Оцінка ризиків (метод аналогій, аналіз чутливості, аналіз сценаріїв, метод Монте-Карло, експертні методи)

Фінансовий ризик за своєю суттю завжди пов'язаний із невизначеністю, тому жоден метод його оцінки не може претендувати на абсолютну точність. Головне завдання будь-якого підходу — максимально наблизити прогноз до реального стану справ, хоча повністю уникнути похибок неможливо.

Серед основних методів оцінки економічного ризику зазвичай виокремлюють:

• статистичний;
• метод доцільності затрат;
• метод експертних оцінок;
• аналітичний метод;
• метод аналогів.

Під час аналізу ризикованості проєкту корисною може бути інформація про те, як впливали фактори ризику на подібні за змістом проєкти, що реалізовувалися раніше. Для цього формують інформаційну базу, на основі якої роблять висновки та ухвалюють рішення щодо поточного проєкту. Головні вади такого підходу — його описовий характер, а також те, що з плином часу вплив ризикових факторів навіть на однотипні проєкти може змінюватися, як і сам перелік цих факторів.

Процедура аналізу ризику передбачає:

• пошук можливих альтернатив розв'язання проблеми;
• оцінку потенційних наслідків ухваленого рішення;
• інтегральну оцінку ризику, що охоплює як кількісний, так і якісний виміри.

Наявні методи оцінки ризику мають комплексно забезпечувати виконання цих процедур. Водночас у їх межах зберігаються два загальні напрями оцінювання: рівень ризику та ризик у часі. Рівень ризику визначається як співвідношення очікуваних втрат до обсягу майна підприємства з урахуванням імовірності настання цих втрат.

1. Основна характеристика методів оцінки ризику

Методологічним підґрунтям ризик-менеджменту слугує комплекс методів якісного та кількісного аналізу фінансових ризиків (рис. 1).

Якісний аналіз спрямований на ідентифікацію ризиків, визначення їхніх джерел і причин, окреслення потенційних зон ризику, а також на виявлення можливих вигод і негативних наслідків реалізації ризикового рішення. Розглянемо окремі складові якісного аналізу детальніше.

Ідентифікація фінансових ризиків передбачає виявлення всіх можливих видів ризику, що супроводжують конкретну операцію. Важливо при цьому в загальному портфелі ризиків розмежувати ті, що залежать від діяльності самого підприємства, і зовнішні ризики, зумовлені макроекономічним середовищем. Орієнтовний портфель фінансових ризиків підприємства наведено в табл. 1.

Знаком "+" позначено види ризику, що виникають у зв'язку з виконанням конкретних операцій.

Виявлення факторів ризику варто проводити окремо для зовнішніх і внутрішніх фінансових ризиків. Зовнішні ризики зазвичай спричинені загальноекономічними та ринковими чинниками [8, c. 119-120].

До загальноекономічних чинників належать: спад виробництва в країні, прискорення інфляції, сповільнення платіжного обороту, недосконалість і нестабільність податкового законодавства, зниження реальних доходів і купівельної спроможності населення тощо.

Серед ринкових чинників ризику можна назвати: звуження внутрішнього ринку, зниження ринкового попиту, зростання пропозиції товарів-замінників, нестабільність фінансового та валютного ринків, низьку ліквідність фондового ринку.

Кількісний аналіз, на відміну від якісного, дає змогу визначити конкретний обсяг грошових збитків за окремими видами фінансових ризиків. Для цього застосовують економіко-статистичні, розрахунково-аналітичні, експертні та аналогові методи. Розглянемо їхній зміст докладніше.

Економіко-статистичні методи ґрунтуються на аналізі статистики втрат і прибутків на цьому чи аналогічному підприємстві за попередні періоди. На основі зібраних даних визначають величину та частоту отримання вигоди й виникнення фінансових втрат. Активно використовуються такі інструменти, як дисперсія, стандартне (середньоквадратичне) відхилення, коефіцієнт варіації.

Експертні методи оцінки ризику спираються на суб'єктивні судження фахівців (консультантів, експертів із відповідних питань) щодо можливих фінансових результатів. Такий підхід застосовують, коли зібрати необхідний статистичний масив неможливо або коли подібних прецедентів ще не було. Характерною особливістю цього методу є відсутність математичного обґрунтування оптимальності ухвалених рішень [9, c. 186-187].

У межах традиційних експертних процедур вирішуються такі завдання:

• прогнозування ймовірного перебігу подій;
• виявлення причин і джерел ризику, оцінювання ймовірності настання ризикової події;
• аналіз результатів досліджень інших експертів;
• розроблення сценаріїв дій для нейтралізації ризику.

Останнім часом у ризик-менеджменті дедалі частіше використовують групові форми експертизи: консиліуми, наради, закриті обговорення, бізнес-тренінги, "мозкові штурми". Як свідчать дослідження, методи колективної генерації ідей дають приблизно на 70 % більше пропозицій, ніж індивідуальна робота тих самих експертів [11, c. 152].

2. Аналіз методів оцінки ризику

2.1 Статистичний метод оцінки ризику передбачає дослідження статистики втрат (негативних наслідків реалізації рішень), що спостерігалися в аналогічних видах підприємницької діяльності. При цьому можуть застосовуватися різні способи оцінки, зокрема дисперсійний аналіз. Ключовим показником, що розраховується на основі статистичного методу, є частота втрат, пов'язаних із певним видом діяльності:

n' — кількість випадків настання втрат у статистичній вибірці, n_заг — загальна кількість випадків, що розглядалися у вибірці.

Під час проєктування рішення показник частоти втрат переноситься на прогнозні дані й розглядається вже як імовірність настання певного рівня втрат.

Сьогодні статистичний метод використовують у різних модифікаціях, і особливої популярності набув метод статистичних випробувань (метод Монте-Карло). Його перевага полягає в можливості аналізувати різні сценарії розвитку проєкту з урахуванням багатьох факторів у межах одного підходу. Недоліком є значна залежність від імовірнісних характеристик, що не завжди влаштовує менеджерів проєкту.

2.2 Метод доцільності затрат орієнтований на виявлення потенційних зон ризику в проєкті. Узагальненим фактором ризику тут виступає перевитрата коштів порівняно із запланованим обсягом. Перевитрати можуть бути спричинені одним із чотирьох факторів або їхньою комбінацією:

1. первісна недооцінка вартості проєкту;
2. зміна меж проєктування;
3. зміни в продуктивності;
4. збільшення первісної вартості проєкту.

Урахування цих факторів дає змогу після розподілу інвестиційного процесу на окремі стадії оцінити зону ризику на кожній із них і таким чином убезпечити інвестора від критичного та катастрофічного ризиків, адже на будь-якій стадії він може ухвалити рішення про припинення фінансування.

Для аналізу коштів, що вкладаються в інвестиційний процес і піддаються ризику, загальний фінансовий стан фірми-інвестора можна поділити на п'ять фінансових областей:

1. область абсолютної стійкості з нульовим ризиком, коли величина запасів і затрат мінімальна, а фірма перебуває в безризиковій зоні;
2. область нормальної стійкості — відповідає зоні мінімального ризику, коли запаси й затрати перебувають у межах норми;
3. область нестійкого фінансового стану — зона підвищеного ризику, коли запаси й затрати є надлишковими;
4. область критичного фінансового стану — зона критичного ризику, коли спостерігається затовареність продукцією та низький попит на неї;
5. область кризового стану — зона катастрофічного ризику, коли на підприємстві наявна надмірна затовареність, великі запаси й витрати, а фірма перебуває на межі банкрутства.

Постійний моніторинг фінансового стану таким чином дозволяє вчасно помітити негативні тенденції та знизити ймовірність банкрутства [7, c. 124-125].

2.3 Під час дослідження складних систем, зокрема фінансових, виникають завдання, що не вкладаються у формальні математичні постановки. Тому для оцінки ризику часто залучають метод експертного оцінювання. Його основна ідея — використання інтелектуального потенціалу фахівців та їхньої здатності знаходити рішення для слабо формалізованих проблем.

Методика експертного оцінювання включає такі етапи:

1. формулювання мети оцінювання;
2. постановка задачі;
3. створення групи управління процесом оцінювання;
4. опис форми отримання необхідних результатів;
5. підбір експертів та визначення їхньої компетентності.

Підбір експертів має відбуватися так, щоб фахівці, які входять до групи, по-перше, добре знали специфіку роботи підприємства (об'єкта рішень), а по-друге, не були зацікавлені в результатах оцінювання. Зазвичай до групи включають 2–3 фахівців самого підприємства та 2–3 зовнішніх експертів.

Компетентність експертів об'єктивно визначається рівнем їхньої кваліфікації у відповідній галузі знань, що встановлюється через аналіз професійної, наукової та іншої діяльності.

Суб'єктивний метод оцінки компетентності полягає у взаємному оцінюванні експертами кваліфікації один одного та власної за певною шкалою. Після обробки результатів опитування визначається компетентність експертної групи, що дає змогу оцінити можливу похибку.

1. складання анкет опитування;
2. вибір методу отримання інформації;
3. безпосереднє опитування експертів;
4. обробка результатів і підготовка звіту для ухвалення рішення [4, c. 67-69].

Методи обробки результатів опитування:

1. Метод надання переваг. Експерти нумерують об'єкти (показники ризику) у порядку їхньої характерності, причому найменш характерний елемент отримує №1. Під час обробки розраховується коефіцієнт відносної важливості (характерності) j-того елемента за формулою:

де Kij — місце, на яке поставлено характерність j-того елемента (показника) у і-того експерта; n — кількість експертів; S — кількість елементів, що розглядаються.

Показник із найбільшим значенням цього коефіцієнта і є тим показником ризику, який, на думку експертів, найбільше характеризує об'єкт.

1. Метод рангів. Експерти оцінюють важливість кожного елемента за шкалою відносної значимості в наперед визначеному діапазоні: 0–1, 0–10, 0–100.

Цей метод, на відміну від попереднього, дозволяє оцінити не лише пріоритетність j-того елемента, а й ступінь його вагомості.

2.4 В основі аналітичного методу лежить класичний принцип ринкової економіки: більший ризик пов'язаний із більшим доходом. Тому, застосовуючи будь-який із аналітичних методів, менеджер зводить оцінку до зіставлення приросту доходу проєкту та приросту його ризику, тобто до оцінки граничної корисності.

У межах аналітичного підходу використовують різні методи, серед яких можна виокремити:

• метод аналізу абсолютних і відносних показників;
• метод аналізу чутливості.

Для ілюстрації аналітичних методів розглянемо метод аналізу чутливості моделі, який застосовується в такій послідовності:

1. вибір основного ключового показника, відносно якого оцінюється чутливість;
2. вибір факторів ризику (вхідних параметрів), що можуть вплинути на ключовий показник, відхиляючи його від очікуваного значення;
3. розрахунок конкретних значень ключового показника на різних етапах реалізації проєкту та за різних значень обраних факторів ризику.

Сформовані таким чином потоки надходжень і витрат дозволяють у будь-який момент часу розрахувати показники ефективності. При цьому будуються діаграми залежності між результуючим показником і змінними вхідними параметрами. Зіставляючи ці діаграми, можна визначити фактори, зміни в яких найбільше впливають на кінцеве значення ключового параметра (фактори ризику).

Розраховуючи критичні для проєкту значення факторів ризику, підприємець (менеджер) виявляє слабкі місця та розробляє програму дій для їх посилення. Наприклад, якщо критичним фактором виявиться ціна на продукцію, можна посилити маркетингову програму або знизити вартість проєкту.

Основний недолік цього методу — його неуніверсальність: він не здатний охопити всі можливі обставини реалізації. Крім того, він не визначає ймовірність здійснення альтернативних проєктів [1, c. 21-23].

Висновки

Попри значну популярність серед експертів, описані вище методики мають суттєвий недолік: вони мають глобальний характер і не враховують внутрішніх фінансових ризиків. Тому ці типові підходи доцільно застосовувати для оцінювання ризику зовнішньоекономічної діяльності, тоді як для оцінки ризику за конкретними напрямами діяльності підприємства варто розробляти спеціальні методики експертних оцінок.

Аналогові методи оцінки ризику базуються на використанні даних про розвиток подібних напрямів діяльності в минулому. Для цього можуть залучатися звітні документи підприємства за попередні роки, матеріали публікацій, дані страхових компаній тощо. Отримані результати ретельно аналізуються з метою виявлення потенційних факторів ризику на основі попереднього досвіду. Однак не можна ігнорувати ризик екстраполяції минулих тенденцій на майбутні фінансово-господарські процеси, оскільки фінансова система будь-якого підприємства є надзвичайно динамічною. Це означає, що метод аналогій слід застосовувати з великою обережністю. Його доцільно використовувати для виявлення ризику інноваційної діяльності, коли бракує реальної бази для порівняння, і краще спиратися на минулий досвід (зокрема інших учасників підприємницької діяльності), ніж не мати жодної інформації.

Список використаної літератури

1. Вітлінський В. Фінансовий ризик і методи його вимірювання // Фінанси України. - 2003. - № 5. - C. 13-23

2. Зятковський І. Фінанси підприємств : Навч. посібник для студ. економічн. спец. вузів/ Ігор Зятковський,. -2-е вид., перероб. та доп.. -К.: Кондор, 2003. -362 с.

3. Карлін М. Фінанси зарубіжних країн : Навчальний посібник/ Ми-кола Карлін,; М-о освіти і науки України, Волинський держ. ун-т ім. Л. Українки . -К.: Кондор, 2004. -382 с.

4. Кудряшов В. Фінанси : Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. -Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. -356 с.

6. Міжнародні фінанси : Навчальний посібник/ Олег Мозговий, Тетяна Оболенсь-ка, Тетяна Мусієць, Юрій Руденко та ін.. -К.: КНЕУ, 2005. -502 с.

7. Партин Г. Фінанси підприємств : Навчальний посібник/ Галина Партин, Анатолій Загородній,; М-во освіти і науки України, Нац. банк України, ЛБІ. -Львів: ЛБІ НБУ, 2003. -265 с.

8. Романенко О. Фінанси : Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. -2-ге вид., стереотип.. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -310 с.

9. Слав'юк Р. Фінанси підприємств : Навчальний посібник / Ростислав Слав'юк,; М-во освіти і науки України. -3-є вид., переробл. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -459 с.

10. Філімоненков О.Фінанси підприємств : Навч. посібник / Олександр Філімоненков,. -2-ге, вид., перероб. та доп.. -К.: Кондор, 2005. -397 с.

11. Фінанси : Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Благун, та ін.. -К.: Знання , 2006. -247 с.