Особливості сучасного валютного регулювання в Україні

Вступ

Використання та обіг іноземної валюти належать до ключових сфер, що потребують регулювання з боку держави в кожній країні. Питання валютного контролю та регулювання набули особливої актуальності в сучасних умовах глобалізації світогосподарських процесів, коли навіть локальні явища здатні суттєво впливати на економічну ситуацію в різних країнах та регіонах.

Для реформування системи валютного регулювання та контролю необхідна розробка цілісної державної валютної політики, яка має ґрунтуватися на ретельному науково-теоретичному аналізі валютних відносин, методів та інструментів регулювання, а також на узагальненні вітчизняного та зарубіжного досвіду вирішення цієї проблеми.

Водночас, питання теорії та методики валютного регулювання досі не отримали належного висвітлення. Наукові праці, створені до 1992 року, мали обмежений характер через державну монополію у сфері зовнішньоекономічної діяльності та валютних відносин, тому вони практично не можуть бути застосовані для вирішення сучасних завдань. Дослідження, проведені в Україні пізніше, не відзначалися комплексністю та системністю. Багато опублікованих праць є підручниками та навчальними посібниками, зокрема роботи Алісової Є.О., Василика О.Д., Гальчинського А.С., Філіпенка А.С., Міщенка В.І., Ющенка А.В., Чухна А.А. та інших.

Саме актуальність, теоретична та практична значущість проблеми, а також її недостатнє вивчення в Україні зумовили вибір теми цієї роботи.

1. Поняття та сутність валютного регулювання

Валютне регулювання займає ключове місце в системі економічних відносин: воно впливає на загальний стан економіки, але водночас значною мірою визначається ним та залежить від ролі держави в міжнародних відносинах.

Складна система економічних взаємозв'язків у сфері валютних відносин має бути відображена у визначенні поняття "валютне регулювання". На думку автора, існуючі визначення дещо звужують його суть. Важливо розмежовувати поняття "валютне регулювання" та "державне валютне регулювання".

На основі проведеного дослідження сутності та ролі валютного регулювання, автор визначає його як систему взаємопов'язаних механізмів державного та ринкового регулювання валютного курсу та руху валютних цінностей на національному та міжнародному рівнях.

Що стосується поняття "державне валютне регулювання", то воно являє собою сукупність форм та заходів, які впроваджуються уповноваженими державними органами на національному та міжнародному рівнях у межах законодавчо встановленого порядку відповідно до цілей валютної політики.

Проаналізувавши теорію та світову практику валютного регулювання, а також спираючись на запропоноване визначення, автор розробив нову класифікацію форм валютного регулювання.

Залежно від впливу на курс національної валюти та рух валютних цінностей було виділено форми прямої та непрямої (опосередкованої) дії. До прямих форм належать: валютна інтервенція, валютні обмеження, регулювання конвертованості валюти, облікових ставок Національного (центрального) банку та режиму валютного курсу. Непрямі форми включають: управління валютними резервами (що створює сприятливі умови для застосування інших форм, зокрема валютних інтервенцій) та регулювання платіжного балансу (через регулювання окремих його статей створюються умови для стабілізації курсу та руху капіталів). Такі форми, як девальвація та ревальвація, залежно від режиму валютного курсу можуть мати як прямий, так і опосередкований вплив. При фіксованому курсі девальвація (ревальвація) здійснюється державою для цілеспрямованого зниження (підвищення) офіційного курсу. При плаваючому курсі вона проводиться через операції на відкритому ринку та заходи грошово-кредитної політики, а очікуваний результат досягається через певний період (лаг) [1, c. 2-3].

Взаємозв'язки між рівнями, типами, формами та методами валютного регулювання представлені на відповідній схемі.

Ефективність застосування форм валютного регулювання значною мірою залежить від своєчасності та тривалості їх впровадження. Це пов'язано з необхідністю узгодження державного регулювання з дією об'єктивних економічних законів та іншими напрямами економічної політики в конкретних умовах. Успішність застосування форм регулювання визначається досягнутим ефектом – стабільністю валютного ринку та курсу, рівновагою платіжного балансу тощо.

Постсоціалістичні країни використовують ті ж форми валютного регулювання, що й розвинені ринкові економіки, однак їх співвідношення відрізняється через різні стратегічні та поточні цілі економіки та валютної політики.

Розуміння сутності валютного регулювання визначає характер дій держави в цій сфері та дозволяє виявити глибинні взаємозв'язки між регулюванням та економікою. Валютне регулювання не варто ототожнювати лише з державним регулюванням – його слід розглядати як систему, що включає поряд із державним також ринкове регулювання, які можуть здійснюватися на національному та міжнародному рівнях [8, c. 3].

Державні заходи мають посилювати та доповнювати дію ринкових механізмів, а не суперечити їм. Такий підхід дозволяє досягти бажаних результатів у сфері валютного регулювання швидше та з економією бюджетних коштів.

На сучасному етапі роль держави у валютному регулюванні зростає. Це зумовлено збільшенням відкритості національних економік та загрозою "імпортування нестабільності". Крім того, стан валютних відносин у країнах з перехідною економікою потребує активного державного втручання.

Ефективність державного валютного регулювання залежить від переваги економічних чи адміністративних методів. Найкращі результати дають економічні методи, коли держава створює суб'єктам господарювання сприятливі умови, що заохочують їх до необхідних дій. Адміністративні методи, навпаки, не завжди дозволяють досягти поставлених цілей через відсутність достатніх стимулів.

Правовий режим валютних відносин в Україні можна охарактеризувати як режим валютних обмежень, що полягає в законодавчій та адміністративній забороні, лімітуванні (регламентації) операцій з валютою та валютними цінностями. За таких умов особлива роль належить ефективній організації валютного контролю. Основними об'єктами контролю є:

• регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу капіталу, репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів;
• обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюти;
• обов'язковий продаж державі частини отриманої іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом;
• зосередження валютних операцій у центральних або уповноважених банках;
• контроль за створенням та ліквідацією авуарів резидентів та нерезидентів-учасників валютних операцій;
• контроль за інвестуванням нерезидентів в економіку України та резидентів в економіку інших країн;
• здійснення декларування, попереднього дозволу, контролю або заборони окремих видів валютних операцій;
• обмеження ввозу-вивезення валюти та валютних цінностей через митний кордон України;
• контроль за отриманням суб'єктами підприємницької діяльності кредитів в іноземній валюті та інші.

Функції валютного контролю покладено на: Національний банк України, уповноважені банки, Державну податкову адміністрацію України, Міністерство зв'язку України, Державний митний комітет України. Найсуттєвішим недоліком такої структури є відсутність органу, який би розробляв загальнодержавну політику валютного контролю, втілював її в конкретні практичні заходи та координував діяльність зазначених органів.

Чинна система валютного регулювання України потребує вдосконалення, що передбачає: узгодженість дій держави з ринковими механізмами; підвищення якості валютного законодавства; зростання ролі державних інститутів; удосконалення механізмів застосування форм регулювання.

У процесі вдосконалення системи валютного регулювання в Україні доцільно використовувати досвід зарубіжних країн. Ефективними можуть бути такі механізми, як оптимізація режиму валютного курсу, особливості застосування валютних інтервенцій за плаваючого курсу, репатріація валютних цінностей [3, c. 33-36].

2. Організація системи валютного регулювання в Україні

Система валютного регулювання України як суверенної держави почала формуватися у 1991 році і сьогодні відіграє важливу роль у соціально-економічному розвитку країни. Її створення було зумовлено необхідністю реалізації державою своїх суверенних прав та обов'язків. Наразі в Україні діє досить розвинена система валютного регулювання з ринковими важелями, яка передбачає можливість застосування всіх його форм. Інфраструктура внутрішнього валютного ринку відповідає сучасним вимогам. Однак система потребує вдосконалення для підвищення ефективності її впливу на економіку.

Протягом 1991-2007 років загальною метою дій Уряду та Національного банку України у сфері валютних відносин було досягнення та підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці. Засоби реалізації цієї мети змінювалися: від плаваючого до фіксованого режиму курсу і навпаки; запровадження та зняття валютних обмежень; регулювання рівня конвертованості. При цьому не завжди враховувалося, що стабільність курсу означає не лише його незмінність, а й відповідність економічним реаліям, насамперед купівельній спроможності.

При регулюванні валютного курсу обов'язково мають враховуватися чинники, що впливають на товарне забезпечення національної валюти. Спрямування зусиль лише на коригування співвідношення попиту та пропозиції іноземної валюти на внутрішньому ринку дає короткотривалий результат і не змінює загальної тенденції. Прикладом таких дій є валютне регулювання у формі інтервенцій та девальвації (ревальвації), яке не підкріплюється створенням засад довгострокового економічного зростання.

Проведений аналіз застосування в Україні протягом 1991-2007 років різних форм валютного регулювання дозволяє зробити такі висновки.

1. Найбільший вплив на розвиток подій на внутрішньому валютному ринку (обсяги торгів, рух капіталів, курс національної грошової одиниці) та стан зовнішньої торгівлі мали валютні обмеження та регулювання режиму валютного курсу.

2. Девальвації та валютні інтервенції здійснювалися, як правило, після значного погіршення ситуації на валютному ринку для недопущення різких курсових коливань або розриву між офіційним та ринковим курсами. Суттєвого впливу на зовнішню торгівлю чи рух капіталів ці заходи не мали, тому їх ефективність була невисокою.

3. Регулювання платіжного балансу не можна оцінити однозначно: попри позитивне сальдо рахунку поточних операцій у 2006 та 2007 роках, стан окремих показників викликає занепокоєння. Суттєвою проблемою залишається пошук шляхів погашення зовнішньої заборгованості [5, c. 50-52].

Щодо зовнішньої торгівлі, то після вичерпання первинних експортних резервів в умовах лібералізації торгівлі країна постала перед необхідністю розвитку нових конкурентоспроможних експортних секторів та забезпечення гнучкості для переорієнтації експорту. Труднощі пов'язані не лише з підвищенням конкурентоспроможності (насамперед якості продукції), а й зі структурою українського експорту. Негативним чинником стало падіння частки товарів інвестиційного характеру в імпорті.

4. Проведення активної дисконтної політики в галузі валютного регулювання було неможливим через нестабільність національної економіки, що перешкоджала притоку іноземних капіталів. Першочергового вирішення вимагали внутрішньогосподарські проблеми (розвиток національного виробництва, вихід з кризи, припинення економічного спаду). Тому регулювання руху іноземних капіталів у найближчій перспективі здійснюватиметься через валютні обмеження.

На сучасному етапі зусилля держави мають спрямовуватися на створення сприятливих умов для вкладення коштів резидентів та нерезидентів у національну економіку, що передбачає стабільність законодавчої бази, відсутність різких коливань курсу, зниження податкового тиску.

5. Існуючий рівень конвертованості гривні (повна внутрішня конвертованість) відповідає вимогам часу, і значне його підвищення найближчим часом неможливе. Об'єктивну основу підвищення конвертованості складають: розвиток національного виробництва, економічне зростання, зміцнення позицій України в міжнародних відносинах. Форсування цього процесу може завдати збитків економіці.

Важливе значення має підвищення ролі інститутів валютного регулювання. Це передбачає, по-перше, чітке окреслення повноважень державних органів у законодавстві, а по-друге, ефективне виконання покладених функцій. Останнє вимагає не лише виконавчої дисципліни, а й створення економічних умов для реалізації всіх повноважень [2, c. 46-47].

3. Шляхи та перспективи розвитку системи валютного регулювання в Україні

Підвищенню ефективності чинної системи валютного регулювання сприятиме розробка концептуальних засад валютної політики, до яких належать: періодизація; побудова валютної політики відповідно до тенденцій розвитку ринкових механізмів та загальних напрямків розвитку економіки; встановлення взаємозв'язків між цілями короткострокової та довгострокової політики та механізмами їх реалізації; виявлення факторів, що визначатимуть перспективи розвитку системи, та наслідків реалізації політики; урахування фінансово-економічних та політичних ризиків на внутрішньому та зовнішньому ринках, а також досвіду зарубіжних країн.

Для створення дієвої системи важливе значення має узагальнення зарубіжного досвіду, що дозволяє знизити державні витрати на пошук шляхів вирішення проблем. Передумовами ефективного використання досвіду розвинених країн у постсоціалістичних країнах є: достатній ступінь розвитку ринкових відносин; готовність економічних суб'єктів до змін; відповідність інструментів регулювання умовам країни, що їх запроваджує.

Для характеристики перспектив розвитку системи необхідно виділяти короткострокові (до 1 фінансового року) та довгострокові (на 4-5 років) цілі та пріоритети. Відповідно до них та з урахуванням поточних і стратегічних завдань розвитку економіки мають розроблятися короткострокова та довгострокова валютні політики.

До основних цілей короткострокової валютної політики України доцільно віднести: удосконалення чинної системи регулювання, забезпечення стабільного функціонування національної грошової одиниці, гармонізацію інтересів експортерів та імпортерів.

Аналіз практики сучасного валютного регулювання дозволив автору виділити такі напрями короткострокової політики: проведення гнучкої політики курсоутворення; вирішення питання репатріації українських капіталів та створення сприятливого інвестиційного клімату для нерезидентів; дедоларизація економіки; поповнення золотовалютних резервів з одночасною стерилізацією надлишкової гривневої маси та зниження ризику її знецінення; створення стійкого позитивного сальдо платіжного балансу; удосконалення системи державних інститутів та валютного законодавства [7, c. 25-27].

Метою довгострокової валютної політики має бути забезпечення макроекономічної стабільності, створення та підтримання довіри до національної валюти. Розвиток системи валютного регулювання в найближчі 4 роки залежить від стратегії економічного розвитку країни та темпів реалізації передбачених заходів. Особливості економічного розвитку України зумовлюють існування завдань, спрямованих на довгострокові структурні зміни, але їх застосування найближчим часом є об'єктивно неможливим та недоцільним (зокрема, підвищення рівня конвертованості гривні, зняття валютних обмежень, використання дисконтної політики для регулювання руху іноземних капіталів).

Аналіз прогнозів економічного розвитку України дозволив автору встановити фактори, що визначатимуть перспективи розвитку системи валютного регулювання:

• внутрішні: продовження поступового економічного зростання; збереження позитивного сальдо рахунку поточних операцій; збільшення надходження іноземних інвестицій завдяки жорсткій бюджетній політиці та зменшенню податкового навантаження; скорочення відпливу капіталів; подальша лібералізація зовнішньої торгівлі; інтеграція України до ЄС; сприятлива зовнішня кон'юнктура;
• зовнішні: збільшення темпів економічного зростання країн-торговельних партнерів; поступове зростання процентних ставок у західних країнах для недопущення інфляції; посилення глобальної конкуренції через технологічну революцію в комунікаціях.

Автором також визначені можливі ризики прогнозів розвитку сфери валютних відносин. До зовнішніх ризиків належать: світові політичні та фінансові кризи, зміна зовнішньої кон'юнктури не на користь України (коливання цін на енергоносії, процентних ставок), зміна умов співпраці з міжнародними організаціями. Внутрішні ризики включають: кардинальну зміну курсу економічних реформ, непродуманість та непослідовність державних рішень, розгортання енергетичної кризи.

До основних наслідків реалізації довгострокової валютної політики слід віднести: підвищення купівельної спроможності гривні та забезпечення стійкої рівноваги внутрішнього валютного ринку; збільшення обсягів іноземних інвестицій; зростання валютних резервів; використання дисконтної політики як форми регулювання [6, c. 19-21].

Висновки

Валютне регулювання посідає провідне місце в економічній політиці держави. Залежно від мети воно може стимулювати або стримувати економічний розвиток, впливати на стан окремих секторів, галузей та підприємств, а також на місце держави на світовому ринку. Зміни в економіці та міжнародному становищі країни, своєю чергою, впливають на розвиток валютних відносин та коригують валютну політику.

У сучасному світі значного розвитку набули інтеграційні процеси, спостерігається зростання відкритості національних економік та їх взаємозалежності. Це підвищує роль валютного регулювання на національному та міжнародному рівнях.

Враховуючи, що валютне регулювання є однією з найбільш динамічних складових національної та світової валютно-фінансових систем, визначення особливостей побудови та розвитку системи регулювання в умовах ринкової трансформації є важливою науковою та практичною проблемою.

Створення дієвої системи валютного регулювання неможливе без глибокого вивчення теоретичних аспектів, досвіду інших держав, існуючої практики та перспектив розвитку. Такий підхід дозволить розробити оптимальний режим регулювання, що відповідатиме вимогам періоду ринкової трансформації. Отже, необхідним є вдосконалення чинної системи валютного регулювання як обов'язкової умови забезпечення сталого економічного зростання.

Удосконалення валютного законодавства є одним із пріоритетних напрямків реформування системи регулювання. Термінового доопрацювання та прийняття потребує проект Закону України "Про валютне регулювання" (автором запропоновано його структуру та положення щодо механізму обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів; регулювання режиму валютного курсу та порядку визначення офіційного курсу; термінів повернення резидентами валютної виручки від експорту товарів (робіт, послуг), а також надходження на митну територію країни товарів за імпортними операціями).

Підвищенню ефективності системи сприятиме розробка концептуальних засад валютної політики. Цей процес має передбачати: виділення короткострокових (до 1 фінансового року) та довгострокових (на 4-5 років) цілей; встановлення взаємозалежностей між ними та механізму реалізації; побудову політики відповідно до тенденцій розвитку ринкових механізмів та напрямків розвитку економіки; виявлення факторів, що визначатимуть перспективи розвитку системи, та наслідків реалізації політики; урахування фінансово-економічних та політичних ризиків на внутрішньому та зовнішньому ринках, а також досвіду зарубіжних країн.

При визначенні перспектив розвитку системи валютного регулювання України обов'язково мають враховуватися особливості валютних політик зарубіжних країн, оскільки економіка України є відкритою та залежною від дій основних зовнішньоекономічних партнерів.

Ефективність як короткострокової, так і довгострокової валютної політики значною мірою залежить від іміджу країни у світі. Його покращення потребує, крім стабільного економічного зростання, підвищення ролі України в міжнародних фінансових організаціях та посилення її позицій на світовій політичній арені.

Список використаної літератури

1. Андронов О. Валютне регулювання та інститути валютного ринку України //Закон і бізнес. - 2002. - 2 листопада. - C. 2-3

2. Андронов О. Розвиток системи валютного регулювання в Україні //Закон і бізнес. - 2002. - № 42-43. - C. 46-47

3. Близнюк О. Проблеми правового регулювання відносин валютного управління в Україні //Юридична Україна. - 2006. - № 1. - C. 33-38.

4. Олексюк Б. Проблеми курсоутворення в Україні //Сучасність. - 2008. - № 11. - С.85-90

5. Резнікова О. Валютне регулювання на міжнародному рівні та його вплив на національну валютну систему //Банківська справа. - 2000. - № 4. - C. 50-52

6. Резнікова О. Удосконалення чинної системи валютного регулювання //Фінанси України. - 2001. - № 7. - C. 16-21

7. Рогач Ф. Щодо цілей валютно-курсового регулювання в Україні/ Ф. Рогач //Економіст. - 2008. - № 1. - C. 25-27

8. Юргелевич С. Валютне регулювання: зарубіжний досвід та пропозиції щодо України //Економіка. Фінанси. Право. - 2000. - № 10. - C. 3-8