Основні поняття та види етикету. Придворний, дипломатичний, військовий та загальногромадянський етикети

Вступ.

1. Поняття та сутність етикету.

2. Основні види етикету.

3. Поняття дипломатичного етикету.

4. Основи військового етикету.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Усталені моральні норми виникають унаслідок довготривалого процесу формування взаємин між людьми. Без їхнього дотримання неможливі політичні, економічні та культурні зв'язки, адже існування суспільства немислиме без взаємної поваги та свідомих самообмежень.

Термін "етикет" має французьке походження і позначає манеру поведінки. Він охоплює правила чемності та ввічливості, що визнані в суспільстві.

Сучасний етикет увібрав у себе традиції багатьох народів — від давніх часів до сьогодення. Ці правила поведінки здебільшого мають універсальний характер, оскільки їх дотримуються не лише в межах одного суспільства, а й представники різних соціально-політичних систем сучасного світу. Кожен народ доповнює етикет власними корективами, зумовленими суспільним устроєм, історичними особливостями, національними традиціями та звичаями.

Етикет сучасного суспільства — це насамперед форма взаємин людей у повсякденному житті. Він є своєрідною домовленістю між людьми про те, що вважається прийнятним і правильним у стосунках у конкретному історичному суспільстві. Його дотримання сприяє впорядкуванню людських взаємин.

Принципи та вимоги етикету є раціональними. Керуючись ними, людина навіть без знання конкретних правил у певних обставинах зможе зберегти належний рівень пристойності.

Прискорений розвиток сучасної цивілізації підтверджує актуальність усталених форм поведінки у спілкуванні. Такі норми існують для: а) спрощення взаємодії між соціальними суб'єктами; б) зниження зайвої емоційної напруги у стосунках; в) підтвердження наявності єдиного морального та смислового простору між учасниками соціальної комунікації, що забезпечує сам процес соціальної взаємодії.

Перехід від неусвідомлених форм поведінки до складніших, комплексних, що формуються за участю свідомості, відбувається в процесі розвитку людини від індивіда як номінального представника людського роду до особистості як значущої соціальної одиниці. Цей перехід потребує відповідного світогляду — цілісної системи понять та уявлень, що формує образ світу і зразки діяльності, необхідні для адаптації людини до середовища та організації поведінки. Такий процес переходу від невмотивованої поведінки до усвідомлення необхідності дотримання встановлених правил можна назвати переходом від природи до культури, від нерегламентованих форм міжособистісного спілкування до сталих, цивілізованих форм комунікаційної взаємодії.

Етикет є зовнішнім виявом норм і принципів моралі будь-якої історичної спільноти, підкреслюючи визнання людиною моралі як необхідної та особливої форми духовного єднання, що є безумовною основою співжиття як способу власне людського існування. У цьому контексті норми моралі виступають конкретними правилами поведінки, що визначають, як людина має поводитися щодо суспільства, колективу, інших людей; їх дотримання забезпечується силою суспільної думки та механізмом самооцінки. Принципи моралі є найзагальнішими вимогами до поведінки людини у ставленні до середовища та до себе, що визначають основну лінію її діяльності. Правила поведінки — це найелементарніші, конкретні вимоги до поведінки людини в конкретних умовах, що походять від норм і принципів моралі, і саме вони становлять основу етикету.

1. Поняття та сутність етикету

Великий тлумачний словник сучасної української мови визначає етикет як "установлені норми поведінки і правила ввічливості в якому-небудь товаристві".

Слово "етикет" близьке до слова "етикетка". Що їх поєднує? Вважається, що слово "етикет" має французьке походження і два значення: "ярлик" ("етикетка") та "церемоніал". Однак до французів це слово потрапило з голландської мови, де спочатку означало кілочок, до якого прив'язували папірець із назвою товару, а згодом — сам папірець із написом-етикеткою, яку ми й сьогодні бачимо на всіх товарах. На основі значення "напис" виникло вужче значення — "церемоніал", тобто правила поведінки.

Етикет — це насамперед норми відносин, негласні стандарти спілкування, прийняті людьми. Ці правила можуть відрізнятися в різних народів і національностей. Наприклад, у Росії плюнути в когось — вищий ступінь неповаги й навіть презирства, а в Індії плювок лікаря на пацієнта — це жест, що свідчить про прихильне ставлення лікаря до свого пацієнта.

Увічливість є однією з основ етикету. Культурна людина не допускає у своїй мові грубих, нецензурних виразів, стилістично неписьменних висловлювань, завжди послуговується "чарівними" словами "здрастуйте", "ласкаво просимо", "будьте люб'язні" тощо.

Важливим аспектом є вміння цікаво й зрозуміло висловлювати свої думки співрозмовнику. З такою людиною приємно спілкуватися, її критика сприймається не як повчання, а як добра порада.

Існує кілька видів етикету: діловий, придворний, столовий, військовий, мережний та інші. Усі вони охоплюють цілі сфери та зводи правил, які необхідно знати, якщо ви прагнете бути культурною людиною.

Знання етикету дозволяє будь-якій людині справити приємне враження на оточуючих. Етикет — це не просто умовність, а одна з необхідних складових життя будь-якої уважної й вихованої людини.

Виявляйте елементарний інтерес і повагу до різних, чужих для вас культур, будьте лояльні до їхнього мистецтва й самовираження, адже куди б ви не прямували, правила етикету скрізь будуть вам у пригоді.

Сьогодні, як відомо, важливість знання етикетних норм помітно знижується через стрімкий прогрес життя, але навіть тепер не варто забувати хоча б про елементарні правила або просто ставтеся до інших людей так, як би ви хотіли, щоб вони ставилися до вас [2, c. 21].

Етикет сучасного суспільства — це, головним чином, форма стосунків людей у повсякденному житті. Це своєрідний вид угоди між людьми про те, що прийняте і є правильним у стосунках у конкретно-історичному суспільстві. Його виконання сприяє нормалізації людських стосунків.

Людське життя та діяльність різноманітні й багатопланові, що зумовлено індивідуальністю кожної людини, яка творить власне життя. Тому, напевно, неможливо охопити правилами етикету всі види та умови людського життя. Однак усвідомлення типовості сфер суспільного життя та визначених ситуацій дало змогу виділити й згрупувати ці норми. Так, наприклад, існують правила поведінки в громадських місцях; службовий етикет; етикет знайомства, привітання, прощання; етикет різних видів спілкування; правила прийому, відвідування гостей, поведінки за столом; етикет стосунків між людьми різного віку, статі, соціального статусу, сімейний етикет. У кожній ситуації необхідно застосовувати певні норми і правила. Загалом етикет виправданий єдиним моральним змістом і своїм смислом.

Моральний зміст етикету зумовлений відповідністю та співвідношенням зовнішніх норм етикету й змісту моральної свідомості суспільства та особистості. Йдеться про те, що зовнішні правила поведінки і спілкування ґрунтуються насамперед на моральних принципах. Найважливішим із них є "золоте правило" моральності — поводитися з іншими так, як ти бажав би, щоб вони поводилися з тобою. Важливими принципами етикету є також пріоритет старшого, пріоритет жінки. Довершують етикет принцип гігієнічності та принцип естетичності [13, c. 32-35].

Ці принципи конкретизуються загальними вимогами етикету, що задають нормативний зразок поведінки людини. До провідних вимог належать ввічливість, коректність, тактовність, делікатність, скромність, точність і обов'язковість.

Ввічливість полягає у доброзичливості та привітності. Сервантес колись писав: "Нічого не коштує нам так дешево і не ціниться так дорого, як ввічливість". Вона справді відкриває серця людей для стосунків і спілкування. Привітний вираз обличчя, уважне, поважне, доброзичливе ставлення до людей забезпечують комфорт взаємних зв'язків, дають змогу запобігти конфліктам і привернути до себе співбесідника. Зовнішніми виявами ввічливості є посмішка на обличчі, слова подяки, вибачення чи прохання, небайдужі очі, прихильні жести і пози.

На жаль, не завжди маєш справу з людьми, що викликають поважне ставлення. Або інша ситуація: людина може бути чимось роздратована, засмучена, хвора. У подібних випадках на перший план має вийти коректність — уміння тримати себе в межах загальноприйнятих норм порядності в будь-яких ситуаціях. Грубість і нестриманість лише шкодять стосункам, роблять неможливим спілкування.

Тактовність — це почуття міри, якої необхідно дотримуватися в розмові, це вміння відчути межу, за яку не можна переступати у стосунках з людьми. Тактовна людина знає й відчуває, що, в який час, у якому місці можна сказати, зробити або не можна.

Увага до людини, вміння ставити себе на місце іншого мають виявлятися дуже обережно, ненав'язливо, тобто делікатно. Ці вимоги етикету дають змогу попередити незручні ситуації та досягти успіху навіть там, де не діє сила.

Важливою вимогою є скромність, тобто природність поведінки, що узгоджується з оточенням. Стримана, врівноважена поведінка є виявом уміння людини володіти собою, показником самоповаги та поважного ставлення до інших. Крім того, скромна людина завжди викликає в оточуючих почуття надійності, впевненості в людині та відповідну повагу.

Точність і обов'язковість як вимоги етикету вказують на пунктуальність, необхідність обов'язкового виконання обіцянок, зобов'язань, справи. Точність і обов'язковість є зовнішніми виявами таких рис особистості, як уміння аналізувати обставини, оцінювати свої вчинки, робити висновки, прогнозувати майбутні дії, визначати міру своїх можливостей, не давати зайвих обіцянок, дотримуватися свого слова.

Принципи та вимоги етикету раціональні. Керуючись ними, людина, навіть якщо не знає конкретних правил етикету за конкретних обставин, має змогу завжди залишитися на високому рівні загальної пристойності [10, c. 29-32].

Більшість правил дипломатичного, військового і загальногромадянського етикету тією чи іншою мірою збігаються. Відмінність між ними полягає в тому, що дотриманню правил етикету дипломатами надається більше значення, оскільки відступ від них чи порушення цих правил може завдати шкоди престижу країни чи її офіційним представникам і призвести до ускладнень у взаєминах держав.

У міру змін умов життя людства, зростання освіти й культури одні правила поведінки змінюються іншими. Те, що раніше вважалося непристойним, стає загальноприйнятим, і навпаки. Але вимоги етикету не є абсолютними: їх дотримання залежить від місця, часу й обставин. Поведінка, неприпустима в одному місці й за одних обставин, може бути доречною в іншому місці й за інших обставин.

Норми етикету, на відміну від норм моралі, є умовними, вони мають характер неписаної угоди про те, що в поведінці людей є загальноприйнятим, а що ні. Кожна культурна людина повинна не лише знати й дотримуватися основних норм етикету, а й розуміти необхідність певних правил і взаємин. Манери багато в чому відображають внутрішню культуру людини, її моральні й інтелектуальні якості. Уміння правильно поводитися в суспільстві має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактів, сприяє досягненню взаєморозуміння, створює гарні, стійкі взаємини.

Сучасний етикет регламентує поведінку людей у побуті, на службі, у громадських місцях і на вулиці, у гостях і на різного роду офіційних заходах — прийомах, церемоніях, переговорах.

Отже, етикет — дуже велика й важлива частина загальнолюдської культури, моралі, виробленої протягом багатьох століть життя всіма народами відповідно до їхніх уявлень про добро, справедливість, людяність — у галузі моральної культури, і про красу, порядок, благоустрій, побутову доцільність — у галузі культури матеріальної.

У питаннях загальногромадянського етикету значне місце посідає етикет ділового спілкування, а зокрема — етика прийому відвідувачів і підлеглих і бесіда з ними. Ділова етика формує не лише репутацію самого керівника, а й репутацію фірми в очах ділових партнерів і потенційних клієнтів [2, c. 41-43].

2. Основні види етикету

Розрізняють кілька видів етикету, основними з яких є:

• придворний етикет — строго регламентований порядок і форми обходження, установлені при дворах монархів;
• дипломатичний етикет — правила поведінки дипломатів та інших офіційних осіб при контактах один з одним на різних дипломатичних прийомах, візитах, переговорах;
• військовий етикет — звід загальноприйнятих в армії правил, норм і манер поведінки військовослужбовців у всіх сферах їхньої діяльності;
• загальногромадянський етикет — сукупність правил, традицій і умовностей, яких дотримуються громадяни при спілкуванні один з одним.

Більшість правил дипломатичного, військового і загальногромадянського етикету тією чи іншою мірою збігаються. Відмінність між ними полягає в тому, що дотриманню правил етикету дипломатами надається більше значення, оскільки відступ від них чи порушення цих правил може завдати шкоди престижу країни чи її офіційним представникам і призвести до ускладнень у взаєминах держав.

У міру змін умов життя людства, зростання освіти й культури одні правила поведінки змінюються іншими. Те, що раніше вважалося непристойним, стає загальноприйнятим, і навпаки. Але вимоги етикету не є абсолютними: їх дотримання залежить від місця, часу й обставин. Поведінка, неприпустима в одному місці й за одних обставин, може бути доречною в іншому місці й за інших обставин.

Норми етикету, на відміну від норм моралі, є умовними, вони мають характер неписаної угоди про те, що в поведінці людей є загальноприйнятим, а що ні. Кожна культурна людина повинна не лише знати й дотримуватися основних норм етикету, а й розуміти необхідність певних правил і взаємин. Манери багато в чому відображають внутрішню культуру людини, її моральні й інтелектуальні якості. Уміння правильно поводитися в суспільстві має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактів, сприяє досягненню взаєморозуміння, створює гарні, стійкі взаємини.

Сучасний етикет регламентує поведінку людей у побуті, на службі, у громадських місцях і на вулиці, у гостях і на різного роду офіційних заходах — прийомах, церемоніях, переговорах [3, c. 16-17].

Сучасний вітчизняний службовий етикет має інтернаціональні ознаки, оскільки його основи фактично були закладені в 1720 році "Генеральним регламентом" Петра I, у якому були запозичені зарубіжні ідеї.

Діловий етикет містить у собі дві групи правил:

• норми, що діють у сфері спілкування між рівними за статусом членами одного колективу (горизонтальні);
• настанови, що визначають характер контакту керівника і підлеглого (вертикальні).

Основні риси етикету відрізняються універсальністю, тобто є правилами ввічливості не лише в міжнародному спілкуванні, а й удома.

Але часом буває, що й добре вихована людина потрапляє в скрутне становище. Найчастіше це відбувається, коли необхідне знання правил міжнародного етикету. Спілкування представників різних країн, різних політичних поглядів, релігійних вірувань і обрядів, національних традицій і психології, укладів життя і культури потребує не лише знання іноземних мов, а й уміння поводитися природно, тактовно й достойно, що вкрай необхідно й важливо на зустрічах із людьми з інших країн. Таке вміння не приходить само собою. Цього варто вчитися все життя.

І де б ви не були, у якій би країні не знаходилися, господарі мають право очікувати від гостя уваги, інтересу до своєї країни, поваги до своїх звичаїв.

Раніше під словом "світ" розуміли інтелігентне, привілейоване й виховане товариство. "Світ" складався з людей, що відрізнялися своїм розумом, ученістю, яким-небудь талантом або хоча б своєю ввічливістю. Нині поняття "світ" відходить, але світські правила поведінки залишаються.

Отже, етикет — дуже велика й важлива частина загальнолюдської культури, моралі, виробленої протягом багатьох століть життя всіма народами відповідно до їхніх уявлень про добро, справедливість, людяність — у галузі моральної культури, і про красу, порядок, благоустрій, побутову доцільність — у галузі культури матеріальної [12, c. 21-22].

3. Поняття дипломатичного етикету

Етикет — зовнішня форма моральної сутності людини. Французьке слово "етикет" має в рідній мові два значення. Перше значення — це "ярлик", "етикетка", "товарний знак". Друге — "церемоніал", "етикет". Другого, сучасного змісту слово набуло у XVII столітті, за часів Людовіка XIV. Тоді для запрошення на придворні бали почали розсилати спеціальні картки, де були вказані час, місце, форма одягу, обов'язкові правила поведінки придворних на балу. Оскільки ці картки називалися "етикетками", самі правила стали називатися "етикетом". Розрізняють кілька видів етикету:

• придворний етикет — строго регламентований порядок і форми обходження, встановлені при дворах монархів;
• дипломатичний етикет — сукупність правил і норм поведінки дипломатів та офіційних осіб під час різних офіційних і неофіційних заходів;
• військовий етикет — звід загальноприйнятих в армії правил, норм, манер поведінки військовослужбовців в усіх сферах їхньої діяльності;
• світський етикет — сукупність правил і норм поведінки, які регламентують зовнішні прояви людських стосунків;
• діловий етикет — сукупність правил і норм поведінки, які регламентують відносини ділових людей.

Джерелом етикетних правил і норм є традиції, звичаї, більш або менш схожі в різних народів, які змінюються з плином часу або залежно від національного та релігійного укладу конкретного народу. В основі дипломатичного, світського й ділового етикету лежить давній принцип людських стосунків — взаємної поваги та взаємної ввічливості. Ввічливість була й залишається обов'язковою нормою всіх різновидів етикету. Маючи єдину основу, дипломатичний, світський та діловий етикет характеризуються наявністю аналогічних кінцевих цілей — забезпечувати панування гармонії в людських стосунках: діловий етикет — у робочих, професійних відносинах, світський етикет — у приватному житті, дипломатичний етикет — в офіційних і дипломатичних зносинах.

Норми і правила світського етикету, основою яких є лицарство, політес, враховують стать і вік осіб, при цьому звання й посади є відносними цінностями. Принципи й норми ділового етикету засновані на ієрархії та владі. При цьому посада та титул є абсолютними цінностями, на яких ґрунтується одне з основних правил ділового етикету — дотримання порядку першості (перевага старшинства). Стать у даному випадку не відіграє значної ролі.

Більшість правил і норм дипломатичного, ділового, світського етикетів тією чи іншою мірою збігаються. Відмінність між ними полягає в тому, що дотриманню правил етикету дипломатами надається більшого значення, оскільки відхід від них або їх порушення може завдати шкоди престижу країни або її офіційним представникам і призвести до ускладнень у взаємовідносинах держав. Таким чином, дипломатичний етикет менш гнучкий, ніж діловий або світський етикет, і більш консервативний [9, c. 38-40].

4. Основи військового етикету

Поняття "військовий етикет" нерозривно пов'язане з поняттями "військова честь" (вірність престолу й Батьківщині) і "честь мундира". Військовий дух, військова честь — сукупність усіх позитивних якостей, властивих людині у військовій формі: мужність і хоробрість, войовничість і шляхетність, дисципліна, свідомість свого обов'язку перед батьківщиною, самовідданість, віра у свої сили, витривалість у позбавленнях і стражданнях.

На відміну від поняття честі взагалі, військова честь — честь колективна (корпоративна), оскільки нею володіє не одна людина, а колектив — армія. Усім відомі й такі поняття, як честь полку, честь батареї, честь роти. У поняття військової честі в Росії входила виняткова вірність військовослужбовців престолу й батьківщині. У солдатах виховувався також принцип гуманності — почуття жалю до переможеного ворога.

Основні чесноти воїна виховувалися ще лицарським кодексом, що склався в раннє Середньовіччя. Наприкінці XVIII століття були створені "Загальні правила етикету" для кадетських корпусів, якими повинні були керуватися кадети й гардемарини. Не дивно, що російські офіцери завжди вважалися дуже галантними й вихованими, і їхня поведінка часто виграшно відрізнялася від поведінки цивільних. Першим кодексом радянської військової етики була книжка з 1918 року.

Навчання військовому етикету триває й у наші дні. Військовий керівник повинен мати незаперечний авторитет, особисту чарівність, правильну мову, уміння триматися, бути в гарній спортивній формі. Тому у військових училищах є такі предмети, як "Правильне поводження за столом", "Ораторська майстерність", "Танці", "Політінформація". Курсанти обов'язково повинні відвідувати театр, ходити в кіно, знайомитися з останніми новинами за допомогою преси. Знати психологію й педагогіку, щоб уміти звертатися із солдатами й молодшими за званням, оскільки відносини в армії багато в чому ґрунтуються на субординації [6, c. 54-55].

Базові поняття в етикеті — це ретельність, повага до старших за званням, дисциплінованість. Необхідні також точність, акуратність, такт і люб'язність. Така люб'язність не має нічого спільного з догідливістю, вона націлена на інтереси справи, оскільки в армії корпоративна відповідальність вища, ніж у цивільних осіб, і від чіткості виконання поставленого завдання може залежати успіх або невдача всієї операції загалом.

Існують правила етикету, що регламентують відносини начальника з підлеглими. Спілкування починається з вітання. Керівник при зустрічі з підлеглим повинен правильно відповісти на вітання. Він має неодмінно встати, якщо до нього в кабінет увійде підлеглий, першим подати руку й запросити сісти. Якщо ж у кабінет входять кілька людей, неетично виділяти кого-небудь із них особливими знаками уваги.

Етикет надзвичайно важливий і при проведенні нарад і виклику підлеглих. Без гострої потреби не треба викликати людей на засідання. Але якщо воно призначене, то до цього часу сам начальник повинен бути на місці. Етикет вимагає бути гранично уважним до обговорюваних питань, чемно вислуховувати виступаючих. У своїх виступах необхідно бути коротким. Культура начальника, командира особливо проявляється в конфліктних ситуаціях. Тут надзвичайно важлива витримка. Лайка, образи й навіть підвищення голосу неприпустимі, якою б не була провина підлеглого офіцера. Від цього багато в чому залежить авторитет керівника.

Крім того, начальник повинен піклуватися про підтримку не лише свого власного авторитету, а й авторитету своїх підлеглих. Командир не повинен робити зауваження підлеглому привселюдно. Не повинен скаржитися на нього в його відсутність. У службових відносинах немале значення має зовнішність керівника: особиста чарівність, правильна мова, уміння триматися, охайність в одязі [8, c. 24-25].

Висновки

Етикет (від франц. "étiquette" — "ярлик, етикетка") — це сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні вияви людських стосунків.

В етикеті можна виділити низку особливих видів: етикет дипломатичний, військовий, спортивний, етикет наукових спільнот, релігійний тощо, які регламентують поведінку і стосунки людей на прийомах, зустрічах у відповідних ситуаціях і мають специфічний кодекс необхідних норм.

Людське життя та діяльність різноманітні й багатопланові, що зумовлено індивідуальністю кожної людини, яка творить власне життя. Тому, напевно, неможливо охопити правилами етикету всі види та умови людського життя. Однак усвідомлення типовості сфер суспільного життя та визначених ситуацій дало змогу виділити й згрупувати ці норми. Так, наприклад, існують правила поведінки в громадських місцях; службовий етикет; етикет знайомства, привітання, прощання; етикет різних видів спілкування; правила прийому, відвідування гостей, поведінки за столом; етикет стосунків між людьми різного віку, статі, соціального статусу, сімейний етикет. У кожній ситуації необхідно застосовувати певні норми і правила. Загалом етикет виправданий єдиним моральним змістом і своїм смислом.

Моральний зміст етикету зумовлений відповідністю та співвідношенням зовнішніх норм етикету й змісту моральної свідомості суспільства та особистості. Йдеться про те, що зовнішні правила поведінки і спілкування ґрунтуються насамперед на моральних принципах. Найважливішим із них є "золоте правило" моральності — поводитися з іншими так, як ти бажав би, щоб вони поводилися з тобою. Важливими принципами етикету є також пріоритет старшого, пріоритет жінки. Довершують етикет принцип гігієнічності та принцип естетичності.

Список використаної літератури

1. Білик Е. Сучасна енциклопедія етикету: 1000 правил і корисних порад / Елліна Білик; пер. з рос. Олени Росінської. — Донецьк: БАО, 2005. — 382 с.

2. Галушко В. Діловий протокол та ведення переговорів: навч. посіб. / В.П. Галушко. — Вінниця: Нова книга, 2002. — 222 с.

3. Гах Й. Етика ділового спілкування: навчальний посібник / Йосип Гах; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 158 с.

4. Герет Т. Етика бізнесу: монографія / Томас М. Герет, Річард Дж. Клоноскі; пер. з англ. Остап Ватаманюк; ред. Степан Панчишин, Роман Цяпало. — 2-е вид. — К.: Основи, 1999. — 214 с.

5. Етика ділового спілкування: курс лекцій / Міжрегіон. акад. управл. персоналом; Тамара Чмут, Галина Чайка, Микола Лукашевич, Ірина Осечинська. — К.: МАУП, 1999. — 203 с.

6. Діловий етикет і культура спілкування: навч.-тематичний план, програма, плани семінар. і практ. занять для студ. напряму підготовки 0502 "Менеджмент" професійного спрямування 6.050200 "Менеджмент організацій" (менеджмент туристичної індустрії) / Федерація профспілок України; Інститут туризму / Н.В. Федоренко (упоряд.). — К., 2006. — 18 с.

7. Калашник Г. Вступ до дипломатичного протоколу та ділового етикету: навч. посіб. — К.: Знання, 2007. — 143 с.

8. Кубрак О. Етика ділового та повсякденного спілкування: учбовий посібник / Олег Кубрак. — 3-тє вид., стереотип. — Суми: Університетська книга; К.: ВД "Княгиня Ольга", 2005. — 221 с.

9. Культура ділового спілкування: навч. посібник / укл. Людмила Зубенко, Віктор Нємцов. — К.: ЕксОб, 2000. — 196 с.

10. Палеха Ю. Ділова етика: учбовий посібник / Юрій Палеха; Європейський ун-т фінансів, інформ. систем, менеджм. і бізнесу. — К.: Вид-во Європейського ун-ту фінансів, інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000. — 179 с.

11. Резніченко В. Довідник-практикум офіційного, дипломатичного, ділового протоколу та етикету / Київська міська держ. адміністрація. — К.: УНВЦ "Рідна мова", 2003. — 480 с.

12. Статінова Н. Етика бізнесу: навчальний посібник / Ніна Статінова, Світлана Радченко; М-во освіти і науки України, Київ. нац. торг.-екон. ун-т. — К., 2001. — 279 с.

13. Стоян Т. Діловий етикет: моральні цінності і культура поведінки бізнесмена: навчальний посібник / Тетяна Стоян; М-во освіти і науки України, Київ. економ. ін-т менеджм. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 231 с.

14. Тимошенко Н. Корпоративна культура: Діловий етикет: навч. посібник. — К.: Знання, 2006. — 392 с.

15. Чмут Т. Етика ділового спілкування: навчальний посібник / Т.К. Чмут, Г.Л. Чайка. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Вікар, 2002. — 223 с.