Особливості відображення українцями природи у творах мистецтва

Мистецтво є найвищим способом естетичного пізнання світу. І це цілком закономірно, адже саме в мистецтві естетичне виступає самоціллю. Творець не має інших завдань, окрім створення естетичної цінності, тоді як у решті сфер людської діяльності естетичне є похідним від основної мети. Праця робітника, науковця, політика чи спортсмена спрямована на досягнення конкретних виробничих, наукових, суспільних або спортивних результатів, проте вона набуває естетичного значення тією мірою, якою в ній втілюється творча сутність людини, її здатність до творення, співставна із загальним рівнем здобутків людства в кожній галузі. Як найвища форма естетичного, мистецтво посідає особливе місце в естетиці. Воно охоплює величезний масив художніх творів різних жанрів, епох і напрямів. Завдання естетики полягає в тому, щоб осягнути загальні закони мистецтва.

Як українці відображають природу в мистецьких творах

Образ природи в літературі трапляється мені досить часто. Вона майже завжди є тим підґрунтям, на якому розгортаються події. Саме завдяки їй ми відчуваємо настрій і динаміку сюжету. Природа сприяє розвитку та становленню характерів героїв, формує їхнє світосприйняття.

У «Слові о полку Ігоревім», одній із найважливіших пам’яток давньоруської літератури, є епізоди, які яскраво демонструють нерозривний зв’язок людини з довкіллям. Природа відіграє ключову роль у житті людей, передвіщаючи неминучі події. Вона намагається застерегти Ігоря від небезпеки: кривавий захід сонця, зловісна гроза, незвична поведінка тварин. Проте ми не звикли прислухатися до її голосу.

Тема оспівування природи рідного краю займає чільне місце у творчості багатьох українських поетів. У віршах П. Тичини, В. Сосюри, М. Рильського природа постає як музика — витончена, ніжна, неповторна, вічно мінлива й прекрасна. Вона завжди перебуває в гармонії або контрасті з людськими почуттями та настроями. Недарма багато письменників, ніби увертюрою до опери, розпочинають свої поезії з барвистих описів рідних краєвидів.

У творчості Шевченка природа зазвичай є другорядною темою, своєрідним тлом. Однак навіть у кількох рядках її опису автор майстерно виявляє свою закоханість у її чари, демонструючи високу майстерність поета-романтика. Він ніби промовляє: я хотів би розповісти вам, який гарний мій рідний край, які мальовничі його ліси, кручі, річки, степи, як шумлять пороги і як Чорне море здіймає хвилі, несучи козацькі чайки до Босфору. Але зараз не час для цього, бо народ, що живе на цій землі, потрапив у тяжке ярмо, а господарюють тут чужинці. Тож краса української природи в його творах додатково слугує разючим контрастом до відчаю народу, що живе на цій землі. У цьому контексті варто зазначити, що Шевченко переконливо показує: природа досконаліша за людське суспільство.

Отже, українські поети, створюючи вірші про природу, закликають сучасника не лише до самовідданої творчої праці, яка приносить радість і користь людям та Вітчизні, а й до духовного збагачення. Ми не маємо бути байдужими до краси, що нас оточує, чи холодними до чарівного світу мистецтва. У серці українця мають нерозривно поєднуватися «троянди й виноград, красиве і корисне». Лише за такої умови воно буде по-справжньому щасливим.

Серед визначних особистостей, якими пишається Україна і які гідно представляють її на світовій арені, — постать Архипа Івановича Куїнджі.

Його зазвичай вважають російським живописцем, але насамперед він — художник український.

Куїнджі народився в Україні, зріс у її приморських степах, пишався тим, що Україна — його земля, і писав здебільшого про Україну, що й принесло йому визнання та славу. Усі його всесвітньо відомі полотна, присвячені природі України, зокрема «Українська ніч» і «Місячна ніч на Дніпрі», — це дух України, її краса й чари. Тому ми з упевненістю можемо називати Архипа Куїнджі українським художником.

Микола Пимоненко — український художник, автор численних картин на національну українську тематику. Його твори в опоетизованій формі відображають побут і працю українського народу; у його роботах жанрова сцена часто поєднується з пейзажем.

Висновки

Мистецтво дає знання про життя, про складні людські взаємини. Воно вчить розуміти інших і самого себе, вчить жити, пробуджує в людині людяність. Коротше кажучи, предметом мистецтва є людина.

У творах декоративно-прикладного мистецтва та в архітектурі розкриваються характери, почуття, погляди людей, а через них — сутність суспільного життя певної історичної епохи. Навіть натюрморт (що в перекладі означає «мертва природа») завжди розповідає нам не лише про речі, а й про живу людину, її ставлення до світу.

Твори мистецтва розповідають нам не тільки про спосіб життя, думки й почуття окремої людини, а й про світогляд, світовідчуття суспільства, його ідеали. Тому предметом мистецтва є не людина взагалі, а «духовний сенс його соціального буття».

Список використаної літератури

1. Історія української та зарубіжної культури: Навч. посібник для вузів/ Б.І.Білик, Ю.А.Горбань, Я.С.Калакура та ін.; За ред. С.М.Клапчука, В.Ф.Остафійчука. - К.: Вища школа: Знання, 1999. - 325 с.
2. Кордон М. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Микола Кордон,. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 579 с.
3. Ляшенко О. Зарубіжна та українська культура епохи просвітництва: Конспект лекцій/ Ольга Ляшенко,; Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2003. - 59 с.
4. Мєднікова Г. Українська та зарубіжна культура ХХ століття: Навч. посіб./ Галина Мєднікова,. - К.: Знання, 2002. - 214 с.