Основи підприємництва

1. Влада і засоби її реалізації

У сучасному менеджменті влада виступає невід'ємним елементом, і вміле застосування цього інструменту є ключовою умовою успішного досягнення цілей у будь-якій сфері діяльності. Ще Нікколо Маккіавелі характеризував владу та управління нею як головні важелі державного управління.

Професор Й.С. Завадський пропонує наступне трактування цього поняття.

Влада — це здатність менеджера (чи групи менеджерів) управляти ресурсами та впливати на дії й поведінку людей, використовуючи такі засоби, як воля, авторитет, право або примус (державний, економічний, батьківський тощо). Розрізняють пряму владу, що спрямована на прийняття рішень (підвищення, преміювання), та зворотну, яка використовується для обмежень (заборони) [4, c. 420].

У ширшому сенсі влада є формою соціальних відносин, що виявляється у спроможності впливати на напрямок і характер діяльності людей через економічні, ідеологічні та організаційно-правові механізми, а також через авторитет традицій, звичаїв та обрядів.

Основою влади виступають відносини субординації, тобто багаторівнева ієрархічна підпорядкованість, що встановлюється згідно з чинною структурою управління. Важливо також враховувати особисті якості та професійний рівень керівників і фахівців.

Для функціонування владних відносин необхідний певний ступінь бюрократизації управлінської системи — наявність правил і норм, закріплених у статутах, положеннях, стандартах, інструкціях та інших організаційно-правових документах.

Окрім позиції в ієрархії, база влади включає:

• умови — виконання ролі та повноважень;
• контроль над ресурсами та інформацією;
• власність або довірену власність;
• харизматичне лідерство — традиції "від Бога";
• делегування повноважень вищим керівництвом;
• чинники, пов'язані з підлеглими — їхні очікування, бажання та потреби;
• оцінки та умови контрактів;
• генетичні схильності — сприйняття авторитарної чи демократичної дисципліни;
• освіта.

У процесі функціонування системи менеджменту виникають проблеми влади, зумовлені силами, що впливають на менеджера, підлеглих та ситуацію.

А. Сили, що впливають на менеджера: 1) власні цінності, сформовані суспільством; 2) обмеження влади витратами та пільгами; 3) прийняття влади передбачає відповідальність, проте не всі менеджери прагнуть мати обов'язки.

Б. Сили, що впливають на підлеглих: 1) деякі можуть мати ідеологічні розбіжності із суспільством; 2) підлеглі підкоряються владі через власні інтереси, що залежать від мотивації; 3) люди сприймають владу інших лише до певної межі; 4) влада може застосовуватися через нездійсненність або неточну оцінку деяких аспектів ситуації; 5) влада може використовуватися, оскільки підлеглі недостатньо сильні, щоб змінити становище.

В. Сили, що впливають на ситуацію: 1) влада може застосовуватися під час довготривалих історичних конфліктів; 2) економічні умови, особливо перспективи зайнятості, можуть робити застосування влади більш або менш спокійним.

Влада тісно пов'язана з відповідальністю. У сучасному менеджменті роль відповідальності зростає, оскільки збільшується вартість використовуваних ресурсів і зростають витрати через безвідповідальні, непродумані рішення, що стосуються матеріальних, фінансових ресурсів та робочої сили.

Відповідальність реалізується через різні форми контролю за діяльністю суб'єкта з точки зору дотримання ним прийнятих норм і правил, а також вирішення конкретних завдань.

Відповідальність також передбачає зобов'язання відповідати за свої дії та вчинки, приймати на себе провину за можливі негативні наслідки. Особливою є відповідальність керівників: вони відповідають не лише за власну діяльність (чи бездіяльність), але й за дії та провини своїх підлеглих.

Відповідальність особистості перед суспільством виявляється у свідомому дотриманні моральних принципів і правових норм, що відображають суспільну необхідність.

Як риса особистості, відповідальність формується в процесі спільної діяльності через визначення соціальних цінностей, норм і правил. Управління має будуватися так, щоб відповідальність керівника та колективу за успіх чи невдачу підприємства завжди була високою.

Й.С. Завадський розглядає відповідальність у двох аспектах: ретроспективному (відповідальність за минуле) та перспективному (відповідальність за майбутню поведінку). Якщо в першому випадку відповідальність має організаційно-правове регламентування, то в основі відповідальності за майбутнє лежать внутрішні регулятори поведінки, самоконтроль, почуття обов'язку та зобов'язання [4, с.423-424].

У практиці управління підприємствами найчастіше застосовуються моральна, дисциплінарна, а іноді адміністративна та кримінальна відповідальність. Водночас рідко використовуються еквівалентно-відшкодувальні відносини, коли службова особа своєю діяльністю (чи бездіяльністю) завдає майнових збитків підприємству.

Відповідальність у менеджменті має визначатися за кінцевими показниками, що найповніше відображають результати виробничо-фінансової та маркетингової діяльності підприємств.

У сфері менеджменту відповідальність безпосередньо пов'язана з повноваженнями, які є обов'язковою умовою ефективної роботи управлінського персоналу.

Повноваження — це посадові (службові) права та можливості менеджера приймати рішення, що впливають на дії підлеглих. Повноваження поділяються на лінійні (управління виробництвом, продажем, часто фінансами, що ґрунтуються на скалярному принципі — прямому та безпосередньому підпорядкуванні) та штабні (функціональні, консультативні), які допомагають лінійним менеджерам досягати поставлених цілей: управління закупками, обліком, персоналом, контроль.

Ефективний менеджмент досягається за умови встановлення балансу між обов'язками, повноваженнями та відповідальністю. Кожен керівник і спеціаліст має бути наділений достатніми повноваженнями для успішного виконання обов'язків, передбачених посадовими інструкціями чи розпорядчими актами безпосереднього керівника.

Форми влади і впливу

Щоб керувати, необхідно впливати, а для впливу потрібна основа влади. Щоб утримувати владу, необхідно контролювати щось значуще для виконавця, що зробить його залежним від керівника та спонукатиме діяти відповідно до його бажань.

Усі форми впливу спонукають людей виконувати бажання іншої людини, задовольняючи потреби або ні. Вони змушують виконавця очікувати, що потреба буде або не буде задоволена, залежно від його поведінки.

На державному рівні виділяють три форми влади:

• законодавчу;
• виконавчу;
• судову.

Влада може набувати різних форм. Френч і Рейвен виділяють форми влади, які може застосовувати будь-який керівник (менеджер) [11, с.468]:

• влада, що базується на примусі;
• влада, що базується на винагороді;
• експертна влада;
• еталонна влада;
• законна (традиційна) влада.

2. Сутність, принципи та техніка складання бізнес-плану

Бізнес-план — це документ, який описує всі ключові аспекти майбутньої діяльності, аналізує потенційні проблеми та визначає способи їх вирішення. Якісно складений бізнес-план у підсумку дає відповідь на питання: чи варто вкладати кошти в цю справу, чи принесе вона прибуток і чи виправдаються витрати сил і засобів? Важливо зробити це на папері відповідно до визначених вимог і провести спеціальні розрахунки, які допоможуть передбачити майбутні проблеми та зрозуміти, чи можна їх подолати і яким чином.

Бізнес-плани створюються як для зовнішнього використання — щоб представити справу у найвигіднішому світлі (наприклад, для інвесторів), так і для внутрішнього користування — як інструмент управління.

Бізнес-план допомагає майбутнім підприємцям вирішити такі завдання:

• вивчити перспективність розвитку майбутнього ринку збуту;
• оцінити витрати на виробництво продукції (надання послуг) та порівняти їх з цінами, за якими можна буде продавати товари (послуги), щоб визначити потенційну прибутковість справи;
• визначити показники, за якими можна буде постійно контролювати стан справ.

Основною метою розробки бізнес-плану є планування підприємницької діяльності на найближчий та віддалені періоди відповідно до вимог ринку, а саме:

• усвідомлення ступеня реальності досягнення намічених результатів;
• доведення визначеному колу осіб доцільності реорганізації роботи вже існуючої фірми чи створення нової.

Бізнес-план також має допомогти підприємцю вирішити основні завдання, пов'язані з функціонуванням діяльності:

• визначити конкретні напрямки діяльності та перспективні ринки збуту;
• оцінити витрати, необхідні для виготовлення і збуту продукції (надання послуг), порівняти їх з цінами, за якими вони будуть продаватися, щоб визначити потенційну прибутковість проекту;
• виявити відповідність кадрів та умов для мотивації їх праці результатам досягнення поставлених завдань;
• проаналізувати матеріальне та фінансове становище і визначити, чи відповідають матеріальні та фінансові ресурси досягненню намічених цілей;
• прорахувати ризики та передбачити труднощі, що можуть перешкодити виконанню бізнес-плану [9, c. 207-208].

У сучасній практиці бізнес-план виконує чотири функції.

Перша пов'язана з можливістю його використання для розробки стратегії бізнесу. Ця функція є життєво необхідною в період створення підприємства, а також при розробці нових напрямів діяльності.

Друга функція — планування. Вона дозволяє оцінити можливості розвитку нового напрямку діяльності.

Третя функція дозволяє залучати фінанси — позики, кредити тощо.

Четверта функція дозволяє залучити до реалізації проекту потенційних партнерів, які побажають вкласти у виробництво власний капітал чи наявну технологію.

Вирішення питання про надання фінансів чи матеріальних ресурсів можливе лише за наявності бізнес-плану, що відображає напрям розвитку на визначений період часу. Отже, планування є невід'ємною частиною будь-якого бізнесу, незалежно від його розміру.

Бізнес-план узагальнює аналіз можливостей бізнесу в конкретній ситуації та дає чітке уявлення про те, яким чином планується використовувати наявний потенціал.

План може бути розроблений менеджером, керівником, фірмою, групою чи консалтинговою організацією. Для визначення стратегії розвитку складається розгорнутий бізнес-план. Нерідко вже на стадії його підготовки визначаються потенційні партнери та інвестори. Щодо тимчасового аспекту бізнес-планування, то в більшості випадків складаються плани на рік. У них детально розглядаються різні напрямки діяльності на цей період і детально характеризується подальший розвиток.

У бізнес-плані оцінюється перспективна ситуація як усередині діяльності, так і поза нею. Таким чином, найчастіше бізнес-план використовується при оцінці ринкової ситуації та при пошуку інвесторів [2, c. 118-119].

ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА СКЛАДАННЯ БІЗНЕС-ПЛАНУ

Існують три основних етапи підготовки проекту:

Попереднє дослідження. На цьому етапі здійснюється збір даних для реалізації проекту, маркетинговий аналіз. Попередньо оцінюється ефективність проекту без урахування схеми фінансування (процентних ставок по кредитах, порядку і термінів сплати відсотків тощо).

Проектування. На цьому етапі показники ефективності розраховуються з урахуванням схеми фінансування.

Експертиза проекту. Перевіряється стійкість і чутливість показників проекту до зміни різних факторів.

У бізнес-плані визначаються результати всіх трьох етапів. При самостійній підготовці бізнес-плану допомога може знадобитися вже на етапі збору інформації, бо навіть бухгалтерська звітність виявляється недоступною — інформацію доводиться збирати по крихтах. Інколи виникають труднощі і з оцінкою ефективності проекту та його експертизою.

При формуванні бізнес-плану особливу увагу необхідно приділити мові й стилю. У межах підготовки плану правильно обраний стиль викладу часто є запорукою успіху. Особливу увагу слід звернути на подвійне спрямування бізнес-плану. З одного боку, це серйозний аналітичний документ, а з іншого — засіб реклами. Відповідно до цієї особливості слід обрати й мову бізнес-плану. Він повинен бути зрозумілий усім. Часто фахівець, що складає бізнес-план, використовує в тексті сленг свого професійного середовища, який зрозумілий тільки людям, які працюють у тій же галузі, але малозрозумілий для інших. Варто також сказати і про орфографію та пунктуацію. Помилки можуть викликати в читача негативне відношення до автора плану, а отже, і до майбутнього бізнесу в цілому.

Таким чином, бізнес-план повинен бути написаний діловою мовою, дохідливою, живою, але не примітивною. Виключене використання професійних термінів, незрозумілих неспеціалісту в даній галузі [3, c. 67-69].

При складанні бізнес-плану необхідно пам'ятати, що інформація в ньому повинна бути повною, чіткою і водночас короткою. Часто при складанні бізнес-плану використовують прикметники дуже експресивного забарвлення, але краще уникати зайвої емоційності викладу, а натомість включити до плану цифрові показники. Вони набагато лаконічніші, але більш ефективно впливають на зацікавлених осіб. Однак за великої кількості різних цифрових матеріалів їх сприйняття та оцінка ускладнюються, особливо при першому ознайомленні з планом. У зв'язку з цим рекомендується перевірений метод згортання інформації: її класифікують за визначеними категоріями (показниками) і представляють в аналітичній (табличній) чи графічній формі. У систематизованому вигляді, коли можлива порівняльна оцінка, цифрові дані сприймаються набагато легше, а тому — результативніше.

Бізнес-план повинен бути лаконічним і легко читатися, бути зрозумілим, без граматичних помилок і відображати перспективи виходу на великий та прибутковий ринок. Текст може бути проілюстрований графічним матеріалом і діаграмами.

Рекомендується, крім того, навести цитати авторів, які підкреслять ідею, що викладається в проекті. Звичайно, посилання на авторитетне джерело не зможе замінити творчої думки, але цитату доречно навести для того, щоб зняти в читача напругу від сприйняття потоку нових ідей, незнайомого матеріалу чи певної кількості цифрової інформації.

Щодо повноти викладу бізнес-плану, то від її рівня багато в чому залежить його успішне використання. Хоча складові розділів плану можуть варіюватися автором на його розсуд, це не означає, що за бажанням укладача можуть не наводитись важливі розділи, що стосуються, наприклад, цифрових значень доходів. Навпаки, чим повнішою і достовірнішою буде подібна інформація, тим ефективніше впливатиме бізнес-план на потенційного учасника бізнесу, зокрема інвестора.

Отже, бізнес-план є складним за структурою документом. Його параграфи і розділи повинні охоплювати всі аспекти майбутньої діяльності.

Бізнес-план повинен створювати враження точності і надійності, бути професійним і реалістичним.

Бізнес-план можна умовно розділити на три основні частини: резюме, основний текст, який включає більшість стандартних розділів, і фінансовий план з фінансовими або іншими необхідними таблицями.

Склад, структура і обсяг бізнес-плану визначається специфікою підприємницької діяльності, розмірами запропонованого ринку збуту товарів (надання послуг), наявністю конкурентів, перспективами розвитку бізнесу і може видозмінюватися залежно від типу завдань. За обсягом план повинен бути не менше 30-40 сторінок, не включаючи додатків.

Проте в ньому обов'язково слід відобразити основну ідею, цілі бізнесу, специфіку підприємницької діяльності, організаційну і виробничу структуру, стратегію фінансування, пропозиції по інвестиціях, перспективи розвитку тощо.

Особливу увагу варто приділити резюме. Лаконічний опис вашої бізнес-концепції слід подати вже на першій сторінці резюме. Саме від цього фрагмента багато в чому залежить, чи зацікавилися вашим проектом. Резюме в короткій формі повинно повторювати зміст усіх основних розділів проекту. Тут доцільно відобразити основні виграшні моменти проекту. У перших трьох-п'яти абзацах необхідно подати коротку інформацію про того, хто ініціює бізнес, що планується робити, переваги стосовно конкурентів тощо.

В основній частині необхідно охарактеризувати продукцію (послугу) і описати порівняльні переваги щодо виробів конкурентів (дані про них теж повинні бути наведені). У центрі уваги бізнес-плану не інженерні деталі, а маркетинговий опис продукції (послуги). Технічні характеристики і цифрові дані доцільно пояснити. У читача повинно скластися чітке уявлення про особливості продукції (послуги) [1, c. 168-170].

3. Стреси, причина виникнення стресів

Останнім часом життя сучасної людини нерозривно пов'язане зі стресом. Багато людей плутає справжній зміст цього слова, вважаючи стресові ситуації такими, що шкодять як фізичному, так і психічному здоров'ю. Спробуємо розібратися у феномені стресу, причинах його виникнення та методах боротьби або захисту.

Стрес — це універсальна, неспецифічна реакція організму на пошкодження. Це біологічне визначення стресу. Стрес можна розглядати як характеристику стану організму при навантаженнях і в процесі переборення цих навантажень. Психологи розрізняють зовнішні і внутрішні впливи на організм, які можуть викликати стреси. До зовнішніх може належати будь-що: шум, запах, травми, спека тощо. До внутрішніх — страх, конфлікт, турботи. На всі ці причини людський організм реагує порушенням рівноваги. А, як відомо, усяка відсутність балансу має відновлюватись. Ось організм і пристосовується до умов, що виникли (адаптується). Але стрес може проявляти себе з позитивної сторони (еустрес): організм мобілізується, приймає конструктивні рішення, так і з негативної (дистрес): відбувається руйнування, рішення приймаються деструктивні.

Стреси можуть бути сильними або слабкими, довготривалими або короткочасними. З наслідками короткотривалого і слабкого стресу більшість людей у змозі справитися самі. Проте сильні і тривалі стреси та їх наслідки здатні серйозно нашкодити, тому в таких випадках потрібна допомога спеціалістів (психотерапевтів чи психіатрів). Стреси, на думку деяких фахівців, — це той тиск у світі, який приводить до стану емоційного дискомфорту.

Інші вважають, що емоційний дискомфорт — це стрес, викликаний тиском або умовами, іменованими стресорами. Треті розглядають стрес у фізіологічних термінах, як реакції організму: зміна тиску крові, серцебиття, гормонального рівня. Ми визначатимемо стрес як реакцію людини на дратівливі стимули в навколишньому оточенні. Це означає, що сили навколишнього середовища виводять із рівноваги фізіологічні і розумові функції людини. Стрес звичайно асоціюється з негативними реакціями, але він може мати і позитивне значення для людини. Стрес сприяє мобілізації зусиль людини, завдяки чому ми встигаємо виконати завдання в строк, зробити швидко роботу, розв'язати проблему тощо [7, c. 549-550].

Виявлення стресу менеджером у себе і працівників здійснюється багатьма способами.

Стресова реакція виникає, коли людина піддається дії того або іншого стресора. При цьому його мозок швидко визначає, що несе з собою даний стресор: загрозу або користь? Потім слідує стресова реакція — якісно щоразу одна й та ж, але за силою і тривалістю залежна від стресора, а також від психологічного і фізичного стану людини. Стрес є ланцюговою реакцією фізіологічних змін:

• вміст адреналіну в крові збільшується;
• серце б'ється швидше;
• тиск підвищується;
• кров відливає від кінцівок;
• обмін речовин в організмі посилюється;
• зменшується кровопостачання черевної порожнини;
• підвищується притока крові в мускульну систему;
• дихання стає більш поверхневим і прискореним;
• м'язи напружуються;
• загострюються відчуття;
• знижується тонус кишечника, сповільнюється травлення;
• ослаблюється імунна система.

Усі ці зміни впливають на мозок. Якщо вони достатньо сильні, то забезпечують психологічну готовність, яка виражається таким чином:

• робота мозку активізується;
• підвищується здатність розбиратися в поточній обстановці;
• рішення приймаються швидше;
• поліпшується пам'ять;
• зростає концентрація уваги.

Залежно від характеру і специфічності виникнення стресу фактори ризику його виникнення умовно поділяють на дві групи: біолого-психологічні і соціально-виробничі.

До біолого-психологічних факторів належать спадково-конституційні, які визначаються особливостями стану ендокринно-гуморальної системи. У разі схильності людини до якогось захворювання воно виникає при стресі майже завжди. Тому, знаючи цю схильність, можна передбачити засоби профілактики і заходи захисту в умовах дії стрес-фактора. Психологічні фактори частіше виникають в осіб, для яких властиві риси характеру, що сприяють формуванню нервового напруження (конфліктність, нетерпіння, непорозуміння між близькими людьми, зневіра в собі, агресивність, хронічна тривожність, внутрішня напруженість, інтимно-особистісні проблеми).

До соціально-виробничих факторів ризику виникнення стану стресу належать соціальні зміни (розлучення, смерть близьких), життєві труднощі, тривале емоційне перенапруження, постійне відчуття нестачі часу, хронічна стомленість, поквапливість, порушення режиму праці і відпочинку, втрата особистого престижу, тривале очікування в процесі роботи, відсутність взаємодопомоги і взаєморозуміння між співробітниками, хронічна гіпокінезія тощо.

До факторів ризику також належать порушення сну, статеві розлади, нераціональне і незбалансоване харчування, систематичне вживання алкоголю, наркотиків, куріння тютюну тощо.

В управлінській літературі пропонуються шляхи запобігання і подолання стресу в організаціях:

• налагодження особливо ефективних і надійних відносин із керівником. Потрібне розуміння його проблем і допомога йому в розумінні проблем його підлеглих;
• не слід погоджуватися з керівником або ким-небудь, хто починає висувати суперечливі вимоги. Необхідні додаткові пояснення;
• інформування керівника або співробітників, що не ясні критерії оцінки якості роботи;
• публічне обговорення проблеми нудьги або відсутності інтересу до роботи;
• включення в графік робочого дня короткочасних перерв для зміни ходу думок;
• уміння пояснити відмову, досягши межі, після якої співробітник не в змозі взяти на себе більше роботи [6, c. 133-135].

Список використаної літератури

1. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. — Львів: Світ, 2005. — 296 с.
2. Веснин В.Р. Основи менеджмента: Учебник. — М.: Институт международного права и экономики. — Из-во "Триада, ЛТД", 2002. — 384 с.
3. Гаєвський Б.А. Основи науки управління: Навч. посібник. — К.: МАУП. — 1997. — 112 с.
4. Завадський Й.С. Менеджмент — Т.1. — К.: УФІМБ, 2002. — 543 с.
5. Менеджмент в организациях: Сокр. пер. с англ. С 15-го изд. / Саймон Г., Смитбург Д., Томсон В.: Общ. ред. и вступ. ст. А.М. Емельянова и В.В. Петрова. — М.: Экономика, 2002. — 335 с.
6. Олійник С.У. та ін. Менеджмент: Навчальний посібник. — Х.: Друк ЛТД, К.: Проза, 2000. — 176 с.
7. Осовська Г.В. Основи менеджменту. — К., 2006. — 760 с.
8. Платонов С.В., Третяк В.И., Черкасов В.В. Искусство управленческой деятельности. — К.: ООО "Изд-во Либра", 1996. — 416 с.
9. Пушкар Р.М., Тарнавська Н.П. Менеджмент: теорія та практика. Підручник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — Тернопіль: Карт-бланш, 2003. — 490 с.
10. Русинов Ф.М., Никулин Л.Ф., Фаткин Л.В. Менеджмент и самоменеджмент в системе рыночных отношений: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА-М, 1996. — 352 с.
11. Саймонг и др. Менеджмент в организациях. — М.: Экономика, 1995. — 335 с.