Оцінка інноваційного потенціалу, мікро- та макроклімату підприємства

Вступ.

1. Формування інноваційного потенціалу.

2. Механізм оцінки інноваційного потенціалу.

3. Оцінка інноваційного потенціалу пейджингової компанії «У-Пейдж».

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У нинішній непростий для України час відновлення ринкових відносин, коли першочерговими завданнями є збереження промислового потенціалу, його структурна модернізація та забезпечення сталого науково-технічного поступу, питання підвищення результативності інноваційної діяльності вітчизняних підприємств стає визначальним. Вирішення цього завдання відкриває шлях до впровадження технологій вищого рівня та, відповідно, сприяє прискоренню економічного зростання країни.

Вітчизняна економіка досі демонструє низьку сприйнятливість до науково-технічних нововведень, що зумовлено застарілою виробничою базою та недостатнім державним фінансуванням науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Саме тому формування дієвої державної науково-технічної та інвестиційної політики, орієнтованої на досягнення вищих технологічних укладів, має базуватися на перетворенні власних розробок на ключовий елемент виробництва. Активізація інноваційної діяльності у науковій та виробничій сферах є критичною умовою для досягнення економічної незалежності України.

Очевидно, що розв'язання проблем, пов'язаних з активізацією інноваційної діяльності підприємств, є основною запорукою успішних ринкових реформ. Досвід розвинених країн переконливо свідчить: подолання економічної кризи неможливе без активізації інноваційних процесів.

Вплив інновацій на сучасне виробництво має радикальний та комплексний характер. Значні прибутки провідних фірм від інноваційної діяльності пояснюються тим, що під виглядом експорту новітніх технологій вони передають лише застарілі та малоефективні розробки. Інновації та наука, що їх створює, сьогодні є менш доступними, ніж найцінніші природні ресурси, оскільки зосереджені переважно у високорозвинутих країнах. Це дозволяє їм утримувати монопольне становище та отримувати надприбутки. Саме володіння інноваціями, які стимулюють розвиток підприємства, стає вирішальним чинником перемоги у конкурентній боротьбі.

Методологічні та практичні аспекти інноваційної діяльності промислових підприємств у перехідний період потребують глибокого вивчення, адже зарубіжний досвід не може бути прямо застосований в Україні без урахування специфіки розвитку національної економіки.

Сьогодні інновації стають головним чинником розвитку для більшості підприємств. Спостерігається зростання кількості наукових праць, присвячених інноваційній діяльності. У більшості з них увага акцентується не на ціновій конкуренції, а на інноваційних процесах, що сприяють покращенню всього виробничо-господарського потенціалу. Вітчизняні науковці прагнуть обґрунтувати національні інноваційні пріоритети та знайти ефективні механізми залучення й використання інновацій. Проте масштаби та рівень наукової розробки цих проблем залишаються недостатніми.

Зокрема, недостатньо опрацьованими є питання економічної оцінки інноваційних процесів, що може призвести до впровадження у виробництво свідомо неефективних інноваційних проектів.

Метою цього дослідження є розробка підходів до часткового вирішення окреслених проблем на рівні окремого підприємства.

1. Формування інноваційного потенціалу

Наукова новизна роботи полягає у чіткому визначенні сутності поняття «інноваційний потенціал», розробці його змістовної класифікації та спробі надання йому прикладного значення через побудову моделі для кількісної та якісної оцінки. У дослідженні застосовано методи якісного та кількісного аналізу. Теоретичну частину виконано з використанням аналізу, синтезу, абстрагування та порівняння. Проаналізовано річну статистичну інформацію. Запропоновано системний підхід до формування методики оцінки, де інноваційний потенціал представлено як систему взаємопов'язаних складових, що характеризуються складними прямими та зворотними зв'язками.

Потенціал є показником, який відображає не лише стан об'єкта, але й сутність методологічних основ багатьох реальних процесів та явищ. Таке поєднання дозволяє адекватно відобразити не тільки конкретну ситуацію чи відносини, але й процеси та тенденції їх розвитку, а отже, й ефективність функціонування економічної системи загалом. Інноваційний потенціал – це здатність до змін, покращення та прогресу, джерело розвитку. Прикладом цього є дифузія інновацій. Застосування нового обладнання (результату інноваційного процесу) веде до створення нової продукції, яка, виходячи на ринок, стає джерелом подальших змін. При цьому «ефект від тиражування інновацій зростає набагато скоріше самого тиражу» [1, c.24]. Таким чином, усе, що сприяє інноваційному розвитку, має інноваційний потенціал. Він перебуває на межі реальності, яка його характеризує, та майбутності, яка його визначає і водночас визначається ним. Інноваційний потенціал існує у прихованому вигляді, здатен накопичуватися та розвиватися на власній основі в міру реалізації. Розвиваючись, він виявляє ще потужніші можливості, стаючи поштовхом до подальшого поступу. Ця властивість пояснюється тим, що непізнане завжди перевищує вивчене, а нове закономірно замінює старе, що зумовлює об'єктивну необхідність прагнення до кращого.

Сутність будь-якого процесу чи явища зазвичай розкривається через його функції. Проте зміст поняття «інноваційний потенціал» можна яскраво простежити, структурувавши його та виділивши ключові компоненти. Найбільш обґрунтованим є підхід Д.І. Кокуріна, викладений у монографії «Інноваційна діяльність», який передбачає виділення трьох складових: ресурсної, результативної та внутрішньої. Цей підхід є корисним орієнтиром для побудови моделі інноваційного потенціалу будь-якого об'єкта. Автором зроблено спробу конкретизувати, доповнити та якісно оцінити співвідношення цих структурних елементів. Отже, структура інноваційного потенціалу представлена єдністю трьох складових, які співіснують, взаємно передбачають та обумовлюють одна одну, виявляючись як його «триєдина сутність» [5, c.126].

Ресурсна складова залежить від можливостей використання кожного господарського ресурсу в інноваційному процесі. Інтенсифікація інноваційної діяльності дозволяє підвищити ефективність використання цієї складової, а отже, й усього потенціалу. Головним принципом виділення ресурсних елементів є їх функціональна роль. Ця складова включає матеріально-технічні, інформаційні, фінансові та людські ресурси, які, своєю чергою, поділяються на частини, що існують у тісному взаємозв'язку. Кожна зі складових відіграє важливу роль, впливаючи на якісну та кількісну оцінку потенціалу.

Внутрішня складова є своєрідним «важелем», що забезпечує дієздатність та ефективність функціонування інших елементів. Її доцільно представити інститутами, які забезпечують внутрішні процеси інноваційної діяльності (винахід та виробництво нового продукту), впровадження нових технологій, взаємозв'язок підприємства як з наукою, що надає ідеї та розробки, так і з ринком, що споживає готовий продукт, а також методами та засобами організації управління інноваційним процесом.

Результативна складова відображає результат реалізації наявної можливості, тобто фактичний інноваційний продукт, отриманий у процесі діяльності, та досягнутий рівень потенціалу. Доцільність її виділення підтверджується тим, що саме інноваційний продукт зумовлює подальший кількісний та якісний ріст потенціалу системи. Він сприяє розвитку ресурсної складової (якщо це продукт) або внутрішньої частини (якщо це інновація в самій інноваційній сфері). Результативна складова несе в собі потенційно нові можливості, виводячи потенціал на новий рівень функціонування. Вона є цільовою характеристикою категорії, що проявляється в потоках інноваційної продукції, забезпечуючи її відтворення.

Досліджуваний об'єкт ідентифікується не лише через сутність, але й через класифікацію, яка дозволяє проаналізувати його з різних боків, спираючись на обрані ознаки. Складність категорії ускладнює виділення незалежних видів потенціалу, зумовлюючи їх взаємозв'язок. Запропонована класифікація є спробою створити образ інноваційного потенціалу, який охопив би його багаторівневу сутність та особливості функціонування.

Незважаючи на ймовірнісний та ризиковий характер інноваційної діяльності, модель інноваційного потенціалу є достатньо детермінованою, що дозволяє чітко представити його структуру та взаємозв'язки. Інноваційний потенціал постає як єдина цілісність, утворена трьома цільовими векторами сил, спрямованими в одну точку та взаємообумовленими.

Застосування системного підходу дозволило комплексно ідентифікувати поняття, окреслити коло його застосування та сформувати передумови для визначення головних аспектів управління інноваційним потенціалом підприємства. Поява наукового інтересу до методологічного забезпечення оцінки та формування механізму управління дозволить на практиці випробувати отримані результати та приверне увагу до важливості співпраці держави, науковців і виробників. Оцінка інноваційного потенціалу, виявлення його рівня та дієздатності дозволить побачити не лише повноту та якість ресурсів, але й перспективи їх використання, поставити правильний «діагноз» функціонуванню підприємства. Це зумовлює необхідність вироблення чіткого, уніфікованого та стандартизованого інструментарію, що враховує динамічність та багаторівневість категорії. Арсенал методів оцінки та управління має постійно вдосконалюватися, бути гнучким та чутливим до змінних умов функціонування.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що виявлений, ретельно оцінений та грамотно сформований інноваційний потенціал дозволить сучасному підприємству визначити правильні напрямки докладання зусиль та перерости у потужну структуру нового типу, що функціонує на засадах інноваційного випередження [2, c. 26-29].

2. Механізм оцінки інноваційного потенціалу

Результати наукових досліджень свідчать, що радикальні інновації можуть впроваджувати лише підприємства із сучасною матеріально-технічною базою для наукових досліджень та висококваліфікованими науково-технічними працівниками. Питома вага фахівців, які виконують НДДКР, у загальній чисельності персоналу є показником ступеня науково-технічного розвитку підприємства. Аналіз основних показників наукового потенціалу України вказує на зниження його рівня.

Так, чисельність працівників науково-технічної діяльності у 2000 р. порівняно з 1998 р. скоротилася на 12,5%, у тому числі спеціалістів, які виконували НДДКР, – на 10,1%. Основною причиною є еміграція вчених або їх перехід до інших галузей, що призводить до зниження рівня кваліфікації.

Проблемі оцінки інноваційного потенціалу присвячено праці провідних учених, серед яких Е. Бруккінг, Н. Чухрай, М. Комков, С. Гаврилов та ін. [10, c. 4-5].

Одним із показників науково-технічної діяльності є структура безробітних за рівнем освіти, що пов'язано з її впливом на результати функціонування підприємств та можливості зростання зайнятості науково-технічних працівників. Проте оплата їх праці не відповідає вимогам ринкового механізму через недосконалість ринку, що призвело до різкого зниження рівня оплати. Невідповідність використання кваліфікації працівників та надлишок інженерно-технічних кадрів ускладнюють задоволення потреб науково-технічного розвитку.

Метою даної роботи є розробка методичних рекомендацій щодо оцінки інноваційного потенціалу підприємства на основі показників його ефективного функціонування та розвитку, що базується на використанні інновацій у процесі підготовки та випуску нової продукції.

Науково-технічний потенціал визначають, застосовуючи такий показник, як питома вага витрат на НДДКР у загальній їх сумі. У процесі розробки стратегій інноваційного розвитку необхідно оцінити його рівень (рис. 1).

Показники питомої ваги витрат на науку у валовому внутрішньому продукті у 1999 р. становили: в Україні – 1,22%, Німеччині – 2,44%, США – 2,64%, Японії – 3,04%, Франції – 2,17%, Великобританії – 1,87%, Польщі – 0,75%. У 2000 р. частка витрат на науку в Україні зменшилася до 1,17%.

Витрати на НДДКР тісно пов'язані з показниками рентабельності, тому слід визначити частку її зростання внаслідок ефективної науково-дослідної діяльності, рівень якої встановлюють завдяки ефективному менеджменту.

Ще одним показником ефективного функціонування є кількість інновацій з урахуванням рівня їх новизни. Цей показник можна виміряти за інформацією про нову продукцію, з якою підприємство виходить на ринок. Рівень новизни визначається на основі детального аналізу істотних властивостей інноваційної ідеї та порівняння відносного рівня новизни з іншими.

Оцінку інноваційної діяльності можна здійснювати, використовуючи такі показники, як впровадження нових технологічних процесів, автоматизація виробництва, розробка та освоєння нових видів продукції. Проте використання кількості інновацій як показника ускладнено через неможливість його розрахунку. Тому визначення економічної ефективності доцільно здійснювати з використанням економічних результатів [8, c. 114-116].

Важливо визначити інноваційний потенціал підприємства (ІПП), під яким розуміється сукупність усіх наявних матеріальних і нематеріальних активів, що використовуються в процесі інноваційної діяльності. Він містить усі ресурси, що здатні забезпечити досягнення конкурентних переваг з використанням інновацій. Схему визначення потенціалу наведено на рис. 2.

ІПП складається з виробничого, кадрового, технологічного, економічного, науково-технічного та фінансового потенціалів.

Важливим елементом є інтелектуальний потенціал, завдяки якому підприємства формують конкурентні переваги. Це – ідеї, кваліфікаційний рівень персоналу, ступінь впровадження інформаційних технологій та комп'ютеризації управлінської діяльності.

Технічна база інноваційної діяльності містить усі види обладнання, необхідні для НДДКР: персональні комп'ютери, будівлі та споруди, бібліотечний фонд тощо.

Оборотні активи складаються із запасів товарів для проведення НДДКР, поточних фінансових інвестицій, коштів, дебіторської заборгованості. Нематеріальні активи – це авторські права, патенти, ноу-хау. Трудові ресурси базуються на рівні освіти, кваліфікації, професійних здібностях та навичках працівників. Маркетингові ресурси містять досвід проведення досліджень, імідж підприємства, партнерські стосунки з контрагентами.

Управлінсько-організаційні ресурси складаються з організаційної культури, концепції управління та інформаційних технологій.

Аналіз складових ІП дозволяє дійти висновку, що його можна розглядати як інвестиційні можливості підприємства на певний період часу. Постійний інноваційний розвиток передбачає необхідність моніторингу потенціалу та оцінки його в процесі реалізації (рис. 3) [2, c. 30-32].

3. Оцінка інноваційного потенціалу пейджингової компанії «У-Пейдж»

Інноваційний розвиток підприємства здійснюється на основі відповідної стратегії, що ґрунтується на інноваційному потенціалі розроблених і освоєних інновацій з урахуванням впливу зовнішнього середовища. Основними вимогами до ефективної інноваційної стратегії є здатність до створення гнучкого процесу прийняття стратегічних рішень та досягнення інтеграції між усіма структурними підрозділами, що реалізують функції інноваційного розвитку.

Компанія «У-Пейдж» була створена у 1996 році у формі спільного підприємства асоціацією «Діловий Мир» (Україна, 51% акцій) та компанією PTT Telecom (Нідерланди, 49% акцій). 8 жовтня 1997 року компанія з'явилася на ринку Києва. Статутний капітал – 1 000 000 доларів. Компанія працює у новому міжнародному високошвидкісному стандарті Ermes. Ця система, задумана як загальноєвропейська система передачі радіоповідомлень, була розроблена групою експертів, до складу якої увійшли представники виробників пейджингового обладнання та європейських фірм-операторів під егідою Європейського інституту стандартів у галузі телекомунікацій (ETSI).

Отже, компанія функціонує на ринку пейджингових послуг вже близько 11 років. Ефективність її інвестиційно-інноваційної діяльності залежить від реальних наслідків інвестування капіталу, які можна описати категоріями «ефект» та «ефективність інвестицій».

Функціонування компанії-оператора пейджингового зв'язку на ринку України є вкрай складним без участі іноземного партнера через інноваційність діяльності, відсутність вітчизняної моделі функціонування, власного виробництва обладнання необхідного рівня, брак спеціалістів з ремонту та наладки технологічних систем та інші проблеми перехідної економіки.

Внаслідок цього майже всі сучасні пейджингові компанії мають у статутному фонді певну частку іноземних інвестицій. Серед компаній, що працювали на ринку України на кінець 2005 року, близько третини офіційно мали статус спільних підприємств. Інші, можливо, змінили статус на акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю (два найпоширеніші типи організації: 19% та 37% відповідно).

Найпліднішим роком для створення компаній пейджингового зв'язку став 2002 рік. Це призвело до різкого зростання рівня конкуренції в галузі. Хоча в окремих областях (Вінницька, Донецька, Житомирська, Миколаївська, Чернігівська) компанії мали 100-відсоткову частку ринку, у деяких областях (Львівська, Дніпропетровська, Харківська) кілька компаній ділили ринки майже на рівних умовах (додаток).

Рекордсменом за рівнем конкуренції у 2005 році став Київ, де функціонувало 5 компаній. Результатом стало значне падіння цін на пейджингові послуги з 30-50 у.о. у 2003 році до 25-30 у.о. у 2005 році та до теперішнього часу.

Внаслідок таких зрушень єдиними надійними методами конкуренції стали якість та просування товару. Для підвищення ефекту від інвестованих коштів компанія «У-Пейдж» зробила акцент на обох напрямках завоювання та утримання конкурентних позицій.

Найважливішою перевагою стало те, що компанія єдина на київському ринку працює у стандарті ERMES. Ця інноваційна для України технологія (за кордоном ще у січні 1990 року 23 європейські компанії підписали Меморандум про Взаєморозуміння ERMES, а на сьогодні цей документ підписаний вже 48 компаніями з 28 країн світу, включаючи Україну) надає переваги як користувачам мережі, так і операторам системи ERMES та виробникам обладнання.

Для операторів основними перевагами є:

1) відкритий стандарт;

2) значне збільшення ємності каналів;

3) сумісність з існуючими телекомунікаційними системами;

4) нижча вартість використання та обслуговування мережевого обладнання;

5) мережева сумісність з іншими пейджинговими стандартами.

Завдяки використанню цього стандарту компанія «У-Пейдж» вже зараз здійснює автоматичний роумінг з Дніпропетровськом, використовує послугу відправлення повідомлень через сайт фірми в Інтернеті та відправку повідомлень в обхід операторського центру за допомогою голосової пошти (що підвищує ступінь конфіденційності інформації та може використовуватися як з цифровими, так і з літеро-цифровими пейджерами).

Звісно, ефективність цих нововведень була б значно меншою без підтримки у сфері маркетингу та реклами. Основним рекламним виконавцем компанії виступало рекламне агентство «Arc Communication».

Таблиця, подана нижче, складена на основі аналізу реальних даних звітності відділу маркетингу компанії «У-Пейдж» (структура подана у відсотках на прохання керівництва):

Внаслідок жорсткої конкурентної боротьби деякі фірми-оператори, починаючи з 2005 року, вдалися до методів цінової конкуренції. У період з 1997 по 2002 рік ціни на послуги пейджингового зв'язку впали майже у 2 рази. Оскільки багато операторів працювали на ринку України вже понад 2 роки (на 1995 рік), компанії «У-Пейдж» для входу на ринок необхідно було проводити зважену цінову політику. Вона полягала у поєднанні невисоких цін (40 у.о. порівняно з 45-50 у.о. в середньому) з високою якістю обслуговування. Аналіз цінової політики компанії зображено на малюнку:

Таким чином, сподіваємося, що вдале поєднання інвестиційно-інноваційних процесів на підприємстві «У-Пейдж» з продуманою стратегією маркетингу забезпечать компанії достойне місце серед операторів пейджингового зв'язку.

Висновки

Одним із пріоритетних напрямів розвитку економіки в ринкових умовах є впровадження інновацій у виробництво. Сучасний вітчизняний ринок інновацій передбачає створення реальних умов для переходу економіки на інноваційно-інвестиційну модель розвитку та «впровадження механізму диференційованого пільгового оподаткування підприємств залежно від рівня їх інноваційної активності, стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських установ».

Освоєння підприємствами нових технологій та інновацій потребує об'єктивної оцінки параметрів і характеристик їхнього потенціалу, які мають важливе значення при здійсненні інвестиційної діяльності шляхом розробки і реалізації нової інноваційної стратегії розвитку. Тому реалізація нової інноваційної стратегії та повноцінне використання інноваційного потенціалу в інтересах оновлення виробництва – реальний шанс для будь-якого підприємства досягти високотехнологічного рівня.

Аналізуючи інноваційну діяльність у «У-Пейдж», слід відмітити, що, маючи значний ресурсний потенціал, підприємство має непогані шанси щодо його реалізації. Це дасть змогу збільшити прибуток і рентабельність та створити додаткові робочі місця.

Отже, інноваційна діяльність – це безумовно творча робота, що вимагає багато зусиль і терпіння. Лише ті підприємства, котрі у своєму внутрішньому потенціалі матимуть нові ідеї та впроваджуватимуть їх у виробництво, матимуть реальні шанси на завоювання ринку та підвищення конкурентоспроможності своєї продукції.

Список використаної літератури

1. Гусаков М. Формирование потенциала инновационного развития./Экономист 1999г., №2, 3 с. 3-38.
2. Данько М. Інноваційний потенціал у промисловості України //Економіст. – 1999. – № 10. – с. 26-32.
3. Добров Г.М., Тонкаль В.Е., Савельев А.А. и др. Научно-технический потенциал: структура, динамика, эффективность. – К.: «Наукова думка», 1987. – 347с.
4. Захарченко В.И. Структурно-генетический подход и функциональный аспекты экономики периода трансформации/Наука и наукознание 2003, №1, с. 6-15.
5. Кокурин Д.И. Инновационная деятельность. – М.: Экзамен, 2001. – 575с.
6. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб. — К: Держкомстат України, 2001. — 290 с.
7. Николаев А.И. Инновационное развитие и инновационная культура //Наука и наукознание. – 2001. – №2. – с. 54-65.
8. Осецький В. Методичні підходи до реалізації інноваційного потенціалу підприємств/ Підприємництво, господарство і право. 2002р., №3, с. 114-117.
9. Рынок: Бизнес. Коммерция. Экономика: толковый терминологический словарь/ информ./ – Внедр. Центр «Маркетинг»: Сост. В. А. Калашников: под общ. ред. А. П. Дашкова/ – 4-е изд., испр. и доп. – М.: Маркетинг, 1998. – 403с.
10. Чухрай Н. Формування інноваційного потенціалу підприємства: Маркетингове та логістичне забезпечення: Монографія. — Львів: ВНУ "Львівська політехніка", 2002. — 316 с.