;
• свідоцтво про державну реєстрацію;
• місцезнаходження об’єкта оцінки;
• інформація про власника;
• копії документів про придбання, оренду або інше право;
• рік випуску та дата початку експлуатації;
• технічні характеристики (потужність, маса, розміри, пробіг, продуктивність тощо);
• копії актів технічної експертизи (за наявності);
• призначений (розрахунковий) ресурс;
• залишковий ресурс;
• інвентарний номер, повна та залишкова балансова вартість на останню звітну дату (для юридичних осіб);
• відомості про консервацію та ремонт (заміну вузлів, агрегатів, удосконалення);
• дані про гарантію виробника.

Документи надаються у вигляді копій, завірених підписом уповноваженої особи підприємства або нотаріально.

Перелік є попереднім і може бути скорочений або розширений після детального ознайомлення оцінювача із завданням на оцінку.

Перед проведенням оцінки оцінювач збирає та аналізує технічну і правову інформацію про об’єкт. При цьому встановлюються:

• ідентифікаційні характеристики;
• історія експлуатації;
• основні льотно-технічні характеристики;
• характеристики силової установки;
• характеристики систем управління;
• характеристики обладнання;
• характеристики системи експлуатації;
• ресурси, встановлені для даного типу (технічний, призначений, до першого капітального ремонту, міжремонтний, гарантований);
• технічний стан;
• характеристики впливу на навколишнє середовище;
• характеристики ринку повітряних суден у місці оцінки на дату оцінки [6, c. 54-57].

Список використаної літератури

1. Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні: Закон від 12 липня 2001 року №2658-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 47. — C. 251.

2. Бондаренко О. Особливості оцінки нерухомого майна сільськогосподарських підприємств // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. — 2001. — № 4. — C. 39-43.

3. Витвицкий Я. Определение реверсии при оценке бизнеса доходным подходом // Государственный информационный бюлетень о приватизации. — 2005. — № 8. — C. 32-35.

4. Зайцева Т. Використання статистично-економетричних методів при визначенні вартості об’єктів нерухомості // Економіка. Фінанси. Право. — 2005. — № 6. — C. 3-11.

5. Мухін О. Вплив ринку нерухомості на розвиток експертної оцінки майна в Україні // Економіка України. — 2002. — № 4. — C. 43-50.

6. Оцінка майна та автомобілів // Все про бухгалтерський облік. — 2004. — 24 лютого. — C. 2-63.

7. Сірош Т.О. Економічна категорія вартості в системі оцінки нерухомого майна // Економіка АПК. — 2007. — № 6. — С. 80-83.

8. Степаненко І. Як оцінюють одержане майно // Все про бухгалтерський облік. — 2006. — 2 березня. — C. 17-18.

9. Стецюк П.А. Інвестиційні аспекти оцінки вартості майна // Економіка АПК. — 2001. — № 3. — С. 51-57.