Основні ідеї та висновки “Капіталу” К. Маркса

Вступ

Після революційних подій кінця 1840-х років, у період політичного затишшя 1850-го, К. Маркс наполегливо та плідно займався інтелектуальною працею. Добре орієнтуючись в англійській економічній думці, він у 1859 році публікує перший варіант своєї критики капіталістичної системи — працю «До критики політичної економії», а вже у 1867 році світ побачив перший том «Капіталу». Другий том був опублікований у 1885 році вже після смерті автора, а третій — у 1894-му.

Маркс не вважав за потрібне розробляти детальні плани майбутнього суспільного устрою, оскільки той, на його думку, мав стати природним наслідком економічної еволюції існуючого ладу. Спираючись на «теорію зубожіння» (яка, до речі, не була його власним винаходом), автор «Капіталу» заперечував можливість покращення становища робітників у рамках капіталістичної системи. Звісно, прихильники марксистських ідей намагалися осучаснити цю теорію, однак їхні спроби виявилися марними, адже реальні історичні події повністю нівелювали її значення.

Маркс категорично стверджував: чим інтенсивніше та масштабніше розвиваються продуктивні сили капіталізму, тим гірше забезпечуються нагальні потреби робітника. Що глибше робітник поринає у злидні, то швидше він деградує фізично, інтелектуально та морально.

Однак перемога в історичній боротьбі за майбутнє людства не може належати класу, що перебуває у стані деградації. Як зазначав М. Туган-Барановський, «вироджувані, здичавілі, нехлюйські раби», якими Маркс зображує робітників, навіть якби їх було безліч, ніколи не знайшли б у собі сили для самозвільнення. На щастя, ця похмура теорія виродження значної частини людства є вигадкою, яку спростовує очевидне економічне, моральне та розумове зростання робітничого класу в новітню епоху.

1. Центральні ідеї марксистського «Капіталу»

Ключовою тезою марксизму слід вважати вчення про концентрацію засобів виробництва. Відповідно до цього вчення, капіталістичний спосіб виробництва позбавляє власності дрібних виробників, а всередині самої капіталістичної промисловості великий капітал поглинає дрібний. Цей процес концентрації створює передумови для майбутнього соціалістичного виробництва, оскільки виробництво стає дедалі масштабнішим і суспільнішим за своїм характером. Це є сильною стороною марксизму, адже промисловість усіх капіталістичних країн беззаперечно демонструє зростання концентрації. Велике виробництво всюди розвивається швидше, ніж мале. Проте це стосується лише промисловості.

У сільському господарстві великі господарства не мають такої значної переваги над дрібними. Селянські господарства не лише не зникають під тиском великого капіталістичного землеробства, але й часто існують за його рахунок. Отже, марксова схема абсолютно не застосовна до аграрного сектору.

Марксисти пишаються тим, що, мовляв, позбулися утопізму, перетворивши утопію на науку. Спираючись на матеріалістичне розуміння історії, вони вважають, що новий соціальний устрій має з неминучістю природного процесу вирости з надр старого, підкоряючись законам суспільного розвитку, перед якими безсилі і воля окремих осіб, і цілих класів. Усуспільнення засобів виробництва відбувається не тому, що приватна власність визнається несправедливою, а внаслідок об'єктивного економічного розвитку. Воно має статися незалежно від нашої волі.

Таким чином, за словами Енгельса, Маркс обґрунтовує свої соціальні вимоги, виходячи із законів соціальної необхідності. Саме економічній необхідності соціальний матеріалізм відводить вирішальну роль.

Проте такий детермінізм повністю позбавляє простору для вільної волі. До того ж, повне передбачення майбутнього є недосяжним. Як абсолютне незнання, так і абсолютне пізнання унеможливлюють цілеспрямовану діяльність.

Немає нічого несправедливішого, ніж негативне ставлення марксистів до соціального ідеалізму взагалі та до ідеалізму великих утопістів зокрема, від яких Маркс запозичив найважливіше — соціальний ідеал. Саме завдяки світлу цього ідеалу Маркс зміг створити своє вчення про об'єктивні закони капіталістичного розвитку, яке, втім, не витримало перевірки часом [4, c. 261-263].

Щодо конкретного змісту «Капіталу», який вважають євангелієм марксизму, то він складається з трьох томів. Перший том присвячений процесу виробництва капіталу, аналізу абсолютної та відносної додаткової вартості на засадах трудової теорії вартості. Суть аналізу та аргументації викладено у заключному розділі, де стверджується, що «централізація засобів виробництва й усуспільнення праці досягають такого пункту, коли вони стають несумісними з їхньою капіталістичною оболонкою. Вона вибухає. Б'є година капіталістичної приватної власності. Експропріаторів експропріюють».

Другий том «Капіталу» аналізує процес обігу капіталу, зокрема умови простого та розширеного відтворення. Це робиться на основі поділу суспільного виробництва на два підрозділи та розподілу капіталу на постійний, змінний і додаткову вартість. Схема відтворення суспільного продукту та його реалізації вважається здобутком економічної науки, попри її надмірну абстрактність і, відповідно, нереалістичність.

Згідно з теорією К. Маркса, весь суспільний продукт і виробництво поділяються на два великі підрозділи:

1. Засоби виробництва — товари, призначені для продуктивного споживання.
2. Предмети споживання — товари, що входять в індивідуальне споживання як капіталістів, так і робітників.

Капітал у кожному підрозділі, своєю чергою, поділяється на дві частини:

1. Змінний капітал, який за вартістю дорівнює вартості застосованої робочої сили, тобто сумі виплаченої заробітної плати.
2. Постійний капітал, тобто вартість усіх засобів виробництва, що використовуються у цій галузі. Він, у свою чергу, поділяється на основний (машини, будівлі, робоча худоба тощо) та оборотний (сировина, допоміжні матеріали, напівфабрикати).

Вартість усього річного продукту, як і будь-якого окремого товару, розпадається на c (постійний капітал), v (змінний капітал) та m (додаткова вартість). Якщо взяти за основу цей поділ при нормі додаткової вартості m/v = 100%, то весь річний продукт матиме вигляд:

(I) 4000 c + 1000 v + 1000 m = 6000 (засоби виробництва);
(II) 2000 c + 500 v + 500 m = 3000 (предмети споживання).

Отже, загальна річна вартість продукту становить 9000 одиниць. Умовою простого відтворення є рівність II (c + v + m) = II (v + m) + I (v + m) або II c = I (v + m). Для розширеного відтворення необхідно, щоб I (v + m) > II c. Ця умова значно ускладнює процес реалізації річного продукту, хоча й є необхідною для економічного зростання.

Детально проаналізувавши заміщення елементів капіталу при обох типах відтворення на основі абсолютизації трудової вартості, Маркс виявив труднощі реалізації продукту в ринкових умовах. Ортодоксальні марксисти використовували ці висновки як доказ неминучого краху капіталізму. Водночас деякі економісти XX століття застосували теорію відтворення Маркса та його поділ виробництва на два підрозділи для розробки теорій економічного зростання.

Третій том «Капіталу» досліджує процес капіталістичного виробництва загалом. У першій частині розглядається перетворення додаткової вартості на норму прибутку та закон тенденції норми прибутку до зниження. У цих дослідженнях Маркс дещо відходить від позиції першого тому, де стверджувалося, що товари продаються за вартістю. У третьому томі він визнає, що товари реалізуються за цінами виробництва, які можуть відхилятися від вартості.

Ідея спадної тенденції норми прибутку є своєрідним симптомом теорії граничності. Це дало підстави критикам звинувачувати Маркса у суперечностях між першим і третім томами «Капіталу» [1, c. 316-318].

2. Теоретичні проблеми та висновки «Капіталу» К. Маркса

Карл Маркс наголошує, що боротьба за заробітну плату є лише одним із проявів глибинного протистояння, що лежить в основі капіталістичних виробничих відносин. На вищому суспільному рівні це протистояння проявляється як антагонізм класів, який руйнує суспільство.

Головний висновок з теоретичних узагальнень першого тому «Капіталу» Маркс робить під час аналізу процесу нагромадження капіталу.

На відміну від інших дослідників, Маркс пов'язує процес капіталістичного нагромадження з безперервністю виробництва (відтворенням) та зростанням додаткової вартості. Виділяючи два типи відтворення — просте і розширене, він показує, що основою розширеного відтворення є додаткова вартість. За її рахунок капіталіст збільшує кількість засобів виробництва та робочої сили, щоб продовжити виробництво на розширеній основі.

Капіталізація частини додаткової вартості, тобто перетворення її на капітал, і є процесом капіталістичного нагромадження. Цей процес відбувається під впливом конкурентної боротьби з метою збільшення обсягів виробництва та прибутку.

Аналіз розширеного виробництва дозволив Марксу зробити висновок, що характерною рисою капіталізму є перетворення законів нагромадження на закони привласнення. Розширене відтворення означає постійне відтворення на новій основі права власності капіталіста на додаткову вартість, яка зростає разом із зростанням обсягів виробництва.

На процес капіталістичного нагромадження впливають такі фактори: ступінь експлуатації робітничого класу, продуктивність суспільної праці, розмір частини додаткової вартості, що йде на особисте споживання капіталіста, розмір амортизаційних відрахувань та розмір авансованого капіталу. Усі ці фактори сприяють зростанню обсягів виробництва додаткової вартості та тієї її частини, що спрямовується на нагромадження.

Для подальшого аналізу Маркс вводить поняття органічної будови капіталу. Під впливом науково-технічного прогресу співвідношення між постійною та змінною частинами капіталу змінюється на користь постійної. Маса матеріалізованої праці зростає швидше, ніж живої. Це означає, що капіталістичне розширене відтворення призводить до збільшення безробіття.

Це один із наслідків процесу капіталістичного нагромадження.

Іншим наслідком є концентрація та централізація капіталу.

Концентрація капіталу, за Марксом, — це процес зростання індивідуального капіталу за рахунок нагромадження під впливом конкуренції. Суспільний капітал, як сума індивідуальних, також зростає.

Централізація капіталу — це об'єднання кількох індивідуальних капіталів в один. Цей процес впливає лише на розміри індивідуального капіталу, не змінюючи суспільного, оскільки є лише перерозподілом капіталів між капіталістами.

Обидва ці процеси зрештою ведуть до посилення загальної тенденції нагромадження — зменшення частки змінного капіталу [7, c. 224-227].

Маркс всебічно аналізує залежність між нагромадженням капіталу та становищем робітничого класу, формулюючи закон відносного перенаселення. Він пише: «Робітниче населення, створюючи нагромадження капіталу, тим самим у зростаючих розмірах виробляє засоби, які роблять його відносно надлишковим населенням».

Це перенаселення проявляється у різних формах, кожна з яких має свої особливості, але всі вони, на думку Маркса, породжені капіталістичним нагромадженням. Отже, наслідком нагромадження є закон, згідно з яким зі збільшенням нагромадження погіршується становище робітничого класу, зменшується його частка в національному доході, а водночас зростає загроза класової боротьби, що приведе до зміни ладу. Щоправда, на дію цього закону, як і інших, можуть впливати різні обставини.

На думку самого Маркса, найкращим у першому томі є закладення основ аналізу виробництва за капіталізму: 1) підкреслений двоїстий характер праці, виражений у споживній чи міновій вартості; 2) дослідження додаткової вартості незалежно від її особливих форм: прибутку, процента, земельної ренти тощо.

Саме з висновку про двоїстий характер праці (суперечність між вартістю та споживною вартістю, що є наслідком суперечності між абстрактною та конкретною працею, суспільним та приватним характером праці) Маркс виводить свою теорію класового протистояння. Матеріально це протистояння відображається у додатковій вартості, яка є результатом експлуатації найманого робітника і привласнюється капіталістом.

З погляду неокласичного аналізу, заслугою Маркса є те, що в першому томі він досконально дослідив роль праці як фактора виробництва, відкрив та описав причини безробіття, проаналізував теорії грошей та обґрунтував власну. Досконалою вважають також його теорію заробітної плати. У цій частині праці міститься багато нових концепцій, зокрема теорія органічної будови капіталу, що увібрала досягнення теорії факторів виробництва.

Водночас критики вважають марксову теорію капіталу суперечливою, особливо щодо природи та структури капіталу, а також не погоджуються з визначенням додаткової вартості як продукту лише додаткової праці.

Другий том «Капіталу» під заголовком «Процес обігу капіталу» вийшов завдяки Фрідріху Енгельсу, який, виконуючи заповіт Маркса, доопрацював рукописи. Він був логічним продовженням першого тому. Розглянувши проблеми виробництва, Маркс вказував, що капітал виникає в обігу та поза обігом одночасно. Обіг зумовлюється виробництвом і набирає форм, що відповідають його вимогам.

Проблема, яку Маркс намагається вирішити у другому томі, — це визначення ролі обігових форм у створенні додаткової вартості та капіталу, а також дослідження суперечностей обігу за капіталізму [8, c. 279-281].

Починаючи аналіз сфери обігу, Маркс вивчає рух абстрактного суспільного капіталу, який розглядає як суму індивідуальних капіталів.

Цей капітал зазнає під час обігу низки перетворень. На першій стадії він виступає у грошовій формі. Капіталіст купує робочу силу та засоби виробництва, перетворюючи капітал із грошового на товарний і створюючи передумову для об'єднання робочої сили та засобів виробництва, тобто для створення продуктивного капіталу.

Друга стадія — це тимчасове припинення обігу, перехід товарного капіталу у виробничу, продуктивну форму. Під час цієї стадії відбувається об'єднання робочої сили та засобів виробництва, що є умовою процесу виробництва. Створені товари мають вже більшу вартість, оскільки до вартості робочої сили та засобів виробництва приєднується додаткова вартість. Заради зростання вартості й відбувається рух капіталу.

Третя стадія — це відновлення обігу та продаж вироблених товарів, тобто зворотне перетворення товарної форми капіталу на грошову, але тепер капіталіст має більшу суму.

Перша та третя стадії належать до сфери обігу, друга — до виробництва. Капітал послідовно змінює три форми: грошову, продуктивну, товарну. У кожній з них він виконує особливу функцію, тому Маркс називає їх функціональними формами капіталу. Він відокремлює капітал-власність від капіталу-функції, засоби виробництва від капіталу, гроші від грошового капіталу, чого не зробили його попередники.

Маркс робить висновок, що загальний рух капіталу підпорядкований єдиній меті капіталістичного виробництва — виробництву додаткової вартості. Цю мету відображено в процесі обміну, а її суть розкривається у процесі виробництва. Єдність процесу виробництва та обігу забезпечує зростання вартості.

Далі Маркс аналізує функціональне призначення кожної форми. Він розмежовує поняття грошей та грошового капіталу, пояснюючи це їх різним призначенням. Грошовий капітал реалізує функцію самозбільшення і передбачає існування ринку праці, тоді як гроші — ринку товарів. Крім того, гроші виконують п'ять функцій, а капітал лише одну.

Друга функціональна форма — продуктивний капітал. На відміну від грошового та торгового капіталів, що перебувають у сфері обігу, він є основною формою, що забезпечує існування інших форм через виробництво додаткової вартості.

Товарний капітал відрізняється від інших форм як за формою, так і за вартістю. Товар стає товарним капіталом завдяки тому, що включає додаткову вартість, яка слугуватиме базою для розширеного відтворення, виконуючи функцію носія додаткової вартості у процесі реалізації [3, c. 154-157].

Висновки

Основу економічної системи Маркса становило вчення про працю як єдину субстанцію цінності. Цінність товару, на його думку, — це застиглий у ньому робочий час. Людська праця не є одним із факторів, що впливає на цінність, як доводив Рікардо, а творить саму суть цінності. Конкретні форми праці неспівмірні, але вони зіставні, якщо розглядати їх через призму затрат людської робочої сили взагалі. Отже, цінність — це скристалізована в товарі людська праця.

Теорію розвитку капіталістичного ладу, розроблену Марксом, можна звести до таких положень:

1. Зростання капіталістичного виробництва призводить до знищення дрібного виробництва. Дрібні самостійні виробники стають найманими робітниками і поповнюють лави пролетаріату.
2. Виробництво дедалі більше набуває суспільного характеру, і щораз яскравіше виступає невідповідність суспільного виробництва з капіталістичним привласненням.
3. У середовищі капіталістичного виробництва відбувається акумуляція та централізація засобів виробництва. Суспільне багатство дедалі більше зосереджується в руках купки капіталістів-магнатів.
4. Періодичні промислові кризи з наростаючою силою руйнують капіталістичне господарство. У кризах виявляється нездатність капіталізму керувати суспільними процесами виробництва та необхідність його краху.
5. Паралельно зі зростанням суспільного багатства зростають і злидні робітничого класу. Капіталістичний спосіб виробництва породжує надлишкове населення у різних формах. Промислова резервна армія є умовою існування капіталістичного виробництва.
6. Збільшення злиднів і страждань пролетаріату, який чисельно зростає, супроводжується зростанням організації робітничого класу під впливом умов капіталістичного виробництва.
7. Отже, капіталізм, з одного боку, стає гальмом подальшого розвитку продуктивних суспільних сил, а з іншого — організує суспільний клас, який безпосередньо зацікавлений у перетворенні капіталістичного господарства на соціалістичне.

Список використаної літератури

1. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник / Степан Злупко; ЛНУ ім. І. Франка. - 2-е вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2005. - 719 с.

2. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.-метод. посібник / В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господарства, Кафедра економіч. теорії. - Тернопіль: Астон, 1999. - 126 с.

3. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 219 с.

4. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник / Петро Мазурок. - 2-ге вид., стереотип. - К.: Знання, 2006. - 477 с.

5. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт. передм. Сергій Реверчук; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. - К.: Атіка, 2002. - 95 с.

6. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Б. Г. Ревчун. - Кіровоград: КДТУ, 2003. - 134 с.

7. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання / Олександр Тараненко; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 301 с.

8. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник / Петро Юхименко, Петро Леоненко. - К.: Знання, 2005. - 583 с.