Організація та нормування праці

Зміст

1. Нормування вантажно-розвантажувальних робіт, що виконуються механізованим методом.
2. Нормування вантажно-розвантажувальних робіт, що виконуються вручну.
3. Нормування ковальських робіт.
4. Нормування свердлильних робіт.
5. Нормування верстатних робіт.
6. Нормування слюсарних робіт.
7. Нормування малярних робіт.
8. Нормування розбірно-складальних робіт.
9. Нормування праці інженерно-технічних працівників.
10. Нормування мідницьких робіт.
Список використаної літератури.

1. Нормування вантажно-розвантажувальних робіт, що виконуються механізованим методом

Вантажно-розвантажувальні операції доцільно здійснювати механізовано, використовуючи підйомно-транспортне обладнання та засоби малої механізації. Ручне піднімання та переміщення вантажів допускається лише в межах норм, визначених чинним законодавством.

Безпечне виконання вантажно-розвантажувальних робіт має забезпечуватися:

• обранням відповідних методів роботи, підйомно-транспортного обладнання та технологічного оснащення;
• належною підготовкою та організацією робочих місць;
• використанням засобів індивідуального захисту працівників;
• проведенням медичних оглядів та навчанням осіб, допущених до роботи.

Вибір способів виконання робіт має запобігати впливу на працівників небезпечних та шкідливих виробничих факторів або знижувати його до допустимого рівня. Це досягається шляхом:

• механізації та автоматизації вантажно-розвантажувальних процесів;
• застосування безпечних пристроїв та пристосувань;
• експлуатації обладнання згідно з нормативно-технічною та експлуатаційною документацією;
• використання знакової та інших видів сигналізації під час переміщення вантажів;
• правильного розміщення та укладання вантажів на робочих місцях та у транспортних засобах;
• дотримання вимог щодо охоронних зон ліній електропередач та інженерних комунікацій.

Забороняється перебування працівників на вантажі, що переміщується підйомно-транспортним обладнанням, а також у зоні його можливого падіння. Після завершення робіт або під час перерв вантаж, вантажозахоплювальні механізми та пристрої не повинні залишатися у піднятому стані. Переміщення вантажів над приміщеннями чи транспортними засобами, де можуть перебувати люди, забороняється.

2. Нормування вантажно-розвантажувальних робіт, що виконуються вручну

Вартість ручних вантажно-розвантажувальних робіт розраховується на основі встановленого тарифу за кожну тонно-операцію та фактичної ваги переробленого вантажу. Тарифи визначаються для вантажу в нормальному стані, з урахуванням його закріплення у транспортному засобі та стану тари.

Якщо вантаж є змерзлим, злежалим або закам'янілим і потребує додаткових операцій (розпушення, відігрівання тощо), плата за роботи збільшується пропорційно відсотку такого стану. Оплата за використання локомотива для маневрової роботи стягується за кожні повні півгодини, при цьому неповний інтервал округлюється до повного.

3. Нормування ковальських робіт

Ковальські роботи під молотами застосовуються переважно в одиничному та малосерійному виробництві, де виготовлення спеціальних штампів чи пристроїв є економічно недоцільним. Обслуговування ковальського обладнання здійснює бригада, чисельність якої залежить від маси падаючих частин молота та характеру робіт, з урахуванням можливого суміщення професій. Рекомендований склад бригад наведено в таблиці 1.

Під час розрахунку норми штучного часу враховуються лише ті операції та прийоми, які не перекриваються в часі. Час на нагрівання заготовки, як правило, перекривається процесом кування, а також часом на відпочинок та обслуговування робочого місця, тому до норми штучного часу він не включається. Розрахунок виконується за відповідною формулою, де враховуються:

• неповний штучний час на технологічні переходи (основний час, допоміжний час на проміри, час на обслуговування робочого місця, час на відпочинок та особисті потреби);
• поправковий коефіцієнт, що враховує марку сталі або сплаву;
• допоміжний час на вільне кування, пов'язаний з виробом (завантаження та вивантаження заготовок, подача інструменту, вимірювання та клеймування поковок).

Норма часу на виготовлення партії поковок визначається за формулою, а для отримання бригадної норми цей показник множиться на чисельність бригади. Підготовчо-заключний час залежить від складності роботи: проста — 3 хв, середня — 5 хв, складна — 7 хв. Витрати часу на налаштування бойків та пристроїв нормуються окремо.

4. Нормування свердлильних робіт

На свердлильних верстатах виконуються такі операції, як свердління та розсвердлювання отворів, зенкерування, зенкування фасонних отворів, підрізання торцевих поверхонь, розгортання отворів циліндричними та конічними розвертками, нарізання різьби машинними мітчиками. Нормування цих робіт може здійснюватися як за диференційованими нормативами режимів різання та часу, так і за укрупненими нормативами. При використанні диференційованих нормативів ключовим фактором є визначення оптимальних режимів різання, на основі яких розраховується основний час.

Основний (машинний) час залежно від виду операції визначається за відповідними формулами. Швидкість різання встановлюється з урахуванням типу роботи, глибини різання, подачі, матеріалу інструменту та довжини отвору. Обраний режим різання для свердління, розсвердлювання та зенкерування перевіряється на відповідність потужності та крутному моменту. Розрахунок допоміжного часу, часу на обслуговування робочого місця та підготовчо-заключного часу аналогічний токарним роботам, за винятком додавання часу на введення та виведення свердла для видалення стружки.

5. Нормування верстатних робіт

Значна частина металообробних робіт виконується на металорізальних верстатах. Впровадження прогресивних технологій виробництва заготовок (точне лиття, штампування, профільний прокат) дозволяє суттєво скоротити обсяг верстатних робіт, які займають велику питому вагу у виготовленні продукції. Використання сучасного обладнання, зокрема верстатів з ЧПК та роботизованих комплексів, вимагає особливо точного визначення витрат часу як на окремі елементи операції, так і на операцію в цілому. Детальне вивчення нормування верстатних робіт є основою для нормування інших видів робіт.

Виробничий процес на підприємствах включає токарні, револьверні, фрезерні, свердлильні, шліфувальні, зуборізні та інші види робіт, а також роботи на автоматах, напівавтоматах та верстатах з ЧПК. Залежно від типу виробництва застосовуються диференційовані або укрупнені нормативи, які можуть мати різний ступінь укрупнення (наприклад, на 100 мм довжини обробки, на поверхню, зуб, паз або отвір).

Норма часу на верстатну операцію складається з підготовчо-заключного та штучного часу. До складу штучного часу входять основний технологічний час, допоміжний час, час на обслуговування робочого місця, час на регламентовані перерви, відпочинок та особисті потреби. Допоміжний час нормується за такими елементами:

• час на встановлення та знімання деталі (залежить від способу кріплення, маси, точності вивіряння та стану поверхні);
• час, пов'язаний з переходом (підведення інструменту, вмикання/вимикання подачі, пробні вимірювання, відведення інструменту);
• час на прийоми, що не входять до комплексу (зміна частоти обертання, заміна інструменту, переміщення частин верстата);
• час на вимірювання (контроль розмірів).

Час на обслуговування робочого місця поділяється на технічне (правка та заміна інструментів, регулювання верстата, прибирання стружки) та організаційне (огляд обладнання, розкладання інструменту, прибирання та змащування). Час на відпочинок та особисті потреби встановлюється у відсотках від оперативного часу. Підготовчо-заключний час встановлюється на партію деталей і включає отримання завдання, ознайомлення з документацією, налагодження обладнання, пробне оброблення та знімання оснащення.

6. Нормування слюсарних робіт

Слюсарні роботи — це холодне оброблення металів ручним або механізованим способом з метою надання деталі необхідної форми, розмірів та чистоти поверхні. До таких робіт належать різання ножівкою, обрубка, обпилювання, шабрування, свердління, нарізання різьб, знімання фасок та задирок. Кожен процес має свої технологічні особливості, що визначаються застосовуваним інструментом та обладнанням.

Економічна доцільність заміни слюсарних робіт верстатними або механізованими залежить від типу виробництва. В одиничному виробництві питома вага слюсарних робіт є найбільшою через значні витрати часу на пригонку та зачищення поверхонь. У серійному виробництві зменшується обсяг обрубних та обпилювальних робіт, але залишаються шабрування, свердління по місцю, розгортання отворів та нарізання дрібної різьби. У великосерійному та масовому виробництві більшість слюсарних операцій відсутня, за винятком окремих випадків.

Технічно обґрунтована норма часу встановлюється аналітично-розрахунковим методом на основі нормативів. За відсутності нормативів застосовується аналітично-дослідний метод із використанням хронометражу. Норма штучного часу розраховується на основі двох укрупнених комплексів: прийомів на деталь (взяти, встановити, закріпити тощо) та прийомів, пов'язаних з операцією (основний час оброблення та допоміжні дії з інструментом). Порядок нормування включає вибір нормативів, аналіз умов роботи, усунення недоліків організації робочого місця, визначення поправкових коефіцієнтів, розрахунок оперативного, штучного та підготовчо-заключного часу.

7. Нормування малярних робіт

У будівництві при нормуванні малярних робіт застосовуються такі форми оплати праці:

1) Відрядна оплата. Може бути індивідуальною або колективною. При індивідуальній оплаті заробіток визначається за особистим виробленням, при колективній — за результатами роботи бригади. Пряма відрядна оплата передбачає оплату за кожною одиницею виконаної роботи за встановленими розцінками. Акордна система встановлює оплату за комплекс робіт або об'єкт у цілому. Відрядно-преміальна оплата передбачає виплату премії за виконання акордного завдання у встановлений термін або достроково, з диференційованими розмірами премій залежно від якості робіт (до 3% за оцінку "відмінно", 2% — "добре", 0,5% — "задовільно").

2) Погодинна оплата. Заробітна плата нараховується відповідно до фактично відпрацьованого часу з урахуванням кваліфікації та умов праці. Проста погодинна оплата визначається на основі тарифної ставки та відпрацьованого часу. Почасово-преміальна оплата додатково передбачає премію за якісне та своєчасне виконання робіт, розміри якої встановлюються керівником організації за погодженням із профспілкою.

8. Нормування розбірно-складальних робіт

Складальний процес — це сукупність операцій із з'єднання та координування деталей у складальні групи або готові вироби. Він включає перевірку правильності взаємного розташування деталей та, за необхідності, підгонку. Розрізняють нерознімні з'єднання (розбирання можливе лише з руйнуванням) та рознімні (розбираються без пошкоджень), які найчастіше використовуються в машинобудуванні.

Складальні роботи характеризуються специфічними особливостями, що залежать від конфігурації, призначення та способу з'єднання деталей. З'єднання кількох деталей навколо базової утворює складальну одиницю, яка подається на подальше складання як єдине ціле. Технологічний процес складання може включати слюсарні та монтажні роботи, а також операції з розбирання після перевірки, які нормуються з урахуванням поправкового коефіцієнта.

При нормуванні складальних робіт враховуються такі умови:

• технологічний процес розробляється для двох і більше деталей, тому необхідно вміти читати складальні креслення;
• трудові прийоми є переважно ручними, тому оперативний час не поділяється на основний та допоміжний;
• норми часу встановлюються на основі оптимальних методів роботи, що сприяють зростанню продуктивності та зниженню втомлюваності;
• метод нормування обирається залежно від типу виробництва: диференційований аналітичний метод для масового виробництва, укрупнений — для серійного, метод порівняння або хронометражу — для одиничного;
• при неможливості розчленування процесу об'єктом нормування може бути комплекс операцій;
• операція розчленовується на окремі складові (комплекси прийомів, прийоми, рухи) на основі базової системи мікроелементів;
• норма штучного часу розраховується за відповідною формулою.

9. Нормування праці інженерно-технічних працівників

Перехід економіки України до ринкових відносин потребує формування нових організаційно-економічних підходів у сфері праці. За роки перехідного періоду погіршилося використання трудових ресурсів та знизилася результативність праці. Система трудової мотивації на промислових підприємствах характеризується залишками старої розподільчої системи (зрівнялівка, недооцінка витрат робочої сили), падінням реальної заробітної плати та відсутністю нової системи оцінки праці, що відповідає ринковим умовам.

Подолання цих недоліків потребує розробки нових підходів до стимулювання праці на основі її адекватної оцінки. Особливого значення набуває підвищення продуктивності праці фахівців, діяльність яких має творчий характер. Оплата праці розглядається як багатокомпонентна структура, що включає основну та додаткову заробітну плату, винагороду за кінцевий результат та премії. Основним напрямком вдосконалення системи оплати праці є посилення її взаємозв'язку з оцінкою праці, яка має враховувати як результати діяльності колективу, так і індивідуальний внесок фахівця.

Праця інженерно-технічного фахівця має троїсту специфіку, що враховує особливості праці (різноманітність видів робіт, невизначеність результату), тип особистості (конструкторське або технологічне мислення, інтуїція, професійна компетентність) та характерні риси продукту діяльності (конкурентоспроможність, новітність, трудомісткість). Методика оцінки праці інженерно-технічних фахівців передбачає:

• врахування специфіки трудової діяльності (кількісний та якісний аспекти);
• комплексний характер оцінки;
• використання технічних, економічних та соціальних показників;
• розробку критеріїв взаємозв'язку між результатами праці та винагородою.

Результативність інженерно-технічної праці передбачає отримання нової або модернізованої конкурентоспроможної продукції. На преміювання впливають кількість задіяних працівників та показники рівня технічної розробки. Премію доцільно поділяти на дві складові: за виконавчу роботу (X) та за творчий внесок у конструкцію (Y), що розраховується за формулою Пкі = Xі + Yі.

10. Нормування мідницьких робіт

Основними джерелами небезпеки під час виконання мідницьких робіт є відкритий вогонь, розплави металів та флюсів, а також агресивні кислоти. Необхідним є вжиття заходів для попередження професійних ризиків.

Список використаної літератури

1. Бычин В. Б. Организация и нормирование труда: Учебник / В. Б. Бычин, С. В. Малинин; Под редакцией Б. Г. Одегова. — М.: Экзамен, 2003. — 464 с.
2. Генкин Б. М. Организация, нормирование и оплата труда на промышленном предприятии: Учебник. — М.: НОРМИ, 2003. — 400 с.
3. Жуков А. Л. Регулирование и организация оплаты труда: Учеб. пособие. — М.: МИК, 2002. — 336 с.
4. Коваленко Г. О. Конспект лекцій з курсу «Технічне формування» для студентів економічних спеціальностей. — Краматорськ: ДДМА, 2002. — 87 с.
5. Коваленко Г. А. Методические указания к самостоятельной работе по дисциплине «Техническое нормирование» для студентов экономических специальностей. — Краматорск: ДГМА, 1999. — 12 с.
6. Научная организация и нормирование труда в машиностроении. — М.: Машиностроение, 1991. — 121 с.
7. Пашуто В. П. Организация и нормирование труда на предприятии. — Мн.: Новое знание, 2002. — 319 с.
8. Рофе А. И. Организация и нормирование труда. Учебник. — М.: Изд-во «Мик», 2003. — 368 с.
9. Чернов В. І. Нормування праці. Навч.-метод. посібник для сам. вивчання / В. І. Чернов, Є. І. Оленич. — К.: КНЕУ, 2000. — 270 с.
10. Шепеленко Г. И. Экономика, организация и планирование производства на предприятии: Учебное пособие. — М.: РОСТО: Март, 2003. — 592 с.