Особливості розвитку світового туризму в міжвоєнний період (20-30рр ХХст.)

Вступ

Туризм у його національному та міжнародному вимірах є результатом тривалого історичного поступу, коріння якого сягають глибини віків.

В історії туризму прийнято виокремлювати чотири ключові етапи:

• період до початку XI століття — передісторія туризму;
• від початку XI століття до початку XX століття — елітарний туризм, виникнення спеціалізованих підприємств, що надають туристичні послуги;
• від початку XX століття до Другої світової війни — зародження соціального туризму;
• після Другої світової війни — сучасний етап, що характеризується масовістю туризму та формуванням туристичної індустрії як міжгалузевого комплексу.

Така періодизація базується на техніко-економічних та соціальних передумовах, а також на цільових функціях, які виконував туризм на різних історичних щаблях.

У багатьох країнах світу туризм функціонує як система, що відкриває широкі можливості для знайомства з історією, культурою, традиціями та духовними цінностями держави та її народу, водночас забезпечуючи надходження до бюджету. Ця система забезпечує засобами існування значну кількість фізичних та юридичних осіб, діяльність яких так чи інакше пов'язана з наданням туристичних послуг.

У розвинених державах туристична діяльність є вагомим чинником зростання національного добробуту.

Звернімося до аналізу особливостей розвитку туризму в період між двома світовими війнами.

1. Розвиток туризму в міжвоєнний період в Росії

Відлік історії туризму в Росії зазвичай ведуть від початку 1920-х років. Організацією поїздок для робітників займалися профспілки, а для учнів та військовослужбовців — органи Наркомосу.

Наприкінці 1920-х років з'явилися акціонерні товариства «Радянський турист», «Інтурист» та Центральна дитяча екскурсійно-туристська станція Наркомосу РСФРР. До 1940 року профспілки створили та організували тисячі туристських осередків на підприємствах і в навчальних закладах, розробили численні туристичні та екскурсійні маршрути, а також заснували близько 160 туристських баз і таборів.

У 1920 році розпочало роботу Об'єднане лекційно-екскурсійне бюро, головною метою якого була пропаганда туризму серед пролетаріату. Ця установа займалася розробкою туристичних програм і маршрутів. Зі зростанням зацікавленості населення в туризмі та екскурсіях постало питання про підготовку кадрів; створені екскурсійні станції розпочали навчання екскурсоводів та організаторів туризму. Держава вживала заходів для розвитку туризму, зосереджуючись на створенні матеріально-технічної бази та підготовці професійних кадрів. Дедалі чіткіше окреслювалися напрями діяльності: централізація туризму, забезпечення туристів транспортом, житлом, харчуванням, путівниками та інформацією про об'єкти відвідування, підготовка груповодів-організаторів.

Першими професійними кадрами в радянському туризмі стали вчителі та комсомольські активісти. При комсомольських комітетах діяли бюро туризму, які мали сприяти місцевим об'єднанням масових подорожей та вести довідково-інструкторську роботу. У структурі бюро існували секції: краєзнавства, табірного, далекого та приміського туризму. Вони накопичували туристичні матеріали (карти, описи маршрутів) та налагоджували співпрацю з закладами харчування, транспортом, готелями та комунальними службами. Така діяльність сприяла організаційному становленню туризму. Об'єднання зусиль профспілок і комсомолу дозволило запровадити пільгові тарифи на залізничні перевезення, орендувати приміщення для таборів, накопичувати спорядження, тобто надавати трудящим туристичні послуги, частково оплачувані профспілками [2, c. 36-37].

В умовах зростаючого інтересу до туризму виникла потреба у підготовці кадрів для проведення екскурсій. Першими такими фахівцями стали вчителі та комсомольські активісти.

У цей же період відбувалося формування елітних баз відпочинку, призначених для привілейованих верств населення.

Паралельно створювалася база для елітного відпочинку та оздоровлення, а також ринок елітного виїзного туризму. З'являлися комерційні структури, які пропонували заможним клієнтам пізнавальні подорожі та екскурсії, а також відпочинок у Криму та на Кавказі.

У 1925–1928 роках діяло державне акціонерне товариство «Радянський турист» (ДАО «Радтур»), яке організовувало далекі поїздки потягами та теплоходами за путівками, обслуговувало групи відпочивальників за визначеними маршрутами освітнього та краєзнавчого спрямування. Його завданням було створення мережі туристських баз і маршрутів по всьому СРСР, тобто розвиток планового туризму. Проте бази «Радтуру» фактично перетворилися на місця відпочинку для своїх акціонерів та їхніх родин — високооплачуваної інтелігенції. Робітникам було складно потрапити туди. Цей період позначений такими тенденціями:

• поява дрібних і середніх комерційних туристичних підприємств;
• формування ринку туристичних послуг та їх елітне споживання;
• розбудова туристичної інфраструктури: ресторанів, готелів, транспортної мережі;
• становлення туристичного ринку з двома сегментами: елітний туризм для заможних та екскурсійний (рекреаційний) для інтелігенції;
• виникнення туристичних фірм, бюро, компаній, клубів та товариств.

Основними рисами цього етапу стали: формування туристичного ринку, поява спеціалізованих організацій, становлення туристичної інфраструктури.

У 1927 році в Москві відновило роботу дореволюційне Російське товариство туристів (РОТ), яке після конференції було перейменоване на Товариство пролетарського туризму та екскурсій (ОПТЕ). Товариство мало чітку структуру з осередками на промислових підприємствах та філіями. У своїй роботі воно орієнтувалося на запити трудящих. Особливої популярності набули лижний, пішохідний та самодіяльний туризм. ОПТЕ виконувало 90% туристично-екскурсійної роботи в країні. Діяльність товариства поширювалася й на дітей: з 1929 року при ньому діяли дитячі туристсько-екскурсійні станції.

Зростання масовості туризму потребувало розвитку матеріальної бази. Основним джерелом фінансування були членські внески. З початку 1930-х років ОПТЕ видавало журнали: «Всесвітній турист», «На суші й на морі», «Турист-Активіст».

У різних містах відкривалися магазини «Турист» зі знижками для членів товариства [6, c. 105-107].

У 1929 році було засновано Всесоюзне акціонерне товариство «Інтурист» (ВАО «Інтурист»), що стало кроком до розвитку іноземного туризму та впорядкування прийому закордонних гостей. На початок 1930-х років екскурсійний і спортивний туризм набув масового характеру. Збільшення обсягів діяльності, розширення мережі організацій, розробка нових маршрутів і покращення матеріально-технічної бази вимагали вирішення кадрового питання. Потрібні були практичні працівники туристичного апарату, персонал обслуговуючих підприємств, кваліфіковані гіди-екскурсоводи та громадські організатори. Водночас накопичувалися проблеми: невідповідність між зростанням туристичного руху та матеріальною базою, дефіцит кваліфікованих фахівців. На той час сформувалися два напрями туризму: самодіяльні походи та планові туристсько-екскурсійні поїздки. Обидва потребували сприятливих умов для подальшого розвитку.

Період з 1936 по 1970 рік позначений впровадженням нових організаційних форм управління. У 1936 році ОПТЕ було ліквідовано, а його майно передано Туристсько-екскурсійному управлінню (ТЕУ), на яке покладалася вся діяльність у сфері туризму та екскурсій. ТЕУ відало матеріальною базою та обслуговуванням населення. Територіальні ТЕУ, що працювали на госпрозрахунку, займалися пропагандою туризму, консультаціями, культурно-масовим обслуговуванням, розробкою маршрутів, будівництвом будинків туриста та виробництвом інвентарю.

У 1937–1940 роках було проведено комплексну реорганізацію туристичної структури, засновану на жорсткому державно-партійному плануванні капіталовкладень, кадрів і географії рекреації. У 1940 році запровадили туристичні звання за особливі заслуги, а почесних туристів нагороджували значком «Турист СРСР».

Розвитком масового самодіяльного та спортивного туризму опікувалася Вища рада фізичної культури, при якій діяла Всесоюзна секція туризму.

Однак Друга світова війна перервала розвиток туризму — більшість напрацювань було зруйновано. Після завершення війни в 1945 році діяльність туристсько-екскурсійного управління ВЦСПС відновилася [1, c. 134-136].

2. Особливості розвитку світового туризму в міжвоєнний період

Перша світова війна, економічна депресія 1930-х років та Друга світова війна суттєво вплинули на туристичну сферу. Водночас саме в міжвоєнний період з'являються зародки масового туризму, розквіт якого припадає на повоєнні десятиліття. Туристичні поїздки — як внутрішні, так і закордонні — поступово набувають іншого характеру. Вони спрямовані не лише на розваги, а й на пізнання. До маршрутів дедалі частіше включають історичні місця та пам'ятки культури. Основна частка міжнародного туристичного руху припадала на Європу.

Наведемо два приклади масового туризму.

У Швейцарії показовою є історія виникнення фірми «Отельплан», яка сьогодні є одним із найбільших виробників туристичних послуг у країні. Заснована 1935 року, вона базувалася на ідеї її творця Г. Дуттвайлера про те, що залучення «маленької людини» до туризму могло б суттєво допомогти готельному господарству, яке потерпало від кризи. «Треба звернутися до публіки, досі не залученої до туризму й не звиклої до подорожей», — зазначав Г. Дуттвайлер. Масові дешеві туристичні поїздки стали основним продуктом фірми. «Народний туризм» виявився успішним: уже в перший фінансовий рік фірма реалізувала 52 648 туристичних поїздок.

У Німеччині поштовх розвитку масового туризму, як не дивно, дала націонал-соціалістична політика. Реалізуючи ідею «єдності нації», керівництво країни стимулювало масовий організований туризм для відпочинку, а цю діяльність координувала спеціальна організація «Сила через радість» (Kraft durch Freude). У 1933 році було створено імперський комітет з туризму, підпорядкований міністру освіти й пропаганди. Загальну ідеологічну установку сформулював особисто А. Гітлер: «Я хочу, щоб робітникові була забезпечена достатня відпустка й щоб ця відпустка, а також вільний час у цілому стали справжнім відпочинком для нього. Я бажаю цього, тому що хочу мати народ із сильними нервами, бо тільки з таким народом можна робити велику політику». Історія вже винесла вирок «великій політиці» Гітлера, але для нас важливим є те, що нацистський режим приділяв значну увагу організації масового відпочинку трудящих, залучаючи до туризму нові верстви населення та розширюючи його соціальну базу. Німецька держава сприяла організації групових поїздок — круїзів, залізничних турів, туристичних походів. Помірні ціни спричинили перший «туристичний бум» у Німеччині: кількість туристичних поїздок зросла з 2,3 млн у 1934 році до 5 млн у 1935-му, 9,6 млн — у 1937-му та 10,3 млн — у 1938 році.

Подорожі та туризм — два нерозривно пов'язані поняття, що описують певний спосіб життєдіяльності людини. Це відпочинок, пасивна або активна розвага, спорт, пізнання світу, торгівля, наука, лікування тощо. Проте завжди присутня характерна ознака, що вирізняє подорожі з-поміж інших сфер діяльності, — тимчасове переміщення людини в іншу місцевість або країну, відмінну від її звичайного місця проживання. Подорож — це термін, що означає переміщення людей у просторі й часі незалежно від мети. Людині протягом усієї еволюції було властиве прагнення до пізнання світу, освоєння нових земель, пошуку ресурсів і нових транспортних шляхів. За багатовікову історію подорожей, географічних відкриттів, промислового освоєння територій та розширення світогосподарських зв'язків було зібрано численні наукові матеріали, звіти й щоденники. Вони відіграли неоціненну роль у накопиченні знань у різних галузях науки, культури та техніки. У багатьох людей виникає потреба побачити нові регіони й країни, ознайомитися з життям і звичаями їхніх народів. Це стало причиною виникнення особливої форми подорожей — туризму. Активізація господарських зв'язків підвищувала мобільність населення, супроводжувалася будівництвом доріг, упорядкованих готелів, ресторанів, створенням зон відпочинку та лікування, вивченням історичних і культурних пам'яток. З появою регулярного пасажирського транспорту та мережі підприємств харчування й розміщення зникли багато ризиків і труднощів, які століттями супроводжували подорожі [5, c. 246-248].

Найбільшого розвитку міжнародний туризм досяг у західноєвропейських країнах. На цей регіон припадає понад 70% світового туристичного ринку та близько 60% валютних надходжень. Приблизно 20% — на Америку, менше 10% — на Азію, Африку та Австралію разом узяті.

Всесвітня туристична організація у своїй класифікації виокремлює країни — постачальники туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Нідерланди, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Великобританія) та країни, що приймають туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія, Болгарія, Україна, Єгипет, Кавказький регіон).

Бурхливий розвиток міжнародних туристичних зв'язків призвів до створення численних міжнародних організацій, які сприяють покращенню роботи цієї сфери світової торгівлі. Серед них: неурядові спеціалізовані, міжнародні, комерційні, національні та регіональні туристичні організації.

До кінця 1930-х років фашистські режими утвердилися в Італії, Німеччині, Португалії, Іспанії та деяких країнах Східної Європи. Проте в країнах зі сприятливою політичною ситуацією масовий туризм продовжував розвиватися. Наприклад, якщо до Першої світової війни максимальна кількість американців, які виїжджали за кордон, становила 287 тис. осіб, то в 1923 році — 308 тис., а в 1930-му — 477 тис. У 1924 році в Англії на базі чотирьох авіакомпаній було створено одну — «Imperial Airways», що призвело до збільшення кількості перевезених пасажирів (1926 р. — 16 тис., 1932 р. — 48,2 тис., 1938 р. — 222 тис.).

Саме в цей час уряди європейських держав звернули серйозну увагу на розвиток міжнародного туризму. Свідченням цього є проведення в 1925 році в Гаазі першого Міжнародного конгресу офіційних асоціацій з пропаганди туризму (МКОАПТ), у якому взяли участь представники 14 європейських країн. У 1927 році відбувся Міжнародний конгрес офіційних туристських організацій (МКОТО), а в 1930 році було засновано Міжнародний союз організацій і пропаганди туризму (МСОПТ).

Перед Другою світовою війною зростає кількість морських перевезень. У Швейцарії з ініціативи Г. Дуттвайлера, засновника фірми «Отельплан» (1935 р.), було розроблено серію подорожей для людей із скромним достатком. Нацистська політика Гітлера також сприяла розвитку масового туризму в Німеччині. Піклуючись про «елітність нації», він прагнув бачити німців здоровими як фізично, так і психологічно. Німецький уряд сприяв організації групових турів із використанням залізничного та морського транспорту. Так, за період з 1934 по 1938 рік кількість поїздок німецьких туристів зросла з 2,3 млн до 10,3 млн. Щоправда, є підстави припускати, що значна частина німецьких туристів, які подорожували за межами нацистської Німеччини, могли бути шпигунами.

Розвиток туризму до Другої світової війни характеризується невибагливістю послуг та їх стандартним набором. Програми обслуговування туристів не вирізнялися різноманітністю, оскільки елементарні послуги повністю задовольняли споживача. Це дозволяло формувати для туристичного ринку уніфіковані пакети послуг. У цьому випадку можна говорити про масовий конвеєрний туризм.

Друга світова війна та повоєнна відбудова призупинили розвиток туризму майже на 10 років. Однак згодом туризм набуває дедалі масовішого характеру. Довоєнного рівня було досягнуто вже наприкінці 1940-х років. У цей період туристичні обміни та подорожі активно розвивалися в США, Канаді, Мексиці, Панамі та на Кубі. Починаючи з 1948 року було дозволено поїздки до Японії (заборона на в'їзний туризм була пов'язана з мілітаристською політикою Японії щодо Китаю в 1937–1945 роках).

В умовах зростання психологічного навантаження та інтенсифікації життя в індустріальних країнах туризм діє як ефективний засіб відновлення сил. Із предмета розкоші він перетворюється на потребу населення високорозвинених держав. Формується індустрія відпочинку зі своїми інститутами, продуктом (послугами), виробничим циклом, методами організації та управління [3, c. 59-61].

Резюме: у цей період туризм одинаків поступово поступався місцем груповому туризму широких мас. Крім того, змінився характер подорожей — переслідувалися не лише розважальні, а й пізнавальні цілі. До маршрутів дедалі частіше включалися історичні місця та пам'ятки культури.

Висновки

Останнім часом туризм отримав значний розвиток і став масовим соціально-економічним явищем міжнародного масштабу. Його швидкому зростанню сприяє розширення політичних, економічних, наукових і культурних зв'язків між державами та народами. Масовий розвиток туризму дозволяє мільйонам людей розширити знання з історії своєї країни та інших держав, ознайомитися з визначними пам'ятками, культурою та традиціями. З економічної точки зору туризм — це особливий вид споживання матеріальних благ, послуг і товарів, що виокремлюється в окрему галузь господарства, яка забезпечує туриста всім необхідним: транспортними засобами, об'єктами харчування, розміщення, культурно-побутовими послугами та розвагами. Таким чином, туризм входить до числа найбільш перспективних галузей національної економіки (у деяких країнах).

Однак туризм був доступний переважно представникам заможних верств, які здійснювали дорогі поїздки для відпочинку, лікування та розваг. Отже, туризм стає особливою формою пересування людей. Він розвивався на основі подорожей і відкриттів, здійснюваних мореплавцями, дослідниками, істориками, географами та діловими людьми, які зібрали численні наукові матеріали, спостереження, описи, звіти й щоденники. Поява туризму стала можливою завдяки корінним змінам у характері суспільного виробництва, розвитку транспорту та зв'язку, налагодженню світогосподарських відносин. Туризм має власну історію розвитку. Історія туризму — це наука, що вивчає подорожі (походи, екскурсії), починаючи від найпростіших у далекій давнині й до сьогодення.

Список використаної літератури

1. Воронкова Л. История туризма и гостеприимства: Учеб. пособие для студ. образоват. учреждений сред. проф. образования, обучающихся по спец. 2307 Туризм, 2302 Организация обслуживания в гостиницах и туристских комплексах — М. : Издательско-торговый дом "Гранд". Фаир-Пресс, 2004. — 303с.
2. Жукова М. Индустрия туризма: менеджмент организации. — М. : Финансы и статистика, 2003. — 199 с.
3. Кабушкин Н. Менеджмент туризма: Учебник для студ. спец. "Экономика и управление социально-культурной сферой" вузов. — 3. изд., испр. — Минск : ООО "Новое знание", 2002. — 409с.
4. Соколова М.В. История туризма. - Изд: «Академия (Москва)». – М., 2007. – 352 с.
5. Устименко Л. М., Афанасьєв І. Ю. Історія туризму. – К, 2006. – 320 с.
6. Федорченко В. Історія туризму в Україні: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Вища школа, 2002. — 196с.