Основы экономических теорий

Тема 1: Вступ до курсу економічних теорій

План:

1. Предмет і метод економічної теорії:

а) необмежені потреби;

б) рідкісність економічних ресурсів та їхня характеристика;

в) визначення предмета економічної теорії;

г) індуктивний і дедуктивний методи;

д) макро- та мікроекономічний аналіз;

е) нормативна та позитивна економікс.

2. Економіка та ефективність:

а) повна зайнятість і повний обсяг виробництва;

б) таблиця і крива виробничих можливостей;

3. Економічні закони, їхня структура та характеристика

Відповіді:

1. Головне полягає в тому, що проблема економічної науки розглядається не лише з індивідуальної, а й із суспільної точки зору.

Економікс — наука про використання обмежених ресурсів для задоволення необмежених потреб людини.

Економічна наука має допомогти зробити вибір:

1. що виробляти і в яких кількостях.
2. як виробляти, за допомогою яких ресурсів і технологій.
3. для кого призначені товари та послуги.

Розв'язання цієї тріади і є предметом економіки. Економісти формують економічні принципи, які корисні при розробці політики, що ставить за мету вирішення економічних проблем.

Виведення принципів із фактів називається економічною теорією.

У вивченні економічної поведінки економісти можуть рухатися як від теорії до фактів, так і від фактів до теорії. Це означає, що економісти застосовують дедуктивний та індуктивний методи. Під індукцією ми розуміємо

Для того щоб ефективно управляти, необхідно виділити економічні цілі, першочергові завдання:

1. Економічне зростання. Виробництво товарів і послуг у все більшій кількості, все кращої якості та за доступнішою ціною.

2. Повна зайнятість. Відповідне заняття необхідно забезпечити всім, хто хоче і може працювати.

3. Економічна ефективність. Суспільство хоче отримати максимальну віддачу при мінімумі витрат від наявних обмежених виробничих ресурсів.

4. Стабільний рівень цін. Необхідно уникати значного підвищення або зниження рівня цін (інфляція та дефляція).

Тема 2: Товарно-ринкова організація виробництва

План:

1. Умови виникнення товарно-ринкового господарства

а) суспільний поділ праці та економічна відокремленість;

б) структура та інфраструктура ринку;

в) суб'єкти ринкових відносин;

г) типи товарно-ринкового господарства, їхні спільні риси та відмінності;

д) характеристика сучасного ринкового господарства

2. Визначення величини вартості товарів та її залежність від змін у продуктивності та інтенсивності праці.

а) суспільно необхідні витрати праці та середні умови виробництва;

б) продуктивність праці та фактори її зростання;

3. Роль закону вартості в ринковій економіці;

а) сутність закону вартості та механізм його реалізації;

б) закон вартості як результат пропорції суспільного господарства;

в) закон вартості як основа економічного розвитку;

г) закон вартості як основа диференціації між товаровиробниками.

1. Досконалий:

а) необмежена кількість учасників господарської діяльності;

б) необмежена мобільність ресурсів і факторів виробництва;

в) вільна конкуренція виробників товарів і послуг;

г) повний обсяг інформації у продавців і покупців;

2. Недосконалий ринок — це коли держава втручається в дію ринкового механізму, тобто відбувається ринкова централізація.

Для функціонування ринку необхідна ринкова інфраструктура, що включає 3 основних елементи:

1. ринок товарів і послуг:

а) товарна біржа, як система з приводу купівлі-продажу товарів;

б) оптова та роздрібна торгівля;

в) маркетингова служба — служба вивчення ринку;

1. ринок факторів виробництва:

а) праця та підприємницький талант;

б) біржа праці, що реєструє попит і пропозицію робочої сили

1. фінансовий ринок. Відображає попит і пропозицію фінансових засобів (грошей, акцій тощо), зазвичай фінансовий ринок передбачає функціонування фондових і валютних бірж.

Усі три елементи органічно пов'язані та взаємодіють один з одним

Інфраструктура ринку. Ринки розділяються:

1. За економічним призначенням:

а) ринок споживачів товарів і послуг;

б) ринок промислового призначення;

в) сировинний ринок;

г) тіньовий ринок;

д) ринок знань і нових технологій;

е) ринок праці;

ж) ринок послуг;

2. За географічним положенням:

а) місцевий ринок;

б) національний ринок;

в) світовий ринок;

3. За ступенем обмеженості конкуренції:

а) ринок чистої конкуренції;

б) монополістичний ринок;

в) полікапіталістичний ринок

4. Поділ ринку за галузями (комп'ютерний, автомобільний тощо)

3 суб'єкти ринкової економіки:

1. Домогосподарство. Самостійно приймає рішення, є власником засобів виробництва. Домогосподарства прагнуть задовольняти свої потреби в межах наявних ресурсів. Домогосподарство — це господарська одиниця у складі одного або кількох осіб

2. Фірма — це економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення, прагне до максимізації прибутку, використовує фактори виробництва для виготовлення та продажу товарів і послуг іншим фірмам, домогосподарствам і державам.

3. Держава. Під державою розуміються всі урядові установи, що мають юридичні та політичні влади щодо здійснення контролю над господарськими суб'єктами для досягнення суспільних інтересів.

Усі три господарських суб'єкти взаємодіють на ринку товарів і послуг, ринку факторів виробництва та на фінансовому ринку. Ця взаємодія організує потік доходів і витрат. Домогосподарства мають фактори виробництва, пропонують їх фірмам. Фірми оплачують ці фактори виробництва. Таким чином домогосподарства отримують доходи, а фірми не

ким процесом виробництва. Вільний час працівника — це час не тільки дозвілля, а в основному час підвищення освітнього рівня.

Основа виникнення та функціонування товарних відносин — це

по-перше, суспільний поділ праці, при якому відбувається спеціалізація виробників, по-друге, певне економічне відокремлення цих виробників один від одного відносинами власності. Протиріччя між характером праці та її відокремленістю є основним протиріччям товарного виробництва. В економічній науці використовуються певні економічні категорії, що відображають ті чи інші сторони виробничих або економічних відносин у суспільстві. Наприклад, важливі категорії вартості та товару. Закон вартості.

З. в. — це об'єктивний закон, що регулює зв'язки між товаровиробниками, розподіл і стимулювання суспільної праці в умовах товарного виробництва. Згідно з цим законом, виробництво та обмін товарів здійснюється на основі їхньої вартості, величина якої вимірюється суспільно необхідними витратами праці.

На основі ринкової ціни до вартості дія закону вартості

неминуче призводить до того, що між структурою ринкової пропозиції досягається відповідність.

Закон вартості обумовлює диференціацію товаровиробників залежно від їхніх індивідуальних трудових витрат із суспільно необхідними, стимулює зниження витрат і регулює розподіл праці за сферами виробництва. Це означає, що в будь-якій галузі ринкової економіки відбувається розорення підприємств, чиї індивідуальні витрати вищі за суспільно необхідні, та посилення тих підприємств, які застосовують нові методи виробництва. А це означає, що на основі стихійно діючого Закону вартості відбувається майнове та соціальне розшарування товаровиробників, що призводить до формування класової структури суспільства.

Тема 3: Відносини власності

План:

1. Система відносин власності

2. Класифікація відносин власності.

3. Трансформація відносин власності в Україні:

а) вихідний рівень відносин власності

б) механізм приватизації державної власності.

Відповіді:

Власність є основоположним системоутворюючим елементом економічних виробничих відносин. Власність — виключно складне суспільне явище, оскільки характеризується багатогранним змістом, що виражає множинну різноманітність взаємовідносин між людьми. Власність як економічна категорія являє собою вираження відносин між людьми з приводу привласнення ними матеріальних благ: умов і результатів суспільного виробництва. Тому це привласнення здійснюється в рамках суспільного поділу праці. І тому кожен індивід для того, щоб з метою задоволення своїх інтересів привласнити продукти праці інших індивідів, з неминучістю повинен відчужувати продукти своєї праці. Сутність власності включає в себе не тільки феномен привласнення, а й відчуження.

Система відносин власності включає:

1. суб'єкт власності (сам власник).
2. об'єкт власності (предмет власності).
3. інші суб'єкти (тимчасові користувачі)

Система відносин власності включає відносини:

1. відносини привласнення;
2. відносини господарського використання майна;
3. відносини економічної реалізації власності;

Відносини господарського використання виникають при передачі власником права вживання об'єкта власності 3-й особі. формами господарського використання є: оренда тобто передача права користування на час і за оплату; концесія тобто передача державою права користування на час і за оплату.

Види загального власного привласнення:

а) селянсько-фермерське господарство

б) сімейна власність

в) держ. власність

г) муніципальна власність

Еволюція відносин у суспільстві.

На даний час у розвитку відносин власності мають місце наступні характерні тенденції.

1. Утворився значний держ. сектор, заснований на типі загального спільного привласнення підприємства.

2. Держ. сектор потіснив в економічному просторі приватну та корпоративну власність.

3. Держава здійснює активну економічну регулятивну політику, використовуючи правові, економічні та адміністративні важелі й методи.

Домінуючою формою власності є О Д С

Кінець XX — початок XXI ст. характеризується багатоукладною формою власності.

• Приватна власність на засоби виробництва та результати праці

в одній особі.

• Приватна капіталістична власність. Власник засобів виробництва привласнює результати праці найманих працівників.

• Спільно-пайове привласнення (корпорації, товариства).
• Спільно-сумісне привласнення (власність держави, областей, муніципалітету).

На даний час Україна перебуває на етапі реформації економічних відносин і становлення власності.

Основні напрями:

1. руйнування монополізації державної власності;

2. формування багатоукладної економіки;

3. створення правового поля для регулювання нових економічних відносин.

Механізм перетворення власності є — приватизація,

яка передбачає:

а) передачу державою майна в приватну власність;

б) передачу в загальну пайову власність (акціонування підприємств);

в) передачу частини майна вже існуючим корпораціям і фірмам,

в тому числі іноземним (в Україні приватизовано близько 50000 підприємств; у приватизаційному секторі працює близько 5 тис. осіб)

Приватизація майна державних підприємств — відчуження майна, що перебуває в загальнодержавній або комунальній власності, на користь фізичних осіб.

Приватизація здійснюється на основі наступних принципів:

1. законності (в Україні створена обширна правова база з приватизації);

2. гласності тобто повне, своєчасне та достовірне інформування громадян про всі дії приватизації;

3. забезпечення рівності прав у процесі приватизації;

4. пріоритетного надання громадянам України прав на придбання об'єктів державного майна;

5. безоплатна передача частки держ. майна кожному громадянину України;

6. приватизація держ. майна на платній основі, застосування приватизаційних паперів;

7. дотримання антимонопольного законодавства;

8. пріоритетного права трудових колективів на вибір власності.

Приватизація держ. майна здійснюється шляхом укладення договору купівлі-продажу цього майна, передбачено ст. 224-240 Цивільного кодексу України та законом «Про приватизацію»

Приватизація йде за кількома напрямками:

I приватизація майна держ. підприємств:

1 приватизація майна невеликих підприємств — мала приватизація.

2 приватизація орендованих підприємств.

3 приватизація в агропромисловій власності

4 приватизація незавершеного будівництва

У процесі приватизації розрізняють об'єкти, суб'єкти та форми приватизації.

Для того щоб майно можна було приватизувати, йому має бути надано статус об'єкта приватизації.

Перелік загальнодержавних об'єктів приватизації щорічно затверджується ВР відповідно до «Річної державної приватизаційної програми».

Ця ж програма визначає:

а) форми приватизації для різних груп об'єктів;

б) квоти обов'язкового застосування приватизаційних паперів для конкретних об'єктів;

в) заходи щодо залучення до приватизації іноземних інвесторів;

Перелік об'єктів малої приватизації затверджуються Фондом державного майна, а також органами місцевого самоврядування відповідно до програм приватизації.

Суб'єктами приватизації є покупці та продавці приватизованих об'єктів. Трудові колективи приватизованих підприємств мають першочергове право на приватизацію, а також низку пільг.

При приватизації об'єктів малої приватизації застосовуються наступні способи (форми) приватизації:

1. викуп
2. продаж на аукціоні або за конкурсом;

Громадяни України беруть участь у приватизації державного майна за допомогою вкладення та отримання приватизаційних сертифікатів. Приватизаційний сертифікат — це особливий вид державного цінного паперу, який підтверджує право власника на безоплатне отримання в процесі приватизації частини майна державних підприємств. На даний час випущено 52 млн приватизаційних майнових сертифікатів (ваучерів).

Проблема роздержавлення в Україні:

1. проблема вартості приватизованих об'єктів. Вартість об'єкта відірвана від їхнього реального стану та попиту на них (деякі об'єкти продаються дешевше, ніж вони коштують). Як правило, боротьба йде навколо невеликої кількості найбільш ліквідних об'єктів (місце розташування, вид діяльності, вид продукції, що випускається, технічний стан підприємства)
2. знаходження ефективних власників
3. правильно визначити загальний напрям приватизації, забезпечити вигідність приватизації для держави.

Головне завдання цієї глави полягає в тому, щоб сформулювати та з'ясувати деякі фундаментальні положення, що утворюють основу економікс. Ми маємо намір тут розвинути дане в главі 1 визначення економікс і розкрити сутність проблеми економії. З цією метою ми проілюструємо, розширимо та модифікуємо наше визначення економікс, використовуючи таблиці та криві так званих виробничих можливостей. Нарешті, ми зробимо короткий огляд різних методів, за допомогою яких відмінні одна від одної в інституційному та ідеологічному плані країни "вирішують" проблеми економії або реагують на неї.

Основа економікс

Два фундаментальних факти утворюють основу економікс і, по суті, охоплюють всю проблему економії. Цілком необхідно ретельно визначити та глибоко осмислити ці два факти, оскільки все, що стане предметом нашого вивчення в галузі економікс, прямо чи опосередковано пов'язане з ними. Перший факт такий: матеріальні потреби суспільства, тобто матеріальні потреби складових його індивідів та інститутів, буквально безмежні або невгамовні. Другий факт: економічні ресурси, тобто засоби для виробництва товарів і послуг, обмежені або рідкісні.

БЕЗМЕЖНІ ПОТРЕБИ

Спробуємо ґрунтовно дослідити та з'ясувати ці два факти в тому порядку, як вони названі. Що саме ми маємо на увазі під поняттям "матеріальні потреби" в першому випадку? Перш за все бажання споживачів придбати та використовувати товари й послуги, які приносять їм корисність, — так економісти позначають отримуване людьми задоволення або вдоволення№. Їхній перелік включає разюче широкий спектр продуктів: житлові будинки, автомобілі, зубну пасту, програвачі, компакт-диски, піцу, светри тощо. Коротше кажучи, незліченна безліч продуктів, які ми іноді поділяємо на предмети першої необхідності (їжа, житло, одяг) та предмети розкоші (парфуми, яхти, норкові шуби), здатна задовольняти людські потреби. Нема чого доводити, що те, що є предметом розкоші для Сміта, може виявитися предметом першої необхідності для Джонса, а те, що ще кілька років тому вважалося предметом розкоші, тепер є найзвичайнішим предметом першої необхідності.

№ Це визначення залишає на долю інших суспільних наук вивчення цілого набору таких потреб, як суспільне визнання, статус, любов тощо.

Але й послуги також задовольняють наші потреби, як і матеріальні продукти. Ремонт автомобіля, видалення апендикса, стрижка волосся та консультація юриста нарівні з товарами задовольняють людські потреби. Після зрілих роздумів ми усвідомлюємо, що фактично купуємо багато виробів, наприклад автомобілі та пральні машини, саме заради тих послуг, які вони вам надають. Різниця між товарами та послугами часто виявляється набагато меншою, ніж це здається на перший погляд.

Матеріальні потреби включають також потреби приватних підприємств і урядових відомств. Приватні підприємства хочуть мати в своєму розпорядженні фабричні будівлі, машини, вантажні автомобілі, склади, комунікаційні системи та все інше, що дозволяє їм реалізувати виробничі цілі. Уряд, відображаючи колективні потреби громадян країни або переслідуючи свої власні цілі, прагне будувати автостради, школи, лікарні, накопичувати військову техніку та зброю.

У своїй сукупності матеріальні потреби в практичному сенсі невгамовні або безмежні, а це означає, що матеріальні потреби в товарах і послугах повністю задовольнити неможливо². Підтвердити цей висновок можна за допомогою простого експерименту. Припустимо, що вас просять перелічити ті товари та послуги, які нам потрібні, але якими ми на даний момент не володіємо. Витратимо певний час на

²Тут мимохідь слід зазначити, що в даному випадку логічна помилка в побудові цілком доречна. Наші потреби в конкретному товарі чи послузі можна задовольнити;

скажімо, протягом короткого періоду можна отримати достатню кількість зубної пасти або пива. Зрозуміло, одна операція апендициту вичерпує потребу в ній людини. Але зовсім інша справа — товари взагалі. Їх ми не отримуємо і, ймовірно, не можемо отримати в достатній кількості. Докладніше проблема задоволення потреб у конкретних товарах буде розглянута в гл. 23.

Тема 4: Грошово-кредитне регулювання

План:

1. Виникнення грошей, їхня сутність і функції.

2. Визначення грошей: М1 та «майже гроші» М2, М3. Кредитні картки.

3. Структура попиту на гроші та їхньої пропозиції:

а) попит на гроші для угод, ДТ;

б) попит на гроші з боку активів, ДАА;

в) загальний попит на гроші ДМ;

• Функціонування грошового ринку.

функції грошей:

1. засобу обігу при купівлі товарів і послуг, завдяки чому долаються індивідуальні, кількісні, часові та просторові межі

2. міри вартості. Грошова одиниця використовується суспільством як масштаб для співмірювання відносних вартостей різнорідних благ і послуг

3. засобу заощадження. Зручна форма збереження багатства.

У фінансових відносинах беруть участь держава, населення та всі суб'єкти господарської та суспільної діяльності.

Пропозиція грошей М1 складається з двох елементів:

1. готівка, тобто металеві та паперові гроші, що перебувають в обігу.

2. чекові вклади, тобто вклади в комерційних банках, різних ощадних установах, на які можуть бути виписані чеки. Металеві та паперові гроші є зобов'язаннями держави. Поточні рахунки представляють зобов'язання комерційних банків, ощадних установ.

Готівка:

М3 виходить з того, що великі (100 тис. $ і більше) строкові вклади, якими, як правило, володіють підприємства, також легко обертаються в чекові вклади, хоча з можливим ризиком втрат. Додавання цих великих строкових вкладів до М2 дає ще ширше визначення грошей

Гроші — одне з найвеличніших наших винаходів — становлять найзахопливіший аспект економічної науки. "Гроші зачаровують людей. Через них вони мучаться, для них вони трудяться. Вони придумують наймистецькіші способи отримати їх і наймистецькіші способи витратити їх. Гроші — єдиний товар, який не можна використати інакше, крім як позбутися їх. Вони не нагодують вас, не одягнуть, не дадуть притулку і не розважать до тих пір, поки ви не витратите або не інвестуєте їх. Люди майже все зроблять для грошей, і гроші майже все зроблять для людей. Гроші — це полонлива, повторювана, мінлива масками загадка"*.

Гроші, крім того, один з найважливіших розділів економічної науки. Вони являють собою дещо набагато більше, ніж пасивний компонент економічної системи, ніж простий інструмент, що сприяє роботі економіки. Правильно діюча грошова система вливає життєву силу в кругообіг доходів і витрат, який уособлює всю економіку. Добре працююча грошова система сприяє як повному використанню потужностей, так і повній зайнятості. І навпаки, погано функціонуюча грошова система може стати головною причиною різких коливань рівня виробництва, зайнятості та цін в економіці, спотворити розподіл ресурсів.

У цій главі будуть розглянуті природа та функції грошей, а також інші основні інститути американської банківської системи. Глава 16 присвячена методам, якими окремий комерційний банк і банківська система в цілому можуть змінювати пропозицію грошей. У главі 17 ми обговоримо, яким чином центральні банки в економіці намагаються регулювати пропозицію грошей, щоб забезпечити повну зайнятість і стабільність рівня цін. Нарешті, глава 18 присвячена монетаризму — альтернативі кейнсіанської макроекономічної теорії, яка розглядалася в 12—14-й главах. Згідно з монетаризмом, грошова пропозиція є ключовим фактором, що визначає рівень виробництва, зайнятості та цін.

Federal Reserve Bank of Philadelphia. Creepiing Inflation\Business Review. August 1957.P.3

Структура цієї глави наступна. Ми почнемо з огляду функцій грошей. Потім перенесемо увагу на пропозицію грошей, поставивши досить складне питання: що є грошима в нашій економіці? По-третє, ми розглянемо основу пропозиції грошей у Сполучених Штатах. По-четверте, пояснимо попит на гроші. По-п'яте, ми сумістимо пропозицію грошей і попит на гроші для зображення та пояснення грошового ринку. І нарешті, проаналізуємо інституційну структуру американської фінансової системи.

Функції грошей

Що таке гроші? Гроші — це те, що гроші роблять. Все, що виконує функції грошей, і є гроші. Існує три функції грошей.

1. Засіб обігу. По-перше і перш за все гроші є сьогодні засобом обігу; гроші можна використовувати при купівлі та продажу товарів і послуг. Робітник пекарні не хоче, щоб з ним розплачувалися, наприклад, 200 булками на тиждень. Власник пекарні також не хоче отримувати, скажімо, свіжу рибу за свої булки. Гроші ж легко приймаються як засіб платежу. Це зручний соціальний винахід, що дозволяє платити власникам ресурсів і виробникам "товаром" (грошима), який може бути використаний для купівлі будь-якого з усього набору товарів і послуг, наявних на ринку. Як засіб обміну гроші дозволяють суспільству уникнути незручностей бартерного обміну. І, надаючи зручний спосіб обміну товарами, гроші дають суспільству можливість скористатися плодами географічної спеціалізації та поділу праці між людьми (див. гл. 3, особливо рис. 3-1).

2. Міра вартості. Гроші виступають також мірою вартості. Суспільство вважає зручним використовувати грошову одиницю як масштаб для співмірювання відносних вартостей різнорідних благ і ресурсів. Подібно до того як ми вимірюємо дистанції в милях або кілометрах і порівнюємо їх, ми співмірюємо вартість благ і послуг у грошовому вираженні. Це має очевидні переваги. Завдяки грошовій системі нам треба виражати ціну кожного продукту через всі інші продукти, на які можливо міг би бути він обмінений; ми не повинні виражати ціну худоби через зерно, кольорові олівці, сигари.

Глава 15 Гроші та банківська справа

Гроші — одне з найвеличніших наших винаходів

— становлять найзахопливіший аспект економічної науки. "Гроші зачаровують людей. Через них вони мучаться, для них вони трудяться. Вони придумують наймистецькіші способи отримати їх і наймистецькіші способи витратити їх. Гроші

— єдиний товар, який не можна використати інакше, крім як позбутися їх. Вони не нагодують вас, не одягнуть, не дадуть притулку і не розважать до тих пір, поки ви не витратите або не інвестуєте їх. Люди майже все зроблять для грошей, і гроші майже все зроблять для людей. Гроші — це полонлива, повторювана, мінлива масками загадка"*.

Гроші, крім того, один з найважливіших розділів економічної науки. Вони являють собою дещо набагато більше, ніж пасивний компонент економічної системи, ніж простий інструмент, що сприяє роботі економіки. Правильно діюча грошова система вливає життєву силу в кругообіг доходів і витрат, який уособлює всю економіку. Добре працююча грошова система сприяє як повному використанню потужностей, так і повній зайнятості. І навпаки, погано функціонуюча грошова система може стати головною причиною різких коливань рівня виробництва, зайнятості та цін в економіці, спотворити розподіл ресурсів.

У цій главі будуть розглянуті природа та функції грошей, а також інші основні інститути американської банківської системи. Глава 16 присвячена методам, якими окремий комерційний банк і банківська система в цілому можуть змінювати пропозицію грошей. У главі 17 ми обговоримо, яким чином центральні банки в економіці намагаються регулювати пропозицію грошей, щоб забезпечити повну зайнятість і стабільність рівня цін. Нарешті, глава 18 присвячена монетаризму — альтернативі кейнсіанської макроекономічної теорії, яка розглядалася в 12—14-й главах. Згідно з монетаризмом, грошова пропозиція є ключовим фактором, що визначає рівень виробництва, зайнятості та цін.

Federal Reserve Bank of Philadelphia. Creepiing Inflation\Business Review. August 1957.P.3

Структура цієї глави наступна. Ми почнемо з огляду функцій грошей. Потім перенесемо увагу на пропозицію грошей, поставивши досить складне питання: що є грошима в нашій економіці? По-третє, ми розглянемо основу пропозиції грошей у Сполучених Штатах. По-четверте, пояснимо попит на гроші. По-п'яте, ми сумістимо пропозицію грошей і попит на гроші для зображення та пояснення грошового ринку. І нарешті, проаналізуємо інституційну структуру американської фінансової системи.

Функції грошей

Що таке гроші? Гроші — це те, що гроші роблять. Все, що виконує функції грошей, і є гроші. Існує три функції грошей.

1. Засіб обігу. По-перше і перш за все гроші є сьогодні засобом обігу; гроші можна використовувати при купівлі та продажу товарів і послуг. Робітник пекарні не хоче, щоб з ним розплачувалися, наприклад, 200 булками на тиждень. Власник пекарні також не хоче отримувати, скажімо, свіжу рибу за свої булки. Гроші ж легко приймаються як засіб платежу. Це зручний соціальний винахід, що дозволяє платити власникам ресурсів і виробникам "товаром" (грошима), який може бути використаний для купівлі будь-якого з усього набору товарів і послуг, наявних на ринку. Як засіб обміну гроші дозволяють суспільству уникнути незручностей бартерного обміну. І, надаючи зручний спосіб обміну товарами, гроші дають суспільству можливість скористатися плодами географічної спеціалізації та поділу праці між людьми (див. гл. 3, особливо рис. 3-1).

2. Міра вартості. Гроші виступають також мірою вартості. Суспільство вважає зручним використовувати грошову одиницю як масштаб для співмірювання відносних вартостей різнорідних благ і ресурсів. Подібно до того як ми вимірюємо дистанції в милях або кілометрах і порівнюємо їх, ми співмірюємо вартість благ і послуг у грошовому вираженні. Це має очевидні переваги. Завдяки грошовій системі нам треба виражати ціну кожного продукту через всі інші продукти, на які можливо міг би бути він обмінений; ми не повинні виражати ціну худоби через зерно, кольорові олівці, сигари, ав-

267

ГЛАВА 15 ГРОШІ ТА БАНКІВСЬКА СПРАВА

німума грошей на цих рахунках були скасовані. В результаті цього нововведення колишня різниця між поточними рахунками (безстроковими вкладами) комерційних банків і ощадними вкладами ощадних установ практично зникла. Якщо півтора десятиліття тому гроші можна було визначити як "готівка плюс безстрокові вклади комерційних банків", то зараз визначення має звучати так: "Готівка плюс всі чекові вклади". Чекові вклади включають не тільки безстрокові вклади (поточні рахунки) в комерційних банках, а й оборотні рахунки за ощадними вкладами, автоматичні рахунки трансфертних послуг і "шейр драфт рахунки".

Застереження. Наше визначення грошей слід постачити технічним застереженням: готівка та чекові вклади, що належать державі (міністерству фінансів) і Федеральним резервним банкам, комерційним банкам або іншим фінансовим установам, не враховуються. Частково це робиться для того, щоб уникнути завищення грошової пропозиції, а частково тому, що гроші, які перебувають у розпорядженні домашніх господарств і підприємств — тобто "в обігу", — мають більше відношення до рівня витрат в економіці'.

МАЙЖЕ ГРОШІ: М2 і М3

'М а й ж е г р о ш і " — це певні високоліквідні фінансові активи, такі, як безчекові ощадні рахунки, строкові вклади та короткострокові державні цінні папери, які хоча й не функціонують безпосередньо як засіб обігу, але можуть легко і без ризику фінансових втрат переводитися в готівку або чекові рахунки. Так, ви можете вимагати зняти готівку з безчекового ощадного рахунку в комерційному банку або ощадній установі. Або, в іншому випадку, ви можете вимагати переведення фондів з безчекового ощадного рахунку на поточний рахунок. Строкові вклади, як передбачає їхня назва, стають доступними вкладнику лише після закінчення терміну. Наприклад, вкладник може вилучити без сплати штрафу 90-денні або 6-місячні вклади тільки після закінчення зазначеного терміну. Хоча строкові вклади мають явно меншу ліквідність (здатність бути витраченими), ніж безчекові ощадні

Цілком очевидно, що паперовий долар на руках Джона Доу становить саме 1 дол. грошової пропозиції. Але якби нам довелося підраховувати долари банків як частину грошової пропозиції, той самий 1 дол., вкладений у банк, перетворився б на 2 дол. Він був би прийнятий у розрахунок як 1 дол. на поточний рахунок Доу і в той же час як 1 дол. готівки, що зберігається в банківському сейфі. Проблему подвійного рахунку можна вирішити, виключивши при визначенні загального грошового обігу готівку, що зберігається в банках (а також готівку, переведену в Федеральні резервні або комерційні банки). Більш довільний характер носить виключення готівки, наявної у держави, і належних йому безстрокових вкладів. Це дозволяє нам точніше співмірювати грошові пропозиції з нормою витрат у приватному секторі економіки незалежно від витрат, викликаних політикою держави.

Тельні рахунки, вони можуть бути використані як готівка або після закінчення терміну переведені на поточний рахунок. Тому наші керівні грошово-кредитні установи пропонують друге і більш широке визначення грошей:

Гроші, М2 = М1 + безчекові ощадні рахунки + дрібні (що не перевищують 100 тис. дол.) строкові вклади.

Іншими словами, М2 включає елементи засобу обігу (готівка та чекові вклади), що відповідають М1, плюс інші елементи, які можуть бути досить швидко і без втрат обернені в готівку та чекові вклади. Таблиця 15-1 показує, що з додаванням безчекових ощадних вкладів і дрібних строкових вкладів грошова пропозиція М2 зростає до 3054 млрд дол. при М1, що дорівнює 784 млрд.

Третє, "офіційне" визначення М3 виходить з того, що великі (100 тис. дол. і більше) строкові вклади, якими зазвичай володіють підприємства у формі депозитних сертифікатів, також легко обертаються в чекові вклади. Діючий ринок таких сертифікатів насправді існує, і тому їх можна в будь-який час продати (ліквідувати), хоча й з можливим ризиком втрат. Додавання цих великих строкових вкладів до М2 дає ще ширше визначення грошей:

Гроші, М3 = М2 + великі (100 тис. дол. і більше) строкові вклади. Звернувшись знову до таблиці 15-1, ми побачимо, що пропозиція грошей М3 зростає до 3889 млрд дол.

Нарешті, є й інші дещо менш ліквідні активи, такі, як певні державні цінні папери (наприклад, рахунки казначейства та ощадні облігації США), які можуть бути легко обернені в гроші М1. Слід підкреслити, що існує цілий спектр активів, які лише трохи відрізняються один від одного за ступенем ліквідності або наявністю грошових властивостей.

Яке визначення ми приймемо? Хоча у кожного з них є прихильники, більшість економістів віддає перевагу простому визначенню М1. Чому? Воно включає все, що прямо і безпосередньо використовується як засіб обігу. Якщо розширювати визначення понад включення готівки та чекових вкладів, то у нього просто не буде логічної межі, оскільки всі додаткові елементи М2, М3 і так далі різною мірою ліквідні. У подальшому обговоренні та аналізі ми будемо дотримуватися вузького визначення грошей М1, оскільки його компоненти можуть бути негайно витрачені. Однак ви повинні знати, що питання визначення грошей залишається спірним і невирішеним.

"МАЙЖЕ ГРОШІ": ПІДТЕКСТ

За винятком того, що "майже гроші" утруднюють точне визначення грошей, їхнє існування важливе в силу кількох пов'язаних між собою обставин.

Що визначає попит на гроші з боку активів? Щоб отримати відповідь, ми повинні спочатку усвідомити, що кожна з різноманітних форм, в яких можуть перебувати фінансові активи, має свої переваги та недоліки. Давайте для простоти порівняємо форми у вигляді облігацій і у вигляді грошей. Перевагою володіння грошима є їхня ліквідність, тобто гроші можна негайно використати для придбання покупок. Як форма володіння активами, гроші особливо привабливі, коли очікується падіння цін на товари, послуги, а також на інші фінансові активи. Коли падають ціни на облігації, їхній власник зазнає збитків у тому випадку, якщо облігації повинні бути продані після закінчення певного терміну.

Недолік володіння грошима, як активом, порівняно з володінням облігаціями полягає в тому, що вони не приносять доходу у вигляді відсотка або, принаймні, не дають такого відсотка, як облігації або безстрокові вклади. Деякі банки та ощадні установи обумовлюють виплату відсотка вкладнику деяким мінімальним розміром чекового вкладу. У тому випадку, якщо вклади не досягають мінімального розміру, вони не приносять відсотка. Відсоток з чекових вкладів, що перевищують встановлений мінімум, менший за той, який сплачується з облігацій і різних безстрокових вкладів.

У світлі цієї інформації доводиться вирішувати, скільки фінансових активів тримати, скажімо, в облігаціях, а скільки в грошах. Рішення в першу чергу залежить від ставки відсотка. Давайте розмірковувати так: володіючи грошима, домашнє господарство або підприємство несе вменені витрати (гл. 2). Тобто всякий власник грошей утримується або жертвує доходом у вигляді відсотка. Якщо облігація приносить 10-відсотковий дохід, то володіння 100 дол. у вигляді готівки або безпроцентного чекового рахунку коштує вам недоотриманого річного доходу в розмірі 10 дол. Не дивно, що попит на гроші з боку активів змінюється обернено пропорційно ставці відсотка. Коли процентна ставка або вменені витрати володіння грошима, як активом, низькі, люди віддають перевагу володінню більшою кількістю грошей як активів. Навпаки, коли відсоток високий, володіти значною ліквідністю невигідно, і кількість активів у формі грошей буде невеликою. Інакше кажучи, коли володіти грошима, як активом, невигідно, люди тримають меншу їхню кількість. У тому випадку, коли володіння грошима вигідне, люди мають їх більше. Обернена залежність між процентною ставкою та кількістю грошей, яку люди хочуть мати як актив, показана на рисунку 15-26 прямою Da.

ЗАГАЛЬНИЙ ПОПИТ НА ГРОШІ, Dm

Як показано на рисунку 15-2в, загальний попит на гроші, Dm можна визначити шляхом зміщення по горизонтальній осі прямої попиту на гроші з боку активів на величину, що дорівнює попиту на гроші для угод. (Похила лінія на рисунку 15-2в позначає величину попиту на гроші для угод, до якої була додана величина зображеного на рисунку 15-2б попиту на гроші з боку активів.)

Отримана в результаті низхідна пряма позначає загальну кількість грошей, які люди хочуть мати для угод і як активи, при кожній можливій величині процентної ставки. Зверніть далі увагу, що зміна номінального ВНП, яка розглядається через призму попиту на гроші для угод, викличе зміщення кривої загального попиту на гроші.

Простіше кажучи, збільшення номінального ВНП означає, що люди захочуть мати більше грошей для угод, а це зсунe криву загального попиту на гроші вправо. Наприклад, якщо номінальний ВНП збільшився з 300 до 450 млрд дол. і припущення про те, що кожен призначений для угод долар витрачається в середньому 3 рази на рік, зберігає силу, тоді пряма попиту на гроші для угод переміститься зі 100 на 150 млрд дол. В результаті крива загального попиту на гроші при кожній можливій величині процентної ставки розташується на 50 млрд правіше порівняно з попереднім випадком. І навпаки, падіння номінального ВНП веде до зміщення кривої загального попиту на гроші вліво.

Грошовий ринок

Ризикуючи забігти наперед, ми можемо об'єднати попит і пропозицію грошей, щоб описати грошовий ринок і визначити рівноважну ставку відсотка. Для цього ми провели на рисунку 15-2в вертикальну лінію, Sm, що позначає пропозицію грошей. Зображення грошової пропозиції у вигляді прямої засноване на спрощеному припущенні, згідно з яким наші керівні грошово-кредитні органи та фінансові установи постачають економіку деяким певним обсягом грошей, таким, як загальний обсяг М1, показаний на рисунку 15-1. Як і на ринку продуктів або ресурсів (гл. 4), перетин попиту на гроші та пропозиції грошей визначає ціну рівноваги. У даному випадку "ціною" є рівноважна ставка відсотка, тобто ціна, що сплачується за використання грошей.

Що станеться при наявності нерівноваги на грошовому ринку? Яким чином грошовий ринок міг би досягти рівноваги? Розглянемо рисунок 15-3, в якому відтворюється рисунок 15-2в і додані дві альтернативні криві пропозиції грошей.

Припустимо спочатку, що пропозиція грошей зменшилася з 200 млрд дол., позначене як Sm, до 150 млрд, виражене через Sm1,. Зауважимо, що кількість потрібних грошей перевищує кількість запропонованих на 50 млрд при колишній рівноважній

Тема 5: Сучасна банківська система

1. Структура банківської системи та її функції.

2. Центральний банк.

3. Банківські операції.

4. Банківські резерви.

1. є емісійним і розрахунковим центром держави;
2. є «банком банків» і банкіром уряду;
3. НБУ здійснює регулювання та контроль за кредитно-фінансовою

системою країни в цілому

1. НБУ надано монопольне право на випуск грошей в обіг, в

той час як Казначейство та Міністерство фінансів не мають права емісії

грошей і здійснюють фінансування держ. витрат у межах надходжень до бюджету, а також отриманих кредитів. Цим забезпечується кредитна основа сукупного грошового обороту в Україні.

Керівним органом НБУ є Правління банку, яке очолює Голова Правління.

Як розрахунковий центр країни НБУ:

1. встановлює правила поведінки безготівкових розрахунків господарюючими суб'єктами;
2. організує розрахунки між комерційними банками в Україні;
3. НБУ представляє інтереси держави у відносинах з центральними банками іноземних держав;

1. НБУ встановлює правила та проводить реєстрацію комерційних банків;
2. видає ліцензії на ведення валютних операцій;
3. здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України;

1. як «банк банків» він веде рахунки комерційних банків;
2. здійснює їхнє розрахунково-касове обслуговування;
3. надає кредити для функціонування міжбанківського кредитного ринку в Україні;

1. НБУ організує касове виконання бюджету в банківській системі України;

1. надає кредити уряду;
2. на НБУ покладено виконання операцій з розміщення державних цінних паперів;
3. НБУ обслуговує внутрішній борг держави;
4. на НБУ покладено виконання операцій, пов'язаних з функціонуванням валютного ринку України;

1. НБУ за погодженням з Кабміном встановлює офіційний валютний курс національної грошової одиниці;
2. створює валютні резерви, організує операції з монетарними (гро

До них належать:

1. Кредитні спілки.
2. Інвестиційні компанії та фонди.
3. Приватні пенсійні фонди, трастові компанії (довірчі товариства)

Особливою кредитною установою є ломбарди. Ломбарди видають

громадянам позики, забезпечені заставою.

Кредитування. Кредитні відносини представляють собою акумульовані вільні грошові кошти в руках одного суб'єкта та надання

їх іншими суб'єктами на умовах строковості, платності та поворотності.

Строковість — це час, на який передаються грошові кошти від кредиторів позичальникам.

Платність — це ціна кредиту або відсоток від виданої як кредит

суми, яку позичальник повинен сплатити за кредит

Поворотність — це обов'язкова умова кредитування, тобто гарантія повернення отриманої як кредит суми. Кредитуванням займаються

державні та комерційні банки.

Державний кредит має три основні форми:

а) державна позика;

б) боргові зобов'язання;

в) ощадна справа;

Кожна з форм держ. кредиту має свої специфічні форми. Розрізняють

внутрішній і зовнішній, довгостроковий, середньостроковий і короткий кредит.

Кредитором може виступати Уряд України, також місцеві органи влади.

Банківська система США:

Кредитно-грошова політика повинна сприяти встановленню в економіці загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

Банки здійснюють різні розрахункові операції. Їхня основна функція для економіки — створення банківських безготівкових грошей на основі депозитів (поточних рахунків у банку), централізація та суспільний контроль

є обов'язковими передумовами ефективності банківської системи. На початку ХХ ст. Конгрес утворив Національну комісію з грошей.

Результатом її роботи став закон «Про федеральну резервну систему» (ФРС),

прийнятий у 1913 р. Закон «Про ФРС» був необхідний, оскільки нерегульована банківська система неспроможна забезпечити пропозицію грошей, що найбільшою мірою сприяє добробуту економіки в цілому. Оскільки надлишок грошей може сприяти ускладненню інфляційних проблем, нестача грошей може загальмувати зростання економіки, перешкоджаючи обміну та виробництву товарів і послуг.

Стрижнем грошової та банківської системи є: Рада керуючих ФРС, яка впливає на здатність системи до створення грошей. 7 членів Ради

призначаються Президентом із схвалення Конгресу, їм встановлюються тривалі терміни повноважень — 17 років. Але кожні 2 роки замінюється 1 член

ради. Призначення, а не обрання членів ради має на меті відокремити кредитно-грошову політику від політики партії. Рада Керуючих відповідає за загальне керівництво та контроль над роботою грошової та банківської системи країни. Загальновизнано, що Голова Ради — найвпливовіший керівник Центрального банку у світі. Ефективність заходів Ради повинна відповідати суспільним інтересам і сприяти загальному економічному добробуту. Це досягається за допомогою певної

Техніки управління грошовою пропозицією.

Формуванню основ банківської політики Раді Керуючих допомагають 2 органи:

1. «Комітет відкритого ринку», що складається з 7 членів ради та 5 президентів федеральних резервних банків. Комітет визначає політику ФРС у галузі закупівель і продажу держ. облігацій на відкритому ринку. Ці операції представляють собою найважливіший спосіб впливу керівних кредитно-грошових установ на пропозицію грошей.

2. Федеральна консультативна рада. Вона складається з 12 керівників комерційних банків, які обираються по одному щорічно від кожного з 12 федеральних резервних банків.

ФРС має 3 відмінні риси, вони є:

а) центральними банками;

б) квазісуспільними банками, тобто відображають симбіоз приватної власності та суспільного контролю. Центральні банки є приватною власністю, але управляються державою. Власники не контролюють ні склад, ні керівництво, ні політику центрального банку.

в) банками банкірів, тобто федеральні резервні банки роблять для депозитних установ те саме, що депозитні установи роблять для фізичних осіб (приймають вклади банків і установ, надають позики)

інакше, як спеціальним законодавчим актом. Як уже говорилося, тривалі терміни повноважень членів Ради мають на меті захистити та ізолювати їх від політичного тиску.

Незалежність Федеральної резервної системи продовжує бути причиною суперечок. Прихильники незалежності вважають, що Федеральна резервна система повинна бути захищена від політичного тиску, оскільки на неї покладено складне і переважно технічне завдання ефективного управління пропозицією грошей. Вони стверджують, що конгресу та органам виконавчої влади політично вигідно закликати до розширювальної фіскальної політики (зниження податків і витрати на дотації приносять голоси виборців), а крім того, для захисту від викликаної нею інфляції необхідно мати незалежний кредитно-грошовий орган.

Противники незалежної Федеральної резервної системи вважають, що наявність могутньої установи, члени якої не підкоряються безпосередньо волі народу, абсолютно недемократично. Вони стверджують, що оскільки відповідальність за економічний добробут нації в кінцевому підсумку лягає на державні органи законодавчої та виконавчої влади, то ці органи повинні мати в руках усі політичні інструменти, за допомогою яких можна впливати на економіку. Чому конгрес і адміністрація повинні відповідати за наслідки політики, яку вони не контролюють повністю? Критики наводять приклади проведення Федеральною резервною системою кредитно-грошових заходів, які йшли врозріз з цілями фіскальної політики.

Ви зможете прояснити власну позицію з цього питання після того, як ми розглянемо принципи дії кредитно-грошової політики в главі 17.

Дванадцять федеральних резервних банків. Дванадцять федеральних резервних банків мають три головні відмінні риси. Вони є (1) центральними банками, (2) квазісуспільними банками і (3) банками банкірів.

1. ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ. Більшість країн мають один центральний банк, наприклад Англійський банк у Великій Британії або Бундесбанк у Західній Німеччині. У Сполучених Штатах їх 12! Частково це відображає наші географічні масштаби, економічне різноманіття та наявність великої кількості комерційних банків. Крім того, це — результат політичного компромісу між прихильниками централізації та захисниками децентралізації. На рисунку 15-5 зображено розташування 12 федеральних резервних банків і позначено райони їхньої дії. Через центральні банки здійснюються основні політичні директиви Ради керуючих. Найважливіший з них — Федеральний резервний банк міста Нью-Йорка. З розвитком сучасних засобів сполучення та транспорту географічна необхідність у системі регіональних банків, безсумнівно, зменшилася.

2. КВАЗІСУСПІЛЬНІ БАНКИ. Дванадцять федеральних резервних банків є квазісуспільними банками. Вони відображають цікавий симбіоз приватної власності та суспільного контролю. Федеральні резервні банки перебувають у власності комерційних банків — учасників відповідного округу. Для вступу до Федеральної резервної системи комерційні банки зобов'язані придбати частку участі в акціонерному капіталі Федерального резервного банку свого району. Але принципи політики, що проводиться федеральними резервними банками, встановлюються державним органом — Радою керуючих. Центральні банки американської

300 ЧАСТИНА 3

ГРОШІ, БАНКІВСЬКА СПРАВА ТА ГРОШОВА ПОЛІТИКА

вляючих Федеральної резервної системи може впливати на здатність банківської системи до створення грошей. Які інструменти або прийоми можуть бути використані на розсуд Ради керуючих для впливу на резерви комерційного банку?

Існує три основних засоби кредитно-грошового контролю:

1. Операції на відкритому ринку.

2. Зміна резервної норми.

3. Зміна облікової ставки.

ОПЕРАЦІЇ НА ВІДКРИТОМУ РИНКУ плюс навпроти "цінних паперів" у колонці активів балансового звіту федеральних резервних банків. Спрямована вниз стрілка означає, що федеральні резервні банки надали резерви комерційним банкам. Тому ми ставимо знак плюс перед "резервами" в балансовому звіті комерційних банків. Знак плюс у колонці зобов'язань балансового звіту федеральних резервних банків означає, що резерви комерційного банку збільшилися; для федеральних резервних банків вони є зобов'язаннями.

Найважливіший аспект цієї угоди полягає в тому, що, коли федеральні резервні банки купують цінні папери в комерційних банків, резерви — а отже й здатність до кредитування — комерційних банків зростають.

Операції на відкритому ринку — найважливіший засіб контролю грошової пропозиції. Термін "операції на відкритому ринку" відноситься до купівлі та продажу державних облігацій федеральними резервними банками на відкритому ринку — тобто до купівлі та продажу облігацій комерційним банкам і населенню в цілому. Як ці купівлі та продажі державних цінних паперів впливають на надлишкові резерви комерційних банків?

Купівля цінних паперів. Припустимо, Рада керуючих дала команду федеральним резервним банкам купити державні облігації на відкритому ринку. У кого можна купити ці цінні папери? Загалом кажучи, у комерційних банків і населення. У будь-якому випадку кінцевий результат, по суті, один і той самий — резерви комерційного банку збільшуються.

У КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ. Простежимо процес купівлі федеральним резервним банком державних облігацій у комерційних банків. Ця угода проста.

а. Комерційні банки передають частину своїх портфелів цінних паперів федеральним резервним банкам.

б. Федеральні резервні банки оплачують ці цінні папери збільшенням резервів комерційних банків на суму купівлі.

Подібно до того як комерційний банк може оплатити облігацію, куплену в приватної особи, шляхом збільшення поточного рахунку продавця, "банк банкірів" може оплатити облігації, куплені в комерційних банків, збільшенням резервів банку. Коротше кажучи, об'єднаний балансовий звіт комерційних банків зміниться так, як показано на схемі (див. правий стовпець).

Спрямована вгору стрілка показує, що цінні папери перейшли від комерційних банків до федеральних резервних банків. Отже, ми ставимо знак мінус перед "цінними паперами" в колонці активів балансового звіту комерційних банків. З тієї ж причини ми ставимо знак

У НАСЕЛЕННЯ. Якщо федеральні резервні банки повинні купити цінні папери просто в населення, вплив на резерви комерційного банку буде, по суті, той самий. Припустимо, компанія з пакування м'яса "Грізлі" володіє кількома відчужуваними державними облігаціями, які вона продає федеральним резервним банкам на відкритому ринку. Угода проходить так:

а. Компанія "Грізлі" передає цінні папери федеральним резервним банкам і в оплату отримує чек, виписаний на себе федеральними резервними банками.

б. Компанія "Грізлі" негайно вкладає цей чек на свій рахунок у банку Уоху.

в. Банк Уоху пред'являє цей чек федеральним резервним банкам до оплати, посилаючи його федеральним резервним банкам для обліку. В результаті банк Уоху отримує збільшення своїх резервів.

ГЛАВА 17 303

ФЕДЕРАЛЬНІ РЕЗЕРВНІ БАНКИ ТА КРЕДИТНО-ГРОШОВА ПОЛІТИКА

Зверніть увагу на те, що продаж федеральними резервними банками облігацій на 1000 дол. системі комерційних банків знижує її фактичні та надлишкові резерви на 1000 дол. Але продаж 1000-доларової облігації населенню знижує надлишкові резерви на 800 дол., оскільки в результаті продажу на 1000 дол. зменшилася й кількість грошей на поточному рахунку. У цьому випадку продаж облігацій населенню рівносильний тому, що система комерційних банків зменшила поточні рахунки, що перебувають в обігу, на 1000 дол., щоб пом'якшити зменшення надлишкових резервів до 200 дол.

Однак в обох випадках продажу облігацій Федеральною резервною системою головні результати однакові: коли федеральні резервні банки продають цінні папери на відкритому ринку, резерви комерційного банку знижуються. Якщо спочатку всі надлишкові резерви були витрачені на позики, це зменшення резервів комерційного банку перейде в зниження пропозиції грошей у країні. У нашому прикладі продаж державних цінних паперів на 1000 дол. призведе до 5000-доларового падіння грошової пропозиції, незалежно від того, чи продавалися облігації комерційним банкам чи просто населенню. Ви повинні змусити себе переконатися в цьому факті, знову вивчивши рисунок 17-1 і простеживши вплив продажу 1000-доларової облігації федеральними резервними банками або комерційним банкам, або населенню.

Питання: Що змушує комерційні банки та населення йти на продаж або купівлю державних цінних паперів у федеральних резервних банків? З глави 15 ми знаємо, що ціни та процентні ставки облігацій перебувають в оберненій залежності. Коли Федеральна резервна система вирішує купувати державні облігації, попит на них зростає. Отже, ціни державних облігацій піднімуться, а їхні процентні ставки впадуть. Зростання цін і зниження процентних ставок облігацій спонукають банки та власників державних облігацій серед населення продавати їх федеральним резервним банкам. І навпаки, коли Федеральна резервна система вирішує продавати державні облігації, додаткова їхня пропозиція на ринку знижує ціни на облігації та піднімає їхні процентні ставки, роблячи тим самим державні облігації привабливою покупкою для банків і населення.

РЕЗЕРВНА НОРМА

Як може Рада керуючих за допомогою маніпулювання встановленою законом резервною нормою впливати на здатність комерційних банків до кредиту? Відповідь на це питання дає простий приклад. Розглянемо 2-й рядок таблиці 17-2 і припустимо, що, згідно з балансовим звітом, резерви дорівнюють 5 тис. дол., а безстрокові вклади

— 20 тис. Якщо встановлена законом резервна норма становить 20%, обов'язкові резерви банку

— 4 тис. дол. Оскільки фактичні резерви

— 5 тис. дол., ясно, що надлишкові резерви банку дорівнюють 1000 дол. Ми бачили, що на основі цих 1000 доларів надлишкових резервів окремий банк може дати в позику 1000 дол., але банківська система в цілому може створити шляхом кредитування 5 тис. дол.

Збільшення резервної норми. Що станеться, якщо Рада керуючих підніме юридично встановлену резервну норму з 20 до 25%? (див. рядок 3). Обов'язкові резерви зростуть з 4 тис. до 5 тис. дол., стискаючи надлишкові резерви з 1000 дол. до нуля — зрозуміло, що зростання резервної норми збільшує кількість необхідних резервів, які повинні тримати банки. Або банки втратять надлишкові резерви, знизивши свою здатність створювати гроші шляхом кредитування, або ж вони вважатимуть свої резерви недостатніми і будуть змушені зменшити свої чекові рахунки і тим самим грошову пропозицію. У щойно наведеному прикладі надлишкові резерви перетворюються в обов'язкові резерви і здатність нашого окремого банку до створення грошей знижується з 1000 дол. до нуля. Здатність же до створення грошей банківської системи падає з 5 тис. дол. до нуля.

Що станеться, якщо Рада керуючих оголосить про майбутнє збільшення встановленої законом резервної вимоги до 30%? (див. рядок 4). Комерційний банк опиниться перед перспективою неможливості виконання цієї вимоги.

Тема 6: Показники вимірювання національного виробництва

1. Визначення валового національного продукту (ВНП).

2. Способи розрахунку ВНП.

3. Номінальний і реальний ВНП. Дефлятор ВНП.

Відповіді

Розглянемо основний показник національного виробництва (ВНП), який найточніше відображає уявлення про зміни фізичного обсягу національного виробництва. Система національних рахунків була створена з метою вимірювання сукупного виробництва. Суспільне рахівництво виконує для економіки в цілому ті самі функції, що й бухгалтерський облік для окремих підприємств або домогосподарства.

Будь-яке підприємство цікавить, наскільки добре йдуть справи в його фірмі.

Для цього необхідно виміряти доходи та витрати фірми. Бухгалтерська інформація може пояснити причини успіху або невдач. Система національних рахунків, тобто різні показники, дозволяють виміряти обсяг виробництва в конкретний момент часу та розкрити фактори, що безпосередньо розкривають функціонування економіки. Порівнюючи рівні національного доходу за певний відрізок часу, можна охарактеризувати функціонування економіки в довгостроковій перспективі, чого очікувати: підйому чи спаду.

Рахунки національної економіки дають інформацію, яка є основою для формування такої державної політики, яка була б спрямована на покращення функціонування економіки в цілому.

Головним показником при складанні національних рахунків служить валовий національний продукт (ВНП). ВНП визначається як сукупна ринкова вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг за рік. ВНП є грошовим показником, оскільки співмірює різні за своїми якостями та властивостями величини. Щоб правильно підрахувати сукупний обсяг виробництва, необхідно, щоб товари та послуги, вироблені в даному році, були враховані 1 раз. При розрахунку ВНП враховується, що більшість продуктів проходять кілька виробничих стадій, перш ніж потрапити на ринок, їхні окремі компоненти купуються та продаються кілька разів. Щоб уникнути подвійного рахунку, враховується тільки ринкова вартість кінцевого продукту і виключаються проміжні стадії, а також невиробничі угоди та продаж уживаних товарів.

Розрахунки ВНП:

ВНП може бути розрахований шляхом додавання сукупних витрат, необхідних для виробництва всієї кінцевої продукції, або шляхом додавання доходів,

отриманих від виробництва даного обсягу продукції. Те, що витрачено споживачем на придбання продукту, отримано у вигляді доходу тими, хто брав участь у його виробництві. Те, що витрачено на виробництво продукту, є доходом для тих, хто вклав свої людські та матеріальні ресурси у виробництво даного продукту та його реалізацію на ринку.

1. За витратами ВНП визначається, як сума споживчих витрат на товари та послуги (С), валових інвестицій компаній (1g), державних закупівель

товарів і послуг (G) та чистого експорту (Xn) тобто