Оцінка діяльності страхових компаній

Оцінка діяльності страхових компаній

Страхова діяльність має суттєві відмінності від інших напрямів підприємництва. Головна особливість полягає в тому, що страхова компанія свідомо приймає на себе ризики різних суб'єктів господарювання. При цьому існує тісний взаємозв'язок між ризиками, які бере на себе страховик, та ризиками, що супроводжують сам процес ведення страхового бізнесу. Ключовим фактором успішної діяльності стає вміння компанії адекватно оцінювати ці ризики та ефективно управляти ними.

Згідно з даними Міністерства статистики України, у 2001 році на вітчизняному страховому ринку функціонувало 260 компаній. У зв'язку з посиленням конкуренції зростає потреба у справедливій оцінці їхньої діяльності, інвестиційної привабливості та ступеня надійності. Проведення об'єктивного аналізу дозволяє виявити як лідерів, так і відстаючих учасників ринку страхових послуг, що є особливо актуальним у контексті розширення асортименту страхових продуктів.

Рейтинги, які публікуються у вітчизняній періодиці, зазвичай базуються на впорядкуванні компаній за такими показниками, як загальний обсяг активів, розмір балансового прибутку, величина сплаченого статутного капіталу. Однак такий підхід не дає об'єктивної картини реального фінансового становища страховика. В умовах швидкого зростання ринку страхування контрагенти та потенційні інвестори потребують вичерпної інформації про поточний стан справ у компанії та її перспективи на майбутнє.

Існуючі методики оцінки фінансового стану, розроблені для торговельних, промислових, банківських та інших підприємств, не підходять для аналізу страховиків через специфіку їхньої діяльності. Особливість полягає в тому, що на фінансове становище страхової компанії значний вплив має якість її страхового портфеля, яку неможливо проаналізувати за допомогою традиційних підходів. Саме тому доцільно розглянути ключові методологічні засади побудови моделей оцінки фінансового стану страхових компаній.

Аналіз діяльності страхової компанії (далі — СК) неможливий без дослідження її страхового портфеля, оцінки достатності капіталу та сформованих резервів. Під час визначення рівня платоспроможності на основі нормативних показників, передбачених Законом України "Про страхування"¹, використовується низка припущень, які можуть вплинути на кінцевий результат.

Саме детальний аналіз запасу платоспроможності дозволяє оцінити ймовірність банкрутства СК.

Оцінку надійності страхової компанії можна проводити з різних позицій: з точки зору інвестора або з точки зору страхувальника. Для страхувальника надійність СК означає мінімізацію ризику невиконання компанією своїх зобов'язань. Інвестор, своєю чергою, розглядає надійність через призму інвестиційного ризику. Якщо настане страховий випадок і СК не зможе виконати зобов'язання, це призведе до втрати або інвестицій, або страхових внесків.

Зазвичай страхові платежі є меншими порівняно з інвестиційними вкладеннями, проте страховик зазнає додаткових збитків у разі настання ризикової події, оскільки ризики переходять на СК. У будь-якому випадку під час аналізу важливу роль відіграють такі фактори, як ділова репутація страховика, професійний рівень його персоналу, темпи зростання прибутків, показники рентабельності, а також якість та ступінь диверсифікації страхового портфеля.

Визначальним фактором аналізу виступає наявність достатньої кількості ліквідних активів та надійних програм перестрахування, а також рівень забезпеченості власним капіталом (включно з ліквідними активами). Якщо аналіз проводиться з метою визначення інвестиційної привабливості СК, головною метою стає оцінка рентабельності інвестиційних проектів. Розглянемо особливості аналізу фінансового стану СК під час підготовки інвестиційних проектів, оцінки поточної діяльності та перспектив зміни фінансового становища діючої компанії з погляду інвесторів.

Оцінюючи програми перестрахування, необхідно звертати увагу на достатність їх застосування. Через брак об'єктивної інформації (фінансова звітність компаній закрита для сторонніх осіб) досить складно оцінити ризик надійності тих страховиків, які виступають перестрахувальниками. Прийнятність страхових сум визначається на основі власних коштів СК та сформованих резервів (зокрема, резервів незароблених премій). Чим більша сума власного утримання, тим вищий ризик, який бере на себе компанія, а отже, тим більшим має бути обсяг коштів для покриття цього ризику. Такі кошти формуються з технічних резервів та власного капіталу. В ідеальній ситуації ризик повинен повністю покриватися за рахунок резервів.

Говорячи про адекватність страхових тарифів, ми маємо на увазі їх відповідність обсягу коштів, що гарантують виконання СК своїх зобов'язань. Зокрема, йдеться про відповідність збільшення нетто-тарифів за ризик, який приймає компанія, рівню ризику, пов'язаного з несприятливим відхиленням частоти настання страхових випадків. З одного боку, ризикова надбавка через вільні резерви переходить у власний капітал компанії. З іншого боку, наявність достатнього обсягу коштів для покриття ризиків дозволяє СК відмовитися від ризикової надбавки або зменшити її, що сприяє зміцненню конкурентних позицій та зниженню тарифів. У такому випадку демпінгові тарифи можуть бути цілком адекватними рівню прийнятого ризику, якщо він покривається іншими наявними у СК коштами.

Наші міркування можна виразити формулою тарифу страхової компанії²:

p = M(Y) + L, (1)

де M(Y) — математичне сподівання страхових премій; L — ризикова надбавка.

Імовірність банкрутства страхової компанії існує завжди. Якщо страховик прагне досягти ймовірності банкрутства на рівні α, він повинен забезпечити таку величину страхових премій p, щоб виконувалась умова:

де U — капітал СК, що включає власні кошти компанії у фінансовій та нефінансовій формі; Y — страхові виплати.

Отже, одним із центральних питань аналізу є визначення прийнятного рівня ймовірності банкрутства. Для вирішення цього завдання в теорії ризик-менеджменту пропонується використовувати теорію корисності, яка передбачає побудову функції корисності для конкретного суб'єкта господарювання. Тоді проблема ймовірності банкрутства СК може бути представлена як³:

де виражається рівність очікуваної корисності капіталу СК під час здійснення страхових операцій та первісної корисності капіталу. Якщо ця рівність не виконується, діяльність СК неможлива.

На основі наведеної рівності можна оцінити прийнятність імовірності банкрутства СК, що є головним критерієм рівня її платоспроможності. Однак такий підхід, що базується на класичній теорії ризик-менеджменту, досить складно застосувати на практиці. Основна проблема полягає у визначенні функції корисності.

Об'єктивна функція корисності не може бути описана математичною формулою. Її побудова є складним процесом.

На практиці, маючи базові характеристики страхового портфеля та загальний фінансовий стан компанії, можна визначити ймовірність її банкрутства. Прийнятність того чи іншого рівня ймовірності банкрутства оцінюється за допомогою кривої байдужості.

Крива байдужості широко використовується в теорії ризиків цінних паперів. Для оцінки діяльності СК за основу береться підхід, розроблений для аналізу якості банківських активів генеральним директором ТОВ "Група банківського аналізу "Амелін і партнери" паном Амеліним І.Є. (РФ). Базова крива байдужості має такий вигляд:

Використовуючи криву байдужості, можна зіставити рентабельність капіталу та ймовірність банкрутства СК. Якщо отримана точка розташована вище кривої байдужості, це свідчить про прийнятність імовірності банкрутства та її відповідність рентабельності капіталу СК. У протилежному випадку показник рентабельності не покриває ризик банкрутства. Тоді необхідно або підвищити страхові тарифи, або збільшити капітал СК. Між розміром капіталу СК та ймовірністю банкрутства існує обернена залежність.

Пропонуємо метод, який дозволяє визначити достатній рівень забезпечення СК власними коштами. Уявімо, що:

Якщо капітал СК не відповідає зазначеним вимогам, компанію не можна вважати платоспроможною, оскільки рівень ризику втрати первісних інвестицій не відповідає рівню її прибутковості та вимогам, встановленим кривою байдужості інвестора. У такій ситуації необхідно підвищити страхові тарифи, що дозволить знизити ризик банкрутства до рівня, який відповідає достатності капіталу.

Запропонований метод може слугувати основою для аналізу інвестиційних проектів та діяльності СК, який проводять рейтингові агентства та аудиторські компанії. Метод також можна адаптувати для оцінки діяльності СК з позиції страхувальника. У цьому випадку об'єктом аналізу виступатиме здатність СК виконувати зобов'язання, взяті за договором страхування.

Крім того, метод може застосовуватися для визначення граничного розміру максимальної страхової суми власного утримання за конкретним страховим проектом. Це досягається шляхом моделювання ситуації зі збільшенням основних страхових показників у зв'язку з укладанням додаткового договору страхування, але лише на суму, яка не порушує баланс у рівнянні достатності власного капіталу. При цьому крива байдужості має відображати ставлення до ризику саме страхувальника.