Основи економічної теорії

1. Роль і завдання економічної теорії.

2. Товар як ключова категорія товарного виробництва.

3. Капітал: його сутність та оборот.

4. Монополія: поняття, різновиди, фінансовий капітал.

Перелік джерел.

1. Роль і завдання економічної теорії

Економічна теорія, як і кожна наука, виконує теоретико-пізнавальну функцію, що полягає у з'ясуванні закономірностей, процесів та явищ економічного життя суспільства.

Сьогодні особливої ваги набуває впровадження інноваційних форм економічної діяльності, які передбачають не лише дематеріалізацію та мініатюризацію виробництва, а й формування ноосферно-космічної економіки (від грец. noos — розум). Така економіка спиратиметься головним чином на інтелектуальний потенціал людини та означатиме тісну інтеграцію національних господарств у єдину систему міжнародного поділу праці. У цих умовах пріоритетними стають загальнопланетарне мислення, загальнолюдські цінності та інтереси під час розв'язання будь-яких питань.

Водночас не варто переоцінювати загальний процес транснаціоналізації виробничих сил і відносин. У країнах із ринковою економікою, що розвиваються, а також у державах перехідного типу національні чинники ще тривалий час домінуватимуть над інтернаціональними.

Окреслення контурів нової парадигми економічної теорії можливе не лише через глибоке дослідження ключових тенденцій, законів і закономірностей глобального економічного розвитку, а й через прагматичне узгодження суперечливої системи економічних інтересів різних країн, міждержавних об'єднань, підприємств та організацій. Це зумовлює потребу пошуку окремими державами й регіонами оптимального поєднання різних форм власності, що має базуватися на економічних (а не ідеолого-політичних) засадах і регулюватися передусім економічними законами та господарською доцільністю. Отже, економічна теорія не може обмежуватися лише констатацією фактів чи описом економічних закономірностей. Теоретико-пізнавальну функцію має доповнювати практична.

Одним із принципів реалізації практичної функції є цілісне бачення економічних процесів. Наприклад, неможливо розв'язати проблему реформування цін без визначення підходів до побудови банківської системи, організації бюджету, податкової політики, рівня монополізації господарства тощо [7, c. 21-23].

Важливим принципом розробки практичних рекомендацій на основі економічного аналізу є врахування не лише економічних, а й соціокультурних чинників суспільного розвитку. Можна, скажімо, на глобальному рівні високопрофесійно дослідити такі серйозні проблеми людства, як обмеженість ресурсів чи посилення нерівності умов життя в країнах з інертними економічними системами. Відомо, що у спробах стимулювати виробництво та досягти соціально-економічного прогресу людину часто розглядають переважно як гомоекономікус (економічну людину). Однак не можна ігнорувати традиційні структури потреб, системи ціннісних орієнтацій, ставлення до чужого та власного багатства — тобто те, що визначає тип економічної культури та економічної психології в окремих країнах.

Якщо теоретико-пізнавальна функція економічної теорії зосереджена на розробці методологічних підходів і принципів аналізу соціально орієнтованої ринкової економіки, розгортанні фундаментальних досліджень механізмів господарювання, соціоекологоекономічної культури розвитку, то практична функція (на сучасному етапі розвитку Української держави) спрямована на створення національних банків економічної, соціальної та екологічної інформації, організацію дослідницьких центрів, що забезпечують складання ефективних програм розвитку окремих областей (регіонів) країни, обробку інформації, експертизу рішень, які приймаються.

Із теоретико-пізнавальною функцією пов'язана не лише практична, а й виховна функція економічної теорії. Її реалізація в широкому розумінні ґрунтується на необхідності переходу від адміністративно організованого суспільства до цивілізованого, економічно організованого, що базується на консенсусі та гармонізації інтересів різних соціальних, національних, територіально-економічних утворень.

Змістом виховної функції є формування економічної психології кожної людини, соціальної чи професійної групи. З цього погляду виховна функція тісніше пов'язана з практичною, ніж із теоретико-пізнавальною. Іншими словами, практична функція опосередковує зв'язок між теоретико-пізнавальною та виховною функціями економічної теорії. Досвід розвинених суспільств показує, що основою консенсусу інтересів і цінностей не лише великих (впливових), а й малих (не завжди інертних) соціальних груп, життєздатності саморегульованої системи є вартісні відносини, які відображають і поєднують соціальні, економічні та політичні інтереси різних самодіяльних груп. Розкриття змісту виховної функції можливе на основі вивчення економічної поведінки людей (чи їхніх фахових груп) та чинників, що її визначають. Вони охоплюють мотивацію, спрямовану на примноження достатку (зокрема й підвищення кваліфікації), мислення, яке відображає економічні зв'язки та стосунки між суб'єктами, а також вчинки, що ґрунтуються як на традиціях, так і на спеціальних знаннях.

Особливість ситуації, що склалася сьогодні в Українській державі, полягає в тому, що певні соціальні групи опановують ефективну економічну поведінку значно швидше за інших і завдяки цьому виходять на оперативний економічний простір. За таких обставин постає питання про порівняння соціального ефекту, який дає група, що вийшла вперед, із тими соціальними та економічними перевагами, які вона отримує. Оволодіння економічною теорією є передумовою підвищення соціальної активності різних груп суспільства, свідомого господарювання, опанування сучасним економічним мисленням [13, c. 34-35].

2. Товар як ключова категорія товарного виробництва

Товар — це продукт праці, що має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюватися на інші блага в певних пропорціях. Отже, йому притаманні споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, зокрема й послуга.

Споживна вартість товару — це його здатність задовольняти потреби людини. Наприклад, хліб, м'ясо, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі; костюм, плаття — потребу в одязі; верстат, нафто-, газопровід, виробничі споруди тощо — потребу в засобах виробництва. Отже, матеріальні блага і послуги задовольняють ті чи інші потреби як предмети особистого споживання або як засоби виробництва.

Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення споживних вартостей. Якщо не брати до уваги ті конкретні економічні форми, в яких за певних умов виступають продукти праці, то багатство суспільства завжди складається із споживних вартостей. Споживна вартість продукту праці безпосередньо не виражає суспільних відносин, але має історичний характер, оскільки її роль та значення змінюються залежно від змін у суспільстві. Якщо благо створюється виробником для особистого споживання, то воно має споживну вартість для самого виробника. Якщо ж внаслідок суспільного поділу праці продукт (послуга) призначається для когось іншого, то він є суспільною споживною вартістю. В умовах товарного виробництва споживна вартість — це здатність товару задовольняти потреби не самого виробника, а покупців.

Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (тобто без спеціальної кваліфікації), посильної кожному здоровому члену суспільства на даному етапі розвитку. Складна праця — кваліфікована, вона вимагає попередньої підготовки виробника. За одиницю складної праці створюється більша вартість, ніж за одиницю простої. Складна праця зводиться до простої (редукція праці) через ринкові відносини [1, c. 131-133].

У цілому величина вартості товару значною мірою визначається суспільно необхідними витратами праці, а також його корисністю.

Як бачимо з викладеного, обидві властивості товару — споживча вартість і вартість — тісно взаємопов'язані й впливають одна на одну. Ця взаємопов'язаність знаходить свій вияв у такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільно необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого — індивідуальним сприйняттям кожним покупцем його споживної вартості. Звідси категорія цінності поєднує в собі як об'єктивне, так і суб'єктивне сприйняття товару покупцем. Через цю категорію відбувається поєднання різноманітних теоретичних підходів до визначення ціни товару як грошового вираження, насамперед його вартості, а також споживної вартості.

Виготовлення тих чи інших товарів — особиста справа кожного товаровиробника. Його конкретна праця виступає безпосередньо як приватна праця. Водночас суспільний поділ праці пов'язує між собою окремих товаровиробників — власників знарядь, предметів і продуктів праці, які фактично працюють один на одного. Тому їх праця виступає й як суспільна праця. В результаті виникає і розвивається суперечність між приватною і суспільною працею. Суть її полягає в тому, що лише на ринку, в процесі обміну товарів і ринкової конкуренції, виявляється суспільний характер втіленої в них праці, залежність учасників обміну один від одного. На ринку відбувається процес суспільного обліку праці [9, c. 104-106].

3. Капітал: його сутність та оборот

Капітал — це економічна категорія, відома з давніх часів, але в умовах ринкових відносин вона набула нового змісту. Як головна економічна база створення і розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу.

Капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які інвестуються у формування його активів.

Основною метою формування капіталу підприємства є задоволення потреби у придбанні необхідних активів і оптимізація його структури з позицій забезпечення умов ефективного використання.

Таким чином, з урахуванням цієї мети процес формування капіталу підприємства базується на таких принципах:

• врахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства;
• забезпечення відповідності обсягу капіталу, який залучається, до обсягу активів підприємства, що формуються;
• забезпечення оптимальності структури капіталу з позицій ефективного його функціонування;
• забезпечення мінімізації затрат щодо формування капіталу з різних джерел;
• забезпечення високоефективного використання капіталу у процесі господарської діяльності.

Загальне поняття «капітал» конкретизується у багатьох формах: продуктивний, торговельний, грошовий, індивідуальний, акціонерний, основний, оборотний, міжнародний та ін. Тому капітал розгортається в систему капіталістичних виробничих відносин.

До цієї системи не належать дрібнотоварний сектор економіки (дрібні фермери, ремісники, торговці), в якому не експлуатується наймана праця, та викуплені трудовими колективами народні підприємства. Таких підприємств у США близько 11 тис., а кількість зайнятих на них — близько 10 млн чол.

Процес формування капіталістичних виробничих відносин значною мірою відбувається і в Україні. Персоніфікаторами капіталу є власники комерційних банків, велика кількість директорів підприємств (які здійснили так звану «прихватизацію» немалої частки державної власності), ділки тіньової економіки, мафіозні структури [5, c. 84-86].

Складові капіталу, які йдуть на організацію виробництва, відіграють неоднакову роль у створенні вартості та додаткової вартості. Витрати капіталіста на придбання засобів виробництва є незмінними й переносяться конкретною працею на новостворений продукт. К. Маркс назвав їх постійним капіталом і позначив буквою с (від початкової букви латинського слова constant — постійний). Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, є фактором виробництва, споживання вартостей, але не бере участі в процесі збільшення вартостей.

У процесі виробничого використання функціонування капіталу підприємства характеризується постійним кругообігом. У процесі кругообігу капітал підприємства проходить три стадії (рис. 1).

На першій стадії капітал у грошовій формі інвестується в операційні активи (оборотні та позаоборотні), перетворюючись у виробничу форму.

На другій стадії виробничий капітал у процесі виробництва продукції перетворюється в товарну форму, включаючи і форму виробничих послуг.

На третій стадії товарний капітал, у міру реалізації виробничих товарів і послуг, перетворюється в грошовий капітал.

Середня тривалість обороту капіталу підприємства характеризується терміном його обороту в днях (місяцях, роках) [11, c. 76-77].

4. Монополія: поняття, різновиди, фінансовий капітал

Монополія — це окремі крупні підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес ціноутворення і отримують більш високі (монопольні) прибутки.

Що ж являють собою різноманітні монополістичні утворення? У вузькому розумінні монополія означає виключне право на володіння будь-чим або на здійснення якихось заходів. В економічній теорії під монополією розуміють велике підприємство, фірму або об'єднання (спілку), що концентрують значну частину виробництва і збуту певного виду продукції, пануючи на ринку з метою одержання монопольного прибутку. Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін і, як результат, отримують більш високі (монопольні) прибутки. Отже, найбільш визначальним критерієм монопольного утворення є панування на ринку (проте тут слід звернути увагу: як для контролю над акціонерним товариством потрібно зосередити в одних руках 20, а інколи й 10% акцій, і цього буде достатньо, так і для панування на ринку одному великому підприємству буде достатнім виробляти 10-20% продукції. У світовій же практиці монополією вважається зосередження в одних руках 30% ринку). Таке домінування дає змогу підприємцю самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару [9, с. 68].

Взагалі монопольного становища бажають досягти кожен підприємець чи підприємство. Це дозволило б їм уникнути цілого ряду проблем та небезпек, пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Шляхом концентрації у своїх руках переважної більшості виробництва, маючи так звану господарську владу, такі підприємства в змозі нав'язувати іншим суб'єктам ринкових відносин свою волю. По суті справи, це можна вважати підкоренням інтересів суспільства власним інтересам фірми.

Існують різні види монополій, які можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної.

Природна монополія виникла внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або декількома фірмами. В її основі лежать особливості технології виробництва та обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана. Прикладом можуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт і т.д. Уявімо на хвилинку, що б було, якби наше суспільство обслуговувала більш ніж одна електрична компанія. Тоді кожен споживач повинен був би мати власну лінію напруги, технічне забезпечення, трансформатор і т. ін. Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава. Заборона або розукрупнення таких монополій є справою економічно недоцільною.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання одній або декільком фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності.

З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним главкам, міністерствам, асоціаціям. В цьому випадку, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт і між ними немає конкуренції.

Таким чином, адміністративна монополія, що виникає в неринковому середовищі, має набагато більше монопольної влади, аніж економічна, про яку буде вестися далі.

Економічна монополія є найпоширенішою. Саме її при розгляді проблеми монополізму найбільше торкаються в економічній літературі. Про неї головним чином буде вестися мова далі. Її поява зумовлена економічними причинами, вона виростає на базі закономірностей господарського розвитку. Ці причини пов'язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва.

Сучасна теорія виділяє три типи монополії: 1) монополія окремого підприємства; 2) монополія як змова; 3) монополія, що базується на диференціації продукту [13, c. 152-154].

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник / Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / Степан Дзюбик, Ольга Ривак. — К.: Знання, 2006. — 481 с.

3. Дратвер Б. Економічна теорія: Навчальний посібник / Борис Дратвер, Наталія Пасічник; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В. К. Винниченка. — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. — 256 с.

4. Економічна теорія: Підручник / В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.

5. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В. Д. Базилевича. — 3-тє вид., доп. і перероб. — К.: Знання-Прес, 2004. — 615 с.

6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В. Д. Базилевича. — 6-те вид., доп. і перероб. — К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с.

7. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник / Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук; Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. — К.: Атіка, 2001. — 343 с.

8. Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій / Богдан Лановик, Микола Лазарович. — 6-те вид., стереотип. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.

9. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 624 с.

10. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г. Н. Климко. — 5-те вид., виправлене. — К.: Знання-Прес, 2004. — 614 с.

11. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / В. О. Білик, О. І. Гойчук, М. М. Гузик та ін.; За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. — К.: Інститут аграрної економіки, 1999. — 466 с.

12. Основи економічної теорії: Навч. посібник / Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

13. Основи економічної теорії: Підручник / В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко та ін.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2005. — 510 с.

14. Предборський В. А. Економічна теорія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. — К.: Кондор, 2003. — 491 с.

15. Рудавка С. І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид., перероб. і доп. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.

16. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП. — К.: МАУП, 2005. — 323 с.