Основні засоби підприємства

Вступ

Бухгалтерський облік є системою, що впорядковано фіксує, реєструє та узагальнює відомості про активи, зобов'язання та їхній рух через суцільне, безперервне й документальне відображення всіх операцій господарської діяльності. Він виступає ключовим інструментом управління економічними процесами, забезпечуючи контроль над різними аспектами роботи суб'єктів господарювання. Перехід України до ринкових відносин, поява нових бізнес-структур із різними формами власності та активізація міжнародної співпраці вимагають удосконалення облікових практик із використанням найкращих вітчизняних та іноземних напрацювань.

У цій роботі розглядаються зарубіжні підходи до організації та методології бухгалтерського обліку.

Методологічні засади відображення інформації про основні засоби у фінансовій звітності підприємств різних форм власності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби».

Згідно з цим стандартом, основні засоби — це матеріальні активи, що утримуються підприємством для використання у виробництві, наданні послуг, здачі в оренду або для адміністративних цілей, із очікуваним строком корисної експлуатації понад один рік (або довше за операційний цикл).

1. Критерії визнання основних засобів

Актив визнається об'єктом основних засобів, якщо існує ймовірність отримання майбутніх економічних вигод від його використання, а його вартість можна достовірно оцінити.

Для належної організації обліку важливо застосовувати єдині підходи до оцінки. Виділяють такі види вартості: первинну, залишкову, відновну та ліквідаційну.

У бухгалтерському обліку основні засоби відображаються за первинною вартістю, яка включає фактичні витрати на придбання, спорудження чи виготовлення, а також витрати на доставку, монтаж, страхування під час транспортування, державну реєстрацію та інші витрати, що формують собівартість об'єкта на момент введення в експлуатацію.

Відповідно до П(С)БО 7, до первинної вартості придбаних або створених основних засобів включаються:

• кошти, сплачені постачальнику згідно з договором;
• оплата робіт стороннім організаціям за договорами будівельного підряду;
• реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, пов'язані з отриманням прав на об'єкт;
• мито, податки та інші обов'язкові платежі, що не відшкодовуються підприємству;
• винагороди посередницьким організаціям;
• витрати на страхування ризиків, пов'язаних із доставкою;
• витрати на встановлення, монтаж та налагодження;
• адміністративні та інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням і приведенням об'єкта до робочого стану [4, c. 92-93].

Якщо основні засоби отримані в результаті бартеру, їх оцінка залежить від того, чи є активи подібними.

Подібними вважаються об'єкти, що виконують однакові функції та мають рівну вартість.

При обміні на подібний актив первинна вартість отриманого об'єкта дорівнює залишковій вартості переданого. Якщо ж залишкова вартість перевищує справедливу, об'єкт оприбутковується за справедливою вартістю, а різниця відноситься на витрати звітного періоду.

У разі обміну на неподібний актив, отриманий об'єкт оцінюється за справедливою вартістю переданого, скоригованою на суму доплати.

Безоплатно отримані основні засоби, а також активи, отримані в результаті об'єднання підприємств, оцінюються за справедливою вартістю на дату отримання.

Справедлива вартість — це сума, за якою актив може бути обміняний в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Основні засоби, внесені до статутного капіталу, оцінюються за справедливою вартістю, узгодженою засновниками.

Первинна вартість може змінюватися лише у випадках:

• реконструкції, добудови, дообладнання чи технічного переозброєння;
• переоцінки балансової вартості;
• часткової ліквідації об'єктів.

Залишкова вартість — це первинна вартість за вирахуванням накопиченого зносу, що відображає реальну цінність активу на звітну дату.

Відновна вартість — це вартість відтворення об'єкта в сучасних умовах за поточними цінами та тарифами. Цей показник важливий для планування капітальних інвестицій.

Ліквідаційна вартість — це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації об'єкта після завершення строку його корисного використання, за вирахуванням витрат на ліквідацію. Строк корисного використання визначається як очікуваний період експлуатації або обсяг продукції, який планується отримати [2, c. 243-245].

Для організації обліку основні засоби класифікують за такими ознаками:

1. Функціональне призначення — виробничі будівлі, склади, обладнання, транспорт тощо.

2. Строк служби, що впливає на розмір амортизаційних відрахувань.

3. Місцезнаходження — цехи, відділи, підрозділи.

4. Фізичні характеристики обладнання.

У західних країнах аналітичний облік основних засобів зазвичай ведеться за групами:

— земельні ділянки;

— будівлі та споруди;

— машини й обладнання;

— автоматизоване обладнання;

— офісне обладнання.

Для кожної групи передбачено окремий синтетичний рахунок.

Облік основних засобів на Заході ведеться пооб'єктно, як і в Україні.

Переміщення або ліквідація майна потребує письмового дозволу відповідальних осіб. Процедура ліквідації оформлюється балансом на списання, де зазначаються ціна придбання, нарахований знос та залишкова вартість. Після ліквідації складається звіт із переліком отриманих матеріалів та ступенем їх придатності. Результат ліквідації відноситься на фінансові результати поточного року.

Надходження основних засобів відображається записами:

Д-т рахунків «Будівлі», «Земля», «Машини і обладнання»; К-т рахунків до оплати або статутного фонду.

У США аналітичний облік ведеться у спеціальних регістрах — книзі основного капіталу, заводській книзі чи книзі майна. Обов'язковим первинним документом є інвентарна таблиця.

Деякі американські фірми орендують основні засоби, відносячи орендні платежі на собівартість продукції [3, c. 63-64].

2. Переоцінка основних засобів

При зміні бухгалтера новому фахівцю часто доводиться швидко оцінювати якість обліку та аналізувати залишки на рахунках.

Питання обліку основних засобів регулюються МСБО 16 «Основні засоби», а методи амортизації — МСБО 4 «Облік амортизації».

Первинна вартість включає всі витрати, пов'язані з доставкою, монтажем та запуском в експлуатацію: ціну придбання, транспортні витрати, страхування, монтажні роботи.

При придбанні в кредит відсотки не включаються у вартість активу, а визнаються поточними витратами. Виняток — відсотки за кредит на будівництво об'єкта, які капіталізуються.

За принципом відповідності витрати на придбання розподіляються на весь період експлуатації активу.

У зарубіжній практиці використовується поняття «паушальний платіж».

При купівлі групи довгострокових активів за спільною ціною загальна вартість розподіляється між об'єктами пропорційно їх справедливій ринковій вартості. Цей принцип застосовується також для товарно-матеріальних запасів.

Для визначення справедливої вартості можуть використовуватися страхові оцінки, податкова вартість або незалежна експертна оцінка.

Отже, паушальний платіж — це сума, сплачена за комплекс об'єктів без зазначення ціни кожного окремого активу [5, c. 121-122].

Порядок переоцінки визначається П(С)БО 7. Згідно з п. 16, підприємство може переоцінювати об'єкт, якщо його залишкова вартість суттєво відрізняється від справедливої на дату балансу. Конкретні критерії суттєвості стандартом не встановлені, тому підприємства визначають їх самостійно у наказі про облікову політику.

При переоцінці одного об'єкта необхідно переоцінювати всі активи групи, до якої він належить. Визначення групи наведено в МСБО 16 (п. 37): це активи, подібні за характером і способом використання.

Переоцінці не підлягають малоцінні необоротні активи та бібліотечні фонди, якщо їх амортизація нараховується методом 50% або 100% у місяці введення в експлуатацію.

Переоцінена первинна вартість і знос визначаються множенням відповідних показників на індекс переоцінки, який розраховується як відношення справедливої вартості до залишкової.

Якщо об'єкт повністю замортизований, його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості до первісної без зміни суми зносу.

Дані про зміни вартості та зносу заносяться до інвентарних карток (форма №03-6).

Сума першої дооцінки залишкової вартості відноситься до додаткового капіталу, а першої уцінки — до витрат звітного періоду. Подальші переоцінки мають особливості відображення.

Переоцінена первинна вартість і знос розраховуються як добуток відповідних показників на індекс переоцінки, що визначається діленням справедливої вартості на залишкову.

Дооцінка відображається за кредитом субрахунку «Дооцінка активів» рахунку «Додатковий капітал», а уцінка — за дебетом рахунку «Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій».

Якщо сума попередніх уцінок перевищує попередні дооцінки, при черговій дооцінці це перевищення включається до доходів звітного періоду (рахунок «Інші доходи від звичайної діяльності»), а різниця — до додаткового капіталу.

Перевищення попередніх дооцінок над уцінками при черговій уцінці спрямовується на зменшення додаткового капіталу, а різниця відноситься до витрат періоду.

При вибутті раніше переоцінених об'єктів перевищення дооцінок над уцінками включається до нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу.

Порядок відображення операцій з переоцінки наведено в [4, c. 84-85].

Висновки

Політичні та економічні зміни вимагають нових підходів до управління, що відповідають ринковим умовам. Ефективна робота неможлива без реформування системи обліку, контролю та аналізу. Якщо раніше облік лише відображав господарські процеси, то тепер він має підказувати шляхи підвищення ефективності та рентабельності. У ринкових умовах бухгалтерський облік виходить за межі простої реєстрації операцій.

У розвинених країнах діють різноманітні державні та громадські організації, які досліджують вимоги користувачів фінансової звітності. Це дозволяє приймати децентралізовані економічні рішення. Результати досліджень закріплюються у стандартах.

З 1973 року в рамках ООН працює Міжнародний комітет зі стандартів бухгалтерського обліку, який розробляє рекомендаційні стандарти для національних економік. Вивчення та впровадження міжнародного досвіду в Україні сприятиме переходу підприємств до ринкових принципів.

Аналіз зарубіжних систем обліку зумовлює переосмислення критеріїв формування облікової інформації, чіткішого визначення елементів фінансової звітності та встановлення взаємозв'язків між ними.

Список використаної літератури

1. Базась М. Основи бухгалтерського (фінансового) та внутрішньогосподарського (управлінського) обліку: Навчальний посібник/ Микола Базась, Євдокія Базась, Микола Матюха; Міжрегіональна академія управління персоналом. - К.: МАУП, 2006. - 182 с.

2. Бухгалтерский учет в зарубежных странах: Перевод с украинского/ Франц Бутынец, Ярослав Соколов, Дмитрий Панков, Людмила Горецкая. - Житомир: ЧП "Рута", 2002. - 659 с.

3. Лучко М. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник/ Михайло Лучко, Ірина Бенько. - К.: Знання, 2006. - 311 с.

4. Маляревський Ю. Облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник/ Юрій Маляревський, Ольга Фартушняк, Інна Пасічник; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. - Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. - 163 с.

5. Полякова Л. Основи обліку в зарубіжних країнах: Навчальний посібник/ Лариса Полякова, Володимир Мохняк; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - Львів: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2006. - 240 с.