Основи туризмознавства

1. Поняття туристичних ресурсів

1.1. Туристичні ресурси як головні складові розвитку туризму в Україні

Туристичні ресурси відіграють ключову роль у розвитку як внутрішнього, так і міжнародного туризму, оскільки саме вони є головною метою більшості подорожей. Саме ці ресурси визначають основні економічні показники галузі: обсяги туристичних потоків, вартість послуг, напрямки маршрутів, сезонні коливання, тривалість перебування мандрівників тощо. Відтак, комерційна діяльність у сфері туризму має ґрунтуватися на ретельному та всебічному аналізі туристичних ресурсів — як на загальнодержавному рівні, так і в розрізі окремих регіонів.

Прийнято виділяти три основні групи туристичних ресурсів:

1. Рекреаційні (природні) ресурси — унікальні природні об'єкти та явища: печери, водоспади, скелі, заповідні території, гірські масиви, річки, моря, лікувальні джерела, а також сприятливі кліматичні та бальнеологічні умови.
2. Об'єкти історико-культурної спадщини — музеї, пам'ятники, меморіальні місця, пов'язані з важливими історичними подіями чи життям видатних діячів науки, культури, техніки, а також унікальні архітектурні та етнографічні пам'ятки.
3. Об'єкти сучасних досягнень — демонстрація здобутків країни у промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці, культурі, медицині та спорті.

Під туристичними ресурсами слід розуміти сукупність природних та створених людиною об'єктів, які володіють комфортними властивостями та можуть бути використані для формування туристичного продукту. Наявність таких ресурсів, як правило, стає визначальним чинником для розвитку туристичного бізнесу в конкретній місцевості.

Україна має значний потенціал завдяки багатим природно-кліматичним умовам, культурно-історичній спадщині та національно-етнографічним особливостям, що створює передумови для розвитку різноманітних видів туризму. У більшості регіонів країни представлені ресурси всіх трьох груп, що дозволяє формувати конкурентоспроможні туристичні пропозиції для виходу на ринок.

Зупинимося детальніше на першій групі — рекреаційних ресурсах.

Рекреаційні ресурси — це природні та антропогенні геосистеми, об'єкти й явища природи, які мають комфортні властивості та споживчу цінність для організації відпочинку й оздоровлення людей. Їх використання можливе за наявності відповідних технологій та матеріальних можливостей у певний проміжок часу.

Рекреація — це процес розширеного відтворення фізичних, інтелектуальних та емоційних сил людини, а також діяльність, спрямована на відновлення її продуктивних здібностей.

Поняття «рекреаційні ресурси» є значно ширшим за «туристичні ресурси», оскільки охоплює не лише природні компоненти, а й соціально-економічні чинники та культурні цінності, що задовольняють потреби споживачів. Аналіз факторів привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів показує, що природний потенціал і надалі залишається головним джерелом задоволення туристичних потреб.

Значну частину природного потенціалу України складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води, лікувальні грязі), природно-заповідні об'єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва), а також території історико-культурного призначення (пам'ятки архітектури, історико-архітектурні заповідники).

Це створює унікальні передумови для перспективного розвитку туризму, курортно-рекреаційних зон та збереження природного довкілля [4, c. 71-73].

Загальна площа освоєних та потенційних рекреаційних територій в Україні (без урахування радіаційно забруднених) становить 12,8 % території країни. Відповідно до природних особливостей виділяють сім рекреаційних регіонів: Карпатський, Придністровський, Дніпровський, Донецько-Приазовський, Поліський, Причорноморський, Кримський. При визначенні цих регіонів враховувалися такі чинники:

1. геополітичне розташування (територіальне положення, наявність трудових ресурсів, транспортних комунікацій, джерел сировини та енергії, історичні особливості розвитку, традиції);
2. забезпеченість рекреаційними ресурсами;
3. рівень розвитку туристичної інфраструктури;
4. попит на рекреаційні послуги та туризм;
5. туристично-рекреаційна політика регіону.

У процесі обслуговування туристів бере участь велика кількість підприємств та організацій, які отримують значні прибутки. Це дозволяє розглядати туризм як повноцінну галузь бізнесу. Комерційна орієнтація туристичних підприємств, ретельне опрацювання питань залучення та обслуговування туристів — від планування маршрутів до будівництва спеціалізованих комплексів, від роботи з клієнтами до розвитку регіональної інфраструктури — дає підстави відносити туризм до сучасної індустрії відпочинку, лікування, розваг та бізнесу. Отже, туристична індустрія — це сукупність виробництв різних галузей господарства, закладів культури, освіти та науки, які забезпечують створення матеріально-технічної бази туризму, підготовку кадрів та процес виробництва, реалізації й споживання туристичного продукту на основі використання природних багатств, матеріальних і духовних цінностей суспільства.

Туристські ресурси — це сукупність природних і штучно створених людиною об'єктів, придатних для формування туристського продукту. Вони визначають розвиток туристського бізнесу в тому чи іншому регіоні [11, c. 49-51].

Основні властивості туристських ресурсів:

- привабливість;
- кліматичні умови;
- доступність;
- ступінь вивченості;
- екскурсійна значимість;
- пейзажні та відео-економічні характеристики;
- соціально-демографічні характеристики;
- потенційний запас;
- спосіб використання та ін.

Ці ресурси використовуються з оздоровчою, туристською, спортивною та пізнавальною метою.

Туристські ресурси умовно поділяються на дві групи:

- природні;
- інфраструктурні.

Для динамічного розвитку туристського бізнесу необхідна наявність обох груп. Навіть за високих атрактивних властивостей природних ресурсів, без розвиненої інфраструктури — комунікацій, засобів зв'язку, комунальних мереж, освітніх закладів, пам'яток культури та мистецтва — туристський бізнес для широкого кола споживачів є неможливим [7, c. 65-66].

1.2. Специфіка туристичних ресурсів

Туристичними ресурсами України вважаються туристичні пропозиції, які вже пропонуються або можуть пропонуватися на основі об'єктів державної, комунальної чи приватної власності.

Напрями освоєння та розвитку туристичних ресурсів України визначаються органами державної влади та місцевого самоврядування відповідно до програм розвитку туризму.

Класифікація та оцінка туристичних ресурсів, режим їх охорони, порядок використання з урахуванням гранично допустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля, а також заходи щодо їх збереження та відновлення визначаються відповідно до законодавства.

Унікальні туристичні ресурси можуть перебувати на особливому режимі охорони з обмеженим доступом. Обмеження доступу встановлюються з урахуванням реальної пропускної спроможності, рівня допустимого антропогенного навантаження, сезонних та інших умов.

Під час містобудівного планування, проектування, будівництва та реконструкції об'єктів на територіях рекреаційних зон відповідні органи влади та власники об'єктів повинні забезпечувати максимальну інтеграцію нових споруд у місцеве соціально-економічне, природне та історико-культурне середовище.

Індустрія туризму є достатньо диференційованою та пропонує різноманітні можливості для організації найвишуканіших подорожей. Практично будь-який запит туристів може бути задоволений через ринок туристичних послуг.

Туристичний ринок — це система світових господарських зв'язків, у межах якої відбувається перетворення туристсько-екскурсійних послуг на грошові кошти та зворотне перетворення грошових коштів на туристсько-екскурсійні послуги.

Туристичний ринок, як і будь-який інший, функціонує на основі законів попиту та пропозиції. Туристичний попит — це суспільна потреба в туристичному продукті. Туристична пропозиція — це сукупність виробничих можливостей підприємств, здатних надати туристичний продукт. Поняття «туристична пропозиція» включає як матеріальну базу туризму, так і туристичні послуги та товари, якісне надання яких можливе лише за достатнього розвитку інфраструктури відпочинку. Туристичний ринок — це економічна система взаємодії чотирьох основних елементів:

1. туристичного попиту;
2. пропозиції туристичного продукту;
3. ціни;
4. конкуренції.

Сучасний туристичний ринок є досить розвинутим. Як і інші ринки, він пройшов шлях від ринку продавця, де виробник визначає, який продукт і в якій кількості виробляти, до ринку покупця, де споживач вирішує, що, в якій кількості та за якою ціною виробляти.

У широкому розумінні ринок є сферою прояву економічних відносин між людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання [12, c. 358-361].

Таке розширене трактування розкриває важливий аспект ринку, що дозволяє визначити його місце та роль у процесі відтворення: ринок забезпечує органічний зв'язок між виробництвом і споживанням, перебуває під їхнім впливом і сам впливає на них. На ринку виявляються реальні обсяги та структура потреб, суспільне значення виробленого продукту, встановлюється співвідношення між попитом і пропозицією, що формує певний рівень цін.

Окрім основної функції забезпечення руху товарів та послуг від виробника до споживача, ринок виконує в економічній системі регулятивно-контрольну та стимулюючу функції. Світовий досвід підтверджує, що ринок є найдосконалішим інструментом саморегуляції суспільного виробництва.

Стимулююча функція ринку полягає в тому, що він спонукає виробництво саме тих товарів та послуг, які користуються попитом у споживачів.

Наприклад, туристичний ринок орієнтований на конкретного споживача, його побажання, смаки, звички та мету подорожі. Через механізм конкуренції туристичні послуги розширюються в асортименті, покращується їх якість, знижуються витрати на виробництво, вони надаються споживачу в комплексі чи вибірково.

Процес просування туристичних послуг до кінцевого споживача є складним і часто не передбачає безпосереднього зв'язку між ними. У процесі просування туристичні послуги комплектуються в туристичний продукт (через туроператора) і через систему дистриб'юції (через турагентства) доводяться до споживача.

Таким чином, туристичні ресурси є важливою передумовою становлення та розвитку туристичної індустрії, а відповідно — і місця держави на світовому туристичному ринку. За критерієм походження туристичні ресурси поділяються на натуральні (природничі) та культурні (антропогенні) цінності. За функціональними критеріями розрізняють:

- відпочинкові ресурси, що становлять основу розвитку відпочинкових функцій і значною мірою залежать від умов природного середовища;
- спеціальні ресурси, пов'язані з особливостями природного середовища, що уможливлюють розвиток різних форм кваліфікованого туризму;
- краєзнавчі ресурси, які є предметом пізнавального інтересу [2, c. 131-133].

Серед методів дослідження привабливості туристичних ресурсів для розвитку іноземного туризму слід виділити: а) методи, що ґрунтуються на вторинній інформації (статистичні дані, картографічні матеріали); б) методи збору первинної інформації (анкетування, спостереження, інтерв'ю).

Враховуючи специфіку явища — значну індивідуалізацію туристичних потреб та часто відсутність відповідної статистичної інформації — велике значення мають методи, пов'язані з роботою на об'єктах. Це стосується як досліджень туристичних цінностей об'єктів на місцевості, так і визначення потреб та пріоритетів туристів.

Туризм є явищем, яке важко однозначно окреслити. Мотивація туристичних виїздів може бути дуже різноманітною і складною для визначення навіть самим туристом. Мотиви можуть бути досить особистими, тому під час опитувань можуть даватися неточні відповіді. Тому інформація, отримана від туристів, має інтерпретуватися з урахуванням того, що одна й та ж особа в інший час або в іншому місці могла б дати іншу відповідь. Це, однак, не означає, що результати опитувань не можна використовувати та узагальнювати.

Безсумнівно, рекреаційно-туристичні ресурси України є досить значними — це різноманітні та унікальні природні ландшафти, багата культурна і духовна спадщина, традиційна гостинність. Однак ці ресурси не на належному рівні облаштовані та неповною мірою затребувані. Тому доцільно звернути увагу на розробку та використання механізму туристичної ренти. Важливо знайти необхідні важелі впливу на туристичний ринок як з боку держави, так і з боку підприємців. Можна стверджувати, що для стратегічного формування ринку туристичних послуг в Україні існують необхідні соціальні, економічні та історичні передумови. До головних стратегічних напрямків розвитку рекреаційно-туристичної діяльності та формування ринку туристичних послуг в Україні можна віднести:

- забезпечення загальнодержавної та регіональної підтримки туризму;
- залучення до його розвитку як державних підприємств, так і підприємств інших форм власності, а також окремих громадян;
- створення розвиненої туристичної інфраструктури для надання якісних та різноманітних послуг туристам;
- забезпечення пріоритетності вітчизняного внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму на основі використання туристичних ресурсів, національної історико-культурної спадщини українського народу;
- розвиток інформаційно-рекламної та маркетингової діяльності;
- підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів для потреб рекреаційно-туристичної діяльності.

Ці та інші напрямки визначають орієнтири та пріоритети розвитку рекреаційно-туристичної діяльності в Україні. В її основу мають бути покладені регіональні цільові програми та бізнес-плани [10, c. 73-75].

2. Туристична етика

2.1. Основні поняття та принципи туристичної етики

Суб'єкти турбізнесу не повинні використовувати методи роботи, що вводять клієнтів в оману щодо надання послуг та цінової політики, особливо стосовно так званих «знижок» та «гарячих путівок».

Суб'єкти турбізнесу зобов'язані письмово фіксувати в Договорі з клієнтом усі деталі програми обслуговування, її вартість, обмеження та інші умови турпослуги, включаючи можливість ануляції та розмір комісійної винагороди агентству за замовлену послугу.

Суб'єкт турбізнесу не має права підвищувати вартість послуги більш ніж на 5 (п'ять) відсотків (і лише у разі об'єктивно-непередбачених Договором обставин).

Суб'єкти турбізнесу, що продають тури, повинні оперативно інформувати клієнта про будь-які зміни, що стосуються поїздки, послуг, їх особливостей та ціни. При наявності істотних змін клієнтові дозволяється скасовувати бронювання без штрафу.

Клієнт має бути поінформований про всі можливі грошові доплати під час поїздки. Повні деталі поїздки та екскурсій мають бути розкриті клієнтові лише в письмовій формі до початку будь-якої оплати.

Суб'єкти турбізнесу зобов'язані забезпечити всі пункти, зазначені в погодженій з туристом письмовій програмі туру. У випадку недотримання договірних зобов'язань вони повинні забезпечити додаткові послуги рівної або більшої цінності або надати відповідну компенсацію.

Суб'єкти турбізнесу повинні швидко розглядати та задовольняти обґрунтовані скарги своїх клієнтів.

Монополізація та необґрунтоване «демпінгування» цін у сфері надання турпослуг є недопустимими.

Суб'єкти турбізнесу доброчесно взаємодіють один з одним при будь-якому запиті чи дорученні клієнтів з метою вирішення будь-яких ситуацій, суперечок та розбіжностей, що стосуються програм обслуговування, ціноутворення на турпослуги тощо.

Суб'єкти турбізнесу зобов'язуються утримуватися від наклепів на своїх колег, конкурентів та партнерів по турбізнесу, дотримуватися етичних норм поведінки у взаємовідносинах та гідно представляти туристичний бізнес.

Суб'єкти турбізнесу повинні використовувати лише належним чином отримані відомості про клієнтів та іншу конфіденційну інформацію.

Суб'єкти турбізнесу повинні виконувати кожне замовлення клієнта конфіденційно та не розкривати будь-яку інформацію без його дозволу, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Суб'єкти турбізнесу не повинні представляти повноваження іншої компанії — туроператора або агента — без наявності юридичних (договірних) підстав.

Суб'єкти турбізнесу не мають права видавати турпродукт іншої фірми за власний та розголошувати це стороннім особам без відповідного дозволу.

Суб'єкти турбізнесу зобов'язані працювати та рекламувати свої послуги у ЗМІ лише під своєю юридичною назвою та адресою на підставі державної ліцензії (можливо, додатково викупленої «брендової марки» у разі потреби).

Суб'єкти турбізнесу повинні дотримуватися всіх державних законодавчих актів, внутрішньовідомчих інструкцій та постанов місцевих органів влади, що стосуються туристичної діяльності [9, c. 49-51].

2.2. Туристична етика та уніфіковані матеріальні норми в регулюванні міжнародних туристичних відносин

Проведено аналіз норм національного законодавства та проекту Цивільного кодексу України на предмет відповідності існуючому в Європі масиву уніфікованих матеріально-правових норм у галузі туризму, зокрема: Конвенції УНІДРУА про туристичні договори 1970 р., проекту Конвенції про готельний договір 1978 р., Конвенції Ради Європи про відповідальність власників готелів за майно своїх гостей 1962 р., Міжнародної конвенції УФТАА про контракт на подорож 1970 р., Міжнародної готельної конвенції МГА/УФТАА щодо контрактів між власниками готелів та турагентами 1979 р., а також Директив ЄС про свободу надання послуг перевізниками та турагенціями 82/470, про недоброякісну рекламу 84/450, про договори, укладені поза звичайних місць ведення торгівлі 85/577, про продаж турів із заздалегідь запланованим маршрутом та комплексом послуг 90/314, про план співтовариств зі сприяння туризму 92/421, про недобросовісні умови в договорах із споживачами 93/13, про міжнародний таймшерінг 94/47, про статистику туризму 95/57, про заходи захисту прав споживачів 98/27.

Результатом аналізу стало визначення існуючого в Європі мінімального стандарту правового регулювання міжнародних туристичних відносин. Проаналізовано істотні умови, розподіл взаємних прав та обов'язків сторін за договорами надання/продажу туристичної/екскурсійної подорожі/послуги, договорами надання/продажу послуг розміщення, а також існуючі звичаєві норми професійної туристичної етики.

Подорожжю слід вважати комплекс туристичних послуг, який включає не менше двох із наступних елементів: (1) перевезення; (2) розміщення; (3) інші послуги, які за своєю природою не є супутніми перевезенню чи розміщенню.

Туроператорською є посередницька діяльність суб'єкта туристичної діяльності з формування та просування туристичних послуг для реалізації у вигляді подорожі. Турагентською слід вважати посередницьку діяльність суб'єкта туристичної діяльності з продажу однієї із заздалегідь підготовлених туристичних послуг організатором подорожі (туроператором) або надання заздалегідь особисто підготовленої для продажу туристичної послуги.

Туроператор при продажу подорожі укладає договір надання туристичної подорожі. При продажу через посередництво турагента підготовленої туроператором подорожі має укладатися договір продажу туристичної подорожі. При продажу однієї за своєю природою туристичної послуги суб'єктом туристичної діяльності має укладатися договір надання туристичної послуги.

Отже, за договором надання туристичної подорожі одна сторона, яка організує подорож (туроператор), зобов'язується надати іншій стороні (туристу) заздалегідь підготовлені для продажу туристичні послуги, що включають не менше двох із наступних елементів: (1) перевезення; (2) розміщення; (3) інші послуги, які за природою не є супутніми перевезенню чи розміщенню, а інша сторона приймає та зобов'язується сплатити встановлену плату, якщо інше не передбачено договором [3, c. 119-121].

За договором продажу туристичної подорожі одна сторона, продавець (турагент), зобов'язується продати іншій стороні (туристу) заздалегідь підготовлені організатором подорожі (туроператором) туристичні послуги, що включають не менше двох із наступних елементів: (1) перевезення; (2) розміщення; (3) інші послуги, які за природою не є супутніми перевезенню чи розміщенню, а інша сторона приймає та зобов'язується сплатити встановлену плату, якщо інше не передбачено договором.

При продажу туристичних послуг, тривалість надання яких не перевищує 24 години та які є комбінацією послуг з перевезення та іншої(их) послуги, що за природою не є супутньою перевезенню, суб'єктом туристичної діяльності має укладатися договір надання екскурсійної подорожі, а при продажу на таких же умовах послуги одного виду — договір продажу екскурсійної послуги.

За договором надання екскурсійної подорожі/послуги одна сторона, яка організує екскурсійну подорож (туроператор)/продавець (турагент), зобов'язується надати іншій стороні (туристу) заздалегідь підготовлені особисто/туроператором для продажу туристичні послуги, тривалість надання яких/якої не перевищує 24 години та не передбачає розміщення, а інша сторона приймає та зобов'язується сплатити встановлену плату, якщо інше не передбачено договором.

При проведенні реформи приватного права в Україні обов'язково треба застосувати досвід та основні положення Міжнародної готельної конвенції щодо укладання контрактів між власниками готелів та турагентами 1979 р. Особливо слід відзначити положення про сплату винагороди посередникам при продажу послуг розміщення, умови відмови від попереднього бронювання послуг розміщення та анулювання договору.

За договором надання послуг розміщення одна сторона (власник) на професійній основі за обумовлену плату надає іншій стороні (гостю) тимчасове розміщення та супутні підконтрольні йому послуги, а інша сторона приймає та зобов'язується сплатити встановлену плату, якщо інше не передбачено договором.

Договір надання послуг розміщення може бути укладено і з іншими (третіми) особами. У цьому випадку слід застосовувати договір продажу послуг розміщення, за яким одна сторона (власник) зобов'язується перед іншою (суб'єктом туристичної діяльності) надати послуги розміщення туристу, який є клієнтом даного суб'єкта туристичної діяльності. Договір продажу послуг розміщення за жодних обставин не може бути підставою для укладання договору-реклами.

Відповідно до запропонованого підходу доповнюється та уточнюється п. 4 ст. 1588 проекту Цивільного кодексу України, який слід викласти в наступній редакції: «... якщо послуга може бути надана виключно в країні, іншій ніж країна звичайного місця перебування споживача (крім договору туризму)».

Проаналізувавши судову практику розв'язання спорів, слід відзначити, що судові рішення, по-перше, адресовані конкретним сторонам договору, не поширюються на аналогічні справи інших осіб у континентальній системі права та не відомі широкому загалу; по-друге, нерідко рішення ухвалюються занадто пізно, коли турист втрачає будь-який інтерес до захисту своїх прав.

Саме тому, узагальнивши світовий досвід, доктринальні розробки та сучасні тенденції правового регулювання міжнародних туристичних відносин, обґрунтовується необхідність створення в Україні постійно діючого комерційного арбітражного органу для врегулювання спорів між суб'єктами туристичної діяльності та туристами як більш ефективного, професійного та швидкого засобу розв'язання спорів.

Порівнявши особливості імплементації Директив ЄС, можна дійти висновку, що гармонізація національних законодавств держав-членів, яка досягається шляхом прийняття Директив в ЄС, не є уніфікацією.

Розбіжності в правовому регулюванні, зокрема міжнародних туристичних відносин, у внутрішньому законодавстві держав-членів ЄС залишаються. Причиною цього є застосована в Директивах ЄС формула «мінімального стандарту», що дозволяє державам-членам встановлювати жорсткіші правила [13, c. 125-127].

Список використаної літератури

1. Закон України «Про туризм» // Урядовий кур'єр. — 1995. — 15.10.1995.

2. Бабарицька В.К., Малиновська О.Ю. Менеджмент туризму. Туроперейтинг. Київ: «Альтерпрес», 2004.

3. Бейдик О.О. Словник-довідник з географії туризму, рекреології та рекреаційної географії. Київ: «Палітра», 1998.

4. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування. — К.: Київський ун-т, 2001. — 395 с.

5. Вацеба В.Я. Туристичне країнознавство. — Чернівці: Рута, 2003. — 32 с.

6. Исмаев Д.К. Международное гостиничное хозяйство. Москва: НОУ «Луч», 1998.

7. Квартальнов В.А. Менеджмент туризма. Москва: «Финансы и статистика», 2002.

8. Котлер Ф., Боуен Дж. Маркетинг. Гостеприимство и туризм. / Пер. с анг. Под ред. Ноздревой Р.Б. — Москва: «ЮНИТИ», 1998.

9. Мальська М.П., Худо В.В. Менеджмент туризму. Київ: «Знання», 2003.

10. Основи туризмознавства. — К.: КНТЕУ, 2003. — 100 с.

11. Панкова Є.В. Туристичне краєзнавство. — К.: Альтерпрес, 2003. — 104 с.

12. Про сучасний стан і проблеми розвитку сфери відпочинку і туризму в Україні / В.В. Шулик // Містобудування та терит. планув. — 2006. — Вип. 23. — С. 358-364.

13. Смаль І.В. Основи географії рекреації і туризму. — Ніжин: Видавництво НДПУ ім. Миколи Гоголя, 2004. — 264 с.