Основні індикатори макроекономічного розвитку України в міжнародному порівнянні

Вступ.

1. Систематизація макрофінансових індикаторів.

2. Коефіцієнти ефективності фінансової діяльності

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Комплекс фінансових показників, що застосовуються на рівні окремих підприємств, переважно сформований сучасною фінансовою наукою та практикою. У будь-якому актуальному підручнику з фінансового менеджменту можна знайти набір відносних величин, які дають змогу оцінити стан і ефективність фінансової діяльності компаній. За останні роки сформувалася достатньо надійна система управління фінансами суб'єктів господарювання, що становить предмет фінансового менеджменту. Однак питанням фінансового менеджменту на макрорівні, особливо в контексті макрофінансових індикаторів, приділяється недостатньо уваги. Окремі макрофінансові показники, безумовно, існують і використовуються, проте кожен дослідник застосовує їх на власний розсуд. Назріла потреба в упорядкуванні цих показників та їх комплексному включенні в систему управління фінансами на макрорівні.

Фінансові коефіцієнти на мікрорівні у відносній формі відображають ключові фінансові параметри діяльності підприємств: активи, зобов'язання та капітал, основні й оборотні фонди, фінансові ресурси та результати. Ці коефіцієнти розраховуються як співвідношення між окремими фінансовими показниками, а також між фінансовими та виробничими показниками. Прийнято виокремлювати чотири основні групи коефіцієнтів: прибутковості, ліквідності, стабільності та заборгованості.

Оскільки фінансова діяльність на макрорівні є інтегрованим відображенням фінансової діяльності на мікрорівні, її можна оцінювати за допомогою тих самих показників. Водночас на макрорівні фінанси мають специфічні риси, що зумовлює необхідність застосування особливих індикаторів.

1. Систематизація макрофінансових індикаторів

Макрофінансові індикатори ґрунтуються на макроекономічних і макрофінансових показниках. До основних макроекономічних показників належать обсяги валового внутрішнього (національного) продукту та національного доходу. Головними макроекономічними індикаторами вважаються рівень ВВП (ВНП) на душу населення та темпи економічного зростання.

Макрофінансові показники відображають переважно кількісні характеристики фінансових ресурсів: масу грошей в обігу; обсяг кредитних ресурсів; державний бюджет; цільові фонди; обсяги ресурсів на фінансовому ринку. Ці показники, своєю чергою, можуть поділятися на складові: готівкову та безготівкову грошову масу; доходи бюджету; окремі групи видатків тощо.

Суть макрофінансових індикаторів (як і мікрофінансових коефіцієнтів) полягає у зіставленні макрофінансових і макроекономічних показників, а також у порівнянні показників обох видів між собою. Найважливішим результатом такого зіставлення є визначення рівня бюджетної централізації ВВП (ВНП) — ключової ознаки фінансової політики держави. Характерною рисою сучасних економічних систем є поступове підвищення рівня бюджетної централізації ВВП.

Рівень бюджетної централізації ВВП — важливий критерій, але чи може він слугувати макрофінансовим індикатором? На нашу думку, ні. Цей показник відображає суть і пріоритети фінансової політики держави, проте не характеризує її ефективність. Дві країни можуть досягти однакових макроекономічних результатів за різних рівнів централізації ВВП. І навпаки: за однакового рівня централізації різні держави можуть отримати різні результати. Отже, оцінити макрофінансову діяльність лише за цим показником неможливо, адже він не є індикатором.

Однак під час макрофінансового аналізу враховувати централізацію ВВП (особливо її вплив на економіку та суспільство) необхідно. Без цього аналіз буде неповноцінним. [1, c. 265-266]

Серед найважливіших фінансових індикаторів — макроекономічна платоспроможність. Вона проявляється у двох аспектах: як інтегрована платоспроможність усіх суб'єктів господарювання та банків, що їх обслуговують, і як платоспроможність суб'єктів макроекономіки, до яких належать держава та інститути фінансового ринку.

Макроекономічна платоспроможність — визначальний елемент нормального функціонування економічної та фінансової систем країни.

Може виникнути запитання: чи варто (і чи можливо) оцінювати сукупну платоспроможність суб'єктів підприємницької діяльності? Адже однією з аксіом макроекономіки є положення про збалансованість наявних коштів та зобов'язань — одні підприємства є боржниками інших. Проте це міркування справедливе для економіки, яка функціонує нормально. В Україні ж склалася специфічна ситуація, пов'язана з виникненням кілька років тому жорсткої платіжної кризи.

Як відомо, основна форма реалізації фінансових відносин — це рух грошових потоків. У нас же вони значною мірою паралізовані. У такій ситуації всі винні всім, усі (або майже всі) неплатоспроможні. За таких умов дуже важливо оцінити загальний рівень ліквідності, щоб можна було обґрунтовано приймати відповідні рішення.

Причин загальної неплатоспроможності чимало. Це і виробництво продукції, яка не знаходить збуту, і відсутність належної платіжної дисципліни, недостатність фінансових ресурсів, незабезпеченість відповідною грошовою масою. Із зазначених чинників власне макрофінансовим є лише останній. Отже, у цьому контексті на перший план виходить потреба запровадження такого макрофінансового індикатора, як забезпеченість грошовою масою. Він визначається як співвідношення наявної і необхідної кількості грошей в обігу.

У фінансовій практиці забезпеченість грошовою масою обчислюється і використовується відносно рідко. Частіше застосовують похідні індикатори: інфляцію (зниження) або дефляцію (підвищення) купівельної спроможності грошової одиниці. Оскільки показник інфляції розраховується на основі індексу споживчих цін, важливо визначити, що є причиною, а що — наслідком його зміни. Випуск зайвих грошей в обіг спричиняє їх знецінення і, як наслідок, зростання цін. Однак ціни можуть підвищуватися і з інших причин (наприклад, через адміністративний вплив, як це сталося у першому півріччі 2000 року у сфері житлово-комунальних та інших послуг). Зростання цін, зрозуміло, призводить до збільшення обсягу грошової маси. Скажімо, в 1992—1995 pp. поетапне подорожчання російських енергоносіїв спричинило значне підвищення цін, що вимагало постійного збільшення обсягу грошової маси. Тож основною причиною інфляції в ці роки було саме зростання цін на енергоносії, а не емісія грошей, хоча і вона справляла певний вплив. [3, c. 197-198]

Крім основного індикатора, у практиці можуть застосовуватися й додаткові макрофінансові коефіцієнти платоспроможності.

Один із них — швидкість розрахунків. Слід розрізняти технічну і фінансову швидкості платежів. Перша визначається ефективністю платіжної системи. Нині в Україні створено новітню систему розрахунків, яка дає змогу переказувати кошти з рахунку платника на рахунок отримувача за лічені хвилини. Однак не технічна швидкість визначає платоспроможність. Для підприємств значно важливішим є співвідношення сум, належних до сплати, і середньої величини продажів за один день. Інакше кажучи — кількість днів, що минають від моменту укладення угоди до надходження коштів на рахунок. Однак цей важливий для мікроекономічного середовища показник не відіграє особливої ролі на макрорівні, оскільки характеризує внутрішню швидкість проходження грошових потоків, тобто він не є макрофінансовим індикатором. Незважаючи на це, зазначений показник може дати цінний для макроекономічного аналізу довідковий матеріал, оскільки, відображаючи швидкість взаєморозрахунків, характеризує ефективність функціонування фінансової системи в цілому і банківської зокрема. [7, c. 227-228]

Важливою складовою макроекономічної платоспроможності є діяльність банківської системи, яка забезпечує розрахунки між окремими суб'єктами. Про технічні можливості Системи електронних платежів України уже згадувалося. Проте варто зауважити, що ставлення до цих можливостей із боку банків та їхніх клієнтів не тотожне. Якщо підприємці зацікавлені в максимальній швидкості розрахунків, то банкірам більше до вподоби певна їх затримка. Адже залишки коштів на рахунках — це ресурси комерційного банку. їх використання приносить дохід. Для банків прискорення розрахунків рівнозначне втраті частини ресурсного потенціалу, а відтак — і доходів. Тому однією з актуальних проблем сучасної банківської справи в Україні є введення в практику оптимальних термінів розрахунків, — таких, які б не спричиняли суттєвої затримки обігу грошових коштів і надмірно не зменшували б ресурсний потенціал банків.

Із фінансової точки зору вплив банків на макроекономічну платоспроможність полягає у забезпеченні банківськими установами власної платоспроможності. Важливу роль у цьому відіграє центральний банк країни. Зокрема, Національний банк України, контролюючи платоспроможність комерційних банків, стежить за виконанням ними таких показників, як норматив капіталу (утому числі — мінімального розміру статутного фонду); ліквідності (миттєвої, загальної, співвідношення високоліквідних активів і робочого капіталу); ризику ("великого" кредитного та інших); відкритої валютної позиції (загальної, довгої, короткої тощо).

Істотним чинником макроекономічної платоспроможності є і стан державних фінансів. Оскільки сутність фінансової діяльності держави відмінна від змісту фінансової діяльності підприємств, то відрізняються і методики оцінки їх платоспроможності. Для держави коефіцієнт ліквідності не застосовується (навіщо їй кількаразове перевищення ресурсів над зобов'язаннями?). Натомість важливого значення набуває сальдо платоспроможності, тобто ступінь збалансованості державних доходів і видатків. Головним макрофінансовим індикатором у цій сфері слід вважати рівень бюджетного дефіциту (профіциту), тобто його відношення до обсягу ВВП.

Взаємозв'язок бюджетного дефіциту з макроекономічною платоспроможністю доволі складний. Спостерігаються кардинально протилежні тенденції, які, однак, не вступають у суперечність між собою. Наприклад, цілком можливою є доволі висока інтегрована платоспроможність суб'єктів підприємницької діяльності в умовах низької платоспроможності держави. Така ситуація характерна здебільшого для фінансових систем економічно розвинутих країн, у яких державні фінанси посідають другорядне місце. Водночас можливий і протилежний варіант: висока платоспроможність держави на тлі недостатності фінансових ресурсів у економіці. Це наслідок переважання у фінансовій системі державних фінансів, чим, власне, і спричинено незадовільний стан фінансової самозабезпеченості підприємств. Можливі також варіанти поєднання належної та недостатньої інтегрованої платоспроможності підприємств і держави.

Важливим макрофінансовим індикатором, який характеризує інтегровану діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, держави та фінансових інститутів у сфері міжнародних фінансових відносин, є сальдо платіжного балансу.

Негативне сальдо засвідчує відплив фінансових ресурсів та погіршення міжнародної платоспроможності країни, а позитивне, навпаки, — примноження фінансових ресурсів, які, зокрема, можуть спрямовуватися на погашення зовнішнього державного боргу. Сальдо платіжного балансу є суто фінансовим чинником, а не економічним. З економічної точки зору його некоректно оцінювати однозначно позитивно або негативно. Для прикладу візьмемо негативне сальдо. Так, воно свідчить про відплив фінансових ресурсів, але водночас і про те, що країна отримує необхідні їй матеріальні й сировинні ресурси, товари, послуги. Позитивне сальдо, навпаки, сигналізує про приплив фінансових ресурсів та водночас — і про зменшення внутрішнього споживання. Тому оцінювати зазначений показник слід лише з огляду на потреби тієї чи іншої країни у коштах, що забезпечують її валютну платоспроможність.

Отже, аналізуючи макроекономічну платоспроможність, слід спиратися на такі головні макрофінансові індикатори: рівень забезпеченості платіжними засобами, індекс інфляції, ліквідність комерційних банків; рівень бюджетного дефіциту; сальдо платіжного балансу. [9, c. 274-276]

2. Коефіцієнти ефективності фінансової діяльності

Друга група фінансових коефіцієнтів характеризує ефективність фінансової діяльності (співвідношення обсягу продажів та основних і оборотних коштів) і сукупну ефективність суспільного капіталу (співвідношення створеного ВВП та обсягу залучених для його виробництва фінансових ресурсів або загального обсягу фінансових ресурсів).

Результативність економічної діяльності на макрорівні відображається в обсязі створеного суспільством ВВП, а відносний її рівень характеризується обсягом валового внутрішнього продукту на душу населення. Це головні макроекономічні індикатори, за якими визначають життєвий рівень у країні.

Фінансова ефективність прямо залежить від результативності фінансової діяльності. У макроекономіці аналогом прибутковості підприємств є співвідношення загальної маси прибутку і вартості ВВП. Однак цей показник відображає конкретну, а не узагальнену результативність, тож він не має суттєвого макроекономічного значення. Придатнішим для макроекономічного аналізу може бути співвідношення усього національного доходу і загального обсягу ВВП. Однак і його не можна повною мірою вважати макрофінансовим індикатором результативності фінансової діяльності. Проте такий показник украй потрібен. Спробуємо визначити його.

Результативність економічної діяльності виявляється у прирості вартості. На мікрорівні основною формою такого приросту є прибуток. Зокрема, додана вартість — це сума прибутку і заробітної плати. Вона відображає валовий дохід підприємств. Однак не слід забувати, що заробітна плата — це витрати на виробництво і реалізацію. Тож виходить, що головним показником результативності на мікрорівні є чистий дохід, або прибуток. Який показник відіграє ідентичну роль на макрорівні? Звичайно, приріст ВВП у поточному періоді. Якщо метою фінансової діяльності підприємства є отримання прибутку, то головним завданням макроекономічної діяльності — створення відповідного обсягу ВВП. Отже, результативність макроекономічної діяльності слід визначати за приростом ВВП.[8, c. 224-225]

Макрофінансовим індикатором результативності макроекономіки, на нашу думку, має бути відношення приросту ВВП до обсягу інвестиційних вкладень в економіку. За допомогою цього індикатора можна управляти процесом економічного зростання, адже він дає змогу визначати необхідні для цього обсяги інвестицій.

І, нарешті, про показники управління заборгованістю. На макрорівні вони можуть визначатися за двома параметрами: за сумарною заборгованістю суб'єктів господарювання кредитній системі і за рівнем заборгованості держави. Що стосується показників, які відображають рівень державного боргу, то найчастіше застосовують співвідношення державного боргу і обсягу ВВП. Саме цей показник доцільно використовувати і як макрофінансовий індикатор державної заборгованості.

Для оцінки стану повернення боргів та виплати процентів необхідно визначати два показники — коефіцієнт покриття боргу та коефіцієнт забезпечення процентних платежів. Останній обчислюється як відношення суми процентних платежів до обсягу приросту ВВП та до відповідних доходів бюджету. Зауважимо, що при цьому обсяги приросту ВВП і доходів бюджету зменшуються на суму виплат державного боргу, адже лише одержана різниця характеризуватиме реальну потужність джерела для виплат процентів. [6, c. 175-177]

Висновки

Узагальнюючи проблему визначення макрофінансових індикаторів, пропонуємо запровадити систему показників, згрупованих за трьома напрямами макроекономічних оцінок: за платоспроможністю, фінансовою ефективністю і результативністю, за заборгованістю.

Ще раз наголосимо: потрібна саме система індикаторів, кожен з яких відображав би певний аспект макрофінансової діяльності. При цьому слід враховувати взаємозв'язок макрофінансових показників. Адже на практиці не буває рішень, які б одночасно поліпшували (чи погіршували) всі показники. Виграш в одному може супроводжуватися програшем в іншому. Тому так важливо створити модель взаємозв'язку фінансових індикаторів та їх зв'язку з відповідним економічним і фінансовим макросередовищем.

Не всі із запропонованих у цій статті макрофінансових індикаторів використовуються у світовій та українській практиці. Найпоширенішими наданий час є індекс інфляції, рівень бюджетного дефіциту і державного боргу, сальдо платіжного балансу.

На нашу думку, нині слід активніше впроваджувати в практику й індикатори фінансової ефективності та результативності, зокрема, ефективності використання фінансових ресурсів та інвестицій, адже ці показники характеризують виконання головного завдання у сфері макроекономічного регулювання — забезпечення економічного зростання.

Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка : Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська,; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -442 с.

2. Базилевич В. Макроекономіка: Навчальний посібник/ В.Д.Базилевич, Л.О.Баластрик. -К.: Атіка, 2002. -366 с.

3. Бурда М. Макроекономіка = MACROEKONOMICS : Європейський контекст: Пер. з англ./ Майкл Бурда, Чарлз Виплош; Ред. пер. С.Панчишин. -К.: Основи, 1998. -682 с.

4. Дратавер Б. Макроекономіка: Стислий конспект лекцій/ Борис Дратавер, Наталя Пасічник,; М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. -Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. -89 с.

5. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях : Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна,. -Харків: Факт, 2003. -199 с.

6. Манків Г. Макроекономіка : Підручник для України/ Г.Н. Манків,; Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк та ін.. -К.: Основи, 2000. -588 с.

7. Мельникова В. І. Макроекономіка : Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. -2-е вид., доп.. -К.: Професіонал, 2004. -394 с.

8. Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду : Український контекст/ Михайло Антонович Павловський,; Михайло Павловський. -К.: Техніка, 1999. -333 с.

9. Панчишин С. Макроекономіка : Навч. посібник для студ. вузів/ Степан Панчишин,. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2002. -614 с.