Вступ.

1. Система грошового обігу та еволюція її типів.

1.1. Сутність і економічна основа грошового обігу.

1.2. Моделі грошового обігу.

2. Закон грошового обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу.

3. Грошовий обіг в Україні в період переходу до ринкової економіки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Сучасна світова економіка дедалі більше відчуває взаємний вплив національних господарств та посилення міжнародних економічних зв'язків. Це стосується як торгівлі товарами й послугами, так і руху капіталів. Очевидно, що ці процеси необхідно брати до уваги під час формування національної монетарної політики, адже взаємодія економік різних країн відбувається насамперед через грошову сферу. Якщо зовнішній вплив на національну економіку є суттєвим, саме він визначає основні засади монетарної політики як складової внутрішньоекономічної стратегії. Тому для узгодження цієї політики з глобальними економічними тенденціями варто проаналізувати взаємозв'язок між національною монетарною політикою та рівнем інтеграції країни у світову економічну систему.

Історіографія дослідження. Проблематиці грошового обігу на макрорівні присвячено чимало наукових розвідок. Серед ключових варто виокремити праці вітчизняних дослідників В. Андрійчука, І. Бланка, П. Гайдуцького, Б. Губського, І. Лукінова, Д. Черваньова. На основі опрацювання значного фактичного матеріалу вони сформулювали висновки та запропонували низку рекомендацій щодо руху капіталу та підвищення ефективності його використання. Однак жодна з цих праць не може вважатися вичерпною у вирішенні всього комплексу важливих питань, пов'язаних із досліджуваним явищем.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі залучення комплексу джерел відтворити об'єктивний і цілісний процес формування та функціонування грошового обігу, а також сформулювати його основні закони. Для досягнення цієї мети визначено такі завдання:

- з'ясувати стан і повноту дослідження проблеми;

- дослідити вплив конкретно-історичних, політичних та економічних чинників на процеси формування й обігу грошових знаків;

- вивчити загальні тенденції та специфічні особливості грошового обігу;

- проаналізувати значення законів грошового обігу та наслідки їх порушення.

Об'єктом дослідження є поняття грошового обігу.

Предметом дослідження є процес створення та функціонування грошового обігу, його роль у соціально-економічному, політичному та культурному житті України.

Методи дослідження. Для виконання поставлених завдань використано комплекс загальнонаукових і прикладних методів наукового пізнання.

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження і побудована за хронологічно-проблемним принципом. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків (2 стор.), списку використаних джерел і літератури.

1. Система грошового обігу та еволюція її типів

1.1. Сутність і економічна основа грошового обігу

Гроші є ключовим інструментом функціонування ринкової економіки. Свої функції вони виконують у процесі безперервного руху у сфері обігу. В обігу гроші виступають реально, як наявна цінність, тому мають існувати у формі, яка забезпечує їм довіру з боку суб'єктів ринку, а також необхідні зручності та вигоди для них.

Грошовий обіг — це рух грошей у готівковій та безготівковій формах, що обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

З розвитком ринку та поглибленням грошових відносин вимоги до грошей з боку ринку ускладнювалися. У відповідь на це гроші змінювали свої форми.

Закони грошового обігу — це спроба осмислити шляхи подолання або уникнення надзвичайно складного економічного явища, пов'язаного з паперовими грошима, — інфляції.

Залежно від різних форм грошей та виконуваних ними функцій розрізняють певні типи законів грошового обігу. З урахуванням функцій міри вартості та засобу обігу, які виконували повноцінні гроші, а також за умов металевого грошового обігу, насамперед золотого монометалізму, закон грошового обігу в найбільш абстрактній формі виражався формулою, згідно з якою кількість грошей, що обслуговує товарообіг, перебуває у прямопропорційній залежності від суми цін сукупної товарної маси та в оберненопропорційній — від швидкості обороту грошей [6, c. 81-82].

У наведеній схемі (рис. 1.1) для зручності показано лише грошові потоки, а зворотні потоки товарів і послуг не відображено. Крім того, припускається, що всі ресурси, необхідні фірмам для підтримання їх діяльності, як і самі фірми, повністю перебувають у приватній власності сімейних господарств.

На рисунку 1.1 товари і ресурси рухаються за часовою стрілкою, а відповідні платежі — у протилежному напрямку. Процеси, зображені стрілками, називаються потоками, оскільки вони безперервні та довготривалі, вимірюються в одиницях (наприклад, у гривнях за певний період: рік, місяць, день) [7, c. 48].

Серед усіх потоків найважливішими є:

- національний (сукупний) продукт, тобто загальна вартість усіх виготовлених товарів та послуг;

- національний дохід, що характеризує сукупний дохід, отриманий населенням, включаючи заробітну плату, ренту, процентні виплати.

Кількісним вимірником товарних потоків є гроші. Кількість грошей в обігу можна визначити, виходячи з наступної залежності:

МV=РQ

де М — кількість грошей (грошова маса),

V — швидкість обігу грошей,

Р — рівень цін,

Q — реальний національний продукт.

Наведене рівняння обміну відображає залежність зміни кількості (маси) грошей, що перебувають в обігу, від рівня цін і розміру реального національного продукту.

На практиці всі ці зв'язки є складнішими, оскільки до сфери обігу товарів та грошей включаються процеси, пов'язані із заощадженнями, інвестиціями та фінансовими ринками.

Частина доходу, яка не спрямовується на придбання товарів та послуг, сплату податків, погашення боргових зобов'язань, називається заощадженнями. Це накопичення у вигляді готівкових коштів, вкладів у банках чи цінних паперах.

Підприємства (фірми) витрачають дещо більше, ніж отримують від продажу своїх продуктів, оскільки мають здійснювати інвестиції.

Інвестиції вкладаються в основний капітал (придбання обладнання, комп'ютерної техніки) та товарні запаси (сировину, матеріали).

Коли до кругообігу залучаються заощадження та інвестиції, виникають два шляхи, якими кошти можуть переходити від господарських суб'єктів до ринків продуктів: прямий та непрямий. Прямий — це безпосередні витрати на споживання, непрямий — це рух засобів через фінансові ринки, заощадження та інвестиції. Оскільки більшість заощаджень здійснюється населенням, а інвестицій — підприємствами, необхідний набір інструментів, що забезпечує переміщення потоків грошових коштів від перших до других. Ці механізми діють завдяки функціонуванню фінансових ринків, які складаються з великої кількості "каналів".

До першої групи таких каналів належать канали прямого фінансування, через які кошти переміщуються безпосередньо від власників заощаджень до позичальників шляхом реалізації акцій, облігацій та інших цінних паперів.

До другої групи належать канали непрямого фінансування, коли потоки грошових коштів від власників заощаджень до позичальників проходять через фінансових посередників, таких як банки, страхові компанії та інші кредитно-ощадні установи.

Завдання фінансових посередників полягає в тому, щоб спрямовувати заощадження від тих учасників економічних відносин, які заробляють більше, ніж витрачають, до тих, які витрачають більше, ніж заробляють. Найважливішими фінансовими інститутами є банки [12, c. 52-56].

Фінансове посередництво пов'язане з випуском ліквідних довгострокових зобов'язань з метою отримання коштів та їх подальшим вкладенням у менш ліквідні активи. Таким чином, фінансові посередники збільшують розміри грошових фондів, випускаючи власні довгострокові зобов'язання, а на отримані від їх продажу кошти купують довгострокові боргові зобов'язання чи цінні папери, випущені іншими суб'єктами. Подвійний обмін довгостроковими зобов'язаннями відрізняє фінансових посередників від інших фінансових суб'єктів, таких як брокери та дилери. Фондові та товарні біржі також сприяють переміщенню коштів від кредиторів до позичальників, але не випускають на ринок власних довгострокових зобов'язань. Вони приводять у рух товарні маси, впливаючи на розміщення товарів відповідно до попиту на них.

В аналіз кругообігу продуктів і доходів слід включати об'єкти державного сектора. Зв'язок державного сектора з економічною системою відбувається трьома шляхами: через податки, державні закупки та позики. Одним з основних джерел державного впливу на процес кругообігу є податково-бюджетна політика.

Зниження податків стимулює як зростання заощаджень, так і зростання споживання — зростає національний продукт. Зростання обсягів державних закупок також стимулює зростання національного продукту. Грошово-кредитна політика, під якою розуміють дії уряду, що впливають на кількість грошей в обігу, також є засобом державного впливу на кругообіг. Розглянемо простий приклад грошового кругообігу.

Сімейні господарства, які безпосередньо чи опосередковано (через торгово-промислові корпорації, що перебувають у їх власності) володіють усіма економічними ресурсами, постачають ці ресурси підприємствам. Підприємства мають попит на ресурси, оскільки вони є засобами, за допомогою яких фірми виробляють товари та послуги. Взаємодія попиту та пропозиції великої кількості людських і матеріальних ресурсів встановлює ціну на кожен з них. Платежі, які здійснюють підприємства, купуючи ресурси, є витратами цих підприємств, але одночасно вони відображають потоки заробітної плати, ренти, відсотків і прибутків сімейним господарствам від продажу ресурсів [19, c. 103-104].

1.2. Моделі грошового обігу

Грошовий дохід, отриманий сімейними господарствами від продажу ресурсів, не має реальної цінності. У процесі витрачання грошового доходу сімейні господарства виражають свій попит на велику кількість товарів та послуг на ринку продуктів. Одночасно підприємства поєднують придбані ресурси для виробництва та пропозиції товарів і послуг на тих самих ринках. Взаємодія цих рішень про попит та пропозицію визначає ціни продуктів. З точки зору підприємств, потік розрахунків за товари і послуги утворює виручку, чи доходи від продажу товарів та послуг.

Модель кругообігу демонструє складне, взаємопов'язане переплетення процесів прийняття рішень та економічної діяльності. Слід звернути увагу на те, що сімейні господарства і підприємства виступають на обох основних ринках, але в кожному випадку на протилежних сторонах. На ресурсному ринку підприємства виступають як покупці, тобто на стороні попиту, а сімейні господарства — як власники ресурсів та постачальники. На ринку продуктів вони міняються позиціями. Разом з тим кожен з цих економічних суб'єктів і купує, і продає.

Коли до кругообігу додаються заощадження та інвестиції, виникають два шляхи, якими кошти можуть переміщуватися від сімейних господарств до ринків продуктів. Один шлях — прямий, що здійснюється за допомогою затрат на придбання. Другий шлях — непрямий, коли кошти рухаються через фінансові ринки, збереження та інвестиції.

Оскільки більшість заощаджень здійснюють сімейні господарства, а більшість інвестицій — фірми, необхідний певний набір механізмів, який би приводив у рух потоки грошових коштів від перших до других. Саме ці механізми створюються завдяки функціонуванню фінансових ринків.

Фінансові ринки складаються з безлічі різних "каналів", через які грошові кошти "протікають" від власників заощаджень до позичальників. Ці канали можна поділити на дві основні групи. До першої належать канали прямого фінансування, тобто такі канали, через які кошти переміщуються безпосередньо від власників заощаджень до позичальників. Можна виділити дві підгрупи прямого фінансування: капітальне фінансування та фінансування шляхом отримання позик.

Капітальним фінансуванням називається угода, за якою фірма отримує грошові кошти для здійснення інвестицій в обмін на надання права пайової участі у власності фірми. Наприклад, продаж підприємствами звичайних акцій. Інша підгрупа методів прямого фінансування — це фінансування шляхом отримання позик. До цієї категорії належить будь-яка угода, відповідно до якої фірма отримує грошові кошти для здійснення інвестицій в обмін на зобов'язання сплатити ці кошти в майбутньому з визначеним відсотком, при цьому кредитор не отримує права на частку власності. У цьому випадку широко відомий приклад: продаж облігацій, що є зобов'язаннями сплатити борг протягом визначеного терміну з відсотками, зробити це відповідно до раніше обговореного графіка. Звичайні акції, облігації, а також деякі інші фінансові інструменти називають цінними паперами.

Друга група каналів фінансового ринку — це канали непрямого фінансування. При непрямому фінансуванні кошти переміщуються від сімейних господарств до фірм, проходячи через особливі інститути, до яких належать банки, різні фонди, страхові компанії тощо. Ці організації називаються фінансовими посередниками [15, c. 26-28].

Значну роль у кругообігу продуктів і доходів відіграє державний сектор у двох напрямках.

Перший — зв'язок через так звані чисті податки, які рухаються від сімейних господарств до уряду. Другий — державні закупки, в результаті яких кошти переміщуються від уряду на ринки продуктів. Якщо державні закупки перевищують за величиною чисті податки (тобто виникає бюджетний дефіцит), то уряд змушений брати позики на фінансових ринках. Така ситуація представлена на рисунку. Якщо чисті податки за величиною перевищують державні закупки, то обсяг платежів уряду протягом минулих років буде перевищувати обсяг нових позик: у результаті утворюється чистий потік коштів від уряду до фінансових ринків (цей випадок не показаний на рисунку).

Слід звернути увагу, що тут не показаний прямий потік податків, що сплачуються підприємствами (надходження до бюджету), хоча на практиці фірми сплачують податок на прибуток, а також цілий ряд інших податків.

Ще один вид зв'язку держави в особі уряду з економічною системою — державні позики, що здійснюються на фінансових ринках. Державні видатки не завжди врівноважуються податковими надходженнями. Створений у результаті бюджетний дефіцит покривається за рахунок позик, що здійснюються на фінансових ринках. Ці позики здійснюються шляхом продажу прав, облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо сімейним господарствам.

Можлива ситуація, коли в держбюджеті виникає перевищення податкових надходжень над видатками. Тоді він використовується для погашення зроблених у минулому державних позик. У цьому випадку уряд стає чистим постачальником грошових коштів на фінансові ринки.

Використовуючи ці зв'язки, уряд може здійснювати значний вплив на основні елементи кругообігу доходів та продуктів.

Одним із джерел державного впливу на процес кругообігу є фіскальна політика. Збільшуючи чисті податки, уряд може збільшити і розміри грошових засобів, що вилучаються у сімейних господарств. Своєю чергою, сімейні господарства в цій ситуації повинні зменшувати або заощадження, або видатки на споживання, чи проводити і те, й інше. У будь-якому випадку результатом буде зменшення національного продукту. Зниження чистих податків стимулює як підвищення заощаджень, так і підвищення рівня споживання, позитивно впливаючи таким чином на збільшення національного продукту.

Заходи, що проводяться в рамках фіскальної політики, можуть також приймати форму зміни обсягів державних закупок. Підвищення державних закупок стимулює підвищення національного продукту, оскільки в результаті цього підвищуються доходи фірм від продажу товарів та послуг державі. Також зростають і доходи сімейних господарств, якщо збільшити зарплату працівників, зайнятих у державному секторі, чи за рахунок кількості зайнятих у ньому. Зниження обсягів державних закупок призводить до протилежного ефекту [21, c. 17-19].

Грошова маса — це сукупність купівельних, платіжних та накопичувальних засобів, яка обслуговує економічні зв'язки, належить фізичним та юридичним особам, а також державі. Це важливий кількісний показник руху грошей.

З розвитком форм товарного обміну та платіжно-розрахункових відносин склад і структура грошової маси зазнали значних змін. На початку XX століття при золотому обігу структура грошової маси в розвинутих країнах була наступною: золоті монети складали 40%, банкноти та інші кредитні гроші — 50%, а залишки на рахунках кредитних установ — 10%; напередодні Першої світової війни — відповідно 15, 22 і 67%. Вилучення золотих грошей спочатку з внутрішнього обігу, а згодом із зовнішнього внесло якісні зміни в структуру грошової маси. Повноцінні гроші (золоті) повністю зникли з обігу, домінуюче положення зайняли нерозмінні кредитні гроші, які стали функціонувати в готівковій та безготівковій формах.

Для аналізу зміни руху грошей на певну дату і за певний період у фінансовій статистиці спочатку в економічно розвинутих країнах, а згодом і в нашій країні, стали використовувати грошові агрегати М0, М1, М2, М3, М4.

Агрегат М0 включає готівкові кошти в обігу: банкноти, металеві монети, казначейські білети (в деяких країнах). Металеві монети, що складають незначну частину готівки (в розвинутих країнах 2-3%), дають можливість особам здійснювати дрібні розрахунки. Ці монети карбуються з дешевих металів. Реальна вартість монети значно нижча за номінальну, щоб не допустити їх переплавку з метою прибуткового продажу у формі зливків.

Казначейські білети — паперові гроші, емісія яких здійснюється казначейством. Паперові гроші в даний час функціонують у слаборозвинутих країнах. Переважна роль належить банкнотам, які за своєю сутністю в сучасних умовах близькі до казначейських білетів.

Агрегат М1 складається з агрегату М0 і засобів на поточних рахунках банків. Кошти на рахунках можуть використовуватися для платежів у безготівковій формі, через трансформацію в готівкові кошти і без переведення на інші рахунки. Для розрахунків власники рахунків виписують платіжні доручення (переважна форма розрахунків в українській економіці) або чеки та акредитиви. Саме агрегат М1 обслуговує операції з реалізації валового внутрішнього продукту (ВВП), розподілу та перерозподілу національного доходу, накопиченню та споживанню.

Агрегат М2 містить агрегат М1, термінові та ощадні депозити в комерційних банках, а також короткострокові державні цінні папери. Останні не функціонують як засоби обігу, але можуть перетворюватися на готівкові кошти або чекові рахунки. Ощадні депозити в комерційних банках знімаються в будь-який час і перетворюються на готівку. Термінові депозити доступні вкладнику лише при закінченні певного строку, у них менша ліквідність, ніж в ощадних депозитах.

Агрегат М3 містить агрегат М2, ощадні вклади в спеціалізованих кредитних закладах, а також цінні папери, які обертаються на грошовому ринку, в тому числі комерційні векселі, які виписуються підприємствами. Ця частина коштів, вкладена в цінні папери, створюється не банківською системою, але перебуває під її контролем, оскільки перетворення векселя в засіб платежу потребує, як правило, акцепту банку, тобто гарантії його сплати банком у випадку неплатоспроможності емітента.

Агрегат М4 дорівнює агрегату М3 плюс різні форми депозитів у кредитних закладах.

Між агрегатами необхідна рівновага, інакше відбувається порушення грошового обігу. Практика показує, що рівновага буде, коли М2 > М1 (вона закріплюється при М2 + М3 > М1).

У цьому випадку грошовий капітал переходить з готівкового обігу в безготівковий. При порушенні цього співвідношення між агрегатами в грошовому обігу починаються ускладнення: недостатність грошових знаків, зростання цін тощо.

Для визначення грошової маси держави використовують різну кількість агрегатів (наприклад, США — 4, Франція — 2). У Росії та Україні для розрахунку сукупної грошової маси використовують агрегати М0, М1, М2 і М3. Дані грошові агрегати включають:

- М0 — готівкові гроші в обігу;

- М1, крім М0 — кошти підприємств на розрахункових, поточних спеціальних рахунках у банках, депозити населення в ощадних банках до запитання, кошти страхових компаній;

- М2 дорівнює М1 плюс термінові депозити населення в ощадних банках, у тому числі компенсація;

- М3 складається з М2 і сертифікатів та облігацій державної позики.

Близько третини грошової маси в Україні припадає на готівкові гроші, причому має місце тенденція зростання цього грошового агрегату (М0).

Збільшення кількості готівкових грошей, які обслуговують населення, а в сучасних умовах до них часто звертаються юридичні особи, викликає нестачу грошей у держави. Перехід грошей з безготівкового обігу в готівковий — результат жорсткої фінансової політики, який призводить до розширення ухилень від сплати податків. Крім того, скорочення безготівкового обороту свідчить про зниження здатності держави впливати на реальні господарські процеси [16, c. 52-54].

На грошову масу впливають два фактори: кількість грошей та швидкість їх обертання.

Кількість грошової маси визначається державою — емітентом грошей, а саме її законодавчою владою. Збільшення емісії зумовлене потребами товарного обороту і держави. В Україні головна причина збільшення грошової маси — держава, точніше великий дефіцит державного бюджету, який значною мірою погашався в 1992-1994 рр. випуском додаткових грошей в обіг. Товарний оборот у той же час у реальному вираженні скоротився через падіння темпів виробництва.

Інший фактор, який впливає на грошову масу, — швидкість обігу грошей, тобто їх інтенсивний рух при виконанні ними функцій обігу і платежу. Для розрахунку цього показника використовують непрямі методи, серед яких:

• швидкість руху грошей у кругообігу вартості суспільного продукту або кругообігу доходів визначається як відношення:

Валовий національний продукт або національний дохід / Грошова маса (агрегати М1, або М2)

цей показник свідчить про зв'язок між грошовим обігом і процесами економічного розвитку;

• обертання грошей у платіжному обороті визначається співвідношенням:

Сума грошей на банківських рахунках / Середньорічна величина грошової маси в обігу

Цей показник свідчить про швидкість безготівкових розрахунків. Використовуються також й інші показники швидкості обігу грошей.

Але оскільки швидкість обігу грошей обернено пропорційна кількості грошей в обігу, прискорення їх оборотності означає збільшення грошової маси. Збільшена грошова маса при тому ж обсязі товарів і послуг на ринку призводить до знецінення грошей, тобто в кінцевому підсумку є одним із факторів інфляційного процесу [5, c. 59-61].

2. Закон грошового обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу

Грошовий обіг — це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Обіг грошей здійснюється на основі притаманних йому законів.

Одним із найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу.

Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.

Об'єктивну основу грошового обігу становлять суспільний поділ праці і розвиток товарного виробництва, в якому рух грошового капіталу обслуговує відносини розподілу і обміну, а через амортизаційні відрахування і фонди обігу забезпечується обслуговування процесу виробництва і споживання. Розвиток товарного виробництва, що призвів до утворення загальнонаціональних і світового ринку, стимулював розвиток грошового обігу для обслуговування руху і реалізації сукупного суспільного продукту, в тому числі і кругообігу капіталу, обігу товарів і послуг, руху позичкового капіталу і доходів населення.

У своїй сукупності грошовий обіг охоплює сфери обігу і виробництва як безперервного процесу. Його стадії руху охоплюють:

• Амортизацію
• Заробітну плату
• Фонди обігу
• Податкові платежі
• Нагромадження

Тому при визначенні поняття грошового обігу слід виходити з того факту, що він обслуговує процеси виробництва, розподілу, обігу і споживання. Його організація і функціонування безпосередньо впливає на ефективність прийняття рішень на всіх стадіях суспільного відтворення, опосередковує їх і допомагає забезпечити якісну і кількісну взаємодію суспільного відтворення на всіх його стадіях.

Закон вартості і форма його прояву у сфері обігу (закон грошового обігу) характерні для всіх суспільних формацій, у яких існують товарно-грошові відносини. Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості грошового обігу, К. Маркс вивів закон грошового обігу, сутність якого виражається в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функцій засобу обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, що реалізуються, поділеній на число обертів (швидкість обороту) однойменних одиниць. Закон грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між масою товарів в обігу, рівнем їх цін і швидкістю обігу грошей.

Розвиток кредитних відносин обернено впливає на кількість грошей. Зменшення кількості грошей викликане погашенням шляхом взаємозаліку певної частини боргових вимог і зобов'язань. Кількість грошей для обігу і платежу визначається в умовах розвинутого кредитного господарства наступними умовами:

• загальним обсягом товарів та послуг, що перебувають в обігу (пряма залежність);

• рівнем товарних цін і тарифів на послуги (пряма залежність, оскільки чим вищі ціни, тим більше потрібно грошей);

• ступенем розвитку безготівкових розрахунків (обернена залежність);

• швидкістю обігу грошей, у тому числі кредитних (залежність обернена).

Таким чином, закон, що визначає кількість грошей в обігу, набуває наступного вигляду:

• Кількість грошей, необхідних для обігу:
• Сума цін товарів, що реалізуються
• Сума цін товарів, проданих у кредит
• Сума платежів за борговими зобов'язаннями
• Сума платежів, що взаємно погашаються
• Середня кількість оборотів грошей як засобу обігу та як засобу платежу

Таким чином, на кількість грошей, необхідних для обігу, впливають різні фактори, які залежать від умов розвитку виробництва [17, c. 28-33].

При металевому обігу кількість грошей регулювалася стихійно, за допомогою грошей у функції засобу накопичення та заощадження (скарбу). Якщо потреба в грошах зменшувалася, то зайві гроші (золота монета) вилучалися з обігу в скарби, якщо збільшувалася — відбувався приплив грошей в обіг. Тому кількість грошей в обігу завжди підтримувалася на необхідному рівні. При обігу розмінних на золото банкнот можливість їх вільного обміну на метал (золото, срібло) виключає перебування в обігу їх зайвої кількості.

Якщо обіг обслуговується банкнотами, не розмінними на золото, чи паперовими грошима (казначейськими білетами), то в цьому випадку обіг готівкових грошей здійснюється відповідно до закону паперово-грошового обігу. Специфічний закон обігу паперових грошей може виникнути лише із відношення їх до золота, лише через те, що вони є представниками останнього. І закон цей зводиться до того, що випуск паперових грошей повинен бути обмежений тією їх кількістю, у якій дійсно оберталося б символічно представлене ними (золото чи срібло).

Отже, коли кількість паперових грошей буде рівною теоретичній кількості золота, що необхідна для обігу, жодних негативних явищ не виникне — паперові гроші чи нерозмінні банкноти будуть відігравати роль грошових знаків, тобто замінників золотих монет. Зазначена вимога забезпечує стійкість грошей і характерна для всіх суспільних формацій, де існує грошовий обіг. Нічим не обмежена емісія грошей призводить до порушення цього закону, переповнення сфери грошового обігу зайвими грошовими знаками та їх знецінення.

Швидкість обігу грошей — це частота переходу грошей від одного суб'єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій. Даний показник характеризує інтенсивність руху грошей при функціонуванні їх як засобів обігу і платежу. Він виражається числом обігу грошової одиниці за певний час, переважно за 1 рік, або тривалістю одного обігу (1-3-5 міс. або у днях).

Зміна швидкості обігу грошей впливає на їх масу в обігу обернено пропорційно. Прискорення обігу грошей компенсує їх масу, а уповільнення — розширює загальну грошову масу і використовується в антиінфляційних програмах. Швидкість обігу грошей залежить:

1. від інтенсивності економічних процесів;
2. величини і швидкості товарних потоків в обміні;
3. поглиблення поділу суспільної праці;
4. розвитку ринкової інфраструктури: транспорту, зв'язку, торгівлі, банківської справи, ринку цінних паперів тощо.

Особливу увагу швидкості обігу грошей надавала кількісна теорія грошей.

За своєю суттю кількісна теорія є теорією попиту на гроші, у якій головна увага приділяється визначенню чинників їх нагромадження. Найфундаментальнішим значенням у структурі аналізу чинників, що визначають параметри попиту на гроші, є аргументування прямої взаємозалежності між кількістю необхідних для обігу грошей (Мd) і швидкістю їх обігу (V), з одного боку, та абсолютним рівнем цін (P) і реальним обсягом виробництва (Y), з іншого. Ця залежність представлена формулою І. Фішера, зокрема його рівнянням обміну:

MV= PY

Перебудувавши це рівняння, отримуємо нову формулу, яка свідчить про те, що кількість грошей, необхідних для забезпечення обігу товарів і послуг, прямо пропорційна PY — нормальному обсягові виробництва (номінальним доходам) та обернено пропорційна V — швидкості обігу грошової одиниці:

Слід звернути увагу й на те, що рівняння І. Фішера близьке за формою до формули К. Маркса, яка розкриває зміст закону, що регулює кількісні параметри грошового обігу:

де: КГО — кількість грошей, необхідних для обігу;

ТЦ — сума цін товарів і послуг, що перебувають в обігу;

К — сума цін товарів, що їх продано в кредит;

П — платежі, що надійшли;

ВП — взаємні погашення платежів;

О — число обігів окремої грошової одиниці.

Як видно, і в рівнянні І. Фішера, і у формулі К. Маркса кількість грошей, необхідних для обігу, визначається ідентичним співвідношенням по суті тих самих параметрів. Однак у даному разі йдеться лише про формальну схожість формул. Річ у тому, що вони побудовані на різних методологічних засадах, тому їх ототожнення, яке часто допускається при здійсненні відповідних розрахунків, неприпустиме.

Необхідно врахувати і те, що зазначені формули, за загальним визнанням представників сучасних теорій грошей, є надто елементарними: на них спираються лише найзагальніші принципи визначення Md. Водночас формули не розкривають усієї розмаїтості чинників, що впливають на динаміку показника Md (КГО). Тому безпосереднє використання їх при здійсненні розрахунків маси грошей, необхідних обігові, не завжди себе виправдовує.

Тому глибшим за змістом вважається кембриджське рівняння грошового обігу, яке розглядається теорією грошей як подальший розвиток рівняння обміну І. Фішера:

Md= kPY

Новим елементом у формулі є показник "k". Йдеться про кембриджський коефіцієнт, який визначається співвідношенням між номінальними доходами і тією часткою грошей, що становить касові залишки. Відповідно до цього кембриджський варіант визначення попиту на гроші (Md) отримав у монетарній теорії назву "теорії касових залишків" [13, c. 10-13].

Грошовий обіг здійснюється у двох формах: готівковий і безготівковий.

Готівковий грошовий обіг — це рух грошей у формі готівки: банкнот, розмінних монет і паперових грошей (казначейських квитків) у функції засобу обігу і в ряді випадків у функції платежу. Готівка грошової маси використовується:

1. для кругообігу товарів і послуг;
2. для розрахунків, що безпосередньо не пов'язані з рухом товарів і послуг, а саме:
3. розрахунків, пов'язаних із виплатою заробітної плати, премій, допомоги, пенсій;
4. із виплатами страхових відшкодувань за договорами страхування;
5. у випадках оплати цінних паперів і оплати доходів за ними;
6. у платежах населення за комунальні послуги тощо.

Готівковий грошовий обіг включає рух усієї готівково-грошової маси за певний період часу між населенням і юридичними особами, між фізичними особами, між юридичними особами, між громадянами і державою, між юридичними особами і державними органами.

Грошово-готівковий обіг здійснюється за допомогою таких видів грошей:

1) банкнот;

2) металевих монет;

3) різноманітних кредитних засобів: векселів, банківських векселів, чеків, кредитних карток. При цьому банківські квитки (банкноти) становлять абсолютну більшість (90%) готівкового обігу. Казначейські квитки як дрібнокупюрні грошові знаки там, де вони випускаються державою, сягають 5-7% і до 10%, а монети — 2-2.5%.

Емісію готівки, як правило, здійснює національний (центральний) банк. Від імені держави він випускає в обіг готівкові гроші і вилучає їх, якщо вони зносилися, а також замінює одні грошові знаки на інші.

Кількісне співвідношення між готівковою і безготівковою сферами грошового обігу постійно змінюється. Загалом, обмеження і витіснення готівкового грошового обігу відображає об'єктивний процес суспільного поступу. Він пояснюється двома причинами:

1. готівкові розрахунки надто дорого коштують, оскільки включають значні видатки на друкування грошових знаків та великі видатки на їх транспортування і зберігання;
2. готівкові розрахунки уповільнюють платіжний обіг і утруднюють контроль за ним з боку суспільства.

Скорочення готівкового обігу коригує і сучасна техніка. Електронні розрахунки і системи кореспондентських рахунків у банківській системі суттєво скорочують потреби в готівці. Їх замінюють безготівкові розрахунки у сферах торгівлі; банківського обслуговування вдома, грошових переказів за допомогою автоматичних розрахункових палат із використанням банкоматів-касирів, що працюють цілодобово.

Безготівкові розрахунки — це рух вартості без участі наявних готівкових грошей. Він здійснюється такими способами: 1) перерахуванням грошових коштів у кредитних закладах з одного рахунку на інший; 2) проведенням взаємного заліку вимог без використання готівки.

Розмір безготівкового обігу залежить від обсягу товарів і послуг у країні; рівня цін; податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що пов'язані з розподілом і перерозподілом ВВП через фінансову систему; розвитку кредитної системи і появи коштів клієнтів на рахунках у банках та інших фінансово-кредитних закладах.

Безготівковий обіг охоплює такі розрахунки:

• між підприємствами, організаціями і закладами різних форм власності, які мають рахунки в кредитних закладах;

• між юридичними і фізичними особами і кредитно-фінансовими закладами для отримання і повернення кредиту;

• між юридичними і фізичними особами у процесі виплат заробітної плати, доходів і повернення кредиту;

• між державним бюджетом і юридичними та фізичними особами щодо сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а також отримання бюджетних коштів.

Залежно від економічного змісту безготівкових розрахунків розрізняють безготівкові розрахунки за товарними операціями і за фінансовими зобов'язаннями. До першої групи відносять безготівкові розрахунки за товари і послуги та виконані роботи, а до другої — платежі до бюджету і позабюджетних фондів, погашення банківських позичок, оплату процентів за користування кредитом, розрахунки зі страховими компаніями.

До безготівкових розрахунків належать:

1) ведення банківських депозитів на рахунках клієнтів, використання яких здійснюється за допомогою чеків, жиронаказів, кредитних карток, електронних переказів;

2) використання векселів, сертифікатів, а в ряді країн та інших зобов'язань і вимог.

Безготівкові розрахунки мають надзвичайно важливе економічне значення: чим ширшого розмаху набувають безготівкові розрахунки, тим меншою стає потреба в готівкових коштах, тим швидше здійснюється кругообіг коштів та меншими є суспільні затрати обігу.

Між готівковим і безготівковим обігом існує тісний взаємозв'язок і взаємозалежність: гроші у процесі обслуговування реалізації товарів і обслуговування нетоварних розрахунків та платежів постійно переходять з однієї форми (готівки) в іншу (депозит у банку) і навпаки. При цьому надходження безготівкових коштів на рахунки в банку є обов'язковою умовою для видачі грошей готівкою. Тому безготівковий обіг є невіддільним від обігу готівкових коштів, а в сукупності вони утворюють єдиний грошовий обіг країни, у якому циркулюють однакові гроші одного найменування. Це означає помилковість спроб зробити роздільний обіг готівкової маси і безготівкового обігу, що практикувалися в економіці радянського типу. Вони лише підривали єдність грошового обігу, вносили в нього додаткову суперечність і призвели до нездатності підтримувати стабільність економіки і грошей.

Умови та закономірності підтримки грошового обігу визначаються взаємодією двох факторів: потребами господарства в грошах та фактичним надходженням грошей в обіг. Це головна умова стабільності грошової одиниці. Якщо в обігу більше грошей, ніж потребує господарство, то це призводить до знецінення грошей — зниження купівельної спроможності грошової одиниці [1, c. 32-34].

3. Грошовий обіг в Україні в період переходу до ринкової економіки

Сучасний стан економічної ситуації в Україні визначається процесами ринкової трансформації, що зумовлює складність та неоднозначність при формуванні економічної політики держави та обумовлюється відсутністю адекватної законодавчої, інституційної бази, факторами протистояння ринковим перетворенням окремих соціальних груп населення. Основною проблемою є вибір правильної економічної політики, яка б включала фіскальну та грошово-кредитну політику держави.

Політика фінансової стабілізації та запроваджена грошова реформа не можуть привести до корінних змін в економіці України, однак є їхньою об'єктивною умовою. Іншими складовими економічного зростання є: бюджетна реформа, реформа банківської системи, структурна перебудова економіки та приватизація, впровадження нової законодавчої бази й механізму її виконання, реформа соціальної сфери та низка інших.

Метою грошової реформи було розв'язання як суто технічних, так і загальноекономічних проблем.

Технічна сторона реформи — це, перш за все, обмін старих грошей на нові: "викреслення нулів", що ускладнювали підрахунки при обміні, підвищення якості нової валюти, її захист тощо.

Загальноекономічний бік даного процесу обумовлює надання національній валюті характеру грошей, що виконують у повному обсязі функції: міри вартості, засобу обігу та засобу заощадження. При цьому створюються умови для істотного зниження інфляції та зовнішньої стабілізації гривні.

Проведення монетарної політики НБУ протягом останніх років дало змогу відновити таку функцію гривні, як міра вартості. Сьогодні майже всі товари та послуги в Україні вимірюються в гривнях, а не в іноземній валюті.

Виконуючи функцію засобу обігу, гривня зараз стала майже єдиним засобом платежів як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Але для того, щоб гривня стала повноцінною національною валютою, необхідно, щоб вона набула повною мірою третьої функції грошей — засобу заощадження.

Цей процес вимагає подальших стабільних дій як НБУ, Уряду України, так і створення соціально-психологічного клімату навколо гривні. Це, своєю чергою, зумовлює вирішення таких проблем:

- після періоду гіперінфляції суб'єкти економічних відносин не мають повної довіри до подальших дій Уряду, НБУ та послідовності органів влади щодо курсу політики економічної та фінансової стабілізації у довгостроковому періоді;

- недостатній рівень розвитку банківської системи, що виражається в: низьких темпах реформування банківського сектору; затримці із запровадженням страхування банківських депозитів; кредитних та системних ризиках банківської системи, що не стимулюють зростання заощаджень навіть за умови реальних відсоткових ставок;

- високий рівень бартерних угод і високий ступінь взаємозаборгованості підприємств;

- недосконала податкова система та наявність великої частки тіньового сектору в економіці України.

Без "сильної", стабільної гривні та ефективної банківської системи неможливі кардинальні зміни в економіці та її зростання [14, c. 5-7].

Грошову реформу в Україні з метою впровадження гривні визначили нормативно-правові акти, спрямовані на стабілізацію грошового ринку, створення необхідних умов напередодні реформ.

Якщо судити зі змісту нормативно-правових актів (Указ Президента, відповідні постанови Кабінету Міністрів та Національного банку), то від 1 до 16 вересня 1996 р. в Україні було проведено грошову реформу. Проте слід нагадати, що 7 листопада 1992 р. було видано Указ Президента "Про реформу грошової системи України", яким у сферу безготівкового обігу запроваджувався купоно-карбованець замість рубля та започатковувався вихід України з рубльової зони. Але це було лише продовженням процесу реформування грошової системи, що розпочався у січні того ж року випуском у готівковий обіг тимчасової валюти — купоно-карбованців багаторазового використання. І хоча цей захід не називався на той час грошовою реформою, за своєю сутністю це був перший крок на шляху реформування попередньої грошової системи та розбудови нової.

Якщо керуватися формально-правовим підходом, то можна визнати, що проведено дві реформи: у листопаді 1992 р. та вересні 1996 р. Якщо виходити із сутності та внутрішньої логіки проведених заходів, то слід визнати, що проведено одну грошову реформу, що тривала майже п'ять років. Вона включала три внутрішньо взаємопов'язані заходи:

1. випуск у готівковий обіг тимчасової перехідної валюти — купоно-карбованця (січень 1992 р.);

2. випуск цієї валюти в безготівковий обіг (листопад 1992 р.);

3. випуск у загальний обіг постійної національної валюти — гривні замість тимчасової — купоно-карбованця (вересень 1996 р.).

Усі вказані заходи можна розглядати як послідовні етапи єдиного процесу, останній, третій етап став завершальним. У результаті цього Україна отримала остаточно сформовану грошову систему з постійною національною валютою.

На початковому етапі свого функціонування гривня потребує додаткової підтримки своєї сталості. Це, перш за все, зумовлюється соціально-економічною ситуацією в країні. Тому, на нашу думку, головним чинником, який стабілізуватиме гривню, є покращення загальноекономічної ситуації, зростання темпів виробництва та інших макроекономічних показників. З іншого боку, стабілізація фінансового та грошового ринку, його регулювання й управління ним є одним із головних важелів впливу на макроекономічну ситуацію у цілому.

Перед економікою України стоїть низка кардинальних питань, вирішення яких залежить від ефективності ринкових реформ і стабільності національної валюти. Це, перш за все:

- завершення приватизаційних процесів і приватизація землі;

- стабілізація податкової політики;

- розвиток фінансового ринку з вільним доступом на нього широких верств населення;

- зміцнення банківської системи;

- скорочення дефіциту Державного бюджету та платіжного балансу;

- стимулювання експорту;

- залучення прямих іноземних інвестицій;

- легалізація і контроль за тіньовою економікою;

- заборона бартеру.

Одним із центральних є питання подолання дефіциту Державного бюджету. Але ця проблема найтісніше пов'язана з чинним механізмом оподаткування, його впливом на стимулювання обсягів виробництва й інші макроекономічні показники. Аналізуючи згадані показники в 1997 р., ми бачимо: ситуація 1997 р. засвідчила неможливість збирання більшої кількості податків, ніж здатна дати економіка. Недостатньо врегульовані пропорції розподілу податків між бюджетами різних рівнів дали надходження, відповідно до плану: до державного бюджету — 70%, до місцевих — 113,5, виконання показників зведеного бюджету — 84,6%. Дефіцит бюджету на кінець року становив близько 5,8% від розміру річного ВВП. Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України" на 1998 р. встановлено граничний розмір дефіциту Державного бюджету у сумі 3 380 723 тис. грн., що розрахунково становить 3,3% ВВП і 13,8% видатків Державного бюджету.

Підсумовуючи сказане вище, можна визначити основні заходи підтримки стабільності гривні:

• розвиток фінансового ринку, перш за все вторинного, створення умов для залучення до нього найширших верств населення та суб'єктів підприємницької діяльності;
• повна заборона надання кредитів Національним банком для покриття дефіциту Державного бюджету;
• суворе обмеження, а потім і повна заборона бартеру в усіх сферах господарської діяльності, у тому числі зовнішньоекономічній;
• заборона НБУ кредитування нерентабельних проектів та тих, що не відповідають структурній перебудові економіки;
• вдосконалення законодавчої бази, що регламентує введення в обіг недержавних платіжних інструментів (чеки, векселі);
• реструктуризація та контроль надходжень і витрат Державного бюджету з метою ефективнішого використання коштів, насамперед для своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, компенсацій та інших соціальних програм.

Грошовий обіг ділиться на дві взаємопов'язані частини: сферу безготівкового обігу; сферу готівкового обігу. Готівка, як правило, використовується при виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій, а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщенні коштів у банківських внесках тощо. У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки в банках [23, c. 95-97].

Висновки

Таким чином, грошовий оборот є складовою частиною платіжного обороту, тобто процесу безперервного руху засобів платежу в країні. Грошовий оборот включає в себе грошовий обіг. Обіг грошових знаків передбачає їх постійний перехід від одних фізичних чи юридичних осіб до інших. Безготівкові грошові знаки не перебувають в обігу, тому що кожна нова угода вимагає нового запису на банківських рахунках. Поняття "грошовий обіг" відноситься тільки до частини грошового обороту — готівково-грошового обороту.

На підставі багатоетапного аналізу визначено методологічні засади дослідження грошового обігу, причини його дестабілізації за сучасних умов та обґрунтовано необхідність його регулювання в межах монетарної політики в контексті з іншими заходами державного регулювання економіки. Узагальнено та систематизовано теоретичні концепції регулювання грошового обігу та досліджено систему цілей та інструментів монетарної політики держави, зарубіжний досвід її реалізації. Показано особливості інфляційних процесів і сучасної макроекономічної ситуації в Україні. Проаналізовано проблеми функціонування Національного банку та вітчизняної банківської системи у процесі розв'язання завдань регулювання грошового обігу. Розкрито основні напрямки адаптації варіантів монетарної політики до умов сучасної України. Показано еволюцію вітчизняної монетарної політики, її концептуальні засади, цілі та інструменти за сучасних умов, особливості реалізації кредитної та валютної складових.

Грошовий оборот складається з окремих каналів руху грошей між:

· центральним банком країни і комерційними банками;

· комерційними банками;

· підприємствами і організаціями;

· банками і господарюючими суб'єктами;

· господарюючими суб'єктами і населенням;

· фінансовими інститутами і населенням.

На швидкість обігу грошей впливають загальноекономічні фактори, тобто циклічний розвиток виробництва, темпи його зростання, рух цін, а також грошові (монетарні) фактори, тобто структура платіжного обороту (співвідношення готівкових і безготівкових грошей), розвиток кредитних операцій і взаємних розрахунків, рівень процентних ставок за кредит на грошовому ринку, а також впровадження комп'ютерів для операцій у кредитних установах і використання електронних грошей у розрахунках. Крім цих загальних факторів, швидкість обігу грошей залежить від періодичності виплати доходів, рівномірності витрат населенням своїх коштів, рівня заощадження і накопичення.

Список використаної літератури

1. Анулова Г. Денежно-кредитное регулирование: опыт развивающихся стран: монографія/ Г. Н. Анулова. - М.: Финансы и статистика, 1992. - 223 с.
2. Бендесюк І. Про порядок обігу готівки в Україні //Вісник податкової служби України. - 1999. - № 13. - C. 12-18
3. Ващенко І. Рух грошових потоків у державі як об'єкт моніторингу, аналізу та контролю //Банківська справа. - 2003. - № 6. - C. 48-55
4. Войтюк Д. Грошові потоки: класифікація та вплив на грошову масу і грошову базу //Економіка України. - 1999. - № 5. - C. 22-29
5. Готівка: Готівковий обіг: Консультація //Галицькі контракти. - 1999. - № 12: Документи для роботи. - C. 58-63
6. Гроші в Україні: Факти і документи/ НАН України. Ін-т історії України, Нац. банк України, Центр. держ. архів вищих органів влади і управління України; Авт. колект.: М.Дмитрієнко (керівн.) та ін.; Редкол.: Я.Ісаєвич, І.Курбас, В.Смолій та ін. - К.: Фірма "ARC-Ukraine", 1998. - 453 с.
7. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях: Навчальний посібник/ М-во освіти України, Тернопіль. академ. нар. госп., НБУ, ЛБК; За ред. Б.Л.Луціва. - Тернопіль; К.: Карт-бланш, 2000. - 225 с.
8. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський. - К.: Дакор, 2003, 2005: ВИРА-Р. - 527 с.
9. Дорофєєва Н. Організація готівкового обігу в Україні //Вісник Національного банку України. - 2007. - № 6. - C. 4-5
10. Злупко С. Внесок українських економістів у розвиток теорії грошей, грошового обігу і фінансів //Фінанси України. - 2001. - № 8. - C. 31-49
11. Кеннеді М. Гроші без відсотків й інфляції: Як створити засіб обміну корисний для кожного/ Маргріт Кеннеді. - К.: МАУП, 2006. - 79 с.
12. Климчук С.В. Напрями оцінки руху грошових потоків як визначальної компоненти фінансової стійкості //Економіка АПК. - 2006. - № 9. - С.52-58.
13. Ковальчук Т. Теорія грошового обігу і сучасний монетаризм //Банківська справа. - 1998. - № 5. - C. 3-14
14. Кулицький С. Грошовий обіг як комунікативний процес //Фінанси України. - 2003. - № 8. - С.3-12
15. Лагутін В. Гроші та грошовий обіг: Навчальний посібник/ Василь Лагутін. - К.: Знання, 2002. - 199 с.
16. Мельник О. Інфляція: Теорія і практика регулювання: Монографія/ Олексій Михайлович Мельник; Київський нац. економ. ун-т, Науково-дослідний фінансовий ін-т при М-ві фінансів України. - К.: Знання, 1999. - 291 с.
17. Нікіфорова В. Система регулювання грошового обігу //Фінанси України. - 2001. - № 12. - C. 28-37
18. Павлишенко М. Суть єдності товарного і грошового обігу //Економіка України. - 2004. - № 9. - С.61-71
19. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. - К.: Кондор, 2006. - 405 с.
20. Прісняков В. Рівняння грошового обігу для реальної економіки //Фінанси України. - 2002. - № 6. - C. 48-52
21. Фільштейн Л. Грошовий обіг та кредит: монографія/ Леонід Фільштейн. - Кіровоград: Центрально-Українське вид-во, 1995. - 61 с.
22. Шваб А. Вплив внутрішнього кругообігу коштів на їх ефективне використання //Економіка АПК. - 2002. - № 10. - С.82-85
23. Яценко В. М. Грошовий обіг у відкритій економіці //Фінанси України. - 2006. - № 4. - С.92-98