Особливості оцінки фінансового стану спільних підприємств

Вступ.

1. Зміст фінансового аналізу.

1.1 Суть аналізу фінансового стану підприємств.

1.2 Класифікація методів і прийомів фінансового аналізу.

1.3 Інформаційна база фінансового аналізу.

1.4 Основні підходи до фінансового аналізу.

1. Аналіз фінансового стану спільних підприємств та його особливості.

2.1. Аналіз фінансового стану підприємства.

2.2. Аналіз раціональності використання коштів при здійсненні експортно-імпортних операцій.

2.3. Аналіз динаміки зовнішньоекономічної діяльності.

Висновок.

Список використаної літератури.

ВСТУП.

Актуальність теми. Сьогодні в нашій країні з'явилися реальні можливості для формування відкритої економіки та її успішної інтеграції у світове господарство. Активне залучення зовнішньоекономічного чинника допомагає долати негативні явища в економіці та сприяє розвитку ринкових відносин. Відповідно до законодавства України, суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виступають юридичні особи, зареєстровані та розташовані на території України, зокрема ті, чиє майно та/або капітал повністю належить іноземним суб'єктам господарювання, тобто спільні підприємства. В умовах сьогодення значення фінансової стійкості таких підприємств суттєво зростає, що підвищує роль аналізу їхнього фінансового стану: наявності, розміщення та використання коштів.

Мета і завдання дослідження. Головною метою дипломної роботи є вивчення особливостей фінансового аналізу, що застосовуються для спільних підприємств.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких взаємопов'язаних завдань:

• розкрити сутність та зміст фінансового аналізу;
• дослідити особливості інформаційного забезпечення фінансового аналізу;
• виявити специфіку аналізу фінансового стану суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких належать спільні підприємства.

Предмет дослідження. Предметом дослідження виступає організація фінансового аналізу на спільних підприємствах.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є особливості проведення фінансового аналізу на спільних підприємствах.

У цій курсовій роботі здійснено фінансовий аналіз спільного українсько-французького підприємства «АВС». У пунктах 2.2 та 2.3 розглянуто методику аналізу, пов'язану зі специфікою діяльності спільного підприємства як суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Головною перевагою цієї роботи є опис особливостей фінансового аналізу спільних підприємств як суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Основним недоліком роботи можна вважати неможливість повного аналізу зовнішньоекономічної діяльності досліджуваного підприємства. Це зумовлено тим, що для такого аналізу необхідна бухгалтерська та інша інформація, яка є комерційною таємницею.

1. Зміст фінансового аналізу.

1.1 Суть аналізу фінансового стану підприємств.

Зміст і основна мета фінансового аналізу полягають в оцінці фінансового стану та виявленні можливостей підвищення ефективності діяльності суб'єкта господарювання через раціональну фінансову політику. Фінансовий стан підприємства — це характеристика його фінансової конкурентоспроможності (платоспроможності, кредитоспроможності), ефективності використання фінансових ресурсів і капіталу, а також виконання зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

У класичному розумінні фінансовий аналіз — це метод оцінки та прогнозування фінансового стану підприємства на основі його бухгалтерської звітності. Прийнято розрізняти два види фінансового аналізу: внутрішній та зовнішній.

Основний зміст зовнішнього фінансового аналізу — надання широкому колу користувачів інформації про прибутковість, платоспроможність, фінансову незалежність, ділову активність та ринкову стійкість підприємства. Відповідні аналітичні показники розраховуються на основі публічної фінансової звітності та даних ринку цінних паперів. Оскільки зовнішній аналіз ґрунтується на обмеженій інформації, він не завжди дозволяє виявити всі причини успіхів чи невдач підприємства.

Результати внутрішнього фінансового аналізу призначені для керівництва підприємства. Його основний зміст — факторний аналіз прибутку (збитку), рентабельності, собівартості продукції за видами та витратами, визначення точки беззбитковості (критичного обсягу виробництва), а також фінансовий аналіз інвестиційних проектів.

Основні відмінності між зовнішнім та внутрішнім аналізом наведено в таблиці 1.1.

Завдання фінансового аналізу визначаються завданнями управління підприємством у трьох сферах діяльності — фінансовій, інвестиційній та операційній (виробничій), які пов'язані рухом фінансових ресурсів. Такий поділ, традиційний для розвинених економік, нещодавно набув чинності й в Україні.

Отже, завдання фінансового аналізу полягають в інформаційному забезпеченні прийняття обґрунтованих рішень за такими напрямками діяльності підприємства:

1. фінансова — управління пасивами; забезпечення підприємства фінансовими ресурсами; визначення оптимального розміру, складу та структури джерел фінансування з урахуванням ризику, пов'язаного з використанням зовнішніх позик;
2. інвестиційна — управління активами; розподіл фінансових ресурсів, визначення оптимального розміру, складу та структури активів, вибір і реалізація інвестиційних проектів;
3. операційна — управління фінансовими результатами; забезпечення прибуткової поточної діяльності через ефективне використання наявних ресурсів.

Жоден фінансовий аналіз не є повним, якщо він не охоплює всі сфери діяльності підприємства та складається лише з цифр. Якісний аналіз має передувати кількісному, оскільки саме він дозволяє визначити найактуальніші проблеми підприємства щодо показників його виробничої діяльності.

Аналіз фінансового стану підприємства переслідує кілька цілей:

• визначення поточного фінансового положення;
• виявлення змін у фінансовому стані в просторово-часовому розрізі;
• виявлення основних факторів, що спричиняють зміни у фінансовому стані;
• прогнозування основних тенденцій фінансового стану.

Досягнення цих цілей забезпечується за допомогою різноманітних методів і прийомів.

1.2. Класифікація методів і прийомів фінансового аналізу.

Методи фінансового аналізу поділяються на формалізовані та неформалізовані. До формалізованих методів належать:

• Класичні методи аналізу господарської діяльності та фінансового аналізу — ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, балансовий, відсоткових чисел, диференціальний, логарифмічний, інтегральний, простих та складних відсотків, дисконтування.
• Традиційні методи економічної статистики — середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки показників у динаміці.
• Методи математичної статистики для вивчення зв'язків — кореляційний, регресивний, дискримінантний, дисперсійний, факторний, коваріаційний аналізи та ін.
• Економетричні методи — матричні, теорії міжгалузевого балансу.
• Методи економічної кібернетики та оптимального програмування — системного аналізу, лінійного, нелінійного, динамічного програмування та ін.
• Методи дослідження операцій і теорій прийняття рішень — теорії графів, ігор, масового обслуговування, сітьового планування та управління.

За ознакою предмета методи та прийоми фінансового аналізу традиційно поділяють на вертикальний, горизонтальний аналіз та аналіз відносних показників (коефіцієнтів).

Вертикальний аналіз полягає у визначенні структури досліджуваного об'єкта у відсотках, наприклад, структури активів, пасивів, прибутку від звичайної діяльності, операційних витрат тощо.

За допомогою вертикального аналізу порівнюють відносні показники підприємств, що суттєво різняться за абсолютними показниками обсягів виробництва та залучених фінансових ресурсів. Вертикальний аналіз також зменшує вплив інфляційного фактора на вартісні показники.

Горизонтальний аналіз має на меті дослідити зміни показників у часі з розрахунком абсолютних і відносних відхилень (темпів).

Горизонтальний та вертикальний аналізи взаємодоповнюють один одного. На практиці складають аналітичні таблиці, де одночасно використовують прийоми обох видів аналізу.

Аналіз відносних показників. Відомо понад 200 відносних аналітичних показників, які можна розрахувати на основі фінансової звітності. Фінансовий аналітик не повинен намагатися розрахувати всі можливі показники. Досвід показує, що кілька правильно обраних коефіцієнтів містять необхідну інформацію. Корисність кожного конкретного коефіцієнта визначається метою аналізу. Тому перед проведенням аналізу необхідно з'ясувати, з погляду якого користувача він виконується, його мету та регламентовані або рекомендовані кількісні значення показників.

1.3. Інформаційна база економічного аналізу

Залежно від змісту та завдань аналізу використовують такі основні інформаційні джерела: фінансову звітність; статистичну звітність; дані внутрішньогосподарського (управлінського) бухгалтерського обліку; дані первинної облікової документації (вибіркові дані); експертні оцінки.

З 1 січня 2005 р. на підприємствах України незалежно від форм власності (крім банків і бюджетних установ) запроваджені такі форми фінансової звітності, що відповідають міжнародним стандартам:

• Форма 1 «Баланс» — звіт про фінансовий стан, що відображає активи, зобов'язання і капітал підприємства на встановлену дату.
• Форма 2 «Звіт про фінансові результати», що містить дані про доходи, витрати та фінансові результати діяльності підприємства за звітний та попередній періоди.
• Форма 3 «Звіт про рух грошових коштів», що відображає надходження та витрачання коштів у звітному періоді за операційним, інвестиційним і фінансовим напрямками діяльності підприємства.
• Форма 4 «Звіт про власний капітал», що відображає зміни у складі власного капіталу протягом звітного періоду.

«Примітки до звітів» — сукупність показників і пояснень, які забезпечують деталізацію та обґрунтованість статей фінансових звітів, а також розкривають іншу інформацію.

Мета складання фінансової звітності — надати користувачам повну, правдиву та неупереджену інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства для прийняття рішень.

Фінансова звітність забезпечує такі інформаційні потреби користувачів:

• щодо придбання, продажу цінних паперів та володіння ними;
• участі в капіталі підприємства;
• оцінювання якості управління;
• оцінювання здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання;
• забезпеченості зобов'язань підприємства;
• визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;
• регулювання діяльності підприємства;
• прийняття інших рішень.

Разом із новими формами фінансової звітності впроваджено новий План рахунків бухгалтерського обліку та Інструкцію про застосування Плану рахунків.

Основна мета Плану рахунків — надати інформацію, необхідну для контролю за діяльністю підприємства, прийняття управлінських рішень і складання фінансової звітності. Структура нового Плану рахунків узгоджена зі структурою «Балансу» та «Звіту про фінансові результати».

Аналітичний облік за рахунками запасів, витрат і доходів дозволяє здійснювати калькулювання собівартості продукції, контроль витрат і визначати результати діяльності за центрами відповідальності.

Таким чином, кожний клас рахунків має конкретне призначення та тісно пов'язаний із потребами зовнішніх і внутрішніх користувачів.

1.4. Основні підходи до фінансового аналізу.

Різні автори пропонують різні методики фінансового аналізу. Деталізація процедурної сторони методики залежить від поставлених цілей, а також різних факторів інформаційного, часового, методичного та технічного забезпечення. Логіка аналітичної роботи передбачає її організацію у вигляді двомодульної структури:

• експрес-аналіз фінансового стану;
• деталізований аналіз фінансового стану.

Експрес-аналіз фінансового стану.

Його метою є наочна та проста оцінка фінансового благополуччя й динаміки розвитку суб'єкта господарювання. У процесі аналізу В.В. Ковальов пропонує розраховувати різні показники та доповнювати їх методами, заснованими на досвіді та кваліфікації фахівця.

Автор вважає, що експрес-аналіз доцільно виконувати в три етапи: підготовчий етап, попередній огляд фінансової звітності, економічне читання та аналіз звітності.

Мета першого етапу — прийняти рішення про доцільність аналізу фінансової звітності та переконатися в її готовності до читання. Тут проводиться візуальна та найпростіша рахункова перевірка звітності за формальними ознаками: визначається наявність усіх необхідних форм і додатків, реквізитів і підписів, перевіряється правильність і ясність усіх звітних форм, а також валюта балансу та всі проміжні підсумки.

Мета другого етапу — ознайомлення з пояснювальною запискою до балансу. Це необхідно для оцінки умов роботи у звітному періоді, визначення тенденцій основних показників діяльності, а також якісних змін у майновому та фінансовому положенні суб'єкта господарювання.

Третій етап — основний в експрес-аналізі; його мета — узагальнена оцінка результатів господарської діяльності та фінансового стану об'єкта. Такий аналіз проводиться з тим чи іншим ступенем деталізації в інтересах різних користувачів (таблиця 2).

В.В. Ковальов пропонує проводити експрес-аналіз фінансового стану за вищевикладеною методикою. Експрес-аналіз може завершуватися висновком про доцільність чи необхідність більш поглибленого та детального аналізу фінансових результатів і фінансового положення.

Деталізований аналіз фінансового стану.

Його мета — більш докладна характеристика майнового та фінансового положення суб'єкта господарювання, результатів його діяльності у звітному періоді, а також можливостей розвитку на перспективу. Він конкретизує, доповнює та розширює окремі процедури експрес-аналізу. При цьому ступінь деталізації залежить від бажання аналітика.

В.В. Ковальов пропонує таку програму поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства:

1. Попередній огляд економічного та фінансового положення суб'єкта господарювання.
   • Характеристика загальної спрямованості фінансово-господарської діяльності.
   • Виявлення «хворих» статей звітності.
2. Оцінка й аналіз економічного потенціалу суб'єкта господарювання.
   • Оцінка майнового положення.
   • Побудова аналітичного нетто-балансу.
   • Вертикальний аналіз балансу.
   • Горизонтальний аналіз балансу.
   • Аналіз якісних зрушень у майновому положенні.
   • Оцінка фінансового положення.
   • Оцінка ліквідності.
   • Оцінка фінансової стійкості.
3. Оцінка й аналіз результативності фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання.
   • Оцінка основної діяльності.
   • Аналіз рентабельності.
   • Оцінка положення на ринку цінних паперів.

2. Аналіз фінансового стану спільних підприємств та його особливості.

2.1 Аналіз фінансового стану підприємства.

Спільне українсько-французьке підприємство «ABC» працює на ринку комп'ютерної техніки з 1993 року. Підприємство створено у формі товариства з обмеженою відповідальністю. На сьогодні це велике виробничо-торговельне підприємство, яке самостійно імпортує комплектуючі, периферійне обладнання та витратні матеріали. Основні напрямки його діяльності:

• Імпорт комплектуючих, периферійної техніки, витратних матеріалів.
• Європейські програми ремаркетингу, найважливіші партнери — відомі компанії «Packard Bell NEC Inc.» і «Hewlett Packard».
• Виробництво комп'ютерів для будь-якого рівня споживачів із використанням комплектуючих світових лідерів.
• Виробництво комп'ютерних систем, розробка та встановлення мережевих рішень.
• Просування на ринку телекомунікаційних систем, засобів зв'язку, Інтернет.
• Модернізація комп'ютерної техніки, зокрема відомих світових виробників.
• Просування на українському ринку якісних витратних матеріалів для струминних і лазерних принтерів виробництва французької фірми «CERTTONE».
• Комплексні рішення надання послуг населенню та організаціям.
• Широкий вибір аксесуарів.
• Швидко розвивається напрямок мобільних засобів зв'язку.

Фірма має зручно розташований магазин роздрібної торгівлі в центрі Києва, сервісний центр гарантійного та післягарантійного обслуговування, проводяться експерименти зі створення виїзної групи обслуговування техніки. Також фірма займається експортом української деревини та цукру до країн Західної Європи.

Провівши аналіз структури та динаміки балансів підприємства за 2004, 2005 та 2006 роки, можна зробити такі висновки про його фінансовий стан.

Підприємство загалом є прибутковим і працює стабільно. Спостерігається зростання грошових коштів на рахунках, проте їх обсяг залишається досить низьким — 3,6% від оборотного капіталу як за період 2004–2005 років, так і за період 2005–2006 років, при нормі не менше 10%. Такі низькі показники негативно впливають на показники абсолютної ліквідності підприємства. Відбувається значне зниження дебіторської заборгованості: за період з 2004 по 2006 рік вона зменшилася на 1443 тис. грн, або на 40,9%. Це свідчить про виважену політику керівництва щодо дебіторів. Спостерігається зменшення вартості незавершеного будівництва (на 43 тис. грн, або 74%) та збільшення вартості основних фондів підприємства на 3900 тис. грн, або 15,39%. Це означає, що на підприємстві відбувається оновлення основних засобів. Збільшується виручка підприємства, а відповідно й сума нерозподіленого прибутку: за аналізований період він зріс на 210 тис. грн, або 25,77%. Збільшилися статутний та резервний капітали підприємства на 1590 тис. грн (69,6%) та 237 тис. грн (51,41%) відповідно. Як негативний фактор можна відзначити збільшення постійних зобов'язань підприємства на 4260 тис. грн, або 13,07%. Також слід відмітити зниження кредиторської заборгованості на 2171 тис. грн, або 66,94%.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВУ:

• збільшити суму грошових коштів на рахунках до рівня, необхідного для покриття поточних зобов'язань, що можна зробити за рахунок нерозподіленого прибутку;
• зменшити суму боргу за постійними зобов'язаннями.

З наведених даних видно, що за аналізований період майно підприємства збільшилося на 4388 тис. грн, або 11%. Питома вага необоротних активів на 50% більша, ніж оборотних, що свідчить про нераціональну структуру засобів підприємства: багато основних засобів, менше обігових коштів. Така структура більш характерна для виробничого підприємства, а не для торгового.

Основні засоби підприємства оновлюються погано, про що свідчать коефіцієнти зносу та оновлення основних засобів. Підприємству слід зменшити свої основні засоби та за рахунок цього збільшити оборотні активи.

Коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами свідчить про абсолютну можливість перетворення активів у ліквідні кошти; його нормативне значення більше 0,1. Цей показник на підприємстві становить 0,88 (2006). Проведений аналіз показує, що підприємство є ринково стабільним, про що свідчать розраховані в таблиці 2.8 показники. Охарактеризуємо деякі з них.

Показник маневреності робочого капіталу показує, яка частка запасів, тобто матеріальних, виробничих активів, припадає на власні обігові кошти. Його значення на підприємстві складає 0,90 (2006) при нормативному значенні 1. Цей показник близький до нормативного, проте спостерігається негативна тенденція до його зниження в динаміці (з 0,97 у 2004 до 0,90 у 2006 році).

Показник маневреності власних обігових коштів характеризує частку абсолютно ліквідних активів у власних обігових коштах. Його рекомендоване значення — не менше 0,5, проте показники на підприємстві вкрай низькі — 0,04 (за всі роки), що свідчить про нестачу абсолютно ліквідних коштів (тобто грошей на рахунках). Цей показник тісно пов'язаний із показником абсолютної ліквідності та свідчить про неможливість підприємства покрити свої найтерміновіші зобов'язання в найкоротший період, проте ймовірність того, що всі кредитори одночасно пред'являть свої вимоги, досить низька.

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) характеризує можливість підприємства виконувати зовнішні зобов'язання за рахунок власних активів. Нормативне значення — >= 0.5. У підприємства цей показник дорівнює 0,96 (2006), що є досить високим результатом і свідчить про можливість розрахуватися з кредиторами власними силами.

Коефіцієнт фінансової стабільності характеризує забезпеченість заборгованості власними коштами; його показник на підприємстві збільшується в динаміці з 9,90 у 2004 році до 24,36 у 2006. Нормативне значення >1. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про фінансову стабільність підприємства.

Показник фінансового левериджу характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов'язань. Його значення на підприємстві дорівнює нулю, тобто підприємство абсолютно незалежне від довгострокових зобов'язань.

Коефіцієнт фінансової стійкості показує частку стабільних джерел фінансування в їх загальному обсязі. Нормативне значення 0,85–0,90. Показник підприємства — 0,97 (2006), що свідчить про фінансову стійкість.

Дані таблиці 2.9 свідчать про наступне: коефіцієнт поточної ліквідності на підприємстві дорівнює 12,11 (2006) при нормативному значенні не менше 1. Цей показник характеризує достатність обігових коштів для погашення боргів протягом року.

Коефіцієнт швидкої ліквідності складає 2,12 (2006) при нормативному значенні 0,7–0,8. Він показує, скільки одиниць найбільш ліквідних активів припадає на одиницю термінових боргів.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності свідчить про готовність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість. Нормативне значення — 0,2–0,35. Його значення на підприємстві у 2004 році становило 0,1 і не відповідало нормативному, проте в подальшому спостерігається його збільшення, і в 2006 році цей показник становив 0,42.

Показник співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості показує здатність розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом року. Нормативне значення — 1,0. На підприємстві цей показник становить: 2004 — 1,33, 2005 — 1,48, 2006 — 2,03, що свідчить про можливість підприємства покрити кредиторську заборгованість за рахунок дебіторської.

Проведений аналіз свідчить про ліквідність підприємства та його можливість ліквідувати свої борги за рахунок власних засобів.

2.2. Аналіз раціональності використання коштів при здійсненні експортно-імпортних операцій.

Виконання зобов'язань щодо експорту та імпорту товарів і послуг пов'язане з використанням коштів для оплати рахунків постачальників цих товарів та послуг, а також оплати накладних витрат. Ці кошти фірми отримують переважно у формі банківських кредитів. Вони повинні використовуватися ефективно та раціонально. Під час аналізу раціональності використання коштів вивчають обіг коштів за операціями експорту та імпорту, склад і структуру накладних витрат, установлюють доцільність їх здійснення та резерви скорочення.

Метою аналізу обігу коштів в експортно-імпортних операціях є виявлення чинників, які викликають зміни у величині вкладень коштів у ці операції, а також можливостей вивільнення коштів із зовнішньоторговельного обігу. Показником, що характеризує обіг оборотних коштів в експортно-імпортних операціях, є коефіцієнт швидкості обігу цих коштів. Даний коефіцієнт розраховується за формулою:

де ОД — середня тривалість одного обороту в днях;

СЗ — середній залишок коштів (з експорту чи імпорту), грн;

Д — число днів у звітному періоді;

С — собівартість реалізованих товарів на зовнішньому ринку за звітний період, грн.

Показник СЗ характеризує суму коштів, яка в середньому вкладена підприємством у звітному періоді в експортно-імпортні операції за один оборот. Ця сума обчислюється за даними бухгалтерського балансу. Середній залишок коштів за будь-який період розраховують за формулою середньої хронологічної для моментних рядів:

де З — залишки коштів на окремі дати;

n — кількість доданків у чисельнику.

Собівартість реалізованих товарів можна визначити з бухгалтерського звіту підприємства про реалізацію експортно-імпортних товарів і послуг.

Для аналізу собівартості за експортними чи імпортними операціями використовують таблицю відповідної форми.

Дані таблиці свідчать, що вкладення в експортні операції збільшилися на 2334 тис. грн, що зумовлено зміною обсягу реалізації товарів (за собівартістю) та сповільненням швидкості обігу. Використавши спосіб ланцюгових підстановок, отримаємо:

- за рахунок зміни обсягу реалізації вкладення зросли на 749 тис. грн;

- через сповільнення обіговості коштів вкладення зросли на 1588 тис. грн.

Наведена вище таблиця дає загальне уявлення про вплив двох основних чинників. Для точнішого визначення чинників, що впливають на зміни середнього товарного запасу та заборгованості покупців, проводять аналіз обігу коштів окремо за товарами та за розрахунками.

Тривалість обігу коштів у товарах залежить від умов і місця реалізації, способів та організації перевезень товару, організації документообігу, структури товарних запасів. Ці чинники слід розглядати з точки зору їх впливу на обіговість і на розмір коштів в експортних чи імпортних товарах.

Зміни тривалості перебування товарів на різних стадіях кругообігу викликають потребу у відповідному залученні або вилученні коштів з обігу. У зв'язку з цим важливо визначити не тільки розмір додатково залучених чи вилучених з обігу коштів, а й з'ясувати, під впливом яких саме чинників це відбулося.

На тривалість обігу коштів у розрахунках впливає порядок розрахунків і платежів. Під час аналізу досліджують доцільність і можливість застосування тієї чи іншої форми розрахунків з іноземними покупцями з урахуванням особливостей конкретних країн та фірм, установлюють причини змін тривалості розрахунків, вивчають їх стан на останню дату. При цьому детально вивчають причини виникнення простроченої заборгованості підприємства іноземним покупцям і навпаки.

Результати проведеного аналізу узагальнюються та накреслюються заходи, спрямовані на прискорення обігу коштів в експортно-імпортних операціях, вилучення з обігу частини авансованих платежів, що збільшує вільні ресурси підприємства та дає економію на процентах за кредити.

Аналіз накладних витрат з експортно-імпортних операцій передбачає оцінку доцільності та обґрунтованості витрат на перевезення товарів, їх зберігання та реалізацію з урахуванням курсів валют. Метою аналізу накладних витрат є перевірка дотримання підприємством у звітному році режиму економії та виявлення резервів зниження цих витрат у майбутньому. Аналізуючи витрати за звітний період, слід порівняти їх з відповідними показниками минулого періоду. При цьому необхідно з'ясувати причини зміни величини накладних витрат. Цей показник обчислюється як в абсолютному виразі, так і відносно загального обсягу реалізації товарів (відносний рівень накладних витрат) у цілому по підприємству, а також за окремими видами накладних витрат.

Завершальним етапом аналізу зовнішньоекономічної діяльності підприємства є оцінка вигоди для нього експортно-імпортних операцій. Показником ефективності реалізації експортних товарів є відношення виручки-нетто в іноземній валюті за реалізований товар, нарахованої за офіційним курсом країни-експортера, до собівартості цього товару в грошовій оцінці країни-експортера. Тобто ефективність експорту оцінюється величиною виручки на 1 грн витрат. Показник ефективності реалізації (Ер) визначають за формулою:

де Вн — виручка-нетто в іноземній валюті, перерахована за офіційним курсом у валюту країни-експортера;

С — собівартість у грошовій одиниці країни-експортера.

Виручка-нетто, або чиста виручка за товар, визначається відніманням від виручки-брутто (тобто повної виручки за товар) накладних витрат за кордоном по експорту та кошторисних витрат в іноземній валюті.

При аналізі діяльності підприємства з імпорту визначають показники ефективності імпорту Еім, які характеризують відносний ступінь вигоди для підприємства операцій із закупівлі імпортних товарів. Ефективність імпорту обчислюється за формулою:

де Цв — внутрішня відпускна ціна товарів (внутрішня ціна);

Цім — імпортна фактурна вартість товару (імпортна ціна).

Накладні витрати в даному разі не віднімаються, що знижує точність показників. Однак вони обчислюються при визначенні рівня ефективності всього імпорту товарів підприємства за звітний рік.

2.3. Аналіз динаміки зовнішньоекономічної діяльності.

Для повнішої характеристики зовнішньоекономічної діяльності підприємства експорт та імпорт товарів і послуг за звітний період порівнюють з відповідними операціями за минулий період. Мета такого дослідження — виявлення змін у товарній структурі експорту чи імпорту, визначення обсягу експорту чи імпорту в поточних і постійних (базових) цінах. При вивченні динаміки експорту та імпорту за ряд років розраховуються також темпи їх приросту за кожний рік і середньорічний темп приросту за весь період.

Дані щодо експортно-імпортних операцій групуються по країнах і товарах у відповідних таблицях. По кожному рядку таблиці визначають індекси вартості, фізичного обсягу та цін. Ці індекси покажуть, на яку одиницю і де змінилися вартість і фізичний обсяг експорту та імпорту, а також середні експортні та імпортні ціни.

За товарними групами, що охоплюють товари, які можна порівняти з точки зору їх кількості та якості (наприклад, бензин, деревина), обчислюється індекс кількісної структури за формулою:

ВИСНОВОК.

Провівши фінансовий аналіз спільного українсько-французького підприємства «АВС», можна зробити висновок, що для підвищення ефективності управління зовнішньоекономічною діяльністю спільних підприємств потрібне якісне інформаційне забезпечення фінансового аналізу. Своєю чергою, повнота та достовірність аналітичної інформації залежить від загального стану бухгалтерського та податкового обліку. Основними джерелами даних для економічного аналізу зовнішньоекономічної діяльності підприємств є бухгалтерська та статистична звітність, звіти про міждержавний експорт та імпорт, митні декларації, міждержавні біржові довідники тощо. На жаль, для проведення повного аналізу економічної та фінансової діяльності одних даних публічної звітності недостатньо — необхідна бухгалтерська інформація, яка практично завжди становить комерційну таємницю, що унеможливлює для сторонніх користувачів звітності самостійно визначити реальний фінансовий стан підприємства.

Загалом, для спільних підприємств методика аналізу фінансово-господарського стану складається з трьох частин: аналізу фінансового стану, аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства та аналізу зовнішньоекономічної діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2005. — 152 с.
2. Ковалев В.В., Евстигнеев Е.Н., Соколов В.Я. Организация бухгалтерского учета на совместных предприятиях. — М.: Финансы и статистика, 1991. — 350 с.
3. Ковалев В.В. Финансовый анализ. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 512 с.
4. Кузьмінський Ю. Організація внутрішнього оперативного обліку і контролю за здійсненням зовнішньоторгівельної діяльності // Бухгалтерський облік і аудит. — 1997. № 18 (149). — с. 4-5.
5. Лук'яненко Д.Г., Білошапка В.А., Пестрєцова О.І. Спільні підприємства в Україні: організація і умови ефективного розвитку: Підручник / За ред. Д.Г. Лук'яненка. — К.: Хвиля-Прес, 1995. — 197 с.