Оцінка конкурентоспроможності фірми

Вступ

Інтенсивність конкуренції в будь-якій галузі може суттєво відрізнятися. Вона формується під впливом таких чинників, як загальна кількість діючих компаній, ступінь насиченості ринку, специфіка функціонування сектора та його роль в економічній системі країни.

Для складання характеристики конкурентів зазвичай використовують наступні критерії:

• Розмір ринкової частки, яку обслуговує компанія;
• Репутація, накопичений досвід та наявність впізнаваних брендів;
• Фінансова стабільність та платоспроможність;
• Рівень технологічного оснащення та виробничі потужності;
• Забезпеченість кваліфікованими кадрами;
• Стратегія та масштаби рекламної діяльності, інші параметри.

Втім, простого зіставлення цих факторів недостатньо для повного розуміння конкурентної ситуації. Такий підхід дозволяє лише зафіксувати, у кого показники кращі чи гірші. Набагато важливіше зрозуміти причини успіху конкурента, щоб розробити та впровадити адекватні заходи у власній діяльності.

В умовах ринкової економіки отримати вичерпну інформацію про конкурента практично неможливо. Тому ключовим завданням стає ретельний аналіз його поточного стану та визначення конкурентної позиції на ринку.

Найпоширенішим підходом до оцінки потенціалу суперника є функціональний. Він передбачає аналіз таких аспектів: продуктовий портфель з його техніко-економічними параметрами, маркетингова стратегія, виробничі процеси, канали збуту, науково-дослідні розробки, фінансові ресурси, кадровий склад та система управління.

Майкл Портер рекомендував аналізувати конкуренцію через призму фінансових цілей, ставлення до ринку, систем контролю та мотивації, організаційної структури, методів бухгалтерського обліку, складу ради директорів, а також державних обмежень та зобов'язань фірми.

1. Конкурентоспроможність організації та її визначення

На якість та конкурентоспроможність продукції впливає безліч різноманітних факторів. Досягти бажаного рівня цих показників на цільових ринках можна за допомогою різних методів, узгоджених у часі та просторі. Основні способи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції наведено на рис. 1. За своїм змістом та спрямованістю їх прийнято поділяти на чотири взаємопов'язані категорії: технічні, організаційні, економічні та соціальні.

Серед технічних факторів ключову роль відіграє постійне вдосконалення процесу проектування та розвиток техніко-технологічної бази підприємства. Це пояснюється тим, що фундамент технічного рівня та якості майбутніх виробів закладається саме на етапі проектування. У цей період проводиться комплекс дослідних та конструкторських робіт, спрямованих на досягнення необхідних техніко-економічних характеристик. Важливість стадії проектування підтверджується тим фактом, що понад половину (50%) відмов технічних пристроїв спричинені помилками, допущеними під час розробки. Досягти запланованого рівня якості можливо лише за умови високого технічного оснащення виробництва, використання новітніх технологій та суворого дотримання технологічної дисципліни.

До дієвих інструментів підвищення якості та конкурентоспроможності на національному та світовому ринках відносять також удосконалення стандартизації. Стандарти та технічні умови виступають головним механізмом фіксації необхідного рівня якості, оскільки вони відображають актуальні вимоги споживачів та тенденції науково-технічного прогресу.

Ринкові умови господарювання вимагають активного застосування організаційних факторів на всіх підприємствах. Серед пріоритетних напрямів: впровадження сучасних методів організації виробництва та управління, що дозволяють ефективно використовувати високоточне обладнання та прогресивні технології, а також покращення систем технічного контролю та розвиток самоконтролю на всіх етапах виробництва.

Нагальною потребою є розробка та застосування різноманітних соціально-економічних методів впливу на процеси створення високоякісної продукції. Економічні методи включають систему прогнозування та планування якості, встановлення прийнятних цін для виробників і споживачів, а також потужну мотивацію праці. Соціальні методи передбачають активізацію людського фактора, ефективну кадрову політику та створення належних умов праці.

2. Діагностика конкурентоспроможності підприємства

Конкурентний статус організації визначає її позицію у конкурентній боротьбі та слугує індикатором положення на ринку. Це поняття використовується для порівняння конкурентних позицій при формуванні стратегічних планів, зокрема, за методологією «Дженерал Електрік» – «МакКінсі».

Конкурентні переваги — це унікальні властивості товару чи бренду, які забезпечують компанії перевагу над прямими суперниками. Такі атрибути можуть стосуватися як самого продукту (базової послуги), так і супутніх послуг, методів виробництва, збуту чи продажів.

До основних методів конкурентної боротьби належать: покращення якості та дизайну, швидке оновлення асортименту, надання гарантій та післяпродажного обслуговування, тимчасове зниження цін, гнучкі умови оплати, впровадження інновацій та ефективна реклама. Крім того, існують «мирні» методи обмеження конкуренції, такі як таємні угоди про цінову політику та розподіл ринків, спільні науково-технічні проекти та обмін інформацією. До неекономічних методів відносять фінансові махінації, промислове шпигунство та корупційні дії для отримання вигідних контрактів.

Конкурентоспроможність — це здатність об'єкта задовольняти певну потребу краще, ніж аналогічні об'єкти на ринку. Вона визначає спроможність витримувати конкуренцію серед подібних продуктів чи компаній.

Конкурентоспроможність організації можна охарактеризувати як комплексну порівняльну оцінку, що відображає перевагу сукупності показників її діяльності над показниками конкурентів на конкретному ринку протягом певного періоду.

Це поняття є відносним, оскільки конкурентоспроможність можна визначити лише серед компаній однієї галузі чи виробників товарів-субститутів. Компанія може бути конкурентоспроможною на регіональному рівні, але не на світовому ринку. Оцінка проводиться для всієї організації або для окремих стратегічних одиниць бізнесу в межах диверсифікованої структури.

Конкурентоспроможність тісно пов'язана з процесом реструктуризації та впровадженням змін. Однак, разові заходи можуть дати лише тимчасовий ефект, тоді як успішна реструктуризація — це тривалий і системний процес.

3. Методики визначення та оцінки конкурентоспроможності організації

Оскільки різні показники мають неоднакову важливість для розрахунку коефіцієнта конкурентоспроможності організації (ККО), для кожного критерію та показника експертним шляхом були визначені коефіцієнти вагомості.

Алгоритм розрахунку ККО складається з трьох послідовних етапів.

Етап 1. Розрахунок одиничних показників конкурентоспроможності (див. табл. 1) та їх переведення у відносні величини (бали). Для цього показники порівнюються з базовими, якими можуть бути:

• середньогалузеві значення;
• показники лідера ринку або будь-якої конкуруючої компанії;
• показники самого підприємства за попередні періоди.

Для переведення у відносні величини використовується 15-бальна шкала. Оцінка «5 балів» ставиться, якщо показник гірший за базовий, «10 балів» — якщо він на рівні базового, «15 балів» — якщо показник перевищує базовий.

Етап 2. Розрахунок критеріїв конкурентоспроможності підприємства за відповідними формулами.

Етап 3. Розрахунок підсумкового коефіцієнта конкурентоспроможності підприємства.

Цей метод оцінки охоплює всі ключові аспекти господарської діяльності, дозволяє уникнути дублювання показників та швидко отримати об'єктивну картину стану підприємства на галузевому ринку.

Розглянута методика має значні переваги, особливо для виробничих підприємств, оскільки охоплює основні напрями їх діяльності. Проте, вона базується на експертних оцінках вагомості коефіцієнтів, що не може гарантувати абсолютну достовірність результатів.

4. Оцінка конкурентоспроможності підприємства «Селена»

Товариство з обмеженою відповідальністю «Селена» було засноване за рішенням виконкому № 601 від 07.06.1995 р. на підставі угоди між громадянами України.

1. Мета та предмет діяльності.

Компанія створена для ведення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку та задоволення потреб населення і народного господарства у товарах та послугах.

Основними напрямками діяльності є:

• виробничо-впроваджувальна діяльність;
• торгово-закупівельна діяльність;
• зовнішньоекономічна діяльність.

У межах статутної діяльності Товариство займається торгово-закупівельною діяльністю.

2. Господарська діяльність товариства.

Товариство веде господарську діяльність самостійно на засадах повного господарського розрахунку. Воно несе відповідальність за результати своєї роботи, за винятком зобов'язань перед партнерами за укладеними договорами, державним бюджетом та банками згідно з чинним законодавством.

Підприємство самостійно планує свою діяльність та визначає перспективи розвитку, враховуючи попит на продукцію та необхідність забезпечення виробничого і соціального розвитку, а також підвищення доходів працівників. Основою планів є договори зі споживачами та постачальниками ресурсів.

Для виконання статутних завдань Товариство:

• користується банківськими кредитами на комерційній основі;
• враховує інтереси споживачів щодо якості продукції.

Реалізація продукції здійснюється на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавством, — за державними цінами. Розрахунки проводяться у безготівковому порядку. Оперативна звітність ведеться відповідно до законодавства України. Розрахунки з бюджетом здійснюються працівниками бухгалтерії згідно з нормативними документами.

Оцінка конкурентоспроможності продукції проводиться за трьома групами показників: технічними, економічними та організаційними.

Визначення конкурентоспроможності за технічними показниками відбувається наступним чином:

• встановлюються одиничні параметричні показники та порівнюються з гіпотетичним (ідеальним) значенням, що задовольняє потребу на 100%;
• оцінюється груповий технічний показник за рейтинговим принципом (з урахуванням значущості кожного параметра);
• розраховується показник конкурентоспроможності виробу як співвідношення його групового технічного показника до аналогічного показника конкурента. Якщо це співвідношення більше за одиницю, виріб має конкурентні переваги.

Дані таблиці 4.1 свідчать про високі результати підприємства у звітному періоді та його високу конкурентоспроможність. Балансовий прибуток зріс у 2,7 раза, що стало можливим завдяки збільшенню прибутку від реалізації продукції через зростання обсягів продажів.

Висновки

Конкурентоспроможність об'єкта дослідження (товару, фірми, галузі) формується під впливом ключових факторів успіху.

Найчастіше це поняття розглядається у двох аспектах:

1) Конкурентоспроможність товару — це ступінь його відповідності вимогам цільових споживачів на певний момент часу за технічними, економічними, екологічними та іншими характеристиками.

2) Конкурентоспроможність фірми — це рівень її компетенції порівняно з іншими компаніями у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу.

Ці два аспекти тісно взаємопов'язані, оскільки конкурентоспроможна продукція є результатом діяльності конкурентоспроможної фірми, здатної її виготовити та забезпечити належний рівень споживання.

Аналіз конкурента має дати відповідь на питання про напрями його діяльності та методи ведення конкурентної боротьби.

Окрім аналізу існуючих суперників, важливо оцінювати потенційних конкурентів. До них можна віднести:

• компанії, що діють на географічно близьких ринках та мають можливості для експансії;
• диверсифіковані фірми із суміжних галузей;
• споживачів продукції виробничо-технічного призначення, які можуть налагодити власне виробництво;
• постачальників сировини, які можуть освоїти випуск кінцевої продукції;
• невеликі підприємства, що можуть отримати підтримку від держави чи великих корпорацій і швидко вирости до рівня серйозного конкурента.

Порівняння окремих параметрів діяльності дозволяє не лише визначити стан конкуруючої фірми, але й виявити сильні та слабкі сторони власної компанії, її можливості та загрози.

Сильні сторони — це внутрішні ресурси чи можливості, які можуть стати основою конкурентної переваги.

Слабкі сторони — це види діяльності, які фірма виконує недостатньо добре, або ресурси, що використовуються неефективно.

Можливості — це альтернативи, які компанія може використати для досягнення стратегічних цілей.

Загрози — це процеси чи явища, що перешкоджають руху фірми до своєї місії та цілей.

Список використаної літератури

1. Воронкова А. Конкурентноспособность и модернизация промышленных предприятий Украины // Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 11. - C. 40-44
2. Заболотний В. Реструктуризація і конкурентоспроможність українських підприємств: сутність і підходи // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2000. - № 2. - C. 71-72
3. Закревська Л. Рейтингова оцінка конкурентоспроможності підприємств України // Економіст. - 2004. - № 10. - С.34-37.
4. Зозульов О. Про посилення конкурентних переваг підприємства// Економіка України. - 2003. - № 8. - С.33-38
5. Каплина О. Оценка конкурентноспособности предприятия на основе процессного подхода // Маркетинг. - 2005. - № 4. - C. 24-38
6. Конінський М.П. Підвищення конкурентоспроможності підприємницьких структур // Економіка АПК. - 2001. - № 11. - С.96-98
7. Печенкин А. Об оценке конкурентоспособности товаров и товаропроизводителей // Маркетинг. - 2000. - № 2. - C. 23-26.
8. Соколова Л. конкурентоспособность предприятия и критерии ее оценки // Маркетинг и реклама. - 1999. - № 5. - C. 31-33
9. Теслюк Н.П. Стратегії підприємства по досягненню конкурентних переваг / Економіка. Фінанси. Право. - 2005. - № 11. - C. 17-20
10. Шепіцен А. Оцінка конкурентоспроможності підприємства // Фінанси України. - 2003. - № 8. - С.66-73