Організація і проведення соціологічних досліджень

Вступ.

1. Сутність і типологія соціологічного дослідження.

2. Структура програми соціологічного дослідження.

3. Основні методи збирання соціологічної інформації.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Соціологічне дослідження являє собою комплекс логічно впорядкованих методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур, об'єднаних спільною метою — отримання достовірних відомостей про досліджувані соціальні явища чи процеси, а також про тенденції та суперечності їхнього розвитку. Ці дані можуть бути застосовані у сфері соціального управління різними галузями суспільного життя [3, с. 12].

Іншими словами, соціологічне дослідження — це багатоаспектний науковий процес продукування нових знань, що поєднує теоретико-методологічний та емпіричний рівні соціального пізнання. Саме це забезпечує його цілісність і формує конкретне уявлення про різні сторони соціальної реальності та види суспільної діяльності людей.

Мета роботи — висвітлити сутність процесу проведення соціологічних досліджень.

Завдання роботи:

• з'ясувати сутність соціологічного дослідження, його етапи та різновиди;
• описати структуру і технологію створення соціологічної програми, а також сформулювати загальні вимоги до неї;
• виокремити ключові складові методологічного розділу програми;
• визначити основні елементи процедурного розділу програми;
• розкрити зміст методики та головних методів збору й аналізу соціологічної інформації;
• схарактеризувати сутність соціальних технологій, упорядкувати соціологічні методи та окреслити їхні можливості й обмеження.

1. Сутність і типологія соціологічного дослідження

Слід наголосити, що кожне соціологічне дослідження охоплює чотири взаємопов'язані етапи: 1) підготовка дослідження; 2) збір первинної соціологічної інформації (дані, отримані в різних формах, які потребують подальшої обробки та аналізу); 3) підготовка та обробка зібраної інформації; 4) аналіз даних, підбиття підсумків, формулювання висновків і рекомендацій.

Залежно від рівня наукового знання соціологічні дослідження поділяють на теоретичні та емпіричні. Питання співвідношення теорії та емпірії в науковому пізнанні має два аспекти: функціональний і генетичний.

Функціональний аспект стосується зв'язку між розвиненим теоретичним апаратом науки та її емпіричною основою. Розгляд цього питання передбачає пошук сполучних ланок між категоріальним апаратом теорії та даними спостережень і експериментів, а також визначення способів емпіричної перевірки теоретичних положень. Це можливо лише за умови сформованості теоретичного рівня наукового знання, коли йдеться про обґрунтування його взаємозв'язку з емпіричним рівнем.

При цьому зворотний зв'язок теорії з емпірією стає ключовим чинником подальшого вдосконалення та розвитку теоретичного апарату соціології. Теоретичний рівень науки виступає тут як елемент її структури, яка, втім, постійно змінюється та розвивається.

Генетичний аспект проблеми співвідношення теоретичного й емпіричного знання стосується процесу формування теоретичного апарату, зокрема наукової теорії, а також переходу соціологічної науки від емпіричної стадії до теоретичної.

Соціологічне знання, незалежно від рівня, виконує дві функції: пояснення соціальної дійсності та її перетворення. Поділ соціології на «теоретичну» та «емпіричну» зумовлений рівнями знання, тоді як розподіл на «фундаментальну» та «прикладну» пов'язаний із її орієнтацією на наукові чи практичні завдання.

Емпіричне дослідження може проводитися як у межах фундаментальної, так і прикладної соціології. Якщо його мета — побудова теорії, воно належить до фундаментальної соціології; якщо ж метою є розробка практичних рекомендацій — до прикладної. Отже, емпіричне за рівнем знання дослідження може бути прикладним за характером завдання — перетворення соціальної дійсності. Це стосується й теоретичних досліджень.

Таким чином, прикладні дослідження не становлять окремого рівня знання. Це ті самі теоретичні чи емпіричні дослідження, але з прикладною орієнтацією.

За характером отримуваного знання соціологічні дослідження поділяються на методологічні (знання про знання) та неметодологічні (знання про предмет). Результатом методологічного дослідження є знання про способи дослідження предмета, тобто про методи та процедури. Такі дослідження можуть належати до будь-якого рівня соціологічного знання та проводитися в межах як фундаментальної, так і прикладної соціології.

Варто також зазначити, що будь-яке соціологічне дослідження загалом складається з трьох основних стадій, кожна з яких може бути самостійним дослідженням.

Перша стадія — методологічна — передбачає розробку програми дослідження на основі наявних або спеціально створених знань і методів. На цьому етапі можуть вирішуватися питання застосування загальнонаукових принципів. Як теоретичні, так і емпіричні знання виконують тут методологічну функцію.

Друга стадія — емпірична — пов'язана з отриманням емпіричного знання. Це власне соціологічне дослідження, робота «на об'єкті»: збір соціологічної інформації, її обробка та аналіз. У результаті отримують емпіричні дані (статистичні показники, класифікації тощо), на основі яких можна будувати теоретичне знання та формулювати практичні рекомендації.

Третя стадія — теоретична — пов'язана з отриманням теоретичного знання, побудовою типологій, формуванням і розвитком соціологічних теорій. Практичні рекомендації можуть бути розроблені саме на цій стадії, а не на попередній. Також можливо, що для формулювання рекомендацій достатньо лише теоретичного дослідження з використанням наявних емпіричних даних, без проведення спеціального емпіричного дослідження.

2. Структура програми соціологічного дослідження

Проведення будь-якого соціологічного дослідження розпочинається з розробки програми — стратегічного документа наукового пошуку, який містить теоретичне обґрунтування методологічних підходів і методичних прийомів вивчення соціального явища чи процесу. У науково-методичній літературі структуру програми розглядають у трьох аспектах: 1) загальні вимоги до програми; 2) методологічний розділ; 3) процедурний (методичний) розділ.

Загальні вимоги до програми випливають із її сутності, оскільки програма є теоретико-методологічною основою виконання процедури кожного дослідження. Цей документ викладає теоретико-методологічні передумови (загальну концепцію) дослідницьких операцій, які ґрунтуються на меті, гіпотезах, правилах, процедурах, технологіях і логічній послідовності дій для перевірки ходу дослідження та його результатів.

Загальна мета дослідження визначає зміст і структуру програми. Мета теоретичних досліджень — сприяти вирішенню соціальних проблем через розробку нових підходів до їх вивчення. Мета прикладних досліджень — практичне вирішення соціологічних проблем із подальшим пропонуванням конкретних способів дій у визначений термін. Теоретико-прикладні та прикладні дослідження мають переважно емпіричний характер і є основою для теорій середнього рівня (спеціальних, галузевих) та вищого рівня (загальнометодологічних, фундаментальних).

Програма соціологічного дослідження виконує дві основні функції: 1) науково-пізнавальну (забезпечення теоретико-методичної цілісності дослідження); 2) науково-організаційну (забезпечення ефективної співпраці учасників дослідницького колективу, розподіл роботи між ними для досягнення наукового та науково-практичного результату). Завдяки цим функціям програма визначає місце конкретного дослідження в загальному процесі розвитку наукового знання — як на рівні загальносоціологічної теорії, так і на рівні теорій середнього рівня.

У практиці соціологічних досліджень висуваються такі загальні вимоги до програми: 1) її необхідність для уникнення пошуків методом проб і помилок; 2) логічна послідовність усіх структурних елементів; 3) наявність гнучкого варіанта.

У деяких джерелах пропонується розширений перелік функцій програми (теоретична, описова, інформаційна, критична, прогностична тощо), однак усі вони, на нашу думку, лише конкретизують науково-пізнавальну та науково-організаційну функції як функції вищого рівня. Цим двом функціям відповідають два розділи програми: 1) методологічний; 2) процедурний (методичний).

І. Методологічний розділ програми містить такі елементи:

1. Формулювання проблеми — ситуації, що потребує невідкладного аналізу для вироблення рішення на рівні колективу, регіону чи суспільства загалом.

2. Визначення мети та постановка завдань дослідження, які конкретизують загальну мету — цільову установку на кінцевий результат.

3. Визначення об'єкта та предмета дослідження: об'єкт випливає з формулювання проблеми та проблемної ситуації з усіма її суперечностями, а предмет — з об'єкта як його сторона (грань, аспект), що безпосередньо досліджується.

4. Уточнення та інтерпретація головних категорій і понять, тобто їх структурування та всебічне пояснення змісту.

5. Попередній системний аналіз об'єкта дослідження — систематизація літературних і практичних відомостей, моделювання досліджуваної проблеми, її деталізація.

6. Розгортання робочих гіпотез — наукових припущень, які необхідно підтвердити або спростувати, з наступною емпіричною інтерпретацією, коли відбувається перехід від гіпотези до питань, що містяться в інструменті дослідження (анкеті або бланку-інтерв'ю).

Методологічний розділ програми тісно пов'язаний із процедурним. Якщо перший закладає методологію дослідження, то другий розкриває його процедуру — послідовність дослідницьких операцій.

ІІ. Процедурний (методичний) розділ програми складається з таких компонентів:

7. Визначення вибіркової сукупності, що обстежується, тобто обґрунтування системи вибірки. Система вибірки включає генеральну сукупність і вибіркову сукупність. Генеральна сукупність — це вся сукупність одиниць спостереження, що стосується даної проблеми, хоча й може бути обмежена територією, часом, професією чи функціональними рамками. Вибіркова сукупність — це частина генеральної, безпосередній об'єкт вивчення за розробленою програмою відбору, яка відтворює характеристики генеральної сукупності на основі її репрезентації (представництва).

8. Характеристика методів збору первинної соціологічної інформації. При визначенні методів (аналіз документів, спостереження, опитування, експеримент тощо) слід враховувати: 1) оперативність та економічність дослідження не повинні забезпечуватися за рахунок якості інформації; 2) жоден метод не є універсальним, кожен має чітко визначені пізнавальні можливості, тому не існує «добрих» чи «поганих» методів, а є методи, адекватні чи неадекватні поставленим завданням; 3) надійність методу забезпечується не лише його обґрунтованістю та відповідністю меті й завданням, а й дотриманням правил і процедур практичного застосування.

9. Структура інструментарію для збору соціологічної інформації спрямована на виявлення необхідних якостей або відповідних сторін (аспектів) предмета дослідження. Кожен блок питань та порядок їх розташування в інструментарії має бути спрямований на виявлення потрібних властивостей предмета. Сам інструментарій (анкета, бланк-інтерв'ю, опитувальний лист чи картка фіксації результатів спостереження) додається до програми як самостійний документ.

10. Логічна схема опрацювання первинної соціологічної інформації передбачає обробку, аналіз та інтерпретацію отриманих даних, а також формулювання висновків і розробку практичних рекомендацій.

Така об'ємна структура програми — не наслідок наукової фантазії соціологів. Вона вивірена багаторічною практикою та допомагає уникнути помилок як у процесі проведення дослідження, так і під час аналізу його результатів, формулювання висновків і розробки рекомендацій [11, с. 112-120].

При проектуванні та організації дослідження, окрім програми, важлива роль належить принциповому (стратегічному) і робочому планам, які відображають основні стратегічні та оперативні процедурні заходи. Принциповий (стратегічний) план залежно від виду дослідження має чотири варіанти:

1) розвідувальний — коли про об'єкт мало що відомо та відсутні умови для формулювання гіпотез;

2) описувальний — коли даних про об'єкт достатньо для описувальних гіпотез;

3) аналітико-експериментальний — найефективніший, коли є повне знання про об'єкт та умови для пояснювального передбачення і функціонального аналізу;

4) повторювально-порівняльний — коли є можливість виявити тенденції досліджуваних процесів і зіставити дані у великому часовому інтервалі.

Поряд зі стратегічним планом розробляється робочий план дослідження, який дозволяє передбачити та ефективно визначити весь обсяг наукових, організаційних і фінансових витрат, а також забезпечує ритмічність дослідження на всіх етапах.

Розробка робочого плану передбачає дотримання відповідних принципів і правил, тобто певної технології. У загальному вигляді вони адекватні принципам управлінської та виконавської діяльності, вимогам теорії соціального управління. Водночас планування й організація дослідження мають специфічні риси, оскільки це особливий спосіб наукового пізнання складних соціальних явищ, що спирається не лише на загальні, а й на відносно самостійні процедури та форми організації.

3. Основні методи збирання соціологічної інформації

Диференціація соціологічних методів дозволяє розглянути кожен із них окремо, підкреслюючи його специфіку. Наймасштабнішим рівнем такої диференціації є виділення основних методів збору соціологічної інформації: 1) аналіз документів; 2) опитування; 3) спостереження; 4) експеримент. Кожен із цих методів має свою внутрішню структуру та диференціюється за певними ознаками.

Метод аналізу документів — основний спосіб збору даних у соціологічних дослідженнях, який передбачає отримання та використання інформації, зафіксованої в рукописних або друкованих текстах, на магнітних стрічках, кіноплівках та інших носіях соціальної інформації. Залежно від засобів фіксації документи поділяють на: 1) текстові; 2) статистичні; 3) іконографічні, кожен із яких містить різноманітні форми документальних повідомлень.

Ще один соціологічний метод — найпоширеніший і багато в чому універсальний — метод соціологічного опитування. Його основу становить сукупність запитань до респондента, відповіді якого є необхідною для дослідника інформацією. Опитування — це метод отримання первинної соціологічної інформації, що ґрунтується на усному або письмовому зверненні до людей за допомогою анкети, результати якого важливі на емпіричному та теоретичному рівнях.

Опитування передбачає чіткість формулювань, їхню зрозумілість для респондента, звернення до нього щодо мети, змісту, механізму відповідей, а також диференціацію опитування за місцем проживання та роботи. За характером взаємодії виділяють такі види опитування: 1) анкетування; 2) інтерв'ювання.

Кожен вид анкетування має певну внутрішню структуру. Анкетування поділяється на пресове (анкети друкуються в засобах масової інформації з проханням надіслати відповіді); поштове (анкети розсилаються поштою); роздаткове (анкети роздаються групі осіб, зосереджених у певному місці).

Інтерв'ю (бесіда, що проводиться за певним планом) може бути особистим і груповим, телефонним, клінічним (глибоким, довготривалим) і фокусованим (короткочасним), структурованим і неструктурованим.

До аналізу документів та опитування близький ще один соціологічний метод — метод спостереження. Спостереження — це цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, у процесі якого отримують знання про зовнішні сторони, властивості та відносини досліджуваних об'єктів. Іншими словами, спостереження — це пряма реєстрація подій очевидцем, тобто тим, хто спостерігає.

При проведенні соціологічних досліджень методи збору інформації використовують, як правило, у комплексі, тобто в інтегрованому вигляді. Це зумовлено певними обмеженнями кожного з них щодо повноти, об'єктивності, якості та швидкості отримання соціологічної інформації.

Висновки

Соціологічне дослідження потребує гнучкого поєднання науково-теоретичної, методичної та організаційно-управлінської діяльності, що вимагає чіткого розподілу праці між учасниками. Уникнути помилок допомагає централізоване керівництво дослідженням, важливим інструментом якого є робочий план його підготовки та проведення.

Під час підготовки й організації дослідження, окрім програми, стратегічного та робочого планів, готують також допоміжні документи (наприклад, картку вибірки, інструкцію анкетеру чи інтерв'юеру тощо), виконують розрахунки часових, організаційно-технічних, матеріальних, фінансових та інших витрат відповідно до встановлених нормативів. Усе це впорядковує проведення дослідження, допомагає уникнути помилок, сприяє якісному збору інформації та її своєчасному опрацюванню й аналізу.

Розглядаючи технологічні засади розробки програми для якісного та ефективного проведення дослідження, слід зупинитися й на проблемі виміру, яка також має бути передбачена програмою, зокрема її процедурним (методичним) розділом. Вимір — це процедура приписування чисел значенням ознаки, яку вивчає соціологія, а також отримання числової моделі, дослідження якої замінює, по суті, аналіз об'єктів, оскільки йдеться про числову модель якостей цього об'єкта.

Таким чином, факти, що використовуються для соціологічного виміру, є індикаторами, а їх знаходження допомагає усвідомити, як і в якій формі треба підійти до збору інформації (інтерпретація основного поняття визначає, за якими напрямами аналізу має проводитися збір інформації, а операціоналізація — про що саме треба збирати інформацію).

Список використаної літератури

1. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник / Андрій Герасимчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. — 3-є вид., випр. й доп. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. — 245 с.

2. Лукашевич М. Соціологія: Базовий курс: Навчальний посібник / Микола Лукашевич, Микола Туленков. — К.: Каравела, 2005. — 310 с.

3. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс: Підручник для студ. вузів / Ірина Попова; Пер. з рос. В. П. Недашківський. — 2-е вид. — К.: Тандем, 1998. — 270 с.

4. Сасіна Л. Соціологія: Навчальний посібник / Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. — Харків: ВД «ІНЖЕК», 2005. — 206 с.

5. Соціологія: Підручник / Ред. Віктор Георгійович Городяненко. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Академія, 2002. — 559 с.

6. Соціологія: Терміни. Поняття. Персоналії. Навч. словник-довідник для студентів / Укл.: В. М. Піча, Н. М. Хома; Соціологічна асоціація України. — К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. — 474 с.

7. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник / Під заг. ред. В. І. Воловича. — К.: Укр. Центр духовн. культури, 1998. — 727 с.

8. Соціологія: Підручник / Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 335 с.

9. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій / Наталія Черниш; Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. — 3-є вид., перероблене і доп. — Львів: Кальварія, 2003. — 540 с.