Організаційно - правові засади здійснення митних процедур на морському транспорті

Вступ

Розділ 1. Поняття й види митних процедур на морському транспорті

1.1 Поняття, структура й особливості змісту митних процедур на морському транспорті

1.2. Види митних процедур на морському транспорті

1.3. Законодавче регулювання митних процедур на морському транспорті

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Механізм організаційно-правового регулювання здійснення митних процедур на морському транспорті та його вдосконалення

2.1. Загальні положення організації митних процедур на морському транспорті

2.2. Організація і здійснення митних процедур на морському транспорті

2.3. Особливості здійснення митних процедур стосовно окремих видів морського транспорту й питання його вдосконалення

2.4. Проблеми забезпечення законності у сфері здійснення митних процедур на морському транспорті

Висновки до другого розділу

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Після проголошення незалежності України, практичної реалізації конституційних положень про захист прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, а також з огляду на курс нашої держави на вступ до Європейського Союзу перед вітчизняною юридичною наукою постали принципово нові фундаментальні питання. Особливе місце серед них належить розробці й розв’язанню проблеми належного здійснення митних процедур на морському транспорті, приведенню цієї важливої галузі транспортного господарства у відповідність із завданнями розбудови в Україні правової, демократичної держави та формування справжньої ринкової економіки. Без якісного вдосконалення чинного митного законодавства в розглядуваній царині неможливо вирішити жодного із цих завдань, вийти на новий етап модернізації суспільства на засадах поваги до таких загальнолюдських цінностей, як свобода, честь, гідність тощо, а також до міжнародних норм і стандартів.

Прийнятий Верховною Радою України новий Митний кодекс України від 11 липня 2002 р. вигідно відрізняється від попереднього Кодексу ґрунтовністю, чітким визначенням підвалин організації і здійснення митної справи в державі, всебічним регулюванням економічних, правових, кадрових і соціальних аспектів діяльності митних органів. Але, на жаль, доводиться констатувати, що не всі проблемні питання й прогалини вдалося упорядкувати за його допомогою. Зокрема, це стосується і здійснення митних процедур на морському транспорті. Лише дванадцять статей нового Митного кодексу присвячено специфіці провадження митних процедур на цьому виді транспорту.

Підкреслюючи значну цінність оновленого митного законодавства держави, ще раз зазначимо, що воно поки що далеко не повною мірою відповідає вимогам сьогодення, завданням побудови дійсно правової, демократичної держави, запровадженню принципів соціальної справедливості й гуманізму у сфері митних відносин на морському транспорті. Більшість проблем, виникаючих нині у відносинах митних органів з фізичними особами, а також суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, що задіяні в цій галузі, спричиняються неоднозначністю, незрозумілістю, складністю, суперечливістю чинних нормативно-правових актів, що регламентують провадження митних процедур на морському транспорті в нашій країні. Їх можна уникнути, створивши в названій сфері прозорі, чіткі, однозначні, зрозумілі так звані “правила гри” стосовно здійснення вищевказаних процедур.

Особливу увагу при цьому слід зосередити на з’ясуванні й удосконаленні теоретичних, а також організаційно-правових засад провадження митних процедур на морському транспорті, забезпеченню законності в цій царині. Для цього необхідно підвести належне організаційно-правове підґрунтя адаптації митного законодавства України до вимог європейської інтеграції, запровадити системний підхід до її створення й обслуговування, втілити передовий досвід зарубіжних країн щодо адміністративно-правового захисту громадян у відносинах з органами Державної митної служби України. Зазначені заходи мають ґрунтуватися на сучасних наукових розробках, глибокому аналізі минулого вітчизняного й сучасного міжнародного досвіду. Для видання кожного нового нормативно-правового акта щодо здійснення вищевказаних процедур повинні бути достатні підстави, оскільки законодавчі акти, прийняті без потреби, а тим паче всупереч тенденціям суспільного розвитку й установленому курсу на ЄС, можуть завдати відчутної шкоди й дискредитувати Україну.

Окремі питання щодо визначення місця митних процедур на морському транспорті у системі права України, їх взаємозв’язку з іншими інститутами митної системи, організаційно-правових аспектів функціонування митних органів у галузі морського транспорту розглядалися в роботах О.М.Ганжина, В.Г.Деркача, Є.В.Додіна, Ю.М.Дьоміна, Ф.Л.Жоріна, М.М.Каленського, С.В.Ківалова, Б.А.Кормича, А.В.Мазура, В.Я.Настюка, А.П.Павлова, П.В.Пашко, Д.В.Приймаченко, К.К.Сандровського, С.С.Терещенка, О.В.Тодощука, М.Г.Шульги. Наукові праці цих та інших правознавців, безумовно, мають важливе наукове і практичне значення, оскільки в них містяться конкретні висновки й рекомендації, спрямовані на забезпечення економічних інтересів суспільства, й вони можуть бути використані за умови їх опрацювання з урахуванням спеціалізації у створенні ефективного регулювання й функціонування державного механізму провадження митних процедур на морському транспорті.

Значною мірою ідеї вчених-юристів можуть бути враховані у процесі подальшого поліпшення чинного митного законодавства України з указаної проблематики. Однак більшість робіт, пов’язаних з удосконаленням організаційно-правового регулювання вищезазначених процедур втрачають свою актуальність, вимагають доповнення й перероблення з огляду на зміни в митній діяльності в цій сфері. І якщо на початковому етапі досліджень з даної тематики подібний стан є закономірним і якоюсь мірою виправданим, то зараз стає все очевидніше, що при опрацюванні пропозицій і рекомендацій щодо підготовки, структури та змісту проектів нормативно-правових актів різного рівня стосовно здійснення митних процедур на морському транспорті треба виходити із загальних концептуальних засад, що ґрунтуються на ідеях формування в Україні демократичної, правової, соціальної держави і взятого нею курсу на приєднання вітчизняної економіки до світової ринкової системи, на входження до Європейського Союзу (далі – ЄС), на вступ до Світової організації торгівлі (далі – СОТ) тощо.

Для з’ясування стратегії подальшого розвитку митного законодавства в розглядуваній нами царині потрібно чітко сформулювати поняття “митні процедури на морському транспорті”, визначити їх зміст, структуру, методи та джерела правового регламентування, розкрити основні принципи, проаналізувати організаційні положення їх здійснення, а також особливості забезпечення законності у процесі їх провадження, пріоритетні напрямки адаптації цих процедур до відповідних міжнародних норм і стандартів. Окрім цього, вбачається нагальна необхідність теоретико-практичного визначення основного категоріального апарату в досліджуваній сфері. Без вирішення цих фундаментальних проблем неможливо здійснити кардинальні перетворення в митній системі, ефективно реалізувати положення Митного кодексу України, створити уніфіковане митне законодавство країни у провадженні митних процедур на морському транспорті, яке відповідало б указаним вимогам і напрямкам руху нашої держави (СОТ, ЄС тощо).

Логіка попередніх наукових досліджень та інтереси практики викликають нагальну потребу у створенні цілісного теоретичного підґрунтя вдосконалення митного законодавства України у зазначеній царині. Побудова такої фундаментальної основи має за мету не тільки усунути проблеми, існуючі в юридичній науці, яка в даний час перебуває на етапі свого активного розвитку, а й забезпечити надійну базу для практичної діяльності у сфері здійснення розглядуваних нами митних процедур. Цілком очевидно, що втілення в життя ідеї формування правової, демократичної, соціальної держави в Україні, всебічне забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян, становлення парламентсько-президентської форми правління і, звичайно, суттєві зміни у структурі виконавчої влади, включаючи й органи митної служби країни, вимагатимуть підготовки і прийняття найближчим часом нових нормативно-правових актів щодо провадження митних процедур на морському транспорті. А це, у свою чергу, ставить на порядок денний наукове осмислення всього комплексу питань, пов’язаних з подальшим поглибленим реформуванням митного законодавства України стосовно митних процедур на морському транспорті.

Важливого значення набуває використання не тільки існуючих досягнень юридичної науки України з цих проблем, а й узагальнення досвіду інших країн, вивчення й застосування всього позитивного, що є в їх митному законодавстві, а також аналіз відповідних міжнародних нормативно-правових актів щодо розглядуваної нами сфери. Необхідність такого підходу випливає з положень ст.34 Митного кодексу України, згідно з якою наша держава бере участь у міжнародному співробітництві з питань митної справи, додержується загальновизнаних у міжнародній практиці систем класифікації й кодування товарів, митних режимів, митної статистики, інших загальноприйнятих у світових митних відносинах норм і стандартів, а також забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань митної справи, укладених в установленому законом порядку.

Актуальність дослідження цієї проблематики зумовлена також необхідністю підвищення рівня правової культури українського населення, значна частина якого вбачає в нормах митного законодавства тільки бюрократичні, жорсткі обмежувальні заходи й не враховує їх справжнього позитивного потенціалу. Докорінних змін вимагає і правосвідомість працівників митниць, яка повинна орієнтуватися насамперед на забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, а також прав і законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в митній сфері на морському транспорті, чому певною мірою покликано сприяти поглиблене вивчення процедурних питань взаємовідносин названих суб’єктів з митними органами, задіяними на цьому транспорті.

Перелічені аргументи, безумовно, свідчать про своєчасність і необхідність якомога ширших узагальнень накопиченого теоретичного й емпіричного матеріалу, оцінки тенденцій, що намітилися в побудові сучасного митного законодавства України в царині провадження митних процедур на морському транспорті, у тому числі адаптації законодавства до вимог Світової організації торгівлі та Європейського Союзу. Усе вищевикладене, а також недостатня розробленість теоретичних положень, низка невирішених проблем організаційно-правового регулювання й наявність суперечливих питань у реалізації чинного митного законодавства в розглядуваній нами сфері і стали підставами для обрання автором означеної теми дисертаційного дослідження.

Організаційно-правові питання здійснення митних процедур на морському транспорті характеризуються тим, що вони недостатньо науково опрацьовані й висвітлені в юридичній літературі.

Найбільш суттєвий науково-практичний внесок в порушену нами проблему зробив Є.В.Додін. Його навчально-методичний посібник “Таможенные операции на морском транспорте”, по суті, є фундаментальним спеціалізованим дослідженням цієї доволі складної теми. Проте в ньому майже зовсім не висвітлені теоретичні аспекти цієї проблематики, а основні нормативно-правові акти, що використовувалися під час його написання, вже втратили силу. Окремі аспекти цих проблем викладені в навчальному посібнику 2003 р. “Таможенное оформление морских грузов”, авторами якого є О.М.Ганжин, В.Г.Деркач і П.В.Пашко. Окрім цього, в юридичній літературі зустрічаються поодинокі випадки розгляду цих процедур, однак їх дослідження майже не виходило за межі статей 121-132 Митного кодексу України. Отже, існує нагальна потреба на якісно новому рівні і з використанням чинного законодавства комплексно дослідити митні процедури на морському транспорті.

Запропонована до захисту робота є одним з перших спеціалізованих дисертаційних досліджень, у якому автор намагається комплексно розглянути весь спектр питань організаційно-правового регулювання здійснення митних процедур на морському транспорті.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язано з розробками проблем і запровадженням організаційно-правових заходів, що здійснюються в Україні і мають за мету підвищення ефективності митної справи в нашій державі, посилення режиму законності в митній сфері, створення дійового митного контролю за процесами міжнародної торгівлі й зовнішньоекономічної діяльності.

Напрямки дослідження також виступають складовою частиною наукових планів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, зокрема, кафедри адміністративного права, й відповідають цільовій комплексній програмі “Права людини та проблеми організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування в умовах становлення громадського суспільства” №0106и002285. Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого протоколом №5 від 17 грудня 2004 року.

Мета й завдання дослідження.Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на підґрунті досягнень юридичної науки, узагальнення правозастосовчої практики митних органів на морському транспорті, аналізу вітчизняного й зарубіжного законодавства розробити й надати науково обґрунтоване визначення основного категоріального апарату в провадженні митних процедур на морському транспорті, визначити їх зміст, структуру, методи і джерела їх правового регулювання, розкрити основні принципи, проаналізувати організаційні положення їх здійснення, а також питання удосконалення забезпечення законності в цій сфері, усунення прогалин у законодавстві з вищевказаних проблем і приведення його до вимог міжнародних норм і стандартів.

Відповідно до поставленої мети даного дисертаційного дослідження основна увага автора спрямована на вирішення наступних завдань, як-то:

• сформулювання поняття “митні процедури на морському транспорті”;
• дослідження структури вищезазначених процедур, їх змісту;
• аналіз дефініцій таких основних складових елементів цих процедур, як митний контроль, митне оформлення, справляння передбачених законом податків і зборів;
• характеристика організаційно-правового забезпечення діяльності митних органів на морському транспорті, визначення форм, методів і способів провадження митних процедур на морському транспорті;
• поглиблене вивчення системи митного законодавства з цього питання, його специфіки;
• аналіз організаційно-правового регулювання (механізму) митних процедур по окремих видах морського транспорту, визначення їх змісту і специфіки;
• розкриття значення розглядуваних процедур в умовах демократизації суспільства;
• надання пропозицій щодо вдосконалення режиму забезпечення законності у процесі провадження вищезазначених процедур;
• розробка рекомендацій для усунення прогалин у законодавстві з указаних питань і приведення його у відповідність до вимог міжнародних норм і стандартів.

Об’єктом дисертаційного дослідженняпослужили суспільні правовідносини у сфері здійснення митних процедур на морському транспорті.

Предметом дослідженнявиступають: поняття “митні процедури на морському транспорті”, його зміст, структура, методи та джерела правової регламентації, а також безпосередній механізм здійснення цих процедур на окремих видах морського транспорту й особливості забезпечення законності в цій галузі, адаптація й удосконалення національного митного законодавства в цій сфері, й узгодження його з нормами і стандартами Європейського Союзу.

Методи дослідження. Методологічну базу дисертаційної роботи становлять загальновизнані наукові критерії об’єктивності й дослідницькі методи, зокрема, діалектичний, історичний, статистичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, соціологічний та інші, а також спеціальні юридичні методи граматичного розгляду й тлумачення правових норм. За допомогою діалектичного й історичного методів досліджено процеси становлення й розвитку митного законодавства щодо провадження митних процедур на морському транспорті, змісту їх основних категорій. Формально-логічний і соціологічний методи дозволили окреслити роль і місце вищевказаних процедур у державному управлінні, їх особливості й призначення. Статистичний і порівняльно-правовий методи використовувалися для визначення напрямків удосконалення правових засад, практики діяльності митних органів на морському транспорті та пріоритетності в адаптації вітчизняного законодавства до відповідних вимог міжнародного митного простору. Методи граматичного розгляду й тлумачення правових норм сприяли виявленню прогалин та інших недоліків митного законодавства, виробленню пропозицій щодо його вдосконалення. Шляхом застосування логіко-семантичного методу й методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат митних процедур на морському транспорті.

Положення й висновки дисертації ґрунтуються також на наукових доробках загальної теорії держави і права, теорії державного управління, конституційного, адміністративного, фінансового та інших галузей правових наук, на працях зарубіжних учених, нормах статей Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актах (у тому числі проектах), які визначають правові засади діяльності митних органів та їх посадових осіб на морському транспорті.

Дана наукова робота підготовлена з урахуванням міжнародних митних актів, зокрема, конвенцій ООН з питань митної справи та інших правових документів.

Емпіричну й інформаційну базу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності органів митної служби України, статистичні матеріали, довідкові видання тощо.

Наукова новизна одержаних результатівдисертаційної роботи полягає в тому, що в ній фактично вперше комплексно вивчаються проблеми організаційно-правових засад здійснення митних процедур на морському транспорті з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень юридичної науки, на якісно новому рівні досліджується основний понятійний апарат категорії “митні процедури на морському транспорті”, її співвідношення з адміністративним правом, здійснено системно-порівняльний аналіз митного законодавства з цієї проблематики як соціально-правового явища, визначено їх місце й роль у сучасній правовій системі.

У результаті проведених наукових пошуків особисто здобувачем сформульовано й запропоновано низку нових положень і висновків, а саме:

• сформульовано визначення поняття “митні процедури на морському транспорті”, якому властиві такі характерні складники, як зміст, структура, принципи, джерела правового регулювання тощо;
• наведено авторське тлумачення й уточнення таких основних структурних елементів митних процедур на зазначеному виді транспорту, як митний контроль, митне оформлення, справляння передбачених законом податків і зборів;
• отримала подальший розвиток науково-теоретична аргументація положень щодо вдосконалення чинного митного законодавства в аспекті уточнення понять таких категорій, як “митний контроль”, “митне оформлення”, “справляння передбачених законом податків і зборів” стосовно визначення особливостей їх проявів на морському транспорті;
• розширено проаналізовані особливості здійснення митних процедур по окремих видах морського транспорту – пасажирського, військового, нафтотранспортного, риболовецького, маломірного, каботажного, суден лоцманської та інших служб порту;
• надані нові конкретні пропозиції щодо забезпечення режиму законності при провадженні вищевказаних процедур;
• набув подальшого розвитку аналіз організаційно-правових засад вітчизняного митного законодавства в зазначеній сфері щодо їх відповідності міжнародним нормам і стандартам, указуються пріоритетні напрямки розвитку останнього;
• сформульовані конкретні пропозиції по внесенню змін до чинних нормативно-правових актів і прийняттю нових з питань здійснення митних процедур на морському транспорті;
• по-новому комплексно проаналізована система митного законодавства, а також організаційно-правове регулювання вказаних процедур по окремих видах морського транспорту, визначені їх зміст і специфіка;
• зроблено висновок, що митні процедури на морському транспорті становлять собою окремий вид провадження в адміністративному праві й виступають складовим елементом адміністративного процесу.

Практичне значення одержаних результатівполягає в тому, що вони можуть бути використані:

• у науково-дослідній роботі — як основа для майбутніх досліджень актуальних питань організаційно-правового регулювання митної справи України в умовах її вступу до Європейського Союзу;
• у правотворчій сфері — під час розробки та ухвалення ряду проектів нормативно-правових актів, що стосуються провадження митних процедур на морському транспорті;
• у правозастосовній діяльності — для вдосконалення практики застосування митного законодавства у зазначеній сфері уповноваженими державними органами;
• у правоохоронній діяльності — у роботі, спрямованій на підвищення правової культури населення, професійного рівня працівників митних правоохоронних органів та суддів;
• у навчальному процесі — при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, текстів лекцій та методичних матеріалів із таких дисциплін, як “Адміністративне право України” й “Митне право України”, а також під час їх викладання; при розробці нових програм учбових спецкурсів, зокрема “Митне право України”, “Міжнародне митне право”, “Морське право” та ін.

Наукові результати дисертаційного дослідження застосовуються у консультативній роботі зі студентами, а також під час надання правової допомоги та роз’яснення чинного митного законодавства працівникам Державної митної служби України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України та ін.

Апробація результатів дисертації. Роботу виконано й обговорено на кафедрі адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Окремі її положення дисертант доповідав на наукових, науково-практичних регіональних і міжнародних конференціях, а саме: Митна політика України в умовах інтеграції до світової спільноти (м. Дніпропетровськ, 14 квітня 2006 р.); Конституція України: досвід реалізації та шляхи удосконалення (м. Харків, 21 червня 2006 р.); Митна політика та актуальні проблеми економічної безпеки України на сучасному етапі (м. Дніпропетровськ, 30 березня 2007 р.); Актуальні питання реформування правової системи України (м. Луцьк, 1-2 червня 2007 р.).

Публікації. За темою дисертаційної роботи автором опубліковано 6 статей у фахових наукових виданнях. Окремі висновки, пропозиції й рекомендації дисертаційного дослідження викладено у 4-х тезах доповідей за матеріалами конференцій.

Структура дисертації складається зі вступу, 2-х розділів, 7-ми підрозділів, висновків (після кожного розділу й наприкінці дисертації) та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 181 сторінку. Список використаних джерел складається із 224 найменування й займає 23 сторінки.

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ Й ВИДИ МИТНИХ ПРОЦЕДУР НА МОРСЬКОМУ ТРАНСПОРТІ

Поняття, структура й особливості змісту митних процедурна морському транспорті

У середовищі правознавців немає єдності щодо того, як визначати митні процедури. Через це виникає двозначність трактувань і змішування понять, що зрештою позначається на тому, наскільки чітко й повно враховуються права, свободи та інтереси людини й громадянина, а також підприємств, які задіяні в цій царині. Нині в Україні питання про ці процедури постало особливо гостро, адже держава перебуває на етапі зміцнення економічної потуги й прагне посісти гідне місце у світовому економічному просторі. До того ж це супроводжується ратифікацією міжнародних норм із багатьох правових сторін життя. На жаль, доводиться визнати, що в напрямі гармонізації вітчизняного законодавства з міжнародними нормами щодо митних процедур зроблено небагато. Такий стан притаманний і митним процедурам на морському транспорті, що не є позитивним, адже морський транспорт, на відміну від інших видів транспорту, які обслуговують переважно внутрішні перевезення, діє здебільшого на міжнародній арені.

Одним з перших проблеми митних процедур на морському транспорті почав досліджувати Є.В.Додін [1]. Проте як у науці, так і на практиці майже не приділено уваги теоретичному визначенню, змісту і структурі категорії “митні процедури на морському транспорті”. Ось чому необхідно насамперед провести аналіз загального поняття митних процедур, окреслити їх зміст і структуру з метою з’ясування особливостей їх прояву щодо морського транспорту.

У юридичній науці, як уже зазначалося, є різні підходи до тлумачення поняття “митні процедури”. На думку Б.М. Габричидзе, митні процедури – це контроль за дотриманням порядку переміщення товарів і майна, огляд предметів, оформлення митних документів, накладення митних забезпечень, перевірка правильності заповнення вантажної митної декларації, нарахування підлягаючих сплаті сум, передача статистичних відомостей в органи Держкомстату та інші дії, що здійснюються органами державного митного контролю на виконання законодавства з митних питань [2, с.189]. Подібної точки зору дотримуються й такі вчені, як В.М.Голомовзий, Л.А.Панкова, О.Ю.Григор’єв, А.О.Босак, Н.Л.Калиновська, В.Г.Саяпіна [3, с.56], В.І.Дудчак, О.В.Мартинюк [4, с.295]. Деякі науковці, зокрема, Ю.П.Соловков, К.Є.Гальський, В.П.Гмирко, О.Б.Єгоров, розділяють категорії “митні операції” й “митні процедури”, розуміючи під першими дії, пов’язані з провадженням митного контролю щодо правомірності переміщення транспортних засобів і товарів через митний кордон країни, митного оформлення цих товарів, а також стягненням мита, митних зборів та інших митних платежів [5, с. 154], а під другими – порядок та організацію переміщення товарів та інших предметів через митні кордони, оподаткування митом, оформлення, здійснення митного контролю та інших заходів щодо реалізації митної політики [5, с. 156]. З нашої ж точки зору, різниця між митними процедурами й митними операціями полягає в тому, що перші входять до складу митних процедур, які знаходять своє виявлення через певну систему митних операцій.

Уперше на державному рівні категорія “митні процедури” була визначена наприкінці 1998 р. в Наказі Державної митної служби України (далі – Держмитслужба) № 828 від 30 грудня 1998 р. [6], де вони розумілися як контроль за дотриманням порядку переміщення товарів, їх огляд, оформлення документів, накладення митного забезпечення, перевірка правильності заповнення вантажної митної декларації, нарахування сум, що підлягають сплаті, підготовка статистичних даних та інші дії, що виконуються митними органами України відповідно до її законодавства в царині митної справи. Подальший розвиток митні процедури отримали в Митному кодексі України (далі – МК України) 2002 р. [7], згідно з п.19 ст.1 якого митні процедури– це операції, пов’язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, їх митного оформлення, а також зі справлянням передбачених законом податків і зборів.

Узагальнивши ці трактування митних процедур, можна зробити висновок, що вони складаються з 3-х основних елементів (процедур):

1. процедура митного контролю;
2. процедура митного оформлення;
3. процедура справляння передбачених законом податків і зборів.

Для найбільш обґрунтованого визначення категорії “митні процедури” всі названі вище елементи потрібно розглянути окремо.

Розглянемо перший елемент митних процедур – митний контроль. На думку Б.М. Габричидзе митний контроль – це здійснювані митними органами необхідні дії, спрямовані на дотримання юридичними і фізичними особами встановлених законів і правил, що регулюють порядок ввезення, вивезення або транзиту вантажів, транспортних засобів, валюти й валютних цінностей [2, с. 188].

Існують й інші розуміння цього терміна. Так, з точки зору деяких правників, митний контроль – це:

а)сукупність заходів, здійснюваних митними органами з метою забезпечення дотримання законодавства країни про митну справу й міжнародних договорів, укладених державою, контроль за виконанням яких покладено на ці органи [3, с. 74], [8, с. 163], [9, с. 118], [10, с. 92], [11, с. 102], [12, с. 95].

б)сукупність заходів, здійснення яких покладено на митні органи з метою забезпечення дотримання норм митного законодавства [5, с. 150]. Указане визначення фактично не відбиває сутності цього складного терміна, оскільки йому властива ще низка характерних ознак, які нами будуть розглянуті далі.

в)сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах їх компетенції для забезпечення додержання норм Митного кодексу України, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку [13, с. 3], [14, с.399, 400].

г)правова нормативна діяльність штатних митних органів, що виражається у зіставлені фактично (реально) виконаного з чинним законодавством з метою зібрати факти, які мають значення для прийняття заходів впливу і відповідальності щодо власників товарів і посадових осіб [15, с. 123].

Поряд з митним контролем окремі науковці визначають і таку категорію, як “митний нагляд”. Приміром, С.І. Ілієва розуміє під ним сукупність дій митних органів, які вживаються з метою забезпечення дотримання митного законодавства та інших розпоряджень і які застосовуються стосовно товарів, що знаходяться під митним наглядом [15, с. 120]. Але точка зору на існування митного нагляду, на думку авторів підручника “Административное право Украины”, є хибною, тому що останній здійснює лише один державний орган – прокуратура [16, с. 249].

Згідно з п.15 ст.1 МК України митний контроль становить собою сукупність заходів, здійснюваних митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Одним з перших спеціальних нормативних актів у сфері провадження митних процедур на морському транспорті був “Порядок здійснення митного контролю за переміщенням через митний кордон України товарів та інших предметів з використанням морського, річкового й поромного видів транспорту”, затверджений наказом Державної митної служби України №26 від 23 січня 2001 р. [17]. Цей наказ Держмитслужби вже втратив чинність, однак ми використовуємо його як приклад, оскільки він був першим нормативним актом, за допомогою якого регламентувалися суттєві для цього дисертаційного дослідження питання. Відповідно до п.1.4. розд. І зазначеного правового акта митний контроль– це сукупність заходів, що здійснюються посадовими особами митних органів для забезпечення дотримання державними органами, підприємствами та їх службовими особами, а також особами фізичними порядку переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів. Але зауважимо, що в наведеній дефініції знайшли відбиття тільки окремі ознаки митного контролю.

Необхідно зазначити, що морський транспорт можна розглядати у 2-х аспектах: як товар і як транспортний засіб. Вбачається абсолютно аргументованим саме такий поділ, однак ми розглядаємо транспортний засіб інакше аніж у визначенні, що наводиться в Митному кодексі України 2002 р. [7]. Положення його пунктів 39 і 40 ст.1 є не зовсім зрозумілими й доволі спірними. Так, п.39 цього Кодексу визначає товари як будь-яке рухоме майно (в тому числі валютні й культурні цінності), електрична, теплова та інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком тих, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України. А в п.40 закріплено, що транспортні засоби – це будь-які засоби авіаційного, водного, залізничного, автомобільного транспорту, що застосовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України. Отже, за цими приписами маломірне судно, призначене для особистого пересування без мети перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України, за МК визнається товаром, хоча в дійсності це є звичайний транспортний засіб.

Далі слід навести характерні ознаки митного контролю й особливості його прояву щодо морського транспорту.

По-перше, митний контроль проводиться спеціальними суб’єктами – посадовими особами митних органів.

По-друге, він передбачає проведення мінімуму митних процедур, необхідних і достатніх для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи, а також міжнародних договорів країни. Ця вимога має значення для можливості ефективної реалізації учасниками митних правовідносин своїх прав, свобод і законних інтересів, оскільки складна, переобтяжена великою кількістю формальностей (які не завжди є необхідними) процедура призводить в остаточному підсумку до плутанини, зменшення чисельності проконтрольованих учасників протягом доби, в результаті чого повільніше наповнюється Державний бюджет, і дозволяє створювати сприятливі умови для виникнення такого явища, як корумпованість у митних органах.

По-третє, за п.b ст.1 Міжнародної конвенції про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах від 21 жовтня 1982 р. [18] під митним контролем розуміються заходи, застосовувані для забезпечення виконання законів і правил, за дотримання яких відповідають митниці. Тому потрібно уточнити, що за забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи щодо митного контролю, а також її міжнародних договорів з цього питання відповідають посадові особи митниць.

По-четверте, з метою забезпечення митними органами контролю за товарами й транспортними засобами, що переміщуються через митний кордон України, проведення заходів, пов’язаних з виявленням, попередженням і припиненням контрабанди й порушень митних правил, у пунктах пропуску в морських портах створюються зони митного контролю, тобто останній здійснюється в межах спеціальних зон.

По-п’яте, митний контроль товарів і транспортних засобів у пунктах пропуску провадиться цілодобово відповідно до типових технологічних схем пропуску через державний кордон України морських транспортних засобів. Технологічна схема – це встановлена керівництвом митного органу обов’язкова для виконання послідовність дій працівників підрозділів митного органу під час здійснення операцій митного контролю та митного оформлення [19, с.29].

Варто зазначити, що Технологічні схеми – це невід’ємний інструментарій митних процедур на морському транспорті. Вони становлять собою, на думку В.Г.Драганова, письмові та графічні документи, які відбивають процедуру митно-прикордонного оформлення всіма службами, що взаємодіють за місцем, метою, часом, завданнями, рубежами [20, с. 184]. Технологічні схеми оформлення розробляються стосовно до:

а)торговельних, пасажирських, рибопромислових, нафтотранспортних вітчизняних та іноземних суден закордонного плавання – по їх прибутті й вибутті;

б)обробки, контролю й оформлення експортно-імпортних товарів;

в)контролю й оформленню фізичних осіб, а також товарів, які вони провозять.

Необхідно, вважаємо, погодитися з цим дослідником, що відповідно до конкретних умов пасажирського або вантажного порту розробляються схеми митного оформлення експортно-імпортних товарів (у контейнерах, наливних, навалювальних, сипучих вантажів) [20, с. 184]. Потреба в розробці різноманітних технологічних схем обумовлена особливостями оформлення в конкретному порту документів у процесі митного контролю. Детально питання розробки цих схем по організації і здійсненню митних процедур на морському транспорті будуть розглянуті в 2-му розділі.

Спираючись на наведені вище головні ознаки митного контролю, можемо зробити висновок, що процедура митного контролю – це виконання митних операцій у відповідних формах, необхідних і достатніх для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи й міжнародних договорів країни, які здійснюються посадовими особами митних органів цілодобово в межах зон митного контролю й у відповідності з типовими технологічними схемами пропуску через державний кордон України транспортних засобів.

Наступним основним елементом досліджуваного поняття є процедура митного оформлення. Визначення категорії “митне оформлення” є не менш важливим для науки і практики, аніж “митний контроль”, оскільки вони тісно взаємопов’язані й постійно взаємодіють.

Перші спроби трактування цього поняття й сутності митного оформлення в сучасному розумінні були зроблені ще наприкінці 80-х років ХХ ст., коли було запроваджено новий порядок пропуску товарів, майна, що переміщувалися через державний кордон, за яким обов’язковою умовою пропуску виступає юридичний акт декларування митним органом цієї процедури [21, с.119]. Одним із перших указав на багатогранність і комплексність категорії “митне оформлення” Б.М.Габричидзе [22, с.187]. Досить спрощено тлумачить його В.Г. Драганов: “Митне оформлення – процедура поміщення товарів і транспортних засобів під відповідний митний режим і завершення дії цього режиму” [20, с.107]. Подібної думки дотримуються й А.В. Аграшенков, Н.М. Блинов, С.Н Галлидуллаєв [8, с. 159] і Ю.Г.Давидов [9, с. 99]. Проте потрібно зауважити, що вказане визначення не містить низки характерних і суттєвих для митного оформлення ознак, що будуть розглянуті далі.

Зазначимо, що Б.М.Габричидзе розглядає зміст терміна “митне оформлення” як (а) сукупність дій, пов’язаних із пропуском у Росію або за її межі (у тому числі на умовах тимчасового ввезення або вивезення) товарів і майна, переміщуваних через кордон країни [2, с. 188], і (б) систему взаємозумовлених організаційно-правових і технічних заходів, здійснюваних митними органами в порядку й на умовах, установлених у Митному кодексі РФ [23, с. 235].

А.В.Желудков пропонує розуміти митне оформлення як дії посадових осіб митних органів, здійснювані у встановленій послідовності і спрямовані на забезпечення дотримання чинного законодавства і встановленого порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон, у тому числі додержання заходів нетарифного регулювання при поміщенні товарів і транспортних засобів під відповідний митний режим [10, с. 64]. Цієї ж точки зору дотримується й Д.І.Платонов [11, с. 75].

Доводиться констатувати, що в різних нормативних актах по-різному інтерпретується цей термін, що не є позитивним, оскільки для однакової реалізації норм права в цій сфері потрібно оперувати єдиним поняттям митного оформлення. Згідно з п.14 ст.1 МК України митне оформлення– це виконання митним органом дій (процедур), які пов’язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і які мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів. Майже таке ж визначення наводять Ф.Л.Жорін [24, с.7], Р.Б. Шишка й В.В.Сергієнко [25, с. 182].

За п.1.4 розд. І “Порядку здійснення митного контролю за переміщенням через митний кордон України товарів та інших предметів з використанням морського, річкового й поромного видів транспорту”,затвердженого наказом Державної митної служби України №26 від 23 січня 2001 р. [17], митне оформлення становить собою сукупність заходів, що здійснюються посадовими особами митних органів з метою забезпечення митного контролю із застосуванням засобів державного регулювання ввезення на митну територію України, вивезення за її межі й транзиту через територію країни товарів та інших предметів.

Досліджуване поняття відбиває сутність митного оформлення, але воно, як і попередні, не відбиває всіх суттєвих ознак. Окрім таких ознак ми наведемо особливі чинники, властиві саме морському транспорту. Отже, серед останніх можна вирізнити наступні:

1.Митне оформлення полягає в документальному закріпленні відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України (так звана статистична функція), та оформленні результатів цього контролю. Це важливо, оскільки за допомогою такого документа можна встановити настання юридичного факту, а в необхідному випадку він виступає джерелом доказів.

2.Митне оформлення служить важливим засобом для державного регулювання ввезення, вивезення і транзиту товарів і транспортних засобів.

3.Відповідно до міжнародних договорів, укладених в установленому законом порядку, митне оформлення суден зарубіжного плавання в пунктах пропуску через митний кордон України провадиться цілодобово.

4.Установлюється межа часу, протягом якого посадові особи митного органу повинні здійснити митне оформлення таких суден. Зазначене положення є нормою сучасної правової держави з визнанням пріоритету прав, свобод, законних інтересів як фізичних, так і юридичних осіб.

5.Використання у визначенні митного оформлення конструкції “митне оформлення– виконання митним органом дій (процедур)...” вважаємо невдалим. Варто погодитися з тим, що митне оформлення в загальному розумінні становить собою сукупність дій, певну процедуру. Тлумачний словник визначає дію як роботу, діяльність, здійснення чого-небудь, сукупність вчинків кого-небудь [26, с.228]. Процедура ж пояснюється в ньому як офіційно встановлений чи звичаєвий порядок здійснення, виконання або оформлення чого-небудь [26, с.997]. Як бачимо, термін “процедура” більше підходить до трактування митного оформлення. Крім того, при визначенні того чи іншого поняття потрібно уникати слів, які не є необхідними, оскільки це може викликати певне непорозуміння.

Більш вдалим, на нашу думку, є тлумачення митного оформлення Д.С.Цаліною, яка пропонує розуміти його як митну процедуру, що полягає в документуванні фіксації перебігу й результатів митного контролю товарів, предметів і транспортних засобів, переміщуваних через митний кордон держави, і має юридичне значення для їх подальшого використання відповідно до заявленого режиму [27, с.113].

З огляду на вищевикладені головні ознаки досліджуваної категорії, можемо зробити висновок, що процедура митного оформлення – це здійснення операцій, які полягають у документальному закріпленні відомостей, одержаних під час митного контролю, оформлення його результатів у пунктах пропуску через митний кордон України цілодобово, та які мають юридичне значення для подальшого використання переміщуваних через нього товарів і транспортних засобів відповідно до заявленого митного режиму.

Серед ключових складників митних процедур окреме місце посідає справляння встановлених законом податків і зборів. Хоча це й завершальний елемент аналізованого поняття, його значущість аж ніяк не поступається іншим. Саме через митно-тарифні механізми держава здатна результативно впливати на економічну складову національного господарства. На нашу думку, регулюючи обсяги ввезення чи вивезення окремих товарів, держава створює рівноцінні економічні умови як для вітчизняних, так і для зарубіжних виробників, реалізує визначену економічну, науково-технічну та валютно-фінансову політику у царині зовнішньоекономічної діяльності (далі – ЗЕД), а також скеровує діяльність суб’єктів ЗЕД у річищі загальнодержавних інтересів [28, с.89]. Водночас, попри вагомість порушеної проблеми, у законодавстві України відсутнє визначення поняття “митна процедура справляння передбачених законом податків і зборів”. Щоб його сформулювати, слід насамперед виокремити суттєві ознаки, а саме:

а) мито — це передусім податок на товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон [5, с.157];

б) обчислення мита на товари та інші предмети, які підлягають митному обкладенню, здійснюється на основі їх митної вартості, тобто ціни, фактично сплаченої або тієї, що має бути сплачена за товари та інші предмети на момент перетину митного кордону України;

в) ввізне мито диференціюється залежно від країни походження товарів та інших предметів на засадах принципу взаємності;

г) під час стягнення податків і зборів з товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, необхідно брати до уваги тарифні пільги (за їх наявності);

д) контроль за своєчасністю, достовірністю й повнотою встановлення податкових зобов’язань та сплатою платниками податків, що справляються при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України, покладається на митні органи;

е) нарахування податків і зборів з товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, потрібно здійснювати з огляду на принцип захисту національних товаровиробників та обґрунтованості розмірів податків і зборів для іноземних товаровиробників, адже завищені податки і збори ставлять у невигідні умови реалізацію продукції останніх, що зрештою призведе до припинення їх діяльності на території нашої держави, ненадходження значних сум податків у Держбюджет, а також до встановлення іншими державами на підставі принципу взаємності високих митних тарифів на продукцію українських товаровиробників.

Зважаючи на викладене, доходимо висновку, що процедура справляння передбачених законом податків і зборів — це операції, які полягають у справлянні передбачених законодавством податків і зборів з товарів і транспортних засобів на базі їх митної вартості з урахуванням тарифних пільг, принципів взаємності, захисту національних товаровиробників та обґрунтованості розмірів податків і зборів для іноземних товаровиробників, контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою справляння яких покладено на митні органи.

Беручи до уваги зазначене вище, можемо підсумувати, що митні процедури — це сукупність операцій з митного контролю, які здійснюються у визначених формах, необхідних і достатніх для забезпечення додержання вітчизняного законодавства з питань митної справи і міжнародних договорів України, відповідно до типової технологічної схеми пропуску через її державний кордон транспортних засобів, а також документального закріплення відомостей та оформлення результатів, одержаних під час митного контролю, які мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів за заявленим митним режимом, виконуються посадовими особами митних органів на певних територіях цілодобово одночасно зі справлянням передбачених законодавством податків і зборів з товарів і транспортних засобів [29].

Як бачимо, структура митних процедур на будь-яких видах транспорту однакова. Зазвичай вона складається з 3-х основних елементів (процедур): (а) митного контролю, (б) митного оформлення і (в) справляння передбачених законом податків і зборів, які, своєю чергою, складаються з величезної кількості операцій (Див. рис. 1). Як видається, особливості митних процедур стосовно кожного з видів транспорту (автомобільного, залізничного, морського та ін.) виявляються саме в митних операціях, які є специфічними щодо кожного із зазначених видів. Крім того, що стосується транспорту морського, митні операції мають свої особливості прояву щодо таких видів останнього, як пасажирський, воєнний, нафтотранспортний, риболовецький тощо. Митні операції — найважливіший складник кожної з митних процедур, які здійснюються в основному через систему таких митних операцій.

Під митною операцією, вважаємо, слід мати на увазі окрему технологічно однорідну частину (декілька дій або окрема дія в низці інших) тієї чи іншої митної процедури.

Більш детально особливості організації та здійснення митних процедур на морському транспорті через систему митних операцій буде розглянуто у 2-му розділі даного дисертаційного дослідження.

Отже, митні процедури на морському транспорті становлять собою послідовний, законодавчо визначений порядок здійснення митних операцій по митному контролю й митному оформленні морського транспорту й товарів і транспортних засобів, що переміщуються за його допомогою, а також по справлянню передбачених законом податків і зборів з таких товарів і транспортних засобів.

Підсумовуючи викладене, потрібно констатувати, що визначення митних процедур на морському транспорті дозволяє чітко вирізнити їх види і форми, що служить підґрунтям для їх класифікації.

1.2. Види митних процедур на морському транспорті

Сучасний інноваційний етап еволюції митного законодавства вимагає вивчення цілої низки нетипових теоретичних і практичних питань, які постають перед вітчизняною системою правового регулювання митних процедур на транспорті. Серед них чільне місце посідає проблема класифікації зазначених процедур. Певні аспекти цієї класифікації висвітлювалися й у працях інших дослідників, зокрема В.Я. Настюка, М.Г. Шульги [28, с. 26-35], Р.Б. Шишки [30, с. 70-125], В.Г. Драганова [20, с. 103-150]. Водночас у юридичній науковій літературі питанню формування більш-менш вичерпної класифікації митних процедур, які стосуються саме морського транспорту, майже не приділялося уваги — переважно виокремлювалися лише загальні підходи до класифікації останніх та їх окремих елементів. Деякі питання їх класифікації порушував Є.В. Додін [1, с. 60-79].

Спираючись на наукові напрацювання правників, доцільно поділити митні процедури за такими основними критеріями, як митний контроль, митне оформлення, справляння податків і зборів. Своєю чергою, митні процедури можна класифікувати в такий спосіб. Приміром, митний контроль можна класифікувати:

1) за предметом: (а) митний контроль товарів; (б) митний контроль транспортних засобів (у широкому їх розумінні);

2) за кількістю разів переміщення товарів і транспортних засобів протягом певного часу це контроль: (а) первинний; (б) вторинний;

3) за характером участі у здійсненні контролю митних органів різних держав: (а) односторонній — митний контроль, який провадять митні органи однієї країни; (б) двосторонній — який здійснюється окремо митними органами різних країн; (в) спільний — контроль, що провадиться на засадах міжнародних договорів України митними органами України разом з відповідними органами суміжних держав, як правило, за єдиною технологією;

4) за видом транспорту це контроль: (а) автотранспортних засобів; (б) залізничних транспортних засобів; (в) морських та річкових суден; (г) повітряних суден;

5) за ступенем доступу до об’єкта контролю: (а) контроль фактичний; (б) документальний митний контроль;

6) за формою здійснення це такі дії: (а) перевірка документів і відомостей, необхідних для митного контролю; (б) митний огляд (огляд і переогляд товарів і транспортних засобів, особистий огляд громадян). Така форма митного контролю, як особистий огляд, є вимушеною і повинна застосовуватися у виключних випадках за письмовою постановою керівника митного органу або особи, яка його заміщує, якщо існують достатні підстави вважати, що громадянин, який прямує через митний кордон України чи перебуває в зоні митного контролю або в транзитній зоні міжнародного аеропорту (морського порту), приховує предмети контрабанди чи товари, які є безпосередніми предметами порушення митних правил або заборонені для ввезення в Україну чи транзиту через її територію; (в) облік товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України; (г) усне опитування громадян і посадових осіб підприємств; (д) перевірка системи звітності й обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при такому переміщенні; (е) огляд територій і приміщень складів тимчасового зберігання, митних ліцензійних складів, спеціальних митних зон, магазинів безмитної торгівлі та інших місць, де знаходяться або можуть знаходитися товари і транспортні засоби, що підлягають митному контролю, чи провадиться діяльність, контроль за якою законом покладено на митні органи; (є) контрольована поставка, що становить собою систему узгоджених дій і заходів, які спільно застосовують митні та інші компетентні органи однієї чи декількох країн для припинення міжнародного незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин і виявлення осіб, які беруть участь у ньому [28, с. 34].

Слід зауважити, що О.В. Мазур наводить й інші класифікаційні підстави, з якими, як убачається, варто погодитися [31, с. 137, 138]. На його думку, митний контроль можна класифікувати залежно від:

1) суттєвих характеристик товарів, що впливають на здійснення митного контролю;

2) місця здійснення;

3) митного режиму.

З огляду на цю точку зору можна вирізнити митний контроль у наступних режимах: (а) імпорт, (б) реімпорт, (в) експорт, (г) реекспорт, (д) транзит, (е) тимчасове ввезення (вивезення), (є) митний склад, (ж) спеціальна митна зона, (з) магазин безмитної торгівлі, (и) переробка на митній території України, (і) переробка за межами митної території України, (й) знищення або руйнування, (к) відмова на користь держави.

За видом товару можна назвати митний контроль: (а) ручної поклажі, (б) супроводжувального багажу (який переміщується через митний кордон України разом з фізичною особою) й несупроводжуваного (що переміщується через митний кордон окремо від фізичної особи), (в) валюти й валютних цінностей, (г) енергоносіїв, (д) лікарських засобів, (е) культурних та історичних цінностей.

Митний кодекс України 2002 р. [7] приділив певну увагу здійсненню митних процедур. Однак у ньому не наводиться їх класифікації, а вказується лише на загальний і спрощений митний контроль, що повною мірою не відбиває всієї різноманітності митних правовідносин.

На даний час в Україні все більше приділяється увага спрощеним митним процедурам. Отже, наступний критерій — це правовий режим об’єкта контролю і сприяння митниці, за яким можна поділити митний контроль на: (а) загальний; (б) спрощений; (в) спеціальний.

Згідно зі ст. 68 МК України митниці й регіональні митниці за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері митної справи можуть застосовувати спрощений митний контроль у випадках переміщення громадянами через митний кордон України товарів, що не підлягають обов’язковому декларуванню й оподаткуванню і не належать до категорії товарів, на переміщення яких установлені заборони чи обмеження.

Такий вид митного контролю застосовується митними органами, де маються обладнані зони (коридори) для його проведення. Громадяни, які проходять через ці зони, звільняються від подання митної декларації, однак це не означає, що вони не повинні дотримуватися встановленого обов’язкового порядку переміщення товарів через митний кордон України.

Важливе значення в митній сфері відіграє Міжнародна конвенція 1973 р. щодо спрощення й гармонізації (узгодження) митних процедур (Конвенція Кіото) [32], яка містить низку міжнародних стандартів з питань спрощення митних процедур. Особливо заслуговує на увагу “Положення про двокоридорну систему митного оформлення пасажирів, багажу і транспортних засобів, які прибувають морем”, що є складником цієї Конвенції. Отже, слід визнати за необхідне якомога оперативніше втілити в життя цей важливий міжнародний документ з огляду на те, що Україна на даний момент знаходиться на етапі налагодження відносин з іншими державами світу, зокрема ЄС, а спрощення й гармонізація митних процедур дозволить їй вийти на вищий рівень взаємовідносин, покращивши цим товарообіг, зарекомендувавши себе як розвинена країна, яка враховує визнані світові стандарти.

Важливим кроком до спрощення й гармонізації процедур через скорочення часу митного оформлення, запровадження безпаперових технологій митного контролю й митного оформлення товарів і транспортних засобів стало проведення експерименту з використання електронної форми декларування [33, с. 53]. Він був запроваджений Наказом Держмитслужби України від 15 вересня 2004 р., №671 “Про проведення експерименту з використання електронної форми декларування” [34].

Важливість лібералізованого режиму митного контролю й оформлення переконливо доводить Є.В. Додін [35, с. 3-11]. З його точки зору, слід вітати появу в митній справі нового виду взаємовідносин суб’єктів, наділених державно-владними повноваженнями, із суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, що можна вважати одним з проявів реалізації Держмитслужбою України вимог рамкових стандартів безпеки і спрощення глобальної торгівлі [35, с. 10].

З нашого погляду, не є правильною практика створення так званого “білого списку”, сутність якого випливає з постанови Кабінета Міністрів України “Про сприяння зовнішньоекономічної діяльності” від 14 квітня 1999 р., №593 [36]. Інакше кажучи, митники мають право визначати добросовісні, сумлінні в дотриманні митного законодавства підприємства і встановлювати до належних їм товарів спрощений порядок контролю й оформлення. Більш вдалим, як вбачається, було б формування “чорного списку”, тобто переліку тих підприємств, які недобросовісно дотримуються митного законодавства. Ось до них і слід визнати обґрунтованим застосування найбільш пильної й суворої уваги з боку працівників митниці з використанням методів аналізу ризиків. А це більше відповідало б демократичним нормам, оскільки нових суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності не можна автоматично ставити на один рівень з порушниками митного законодавства [37, с. 173].

Є сенс погодитися з тим, що ті чи інші види митного контролю можуть об’єднуватися, перетинатися, доповнюватися, але в повному обсязі один вид контролю не може замінити інший [28, с. 28]. Важливість митного контролю для держави важко переоцінити, тому контрольна діяльність є головним складником компетенції митних органів [38, с. 43-47].

Наступним основним елементом митних процедур є процедура митного оформлення, яку також можна класифікувати за предметом, видом транспорту, режимом, видом товару, правовим режимом об’єкта і сприянням митниці, як і процедуру митного контролю. Також митне оформлення можна поділити на:

1) попереднє — (а) здійснення митних операцій, покликаних полегшити і прискорити проведення основного митного оформлення (отримання учасником ЗЕД ліцензій та інших дозвільних документів відповідних державних органів; (б) повідомлення митного органу про намір перетнути митний кордон або вивезти товари чи транспортні засоби за межі митної території; (в) подання митному органу у відповідних випадках гарантій третіх осіб про сплату митних платежів чи перерахування необхідних сум на депозит митного органу і та ін.);

2) основне — воно, на думку основної маси вчених, виражається в поміщенні товарів чи транспортних засобів під відповідний митний режим у процесі їх декларування.

Окрім цього, процедура митного оформлення на морському транспорті має свою специфічну класифікацію, яка буде розглянута далі.

Стосовно процедури справляння передбачених законом податків і зборів з товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, митні платежі можна поділити на чотири групи:

– митні збори – це додаткові збори, які стягуються з товарів, що ввозяться (вивозяться), за специфічні умови поставок та інші послуги, які надаються митницею (оформлення транспортних засобів, зберігання товарів під відповідальністю митниці та ін.) [39, с. 240];

– мито становить собою податок на товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон України; воно регулюється Законом України “Про єдиний митний тариф” від 5 лютого 1992 р. [40];

– акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції); він регулюється Декретом Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір” від 26 грудня 1992 р. [41];

– податок на додану вартість (ПДВ); він регулюється Законом України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р. [42].

За сферою поширення мито можна систематизувати на види – загальне й особливе. У свою чергу, загальне мито можна класифікувати:

1. за способом нарахування на:

а) адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів і транспортних засобів, які обкладаються митом;

б) специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів і транспортних засобів, які обкладаються митом;

в) комбіноване, яке поєднує перші два види мита;

1. за напрямком руху об’єктів митного обкладення через митний кордон України на:

а) ввізне (імпортне), що стягується при здійсненні митного оформлення товарів і транспортних засобів, які ввозяться на митну територію України для вільного використання на цій території. Ставки цього виду мита диференційовані, вони поділяються на ставки:

– преференційне, яке застосовується до товарів і транспортних засобів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, і в разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України;

– пільгове, яке застосовується до товарів і транспортних засобів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння; останній означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільги щодо мит, за винятком випадків, коли зазначені мита й пільги щодо них установлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму;

– повне (загальне), що застосовується до решти товарів і транспортних засобів;

б) вивізне (експортне), яке нараховується на товари і транспортні засоби при їх вивезенні за межі митної території України;

в) сезонне, що вважається винятком з преференційного або пільгового режимів; воно встановлюється міжнародними угодами; застосовується переважно на сільгосппродукцію.

Особливе мито підрозділяються на:

1. спеціальне – застосовується як: а) засіб захисту українських виробників; б) засіб захисту національного товаровиробника, коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах та (або) за умов, що заподіюють значну шкоду або створюють загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику; в) запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності; г) заходи у відповідь на дискримінаційні й (або) недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності й (або) ущемляють інтереси України;
2. антидемпінгове, яке застосовується: а) відповідно до Закону України “Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту” від 22 грудня 1998 р. [43] при ввезенні на митну територію України товарів, які є об’єктом демпінгу, що заподіює шкоду національному товаровиробникові; б) при вивезенні за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо останнє заподіює шкоду;
3. компенсаційне мито, яке застосовується: а) згідно із Законом України від 22 грудня 1998 р. “Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту” [44] у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом субсидованого імпорту, що заподіює шкоду національному товаровиробникові; б) при вивезенні за межі митної території України товарів, для виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту або споживання яких безпосередньо або опосередковано надавалася субсидія, якщо таке вивезення заподіює шкоду.

Митні операції, як складники всіх митних процедур, також можна підрозділити за всіма названими вище критеріями, адже вони в комплексі складають зміст тієї чи іншої митної процедури. Однак вони мають і свою специфічну класифікацію, а саме:

1. обов’язкові митні операції здійснюються працівниками митниці в обов’язковому порядку, оскільки за їх невиконання настає відповідальність;
2. необов’язкові митні операції провадяться за розсудом працівників митниці залежно від конкретних обставин.

Майже всі названі митні процедури використовуються і при здійсненні митних процедур на морському транспорті. Проте, зазначимо, що в цій сфері діють й особливі норми і правила, які дають можливість вести мову про виокремлення спеціалізованих класифікацій митних процедур.

Державна митна служба України своїми актами неодноразово акцентувала увагу на тому, що митне оформлення товарів і транспортних засобів, переміщуваних через митний кордон України за допомогою морського транспорту, має свою специфіку.

Наприклад, процедуру митного оформлення морського транспорту можна класифікувати залежно від призначення суден за водотоннажністю й пасажиромісткістю, бо від цих особливостей залежить нормативний час, протягом якого повинно бути проведено митне оформлення:

1. за водотоннажністю: (а) до 5 тис. т – 1,5 год.; (б) до 20 тис. т – 2,5 год.; (в) понад 20 тис. т – 3,0 год.
2. за пасажиромісткістю: (а) до 300 людей – 3,0 год.; (б) до 500 – 3,5 год.; (в) понад 500 – 4,0 год.

Саме такі вимоги встановлені в наказі Держмитслужби України “Про затвердження Інструкції про організацію митного контролю та митного оформлення суден і товарів, що переміщуються ними” від 17 вересня 2004 р., №678 [45]. Закріплена в Інструкції тривалість не може бути скорочена на шкоду проведення митного контролю й митного оформлення. У разі виявлення контрабанди чи порушення митних правил посадова особа митного органу має право подовжити строк перебування судна під митним контролем на необхідний для здійснення митних процедур час.

У цьому ж наказі міститься доволі прийнятна, з нашого погляду, класифікація митних процедур, які застосовуються до: (а) суден каботажного плавання, (б) суден лоцманської та інших служб порту, (в) військових кораблів і суден забезпечення військово-морських сил, (г) іноземних круїзних суден, (д) поромних перевезень.

Найбільш обґрунтовану класифікацію наводить, як вбачається, Є.В. Додін, який пропонує розглядати митні процедури на морському транспорті залежно від виду вищезазначеного транспорту [1, с. 60-79]. Дійсно, варто погодитися, що в загальному вигляді можна класифікувати ці процедури з урахуванням саме виду морського транспорту наступним чином. Це митні процедури на суднах: (а) пасажирських, (б) вантажних, (в) військових, (г) риболовецьких, (д) поромних, (е) маломірних, а також (є) з митного контролю маломірних суден, плавзасобів лоцманської та інших служб порту.

Митні процедури на всіх цих видах морського транспорту мають певні особливості. Наприклад, митне оформлення військових кораблів і суден забезпечення військово-морських сил іноземних держав провадиться митним органом за участю представників центрального органу виконавчої влади з питань оборони в першочерговому порядку. Іноземні круїзні судна після прибуття з-за кордону оформлюються у спрощеному документальному порядку. Митний контроль пасажирів і членів екіпажу – іноземних громадян здійснюється за декларацією про особисті речі членів екіпажу судна, пасажирів і членів екіпажу – громадян України за митною декларацією тощо. Детальніше особливості виконання митних процедур на морському транспорті, у тому числі й за окремими його видами, аналізуватимуться у 2-му розділі дисертаційного дослідження.

Роблячи підсумок викладеному, слід указати, що існують 2 основні критерії класифікації митних процедур на морському транспорті, які є спеціальними стосовно останнього. Це процедури пов’язані:

а) за типом морського транспорту (на пасажирських, вантажних, воєнних суднах тощо);

б) з водотоннажністю суден і пасажиромісткістю (зокрема, залежно від водотоннажності 5 – 20 тис. тонн митні процедури тривають відповідно 1,5 – 3 год.; залежно від пасажиромісткості 300 – 500 людей вони провадяться за 3 – 4 год.);

Саме ці взяті в комплексі основні критерії нададуть можливості ефективно регулювати розглядувані процедури, що позитивно відіб’ється на зручності їх застосування.

Проте якість застосування митних процедур і, як результат, повнота забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина залежать не лише від чіткої й зрозумілої класифікації. Усе це має спиратися на правові засади, закріплені на законодавчому рівні, з обов’язковим дотриманням міжнародних стандартів у відповідній сфері. Адже нині склалася доволі непроста ситуація: про повагу до міжнародних правил і норм говорять голосно, а насправді втілено в життя лише незначну їх частину. До того ж і ці норми не завжди виконуються службовцями митних органів.

Отже, слід наголосити на потребі посилити увагу до цієї ділянки державного життя та підвищити рівень правової культури громадян. Зазначена проблема викликає неабияке занепокоєння, оскільки Україна через відповідні державні органи взяла курс на інтеграцію до Європейського Союзу, де рівень правового регулювання значно вищий, простіший та дієвіший. Це стосується, зокрема, й порушеної нами проблематики. Усе перелічене вище формує підстави для того, щоб розглянути законодавче регулювання митних процедур на морському транспорті.

1.3. Законодавче регулювання митних процедур на морському транспорті

Нині в Україні питання подолання системних проблем у царині законодавчого регламентування митних процедур на морському транспорті привертає до себе увагу як ніколи раніше. Причина полягає в тому, що зовнішньополітичний курс нашої держави орієнтований на вступ до Європейського Союзу та узгодження вітчизняних правових норм із міжнародними стандартами. Це прямо стосується й порушеної нами проблеми, адже морський транспорт, функціонуючи здебільшого у міжнародній площині, вимагає законодавчого регулювання на належному рівні.

Протягом останніх років дедалі більше країн покращили торговельні зв'язки з Україною, що зумовило нагальну потребу якісно й оперативно переглянути норми національного законодавства, насамперед у морській галузі. Світовий досвід зовнішньоекономічної діяльності засвідчує, що найбільші обсяги вантажів переміщуються саме морем, і морський транспорт завжди був і залишається головним засобом перевезення вантажів між державами.

Спробуймо проаналізувати систему законодавчого регулювання митної справи, аби з'ясувати особливості впорядкування здійснення митних процедур на морському транспорті.

Після здобуття Україною незалежності постала потреба сформувати власне законодавство, яке відповідало б міжнародним стандартам і забезпечувало ефективну співпрацю з іншими країнами. Наша держава самостійно здійснює митну регламентацію на своїй території в межах відповідних нормативних актів. Загалом митна справа в Україні врегульована такими правовими актами:

а) Конституція України;

б) міжнародні договори, ратифіковані Україною;

в) закони України;

г) укази Президента України;

д) підзаконні нормативно-правові акти – постанови Кабінету Міністрів України, акти міністерств, Держмитслужби України, спільні акти різних міністерств і відомств тощо.

Конституція України [46] займає чільне місце в ієрархічній системі законодавства; вона наділена найвищою юридичною силою і є першоосновою всього законодавства [47, с.272]. Водночас Конституція України містить доволі обмежену кількість норм, які безпосередньо стосуються митної справи [48].

Другим за юридичною силою після Конституції України є Митний кодекс України 2002 р., який увібрав серйозні здобутки у сфері міжнародного митного права. На противагу попередньому Кодексу [49], у ньому враховано чимало стандартів, прийнятих у всьому світі. Безперечним досягненням стало те, що в МК України з'явилася глава "Митні процедури на морському і річковому транспорті". Водночас слід зауважити, що й він має деякі недоліки (зокрема, не врегульовано діяльність поромного транспорту, плавзасобів лоцманської служби та ін.), які потребують доопрацювання, адже митне законодавство, як і будь-яке інше, є динамічним. Особливо важливе значення має ст. 7 МК України, згідно з якою, якщо міжнародним договором України, укладеним в установленому законом порядку, встановлено інші правила порівняно з передбаченими в МК, то застосовуються правила міжнародного договору. Крім того, досліджувана галузь законодавства регулюється законами України як загального (Закон України від 2 жовтня 1996 р., № 393/96-ВР "Про звернення громадян" [50]), так і спеціального характеру (зокрема, Закони України "Про єдиний митний тариф" від 5 лютого 1992 р. [40] й "Про Дисциплінарний статут митної служби України" від 6 вересня 2005 р., №2805-IV [51].

У юридичній доктрині вже давно лунають думки про необхідність створення одного акта – кодексу, який об'єднав би норми, що стосуються митного й морського законодавства [52, с.59; 53, с.73]. Звідси можна дійти висновку й про потребу прийняття Кодексу, який містив би норми митного й автомобільного (залізничного, авіаційного тощо) законодавства. На наш погляд, це неможливо, оскільки досліджувана царина регулюється величезною кількістю нормативно-правових актів, які не завжди належать до однієї галузі права, а отже, видання таких окремих кодексів не є раціональним.

Митна справа також регламентується низкою указів Президента України, як-от: "Питання Державної митної служби України" від 24 серпня 2000 р., №1022/2000 [54], "Про Державну митну службу України" від 29 листопада 1996р., № 1145/96 [55] та ін.

Найбільший обсяг законодавства з питань митної справи становлять підзаконні нормативно-правові акти, зокрема, серед яких: постанови Кабінету Міністрів України: "Про затвердження Порядку створення зон митного контролю та їх функціонування і Порядку надання дозволу на розміщення у зонах митного контролю споруд та об'єктів інфраструктури, що належать іншим, ніж митні, органам державної влади, які здійснюють контроль під час переміщення товарів через митний кордон України" від 25 грудня 2002 р., № 1947 [56], "Питання пропуску через державний кордон автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними" від 24 грудня 2003 р., № 1989 [57]; накази Держмитслужби України: "Про затвердження Порядку пропуску через митний кордон України та митного оформлення товарів, що підлягають експортному контролю" від 20 січня 1999 р., № 38 [58], "Про затвердження Інструкції про організацію митного контролю та митного оформлення суден і товарів, що переміщуються ними" від 17 вересня 2004 р., №678 [45]; спільні накази: Адміністрації Державної прикордонної служби України та Державної митної служби України "Про затвердження Технології прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон" від 24 листопада 2003 р., № 297/793 [59], Держмитслужби України, Державної податкової адміністрації України "Про затвердження Порядку взаємодії митних і податкових органів при здійсненні державного контролю за експортом окремих видів товарів суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності" від 12 липня 2004 р., № 512/387 [60] та багато інших.

На переконання С.В. Ківалова й Б.А. Кормича значний вплив на порядок законодавчої регламентації в митній сфері також справляє судова практика, узагальнена в постановах Пленуму Верховного Суду України, яку вітчизняна правова доктрина хоча й не розглядає як джерело права, але їх роз'яснення використовуються в правозастосовчій діяльності судів при розгляді питань про порушення митних правил (приміром, вимоги щодо вирішення справ про порушення митних правил, за якими передбачається конфіскація виключно в судовому порядку) [61, с. 95]. На нашу думку, судову практику неможливо вважати джерелом права, а вона може служити лише джерелом, що має інформаційно-дорадчий характер.

Доречно навести точку зору Є.В. Додіна, який поділяє митне законодавство на 2 блоки правових актів, зокрема, ті, що (а) регламентують порядок і методологію обкладення податком (митом) товарів, які переміщуються через митний кордон України, і які (б) встановлюють права й обов'язки суб'єктів у митній справі [62, с. 8]. Цей погляд є не зовсім вдалим, оскільки окрім цих 2-х блоків є ще блоки актів, які регулюють порядок проведення процедури митного контролю, митного оформлення тощо.

Сферу законодавчої регламентації митної справи детально розглянуто в низці дисертаційних досліджень [63; 64; 65; 66], навчальних посібників [24; 67; 68; 69] та наукових статей [70; 71]. Ми ж, взявши до уваги вищевикладене, зупинимося детальніше на проблемах законодавчого регулювання, які на сьогодні є найбільш актуальними.

На сьогоднішньому етапі розбудови нашої держави все вагомішу роль починає відігравати саме друге за значенням джерело законодавчого регламентування митної справи – міжнародні договори. Пріоритет нинішнього курсу визнано на державному рівні ще в 2000 р., коли указом Президента України було затверджено програму інтеграції України до Європейського Союзу. Важливість цього вибору важко переоцінити. Необхідно, вважаємо, погодитися з Є.В.Додіним, що поодинці не тільки державам, які розвиваються, а й тим, що володіють значними ресурсами та здобутками у сфері науки й техніки, досить складно досягти значних успіхів в економічному й соціальному розвитку [72]. Україна взяла на себе зобов'язання наблизити національне законодавство до вимог Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейським Союзом. Особливо вони важливі для вітчизняного митного законодавства, тому що основою співтовариства є митний союз. Це безпосередньо стосується й нашого питання, оскільки в досліджуваній царині функціонує значна кількість міжнародних договорів.

Як вбачається, слід погодитися з К.К.Сандровським щодо того, що міжнародні договори, будучи основним джерелом сучасного міжнародного митного права, з одного боку, покликані враховувати потреби митної практики, а з другого – визначати шляхи подальшого розвитку митної справи, встановлюючи прийнятні для держав міжнародні стандарти в цій сфері [73, с.179].

Розглянута система законодавчого регулювання характерна і для митних процедур на морському транспорті, проте стосовно останнього вона має певні особливості, які будуть більш поглиблено проаналізовані в роботі далі.

Складність відносин, що виникають у царині морської міжнародної торгівлі змусила активних її учасників виробити норми і правила, однакові для всіх учасників, при цьому часто відмінні від національних [12, с.8]. Міжнародне й національне морське право – хоча й самостійні, але ж взаємопов'язані підсистеми єдиної системи – морського права, які постійно зазнають взаємовпливу. Так, з одного боку, на формування норм у міжнародному морському праві впливають національні правові системи, які враховуються в зовнішній політиці держав, і які водночас хоча й доволі опосередковано, однак все ж таки впливають на формування міжнародних правил і норм; з другого – міжнародне морське право справляє досить вагомий вплив на право національне, бо саме міжнародні стандарти вміщують в себе позицію більшої частини суб'єктів міжнародного права. Варто навести позицію В.Н. Денисова стосовно цього питання, який зазначає, що реалізація норм міжнародного права державами є складовою частиною системи міжнародно-правового регулювання, у якій держава розглядається основним суб'єктом поведінки [74, с. 7].

Заслуговує на увагу точка зору О.М.Шемякіна стосовно співвідношення міжнародного і національного морського права держави. Науковець доволі докладно досліджує стан цього питання і пропонує 2 основні напрями [75, с. 113]:

а)дуалістичний, основоположником якого прийнято вважати німецького вченого Г.Трипеля, який розглядав міжнародне й національне право як 2 різних правопорядки, які лише стикаються, але ніколи не перетинаються [76, с.111]. У подальшому ця концепція була розвинена у наукових працях Д.Анцилотті [77, с.66], І.П. Блищенко [78, с.237], Д.А. Керимова [79, с.145];

б)моністичний, що базується на визнанні єдності 2-х правових систем – як міжнародного, так і національного права. Вони розглядаються як 2 нерозривні підсистеми єдиної системи права. При цьому одні прихильники цього напряму стверджують, що в даній системі верховенство (примат) належить національному праву, інші – міжнародному.

З нашого погляду, ідеальною повинна бути друга модель моністичного напрямку – примат міжнародного права. Саме цей шлях декларує більшість держав. Але, на жаль, реально існує переважно перша модель – верховенство національного права. Першопричини цього різноманітні: недостатня правова культура державних службовців, необізнаність і невіра в дієвість міжнародних норм громадян та ін.

Із проголошенням незалежності нашої держави з'явилася можливість вести мову про визнання примату міжнародного права. Як підтвердження цього потрібно навести норму, закріплену в розділі Х Декларації про державний суверенітет України, відповідно якої Україна визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами права національного [80]. Надалі ця позиція була закріплена в Законі України "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 р. [81], який установлював, що укладені й належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України й застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Також це було відображено й у Законі України "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 р. [82], ст. 17 якого проголосила: якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Ця ж позиція знайшла місце й у чинному Законі України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 р. [83]. У ст. 9 Конституції України [46] закріплено положення, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Основному Закону України, можливе лише після внесення відповідних змін до нього.

Наведемо перелік найважливіших міжнародних договорів з митних питань, об'єднавши їх за певними критеріями, як-от:

а) скерованість на спрощення й гармонізацію митних процедур, а також щодо надання міжнародної правової допомоги:

–Конвенція про створення Ради Митного Співробітництва від 15 грудня 1950 р. [84];

–Митна конвенція, що стосується контейнерів, від 18 травня 1956 р. [85];

–Міжнародна конвенція по безпечних контейнерах від 2 грудня 1972 р. [86];

–Митна конвенція, що стосується контейнерів, від 2 грудня 1972 р. [87];

–Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур (Конвенція Кіото) від 18 травня 1973 р. [88];

–Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу від 13 грудня 1974 р. [89];

–Конвенція Організації Об'єднаних Націй про морське перевезення вантажів від 31 березня 1978 р. [90];

–Конвенція Організації Об'єднаних Націй з морського права від10 грудня 1982 р. [91];

–Конвенція про полегшення міжнародного морського судноплавства від 9 квітня 1965 р. [92];

–Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства від 9 червня 1977 р. [93];

–Міжнародна конвенція щодо узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонахвід 21 жовтня 1982 р. [18];

–Угода про співробітництво та взаємодопомогу в митних справах від 15 квітня 1994 р. [94];

–Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членамивід 10 листопада 1994 р. [95];

–Угода про взаємну допомогу й співробітництво в митних справах між урядами держав – учасниць ГУУАМ від 4 серпня 2003 р. [96];

–Угода щодо спрощення та уніфікації процедур митного оформлення на митних кордонах від 8 серпня 1994 р. [97];

–Угода про порядок митного оформлення та митного контролю товарів, що переміщаються між державами-учасниками Угоди про створення зони вільної торгівлі від 8 жовтня 1999 р. [98];

–Рамкові стандарти безпеки та полегшення всесвітньої торгівлі Всесвітньої митної організації від 1 червня 2005 р. [99];

–Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів від 14 червня 1983 р. [100];

–Конвенція Організації Об'єднаних Націй про міжнародні змішані перевезення вантажів від 24 травня 1980 р. [101];

б) стосовно митних процедур за окремими митними режимами:

–Митна конвенція про тимчасове ввезення приватних дорожніх перевізних засобів від 4 червня 1954 р. [102];

–Міжнародна Угода про ввезення матеріалів освітнього, наукового і культурного характеру від 17 червня 1950 р. [103];

–Митна конвенція про карнет А.Т.А. для тимчасового ввезення товарів від 6 грудня 1961 р. [104];

–Конвенція про транзитну торгівлю внутрішньоконтинентальних держав від 8 червня 1965 р. [105];

–Конвенція про тимчасове ввезення від 26 червня 1990 р. [106];

в) щодо встановлення обмеження обігу певних категорій вантажів:

–Міжнародна конвенція про припинення обігу порнографічних видань та торгівлі ними від 12 вересня 1923 р. [107];

–Конвенція про припинення контрабанди алкогольних товарів від 19 серпня 1925 р. [108];

–Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин від 20 грудня 1988 р. [109];

Слід порекомендувати якомога швидше приєднання до тих міжнародних договорів, що не були ще ратифіковані, адже за їх нормами діють майже всі розвинені країни світу.

В.Ф.Мешера запропонував використовувати таку класифікацію міжнародних морських угод [110, с. 18-22]:

а)про право мореплавання – Декларація про визнання права на прапор за державами, що не мають морського узбережжя (Барселона, 20 квітня 1921 р.);

б)про режим судноплавства – Конвенція про режим проливів (Монтре, 12 липня 1936 р.);

в)про режим морських промислів – Міжнародна конвенція з регулювання китобійного промислу (Вашингтон, 2 грудня 1946 р.);

г)про режим морської торгівлі – Договір про торгівлю й мореплавання між СРСР та Італійською республікою (11 грудня 1948 р.);

д)про забезпечення безпеки мореплавання – Міжнародна конвенція з охорони людського життя на морі (Лондон, 10 липня 1948 р.);

е)для уніфікації морського права – Міжнародна конвенція для об'єднання деяких правил щодо надання допомоги і рятування на морі (Брюссель, 23 вересня 1910 р.);

є)про право морської війни;

з)з інших питань – Міжнародна конвенція по запобіганню забруднення моря);

и) інші міжнародно-правові документи.

Слід визнати, що Україна ратифікувала багато конвенцій щодо морського права й митних процедур на морському транспорті. Однією з них є Конвенція Організації Об'єднаних Націй з морського права (1982 р.) [91], згідно з якою кожна держава зобов'язана ефективно здійснювати в адміністративних, технічних і соціальних питаннях свою юрисдикцію й контроль над суднами, що ходять під її прапором. Це стосується й митних процедур щодо певного судна. Є сенс погодитися з О.М.Шемякіним, що ця конвенція, з одного боку, ввібрала в себе цілу низку міжнародних звичаїв і положень, що містяться в Женевських конвенціях (1958 р.), окремі з яких були уточнені й доповнені, а з другого – прийнявши до уваги нові чинники міжнародного розвитку, засвідчені ІІІ Конференцією ООН з морського права, включила чимало нових інститутів, норм і принципів [111, с. 57]. Важливу роль у митній сфері відіграє й Міжнародна конвенція 1973 р. щодо спрощення й гармонізації (узгодження) митних процедур (Конвенція Кіото) [88], яка містить низку міжнародних стандартів з питань спрощення митних процедур. На особливу увагу заслуговує "Положення про двокоридорну систему митного оформлення пасажирів, багажу і транспортних засобів, які прибувають морем".

У митній сфері існує особливе джерело права — правовий звичай. Він застосовується у митній практиці тоді, коли закон не дає відповідних приписів, тобто коли виникає прогалина в законодавстві. Як приклад використання звичаєвих норм у митному законодавстві можна навести статті 267, 271, 272, 285 МК України. Під міжнародним (морським) звичаєм розуміють правила поведінки, які склалися історично, передавалися з покоління в покоління і продовжують застосовуватися в мореплавстві. Буває й так, що нормативний акт сам відсилає до звичаїв, які сформувалися у відповідній сфері суспільних відносин, і цим самим санкціонує застосування звичаєвих норм. У митній царині до них найчастіше звертаються у 2-х випадках — під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України морським транспортом, та при визначенні митної вартості товару. У першому випадку використовуються звичаї морських портів, якими регулюються переважно питання пропуску суден на митний огляд, порядок сплати окремих видів портових зборів, стягнення яких покладено на митницю, тощо. У другому — митна звичаєва практика, що склалася в міжнародній торгівлі, визнається одним з можливих способів визначення митної вартості [112, с.194]. Наприклад, якщо декларант не може визначити митну вартість товару згідно з методами, зазначеними в МК України, або митний орган аргументовано вважає, що ці методи не можуть бути застосовані, митна вартість такого товару визначається з урахуванням світової практики.

З огляду на викладене, можна дійти висновку, що система законодавчого регулювання здійснення митних процедур на морському транспорті прикметна тим, що вона постає у вигляді вертикальних і горизонтальних площин. Вертикальна площина системи митно-правових законів відображає відносини суворої підпорядкованості, субординації, завдяки чому забезпечуються її внутрішня узгодженість і цілісність. Головною ознакою, яка визначає місце того чи іншого митно-правового закону в ієрархічній структурі митного законодавства, є його юридична сила. Вона являє собою порівняльну властивість у реалізації принципу вищої юридичної сили Конституції України щодо митної сфери та МК України як стрижневого правового акта в системі митного законодавства, що очолює й уніфікує ці закони. Горизонтальна площина митного законодавства щодо здійснення митних процедур на морському транспорті є близькою до міжнародних митно-правових актів. Проте тут ідеться не про тотожність, а лише про відповідність вітчизняних митно-правових законів України, їх підрозділів та інститутів системі міжнародно-правових документів з питань митного й морського права. Основні підрозділи митного законодавства України у сфері запровадження митних процедур на морському транспорті представлені загальними регулятивними й охоронними нормативно-правовими актами.

Підсумовуючи наведені міркування, вважаємо за необхідне назвати певні особливості законодавчого регулювання митних процедур на морському транспорті. По-перше, у цій сфері широко використовуються міжнародні договори, адже специфіка даного виду транспорту (діяльність у просторі Світового океану) цього вимагає. По-друге, у цій царині частіше застосовуються звичаєві норми, що не властиво іншим підгалузям митної справи. По-третє, діяльність морського транспорту пов’язана з переміщенням одразу великої маси вантажів, що потрібно враховувати при розробці й застосуванні відповідних нормативних актів (приміром, визначення маси вантажу по осадці судна тощо).

Вирішення проблем законодавчої регламентації митних процедур на морському транспорті є першочерговою справою. Однак при цьому треба діяти послідовно й максимально виважено, щоб не припуститися помилок, які можуть коштувати Державному бюджету мільярди гривень, або завдати шкоди правам, свободам чи інтересам людини, правам та інтересам юридичних осіб [113, с.35-36]. Отже, з одного боку, правове регулювання належить виключно до компетенції держави, а з другого – через специфіку морського транспорту необхідно брати до уваги норми і правила, які є однаковими для всіх учасників міжнародного торговельного обороту, бо, на відміну від інших видів транспорту, які обслуговують в основному внутрішні перевезення, морський діє переважно в міжнародній сфері.

Висновки до першого розділу

Здійснене наукове дослідження поняття, змісту, структури та особливостей правового регулювання митних процедур на морському транспорті дає змогу сформулювати такі висновки:

1. Спираючись на здобутки юридичної науки, доходимо висновку, що митні процедури на морському транспорті становлять собою послідовний, визначений законодавством порядок виконання митних операцій із митного контролю й митного оформлення товарів і транспортних засобів, які переміщуються морським транспортом, а також зі справляння встановлених законом податків і зборів із таких товарів і транспортних засобів.
2. Структура митних процедур є однаковою для всіх видів транспорту. Вона охоплює 3 основні елементи (процедури): (а) процедуру митного контролю; (б) процедуру митного оформлення; (в) процедуру справляння передбачених законом податків і зборів. Кожен із цих елементів (процедур), своєю чергою, складається з надзвичайно великої кількості операцій.

На наш погляд, особливості митних процедур щодо кожного окремого виду транспорту (автомобільного, залізничного, морського тощо) проявляються саме в митних операціях, які є специфічними для кожного з цих видів. Якщо ж говорити про морський транспорт, то митні операції мають свої особливості прояву стосовно таких його різновидів, як пасажирський, воєнний, нафтотранспортний, риболовецький та ін. Митні операції виступають найважливішим складником кожної з митних процедур, адже самі процедури реалізуються через систему цих митних операцій.

1. Виокремлюємо 2 основні критерії класифікації митних процедур на морському транспорті, які є спеціальними щодо нього: а) за видом морського транспорту (процедури на пасажирських, вантажних, військових суднах тощо); б) за водотоннажністю суден і пасажиромісткістю (залежно від водотоннажності 5 – 20 тис. тонн митні процедури тривають відповідно 1,5 – 3 год.; залежно від пасажиромісткості 300 – 500 людей митні процедури тривають 3 – 4 год.).
2. Митні процедури на морському транспорті мають бути законодавчо забезпечені та підкріплені правовими засадами на рівні законотворення з обов’язковим урахуванням галузевих особливостей і міжнародних стандартів у цій царині.
3. Виокремлюються основні чинники системи законодавчого регулювання здійснення митних процедур на морському транспорті, яка складається з вертикальних і горизонтальних площин. Вертикальна площина системи законів виражає відносини суворої підпорядкованості, субординації, чим забезпечуються її внутрішня узгодженість і цілісність. Головною ознакою, що вирізняє місце того чи іншого закону в ієрархічній структурі митного законодавства, є його юридична сила, яка становить собою порівняльну властивість у реалізації принципу вищої юридичної сили Конституції України щодо митної сфери і МК України як стрижневого правового акта в системі митного законодавства, що очолює й уніфікує зазначені закони. Горизонтальна площина митного законодавства щодо здійснення митних процедур на морському транспорті близька до міжнародних митно-правових актів. Однак тут треба вести мову не про тотожність, а лише про відповідність вітчизняних законів України, їх підрозділів, інститутів у системі міжнародно-правових документів з питань митного й морського права. Головні підрозділи митного законодавства України в царині запровадження митних процедур на морському транспорті представлені загальними регулятивними й охоронними нормативно-правовими актами.
4. У процесі законотворчої діяльності потрібно виходити з того, що основними формами митного законодавства у сфері провадження митних процедур на морському транспорті є закони, постанови Кабінету Міністрів України, відомчі акти й відповідні міжнародно-правові угоди, учасником яких є Україна. Саме така єдність має вищу юридичну силу, що зумовлює підвищення ефективності реалізації митних процедур на морському транспорті на всіх його рівнях і видах.
5. Проведене дослідження системи законодавчого регулювання митних процедур на морському транспорті дає підстави зробити висновок про єдність міжнародного й національного морського права. Ці підсистеми єдиного морського й митного міжнародно-правового простору хоча й самостійні, але взаємопов’язані, постійно зазнають взаємовпливу. Так, з одного боку, на формування норм у міжнародному морському праві впливають національні правові системи, які враховуються в зовнішній політиці держав і які водночас хоча й доволі опосередковано, але впливають на формування міжнародних правил і норм; з другого – міжнародне морське право чинить вагомий вплив на право національне, бо саме міжнародні стандарти вміщують в себе позицію більшої частини суб’єктів міжнародного права.
6. Слід назвати певні особливості в законодавчому регламентуванні митних процедур на морському транспорті. По-перше, у цій сфері широко використовуються міжнародні договори, оскільки специфіка даного виду транспорту (діяльність у просторі Світового океану) вимагає цього. По-друге, у цій царині частіше використовуються звичаєві норми, що не властиво іншим підгалузям митної справи. По-третє, діяльність морського транспорту пов’язана з переміщенням одразу великої маси вантажів, що потрібно брати до уваги при розробці й застосуванні відповідних нормативних актів (приміром, визначення маси вантажу по осадці судна тощо).
7. З одного боку, правове регулювання належить виключно до компетенції держави, а з другого – через специфіку морського транспорту необхідно враховувати норми і правила, які є однаковими для всіх учасників міжнародного торговельного обороту, бо, на відміну від інших видів транспорту, які обслуговують в основному внутрішні перевезення, морський діє переважно в міжнародній сфері.
8. Отримані під час роботи над першим розділом дисертаційного дослідження результати, а саме: поняття митних процедур на морському транспорті та його основних структурних елементів, з’ясування їх змісту, надання класифікації та встановлення особливостей законодавчої регламентації – логічно дозволяють перейти безпосередньо до розгляду механізму організаційно-правового регулювання здійснення митних процедур на морському транспорті.

РОЗДІЛ 2

МЕХАНІЗМ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗДІЙСНЕННЯ МИТНИХ ПРОЦЕДУР НА МОРСЬКОМУ ТРАНСПОРТІ ТА ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ

2.1. Загальні положення організації митних процедурна морському транспорті

Дослідження питань організаційного забезпечення митних процедур на морському транспорті дає підстави говорити про їхню особливу специфіку. Щоб осягнути їх якнайповніше, слід звернутися до організаційно-правових засад цих процедур. Передусім зауважимо: за чинним законодавством практично всі митні процедури, пов'язані з контролем та оформленням цього виду транспорту й переміщуваних ним товарів, виконуються в портах України. Таке положення вже є застарілим, оскільки міжнародні правила допускають проведення відповідних процедур і в прилеглій зоні держави. Згідно зі ст. 24 Конвенції про територіальне море та прилеглу зону (1958 р.) [114] і ст. 33 Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права (1982 р.) [91], у зоні відкритого моря, що прилягає до територіального, прибережна держава має право здійснювати контроль, потрібний для (а) недопущення порушень митних, фіскальних, міграційних чи санітарних правил у межах території держави або територіального моря, (б) покарання за порушення зазначених правил, учинене в межах її території або територіального моря.

Варто наголосити, що в Україні постановою Верховної Ради України від 9 липня 2003 р., № 1031-IV лише прийнято за основу проект Закону “Про внутрішні води, територіальне море та прилеглу зону України” [115]. Отже, існує потреба в найближчий час прийняти цей закон, оскільки він стане ще одним чинником у наближенні нашої держави до правового простору світової спільноти.

Як уже було зазначено, практично всі митні процедури здійснюються в межах акваторії порту. Тому для розуміння категорії «акваторія порту» важливо дати визначення насамперед терміна «порт». Відповідно до ст. 73 Кодексу торговельного мореплавства України [116] під морським портом мається на увазі державне транспортне підприємство, призначене для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території й акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту. Зазначимо, що в постанові Кабінету Міністрів України “Про прикордонний режим” від 27 липня 1998 р., №1147 [117] наводиться така ж дефініція цього поняття за винятком слова «державне». Назване в постанові визначення вбачається більш демократичним, оскільки відповідає міжнародним стандартам, адже в розвинених державах світу мають місце порти, які не знаходяться в державній власності. Держава ж тільки контролює їх діяльність через систему певних тарифних і нетарифних важелів.

Можливість створення в даний час в Україні не тільки державних портів передбачається в проекті Закону України “Про морські порти України” [118]. У ньому під морським портом розуміється транспортний комплекс, розташований на земельній ділянці і площах штучного походження й акваторії зі встановленими межами, призначений і обладнаний для обслуговування суден і пасажирів на морському транспорті, на якому здійснюються вантажно-розвантажувальні й експедиційні роботи, надаються спеціалізовані послуги, а також забезпечуються безпечне плавання і стоянка суден. Наведене трактування, вважаємо, є досить вдалим і заслуговує на увагу, оскільки відбиває сутність такого складного комплексного об’єкта, як порт.

Укажемо, що в юридичній науці теж приділена певна увага тлумаченню цієї категорії. Зокрема, Є.В. Додін зазначає, що порт – це транспортне підприємство, яке на відведених йому і створених ним територіях та акваторіях здійснює обслуговування суден, пасажирів і вантажів, перевалку вантажів з одних видів транспорту на інші, а також забезпечує безпеку плавання і стоянки суден. При цьому порт може виконувати перевезення вантажів, пасажирів і багажу власними або зафрахтованими ним суднами, ремонт суден та інші передбачені його уставом види діяльності [1, с.37].

У науковій юридичній літературі дискутується думка щодо визначення категорії “вільний порт” [1, с.38]. Вільний порт становить собою територію й акваторію порту або їх частину, де діє спеціальний правовий режим економічної діяльності, а також особливий порядок застосування законодавства України. Він створюється на підставі положень окремого Закону України на встановлений строк з метою залучення інвестицій на розвиток порту, закріплення особливих умов для розширення зовнішньоекономічних зв’язків України, нарощування вантажопотоків, транзитних перевезень, транспортно-складських, експедиторських та інших видів послуг. На його території передбачено дію національного законодавства з урахуванням особливостей пільгового митного режиму й рівня оподаткування, специфічних валютно-фінансових умов, системи державного інвестування та інших чинників, що сприяють економічній діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб. На нашу думку, стосовно категорії “вільний порт” фактично йдеться про спеціальну (вільну) економічну зону на території чи акваторії морського порту. Сьогодні така форма діяльності має місце на території Одеського морського торговельного порту й має назву “спеціальна (вільна) економічна зона “Порто-франко”, що передбачено спеціальним Законом України від 23 березня 2000 р. “Про спеціальну (вільну) економічну зону “Порто-франко” на території Одеського морського торговельного порту” [119].

Морські порти поділяються на відкриті для заходження іноземних суден і закриті. Перелік відкритих морських портів України визначається Кабінетом Міністрів України й оголошується в Повідомленнях мореплавцям. Вважаємо за доцільне навести цей правовий акт, що визначає відкритість морського порту для міжнародного морського сполучення: це розпорядження КМ України від 29 лютого 1996 р., № 143-р “Про відкриття пунктів пропуску через державний кордон України” [120].

За Кодексом торговельного мореплавства [116, ч.3 ст.73] на території порту можуть діяти підприємства й організації всіх форм власності, метою й видом діяльності яких є обслуговування суден, пасажирів і вантажів. Порт не має права заважати чи втручатися в господарську діяльність цих підприємств та організацій на його території, за винятком випадків, передбачених законодавством України, установчими документами цих підприємств та організацій [116, ч.4 ст.73].

Морський порт забезпечує державні органи нагляду, митні органи, органи прикордонної служби необхідними приміщеннями і створює для них нормальні умови для роботи, оскільки специфіка їх діяльності передбачає місцезнаходження на території порту.

Митні органи здійснюють митні процедури в зонах митного контролю й території морських і річкових портів, а також в акваторії останніх, відкритих для міжнародних перевезень. Вбачаємо доцільним окремо пояснити визначення терміна «акваторія». Згідно з наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 12 травня 2006 р., №463 “Про затвердження Положення про організацію та порядок здійснення технічного нагляду за промірними роботами на акваторіях і підхідних каналах до портів, суднобудівних і судноремонтних заводів та судноплавних шляхах України” акваторія – це водна поверхня порту в установлених межах, що забезпечує у своїй судноплавній частині маневрування і стоянку суден [121]. Проектом Закону України “Про морські порти” (далі – Проект) передбачено наступне трактування акваторії порту: це відведена в постійне користування державній адміністрації порту в установленому порядку частина водного об’єкта (об’єктів), обмежена природними, штучними або умовними кордонами і призначена для забезпечення безпечного підходу, маневрування і стоянки суден. Такий погляд на це поняття, на нашу думку є більш розширеним і зрозумілим, а значить, можливим для використання в законотворчій діяльності.

Необхідно навести також інші спеціальні терміни, які містяться у Проекті, мають істотне значення й будуть послідовно зазнавати наукового аналізу в даному й наступних підрозділах дисертаційного дослідження, як-от:

–державна адміністрація порту – державне унітарне комерційне підприємство, що входить до сфери управління центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту;

–морська адміністрація порту – державна некомерційна організація, яка здійснює функції державного портового нагляду за безпекою судноплавства і входить до сфери управління центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту;

–внутрішній рейд – частина акваторії порту для відстою суден і виконання вантажно-розвантажувальних операцій в установленому порядку;

–зовнішній рейд – частина акваторії порту за межами внутрішнього рейду;

–район якірної стоянки – водний простір у межах акваторії порту, що використовується для стоянки суден на якорі в очікуванні заходу в порт, проведення фарватерами та каналами, виконання формальностей, здійснення яких вимагається законодавством під час приходу, стоянки або відходу суден;

–підхідний канал – штучне поглиблення дна водойми або моря для проходу суден, що має навігаційні знаки;

–фарватер – рекомендований шлях руху суден на природних глибинах, визначений знаками навігаційної обстановки;

–спеціалізований майновий комплекс – сукупність майна, закріпленого за державною адміністрацією порту, на праві господарського відання, що в єдиному технологічному процесі забезпечує надання послуг у порту і складається з підхідних каналів, причалів усіх категорій і призначень з набережними й вокзалами, гідротехнічних причальних і захисних портових споруд, засобів навігаційного обладнання, сигналізації, енерговодопостачання й водовідведення, портового флоту, автомобільних доріг, залізничних колій, технологічних проїздів, інших інженерних засобів;

–спеціалізовані послуги – це послуги, що надаються в порту й мають свої особливості, пов’язані з організацією мореплавства, державним наглядом і контролем за ним відповідно до законодавства й зобов’язань України за її міжнародними договорами;

–портовий оператор – суб’єкт підприємницької діяльності, який на договірних засадах здійснює на території й акваторії порту діяльність, пов’язану з вантажно-розвантажувальними роботами, зберіганням вантажу, обслуговуванням суден, пасажирів і вантажів, а також виконує інші не заборонені законодавством функції, пов’язані з цим видом діяльності;

–морський термінал – виробничо-перевантажувальний комплекс незалежно від форми власності й господарювання суб’єкта підприємницької діяльності, розташований на території порту, який містить сукупність технічних засобів, у тому числі інженерних споруд, підйомно-транспортного та іншого устаткування, що забезпечує безпечне навантаження-вивантаження вантажів, стоянку й обслуговування суден.

Як бачимо, у наведених термінах, автори Проекту не визначилися ні зі статусом морського порту, ні з питанням, у чиїй власності може він знаходитися. У самій же категорії “морський порт” немає будь-якого посилання на державну власність порту. З аналізу таких понять, як “державна адміністрація порту”, “морська адміністрація порту”,“акваторія порту”, “спеціалізований майновий комплекс”, домінує “державний слід” у питанні власності на морський порт. І лише категорії “портовий оператор” і “морський термінал” залишаються «вакантними» для недержавного власника. На нашу думку, настала потреба переглянути визначення вищевказаних понять з метою окреслення чіткої й демократичної позиції відповідно до визнаних міжнародних норм і стандартів.

Зазначимо, що згідно з положеннями наказу Державної митної служби України від 17 вересня 2004 р., №678 “Про затвердження Інструкції про організацію митного контролю та митного оформлення суден і товарів, що переміщуються ними” [45] усі судна й товари, що переміщуються ними через митний кордон України, підлягають здійсненню митних процедур незалежно від форми власності й держави, під прапором якої ходить те чи інше судно. Судно, яке заходить у порт для поповнення запасів води, палива, продовольства, проведення термінових ремонтних робіт на строк до 2-х діб, митному оформленню не підлягає, але перебуває під митним контролем протягом усього часу стоянки до його відправлення, а товари, які завантажуються на нього, підпадають під митне оформлення на загальних підставах.

Можемо констатувати, що митний контроль, на відміну від митного оформлення, реалізується завжди й безперервно на всіх стадіях здійснення митних процедур, а значить, постає питання про момент закінчення контролю. У науці митного права немає єдиного, чіткого погляду на цю проблему. Більшість правознавців вважають, що митний контроль закінчується в момент поміщення товару чи транспортного засобу під відповідний митний режим, але таке ствердження не є цілком виправданим. Як видиться, ця позиція науковців є хибною, оскільки і після цього щодо цих товарів і транспортних засобів провадиться митний контроль, наприклад, у таких митних режимах, як митний склад, спеціальна митна зона, магазин безмитної торгівлі, переробка на митній території тощо.

Митний контроль і митне оформлення здійснюються митним органом у взаємодії з органами державної влади, на які законодавством покладено функції з проведення інших видів контролю, з метою забезпечення дотримання норм законодавства України з питань митної справи, відповідно до порядку взаємодії, який установлює старший митного наряду. Указана форма співробітництва різних державних служб є чинником, що впливає на швидкість, повноту, комплексність виконання процедур контролю й оформлення, відповідає нормам і стандартам, визнаним на міжнародному рівні.

Надалі важливо відмітити, що в пунктах пропуску через державний кордон України в морських портах, а також в акваторіях портів, відкритих для міжнародних перевезень, митні органи за погодженням з органами охорони державного кордону й адміністрацією порту встановлюють зони митного контролю. На суднах митні органи теж установлюють тимчасові зони митного контролю. Режим таких зон доводиться до відома осіб, безпосередньо присутніх під час проведення митного контролю й митного оформлення. Забезпечення охорони зон митного контролю покладеться на підрозділи митної варти. За п.8 ст. 1 Митного кодексу України зона митного контролю – це місце, визначене митними органами в пунктах пропуску через митний кордон України або в інших місцях її митної території, у межах якого ці органи здійснюють митні процедури [7].

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів Українивід 25 грудня 2002 р., № 1947 “Про затвердження Порядку створення зон митного контролю та їх функціонування і Порядку надання дозволу на розміщення у зонах митного контролю споруд та об’єктів інфраструктури, що належать іншим, ніж митні, органам державної влади, які здійснюють контроль під час переміщення товарів через митний кордон України” зони митного контролю створюються з метою здійснення митними органами митних процедур щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, проведення заходів, пов’язаних з виявленням, запобіганням і припиненням контрабанди й порушень митних правил [56]. Такі зони діють у залах митного огляду, на суднах під час провадження митних процедур, у контейнерних терміналах та інших місцях, визначених у портах. Зони митного контролю за режимом функціонування можуть бути постійними або тимчасовими. Постійні зони функціонують у межах пунктів пропуску через державний кордон і в місцях розташування підрозділів митних органів, тимчасові функціонують поза місцем розташування митних органів під час здійснення митних процедур.

Заслуговує на увагу поняття “режим зони митного контролю”, під яким, наприклад, Є.В.Додін розуміє порядок доступу й перебування в такій зоні посадових осіб, які безпосередньо забезпечують процес митного контролю й оформлення, громадян, які проходять митний контроль або які уповноважені пред’являти до такого контролю товари, транспортні засоби та інші предмети, а також порядок переміщення товарів, транспортних засобів та інших предметів за межі митного контролю[1, с.16]. Наведене визначення, з нашого погляду,вміщує всі основні характеристики цієї категорії.

Акцентуємо увагу на тому, що забороняється знаходження в зонах митного контролю товарів і транспортних засобів, щодо яких уже здійснено митні процедури й надано дозвіл митного органу на пропуск їх через митний кордон України відповідно до заявленої мети переміщення.

Останнім часом науковцями з питань митного права все більше уваги приділяється проблемам визначення статусу спеціальної митної зони. Зокрема, дослідженню окремих положень правових засад утворення і функціонування таких зон були присвячені наукові праці Н.О.Саніахметової [122, с. 537-547], Р.Б.Шишки [123, с. 147-167], О.О.Афанасьєвої [124, с. 103].

Заслуговує на розгляд визначення, яке наводить О.О.Афанасьєва. Так, вона під спеціальною митною зоною розуміє митний режим, відповідно до якого до товарів, які ввозяться на території відповідних типів спеціальних (вільних) економічних зон з-за меж митної території України, а також які ввозяться з територій зазначених зон за межі митної території України, не застосовуються заходи тарифного й нетарифного регулювання, якщо інше не передбачено законом [124, с. 79, 80]. Окрім цього, нею зазначається, що спеціальними митними зонами є частини території України, на яких запроваджено митний режим спеціальної митної зони. Для оподаткування товари, ввезені на території спеціальних митних зон, вважаються такими, що знаходяться за межами митної території України [125, с. 101].

Зазначені положення цілком відповідають нормам, що містяться в спеціальному додатку D (митні склади і вільні зони) Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур [88], яким передбачено, що вільна зона – це частина території Договірної Сторони, у межах якої розміщені на ній товари, як правило, розглядаються як такі, що знаходяться за межами митної території настільки, наскільки це стосується ввізних мит і податків. Митна служба визначає умови проведення митного контролю, у тому числі й відповідні вимоги з точки зору доцільності, структури та плану вільних зон. Митна служба має право в будь-який час здійснювати контроль товарів, які зберігаються у вільній зоні.

У колективній науковій праці В.П.Науменка, П.В.Пашка, В.А.Русскова йдеться про заходи, які вправі вживати митні органи в спеціальних митних зонах [126, с. 94, 95]. Наприклад, митний орган, у зоні діяльності якого розташовано спеціальну митну зону, з метою належної організації митного контролю може вимагати від органів управління цієї зони запровадження наступних заходів:

а)спорудження огорожі по периметру зони;

б)установлення обмежень стосовно порядку доступу в зону в певні години роботи;

в)інших заходів, що не перешкоджають нормальному функціонуванню зони відповідно до закону про неї.

Забороняється будь-яке будівництво в межах спеціальних (вільних) митних зон без попереднього погодження з митницею, у зоні діяльності якої розташована відповідна зона.

Для забезпечення митного контролю у вищезазначених зонах митні органи мають право:

а)здійснювати постійний контроль і нагляд за кордонами цих зон, а також за доступом на їх територію;

б)вимагати від осіб, які переміщують товари через кордон спеціальної митної зони, ведіння обліку руху таких товарів;

в)провадити перевірку вищевказаних товарів і тих, що знаходяться в межах спеціальної митної зони, з метою недопущення переміщення товарів, обмежених в обороті;

г)здійснювати інші передбачені законом заходи, спрямовані на забезпечення надійності митного контролю.

Наголосимо, що митний контроль за діяльністю таких спеціальних митних зон повинен бути, з одного боку, надійним і достатнім, а з другого – якомога спрощеним і демократичним.

Слід зазначити, що відповідно до наказу Державної митної служби України від 17 вересня 2004 р. №678 «Про затвердження Інструкції про організацію митного контролю та митного оформлення суден і товарів, що переміщуються ними» [45], контроль суден під час перетину митного кордону України проводиться комісією, до якої входять представники органу охорони державного кордону, митного органу, агентської організації (морського агента) та адміністрації порту. Якщо законодавством передбачені інші види контролю (санітарний, ветеринарний, фітосанітарний, радіологічний, екологічний, контроль за переміщенням культурних цінностей тощо), то до складу комісії залучаються представники тих органів державної влади, які здійснюють ці види контролю. Очолює комісію старший наряду органу охорони державного кордону. Згідно з вимогами згаданого наказу, під час контролю наливних суден до складу комісії можуть включатися представники державної пожежної охорони.

Питанням взаємодії митних та інших органів, що забезпечують державний контроль, присвячено низку наказів спеціального призначення, зокрема: наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України та Державної митної служби України від 24 листопада 2003 р. № 297/793 «Про затвердження Технології прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон» [59]; наказ Держмитслужби України, Державної податкової адміністрації України від 12 липня 2004 р. № 512/387 «Про затвердження Порядку взаємодії митних і податкових органів при здійсненні державного контролю за експортом окремих видів товарів суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності» [60]; наказ Держмитслужби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства аграрної політики України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Міністерства культури і туризму України від 31 серпня 2005 р. №819/641/435/441/310/592 «Про затвердження Інструкції з організації здійснення попереднього документального контролю товарів, що ввозяться на митну територію України» [127]; наказ Держмитслужби України, Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України, Державної податкової адміністрації України від 11 серпня 2004 р. № 590/296/468 «Про затвердження Критеріїв оцінки підприємств-резидентів, щодо товарів яких може встановлюватися спрощений порядок застосування процедур митного оформлення» [128] та ін. Зокрема, митні органи у випадках і порядку, передбачених законодавством, використовують інформацію баз даних перетинання державного кордону транспортними засобами й вантажами комплексу автоматизації прикордонного контролю «Гарт-1/П» Державної прикордонної служби України, а остання – базами даних оформлення транспортних засобів і вантажів Державної митної служби України [59].

За дозволом митного органу й органу охорони державного кордону до складу комісії за потреби можуть залучатися представники інших органів, установ та організацій. Члени комісії та особи, яким дозволено відвідування судна під час здійснення контролю, не мають права вносити на нього й виносити з нього предмети, окрім тих, що використовуються ними для виконання службових обов'язків. Митний контроль предметів, валютних та інших цінностей зазначених осіб здійснюється шляхом декларування в усній чи письмовій формі. Під час виконання обов'язків посадовим особам контрольних служб, які провадять державні види контролю в пунктах пропуску, не дозволяється мати при собі гроші (в розмірі понад 3-х неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), мобільні телефони й пейджери.

Водночас посадові особи підрозділів по боротьбі з контрабандою й порушеннями митних правил митниці можуть залучатися до процесу митного контролю суден, пасажирів і вантажів, які на ньому перевозяться, на будь-якій його стадії.

Митний контроль за переміщенням суден і товарів, що знаходяться на них, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України, визначених Кабінетом Міністрів України, як правило, біля причалів, в акваторіях портів або на місці якірної стоянки на рейді за погодженням з органом охорони державного кордону (крім випадків здійснення митного контролю біля причалів).

Місце стоянки судна під час здійснення процедур з митного контролю й митного оформлення, вивантаження або навантаження, а також посадки й висадки пасажирів визначається адміністрацією порту за погодженням з митним органом та органом охорони державного кордону. Зміна такого місця стоянки судна, за винятком випадків аварії чи стихійного лиха, можлива лише за погодженням із зазначеними органами.

Під час провадження митних процедур на морському судні забороняється причалювання до судна закордонного плавання, що перебуває під митним контролем, інших плавучих засобів без дозволу митного органу. За порушення цієї вимоги настає відповідальність за ст.335 МК України [7]. Після завершення митного оформлення такого судна, яке знаходиться в зоні митного контролю, причалювання до нього інших плавзасобів можливе лише з дозволу й під контролем митного органу.

Наголосимо, що митний огляд судна відбувається одночасно з проведенням митного контролю й митного оформлення. Митне оформлення товарів та інших предметів, що переміщуються екіпажем судна, виконується безпосередньо на борту останнього.

Судна каботажного плавання, що ходять під Державним прапором України, а також ті, що ходять під прапором іноземним, за умови одержання на це дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері транспорту перебувають під митним контролем протягом усього часу каботажу. Їх митне оформлення здійснюється документально після повернення з рейсу на підставі письмового повідомлення капітана про те, що судно під час рейсу не заходило в порти інших держав і не причалювало до суден закордонного плавання, а при виході в рейс – що цим рейсом не передбачався захід до портів інших держав і причалювання до суден закордонного плавання. У такому випадку митне оформлення товарів і предметів, які переміщуються екіпажем, не відбувається. Якщо ж судно під час рейсу заходило в порти інших держав або причалювало до суден закордонного плавання незалежно від причин, воно підлягає здійсненню митних процедур на загальних підставах.

Вбачається цілком виправданим документальне оформлення іноземного судна закордонного плавання, яке зайшло у відкритий український порт на нетривалий проміжок часу. У цьому випадку загальні правила здійснення митних процедур відбуваються на судні або в пунктах пропуску його в порт стосовно товарів і предметів, які безпосередньо переміщуються членами його екіпажу. За наявності достатніх підстав (оперативна інформація, що надійшла до митниці чи відділу служби боротьби з контрабандою, тощо) стосовно можливого переміщення на борту судна предметів контрабанди, провадиться обов'язковий митний огляд судна, товарів та інших предметів, що переміщуються його екіпажем.

Останнім часом усе більше уваги привертає дискусія щодо можливості надання митним органам дозволу на проведення оперативно-розшукової діяльності [129, с.82-86; 130, с.67-69; 131, с.91-93; 132, с.24-34; 133, с.179-184; 134, с.70-75 та ін.]. На нашу думку, отримання такого повноваження митними органами є цілком виправданим, оскільки в силу різних причин не завжди ефективно і швидко оперативна інформація стосовно можливого переміщення через митний кордон України предметів контрабанди доводиться до відома митної служби, а отримання такої функції дозволить митним органам оперативно, надійно, з високим рівнем ефективності виконати митні процедури.

При здійсненні митних процедур на морському транспорті має бути присутнім представник адміністрації порту або морський агент. Вважаємо за необхідне запропонувати роз'яснення стосовно визначення останнього. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2003 р. № 1989 «Питання пропуску через державний кордон автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними» представник агентської організації (морський агент) – суб'єкт підприємницької діяльності, представник судновласника, який згідно з договором морського агентування за винагороду зобов'язується надавати послуги в галузі торговельного мореплавства [57].

Наголошуємо, що у випадку, якщо судно внаслідок аварії, стихійного лиха або інших обставин, які мають характер непереборної сили, не в змозі досягти одного з місць здійснення митного контролю на митній території України, вивантаження з нього товарів допускається в місцях, де немає митних органів. У такому разі капітан судна повинен ужити всіх необхідних заходів для забезпечення зберігання цих товарів і пред'явлення їх найближчому митному органу.

Пасажирські судна, як уже зазначалося, мають перевагу перед іншими видами морського транспорту, оскільки митний контроль і митне оформлення таких суден здійснюються позачергово відповідно до графіку їх руху, завчасно погодженого з митним органом та органом охорони державного кордону. Зазначена норма відповідає демократичним засадам, визнаним у світі, адже митні процедури навіть щодо військових кораблів провадяться в першочерговому порядку, а не позачергово.

Адміністрація порту надає митним органам інформацію стосовно всіх морських суден, які повинні зайти в порт.

Капітан судна або морський агент особисто чи за допомогою адміністрації порту не пізніше ніж за 4 год. до прибуття (вибуття) судна повинен подати до митного органу заявку на здійснення митних процедур стосовно судна з наступним уточненням наданої інформації за годину до початку митного контролю. Заявка подається в довільній формі й має містити дані щодо:

а) назви судна, його типу, національної належності;

б) дати й часу його прибуття (вибуття);

в) місця стоянки судна;

г) характеру й кількості товарів, що перевозяться на ньому;

д) чисельності членів екіпажу й пасажирів (окремо має бути зазначена чисельність громадян України);

е) останнього порту заходження судна, а також порту прямування;

є) морського агента (за наявності).

Капітан або морський агент забезпечує доставку членів комісії на судно з метою виконання покладених на них функцій, а також повернення їх до своїх установ.

Окремо слід зазначити, що на судно, яке прибуло із-за кордону, комісія піднімається після проведення санітарного контролю з дозволу представника санітарно-епідеміологічної служби.

Митні процедури морських суден, що прибули з-за кордону, здійснюються після проведення прикордонного контролю, а тих, що вибувають за кордон,— до початку прикордонного контролю.

Зауважимо, що на будь-якому етапі провадження митних процедур стосовно судна і вантажів, які перевозяться на ньому, за фактами виявлення порушень митних правил чи інших вимог законодавства України, посадова особа митниці зобов'язана вжити заходів, передбачених у таких випадках, а також інформувати про виявлене правопорушення інші компетентні органи.

Водночас посадові особи митниці несуть персональну відповідальність за дотримання вимог чинного митного законодавства України в обсязі своїх посадових обов'язків на всіх етапах здійснення митних процедур на морському транспорті й щодо пасажирів і вантажів, які на ньому перевозяться.

Відповідно до п. 4 «Порядку здійснення митного контролю водних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними, у пунктах пропуску через державний кордон», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2003 р. № 1989 «Питання пропуску через державний кордон автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними» [57], адміністрація порту не дозволяє капітанові судна закордонного плавання виходити з акваторії порту без відмітки митного органу у відповідному судновому документі. Для тимчасового виходу судна з порту у зв'язку з дією непереборної сили чи стихійним лихом, а також з метою рятування людей наявність дозволу митного органу не є обов'язковою. Про такі випадки адміністрація порту негайно інформує митний орган.

Регіональні органи Державної митної служби України розробляють технологічні схеми з організації проведення митних процедур у морських портах стосовно суден закордонного плавання й товарів, які переміщуються ними, з урахуванням специфіки діяльності цих портів [135]. Прикладом такої роботи можуть бути: «Технологічна схема з організації здійснення митного контролю і митного оформлення суден закордонного плавання та товарів, що переміщуються ними на пасажирських причалах № 122 та № 143 Севастопольського морського торговельного порту» [136], «Технологічна схема організації митного оформлення і контролю нафтопродуктів, що переміщуються через митний кордон України у пункті контролю ТОВ «Південторсан» [137], «Технологічна схема митного контролю та митного оформлення суден і товарів, що переміщуються в зоні діяльності митного поста «Інкерман» Севастопольської митниці» [138].

Усе більше уваги сьогодні приділяється питанням спрощення митних процедур, що підтверджується, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2005 р. № 269 «Про здійснення попереднього документального контролю товарів у пунктах пропуску через державний кордон України» [139], головною метою якої є створення сприятливих умов і спрощення процедури контролю товарів під час їх переміщення через державний кордон.

Аналіз загальних положень організації митних процедур на морському транспорті в даному підрозділі дисертаційного дослідження надає теоретичне й законодавче підґрунтя для детального вивчення механізму організації і здійснення вищезазначених митних процедур у підрозділі наступному. Під механізмом організаційно-правового регулювання проведення митних процедур на морському транспорті мається на увазі система заходів компетентних державних органів, які визначають порядок організаційно-правового регламентування розглядуваних процедур.

2.2. Організація і здійснення митних процедур на морському транспорті

Після опрацювання загальних засад організації митних процедур на морському транспорті, викладених у попередньому розділі, доцільно перейти до докладного розгляду механізму їх організації та здійснення. Адже для ґрунтовної спеціальної характеристики проведення цих процедур слід проаналізувати безпосередній перебіг їх реалізації, який має власне структурно-функціональне призначення й відбувається в такий спосіб.

Митна процедура щодо товарів і транспортних засобів організовується портовими, митними, прикордонними та іншими органами на основі взаємоузгоджених технологічних схем оформлення, контролю й обробки суден, а також пасажирів і вантажів, які переміщуються за їх допомогою. Технологічні схеми митного та інших видів контролю є письмово-графічними документами, що відображають процедуру митно-прикордонного оформлення всіма службами, які взаємодіють за місцем, метою, часом, завданнями та рубежами [1, с.46].

Зазначені технологічні схеми розробляються відповідно до конкретних специфічних умов діяльності кожного окремого морського порту. Можна виокремити певні випадки, на регламентацію яких спрямовані ці технологічні схеми. Отже, вони покликані врегульовувати процедури митно-прикордонного контролю й оформлення щодо:

1) вітчизняних та іноземних пасажирських, вантажних, риболовних та інших суден закордонного плавання – при прибутті на митну територію України та вибутті за її межі;

2) контролю й оформлення фізичних осіб і товарів, що переміщуються ними;

3) обробки, контролю й оформлення експортно-імпортних товарів (наприклад, у контейнерах, наливних, навалювальних вантажів тощо).

Необхідність розробки таких специфічних технологічних схем, спрямованих на регламентування окремих правовідносин, зумовлена особливостями оформлення документів у процесі здійснення митних процедур у конкретному морському порту, які загалом або ж певною своєю частиною є переважно спеціалізованими (торговельними, рибними тощо).

Наголосимо ще раз, що ці норми є спеціальними. Таке положення цілком узгоджується з теорією адміністративного й митного права: залежно від узагальненості норм права їх поділяють на загальні, міжгалузеві, галузеві, місцеві [140, с.122, 123; 14, с.44]. Останні три види можна умовно об'єднати в один і назвати спеціальними нормами. Прикладів такого співвідношення в розглядуваній царині можна навести чимало, як-от: наказ Державної митної служби України від 17 вересня 2004 р., №678 "Про затвердження Інструкції про організацію митного контролю та митного оформлення суден і товарів, що переміщуються ними" [45] і наказ Севастопольської митниці від 11 січня 2005 р., № 8 "Про затвердження Технологічної схеми з організації здійснення митного контролю і митного оформлення суден закордонного плавання та товарів, що переміщуються ними на пасажирських причалах № 122 та № 143 Севастопольського морського торговельного порту" [136] та ін. Перший наказ можна розглядати як загальну норму, другий – як спеціальну, що приймається на підставі й відповідно до норми загальної.

Важливо зауважити, що митні процедури щодо морського судна, яке прибуває на митну територію України або вибуває за її межі, мають певну специфіку. Тож розглянемо її докладніше.

Першочерговим видається розгляд порядку провадження митного контролю й митного оформлення судна, що прибуває на митну територію України. Після отримання заявки на проведення митного контролю судна, яка подається особисто його капітаном або морським агентом не менше як за 4 год. до прибуття (вибуття) судна, інспектор насамперед реєструє її за формою, встановленою митним органом, і повідомляє про її отримання старшому зміни, який відповідає за організацію роботи митного наряду в складі комісії. Своєю чергою, старший зміни перевіряє наявність оперативної інформації (орієнтувань) про це судно, останній порт заходження й вантаж, який воно перевозить, призначає старшого митного наряду, визначає його інспекторський склад і ставить перед старшим наряду завдання з митного контролю й митного оформлення судна, доводить до його відома потрібні орієнтування.

Далі старший наряду перевіряє готовність інспекторського складу до здійснення митних процедур щодо морського судна, наявність необхідного митного забезпечення й технічних засобів контролю, потрібних при проведенні цих процедур, доводить наряду наявні орієнтування і ставить загальне завдання з огляду, виходячи з отриманої оперативної інформації.

Як було підкреслено в попередньому підрозділі, до складу митного наряду для здійснення митного контролю й митного оформлення судна за рішенням керівництва митного органу можуть залучатися працівники різних структурних підрозділів митного органу. Загальне керівництво діями митного наряду в усіх випадках покладається, звичайно, на старшого наряду. Подальша реалізація виконання митних процедур на морському транспорті відбувається наступним чином.

Прибувши на судно, старший митного наряду встановлює радіозв'язок з відповідним митним органом, на підконтрольній території якого розташований морський порт, визначає порядок взаємодії з представниками інших контролюючих органів, призначає інспектора, відповідального за митне оформлення документів, узгоджує з адміністрацією судна кандидатури осіб від його екіпажу, які супроводжуватимуть інспекторів при проведенні митного огляду судна, а також розподіляє об'єкти огляду між інспекторами й закріплює за ними виділених для супроводження членів екіпажу.

Для здійснення митних процедур законодавством вимагаються відповідні документи, які подаються адміністрацією судна в необхідній кількості, а саме:

1. Генеральна декларація – документ, що містить відомості про морське судно, наявність чи відсутність на його борту вогнепальної зброї, боєприпасів, наркотичних (психотропних) лікарських засобів, які є в судновій аптечці, а також про суднову касу. Вона пред'являється виключно при прибутті морського судна із-за кордону.

2. Декларація про вантаж – документ установленого зразка, який містить транспортні характеристики вантажу й умови його безпечного морського перевезення, а також заяви вантажовідправника про належну підготовку вантажу до транспортування.

3. Вантажні документи – коносаменти (штурманські розписки), маніфести, каргоплани, інші документи, які є підставою для перетинання митного кордону водними транспортними засобами й товарами.

4. Суднова роль – список осіб екіпажу судна із зазначенням прізвищ, імен та по батькові, посад, громадянства, номерів документів, що посвідчують особу даного члена екіпажу. На цьому документі інспектор митного наряду робить позначку про отримання адміністрацією судна оформлених індивідуальних декларацій екіпажу.

5. Список пасажирів, які перебувають на борту морського судна під час здійснення митних процедур.

6. Декларація про особисті речі членів екіпажу судна – документ, що використовується при митному оформленні суден закордонного плавання, які ходять під іноземним прапором; у ньому наводяться відомості про наявність у членів екіпажу товарів, валюти й цінностей.

7. Митні декларації членів екіпажу судна, які є громадянами України (на загальних підставах);

8. Список запасів споживання, під якими розуміються: а) товари, призначені для споживання пасажирами й екіпажем на борту судна, незалежно від того, продаються ці товари чи ні; б) перелік паливно-мастильних матеріалів, потрібних для експлуатації й технічного обслуговування суден, у тому числі придбані за кордоном у зв'язку з ліквідацією аварії, а також для виконання необхідного поточного ремонту цих транспортних засобів; в) товари, призначені для матеріально-технічного постачання і спорядження, паливно-мастильні матеріали, сировина для промислової переробки, продовольство, інші товари, що вивозяться за межі митної території України для забезпечення виробничої діяльності українських та орендованих (зафрахтованих) українськими підприємствами суден, зайнятих морським промислом. Запаси, призначені для споживання, що переміщуються на суднах через митний кордон України в обсягах, визначених на підставі встановлених Кабінетом Міністрів України норм споживання й з урахуванням тривалості рейсу, підлягають митному оформленню в безліцензійному порядку без декларування і сплати податків і зборів (крім випадків, передбачених МК України), а понад зазначені норми – у загальному порядку згідно із заявленим митним режимом (вказані положення мають відповідати ст. 115 МК України). Такий принцип цілком співмірний міжнародним стандартам, а саме: додатку А.4. до Міжнародної конвенції про спрощення й гармонізацію митних процедур від 18 травня 1973 р. [88] (далі – Конвенція Кіото), за яким такі запаси розглядаються як тимчасово ввезені по прибутті й, відповідно, при вибутті таких суден за кордон, а значить, звільняються від податків і зборів. Отже, при ввезенні й вивезенні зазначених запасів митниця провадить лише зовнішній їх огляд і перевірку документів на них, а також застосовує (в необхідних випадках) їх опломбування митними пломбами. Однак Конвенція Кіото застосовується тільки до транспортних засобів, зайнятих у комерційних перевезеннях і не застосовується до особистих, а також до військових та урядових транспортних засобів і запасів, які знаходяться на їх борту [73, с. 209, 210].

9. Довідка капітана морського судна про наявність на борту наркотичних (психотропних) засобів, зброї та боєприпасів. На нашу думку, варто доповнити цей перелік об'єктів, обмежених у вільному обігу, ще й радіоактивними матеріалами. Адже значимість і важливість безпечного транспортування й використання таких матеріалів важко переоцінити. Це можна підтвердити текстом наказу Державного комітету ядерного регулювання України від 30 серпня 2006 р., № 132 "Про затвердження Правил ядерної та радіаційної безпеки при перевезенні радіоактивних матеріалів (ПБПРМ-2006)" [141].

10. Довідка про наявність у судновій касі української й іноземної валют. За наявності на українському морському судні іноземної валюти на довідці ставиться помітка про необхідність здачі її до каси порту.

11. Зобов'язання капітана українського судна про те, що закуплені за кордоном запаси споживання не будуть винесені з борта.

12. Копія документа, що підтверджує національну належність морського судна, який визначає його державну реєстрацію й одержання права плавання під державним прапором відповідної країни.

13. Копія документа, що підтверджує право власності на морське судно.

У разі потреби подаються й інші документи, передбачені національним законодавством України. Наприклад, у разі закупівлі українським судном за кордоном товарів матеріально-технічного постачання його адміністрація подає для перевірки додаткові документи: рахунки-фактури, акти про оприбуткування або списання тощо [142].

Моментом початку роботи митного наряду вважається подання адміністрацією судна всіх вищеназваних документів. Як правило, подані документи мають бути засвідчені судновою печаткою й підписом капітана судна. Винятком є митні декларації членів екіпажу морського судна – громадян України.

Далі інспектор, відповідальний за здійснення митного оформлення документів, перевіряє їх комплектність, звіряє дані взаємопов'язаних документів (приміром, відомості, що містяться в декларації про вантаж і в маніфесті або коносаменті та ін.), про що робить відповідні у них відмітки.

Підкреслимо, що митний огляд судна провадиться з метою перевірки даних, заявлених у вказаних документах. На суднові приміщення з товарами, які не підлягають пропуску через митний кордон України, накладаються митні забезпечення, складається акт довільної форми у 2-х примірниках про прийняття-передання товарів на зберігання під митним контролем. Один примірник акта зберігається в судновій справі, другий передається адміністрації морського судна. Відомості про накладення митних забезпечень заносяться інспектором в генеральну декларацію й засвідчуються печаткою судна і підписом представника адміністрації останнього, що є підтвердженням прийняття адміністрацією судна товарів в опломбованих приміщеннях на відповідальне зберігання.

За відсутності зауважень інспектор завіряє подані документи відтиском особистої номерної печатки "Ввезення", за винятком вантажних документів і зобов'язання капітана українського судна про те, що закуплені за кордоном запаси споживання не будуть винесені із судна, на яких проставляється відтиск штампу "Під митним контролем".

Якщо до митного оформлення подається більше одного примірника документа, на примірнику, який залишається у справах митного органу, робиться запис про кількість оформлених примірників цього документа.

По закінченні митного контролю й митного оформлення судна у справах митного органу залишаються всі перелічені вище документи, які подавалися адміністрацією судна для здійснення митних процедур (генеральна декларація; декларація про вантаж; вантажні документи; суднова роль; список пасажирів; декларація про особисті речі членів екіпажу; митні декларації членів екіпажу, які є громадянами України; список запасів споживання; довідка капітана про наявність на борту наркотичних (психотропних) засобів, зброї й боєприпасів; довідка про наявність у судновій касі валюти; зобов'язання капітана українського судна про те, що закуплені за кордоном запаси споживання не будуть винесені із борта; копія документа, що підтверджує національну належність судна; копія документа, що підтверджує право власності на судно). Акцентуємо увагу на те, що можлива наявність й також інших документів, які подавалися для проведення митного контролю й митного оформлення. У справах адміністрації судна залишаються з відмітками митного органу: декларація про вантаж, декларація про особисті речі членів екіпажу судна, список запасів споживання, вантажні документи.

Певні особливості має порядок здійснення митних процедур щодо судна, що вибуває за межі митної території України. Прибувши на таке судно, старший митного наряду виконує ті ж самі дії, що були розглянуті вище (встановлення радіозв'язку з митним органом і т.д.). Утім для здійснення митного контролю й митного оформлення митному наряду адміністрацією судна подається необхідна кількість таких же документів, за винятком генеральної декларації й зобов'язання капітана українського судна про те, що закуплені за кордоном запаси споживання не будуть винесені із борта. Додаються ж до них вантажні митні декларації або інші документи, які відповідно до законодавства України служать підставою для переміщення товарів через митний кордон України (або їх копії). У випадку необхідності подаються також інші документи, передбачені вітчизняним законодавством.

Інспектор, відповідальний за оформлення митних документів, перевіряє їх комплектність, звіряє дані взаємозв'язаних документів (наприклад, відомостей маніфесту й коносаменту, відомостей доручення на навантаження і вантажної митної декларації чи іншого документа, який згідно із законодавством України служить підставою для переміщення товарів через митний кордон України, тощо), про що робить належні помітки в перевірених документах.

По завершенні перевірки вантажних документів, поданих адміністрацією судна, інспектор проставляє на них відтиск штампа "Під митним контролем", на решті суднових документів – відтиск особистої номерної печатки, а старший митного наряду оголошує адміністрації судна про початок митного огляду морського судна.

Зазначимо, що при проведенні митного огляду судна інспектори митного наряду перевіряють:

– відомості, заявлені в поданих адміністрацією судна документах;

– збереження накладеного митного забезпечення на опломбованих приміщеннях судна (якщо воно було);

– використання валюти із суднової каси іноземного судна;

– відповідність відомостей, заявлених у списку запасів споживання, фактичній їх наявності на борту судна.

За відсутності зауважень інспектор проставляє на вантажних документах відтиск особистої номерної печатки.

По завершенні митного оформлення судна в справах митного органу залишаються: а) декларація про вантаж; б) вантажні документи; в) суднова роль; г) список пасажирів; д) декларація про особисті речі членів екіпажу судна; е) митні декларації членів екіпажу судна, які є громадянами України; є) список запасів споживання; ж) довідка капітана судна про наявність на борту наркотичних (психотропних) засобів, зброї та боєприпасів. Убачається за необхідне доповнити й цей перелік об'єктів, обмежених у вільному обігу, радіоактивними матеріалами, адже вони є не менш потенційно небезпечними, ніж зазначені в довідці; з) довідка про наявність у судновій касі валюти; и) вантажні митні декларації або інші документи, які відповідно до законодавства України є підставою для переміщення товарів через митний кордон України (або їх копії); і) доручення на навантаження; й) список вантажів (за наявності таких); к) копія документа, що підтверджує національну належність судна; л) копія документа, що підтверджує право власності на судно [143].

Припустима наявність також інших документів, що подавались для здійснення митних процедур щодо цього морського судна.

У справах адміністрації морського судна, яке вибуває за межі митної території України, залишаються з відмітками митного органу такі документи: декларація про вантаж, декларація про особисті речі членів екіпажу судна, список запасів споживання, вантажні документи.

Після завершення митного контролю й митного оформлення морського судна, що прибуло на митну територію України або вибуває за її межі, провадяться певні дії, як-от:

– реєстрація прибуття (вибуття) судна в журналі реєстрації суден закордонного плавання;

– присвоєння судновій справі порядкового номера відповідно до журналу реєстрації суден закордонного плавання (при прибутті морського судна);

– формування суднової справи, до якої входять документи, які були розглянуті вище (декларація про вантаж, вантажні документи, суднова роль, тощо).

Суднова справа зберігається в митному органі.

Отже, загальний процес здійснення митних процедур щодо судна можна уявляти наступним чином.

Співробітники відділу контролю транспортних засобів митниці через диспетчера порту або відповідного агента отримують інформацію про судно, його рейс, час швартування до причалу й узгоджують з ним час початку комісії. Виходячи з отриманих попередніх даних щодо морського судна, тривалості рейса, портів заходу, старший зміни визначає необхідне число працівників митниці для його огляду. При цьому вбачається виправданою обов'язкова присутність кінолога, оскільки час огляду морського судна досить обмежений, а його обсяг, навпаки, переважно є значним. Якщо існує оперативна необхідність, за узгодженням з начальником відділу контролю транспортних засобів викликаються додатково вільні від виконання службових обов'язків співробітники вказаного відділу митниці.

На час роботи комісії митного наряду морське судно становить собою зону митного контролю. Керує роботою комісії старший наряду. Його розпорядження є обов'язковими для всіх її членів, а також адміністрації судна й порту.

Коли комісія розпочинає роботу, старший наряду одержує від суднової адміністрації ті документи, що потрібні для митного контролю (їх перелік наведено вище). Митники перевіряють, чи правильно вони заповнені, і за потреби вимагають від капітана виправити чи пояснити внесені дані. Виконуючи свої функції, інспектор проставляє потрібні позначки й записи в одержаних документах. Після їх перевірки він усно опитує капітана, приділяючи особливу увагу таким моментам: чи є на борту зброя, наркотики, валюта, транзитні вантажі, вантажі без коносамента; якими були порти заходів, тривалість і особливості рейсу, характеристики вантажу тощо.

З огляду на всю зібрану інформацію старший митного наряду складає план огляду судна, розподіляє митників за конкретними об’єктами огляду, визначає час, систему зв’язку та інше. Цей план старший наряду фіксує на зворотному боці генеральної декларації. Для супроводу інспекторської групи виділяється компетентний член екіпажу, здатний відповісти на запитання й відчинити потрібні приміщення. Перед початком огляду пересування судном припиняється, а екіпаж перебуває в каютах.

Якщо в судновій аптечці є наркомісткі ліки, митник звіряє їхню фактичну наявність із даними наркотик-листа, пломбує їх у сейфі або ізольованому приміщенні та робить відповідний запис у цьому листі й генеральній декларації. Митне забезпечення на сейфі чи приміщенні бере на відповідальне зберігання капітан судна, розписуючись на відповідному бланку наркотик-листа.

Коли на судні є задекларована зброя або боєприпаси, співробітник митниці так само пломбує їх у сейфі та вносить відповідні записи до декларації зброї й генеральної декларації. Митне забезпечення на сейфі зі зброєю теж приймає на відповідальне зберігання капітан судна, який розписується про це в бланку декларації зброї.

Старший наряду перевіряє суднову касу, зіставляючи фактичну наявність валюти в касі з даними загальної митної декларації. На суднах під прапором України капітан подає митниці довідку про суднову касу у 2-х примірниках. Один із них, завірений працівником митниці, повертається адміністрації морського судна. Крім того, перевіряється правильність вивезення валюти згідно з чинним законодавством.

Митники, які оглядають жилі приміщення, починають з опитування членів екіпажу, що проживають у відповідній каюті, зіставляючи усні дані з письмовими деклараціями. Під час усного опитування працівник митниці за потреби роз’яснює вимоги митних правил і законів України, а також оцінює дії чи зовнішні емоційні реакції особи, яка перебуває під контролем. Після цього проводиться звірення наявних сум валюти й цінностей з даними декларації. За необхідності співробітник митниці має право вимагати вказати джерело придбання валюти й цінностей.

Після усного опитування, перевірки документів і валюти інспектор оглядає приміщення та особисті речі членів екіпажу судна. Огляд потрібно проводити послідовно, уважно, дотримуючись правил техніки безпеки; також слід максимально застосовувати технічні засоби контролю.

Інспектори митниці, які контролюють нежилі приміщення, ретельно оглядають верхні яруси штабелів, переборок, ящиків зверху донизу. Усі люки, перегородки, щити електрообладнання, окремі механізми відкривають виключно члени екіпажу судна.

Зрештою, після завершення огляду й оформлення документів старший митного наряду повідомляє капітанові морського судна про закінчення митного оформлення та з’ясовує, чи є в нього питання або претензії до митниці.

Свою специфіку мають і митні процедури щодо товарів, які переміщуються морським транспортом. Насамперед варто розглянути здійснення зазначених процедур при ввезенні товарів на митну територію України морськими суднами з-за кордону. Вивантаження товарів із таких морських суден проводиться на підставі вантажних документів з дозволу й під контролем митного органу. На вантажних документах посадові особи митного органу мають право робити обов’язкові для виконання всіма особами, які беруть участь у процесі вивантаження, написи із застереженнями, що забороняють або регулюють процес вивантаження.

Саме розвантаження товарів здійснюється в зони митного контролю (наприклад, термінали, відкриті майданчики, причали тощо), розташовані на території морських пунктів пропуску порту, або на транспортні засоби, що перебувають у цих зонах.

Для здійснення митного контролю адміністрацією порту, іншими уповноваженими особами за розвантаженням судна митному органу подаються документи (тальманська розписка тощо), що фіксують результати вивантаження товарів у зону митного контролю або на транспортні засоби, які перебувають у ній. Тальманська розписка – це первинний обліковий вантажний документ, у якому відбиваються відомості про кількість вантажу та його стан при прийомі або здачі в порту призначення [8, с.154]. Один примірник тальманської розписки, завірений підписом тальмана, залишається в митному органі. Тальман – особа, яка здійснює підрахунок товару при його завантаженні на судно або вивантаженні з нього [8, с.154]. Такий підрахунок провадиться при прийомі або здачі товарів, що перевозяться за обліком вантажних місць. На підставі документів з обліку вантажів ведеться розбір претензій і позовів, пов’язаних з нестачею вантажів.

Якщо наявна кількість товарів розходиться з даними, зазначеними у вантажних документах, або під час вивантаження судна виявляються пошкоджені вантажні місця (наприклад, підмочені, зі слідами розпакування), складається акт-повідомлення. Акт-повідомлення – це документ, який складається при виявленні будь-яких розбіжностей при прийнятті портом (одержувачем) товарів від судна, підписується представниками порту (одержувача), митного органу, уповноваженим представником адміністрації судна. Про складання цього документа в генеральному акті робиться відмітка із зазначенням номера акта-повідомлення. Генеральний акт – це документ, що фіксує кількість місць і вагу переданих судном і прийнятих портом (одержувачем) товарів. Результати вивантаження відбиваються в генеральному акті, що складається в 6-ти примірниках (один залишається в митному органі) й завіряється представниками порту, судна й митного органу. Крім того, складається акт про невідповідність товарів відомостям, зазначеним у необхідних для здійснення митного оформлення документах, форма якого затверджена наказом Держмитслужби України від 18 листопада 2002 р., № 630 “Про затвердження форми акта про невідповідність товарів відомостям, зазначеним у потрібних для здійснення митного контролю документах, про пошкодження товарів чи їх упаковки або маркування” [144].

Митний орган реєструє вантаж в окремих журналах реєстрації товарів, що надходять на митну територію України або вивозяться за межі зони митного контролю й порту на суднах закордонного плавання. Якщо обсяг інформації, яку потрібно внести в графи 4-6 зазначених журналів (назва товару, номери коносамента (наряду), контейнера), значний, цю інформацію можна навести окремим списком, завіреним підписом та особистою номерною печаткою інспектора митниці. Підкреслимо, ці списки нумеруються тими ж порядковими номерами, що й прибуття суден (графа 1 журналу), з додаванням позначки Н (надходження) або В (вивезення) і зберігаються як додатки до журналів. При цьому в зазначених графах останніх робиться посилання на наявність таких списків.

Наголосимо, що вивезення товарів за межі зони митного контролю й порту дозволяється в разі:

1. митного оформлення під відповідний митний режим;
2. направлення під митним контролем у митний орган призначення;
3. потреби розміщення на митних ліцензійних складах за умови розташування цих складів у зоні діяльності митного органу, в якому розташовано пункт пропуску, і наявності в Єдиній автоматизованій інформаційній системі (далі – ЄАІС) Держмитслужби України попереднього повідомлення (попередньої декларації), відповідним чином оформленого структурним підрозділом митного органу, у зоні діяльності якого розташовано митний ліцензійний склад;
4. потреби розміщення на складах тимчасового зберігання для зберігання під митним контролем за умови подання заяви підприємства з позитивною резолюцією керівництва митного органу й наявності в ЄАІС Держмитслужби України попереднього повідомлення (попередньої декларації), відповідним чином оформленого структурним підрозділом митного органу, у зоні діяльності якого розташовано склад тимчасового зберігання.

За інших умов вивезення товарів за межі зони митного контролю й порту дозволяється за окремим письмовим дозволом керівництва митного органу.

Як уже було підкреслено в попередньому розділі, не допускається перебування в зоні митного контролю товарів, митне оформлення яких завершено, крім окремих випадків, коли (а) таке перебування є наслідком функціональної й технологічної діяльності порту або (б) митний орган одержав від інших контрольних органів інформацію про можливе порушення законодавства під час митного оформлення цих товарів або транспортних засобів.

У справах митного органу залишаються також документи, які служили підставою для пропуску товарів через митний кордон України.

Певні особливості мають митні процедури, що здійснюються при вивезенні товарів на морському транспорті за кордон, які будуть розглянуті далі.

Коли на територію порту надходять товари, які переміщуються під митним контролем, митний орган призначення підтверджує це на підставі оформлених митним органом відправлення документів контролю доставки (далі – ДКД).

До початку навантаження товарів на судно вантажовласник або уповноважена ним особа подає митному органу доручення на навантаження. Підставою для оформлення на таке доручення є вантажна митна декларація або інший документ, який відповідно до вітчизняного законодавства є підставою для переміщення товарів через митний кордон нашої держави. У разі надходження товарів, які перебувають під митним контролем і були оформлені іншими митними органами, надаються також товаросупроводжувальні документи.

У разі потреби й на вимогу митного органу вантажовласник або уповноважена ним особа подає також список товарів (список доручень на навантаження), які плануються для навантаження на заявлене судно. Після перевірки відповідності відомостей, зазначених у дорученні на навантаження, даним вищевказаних документів і за відсутності зауважень інспектор проставляє на цьому дорученні відбиток особистої номерної печатки. Оформлене таким чином доручення є підставою для навантаження на судно зазначених у ньому товарів.

По-третє, у виняткових випадках з метою запобігання простою транспортних засобів і для зменшення витрат на навантажувально-вивантажувальні операції за письмовим рішенням керівництва митного органу дозволяється оформлення доручення на навантаження на підставі товаросупроводжувальних документів за умови надання власником товарів або уповноваженою ним особою зобов’язання про подання вантажної митної декларації або іншого документа, який відповідно до українського законодавства є підставою для переміщення товарів через митний кордон України, до вибуття судна, а також про відшкодування збитків порту й судновласникові в разі простою судна через відсутність вантажної митної декларації або іншого передбаченого документа.

Отже, для вивезення товарів за межі митної території нашої країни повинна бути належним чином оформлена вантажна митна декларація або інший документ, який відповідно до вітчизняного законодавства є підґрунтям для переміщення товарів через митний кордон України.

Зауважимо, що доручення на навантаження подається митному органу в 5-ти примірниках, один з яких залишається в справах митного органу для контролю за навантаженням судна. Доручення повинно містити відомості про відправника, одержувача, назву судна, порти відправлення, перевантажування, призначення, назву й кількість товарів, маркування вантажних місць або транспортних одиниць, реквізити вантажних митних декларацій або інших документів, які за законодавством України служать підставою для переміщення товарів через митний кордон нашої держави. Митний орган здійснює реєстрацію й облік доручень на навантаження суден закордонного плавання в окремому журналі. За наявності списків вантажів допускається їх реєстрація замість доручень на навантаження. За письмовою заявою вантажовласника або уповноваженої ним особи митним органом може бути дозволено анулювання або внесення змін у доручення за умови обов’язкового повернення митному органу всіх раніше оформлених його примірників.

Підкреслимо, що для здійснення митних процедур стосовно морських суден і товарів, які переміщуються ними, митні органи мають право використовувати додаткові документи контролю, передбачені правилами роботи портів.

По-четверте, по завершенні навантаження судна вантажовласник або уповноважена ним особа подає митному органу коносаменти й маніфести для пропуску товарів через митний кордон. Після їх звірення з дорученнями на навантаження (списками вантажів) і вантажними митними деклараціями або іншими документами, які відповідно до українського законодавства є підставою для переміщення товарів через митний кордон нашої держави, інспектор проставляє на маніфестах відбитки штампа “Під митним контролем” та особистої номерної печатки (під маніфестом слід розуміти перелік коносаментів). За постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2003 р., № 1989 “Питання пропуску через державний кордон автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними” [57].

Транспортна організація, яка здійснювала навантаження судна, надає митному органу документ, що підтверджує асортимент і кількість навантажених товарів.

Важливо підкреслити, що адміністрація порту не дозволяє капітанові судна виходити з акваторії порту без відмітки митного органу на судновій ролі. Однак у зв’язку з дією непереборної сили, стихійним лихом чи з метою рятування людей отримувати дозвіл митного органу не обов’язково, про що негайно доводиться до відома митного органу.

У справах митного органу залишаються всі документи, що надавали дозвіл на пропуск товарів через митний кордон України.

Ураховуючи вищевикладене, можемо стверджувати, що чинне законодавство, яке регулює діяльність митних органів щодо здійснення ними процедур на морському транспорті, встановлює досить чітку нормативно-правову регламентацію такого її структурного елемента, як стадії провадження митних процедур. Кожна стадія такого провадження на морському транспорті складається зі специфічної діяльності митних органів (посадових осіб) і тих правозастосовчих відносин, що виникають, розвиваються, завершуються або переходять у наступні стадії провадження. З огляду на викладені міркування вважаємо за необхідне докладно розглянути саме стадії функціонального характеру щодо здійснення митних процедур на морському транспорті, взявши за підґрунтя класифікацію В.Я.Настюка щодо процесу застосування норм митного права [145, с. 94-129].

Таким чином, беручи до уваги, що механізм організаційно-правового регулювання митних процедур на морському транспорті має певний порядок, можемо з упевненістю стверджувати про наявність адміністративного провадження щодо здійснення митних процедур на морському транспорті. Його можна умовно поділити на 6 стадій, які є загальними для всього морського транспорту.

Початковою (першою) стадією цього провадження є підготовча, до якої слід віднести операції з отримання працівниками митниці через диспетчера порту або відповідного агента інформації про судно, його рейс, час швартування до причалу й узгодження з ними часу початку роботи комісії. Виходячи з отриманих попередніх даних стосовно морського судна, тривалості рейса, портів заходу, старший зміни визначає необхідну чисельність співробітників митниці для огляду тощо.

Наступною (другою) стадією виступає безпосереднє ознайомлення з відповідними документами, мета якої полягає в тому, що старший наряду після прибуття на судно отримує від його адміністрації необхідні для виконання митного контролю й оформлення документи (вони були названі раніше). Співробітники митниці перевіряють правильність заповнення останніх, за необхідністю вимагають від капітана внесення в документи відповідних змін чи пояснень. Під час виконання своїх обов’язків інспектор робить необхідні відмітки й записи в отриманих документах, після чого провадить усне опитування капітана, звертаючи особливу увагу на наявність на борту судна зброї, наркотиків, валюти, транзитних вантажів, вантажів без коносамента, на порти заходів, тривалість та особливості рейсу, характеристики вантажу.

Третьою стадією є встановлення плану (черговості) огляду судна й надання вказівок щодо його здійснення. Протягом цієї стадії, враховуючи весь обсяг інформації, старший митного наряду розробляє план огляду судна, закріплює працівників митниці за певними його об’єктами, визначає час, систему зв’язку та ін. План цього огляду старший наряду записує на зворотному боці генеральної декларації.

Далі (четверта стадія) відбувається вже безпосередній огляд судна, під час якого митний наряд перевіряє наявність у судовій аптечці наркомістких ліків, задекларованої зброї або боєприпасів на судні. Старший наряду перевіряє суднову касу, звіряючи фактичну наявність валюти в касі з даними загальної митної декларації. Працівники митниці провадять опитування членів екіпажу, звіряючи усні дані з даними письмових декларацій, під час якого співробітник митниці (якщо це необхідно) роз’яснює вимоги митних правил, законів України й оцінює дії або зовнішні емоційні реакції особи, яка перебуває під контролем, і т.д.

П’ятою стадією є закінчення митного огляду й установлення підсумків його проведення, а саме: по завершені огляду й оформлення документів старший митного наряду повідомляє капітанові морського судна про закінчення митного огляду судна, цікавиться щодо наявності в того запитань або претензій до митниці.

Останньою (шостою) стадією є документальне закріплення результатів митного контролю й оформлення документів, а також стягнення відповідних платежів.

Окремо зазначимо, що митний контроль присутній у всіх цих стадіях, а іноді навіть виходить за їх межі (про що вже вказувалося в даному дисертаційному дослідженні).

Досліджуючи питання здійснення митних процедур на морському транспорті як відносно самостійного провадження, яке становить собою цілісний комплекс упорядкованих дій, вважаємо за необхідне вказати, що всі перелічені стадії взаємопов’язані і взаємозумовлені, а відсутність хоча б однієї з них негативно впливає на кінцеву результативність цієї правозастосовчої діяльності митних органів у царині морського транспорту.

Аналіз загальних положень і безпосереднього механізму організації та проведення митних процедур на морському транспорті створює підґрунтя для розгляду особливостей їх здійснення. Оскільки проведенню митних процедур на морському транспорті притаманна значна організуюча сила, підвищену увагу слід приділити їх здійсненню стосовно окремих видів морського транспорту, які забезпечують індивідуальний підхід до кожної конкретної ситуації.

2.3. Особливості здійснення митних процедур стосовно окремих видів морського транспорту й питання його вдосконалення

Проведений у попередніх розділах аналіз загальних засад і самого механізму організації та реалізації митних процедур на морському транспорті дає можливість виокремити особливості їх виконання. Зауважимо у зв’язку із цим, що кожен із наявних видів цього транспорту має власну специфіку функціонального призначення, а отже, цілком закономірним є своєрідний характер провадження таких процедур щодо кожного з них. Про наявність такої специфіки писали у своїх роботах відомі правники, зокрема С.В. Ківалов [146, с.31], С. Кочетко [147, с.8-11], Є.В. Додін [1, с. 60] та інші.

Так, Є.В. Додін наголошує, що у вітчизняних і зарубіжних наукових правових джерелах спеціальні види митних процедур на морському транспорті не згадуються. Водночас, на його переконання, серед митних операцій (які можна віднести до специфічних процедур) цілком слушно виокремити в самостійну групу ті процедури, які не вписуються в загальні нормативи (стандарти) митних процедур на морському транспорті. До них належать митні процедури, що здійснюються стосовно пасажирських, воєнних, риболовецьких та інших суден [1, с. 60]. Отже, Є.В. Додін першим у вітчизняній науковій правовій літературі виокремив групи митних процедур, які здійснюються щодо окремих видів морського транспорту. Проте, на наш погляд, це питання потребує детальнішого розгляду з огляду на сучасну морську інфраструктуру, міжнародне митне й морське право.

Насамперед першочерговим для розгляду слід визнати порядок провадження митних процедур на пасажирських суднах, оскільки вони мають пріоритет перед усіма іншими видами морського транспорту. Це підтверджують і нормативні акти з цього питання, які вказують, що пасажирські судна підлягають позачерговому митному оформленню, особливо ті з них, що тривалий час перебували у плаванні.

Митні процедури щодо досліджуваного нами транспорту здійснюються переважно на пасажирських причалах морського пасажирського вокзалу. Коли судна великої пасажиромісткості прибувають у порти, де глибина для підходу судна до причалу недостатня, ці процедури можуть провадитися на рейді. Такі судна в разі тривалості плавання на міжнародних морських пасажирських лініях підлягають митному оформленню із так званим “відкритим кордоном”. Це означає, що в першу чергу здійснюються митні процедури стосовно пасажирів та екіпажу, а вже потім судна обов’язково оглядаються відповідними нарядами, що складаються із працівників митниці, прикордонної служби, інших контрольних служб та представників від адміністрації судна.

Утім морські судна невеликої пасажиромісткості, що слідують за міжнародним розкладом, а також круїзні судна, що заходять до порту за маршрутом круїзу, оформлюються із “закритим кордоном”, тобто на час їх перебування вони знаходяться під наглядом нарядів, що складаються з працівників митниці і прикордонної служби. Як правило, огляд таких суден не провадиться.

Зазначимо, що при провадженні митних процедур на пасажирських суднах під час роботи сформованих нарядів у випадках необхідності на судно можуть бути запрошені представники туристичних фірм, які організовують круїз. Взагалі ж усі контрольні служби працюють взаємопогоджувано, бо задля прискорення оборони морських суден прикордонний, митний та інші види контролю й оформлення суміщуються.

Місця стоянки пасажирських суден під час проведення митних процедур, завантаження (розвантаження), а також посадки (висадки) пасажирів визначаються за погодженням з митницею, прикордонною службою й адміністрацією порту. Зміна такого місця відбувається також за погодженням з митницею і прикордонною службою, за винятком аварії або стихійного лиха.

Пасажирські судна, зайняті в міжнародних перевезеннях, прибувають до порту й вибувають з нього відповідно до міжнародного розкладу, а судна, що виконують чартерні рейси з туристами на борту, – за планами, узгодженими з туристичними агентствами. Отже, адміністрація порту завчасно інформує митні, прикордонні та інші контрольні служби щодо маршруту прямування, часу прибуття, тривалості стоянки таких суден.

Митні органи здійснюють митний контроль суден закордонного плавання у зазначений спосіб, як-от: а) перевірка суднових документів; б) перевірка документів, які стосуються переміщуваних на судні товарів; в) огляд приміщень судна (жилих і нежилих), товарів (вантажу, багажу, ручної поклажі пасажирів); г) огляд суднового майна і припасів з метою попередження ввезення (вивезення) заборонених предметів, а також провозу з приховуванням від митного контролю й оформлення товарів, валюти й валютних цінностей; д) огляд особистих речей, що належать членам екіпажу судна; е) усне опитування пасажирів та ін.

Розглянемо порядок проведення митних процедур безпосередньо на пасажирських суднах. Він відбувається наступним чином.

Митний контроль особистих речей пасажирів, які подорожують на морському транспорті, переважно провадиться в оглядових залах, а їх багаж – у складських приміщеннях обов’язково в присутності власника багажу або його довіреної особи. Такий контроль в окремих випадках може здійснюватися безпосередньо на борту судна.

Кожен пасажир, який досягнув 16-річного віку, до початку проведення митних процедур зобов’язаний заповнити митну декларацію. Від заповнення декларації звільняються пасажири, які знаходяться на судні під час круїзу. Протягом перебування на території України вони проживають на судні, сходячи на берег лише задля нетривалих екскурсій. Іншими словами, для них установлено безвізовий порядок сходження на берег згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 р., № 145-р “Про встановлення безвізового порядку сходження на берег для іноземних громадян – круїзних туристів” [148].

Сходження на берег пасажирів, які прибули з-за кордону, відбувається з дозволу старших митного і прикордонного контролів після надання капітаном судна необхідних документів для митного оформлення.

Окремо зазначимо, що посадка пасажирів на судна, що відходять за кордон, відбувається по завершенні митного оформлення особистих речей пасажирів, а оглянутий багаж завантажується на судно під наглядом митниці.

З розвитком туристичної сфери наша держава все більше привертає увагу не тільки іноземних туристичних компаній, а й безпосередньо фізичних осіб, які люблять подорожувати. Вважаємо, що назріла нагальна потреба привести норми вітчизняного законодавства до визнаних у світовому просторі стандартів і норм, а також переглянути наявні правила й порядок здійснення митних процедур стосовно іноземних круїзних суден стосовно відповідності міжнародним стандартам. Цьому присвячено лише декілька положень у наказах Держмитслужби України, що не є виправданим. Адже вищезазначеним питанням приділено увагу декількома міжнародними конвенціями, а сама туристична діяльність знаходиться під пильним контролем Всесвітньої туристичної організації. Так, під егідою ООН у 1982 р. створено Кодекс туриста [32], Гаагською декларацією Міжпарламентської конференції з туризму 1989 р. [32, с.220-241] передбачено розв’язання певних можливих проблем по дотриманню прав туристів, а саме: а) п.50 цієї Декларації називає основною проблемою великий розрив у рішеннях стосовно дозволу на безмитне ввезення (вивезення) в різних країнах; митні декларації й огляди також розглядаються як стримуючий туристичні витрати чинник; б) п.57 рекомендує державам заохочувати розвиток туристичної свідомості, тобто гостинність стосовно туристів з боку працівників митних та імміграційних органів, персоналу туристичних підприємств і широкої громадськості, поваги до людської гідності, а в першу чергу – задля недопущення будь-яких проявів дискримінації.

Значущість цієї галузі визнано на державному рівні ще в 1963 р., коли СРСР указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 січня 1963 р. ратифікував угоду “Про співробітництво та взаємодопомогу в митних справах” (Берлін, 1962 р.) [149], згідно з якою взяв на себе зобов’язання по здійсненню заходів, спрямованих на спрощення пропуску груп туристів і відпочиваючих. Належним продовженням цієї роботи слід визнати постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Програми розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 роках” від 12 травня 2004 р., №612 [150], у якій зазначено, що діяльність у цьому напрямку, залучення туристів і підтримання туристичної привабливості України треба вважати одним з ключових чинників при розгляді питань економічної ефективності функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів, що позитивно вплине на економічні показники держави. Вищеназвана програма в митній царині передбачає вдосконалення порядку прикордонного й митного контролю туристів та їх транспортних засобів, а також покращання розвитку нормативно-правової бази у сфері туризму й гармонізацію її з міжнародними вимогами.

Досить позитивними щодо спрощення митних процедур слід визнати також листи Держмитслужби України:

–“Про необхідність вдосконалення роботи з інформаційного забезпечення громадян з питань митної справи” від 22 січня 2001 р., 09/4-264-ЕП [151], яким надані розпорядження стосовно поліпшення такого важливого напрямку, як інформаційне забезпечення, й порекомендовано (а) розмістити інформаційні стенди у зручних для ознайомлення громадян місцях і (б) підготувати й розмістити відповідну інформацію на аудіокасетах, у брошурах і листівках, на плакатах туристичних фірм, адміністрацій транспортних компаній, яким належать (або які орендують) транспортні засоби для перевезення громадян через митний кордон України, тощо.

–“Про заходи щодо спрощення, згідно з міжнародною практикою, процедури митного контролю” від 30 травня 2001 р., 2/09-2705-ЕП [152], яким порекомендовано (а) створити в межах компетенції митних органів сприятливих умов для розвитку міжнародного туризму в Україні, (б) скоротити час проведення митного контролю товарів та інших предметів цих громадян згідно з міжнародною практикою, (в) виділити зазначених громадян-нерезидентів в окремий потік (окрему смугу руху), (г) призначити відповідних посадових осіб митниці для проведення митного контролю товарів та інших предметів, що переміщуються ними через митний кордон України.

–“Щодо створення сприятливих умов для перетинання державного кордону іноземними громадянами” від 11 липня 2002 р., 11/4-09-6069-ЕП [153], який вимагає забезпечити чітку координацію діяльності контрольних служб у пунктах пропуску через державний кордон з метою створення сприятливих умов для перетинання державного кордону іноземними громадянами, які прямують в Україну з метою туризму або відпочинку і внести відповідні зміни до технологічних схем прикордонно-митного контролю.

Фундаментальне зростання обсягу міжнародних пасажирських перевезень істотно позначилося на роботі митних органів всього світу, у зв’язку з чим виникла необхідність у подальшому спрощенні й гармонізації митних процедур. Але така діяльність, зауважимо, не може бути проведена на шкоду економічним і фінансовим інтересам, а також запобіганню ввезенню (вивезенню) заборонених предметів. Отже, вбачається за необхідне навести певні стандарти, якими користуються у своїй повсякденній роботі працівники митних органів розвинених держав світу.

1. Митні органи можуть провадити контроль у повному обсязі, але зазвичай він здійснюється вибірково.

2. Особистий огляд пасажирів провадиться лише у виключних випадках за наявності достатніх підстав вважати контрабандні дії або інші митні правопорушення.

3. Широко використовується двоканальна система оформлення пасажирів у портах. Надписи на червоному й зеленому коридорах роблять обов’язково англійською і французькою мовами. Вищезазначені коридори розташовуються за місцем видачі багажу, щоб під час вибору типу коридору пасажир мав при собі весь багаж. Крім того, рекомендується розміщувати коридори в такий спосіб, щоб шлях від них до виходу був максимально коротким. Пасажири, які слідують зеленим коридором, не проходять ніяких інших митних формальностей, за винятком випадків контрольної перевірки, а ті, які слідують червоним, проходять усі необхідні митні процедури.

4. Митні процедури здійснюються однаково незалежно від громадянства, національності, віросповідання тощо.

5. Незалежно від транспортного засобу, на якому переміщуються пасажири при митному оформленні, список пасажирів і супроводжувального багажу не вимагається, однак така можливість не виключається щодо надання митним органам на їх вимогу інформації стосовно чисельності пасажирів, які прибули або вибувають.

6. Туристи мають право надати усну декларацію щодо супроводжувальних речей. Однак митні органи можуть вимагати надання й письмової декларації на речі, які мають комерційну цінність або перевищують обсяги, встановлені національним законодавством. Це може бути звичайна декларація для випуску товарів у вільний обіг або спрощена товарна декларація, комерційна накладна тощо.

7. Багаж, що слідує окремо, оформлюється за спрощеною процедурою, але не обов’язково без сплати мита, тобто заінтересованій особі необхідно довести, що вона прибула з-за кордону. Власника такого багажу може представляти також довірена особа.

8. Речі, що ввозяться, зазвичай вважаються некомерційними, якщо вони не ввозяться регулярно і становлять собою тільки предмети особистого користування і споживання самим туристом, його сім’єю або якщо вони призначені для подарунків у даній країні або за своєю природою і кількістю не придатні для комерційних операцій.

9. Митні формальності стосовно туристів, які від’їжджають, максимально спрощуються й по можливості зовсім не провадяться. Але вони можуть виявитися необхідними, наприклад, для повернення внутрішнього мита та ін.

У даний час усе більше розвивається морський пасажирський транспорт круїзного призначення, тому вбачається правильним приділити йому окрему увагу. Загальними положеннями щодо порядку проведення митних процедур щодо круїзних суден слід визнати нижченаведені.

По-перше, іноземні круїзні судна після прибуття з-за кордону оформлюються документально в спрощеному порядку.

По-друге, митний контроль пасажирів і членів екіпажу, які є іноземними громадянами, здійснюється за декларацією про особисті речі членів екіпажу судна, а громадян України – за митною декларацією. За зверненням адміністрації судна або представників туристичних фірм, які організовують круїз, митним органом можуть бути оформлені митні декларації й на іноземних громадян.

По-третє, митні процедури стосовно пасажирів здійснюється, як правило, в оглядовому залі пасажирського комплексу. За умови виконання режимних заходів вони можуть провадитися безпосередньо біля борту судна. При цьому в разі потреби здійснити поглиблений контроль, у тому числі із застосуванням технічних засобів, або особистого огляду пасажири можуть бути запрошені інспектором митного органу до оглядового залу.

По-четверте, інформаційні матеріали, розміщені в пункті пропуску, контрольні служби в обов’язковому порядку повинні роз’яснювати пасажирам закордонного прямування, зокрема, щодо їх прав та обов’язків під час перебування в пункті пропуску та проходження того чи іншого видів контролю. Інформаційні стенди стосовно порядку перетинання державного кордону України в спрощеному порядку мають бути виготовлені державною мовою, мовою суміжної держави й англійською мовою.

По-п’яте, митне оформлення іноземного круїзного судна, якщо воно прибуло з українського порту, обмежується перевіркою документів, виданих у першому українському порту (порту заходу), за умови, що наступний порт заходу є теж українським. Про проведення такого контролю робиться відмітка на вантажній декларації.

Задля повноти дослідження порядку виконання митних процедур щодо фізичних осіб треба розглянути особливості митного оформлення організованих дитячих груп. При митному оформленні таких груп, що перетинають державний кордон України з відповідною метою (навчання, відпочинок, участь у конкурсах, фестивалях, змаганнях тощо), особа, яка їх супроводжує (керівник групи, старший тренер), пред’являє старшому митного наряду список групи й повідомляє про мету перетинання державного кордону. Керівник групи вносить у свою митну декларацію відомості про наявність у дітей, які входять до складу організованої групи, валюти, валютних цінностей, предметів, що підлягають обов’язковому декларуванню.

Митний контроль ручної поклажі, що переміщується дитячою групою, здійснюється за допомогою технічних засобів митного контролю. Працівник оперативного підрозділу митниці у присутності супровідної особи за наявності достатніх підстав вважати, що в них знаходяться предмети контрабанди або предмети, що становлять безпосередні об’єкти порушення митних правил, вправі провести огляд окремих місць переміщуваної ручної поклажі.

Слід наголосити, що у випадку ввезення членами вищезазначених груп предметів (товарів), які підлягають оподатковуванню, митні та інші платежі сплачуються старшим групи в загальному порядку.

Особливої уваги потребує розгляд порядку здійснення митних процедур стосовно військових кораблів і суден забезпечення військово-морських сил, оскільки вони є фактичними представниками влади держав і вимагають належного ставлення. Зазначимо наступне:

1. Такі судна проходять митні процедури в першочерговому порядку.

2. Порядок проходження митних процедур військовими кораблями й суднами забезпечення військово-морських сил, які перетинають митний кордон України, додатково регулюється окремими нормативними актами спеціального характеру, як-то:

1) Закон України від 22 лютого 2000 р. “Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України” [154];

2) постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р., № 63 “Про затвердження Порядку митного оформлення військової техніки та військових транспортних засобів, які перетинають митний кордон України” [155];

3) наказ Держмитслужби України від 1 грудня 2003 р., № 812 “Про затвердження Порядку митного контролю й митного оформлення військової техніки та військових транспортних засобів, що перетинають державний кордон України з метою використання їх при проведенні заходів оперативно-тактичного характеру” [156].

Пропонуємо роз’яснення відповідних термінів, що використовуються у названих нормативних актах:

– підрозділ збройних сил іншої держави – військове формування іноземної держави, що має постійну чи тимчасову організацію, належить до сухопутних (наземних), морських, повітряних або спеціальних військ (сил) цієї держави, оснащений легкою зброєю чи важкою бойовою технікою, яка підпадає під дію Договору про звичайні збройні сили в Європі, перебуває під командуванням особи, відповідальної перед своєю державою й законами України за поведінку своїх підлеглих, які зобов’язані дотримуватися внутрішньої дисципліни, законів України, норм міжнародного права, та яке направляється в Україну з конкретною метою, визначеною міжнародним договором України;

– особи військового персоналу – військовослужбовці, які проходять військову службу в підрозділах збройних сил інших держав, що направляються в Україну;

– особи цивільного персоналу – особи, які працюють у підрозділах збройних сил інших держав, що направляються в Україну, і не є громадянами України;

– члени сімей осіб військового й цивільного персоналу – члени сімей військовослужбовців чи осіб цивільного персоналу підрозділів збройних сил інших держав, які знаходяться на їх утриманні, разом з ними перебувають в Україні і не є її громадянами;

– місце дислокації підрозділів збройних сил інших держав – позначена в договорі територія чи акваторія, на якій розміщуються підрозділи;

– військова команда – це група з двох або більше військовослужбовців України чи іноземної держави, яка прямує до місця призначення, маючи при собі військове майно (зокрема зброю та боєприпаси) або ж без нього;

– центральний орган виконавчої влади – це орган Міноборони або інший центральний орган виконавчої влади, у сфері управління якого перебуває військова техніка, або який виступає стороною, що приймає військову техніку;

– сторона, яка приймає військову техніку, – це центральний орган виконавчої влади, що забезпечує здійснення організаційних заходів, пов'язаних із прибуттям військової техніки іноземних держав.

Допуск військових кораблів інших держав на територію України здійснюється на підставі міжнародних договорів України в порядку й на умовах, визначених законодавством України.

Зауважимо, що військові кораблі інших держав можуть бути допущені на територію України виключно з нижчевказаною метою, а саме:

а) участь у спільних з підрозділами Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань військових навчаннях та інших заходах по вдосконаленню бойової підготовки військ, обміну досвідом у рамках домовленостей (договорів) про міжнародне військове співробітництво, у тому числі з метою підготовки спільних військових підрозділів, створюваних у рамках військового співробітництва за міжнародними договорами України;

б) транзитне переміщення таких кораблів через територію України. При цьому строки переміщення цих підрозділів через акваторію України не можуть перевищувати 10-ти діб, якщо інше не передбачене міжнародним договором України;

в) надання Україні на її прохання військової допомоги у відверненні збройної агресії з боку третьої (третіх) країни;

г) надання Україні на її прохання допомоги у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, викликаних природними й техногенними катастрофами;

д) обслуговування військових частин, тимчасово розміщених на території України відповідно до її міжнародних договорів.

Забороняється допуск і перебування на території України:

1) військових кораблів інших держав, оснащених ядерною, хімічною, бактеріологічною чи іншими видами зброї масового ураження, а також зброєю, що містить складові частини ядерного, хімічного, бактеріологічного озброєння, іншою зброєю масового ураження;

2) військових кораблів – потенційних носіїв ядерної чи інших видів зброї масового ураження;

3) підводних човнів і надводних суден, обладнаних ядерними енергетичними установками, які є потенційними джерелами забруднення морських басейнів Чорного й Азовського морів;

4) військових кораблів держав, які не визнали її незалежність і територіальну цілісність або висувають до неї будь-які територіальні претензії.

У разі введення в Україні або в окремих її регіонах надзвичайного або воєнного стану в інтересах національної безпеки може бути встановлено додаткові обмеження або заборона на допуск військових кораблів інших держав на територію української держави.

Для вчинення дій, пов'язаних з митним оформленням таких кораблів, відповідним центральним органом виконавчої влади уповноважується особа, яка діє на підставі доручення, виданого цим органом (далі – уповноважена особа). Перелік посадових осіб, які мають право підписувати такі доручення, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади за погодженням з Держмитслужбою України.

Якщо стороною, що приймає військові кораблі інших держав, є не Міністерство оборони України, а інший центральний орган виконавчої влади, митне оформлення вказаних кораблів здійснюється митним органом за участю уповноваженої особи сторони, яка їх приймає, та уповноваженої особи Міноборони. Присутність уповноваженої особа Міноборони необхідна для засвідчення достовірності відомостей, що вносяться до вантажної митної декларації уповноваженою особою сторони, що приймає військові кораблі, шляхом подання до митного органу, здійснюючого митне оформлення, письмового підтвердження.

У разі переміщення через митний кордон України військових кораблів України чи іноземних держав уповноважена особа не пізніше ніж за 3 доби до їх митного оформлення подає відповідному митному органу письмову заяву стосовно місця, часу, мети переміщення вказаних кораблів і взяття на себе зобов'язання по здійсненню їх митного оформлення згідно із законодавством.

Митні процедури щодо військових кораблів здійснюються за наявності виданого Державним експортним контролем України у відповідному порядку дозволу чи висновку, а також інших необхідних для митного оформлення документів. Для цього митному органу подається уповноваженою особою вантажна митна декларація, заповнена з дотриманням вимог, установлених Держмитслужбою України.

Винятком такої системи провадження митних процедур є особисті речі членів військової команди (предмети першої необхідності, пов'язані насамперед із забезпеченням життєдіяльності членів військових команд, які є їх власністю і призначені виключно для особистого користування, але не можуть бути відчужені або передані іншим членам військової команди), що підлягають митному оформленню в загальному порядку.

Специфіку виконання митних процедур мають військові кораблі, які перетинають митний кордон України з метою здійснення заходів оперативно-тактичного характеру (військових навчань, міжнародних миротворчих чи антитерористичних операцій, конвою морських суден, участі в ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, надання військової чи гуманітарної допомоги тощо). У такому разі вони підлягають митному оформленню у спрощеному порядку, умови застосування якого визначаються Кабінетом Міністрів України.

Перелік таких заходів визначається Держмитслужбою України разом з відповідним центральним органом виконавчої влади. Митний контроль і митне оформлення військової техніки здійснюються згідно з наказом Держмитслужби України від 20 січня 1999 р., № 38 "Про затвердження Порядку пропуску через митний кордон України та митного оформлення товарів, що підлягають експортному контролю"[58]. Вищезазначена техніка перетинає державний кордон України без надання дозволу чи висновку Державного експортного контролю України, якщо вона використовується при проведенні заходів, що здійснюються Збройними Силами України чи іншими її військовими формуваннями за межами території країни або військовими формуваннями іноземних держав на території України в рамках міжнародних договорів, що передбачають відповідні механізми державного контролю за переміщенням товарів.

Перелік військової техніки, яка переміщується через державний кордон України в рамках міжнародних договорів, що передбачають відповідні механізми державного контролю за переміщенням товарів, погоджений з Державною службою експортного контролю України, затверджується керівником (або його заступником) центрального органу виконавчої влади (Міноборони України чи іншого центрального органу виконавчої влади), до сфери управління якого належить військова техніка або який є стороною, що приймає військову техніку.

Задля здійснення митних процедур стосовно військових кораблів уповноважена особа подає митному органу, у зоні діяльності якого провадиться митне оформлення цих кораблів, доручення відповідного центрального органу виконавчої влади й перелік таких кораблів, а також інші документи, потрібні для проведення митного контролю (наприклад, дозвіл чи висновок Державного експортного контролю України, який може подаватися митному органу в день, коли ця військова техніка перетинатиме державний кордон України).

Підкреслимо, що ВМД заповнюється в установленому законодавством України порядку. Однак при декларуванні військових кораблів, які переміщуються через митний кордон України в режимі тимчасового ввезення (вивезення) при здійсненні заходів оперативно-тактичного характеру може використовуватися формуляр-специфікація форми МД-8 із зазначенням коду товару на рівні перших 4-х знаків (код товарної групи). Податки і збори під час митного оформлення таких кораблів справляються в порядку, визначеному національним законодавством.

Усі процедури по проведенню митного оформлення військових кораблів, що перетинають митний кордон нашої країни, визначаються Державною митною службою України за погодженням з Державним експортним контролем України.

Перейдемо до детального розгляду безпосереднього порядку входу на територію України і виходу за її межі військових кораблів інших держав, а також здійснення стосовно них відповідних митних процедур.

По-перше, особам військового й цивільного персоналу таких кораблів під час перетинання державного кордону України при собі належить мати дійсні національні паспорти або документи, що їх замінюють, а також офіційні посвідчення особи з фотокарткою, якщо в'їзд провадиться за загальним списком. Командир підрозділу може підтвердити свою особу теж дійсним національним паспортом або документом, що його замінює.

По-друге, військовослужбовці при перетинанні державного кордону повинні бути одягнені у військову форму зі встановленими розпізнавальними знаками.

По-третє, особи військового й цивільного персоналу військових кораблів інших держав, їх особисті речі та зброя під час перетинання державного кордону України підлягають прикордонному й митному контролю. У разі перетинання зазначеними кораблями державного кордону нашої країни для надання Україні на її прохання допомоги в ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій вони підлягають прикордонному й митному контролю у спрощеному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Іноземні військові кораблі, бойові й військово-транспортні повітряні судна, а також військова техніка, що прибувають до України чи вибувають за її межі, митному огляду не підлягають. Мирний прохід через територіальне море України іноземних військових кораблів та їх заходження у внутрішні води й порти України здійснюються згідно з українським законодавством.

По-четверте, особи військового й цивільного персоналу військових кораблів зобов'язані виконувати вимоги встановлених в Україні санітарних норм і правил, при вході на територію нашої держави заповнюють офіційні сертифікати про стан здоров'я. Останні підтверджують, що серед особового складу цих кораблів немає інфекційних хворих.

Насамкінець, по-п'яте, вихід з України військових кораблів провадиться в такому ж порядку.

Ще раз підкреслимо, що митне оформлення військових кораблів і суден забезпечення військово-морських сил іноземних держав здійснюється митним органом виключно за участю представників центрального органу виконавчої влади з питань оборони.

З поглибленням енергетичної кризи на міжнародній арені сьогодні все більшу увагу привертає тематика реалізації митного контролю й митного оформлення нафтопродуктів, що надходять на митну територію України морським транспортом.

Заслуговує на увагу і сприйняття позиція А. Вішневського, що правове регулювання морських перевезень нафти і нафтопродуктів в Україні потребує серйозного вивчення з огляду на постійне зростання обсягів нафтоперевезень, обумовлене необхідністю забезпечення української економіки енергоресурсами [157, с. 96-102]. Ось чому за планом даної наукової роботи наступним буде дослідження митних процедур стосовно нафтотранспортних суден.

Начальник митного поста насамперед ознайомлюється з поданими документами на вивантаження вантажу в зоні митного контролю, аналізує особливості здійснення митного контролю за його розміщенням, призначає інспектора для перевірки й оформлення документів, а в разі необхідності вказує на особливості застосування митних процедур.

Інспектор, призначений для перевірки документів, до початку вивантаження звіряє відомості, зазначені в документах, поданих для митного оформлення, їх комплектність, наявність відміток контролюючих органів на товаросупроводжувальних документах і в разі відсутності зауважень дає дозвіл на вивантаження – проставляє відбиток штампа "Вивантаження дозволено" на коносаментах.

Потім інспектор митного поста, який контролює вивантаження, при здійсненні митного контролю за розміщенням вантажу в зоні митного контролю до початку вивантаження нафтопродуктів із судна виконує відповідні дії:

а) бере участь у проведенні вимірів рівня наповнення резервуарів нафтобази, у які планується вивантаження;

б) на підставі отриманих даних за допомогою градуіровочних таблиць резервуарів визначає об'єм нафтопродуктів;

в) накладає митне забезпечення на перевірені резервуари, вносить дані про результати вимірів у журнал чергового по відповідному пункту контролю;

г) бере участь у проведенні вимірів рівня наповнення вантажних танків судна;

д) на підставі отриманих даних за допомогою градуіровочних таблиць вантажних танків судна визначає об'єм нафтопродуктів.

Результати визначення об'єму нафтопродуктів у вантажних танках судна заносяться в акти відповідних пунктів контролю на митному кордоні України (наприклад, акт про результати визначення об'єму нафтопродуктів, що переміщуються через митний кордон України в пункті контролю ТОВ "Південторсан") або акти драфт-сюрвейерських вимірів представників незалежної сюрвейерської компанії (у випадку їх участі у вимірах).

За відсутності зауважень інспектор митного поста, призначений для контролю вивантаження, після проведення митного контролю за розміщенням вантажу в зоні митного контролю дає дозвіл на вивантаження, по закінченні якого бере участь у проведенні вимірів рівня наповнення (а) вантажних танків судна і на підставі отриманих даних за допомогою градуіровочних таблиць визначає об'єм нафтопродуктів і (б) резервуарів нафтобази, у які провадилося відвантаження, і на підставі отриманих даних за допомогою градуіровочних таблиць резервуарів визначає об'єм нафтопродуктів.

Результати визначення об'єму нафтопродуктів указуються також у відповідному акті митниці пункту контролю або сертифікаті об'єму відвантажених з борта судна нафтопродуктів, що подається представниками незалежної сюрвейерської компанії (у випадку їх участі у вимірах). Надалі інспектор виконує наступні дії:

а) перевіряє відповідність даних про вантаж, зазначених у генеральному акті, тим, що заявлені в коносаментах;

б) за відсутності зауважень завіряє генеральний акт відбитком особистої номерної печатки;

в) у випадку виникнення розбіжностей в об'ємі вантажу, заявленого в товаросупроводжувальних документах і фактично розміщеного в зоні митного контролю, якщо немає правопорушень, завіряє акт повідомлення й акт невідповідності (форма останнього затверджена наказом Держмитслужби України "Про затвердження форми акта про невідповідність товарів відомостям, зазначеним у потрібних для здійснення митного контролю документах, про пошкодження товарів чи їх упаковки або маркування" від 18 листопада 2002 р., №630) [144];

г) при необхідності накладає на резервуари з вантажем митне забезпечення;

д) заносить дані про вантаж, розміщений у зоні митного контролю, в журнал реєстрації товарів, що надходять на митну територію України на суднах закордонного плавання;

е) при вивозі вантажу із зони митного контролю заносить дані про них до журналу реєстрації товарів, що вивозяться за межі зони митного контролю і порту;

є) у випадку ввезення підакцизного вантажу виконує дії, передбачені загальним порядком оформлення акцизної й попередньої вантажної митної декларації й контролю за товарами, на які вони заповнюються;

ж) заносить інформацію до електронного журналу обліку нафтопродуктів.

Митний контроль та оформлення нафтопродуктів, які вивозяться за межі митної території України морським транспортом, також мають певну специфіку.

Начальник митного поста ознайомлюється з поданими документами на навантаження на судно вантажу, аналізує особливості здійснення митного контролю за його пропуском, призначає інспектора для перевірки документів та оформлення доручення на навантаження, а в разі необхідності вказує на особливості проведення митних процедур.

Надалі інспектор митного поста, призначений для перевірки документів і оформлення доручення на навантаження, перевіряє дані, вказані в документах, поданих для митного оформлення, їх комплектність, звіряє об'єм вантажу, заявленого до вивозу, й об'єм вантажу, що зберігається під митним контролем у резервуарах нафтобази. Якщо немає зауважень, дає дозвіл на навантаження належним оформленням доручення на навантаження до 5-ти примірників, один з яких залишається у справах митного поста для контролю за навантаженням судна, інші примірники видаються представникові нафтобази.

Інспектор митного поста, призначений контролювати навантаження до початку навантаження нафтопродуктів на судно бере участь у проведенні вимірів рівня наповнення (а) резервуарів нафтобази, з яких планується відвантаження, і на підставі отриманих даних за допомогою градуіровочних таблиць резервуарів визначає об'єм нафтопродуктів; (б) вантажних танків судна і на підставі отриманих даних за допомогою градуіровочних таблиць вантажних танків визначає об'єм нафтопродуктів; а також накладає митне забезпечення на перевірені резервуари, заносить дані про результати вимірів до журналу чергового по пункту контролю й за відсутності зауважень дає дозвіл на навантаження.

Результати визначення об'єму нафтопродуктів у вантажних танках судна вказуються в акті митниці пункту контролю або акті драфт-сюрвейерських вимірів (якщо у вимірах беруть участь представники незалежної сюрвейерської компанії).

По закінченні навантаження інспектор митного поста контролює проведення вимірів рівня наповнення:

а) вантажних танків судна і на підставі отриманих даних за допомогою градуіровочних таблиць вантажних танків судна визначає об'єм нафтопродуктів;

б) резервуарів нафтобази, з яких провадилося відвантаження і за даними, отриманими за допомогою градуіровочних таблиць резервуарів, визначає об'єм нафтопродуктів.

Результати визначення об'єму нафтопродуктів указуються в акті митниці пункту контролю або сертифікаті об'єму навантажених на борт судна нафтопродуктів, що надається представниками незалежної сюрвейерської компанії (у випадку їх участі у вимірах).

Інспектор митного поста по необхідності накладає на ємності й вантажні танки судна митне забезпечення, а також перевіряє відповідність даних у коносаментах і маніфестах відомостям, зазначеним у дорученні на навантаження.

Насамкінець інспектор митного поста, який здійснював митне оформлення суднових документів, після вибуття судна за кордон у випадку вивозу підакцизних товарів виконує дії, передбачені загальним порядком оформлення акцизної й попередньої вантажної митної декларації і контролю за товарами, на які вони заповнюються, і вносить інформацію до ЄАІС Держмитслужби України про пропуск вантажу.

З метою запобігання простою морських суден, якими ввозяться нафтопродукти на митну територію України, і скорочення періоду їх митного оформлення встановлюється нижченаведений порядок оформлення документів, необхідних для проведення митних процедур щодо нафтопродуктів.

По-перше, злив нафтопродуктів у наземні сховища дозволяється здійснювати за умови надання копії коносамента, який знаходиться в капітана судна, і письмового звернення власника вантажу або особи, ним уповноваженої, до відповідного митного органу.

Другою умовою є те, що звернення має містити відомості про: а) підтвердження від бази зберігання нафтопродуктів щодо наявності необхідних ємностей для приймання цих продуктів; б) підтвердження від диспетчерської служби нафтової гавані про готовність прийняти судно під розвантаження; в) письмову гарантію власника вантажу або уповноваженої ним особи стосовно надання оригіналів товаросупроводжувальних документів (коносаментів, сертифікатів, екологічної декларації), які потрібні для митного оформлення нафтопродуктів у режимі випуску у вільний обіг згідно з наказом Державної митної служби України “Про затвердження Тимчасового порядку митного оформлення нафтопродуктів, що ввозяться на митну територію України морським транспортом з метою імпорту” від 2 вересня 1999 р., № 558 [158]).

Далі за планом дисертаційного дослідження передбачено розгляд порядку виконання митних процедур щодо рибопромислових морських суден, що відіграє вагому роль у національній та економічній безпеці нашої держави.

Відповідно до Міжнародної конвенції про стандарти підготовки, сертифікації персоналу риболовних суден та несення вахти (1995 р.) [159] риболовним судном вважається будь-яке судно, яке на комерційній основі використовується для промислу риби або інших живих ресурсів моря. Практично ідентичне визначення наведено й у Кодексі торговельного мореплавства України [116].

Положення окремих нормативних актів, що стосуються митного оформлення продукції морського промислу, не цілком узгоджуються між собою. Тож варто вказати на окремі неточності, які спричиняють неоднозначне тлумачення й застосування на практиці. Зокрема, Закон України “Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них” від 6 лютого 2003 р. [160] у статтях 9 і 10 встановлює порядок переміщення через митний кордон продуктів лову й харчової продукції з них українського походження й іноземного виробництва. Продуктами лову українського походження визнаються ті, що добуті за межами митної території України резидентами – суб’єктами господарювання на власних чи орендованих (зафрахтованих) суднах, а також харчова продукція з них, виготовлена резидентами – суб’єктами господарювання. Водночас ст.278 МК України [7] відносить до товарів, повністю вироблених у країні, продукцію морського промислу, видобуту та/або вироблену у Світовому океані суднами цієї країни. Як бачимо, МК України не містить положення щодо фрахтування суден. Саме тому, якщо резидент України – суб’єкт господарювання зафрахтує іноземне судно для морського промислу, то згідно із зазначеним Законом харчова продукція, вироблена таким судном, вважатиметься українського походження, а за МК України – іноземного. Це формує підґрунтя для корупційної діяльності в митних органах під час оформлення такої продукції.

Підтвердження продуктів лову й харчової продукції з них як продукції українського походження відбувається за бажанням резидента – суб’єкта господарювання. Для цього під час митного контролю щодо якості й безпеки продуктів лову й харчової продукції з них українського походження резидент – суб’єкт господарювання надає: а) свідоцтво про якість; б) ветеринарне свідоцтво; в) карантинний дозвіл на тару, виготовлену із сировини рослинного походження; г) атестат виробництва (копію). Це положення є надзвичайно важливим, адже продукція морського промислу тривалий час перебуває на судні, і без дотримання відповідних санітарних норм і правил вона може стати небезпечною для вживання, що здатне позначитися на здоров’ї та житті багатьох людей, які її споживають.

Митне оформлення для використання на митній території України продуктів лову й харчової продукції з них іноземного виробництва здійснюється відповідно до вимог митного законодавства України [161, с.146, 147]. Для проведення митних процедур щодо її якості й безпеки суб’єкт господарювання має подати: а) сертифікат походження; б) сертифікат відповідності чи свідоцтво про визнання іноземного сертифіката; в) ветеринарне свідоцтво на кожну партію продукції; г) карантинний дозвіл на тару, виготовлену із сировини рослинного походження.

Загалом порядок виконання процедур, що розглядаються в цьому розділі роботи, не надто відрізняється від загального порядку здійснення митних процедур на морському транспорті. Проте вони мають свою специфіку і додатково врегульовані за портами, що спеціалізуються на рибному промислі, а також за місцем і часом проведення такої діяльності. Наведемо приклади такого нормативного регулювання з подальшим аналізом окремих проблематичних питань.

Звернімося до листа Держмитслужби України від 12 лютого 2004 р., № 25/2-09-18/1611-ЕП “Щодо митного оформлення рибної продукції, виробленої українськими суднами в межах Азово-Чорноморського басейну” [162], яким роз’яснюються наступні положення. Митне оформлення ввезеної продукції морського промислу, виробленої українськими суднами в Азово-Чорноморському басейні, має здійснюватись на підставі таких документів:

1. Документи, що засвідчують належність судна Україні:

а) копія свідоцтва про право власності на судно;

б) копія свідоцтва про право плавання під Державним прапором України;

в) письмова заява судновласника про те, що судно не передано в оренду.

2. Документи, які підтверджують якість і безпеку продуктів лову й харчової продукції з них:

а) свідоцтво про якість;

б) ветеринарне свідоцтво;

в) карантинний дозвіл на тару, виготовлену із сировини рослинного походження;

г) атестат виробництва (копія).

3. Документи, що підтверджують район промислу (переробки) продуктів лову:

а) завірені виписки із суднового та/або промислового журналів;

б) радіограми судновласника чи капітана судна.

Якщо факти вилову морської продукції й виготовлення харчової продукції з неї саме українськими суднами не підтверджено у спосіб, який не викликає у службових осіб митного органу сумнівів щодо їх достовірності, продукт лову й харчова продукція з них розглядаються як іноземні товари (таке положення може призвести до корупції і свавілля в митних органах).

Згідно зі ст. 129 МК України [7] продукція морського промислу, вироблена українськими суднами в Азово-Чорноморському басейні, підлягає митному контролю без оформлення вантажної митної декларації. Цілком логічним є правило, що коли продукція морського промислу виловлена (перероблена) українським судном у межах територіального моря України, податок на додану вартість не справляється, оскільки в цьому випадку операції із ввезення на митну територію України зазначеної продукції відсутні. Саме тому, якщо подання вантажної митної декларації законодавством не передбачено, нарахування і справляння податку на додану вартість і митні збори при митному оформленні такої рибної продукції необхідно здійснювати за уніфікованою митною квитанцією МД-1.

Розглянемо Наказ Кримської регіональної митниці “Про затвердження Тимчасового порядку митного контролю й митного оформлення рибопромислових суден і продукції морського промислу (азовської хамси), добутої (виробленої) у районі спільного рибальства” від 24 жовтня 2002 р., №432 [163], за яким митний контроль і митне оформлення українських рибопромислових суден при їх заходах і відходах (крім першого й останнього) провадиться в документальному порядку на підставах, закріплених у наказі Державної митної служби України “Про затвердження Інструкції про організацію митного контролю та митного оформлення суден і товарів, що переміщуються ними” від 17 вересня 2004 р., №678 [45], за умов надання адміністраціями суден у митницю довідки про те, що судна під час рейсу не заходили в іноземні порти, не підходили до суден закордонного плавання і рибна продукція була добута тільки в районі спільного рибальства, а також якщо під час рейсу не відбулося змін у документах, які подавалися при первинному відході на вилов риби. Зазначені довідки повинні подаватися до митниці при кожному прибутті суден у пункти пропуску через державний кордон чи в місце розташування підприємств, які займаються промислом риби.

Доречно надати пояснення термінів, що використовуються при розгляді даного питання, як-от:

а) район спільного рибальства – район в Азовському й Чорному морях, обмежений меридіанами, що проходять через мис Меганом і мис Дооб;

б) документи на право володіння – свідоцтво на право плавання під Державним прапором України (судновий патент) чи свідоцтво на право власності на судно;

в) промисловий квиток – дозвіл на право вилову водних живих ресурсів у встановленому районі, що видається Державною рибною інспекцією на певний строк;

г) промисловий журнал – журнал, куди заносяться дані про промислову діяльність судна із вказівкою координат і часу промислу, який ведеться на кожному промисловому судні.

Оформлення українських суден, що займаються виловом і промислом риби за межами територіального моря України без заходу в іноземні порти, провадиться у взаємодії з іншими контрольними службами в пунктах пропуску через державний кордон України під час першого виходу й останнього приходу на строк автономності їх плавання відповідно до вищезазначеного наказу Державної митної служби №678 [45].

Митне оформлення українських рибопромислових суден, що здійснюють промисел у межах територіального моря України й у зоні спільного рибальства без заходу в іноземні порти, провадиться з причалів підприємств у документальному порядку на строк автономності їх плавання до 30 діб. При необхідності збільшення строку плавання суден рішення про це приймається за узгодженням із прикордонними військами.

Контроль за прибуттям, вибуттям українських рибопромислових суден, а також за підходом до місць розвантаження рибопродукції здійснюється: а) у пунктах пропуску через державний кордон України, розташованих у зоні діяльності відповідної митниці; б) на причалах рибодобуваючих або рибопереробних підприємств, розташованих у зоні діяльності відповідної митниці за узгодженням зі штабом путини і прикордонними військами.

Щоденний контроль покладається на інспекторів митниці у взаємодії з підрозділами прикордонних військ шляхом вибіркової перевірки, але не менше одного разу на тиждень або при одержанні відомостей про протиправну діяльність.

Митне оформлення рибопромислових суден виконують працівники відділу оформлення транспортних засобів відповідної митниці на фіксований строк (максимально до 30 діб – під час путини). У виняткових випадках (при наданні письмових звернень) зазначений строк може бути подовжений начальником митниці за узгодженням із прикордонними військами.

Перед початком митного оформлення при первинному відході судна капітан подає митниці: (а) вантажну декларацію і (б) суднову роль. А також додатково: (а) заявку на митне оформлення відходу судна і (б) письмове зобов’язання про невідкладне повідомлення в митницю про зміни зазначених у цих документах відомостей і подання в такому випадку вищевказаних документів знову.

Після перевірки поданих документів і огляду судна інспектор митниці провадить митне оформлення відповідно до вимог наказу Держмитслужби №678 [45].

Про кожен прихід і відхід, а також кількості рибопродукції на борту судна капітан судна чи диспетчер попередньо (не менше як за 2 год.) повідомляє помічникові оперативного чергового митниці.

По закінченні строку фіксованого відходу капітан судна подає в митницю наступні документи:

– генеральну декларацію;

– суднову роль;

– заявку з відміткою митниці на відхід судна і з записом капітана на зворотній стороні: “Судно в період відходу з – по (число, місяць, рік) за межі району спільного рибальства не виходило, в іноземні порти не заходило, до суден із закритим кордоном не швартувалося”, який засвідчується підписом капітана і судновою печаткою;

– інші документи за вимогою митниці.

Інспектор митниці після перевірки поданих документів робить у них відмітки про митне оформлення і залишає ці документи в справах митниці. За наявності підстав провадиться огляд судна.

Якщо вилов риби здійснено поза районом спільного рибальства або мали місце прийом рибної продукції від іноземних суден чи її передача на іноземні судна, капітан судна зобов’язаний заявити про це в митницю з наступним оформленням відповідно до чинного законодавства; при цьому всі вантажні операції повинні відбуватися з дозволу митниці. У такому випадку митне оформлення рибної продукції провадиться відповідно до чинного законодавства на загальних підставах.

При наданні дозволу на відхід з фіксованим строком плавання під час його дії, у випадку заходу в порти капітан судна чи диспетчер підприємства можуть переоформити проміжний прихід/відхід судна за узгодженням з митницею в телефонному режимі. Помічник оперативного чергового митниці, що приймає повідомлення по телефону, робить відповідні відмітки в журналі обліку приходів/відходів суден прибережного лову про проміжний приход/відхід судна, а також інформує про це службу по боротьбі з контрабандою й порушеннями митних правил для прийняття рішення про проведення огляду судна.

Для виконання контрольних перевірок протягом фіксованого відходу капітан судна зобов’язаний надати судно для митного контролю. Працівники митниці мають право провадити контрольні перевірки суден протягом дії фіксованого відходу.

Якщо судно встало в ремонт, його капітан подає в митницю відповідні документи й попередньо оформлену заявку на відхід, у якій працівники митниці проставляє запис “Судно в ремонті”, проставляють дату, підпис. Крім цього, роблять відповідний запис у журналі обліку суден прибережного лову.

В усіх випадках порушення митного законодавства капітан судна несе відповідальність. Суднам, капітани яких порушили порядок митного оформлення, строк фіксованого відходу зменшується.

Рибна продукція, виловлена в районі спільного рибальства, у випадку перевищення квоти вилову азовської хамси підлягає митному оформленню на загальних підставах.

З метою виявлення порушень митних правил митниця здійснює митний контроль за продукцією морського промислу, виловленої в районі спільного рибальства. Митний контроль здійснюється шляхом перевірки документів.

Капітан рибопромислового судна (не пізніше 10-го числа поточного місяця) подає у відділ оформлення транспортних засобів митниці для перевірки суднові документи й документи, що дозволяють вести промисел у районі спільного рибальства, як-от: а) промисловий квиток (копія); б) документи на право власності (копія); в) промисловий і судновий журнали або виписки з них; г) довідку про кількість добутої рибної продукції.

Інспектор відділу оформлення транспортних засобів провадить документальну перевірку, а дані про судновласника й кількість добутої продукції заносить у журнал контролю вилову в період хамсової путини.

Упродовж місяця (не рідше одного разу на тиждень) працівники митниці разом з представниками відділу оформлення транспортних засобів провадяться виїзні перевірки в момент здачі рибної продукції на рибопереробні підприємства.

Окремого розгляду потребують митні процедури за переміщенням товарів і транспортних засобів при поромних перевезеннях, які окрім загальних правил мають свою специфіку. По-перше, при перевезенні залізничних вагонів та автотранспортних засобів у декларації про вантаж зазначається кількість одиниць транспорту за кожним видом транспорту окремо. По-друге, на вимогу митного органу можуть подаватися окремі списки транспортних засобів, які прибули або вибувають на поромі: на залізничні вагони – передатна відомість, а на автотранспортні засоби – списки автотранспортних засобів.

При проведенні навантажувальних робіт на судно в передаточних відомостях і списках автотранспортних засобів робиться запис “Навантаження дозволено”, який завіряється відтиском особистої номерної печатки інспектора митниці та його підписом.

З розвитком морського спорту й поліпшенням загального матеріального становища фізичних осіб усе більшої актуальності набувають митний контроль і митне оформлення маломірних суден (яхт). Питання пропуску через державний кордон України цих суден урегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р., № 1274 “Про затвердження Порядку пропуску яхт через державний кордон” [164].

Перш за все необхідно вказати, що за постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р., № 1147 “Про прикордонний режим”[117] маломірне судно – це самохідне судно з головним двигуном потужністю до 75 кінських сил або несамохідне судно валовою місткістю до 80 реєстрових тонн, а також моторне (незалежно від потужності двигуна), парусне й несамохідне судно (гребний човен вантажопідйомністю 100 й більше кілограмів, байдарки вантажопідйомністю 150 і більше кілограмів, надувне судно вантажопідйомністю 225 і більше кілограмів).

Митні процедури стосовно маломірних суден закордонного плавання, членів їх екіпажів і пасажирів здійснюються: (а) по прибутті в Україну – у першому морському порту і (б) вибутті з України – в останньому на шляху проходження морському порту, який відкритий для заходу іноземних невоєнних суден.

Капітаном яхти в разі перетинання державного кордону в необхідній кількості подаються підрозділам органів, які здійснюють прикордонний, митний та інші види контролю в пункті пропуску через державний кордон, наступні документи:

1) суднова роль;

2) документи, що дають право в’їзду в Україну або виїзду з України членам екіпажу й пасажирам;

3) список пасажирів;

4) довідка про наявність на борту яхти наркотичних засобів, зброї та боєприпасів;

5) список яхтових припасів;

6) загальна митна декларація (для іноземної яхти);

7) митні декларації членів екіпажу – громадян України;

8) митні декларації пасажирів;

9) морська медико-санітарна декларація (у разі прибуття яхти);

10) свідоцтва про здійснення профілактичних щеплень членам екіпажу й пасажирам (у разі прибуття/вибуття з/до держав, для яких обов’язкові профілактичні щеплення, відповідно до затвердженого МОЗ переліку);

11) свідоцтво про право плавання під прапором держави;

12) документ, що підтверджує право власності на судно.

Підкреслимо, що документи обов’язково засвідчуються підписом капітана яхти (за винятком зазначених у пунктах 2, 7, 8 і 10).

Відомості про всі зміни складу екіпажу чи пасажирів вносяться до суднової ролі або списку пасажирів і засвідчуються підписом капітана яхти.

До початку здійснення контролю сторонні особи зобов’язані залишити яхту, що вибуває з України, а членам екіпажу й пасажирам належить перебувати на борту судна. У випадку перебування на борту яхти осіб, прізвища яких не занесені до суднової ролі або списку пасажирів, капітан яхти закордонного плавання зобов’язаний повідомити про це підрозділ органу прикордонного контролю.

Капітан яхти закордонного плавання перед прибуттям до першого порту України зобов’язаний подати адміністрації порту відомості про її санітарно-епідемічний стан.

Іноземцеві й особі без громадянства, яким відмовлено у в’їзді в Україну, забороняється сходження на берег. Капітан яхти в цьому разі несе відповідальність за повернення таких осіб з України (з відшкодуванням витрат) відповідно до українського законодавства.

Підкреслимо, що після здійснення прикордонно-митного контролю й пропуску маломірних суден в Україну дозволяється їх безперешкодне плавання в територіальному морі і внутрішніх водах нашої держави, а також перебування і стоянка на пристанях, причалах і в пунктах базування, за винятком районів, які є закритими для плавання й перебування в порядку, визначеному національним законодавством.

Тимчасове ввезення або вивезення маломірного судна проходить митне оформлення у звичайному порядку. Воно підлягає декларуванню за митною декларацією тієї форми, яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України “Про перелік відомостей, що оголошуються громадянами за встановленою формою у разі переміщення ними через митний кордон України товарів та інших предметів” від 15 липня 1997 р., № 748 [165].

Що ж до митного оформлення предметів матеріально-технічного постачання і спорядження, палива, продовольства та іншого майна (надалі – запаси), які використовуються для забезпечення виробничої діяльності українських та орендованих вітчизняними підприємствами й організаціями суден, то слід зауважити: порядок такого оформлення конкретизовано листом Державної митної служби України “Щодо митного оформлення матеріально-технічного постачання морських суден” від 17 лютого 1997 р., № 11/6-1423 [166].

Згідно із Законом України від 5 лютого 1992 р. “Про Єдиний митний тариф” [40], з огляду на положення “Рішення про Єдину методологію митної статистики зовнішньої торгівлі держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав” від 9 грудня 1994 р. [167], митне оформлення у разі закупівлі поза межами митної території України запасів, потрібних для споживання під час експлуатації й технічного обслуговування суден, що прибувають на митну територію, за умови, що вони перебувають і надалі залишатимуться на борту судна протягом його перебування на митній території, відбувається так.

Перш за все митниця перевіряє документи, на підставі яких запаси були закуплені (рахунки-фактури), їх оприбуткування, акти про використання цих запасів під час рейсу, а також їх наявність. Запаси, що є на борту, декларуються митним органом через подання списку суднових запасів і гарантійного листа капітана, у якому зазначається, що запаси закуплені для потреб судна й не виноситимуться за межі судна.

Далі на згаданому листі проставляється штамп “Під митним контролем”. Вантажна митна декларація при цьому не оформлюється, і платежі не справляються.

Крім того, за потреби митний орган має право накладати митні забезпечення на приміщення й технологічні ємкості, в яких зберігаються запаси.

Окремої уваги потребує й таке положення: якщо запаси закуповуються не для використання на судні, не оприбутковуються й згодом виносяться за межі судна, митне оформлення провадиться на загальних підставах як імпорт товару зі сплатою належних митних платежів.

Для всіх перелічених видів морського транспорту митні процедури, як правило, здійснюються в повному обсязі. Що ж до каботажних суден, а також суден лоцманської та інших служб порту, то зазвичай у повному обсязі провадиться лише процедура митного контролю. Решта митних процедур здійснюється в необхідних випадках. Тож митний контроль цього виду морського транспорту доцільно вирізнити в окремий блок дисертаційного дослідження.

Передусім зазначимо, що українські каботажні судна, а також іноземні судна за умови отримання дозволу Міністерства транспорту та зв’язку України на каботажне плавання перебувають під митним контролем упродовж усього часу каботажу. Митне оформлення таких суден здійснюється в документальному порядку після повернення з рейсу. Підставою для цього є письмове повідомлення капітана про те, що судно під час рейсу не заходило в порти інших держав, а також не причалювало до суден закордонного плавання, а при виході в рейс – на підставі письмової довідки капітана судна про те, що цим рейсом не передбачається заходження до іноземних портів і причалювання до суден закордонного плавання.

Якщо ж таке судно під час каботажу заходило до іноземних портів або підходило до суден закордонного плавання, митні процедури здійснюються на загальних підставах.

Для виконання митного оформлення судна каботажного плавання адміністрація судна подає такі документи:

а) декларація про вантаж;

б) суднова роль;

в) список пасажирів;

г) список запасів споживання;

д) вантажні документи;

е) копія документа, що підтверджує національну належність судна;

є) копія документа, що підтверджує право власності на судно.

За потреби подаються й інші документи, передбачені вітчизняним законодавством. Усі документи мають бути засвідчені судновою печаткою й підписом капітана судна.

Інспектор, відповідальний за проведення митного оформлення документів, при вибутті судна в каботажне плавання виконує певні дії, як-от: (а) звіряє відомості, заявлені в декларації про вантаж, з наявними в митному органі даними про вантажні операції й за відсутності зауважень робить на судновій ролі запис “Відхід судна дозволено”; (б) ставить на декларації про вантаж для митного органу призначення запис: “Судну дозволено відхід у порт (назва порту). Капітану вручено: декларацію про вантаж, суднову роль, інші документи (у разі потреби)”; (б) зазначає кількість аркушів вручених документів, наявних відомостей про товари, що перебувають під митним контролем на борту судна, накладене митне забезпечення; (в) завіряє зроблені записи відтиском особистої номерної печатки.

Під цим записом на декларації про вантаж капітан судна безпосередньо або його представник робить власноручно запис “Документи отримав”, ставить підпис і прізвище.

Один примірник оформленої декларації про вантаж залишається у справах митного органу відправлення і служить підставою для зняття суднової справи з митного контролю. Примірник оформленої декларації про вантаж вручається представникові адміністрації судна або морському агентові (за його наявності) для надання митному органу призначення. Після прибуття судна каботажного плавання в порт призначення капітан судна безпосередньо або його уповноважений представник зобов’язаний надати митному органу призначення оформлені митним органом відправлення документи для здійснення митних процедур. Інспектор митного органу призначення робить запис у декларації про вантаж про прибуття судна й засвідчує його відбитком особистої номерної печатки.

Наголосимо, що транспортування товарів, які перебувають під митним контролем на борту судна, в інші українські порти відбувається після оформлення документів контролю доставки (ДКД).

На окрему увагу заслуговує порядок митного контролю суден лоцманської та інших служб порту, що є необхідним для забезпечення державної безпеки й недопущення фактів контрабанди.

Судна лоцманської служби порту забезпечують проведення суден до місця здійснення митних процедур і підлягають митному контролю на вимогу митного органу. Місце швартування таких суден узгоджується з митним органом. Після проведення судна до причалу порту або іншого місця стоянки лоцман має право покинути судно тільки після проходження митного контролю.

Судна інших служб порту, що забезпечують бункерування суден, перевезення членів екіпажу, постачання запасів споживання тощо, виконують ці операції з дотриманням митного вітчизняного законодавства щодо недопущення причалювання до суден, які знаходяться під митним контролем, а також інших суден і плавучих засобів без дозволу митного органу.

Важливим є положення про те, що агентська організація (морський агент) або адміністрація порту зобов’язані організувати завчасне (не менше ніж за одну годину) інформування митного органу про плановані переміщення таких суден і на вимогу митного органу забезпечити проходження ними митного контролю.

Особи, які перебувають на борту таких суден, на вимогу митного органу мають виконати декларування товарів у встановленому законом порядку.

Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що митні процедури на морському транспорті становлять вкрай важливу сферу для держави, вони мають могутній потенціал і виступають важливим чинником економічної безпеки України. Однак для ефективного їх здійснення необхідне законодавче регулювання й забезпечення законності якісно вищого рівня, ніж те, що існує на сьогодні. Отже, окремого детального розгляду потребують особливості забезпечення законності при провадженні митних процедур на морському транспорті й питання його вдосконалення. Проблеми забезпечення законності в діяльності митних органів вивчали окремі науковці, але питанням забезпечення законності в діяльності митних органів при здійсненні митних процедур на морському транспорті майже не приділено уваги.

2.4. Проблеми забезпечення законності у сфері здійснення митних процедур на морському транспорті

Питання законності під час виконання митних процедур на морському транспорті нерозривно пов'язане з правовою формою. Законність — у тому числі й у цій царині — вимагає якомога дієвішої правової форми. Її зміцнення можливе виключно на кодифікаційних засадах та за умови адаптації українського законодавства до міжнародних норм і стандартів, які гарантують повноту, єдність, узгодженість, уніфікованість і стабільність усіх інститутів митного законодавства без винятку.

Проблематика законності та її забезпечення привертає увагу дослідників уже доволі давно [168-173]. Над розв'язанням ключових питань у цій сфері науковці та практики працюють не один десяток років, зокрема: В.Б.Авер'янов [174, 175, 176], О.Ф.Андрійко [177, 178], Ю.П.Битяк [179], В.М.Гаращук [180, 181], В.К.Колпаков [182], Д.В.Лученко [183], Н.Р. Нижник [184], В.С.Стефанюк [185, 186] та чимало інших. Безпосередньо законності та її забезпеченню в митних органах присвятили наукові праці Є.В.Додін [35, 187], Ю.М.Дьомін [188, 189], С.В.Ківалов [64], В.Т.Комзюк [190], Б.А.Кормич [191], Ю.Д.Кунєв, І.М.Коросташова, А.В.Мазур, С.П.Шапошник [192], В.Я.Настюк [63], Д.В.Приймаченко [193], О.Л.Соколенко [194], О.М.Тараненко [195, 196, 197], М.Г.Шульга [28] та ін. Обсяг цієї дисертаційної роботи не дає змоги провести достатньо детальний аналіз порушених проблем, та це й не є головною метою нашого дослідження.

Митні органи здійснюють митні процедури на морському транспорті відповідно до вимог законодавства, тобто така діяльність має бути законною. На практиці законність діяльності митних органів повинна не лише закріплюватися, а й забезпечуватися за допомогою відповідних правових заходів.

Це прямо стосується митної справи, зокрема провадження митних процедур на морському транспорті, адже останній функціонує переважно у міжнародній сфері, а митні процедури зазвичай пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю. У своїй сукупності морський транспорт і митні процедури формують надзвичайно важливу царину національної та міжнародної безпеки, забезпеченню законності функціонування якої слід постійно приділяти пильну увагу.

У зв'язку з цим розглянемо передусім проблему прокурорського нагляду при провадженні митних процедур на морському транспорті, адже прокуратура фактично виступає представником держави, дії якого спрямовані на захист прав, свобод громадян та інтересів держави. Діяльність органів прокуратури у сфері нагляду за роботою митних органів на морському транспорті врегульована наказами Генеральної прокуратури України "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів Службою безпеки, органами охорони державного і митного кордонів України" від 5 квітня 2000 р., № 4 [198] і "Про сферу та особливості організації діяльності органів прокуратури на транспорті" від 19 вересня 2005 р., № 3/3гн [199]. Підкреслимо, що прокурорський нагляд за діяльністю митних органів, які працюють на морському транспорті, та їх посадових осіб виявляється, по-перше, у нагляді за законністю їхніх рішень і дій, за дотриманням ними прав і законних інтересів громадян та інших учасників митних правовідносин; по-друге, у вжитті заходів щодо: а) усунення порушень законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, а також обставин, які цьому сприяють; б) поновлення порушених прав і притягнення винних осіб до відповідальності.

На морському транспорті порівняно з іншими видами транспорту існує своя специфіка: зокрема, він має складну систему побудови (яка може змінюватися залежно від призначення судна), значні розміри, чималу кількість механізмів і місць, де можна сховати товари, предмети тощо. Нагляд з боку органів прокуратури за діяльністю різних видів транспорту, у тому числі морського, здійснюють транспортні прокуратури, працівники яких найбільш обізнані з характером, правилами й нормами функціонування такого транспорту. Прокурорський нагляд же за діяльністю митних органів провадять співробітники Генеральної прокуратури України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, районних, а також міських, міжрайонних прокуратур (наказ Генеральної прокуратури України "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів Службою безпеки, органами охорони державного і митного кордонів України" від 5 квітня 2000 р., № 4 [198]).

На нашу думку, такий порядок не є ефективним, оскільки працівники неспеціалізованої прокуратури не можуть належним чином у комплексі оцінювати здійснення митних процедур на морському транспорті. Вбачається, що лише працівники транспортної прокуратури здатні всебічно й у взаємозв'язку наглядати за правомірністю й законністю проведення митних процедур на такому вельми складному виді транспорту, як морський. Закріплення за транспортною прокуратурою цих повноважень дозволить знизити рівень корумпованості насамперед у самих митних органах, розкрити порушення митних правил за їх участю, оскільки доводиться, на жаль, констатувати, що неправомірні дії все ще мають місце в діяльності працівників митниці. Розкриття таких фактів співробітникам неспеціалізованих прокуратур не під силу, оскільки вони не обізнані ні в характері, ні в порядку, ні в механізмах функціонування морського транспорту, а на вивчення цього піде не один рік.

З огляду на викладене, пропонуємо надати повноваження щодо нагляду за митними органами при провадженні митних процедур на морському транспорті саме транспортним прокуратурам. Це стане ще одним чинником посилення забезпечення законності в діяльності митних органів, що, у свою чергу, відіб'ється на поліпшенні стану економічної безпеки України [200, 201].

Окремого вирішення потребує також питання можливості й доцільності використання усних протестів з боку працівників прокуратури при здійсненні ними нагляду за провадженням митних процедур на морському транспорті. З нашого погляду, внесення усного протесту працівниками прокуратури в цьому випадку може бути надзвичайно ефективним, оскільки за допомогою цієї форми прокурорського реагування встановлюється безпосередній контакт з посадовою особою, яка порушує вимоги закону, а також створюється можливість своєчасного реагування на такі порушення і забезпечення поновлення порушених прав і свобод громадян. Для підвищення ефективності такої форми прокурорського реагування необхідно також роз'яснити посадовим особам, які задіяні у провадженні митних процедур на морському транспорті, неминучі негативні наслідки щодо них за невиконання усного протесту (догана, затримання присвоєння чергового спеціального звання, пониження у спеціальному званні, звільнення з митного органу тощо).

На підтвердження цього слід навести позицію В.Я.Настюка, який зазначає, що закріплення в законі можливості використання усної форми протесту стало б підґрунтям для розробки наукових рекомендацій щодо умов і підстав використання таких протестів у практиці роботи прокуратури (стосовно митної справи). Умовами застосування такої форми реагування є:

а) необхідність у короткий строк поновити порушене право;

б) очевидність порушення законодавства;

в) відсутність фактичного складу порушення [63, с.314].

Перелічені умови мають місце і служать обґрунтуванням доцільності внесення усного протесту у випадках незаконного особистого огляду, адміністративного затримання, вилучення товарів і документів, проведення митного обстеження тощо.

Наступними за планом нашого дослідження є пропозиції щодо усунення певних протиріч у митному законодавстві. Саме за допомогою вдосконалення й усунення колізій у чинному законодавстві створюється реальна перспектива посилення національної й економічної безпеки України, що суттєво відіб'ється на підвищенні міжнародного авторитету нашої країни, а також на визнанні її дійсно правовою, демократичною, соціальною державою. Отже, існує нагальна потреба розглянути й запропонувати шляхи вирішення зазначених проблем.

Ще одним важливим чинником посилення забезпечення законності в діяльності митних органів на морському транспорті є узгодження положень окремих нормативних актів з питань митного оформлення продукції морського промислу, які не повністю відповідають один одному. При цьому зазначимо певну неточність у приписах нормативних актів, що призводить до неоднозначного їх трактування й застосування на практиці, а саме: Закон України від 6 лютого 2003 р. "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" [160] у статтях 9 і 10 визначає порядок переміщення через митний кордон продуктів лову й харчової продукції з них українського походження та іноземного виробництва. Першими визнаються продукти лову, добуті за межами митної території України резидентами – суб'єктами господарювання на власних чи орендованих (зафрахтованих) суднах, а також харчова продукція з них, виготовлена резидентами – суб'єктами господарювання. Однак ст.278 МК України [7] визнає товарами, повністю виробленими у країні, продукцію морського промислу, видобуту та/або вироблену у Світовому океані суднами цієї країни. Як бачимо, в МК України не закріплено норми стосовно фрахтування суден. Значить, якщо резидент України – суб'єкт господарювання зафрахтує іноземне судно для здійснення морського промислу, то за вказаним Законом продукція діяльності такого судна буде мати українське походження, а за МК України – іноземне. Це створює підґрунтя для корупційних відносин у митних органах при оформленні такої продукції.

У результаті не зовсім зрозумілим і спірним є положення пунктів 39 і 40 ст.1 МК України [7]: перший визначає товари як будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні й культурні цінності), електрична, теплова та інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком тих із них, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України; другий закріплює припис, що транспортні засоби – це будь-які засоби авіаційного, водного, залізничного, автомобільного транспорту, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України. Отже, за цими нормами маломірне судно, призначене для особистого пересування без мети перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України визнається за МК України товаром, хоча в дійсності це транспортний засіб. Теоретично наслідком цього є виникнення ще однієї ланки для поширення корупції в митних органах.

Необхідно зробити наголос на не зовсім демократичній, з нашого погляду, нормі МК України, а саме статей 57 і 67 МК України [7], якими закріплено, що особистому огляду не підлягають Президент України, Голова Верховної Ради України, народні депутати України, Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, Голова та судді Верховного Суду України, Голова та судді Конституційного Суду України, Міністр закордонних справ України, Генеральний прокурор України та члени їхніх сімей, які прямують разом з ними, а їх ручна поклажа й супроводжуваний багаж не підлягає митному огляду. Звичайно, перелічені державні діячі мають підстави для звільнення їх від митного й особистого огляду, але не зрозуміло, чому члени їх сімей також користуються цими перевагами. Адже за ст. 24 Конституції України [46] усі громадяни мають рівні конституційні права і свободи і всі рівні перед законом, тому не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Ураховуючи вищевикладене, пропонуємо виключити членів сімей зазначених осіб з переліку тих, хто користується пільгами щодо звільнення від особистого й митного огляду.

Окремим питанням для вивчення є проблема застосування міжнародних звичаїв, які широко використовуються у сфері функціонування морського транспорту, зокрема, що стосується провадження митних процедур. Такі звичаї фактично заповнюють собою прогалини у правовому регулюванні відносин у цій царині. При практичному ознайомленні з постановами про відмову в порушенні кримінальної справи у транспортній прокуратурі ми виявили спільні риси більшості з них. Як правило, капітани морських суден порушують саме звичаї й морську практику, які створювалися й використовувалися десятками років. Наслідками ж цих порушень є величезні збитки, інколи негативні екологічні наслідки (забруднення моря тощо). Постає питання щодо вивчення цих звичаїв, їх систематизації. Вважаємо, що найбільш ефективним з них слід надати відповідної правової форми, за порушення якої можна притягати до правової відповідальності. Зрозуміло, що ці процедури повинні бути якомога одноманітні у всіх державах, адже це буде тільки сприяти розвитку міжнародної торгівлі, туристичної сфери тощо. Отже, слід враховувати правові норми і стандарти, а також звичаї, за якими діють розвинені країни світу. (Нагадаємо, що більш детально питання правових звичаїв аналізуються в підрозділі 1.3. "Система законодавчого регулювання митних процедур на морському транспорті" даного дисертаційного дослідження).

Перейдемо до розгляду питання покращання стану забезпечення законності судовими органами, оскільки останні відіграють досить важливу роль "арбітра" між громадянином і митним органом (його посадовою особою). З нашої точки зору, п.2 ч.1 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України [202] "Предметна підсудність адміністративних справ" слід викласти наступним чином: "усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, а також вирішення питань про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, яка була нанесена в результаті цього". Окрім цього, така редакція цього пункту дасть змогу на високому рівні забезпечити дотримання прав, свобод, законних інтересів громадян, а також суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Дана норма права буде повністю відповідати вимогам ст. 56 Конституції України [46], суть якої полягає в тому, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної або моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Науковцями вже неодноразово вказувалося на необхідність прямого закріплення такої відповідальності митного органу (його посадових осіб) у МК України [7], з чим не можна не погодитися. Разом із тим проблеми в царині відповідальності митних органів при провадженні ними митних процедур можуть бути предметом самостійних дисертаційних досліджень, тому вони не складають безпосереднього предмету нашого дослідження.

Об'єктивні причини неналежного використання судової форми захисту прав громадян на морському транспорті викликані специфікою його діяльності, яка розглядалася в роботі раніше. Таким чином, можна констатувати, що поліпшити існуючий стан речей у сфері судового захисту прав громадян від незаконних дій, бездіяльності чи рішень митних органів допоможе проведення широкої роз'яснювальної роботи з різними верствами населення з питань реалізації права на захист від незаконних дій посадових осіб митниці й необхідності такої реалізації, оскільки невикористання цього права призводить до свавілля з боку працівників митного органу, які відчувають свою безкарність.

У перехідні для нашої держави роки бюрократизм, формалізм, а іноді й прямі порушення законності зумовили недовіру громадян України до її демократичних інститутів. Наслідком цього є пасивність громадян у обстоюванні своїх прав, свобод і законних інтересів, що викликає поширення серед працівників митних органів на морському транспорті недбалого ставлення до честі, гідності, прав, свобод, законних інтересів особистості. Про існування таких фактів керівництву митного органу, що задіяний на морському транспорті, практично невідомо, адже громадяни рідко звертаються із заявами або скаргами до них, оскільки функціонування такого виду транспорту, як уже було зазначено, має свою специфіку. Як приклад – морські судна в основному значний час знаходяться у відкритому морі, а їх пасажири при прибутті в кінцевий пункт призначення намагаються якомога швидше завершити всі митні формальності, тому не завжди активно реагують на незаконне ставлення до них, а також на порушення законодавства представниками митних органів. Покращання такого стану речей можливе лише за допомогою використання комплексних заходів, а саме:

1. Ведіння аудіо- або відеоспостереження за кожним місцем роботи працівників митниці у приміщеннях вокзалу, використання переносних відеокамер при провадженні митних процедур на морському судні з можливістю виведення інформації безпосередньо на монітор у робочому приміщенні керівника митного органу. Це буде мати дисциплінарний вплив на працівників митниці, адже вони не будуть знати, за ким саме в даний час ведеться спостереження. Крім цього, матеріали останнього можуть використовуватися як докази при отриманні відповідних звернень громадян.

2. У приміщеннях морського вокзалу, митниць, на митних постах, у кімнатах для прийому громадян, у чергових частинах на видних для громадян місцях слід розмістити (а) перелік їх прав і свобод, які вони мають як учасники митних процедур на морському транспорті, (б) Дисциплінарний статут митної служби України [51], (в) повну інформацію стосовно законодавчої бази, що регламентує право на звернення, з посиланням на стадії, які воно може проходити, а також (г) повідомлення, яка робота провадиться для перевірки інформації за отриманими зверненнями. (Щодо роботи зі зверненнями громадян у митних органах існує спеціальний наказ Державної митної служби України "Про роботу зі зверненнями громадян" від 10 серпня 2004 р., № 584 [203]). Окремий пункт повинен передбачати, що за всіма діями митників ведеться аудіо- відеоспостереження, матеріали яких можна використовувати на підтвердження звернень громадян.

3. Закріплення в законодавстві заходів щодо гарантування можливості відкритої критики й відповідальності за переслідування громадян за критику. Фактичне підґрунтя для цього має положення ст.9 Закону України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 р., а саме: забороняється переслідування громадян і членів їх сімей за подання звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб за критику їх діяльності чи рішень [50, ст.9]. Однак, на відміну від попереднього [204, ст.134¹], новий Кримінальний кодекс України [205] не передбачає кримінальної відповідальності за переслідування громадян за критику. Вважаємо це неправильним, оскільки маємо в наявності прогалину в законодавстві, коли ні адміністративне, ні кримінальне законодавство не захищає громадянина від переслідування за критику.

4. Закріпити в законодавстві обов'язковість своєчасного повідомлення громадянина про час і місце розгляду його звернення, а за невиконання цього припису встановити дисциплінарну відповідальність.

Окремо зазначимо, що, з нашого погляду, треба якомога ширше використовувати в діяльності митних органів звернення самих працівників митниці, адже за допомогою їх заяв і пропозицій вони зможуть висловлювати думки щодо поліпшення роботи митного органу, викривати її недоліки, надавати конкретні рекомендації, спрямовані на зміцнення законності. Значить, з боку керівництва митних органів є сенс активно сприяти поданню таких звернень, а корисні пропозиції заохочувати.

Слушною є позиція про необхідність запровадити службові перевірки стосовно кожного звернення, яке розглядалося з порушенням строків, неналежно або без з’ясування всіх обставин. Покращенню законності в роботі митних органів на морському транспорті сприятиме також запровадження такого правила: коли керівника підрозділу митних органів подають на вищу посаду, обов’язково слід брати до уваги, наскільки його підлеглі на цей момент дотримуються вимог чинного законодавства та якісно працюють зі зверненнями громадян. Відтак підвищення заслуговує лише той керівник, чиї підлеглі найбільш фахово виконують свої обов’язки, виявляють ввічливість у відносинах із суб’єктами, залученими до провадження митних процедур на морському транспорті, і неухильно дотримуються законодавчих вимог.

Цілком виправданою, на нашу думку, є пропозиція закріпити в МК України відповідальність митного органу у вигляді нарахування відповідної пені за затримання митного оформлення з його вини. Адже на морському транспорті трапляються численні затримки митного оформлення вантажів, що негативно позначається на розвитку економічних відносин нашої держави й у результаті послаблює економічну безпеку України.

Не менш важливим видається й розв’язання проблеми наділення митних органів повноваженнями провадити оперативно-розшукову діяльність і надання їм статусу правоохоронного органу. Нині це питання викликає серйозну дискусію серед науковців, як-от: Є.В.Додін [187, с.11], Л.М.Дорофеєва [206, с.96-98], В.М.Прусс [207, с. 16-19], А.В.Серветник [208, с.14-15], О.Л.Соколенко [194, с.15], та багато інших. Більшість науковців вважає, що надання митним органам статусу правоохоронних і повноважень провадити оперативно-розшукову діяльність позитивно вплине на їх діяльність. За приклад наведемо позицію О.І.Черномаз стосовно того, що світовий досвід підтверджує позитивність провадження оперативно-розшукової діяльності, яку вже давно застосовують у своїй роботі митні органи, зокрема, у США, Росії, переважно в країнах Європи й Азії [209, с.39]. Такий же висновок можна зробити, проаналізувавши міжнародний правовий акт “Рамкові стандарти безпеки та полегшення всесвітньої торгівлі Всесвітньої митної організації” від 1 червня 2005 р. [99].

На сьогодні митні органи України не мають права здійснювати оперативно-розшукову діяльність, а це створює відчутні перешкоди для отримання своєчасної, оперативної інформації від митників інших країн, які наділені такими повноваженнями. Під час провадження митних процедур на морському транспорті така інформація є вкрай важливою, бо діяльність цього транспорту дуже специфічна. Саме з його участю планується велика кількість операцій, які становлять реальну загрозу для національної, екологічної, економічної, радіаційної та іншої безпеки нашої держави (наприклад, транспортування людей – майбутніх терористів з одних держав на територію інших, перевезення небезпечних радіаційних, хімічних матеріалів тощо). Окрім цього, надання митним органам України статусу правоохоронних, а також повноважень щодо провадження оперативно-розшукової діяльності разом із зазначеними позитивними моментами дасть змогу провадити ефективну попереджувальну і профілактичну роботу.

З нашої точки зору, слід надати Держмитслужбі України статусу правоохоронного органу, оскільки митні органи виконують вельми важливу роль у вирішенні завдань захисту інтересів нашої держави від зовнішніх і внутрішніх загроз через систему певних тарифних і нетарифних важелів. Звісно, діяльність митних органів повинна повністю підпадати під вимоги Закону України від 19 червня 2003 р. “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” [210]. Отримання Держмитслужбою повноваження здійснювати оперативно-розшукову діяльність вбачається абсолютно виправданим, тому що таке право дозволить їй виконувати свої функції більш ефективно. Як приклад слід навести досвід митних органів Росії, які успішно провадять таку діяльність у боротьбі з контрабандою, незаконним експортом технологій створення зброї масового знищення, озброєння й військової техніки та ін. [20, с.525]. Також варто нагадати, що працівники митниці фактично виконують оперативно-розшукову діяльність у межах зони митного контролю, однак вона має назву “оперативно-службова”. До того ж у певних випадках існує потреба у провадженні оперативно-розшукової діяльності й за межами вищевказаних зон, приміром, для контролю сумнівних вантажів, якщо є підозра про можливе їх використання не за заявленим призначенням. Підсумовуючи наведені міркування, можемо зробити висновок про необхідність внесення зміни у ст. 5 Закону України від 18 лютого 1992 р. “Про оперативно-розшукову діяльність” [211], доповнивши перелік підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, митними органами.

Усе більший інтерес привертає до себе питання, пов’язане з забезпеченням режиму законності в міжнародному аспекті, а саме – адаптації вітчизняного митного законодавства до вимог європейського. Адаптація законодавства становить собою процес приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність із правовою системою Європейського Союзу, яка включає акти законодавства Європейського Союзу (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики й політики безпеки і Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ. Таке тлумачення процесу адаптації законодавства України наводиться в Законі України від 18 березня 2004 р. “Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” [212, розд.2]. За вказаною програмою митне право і транспорт є пріоритетними сферами, в яких адаптується законодавство України. Варто визнати, що у своєму комплексі провадження митних процедур (як складник адміністративного й митного права) і морський транспорт становлять важливу царину як на державному, так і міжнародному рівнях.

Доволі докладно проблеми і шляхи їх вирішення у процесі адаптації митного законодавства України в контексті Європейського вибору були розглянуті в дисертаційному дослідженні В.Я.Настюка [63, с.326-405]. З урахуванням ступеня глибини наукового аналізу цієї категорії вважаємо належним деяке коригування етапів такої діяльності відповідно до вимог СОТ і ЄС.

Як уже зазначалося в попередніх розділах, наша держава взяла на себе зобов’язання наблизити національне законодавство до вимог СОТ і ЄС, результатом чого виступають відповідні постанови Верховної Ради України, а саме: “Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до Закону України “Про Єдиний митний тариф” від 22 березня 2007 р., № 825-V [213]; “Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до Закону України “Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України” від 22 березня 2007 р., № 824-V [214]; “Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до деяких законів України щодо опису та кодування товарів” від 22 березня 2007 р., № 823-V [215]; “Про утворення Спільної парламентсько-урядової комісії з інтеграції України до Європейського Союзу” від 22 березня 2007 р., № 808-V [216].

Окрім Верховної Ради України у напрямку адаптації національного законодавства до вимог законодавства ЄС працює й Кабінет Міністрів України, що можна підтвердити його розпорядженням “Про затвердження плану заходів щодо виконання у 2007 році Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 7 березня 2007 р., № 90-р [217].

Усі ці кроки вбачаються важливими й необхідними для України, але необхідно встановити в законодавстві України чіткі механізми реалізації майбутніх законів і заходів, адже, як свідчить практика, більшість працівників митниці мають ще досить низький рівень правової культури. Отже, необхідно, щоб прийняті норми стали не декларацією, а справжнім законом, якого дотримуються всі суб’єкти митних правовідносин.

Далі розглянемо проблему комплексної перевірки всіх товарів, що переміщуються на морському транспорті. З урахуванням того, що обсяги одноразового перевезення товарів морським транспортом є чималим, проведення митних процедур іноді може сягати декількох тижнів. Це створює підґрунтя для поширення корупції серед працівників митних органів, а також загрожує послабленням економічної безпеки нашої держави. У таких випадках, як слушно пропонує В.А. Суворкіна [218, с.44], слід звернутися до досвіду практики деяких країн ЄС, де ефективно діє фінансовий постаудит-контроль, суть якого полягає в наступному. Митний контроль, аналіз зовнішньоекономічної діяльності і правильність нарахування митних платежів здійснюються шляхом постаудитних перевірок, які провадять висококваліфіковані фахівці спеціальних підрозділів – митні аудитори. Так, у Франції діє ступенева система організації митного контролю, який провадиться за 2-ма напрямками – формальним і фундаментальним. Під час перетину митного кордону працівниками митних органів фундаментально перевіряється 5% імпортних і 1% експортних товарів. Усі інші контролюються формально, а протягом 3-х років – фундаментально шляхом проведення постаудитних перевірок. Такий порядок роботи митних органів ефективно впливає на поліпшення розвитку міжнародної торгівлі, а як наслідок – на зміцнення економічної безпеки держави.

Підкреслимо, що запровадження такого порядку здійснення митних процедур на морському транспорті в Україні є доцільним і вельми ефективним. Разом із тим він має поєднуватися з наданням Держмитслужбі України статусу правоохоронного органу, закріпленням за його органами повноважень щодо оперативно-розшукової діяльності, широким застосуванням аналізу ризиків у діяльності митної органів на морському транспорті, забезпеченням цієї діяльності новітніми технічними засобами митного контролю, покращанням роботи кадрів. Лише в комплексі ці заходи дозволять з максимальною ефективністю:

–спростити провадження митних процедур на морському транспорті;

–суттєво прискорити їх здійснення;

–поліпшити товарообіг України з іншими державами світу, що значно вплине на розвиток національної економіки;

–знизити рівень корумпованості серед працівників Державної митної служби України;

–зміцнити національну, екологічну, економічну, радіаційну та іншу безпеку нашої держави;

–створити систему обліку порушників митного законодавства з метою зосередження на них і юридичних фірмах, що належать їм, пильної уваги з боку митних органів;

–покращити боротьбу з порушеннями митного законодавства на морському транспорті, у тому числі й за участю митних органів;

–створити підґрунтя для адаптації митного законодавства України до вимог СОТ і ЄС.

Питаннями управління й аналізу ризиків займалися багато науковців і практиків, зокрема, А.В.Мазур [219], В.П.Науменко [220, с. 34-36], С.С.Терещенко [221, с. 44-57], А.Н.Макаров [222, с. 257-261], А.Д.Єршов, К.А.Сизова [223, с. 49-66] та ін.

Окремо зазначимо, що аналіз вищезгаданих ризиків при провадженні митних процедур на морському транспорті необхідно провадити за певними критеріями, зокрема, нас цікавить створення бази даних, яка використовуватиметься при цьому. До цієї бази даних слід занести як безпосередніх суб’єктів порушень митних правил, так і власників юридичних осіб, які були причетні до таких порушень. Суть зазначеного підходу полягає в тому, що власник юридичної особи може зареєструвати нового суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності, який не буде викликати до себе такої суворої уваги з боку митників, як фірма-порушник, і продовжувати порушення митних правил за участю цього нового суб’єкта. Якщо ж оцінювати ризики й за критерієм безпосереднього власника юридичної особи-порушника, підвищується рівень відповідальності самої особи-власника, яка (особа) розумітиме, що у випадку вчинення порушення митних правил до всіх юридичних осіб, що йому належать (або будуть належати), приділятиметься пильна увага з боку митних органів. Послаблення такої уваги митних органів на морському транспорті може відбуватися лише після того, як вищевказана особа протягом 3-х – 5-ти (залежно від тяжкості порушення митних правил) років зарекомендує себе добросовісним суб’єктом, який виконує всі вимоги митних процедур на морському транспорті.

Реалізація викладених пропозицій дозволить підвищити ефективність організації й безпосереднього провадження митних процедур на морському транспорті, служитиме гарантією забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, задіяних у цій сфері, якісно вплине на зміцнення національної й економічної безпеки України, на розвиток її економіки і зростання товарообігу між нашою країною й іншими державами світу.

Дане дисертаційне дослідження може послужити підґрунтям для поглибленого наукового аналізу існуючих проблем і шляхів їх вирішення у сфері забезпечення економічної, а як результат – і національної безпеки. Адже здійснення митних процедур на морському транспорті безпосередньо стосується цих складних, але вельми важливих для України царин суспільного життя. У результаті детального вивчення предмета нашого дисертаційного дослідження ми отримали такий теоретичний і практичний матеріал, який дозволяє комплексно підійти до вирішення наявних гострих проблем у вказаних суспільних відносинах.

Підсумовуючи наведені міркування можна сподіватися, що отримані результати дослідження сприятимуть підвищенню правосвідомості працівників митних органів, правильному розумінню й застосуванню ними норм права щодо провадження митних процедур на морському транспорті, без чого неможлива якісна реалізація положень наказу Держмитслужби України “Щодо затвердження Концепції модернізації діяльності митної служби України” від 17 жовтня 2006 р., № 895 [224], в основу якої покладено законодавство Європейського Союзу (Acquis communautaire), норми і правила ГАТТ/СОТ, міжнародних конвенцій, рекомендації Всесвітньої митної організації.

Висновки до другого розділу

Проаналізувавши механізм організаційно-правового регулювання митних процедур на морському транспорті, а також дослідивши питання забезпечення законності під час їх здійснення та проблеми вдосконалення цього механізму, автор дійшов таких висновків:

1. Механізм організаційно-правової регламентації здійснення митних процедур на морському транспорті автор визначає як систему заходів компетентних державних органів, що встановлюють порядок організаційно-правового регулювання зазначених процедур. На сьогодні цей механізм потребує вдосконалення відповідно до вимог ринкової економіки, захисту прав і законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.
2. Ключовим чинником механізму організаційно-правового регламентування митних процедур виступає митний контроль, який не має завершуватися в момент поміщення товарів і транспортних засобів під митний режим, адже й надалі щодо них повинен провадитися митний контроль, зокрема в таких митних режимах, як митний склад, спеціальна митна зона, магазин безмитної торгівлі, переробка на митній території тощо. Зони митного контролю створюються для того, щоб митні органи могли здійснювати митні процедури щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, а також проводити заходи з виявлення, запобігання й припинення контрабанди та порушень митних правил. Такі зони функціонують у залах митного огляду, на суднах під час здійснення митних процедур, у контейнерних терміналах та інших місцях, визначених у портах. За режимом функціонування зони митного контролю поділяються на постійні й тимчасові. Постійні діють у межах пунктів пропуску через державний кордон і в місцях розташування підрозділів митних органів, тимчасові – поза місцем розташування митних органів під час провадження митних процедур. Режим такої зони на морському транспорті є системою норм, що визначають доступ і перебування в ній посадових осіб, задіяних у здійсненні митного та інших видів контролю, пасажирів, уповноважених (представників) осіб, які безпосередньо проходять контроль або представляють саме судно, а також товарів, транспортних засобів та інших предметів, що перебувають на ньому під час митного контролю й оформлення.
3. Митні органи виконують митні процедури в зонах митного контролю на території морських і річкових портів, а також в акваторії портів, відкритих для міжнародних перевезень. Місце стоянки судна під час митного контролю й митного оформлення, вивантаження або навантаження судна, а також посадки й висадки пасажирів визначає адміністрація порту за погодженням з митним органом та органом охорони державного кордону. Зміна місця стоянки, крім випадків аварії чи стихійного лиха, здійснюється за погодженням з митним органом та органом охорони державного кордону. Під час проведення митних процедур на морському судні забороняється причалювання до судна, що перебуває під митним контролем, інших плавучих засобів без дозволу митного органу.
4. Процедура митного оформлення товарів і транспортних засобів портовими, митними, прикордонними та іншими органами відбувається на підставі взаємоузгоджених технологічних схем оформлення, контролю й обробки суден, а також пасажирів і вантажів, які ними переміщуються. Технологічні схеми митного та інших видів контролю є письмово-графічними документами, що фіксують процедуру митно-прикордонного оформлення всіма службами, які взаємодіють за місцем, метою, часом, завданням, рубежами. Потреба в розробці специфічних, окремих технологічних схем, спрямованих на регулювання окремих правовідносин, зумовлена особливостями оформлення документів у процесі виконання митних процедур у конкретному морському порту, які взагалі або певною своєю частиною є переважно спеціалізованими (торговельними, рибними тощо).
5. Специфічним складником досліджуваного механізму регулювання є правовідносини, що виникають між суб’єктами морських процедур з приводу справляння відповідних податків і зборів.
6. Оскільки механізм організаційно-правової регламентації митних процедур на морському транспорті має певний порядок, є всі підстави стверджувати про наявність адміністративного провадження щодо здійснення митних процедур на морському транспорті, яке умовно можна поділити на шість стадій: а) підготовча; б) безпосереднє ознайомлення з відповідними документами; в) установлення плану огляду судна й надання вказівок щодо його здійснення; г) безпосередній огляд судна; д) завершення митного огляду й установлення підсумків його проведення; е) документальне закріплення результатів митного контролю й оформлення, а також стягнення відповідних платежів. Усі стадії взаємопов’язані та взаємозумовлені, а відсутність хоча б однієї з них негативно позначається на кінцевій результативності цієї правозастосовної діяльності митних органів у царині морського транспорту.
7. У системі митних процедур на морському транспорті (які можна віднести до специфічних адміністративно-правових) є всі підстави виокремити такі види, що класифікуються за критерієм виду морського транспорту. Це процедури на суднах пасажирських, вантажних, військових, нафтотранспортних, риболовецьких, маломірних, каботажних, суден лоцманської та інших служб порту.
8. Зазначені види процедур мають свої особливості щодо структурно-функціональної діяльності й суб’єктного складу. Водночас усім їм притаманні загальні риси: вони здійснюються (а) від імені держави відповідними митними органами та їх працівниками, (б) у межах особливої зони – території й акваторії морського порту, (в) на підставі загального і спеціального законодавства, зокрема технологічних схем з організації митного контролю й митного оформлення суден закордонного плавання й товарів, що переміщуються ними, (г) в режимі законності реалізації митних процедур на морському транспорті.
9. В основі режиму законності здійснення цих процедур покладено певні способи її забезпечення: (а) прокурорський нагляд, (б) звернення громадян до органів митної служби, (в) державний контроль, – які становлять основний зміст юридичних гарантій законності в розглядуваній сфері державного управління.
10. Узагальненою формою забезпечення законності у сфері здійснення митних процедур на морському транспорті є вдосконалення правового регулювання й адаптації митного законодавства України до міжнародних норм і стандартів.
11. Удосконалюється правове регулювання в царині провадження митних процедур на морському транспорті, під яким розуміється комплекс митних правил, за допомогою яких держава визначає права всіх учасників митно-морських відносин. Чітка регламентація повноважень службових осіб, які в процесі виконання покладених на них службових обов’язків застосовують митні правила у відносинах з громадянами й підприємствами, є важливою гарантією не лише для останніх, а й для митників, оскільки при цьому (а) гарантуються права, свободи громадян та інтереси юридичних осіб і (б) присікається недбале ставлення чи зловживання повноваженнями відповідними службовими особами митних органів.
12. Що стосується проблеми адаптації митного законодавства України до вимог ЄС, зазначимо, що цей процес становить собою приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність з правовою системою Європейського Союзу, яка включає акти законодавства ЄС (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики й політики безпеки і Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ.
13. Усі засоби забезпечення законності в діяльності митних органів при провадженні митних процедур на морському транспорті перебувають у тісному взаємозв’язку й доповнюють один одного. Лише використання їх у комплексі дозволяє найбільш ефективно захистити права, свободи й законні інтереси фізичних і юридичних осіб, задіяних у розглядуваній нами царині, а також запобігти порушенням законодавства України і притягти винних осіб до відповідальності.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі виконано теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми, яке полягає в наданні науково обґрунтованого визначення ключового категоріального апарату у сфері провадження митних процедур на морському транспорті, з’ясуванні їхнього змісту, структури, методів і джерел правового регулювання, висвітленні основних принципів, аналізі організаційних засад їх реалізації, а також у підготовці рекомендацій щодо вдосконалення забезпечення законності в цій царині, усунення прогалин у законодавстві з окреслених питань і приведення його у відповідність до міжнародних норм і стандартів.

На нинішньому етапі розвитку митна система України стикається з низкою викликів. З одного боку, вони зумовлені інтеграційними процесами до Європейського Союзу, що потребує адаптації вітчизняного митного законодавства до загальновизнаних міжнародних норм і стандартів митної діяльності, зокрема й на морському транспорті (адже він функціонує переважно у міжнародній сфері). З другого боку, ефективне виконання поставлених завдань ускладнюється нестабільністю та недостатньою розвиненістю національного законодавства у зазначеній сфері. Саме тому в цій дисертаційній роботі основну увагу приділено дослідженню організаційно-правових засад проведення митних процедур на морському транспорті, яких мають дотримуватися, виконувати й застосовувати всі суб’єкти митних правовідносин, а також проаналізовано реалізацію повноважень, наданих працівникам Держмитслужби України.

Отримані результати дисертації можуть бути сформульовані у вигляді таких положень теоретичного характеру:

1. Порушені автором питання організаційно-правових засад здійснення митних процедур на морському транспорті набули розвитку в напрямі теоретичного дослідження категорії “митні процедури на морському транспорті”, формулювання поняття її основних елементів, удосконалення організації та провадження зазначених процедур з урахуванням історичного досвіду їх правової регламентації й норм і стандартів, застосовуваних у міжнародній митній практиці.
2. Морський транспорт розглядається у 2-х аспектах – як товар і як транспортний засіб. Обґрунтовується потреба тлумачити морський транспортний засіб ширше, ніж це передбачено Митним кодексом України 2002 р.
3. Митні процедури включають 3 основні елементи. Це процедури (а) митного контролю, (б) процедура митного оформлення і (в) справляння передбачених законом податків і зборів.

З огляду на головні ознаки митного контролю автор визначає процедуру митного контролю як виконання митних операцій у відповідних формах, необхідних і достатніх для забезпечення додержання національного законодавства з питань митної справи й міжнародних договорів України, які здійснюються посадовими особами митних органів цілодобово в межах зон митного контролю відповідно до типових технологічних схем пропуску через державний кордон транспортних засобів.

Спираючись на ознаки митного оформлення, дисертант тлумачить процедуру митного оформлення як проведення операцій, які полягають у документальному закріпленні відомостей, одержаних під час митного контролю, оформленні його результатів у пунктах пропуску через митний кордон України цілодобово та які мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів відповідно до заявленого митного режиму.

Під процедурою справляння передбачених законом податків і зборів можна розуміти операції зі справляння передбачених законодавством податків і зборів з товарів і транспортних засобів на базі їх митної вартості з урахуванням тарифних пільг, принципів взаємності, захисту національних товаровиробників та обґрунтованості розмірів податків і зборів для іноземних товаровиробників, контроль за своєчасністю, достовірністю й повнотою справляння яких покладено на митні органи.

1. Беручи до уваги вищезазначене, можемо зробити висновок, що митні процедури – це операції з митного контролю, які здійснюються у відповідних формах, необхідних і достатніх для забезпечення додержання вітчизняного законодавства з питань митної справи й міжнародних договорів України, відповідно до типової технологічної схеми пропуску через її державний кордон транспортних засобів. Документальне закріплення відомостей та оформлення результатів, одержаних під час митного контролю, мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів за заявленим митним режимом, виконується посадовими особами митних органів на певних територіях цілодобово, одночасно зі справлянням передбачених законодавством податків і зборів з товарів і транспортних засобів.
2. Структура митних процедур на будь-яких видах транспорту однакова: вона складається з 3-х основних елементів – а) митний контроль; б) митне оформлення; в) справляння передбачених законом податків і зборів. Ці елементи (процедури), у свою чергу, складаються з величезної кількості операцій.

Особливості митних процедур стосовно кожного з видів транспорту (автомобільного, залізничного, морського тощо) виявляються саме в митних операціях, які є специфічними для кожного із цих видів. Окрім цього, що стосується морського транспорту, то митні операції мають свої особливості прояву щодо таких видів морського транспорту, як пасажирський, воєнний, нафтотранспортний, риболовецький та ін. Митні операції є найважливішим складником кожної з митних процедур, оскільки останні здійснюються через систему саме таких митних операцій.

6. Митний контроль можна класифікувати за певними підставами, як-от: предмет, напрямок руху, кількість разів переміщення протягом певного часу, характер участі у здійсненні контролю митних органів різних держав, вид транспорту, ступінь доступу до об’єкта контролю, форма здійснення контролю тощо. Митний контроль не закінчується в момент поміщення під митний режим, оскільки й потім щодо цих товарів чи транспортних засобів провадиться митний контроль, наприклад, у таких митних режимах, як митний склад, спеціальна митна зона, магазин безмитної торгівлі, переробка продукції на митній території тощо.

1. Зони митного контролю створюються з метою виконання митними органами митних процедур стосовно товарів і транспортних засобів, переміщуваних через митний кордон України, вжиття заходів, пов’язаних з виявленням, запобіганням і припиненням контрабанди й порушень митних правил. Вищезазначені зони діють у залах митного огляду, на суднах під час здійснення митних процедур, у контейнерних терміналах та інших місцях, визначених у портах. Режим зони митного контролю на морському транспорті – це система норм, які визначають доступ і перебування в ній посадових осіб, які беруть участь у проведенні митного та інших видів контролю, пасажирів, уповноважених (представників) осіб, які безпосередньо проходять контроль або представляють саме судно, а також товарів, транспортних засобів та інших предметів, що знаходяться на ньому під час митного контролю й оформлення.
2. У процедурі митного оформлення можна виокремити 2 стадії: (а) попереднє митне оформлення – операції, покликані полегшити і прискорити проведення основного оформлення і (б) основне митне оформлення, що виражається в поміщенні товарів і транспортних засобів під відповідний митний режим у процесі їх декларування.
3. Існують 2 основні критерії класифікації митних процедур на морському транспорті, які є спеціальними стосовно цього виду транспорту: (а) за типом морського транспорту – процедури на пасажирських, вантажних, воєнних та інших суднах і (б) за водотоннажністю суден і їх пасажиромісткістю. У вітчизняній і зарубіжній правовій літературі не згадується про наявність спеціальних видів митних процедур на морському транспорті. Однак ці процедури можна віднести до специфічних. Тому існують усі підстави виокремити в самостійну групу процедури, які “не вписуються” в загальні нормативи (стандарти) митних процедур на морському транспорті. Зокрема, до них слід віднести митні процедури, що здійснюються щодо пасажирських, воєнних, риболовецьких та інших суден.
4. Не тільки чітка, зрозуміла класифікація впливає на якісний стан застосування митних процедур і як наслідок – на повноту врахування прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина. Усе це в сукупності повинно підкріплюватися правовими підставами на рівні законотворення з обов’язковим урахуванням міжнародних стандартів у цій царині. Міжнародні договори, будучи основним джерелом сучасного міжнародного митного права, з одного боку, покликані брати до уваги потреби митної практики, а з другого – визначати шляхи подальшого розвитку митної справи, встановлюючи прийнятні для держав міжнародні стандарти в цій сфері.

Міжнародне і внутрішньодержавне морське право – хоча й самостійні, але ж взаємопов’язані підсистеми єдиної системи – морського права, які постійно впливають одна на одну. Так, з одного боку, на формування норм у міжнародному морському праві чинять вплив внутрішньодержавні правові системи, які враховуються в зовнішній політиці держав і хоча доволі опосередковано, але все ж таки впливають на формування міжнародних правил і норм. З другого боку, міжнародне морське право справляє вплив на внутрішньодержавне і цей вплив є досить вагомим, бо саме міжнародні стандарти вміщують у себе позицію більшої частини суб’єктів міжнародного права.

1. Законодавче регулювання митних процедур на морському транспорті має певні особливості. По-перше, у цій царині широко використовуються міжнародні договори, оскільки специфіка даного виду транспорту, його діяльність у просторі Світового океану вимагають цього. По-друге, у цій сфері частіше використовуються звичаєві норми, що не властиво іншим підгалузям митної справи. По-третє, діяльність морського транспорту пов’язана з переміщенням одразу великої маси вантажів, що потрібно враховувати при розробці й застосуванні відповідних нормативних актів (приміром, визначення маси вантажу по осадці судна тощо). Констатуємо той факт, що правова регламентація митних процедур належить виключно до компетенції держави. У той же час через специфіку морського транспорту необхідно враховувати норми і правила, які є однаковими для всіх учасників міжнародного торговельного обороту, бо, на відміну від інших видів транспорту, які обслуговують в основному внутрішні перевезення, морський діє переважно в міжнародній царині.
2. Згідно з чинним законодавством практично всі митні процедури по контролю й оформленню морського транспорту й товарів, переміщуваних ним, здійснюються в портах України. Указане положення є застарілим, адже міжнародні правила передбачають можливість виконання таких процедур й у прилеглій зоні держави.

Митні органи здійснюють митні процедури в зонах митного контролю на території морських і річкових портів, а також в акваторії портів, відкритих для міжнародних перевезень. Місце стоянки судна під час виконання процедур з митного контролю й митного оформлення, вивантаження або навантаження, посадки й висадки пасажирів визначається адміністрацією порту за погодженням з митним органом та органом охорони державного кордону. Зміна такого місця стоянки судна, за винятком випадків аварії чи стихійного лиха, провадиться теж за погодженням з указаними органами. Під час провадження митних процедур на морському судні забороняється причалювання до судна, що перебуває під митним контролем, інших плавучих засобів без дозволу митного органу.

1. Виконання митних процедур на морському транспорті може бути умовно поділено на 6 загальних для всього морського транспорту стадій: а) підготовча; б) безпосереднє ознайомлення з відповідними документами; в) установлення плану огляду судна й надання вказівок щодо його реалізації; г) безпосередній огляд судна; д) завершення митного огляду й установлення підсумків його проведення; е) документальне закріплення результатів митного контролю й оформлення, а також стягнення відповідних платежів. Усі стадії взаємопов’язані і взаємозумовлені, а відсутність хоча б однієї з них негативно впливає на кінцеву результативність цієї правозастосовчої діяльності митних органів у царині морського транспорту.
2. Пасажирські судна мають перевагу перед іншими видами морського транспорту. Їх митний контроль і митне оформлення здійснюються позачергово відповідно до графіку їх руху, завчасно погодженого з митним органом та органом охорони державного кордону. Ця норма відповідає демократичним засадам, визнаним у світі, адже митні процедури навіть щодо військових кораблів провадяться в першочерговому порядку, а не позачергово. Митні процедури стосовно пасажирського морського транспорту здійснюються переважно біля пасажирських причалів морського пасажирського вокзалу. При прибутті суден великої пасажиромісткості в порти, у яких недостатня глибина для підходу судна до причалу, такі процедури можуть провадитися на рейді. Такі судна через тривалість плавання на міжнародних морських пасажирських лініях підлягають митному оформленню “з відкритим кордоном”, тобто в першу чергу здійснюються митні процедури стосовно пасажирів та екіпажу, а тільки потім на суднах провадиться обов’язковий огляд відповідними нарядами, що складаються із працівників митниці, представників прикордонної служби, інших контрольних служб і представників від адміністрації судна. Утім морські судна невеликої пасажиромісткості, що слідують за міжнародним розкладом, а також судна круїзні, що заходять у порт за маршрутом круїзу, оформлюються “із закритим кордоном”, тобто на час їх перебування вони знаходяться під наглядом митних нарядів, що створюються із працівників митниці та представників прикордонної служби. Як правило, огляд таких суден не провадиться.

Фундаментальне зростання обсягу міжнародних пасажирських перевезень істотно позначилося на роботі митних органів всього світу, у зв’язку з чим виникла необхідність у подальшому спрощенні й гармонізації митних процедур. Проте така діяльність не може зашкодити економічним і фінансовим інтересам, а також сприятиме запобіганню ввезення/вивезення заборонених предметів.

1. Процедура оформлення товарів і транспортних засобів портовими, митними, прикордонними та іншими органами відбувається на основі взаємоузгоджених технологічних схем оформлення, контролю й обробки суден, а також пасажирів і вантажів, переміщуваних ними. Технологічні схеми митного й інших видів контролю становлять собою письмово-графічні документи, що фіксують процедуру митно-прикордонного оформлення всіма службами, які взаємодіють за місцем, ціллю, часом, завданнями, рубежами. Необхідність розробки окремих, специфічних технологічних схем, спрямованих на регулювання окремих правовідносин, покликана особливостями оформлення документів у процесі здійснення митних процедур у конкретному морському порту, які взагалі або певною своєю частиною є переважно спеціалізованими (торговельними, рибними тощо).
2. Особливої уваги потребує порядок здійснення митних процедур стосовно військових кораблів і суден забезпечення військово-морських сил, які перетинають митний кордон України, оскільки вони є фактичними представниками влади держав і вимагають відповідного ставлення. Такі судна проходять митні процедури в першочерговому порядку. Цей порядок додатково регулюється окремими нормативними актами спеціального характеру. Умови надання дозволу на перетин митного кордону щодо зазначених суден чітко встановлені в законодавстві, а стосовно відповідних категорій військових суден існує заборона. Усі процедури по здійсненню митного оформлення військової техніки, яка перетинає митний кордон нашої держави, визначаються Державною митною службою України за погодженням з Держекспортконтролем України.
3. З поглибленням енергетичної кризи на міжнародній арені сьогодні все більшу увагу привертає тематика реалізації митного контролю й митного оформлення нафтопродуктів, що надходять на митну територію України морським транспортом. Правове регламентування морських перевезень цієї сировини в Україні потребує серйозного вивчення з огляду на постійне зростання об’ємів нафтоперевезень, що зумовлено необхідністю забезпечення української економіки енергоресурсами.
4. Порядок провадження митних процедур стосовно рибопромислових морських суден відіграє важливу роль у національній та економічній безпеці України. Вони мають специфіку і врегульовані додатково за портами, що спеціалізуються на рибному промислі, а також за місцем і часом проведення такої діяльності. Однак положення окремих нормативних актів з питань митного оформлення продукції морського промислу не повністю відповідають один одному, а тому потребують урегулювання на законодавчому рівні.
5. Що стосується морських пасажирських, військових, нафтотранспортних, риболовецьких, поромних та маломірних суден, то митні процедури щодо них здійснюються, як правило, в повному обсязі. Щодо каботажних, а також суден лоцманської та інших служб порту, як правило, в повному обсязі здійснюється лише процедура митного контролю. Для них митні процедури або скасовані, або вони провадяться в окремих випадках.
6. Окремого детального вивчення потребують особливості забезпечення законності при провадженні митних процедур на морському транспорті й питання її вдосконалення. Проблеми забезпечення законності в діяльності митних органів вивчалися правознавцями, але питання, що стосуються митних процедур на морському транспорті залишилися поза увагою науковців. Морський транспорт діє, як правило, в міжнародній царині, а митні процедури переважно стосуються зовнішньоекономічної діяльності. У своєму комплексі вони (морський транспорт і митні процедури) утворюють вкрай важливу сферу для національної й міжнародної безпеки, забезпеченню законності функціонування якої необхідно приділяти пильну увагу.
7. Прокурорський нагляд за діяльністю митних органів виражається: 1) в контролюванні законності рішень і роботи митних органів, задіяних на морському транспорті, їх посадових осіб, недопущенні порушення прав і законних інтересів громадян та інших учасників митних правовідносин; 2) у вжитті заходів до (а) усунення порушень митних законів та обставин, які цьому сприяють, і (б) поновлення порушених прав і притягнення винних осіб до відповідальності.
8. Умовно можна вирізнити об’єкт і предмет прокурорського нагляду за провадженням митних процедур на морському транспорті. Об’єктом є законність у діяльності митних органів, які мають повноваження запроваджувати митно-контрольні функції та процедури. Предметом же є (а) додержання прав, свобод, законних інтересів фізичних і юридичних осіб; (б) дотримання встановленого законом порядку застосування заходів державного примусу; (в) законність прийнятих митними органами рішень.

Доручення працівникам транспортної прокуратури, які здатні всебічно й у взаємозв’язку наглядати за правомірністю й законністю здійснення митних процедур на такому вельми складному виді транспорту, як морський, може стати важливим кроком на шляху до дійсно належного контролю. Насамперед такі зміни в повноваженнях прокуратури дозволять знизити рівень корумпованості в самих митних органах, розкрити порушення митних правил за їх участю, адже, на жаль, доводиться констатувати, що неправомірні дії все ще мають місце в діяльності працівників митниць. Розкриття таких фактів працівниками неспеціалізованих прокуратур не під силу, оскільки вони не знають характеру, порядку, механізмів функціонування морського транспорту, а на вивчення цього піде не один рік. Отже, ми пропонуємо надати повноваження щодо нагляду за митними органами при провадженні митних процедур на морському транспорті саме транспортним прокуратурам. Це стане ще одним чинником посилення забезпечення законності в діяльності митних органів, що, у свою чергу, відіб’ється на поліпшенні стану економічної безпеки України.

Коли працівники прокуратури висловлюють усний протест у момент, коли митники здійснюють митні процедури на морському транспорті, це може дати надзвичайно вагомий результат. Адже така форма прокурорського реагування забезпечує прямий контакт із посадовцем, який порушує законодавчі вимоги, відкриває можливість оперативно відреагувати на ці порушення та сприяє поновленню порушених прав і свобод громадян.

23. Через звернення громадян контролюється не лише робота органів, що провадять митні процедури на морському транспорті, а й діяльність тих структур, які наділені контрольними повноваженнями стосовно функціонування митних органів, зокрема (а) вищих і центральних органів виконавчої влади, (б) судової влади, (в) органів прокуратури тощо. Серед науковців доволі поширена думка, що звернення громадян можна розглядати як контроль. Його характеризують як індивідуальний, скорочений контроль, адже громадяни не мають адміністративно-владних повноважень, не проводять перевірок чи інших контрольних дій, а лише сигналізують про виявлені порушення законності й дисципліни. Це дає уповноваженим державним органам змогу розібратися в суті справи та притягнути винних до відповідальності. Звернення громадян перебувають у тісному зв’язку з іншими засобами забезпечення законності — усі вони переплітаються, а подекуди й підтримують одне одного. Їхнє превентивне значення важко переоцінити: вони слугують основою для попередження й профілактики правопорушень у сфері провадження митних процедур на морському транспорті, а також виступають стримувальним чинником для поширення корупції серед працівників митних органів, задіяних на цьому виді транспорту. Отже, зверненням громадян слід приділяти більше уваги та зосередженості.

У діяльності митних органів варто широко застосовувати й звернення самих працівників митниці. Завдяки пропозиціям і заявам вони можуть висловлювати свої міркування щодо поліпшення роботи митного органу, викривати її недоліки, а також подавати конкретні пропозиції, спрямовані на зміцнення законності. Тож керівництву митних органів необхідно сприяти поданню таких звернень, а корисні рекомендації — заохочувати.

1. Усі засоби забезпечення законності в діяльності митних органів під час провадження митних процедур на морському транспорті тісно взаємопов’язані й доповнюють один одного. Втім, лише комплексне їх використання дає змогу найбільш ефективно захистити права, свободи й законні інтереси фізичних і юридичних осіб, що діють у згаданій царині, а також запобігти порушенням законодавства України та притягнути винних осіб до відповідальності.
2. Важливим чинником посилення забезпечення законності в діяльності митних органів на морському транспорті є усунення певних протиріч у митному законодавстві, які були розглянуті в даному дисертаційному дослідженні.
3. На сьогодні все більшого поширення набуває дискусія стосовно проблеми наділення митних органів повноваженнями провадити оперативно-розшукову діяльність і надання їм статусу правоохоронного органу. Автором наводиться низка аргументів щодо необхідності отримання митницею таких повноважень і статусу правоохоронного органу.
4. Цілком виправданою видається пропозиція закріпити в МК України відповідальність митного органу у формі нарахування відповідної пені за затримання митного оформлення з його вини. Підставою для цього є численні затримки в митному оформленні вантажів на морському транспорті, що негативно позначається на розвитку економічних відносин нашої держави й у результаті послаблює економічну безпеку України.
5. Необхідно пильну увагу приділяти фінансовому постаудит-контролю, оскільки він є надзвичайно ефективним і полягає в тому, що митний контроль, аналіз зовнішньоекономічної діяльності і правильності нарахування митних платежів здійснюється в процесі постаудитних перевірок, які провадять висококваліфіковані фахівці спеціальних підрозділів – митні аудитори. Іншими словами, діє ступенева система організації митного контролю, що здійснюється за 2-ма напрямками – формальним і фундаментальним. Під час перетину митного кордону працівниками митних органів фундаментально перевіряється 5% імпортних і 1% експортних товарів. Усі інші контролюються формально, а протягом 3-х років – фундаментально шляхом проведення постаудитних перевірок. Такий порядок роботи митних органів ефективно впливає на поліпшенні розвитку міжнародної торгівлі, а як наслідок – на зміцнення економічної безпеки України.
6. Практика створення так званого “білого списку”, як вбачається, не є правильною. Відповідно до неї митники мають право виявляти добросовісні, сумлінні в дотриманні митного законодавства підприємства і встановлювати до належних їм товарів спрощений порядок контролю й оформлення. Більш вдалим, з нашої точки зору, було б формування “чорного списку”, тобто списку недобросовісних підприємств, які не дотримуються митного законодавства. Саме до них слід визнати обґрунтованим застосування найбільш пильної й суворої уваги з боку працівників митниці з використанням методів аналізу ризиків. Указане положення, як видиться, більше відповідає демократичним нормам, оскільки нових суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності не можна автоматично ставити на один рівень з порушниками митного законодавства.

Верховна Рада України й Кабінет Міністрів України провадять ґрунтовну роботу в напрямку адаптації законодавства України до правового простору ЄС. Така адаптація становить собою процес приведення законів та інших нормативно-правових актів України у відповідність з правовою системою Європейського Союзу, яка включає акти законодавства ЄС (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики безпеки і Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ.

Утілення викладених пропозицій, з одного боку, дозволить підвищити ефективність організації і здійснення митних процедур на морському транспорті як невід’ємного, важливого елемента загальної митної політики України, а з другого – служитиме гарантією прав, свобод і законних інтересів суб’єктів митних правовідносин.

Підсумовуючи проведене дослідження, можемо зробити висновок, що у сфері здійснення митних процедур на морському транспорті накопичилось чимало проблем, обумовлених як недосконалістю нормативно-правового регулювання, так і недоліками, породженими складністю функціонування самих митних органів, питаннями організаційного, матеріально-фінансового та іншого забезпечення їх здійснення. Отримані результати дослідження спрямовані на вирішення зазначених проблем, що, на думку автора, з одного боку, дозволить підвищити ефективність організації і провадження митних процедур на морському транспорті як невід’ємного, важливого елемента загальної митної політики України, а з другого – служитиме гарантією прав, свобод і законних інтересів суб’єктів митних правовідносин.

1. Додин Е.В. Таможенные операции на морском транспорте: Учеб.-метод. пособ. / Е.В. Додин. – Одесса: Юрид. лит., 2001. – 96 с.
2. Габричидзе Б.Н. Таможенная служба в Российской Федерации / Б.Н. Габричидзе, В.Е. Зобов. – М.: Юрид. лит., 1993. – 208 с.
3. Митне регулювання: Навч. посіб. / В.М. Голомовзий, Л.А. Панкова, О.Ю. Григор’єв, А.О. Босак, Н.Л. Калиновська, В.Г. Саяпіна. – Львів: Вид-во Нац. ун-ту “Львівська політехніка”, 2004. – 240 с.
4. Дудчак В.І. Митна справа: Навч. посіб. / В.І. Дудчак, О.В. Мартинюк. – К.: КНЕУ, 2002. – 310 с.
5. Митна справа: Словник-довідник: А-Я: Навч. посіб. / Кер. авт. кол. Ю.П. Соловков; Акад. мит. служби України. – Х.: Кн. рекл. агентство “РА”, 2000. – 320 с.
6. Про затвердження Типової технології митного контролю та митного оформлення товарів та інших предметів: Наказ Держмитслужби України від 30.12.1998 р., № 828 // Офіц. вісн. України. – 1999. – № 4. – Ст. 78.
7. Митний кодекс України від 11.07.2002 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2002. – № 38. – Ст. 288.
8. Таможенное дело: Словарь-справочник / А.В. Аграшенков, Н.М. Блинов, С.Н. Галидуллаев и др.: Сев.-Зап. фил. ин-та повыш. квалификации и переподготовки работников таможен. учреждений ГТК РФ. – СПб.: Логос-СПб, 1994. – 319 с.
9. Давыдов Ю.Г. Таможенное право в вопросах и ответах: Учеб. пособ. / Ю.Г. Давыдов. – М.: ТК Велби, Проспект, 2003. – 168 с.
10. Желудков А. Таможенное право: Консп. лекций / А. Желудков. – М.: Приор-издат, 2003. – 128 с.
11. Платонов Д.И. Таможенное право России: консп. лекций в схемах / Д.И. Платонов. – М.: Приор, 2000. – 160 с.
12. Таможенное оформление морских грузов / Под ред. Н.Н. Каленского, П.В. Пашко. – К.: О-во «Знання» КОО, 2003. – 195 с.
13. Митні правила для громадян, що перетинають кордон України: Інформ. довідник / А.М. Вінников, В.Г. Деркач, В.Л. Кисельов та ін. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2003. – 40 с.
14. Адміністративне право України: Підручник / За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 544 с.
15. Илиева С.И. Таможенный надзор, контроль и проверка согласно законодательству Республики Болгария / С.И. Илиева // Митна політика України в умовах інтеграції до світової спільноти: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. – Дніпропетровськ: Акад. мит. служби України, 2006. – С. 120-124.
16. Административное право Украины: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. / Под ред. Ю.П. Битяка. – Х.: Право, 2003. – 576 с.
17. Про затвердження Порядку здійснення митного контролю за переміщенням через митний кордон України товарів та інших предметів з використанням морського, річкового й поромного видів транспорту: Наказ Держмитслужби України від 23.01.2001 р., № 26 // Офіц. вісн. України. – 2001. – № 6. – Ст. 258.
18. Міжнародна Конвенція щодо узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах від 21.10.1982 р. // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 12 (ч. 2). – Ст. 789.
19. Основи митної справи: Навч. посіб. / За ред. П.В. Пашка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. – 318 с.
20. Основы таможенного дела: Науч. пособ. / Под общ. ред. В.Г. Драганова. – М.: Экономика, 1998. – 688 с.
21. Лебедев С. Таможенное оформление грузов в СРСР / С. Лебедев // Хоз-во и право. – 1990. – № 12. – С. 118-126.
22. Габричидзе Б.Н. Практика применения Таможенного кодекса РФ / Б.Н. Габричидзе. – М.: Кн. мир, 1998. – 496 с.
23. Габричидзе Б.Н. Российское таможенное право: Учеб. / Б.Н. Габричидзе. – М.: НОРМА (изд. гр. НОРМА – ИНФРА-М), 2001. – 448 с.
24. Жорін Ф.Л. Правові основи митної справи в Україні (консп. курсу лекцій з програм. тем): Навч. посіб. / Ф.Л. Жорін. – К.: КНЕУ, 2001. – 248 с.
25. Шишка Р.Б. Митне право України: Навч. посіб. – Вид. 3-тє, доп. і перероб. / Р.Б. Шишка, В.В. Сергієнко. – Х.: Еспада, 2004. – 352 с.
26. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. – 1440 с.
27. Цаліна Д.С. Поняття і принципи митного оформлення / Д.С. Цаліна // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 69. – С. 110-114.
28. Настюк В.Я. Митне право: Навч. посіб. / В.Я. Настюк, М.Г. Шульга. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2001. – 114 с.
29. Трофімов С.А. Поняття, зміст і структура митних процедур на морському транспорті / С.А. Трофімов // Митна справа. – 2006. – № 1. – С. 18-23.
30. Митне право України: Навч. посіб. / За заг. ред. Р.Б. Шишки. – Х.: Національний ун-т внутр. справ, 2001. – 180 с.
31. Мазур О.В. Загальні засади митного контролю: поняття, класифікація, форми / О.В. Мазур // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип. 46. – С. 136-140.
32. Борисов К.Г. Международный туризм и право / К.Г. Борисов. – М.: НИМП, 1999. – 352 с.
33. Бондаренко І.О. На шляху до Європейських стандартів: електронне декларування / І.О. Бондаренко // Митна справа. – 2005. – № 1. – С. 51-57.
34. Про проведення експерименту з використання електронної форми декларування: Наказ Держмитслужби України від 15.09.2004 р., № 671 // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 46. – Ст. 3083.
35. Додин Е.В. Либерализованный режим таможенного контроля и оформления / Е.В. Додин // Митна справа. – 2006. – № 3. – С. 3-11.
36. Про сприяння зовнішньоекономічній діяльності: Пост. КМ України від 14.04.99 р., № 593 // Офіц. вісник України. – 1999. – № 15. – Ст. 611.
37. Трофімов С.А. Особливості класифікації митних процедур на морському транспорті / С.А. Трофімов // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – Вип. 79. – С. 170-174.
38. Коросташова І.М. Контрольна діяльність як основна складова компетенції митних органів / І.М. Коросташова // Митна справа. – 2003. – № 1. – С. 43-47.
39. Основы таможенного дела в Украине: Учеб. пособ. / Под ред. Н.Н. Каленского, П.В. Пашко. – К.: О-во «Знання», КОО, 2003. – 493 с.
40. Про єдиний митний тариф: Закон України від 05.02.1992 р., № 2097-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 19. – Ст. 259.
41. Про акцизний збір: Декрет КМ України від 26.12.1992 р., № 18-92 // Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 10. – Ст. 82.
42. Про податок на додану вартість: Закон України від 03.04.1997 р., № 168/97-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 21. – Ст. 156.
43. Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту: Закон України від 22.12.1998 р., № 330-XIV // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 9-10. – Ст. 65.
44. Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту: Закон України від 22.12.1998 р., № 331-XIV // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 12-13. – Ст. 80.
45. Про затвердження Інструкції про організацію митного контролю та митного оформлення суден і товарів, що переміщуються ними: Наказ Держмитслужби України від 17.09.2004 р., № 678 // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 41. – Ст. 2731.
46. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
47. Загальна теорія держави і права: Підручник / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с.
48. Трофімов С.А. Конституція як методологічна основа правового регулювання в царині морського транспорту / С.А. Трофімов // Конституція України: досвід реалізації та шляхи удосконалення: Матер. “круглого столу”, 21 черв. 2006 р. – Харків: Право, 2006. – С. 110, 111.
49. Митний кодекс України від 12.12.1991 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 16. – Ст. 203.
50. Про звернення громадян: Закон України від 02.10.1996 р., № 393/96-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
51. Про Дисциплінарний статут митної служби України: Закон України від 06.09.2005 р., № 2805-IV // Офіц. вісн. України. – 2005. – № 39. – Ст. 2428.
52. Кивалов С. Систематизация морского и таможенного законодательства / С. Кивалов // Юрид. вестн. – 2000. – № 1. – С. 58-60.
53. Мусієнко В. Актуальні проблеми кодифікації морського права України / В. Мусієнко // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 11. – С. 72-75.
54. Питання Державної митної служби України: Указ Президента України від 24.08.2000 р., № 1022/2000 // Офіц. вісн. України. – 2000. – № 35. – Ст. 1477.
55. Про Державну митну службу України: Указ Президента України від 29.11.1996 р., № 1145/96 // Уряд. кур'єр. – 1996. – № 228.
56. Про затвердження Порядку створення зон митного контролю та їх функціонування і Порядку надання дозволу на розміщення у зонах митного контролю споруд та об’єктів інфраструктури, що належать іншим, ніж митні, органам державної влади, які здійснюють контроль під час переміщення товарів через митний кордон України: Пост. КМ України від 25.12.2002 р., № 1947 // Офіц. вісн. України, 2002. – № 52. – Ст. 2370.
57. Питання пропуску через державний кордон автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними: Пост. КМ України від 24.12.2003 р., № 1989 // Офіц. вісн. України, 2003. – № 52. – Т. 1. – Ст. 2778.
58. Про затвердження Порядку пропуску через митний кордон України та митного оформлення товарів, що підлягають експортному контролю: Наказ Держмитслужби України від 20.01.1999 р., № 38 // Офіц. вісн. України. – 1999. – № 6. – С. 100.
59. Про затвердження Технології прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон: Наказ Адміністрації Держприкордонслужби України та Держмитслужби України від 24.11.2003 р., № 297/793 // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 50. – Ст. 2637.
60. Про затвердження Порядку взаємодії митних і податкових органів при здійсненні державного контролю за експортом окремих видів товарів суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності: Наказ Держмитслужби України, Держподатадміністрації України від 12.07.2004 р., № 512/387 // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 30. – Ст. 2035.
61. Ківалов С.В. Митна політика України: Підручник / С.В. Ківалов, Б.А. Кормич. – О.: Юрид. літ-ра, 2002. – 256 с.
62. Додін Є.В. Правові основи митної справи в Україні / Є.В. Додін // Митна справа. – 2004. – № 5. – С. 6-18.
63. Настюк В.Я. Адміністративно-правові проблеми законодавчого регулювання митної справи в Україні: Дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.07 / В.Я. Настюк. – Х., 2005. – 430 с.
64. Ківалов С.В. Організаційно-правові основи митної справи в Україні: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.07 / С.В. Ківалов. – О., 1996. – 50 с.
65. Шеремета П.М. Правове регулювання митної діяльності в Україні: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / П.М. Шеремета. – Острог, 1999. – 167 с.
66. Кормич Б.А. Державно-правовий механізм митної політики України: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Б.А. Кормич. – О., 2000. – 192 с.
67. Жорін Ф.Л. Правові засади митної справи України: Навч. посіб. / Ф.Л. Жорін, І.Н. Звягіна. – К.: Магістр – XXI ст., 2005. – 384 с.
68. Сандровский К.К. Таможенное право: Учеб. пособ. / К.К. Сандровский. – К.: Киев. гос. ун-т., 1971. – 98 с.
69. Митне право України: Навч. посіб. / За заг. ред. В.В. Ченцова. – К.: Істина, 2007. – 328 с.
70. Шульга М.Г. Система джерел митного права України / М.Г. Шульга // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1999. – Вип. 40. – С. 118-125.
71. Настюк В.Я. Митний закон як основна форма митного законодавства / В.Я. Настюк // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. – Вип. 42. – С. 131-137.
72. Додин Е.В. Основы таможенного права Европейского Сообщества / Е.В. Додин // Митна справа. – 2002. – № 2. – С. 3-19.
73. Сандровский К.К. Международное таможенное право: Учебник. – 3-е изд., стереотип. / К.К. Сандровский. – К.: О-во “Знання”, КОО, 2002. – 461 с.
74. Денисов В.Н. Развитие теории и практики взаимодействия международного права и внутреннего права / В.Н. Денисов // Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. – К.: 1992. – С. 7.
75. Шемякін О. Співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного морського права / О. Шемякін // Право України. – 2001. – № 7. – С. 113-116.
76. Triepel C.H. Volkerrecht und Landerrecht / C.H. Triepel. – Leipzig, Hirschfeld C.L. Verlag, 1899. – 452 p.
77. Анцилотти Д. Курс международного права / Д. Анцилотти. – М.: Изд-во иностр. лит., 1961. – Т. 1. – 447 с.
78. Блищенко И.П. Международное и внутригосударственное право: Монографія / И.П. Блищенко. – М.: Госюриздат, 1960. – 238 с.
79. Керимов Д.А. Философские проблемы права / Д.А. Керимов. – М.: Мысль, 1972. – 297 с.
80. Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 р. // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1990. – № 31. – С. 429.
81. Про дію міжнародних договорів на території України: Закон України від 10.12.1991 р., № 1953-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 10. – Ст. 137.
82. Про міжнародні договори України: Закон України від 22.12.1993 р., № 3767-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 45.
83. Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.2004 р., № 1906-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 50. – Ст. 540.
84. Конвенція про створення Ради Митного Співробітництва від 15.12.1950 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_184
85. Митна Конвенція, що стосується контейнерів, від 18.05.1956 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_704
86. Міжнародна конвенція по безпечних контейнерах від 02.12.1972 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_013
87. Митна конвенція, що стосується контейнерів, від 02.12.1972 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_c34
88. Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур (Конвенція Кіото) від 18.05.1973 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_643
89. Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу (від 13.12.1974 р.) // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_094
90. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про морське перевезення вантажів від 31.03.1978 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_391
91. Конвенція Організації Об’єднаних Націй з морського права від 10.12.1982 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_057
92. Конвенція про полегшення міжнародного морського судноплавства від 09.04.1965 р. // Офіц. вісн. України. – 2006. – № 8. – Ст. 492.
93. Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства від 09.06.1977 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_926
94. Угода про співробітництво та взаємодопомогу в митних справах від 15.04.1994 р. // Офіц. вісн. України. – 2005. – № 52. – Ст. 3397.
95. Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 10.11.1994 р. // Офіц. вісн. України. – 2006. – № 24. – Ст. 1794.
96. Угода про взаємну допомогу й співробітництво в митних справах між урядами держав – учасниць ГУУАМ від 04.07.2003 р. // Уряд. кур’єр. – 2004. – № 66.
97. Угода щодо спрощення та уніфікації процедур митного оформлення на митних кордонах від 08.07.1994 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=997_701
98. Угода про порядок митного оформлення та митного контролю товарів, що переміщаються між державами – учасницями Угоди про створення зони вільної торгівлі від 08.10.1999 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=997_267
99. Рамкові стандарти безпеки та полегшення всесвітньої торгівлі Всесвітньої митної організації від 01.06.2005 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=976_003
100. Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів від 14.06.1983 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_079
101. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про міжнародні змішані перевезення вантажів від 24.05.1980 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_189
102. Митна конвенція про тимчасовий ввіз приватних дорожніх перевізних засобів від 04.06.1954 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_081
103. Міжнародна Угода про ввезення матеріалів освітнього, наукового і культурного характеру від 17.06.1950 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_311
104. Митна конвенція про карнет А.Т.А. для тимчасового ввезення товарів від 06.12.1961 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_428
105. Конвенція про транзитну торгівлю внутрішньоконтинентальних держав від 08.06.1965 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_166
106. Конвенція про тимчасове ввезення від 26.06.1990 р. // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 36. – Ст. 2445.
107. Міжнародна конвенція про припинення обігу порнографічних видань та торгівлі ними від 12.09.1923 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_592
108. Конвенція про припинення контрабанди алкогольних товарів від 19.08.1925 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=998_053
109. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин від 20.12.1988 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_096
110. Мешера В.Ф. Морское право: Общ. ч. / В.Ф. Мешера. – М.: Мор. транспорт, 1958. – 44 с.
111. Шемякін О. Знаменний етап у систематизації міжнародного морського права / О. Шемякін // Укр. часопис міжнар. права. – 2002. – № 4. – С. 55-62.
112. Державне управління в Україні: Навч. посіб. / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: ТОВ “Соми”. – 1999. – 266 с.
113. Трофімов С.А. Особливості правового регулювання митних процедур на морському транспорті / С.А. Трофімов // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – Вип. 77. – С. 32-36.
114. Конвенція про територіальне море та прилеглу зону від 29.04.1958 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_178
115. Про прийняття за основу проекту Закону України “Про внутрішні води, територіальне море та прилеглу зону України”: Пост. Верхов. Ради України від 09.07.2003 р., № 1031-IV // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1031%2D15
116. Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1995. – № 47. – Ст. 349.
117. Про прикордонний режим: Пост. КМ України від 27.07.1998 р., № 1147 // Офіц. вісн. України. – 1998. – № 30. – С. 33.
118. Про морські порти України: Проект Закону України // http://rada.gov.ua
119. Про спеціальну (вільну) економічну зону “Порто-франко” на території Одеського морського торговельного порту: Закон України від 23.03.2000 р., № 1607-III // Відом. Верхов. Ради України. – 2000. – № 26. – Ст. 208.
120. Про відкриття пунктів пропуску через державний кордон України: Розпорядж. КМ України від 29.02.1996 р., № 143-р // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=143-96-%F0

1. Наказ Мінтранспорту та зв’язку України «Про затвердження Положення про організацію та порядок здійснення технічного нагляду за промірними роботами на акваторіях і підхідних каналах до портів, суднобудівних і судноремонтних заводів та судноплавних шляхах України» від 12.05.2006 р. № 463 // Офіц. вісн. України. – 2006. – № 22. – Ст. 1671.
2. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: А.С.К., 2005. – 911 c.
3. Шишка Р.Б. Инвестиционное право Украины: Учеб. пособ. – Х.: ЭСПАДА, 2000. – 176 с.
4. Афанасьєва О.О. Правові основи утворення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон та спеціальних митних зон // Митна справа. – 2006. – № 2. – С. 79-84.
5. Афанасьєва О.О. Місце і роль митного режиму “спеціальна митна зона” в системі правових режимів // Митна справа. – 2006. – № 4. – С. 99-102.
6. Науменко В.П., Пашко П.В., Руссков В.А. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2006. – 394 с.
7. Наказ Держмитслужби України, Адміністрації Держприкордонслужби України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства аграрної політики України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Міністерства культури і туризму України «Про затвердження Інструкції з організації здійснення попереднього документального контролю товарів, що ввозяться на митну територію України» від 31.08.2005 р. № 819/641/435/441/310/592 // Офіц. вісн. України. – 2005. – № 38. – Ст. 2400.
8. Наказ Держмитслужби України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Держподатадміністрації України «Про затвердження Критеріїв оцінки підприємств-резидентів, щодо товарів яких може встановлюватися спрощений порядок застосування процедур митного оформлення» від 11.08.2004 р. № 590/296/468 // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 33. – Ст. 2218.
9. Шатило В.В. Необходимо ли таможенным органам Украины осуществление оперативно-розыскных мероприятий? // Митна справа. – 2006. – № 1. – С. 82-86.
10. Баранов С.О. Чи потрібна оперативно-розшукова діяльність митним органам? // Митна справа. – 2001. – № 5. – С. 67-69.
11. Дьомін Ю.М. Перспективи розвитку законодавства, пов’язаного з повноваженнями митних органів у сфері оперативно-розшукової діяльності // Право України. – 2001. – № 7. – С. 91-93.
12. Федотов О.П. До питання оперативно-розшукової діяльності в митних органах України // Митна справа. – 2003. – № 3. – С. 24-34.
13. Федотов О.П. “Переміщення товарів під негласним контролем” як захід запобігання контрабанді: організаційно-правове визначення // Вісн. Одес. ін-ту внутр. справ. – 2005. – № 3. – С. 179-184.
14. Ягодинский В. О правоохранительной деятельности таможенных органов // Таможенный брокер. – 2003. – № 7 (74). – С. 70-75.
15. Трофімов С.А. Загальні положення організації митних процедур на морському транспорті // Підпр-во, госп-во і право. – 2007. – № 9. – С. 138-141.
16. Наказ Севастоп. митниці «Про затвердження Технологічної схеми з організації здійснення митного контролю і митного оформлення суден закордонного плавання та товарів, що переміщуються ними на пасажирських причалах N 122 та N 143 Севастопольського морського торговельного порту» від 11.01.2005 р. № 8 // http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1025.9383.0
17. Наказ Севастоп. митниці «Про затвердження Технологічної схеми організації митного оформлення і контролю нафтопродуктів, що переміщуються через митний кордон України у пункті контролю ТОВ “Південторсан”» від 19.10.2005 р. № 396 // http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1025.12303.0
18. Наказ Севастоп. митниці «Про затвердження Технологічної схеми здійснення митного контролю та митного оформлення суден і товарів, що переміщуються ними через митний кордон України у зоні діяльності митного поста “Інкерман” Севастопольської митниці» від 21.07.2005 р. № 266 // http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1025.9690.0
19. Пост. КМ України «Про здійснення попереднього документального контролю товарів у пунктах пропуску через державний кордон України» від 13.04.2005 р. № 269 // Офіц. вісн. України. – 2005. – № 15. – Ст. 760.
20. Адміністративне право України: Академ. курс: Підручник: У 2-х т. – Т. 1: Заг. ч. / Голова редкол. В.Б. Авер’янов. – К.: Юрид. думка, 2004. – 584 с.
21. Наказ Держкомітету ядерного регулювання України «Про затвердження Правил ядерної та радіаційної безпеки при перевезенні радіоактивних матеріалів (ПБПРМ-2006)» від 30.08.2006 р. № 132 // Офіц. вісн. України. – 2006. – № 38. – Ст. 2606.
22. Трофімов С.А. До питання розширення списку обов’язкової інформації, що надається при здійсненні митних процедур на морському транспорті // Актуальні питання реформування правової системи України: Зб. наук. ст. за матеріалами IV Міжнар. наук.-практ. конф., Луцьк, 2007 р., 1-2 черв.: У 2-х т. / Уклад. Т.Д. Климчук, І.М. Якушев. – Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. – Т. 1. – С. 321-324.
23. Трофімов С.А. Здійснення митних процедур на морському транспорті, який прибуває на митну територію України // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2007. – № 3(50). – С. 233-240.
24. Наказ Держмитслужби України «Про затвердження форми акта про невідповідність товарів відомостям, зазначеним у потрібних для здійснення митного контролю документах, про пошкодження товарів чи їх упаковки або маркування» від 18.11.2002 р. № 630 // Офіц. вісн. України. – 2002. – № 49. – Ст. 2225.
25. Настюк В.Я. Норми митного права: теорія і практика застосування: Монографія. – Х.: Факт, 2003. – 215 с.
26. Кивалов С.В. Организационно-правовые основы таможенного дела в Украине (Общ. ч.). – О.: Одес. юрид. ин-т ОГУ, 1994. – 178 с.
27. Кочетко С. Таможенные процедуры // Таможенная параллель. – 1999. – № 7(23). – С. 8-11.
28. Розпорядж. КМ України «Про встановлення безвізового порядку сходження на берег для іноземних громадян – круїзних туристів» від 19.03.1997 р. № 145-р // Офіц. вісн. України. – 1997. – № 12. – Т. 1. – С. 186.
29. Угода ООН «Про співробітництво та взаємодопомогу в митних справах» від 05.07.1962 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_912
30. Пост. КМ України «Про затвердження Програми розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 роках» від 12.05.2004 р. № 612 // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 19. – Ст. 1328.
31. Лист Держмитслужби України «Про необхідність вдосконалення роботи з інформаційного забезпечення громадян з питань митної справи» від 22.01.2001 р. № 09/4-264-ЕП // http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1025.549.0
32. Лист Держмитслужби України «Про заходи щодо спрощення, згідно з міжнародною практикою, процедури митного контролю» від 30.05.2001 р. № 2/09-2705-ЕП // http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1025.4653.0
33. Лист Держмитслужби України «Щодо створення сприятливих умов для перетинання державного кордону іноземними громадянами» від 11.07.2002 р. № 11/4-09-6069-ЕП // http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1025.2402.0
34. Закон України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» від 22.02.2000 р. № 1479-III // Відом. Верхов. Ради України. – 2000. – № 17. – Ст. 122.
35. Пост. КМ України «Про затвердження Порядку митного оформлення військової техніки та військових транспортних засобів, які перетинають митний кордон України» від 18.01.2003 № 63 // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 4. – Ст. 122.
36. Наказ Держмитслужби України «Про затвердження Порядку митного контролю й митного оформлення військової техніки та військових транспортних засобів, що перетинають державний кордон України з метою використання їх при проведенні заходів оперативно-тактичного характеру» від 01.12.2003 р. № 812 // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 51. – Т. 2. – Ст. 2715.
37. Вішневський А. Пропозиції щодо вдосконалення діючого законодавства України про морські перевезення нафти і нафтопродуктів наливом // Юрид. вестн. – 2001. – № 1. – С. 96-102.
38. Наказ Держмитслужби України «Про затвердження Тимчасового порядку митного оформлення нафтопродуктів, що ввозяться на митну територію України морським транспортом з метою імпорту» від 02.09.99 р. № 558 // http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1025.5634.0
39. Міжнародна конвенція про стандарти підготовки, сертифікації персоналу риболовних суден та несення вахти (1995 р.) // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_707
40. Закон України «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» від 06.02.2003 р. № 486-IV // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 10. – Ст. 430.
41. Трофімов С.А. Актуальні проблеми митного оформлення продукції морського промислу // Митна політика України в умовах інтеграції до світової спільноти: Матер. міжнар. наук.-практ. конф., 14 квіт. 2006 р. – Дніпропетровськ: Акад. мит. служби України, 2006. – С. 146, 147.
42. Лист Держмитслужби України «Щодо митного оформлення рибної продукції, виробленої українськими суднами в межах Азово-Чорноморського басейну» від 12.02.2004 р. № 25/2-09-18/1611-ЕП // http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1025.7497.0
43. Наказ Кримської регіональної митниці «Про затвердження Тимчасового порядку митного контролю й митного оформлення рибопромислових суден і продукції морського промислу (азовської хамси), добутої (виробленої) у районі спільного рибальства» від 24.10.2002 р. № 432 // http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1015.20821.0
44. Пост. КМ України «Про затвердження Порядку пропуску яхт через державний кордон» від 29.08.2002 р. № 1274 // Офіц. вісн. України. – 2002. – № 36. – Ст. 1687.
45. Пост. КМ України «Про перелік відомостей, що оголошуються громадянами за встановленою формою у разі переміщення ними через митний кордон України предметів» від 15.07.1997 р. № 748 // Офіц. вісн. України. – 1997. – № 29. – С. 33.
46. Лист Держмитслужби України «Щодо митного оформлення матеріально-технічного постачання морських суден» від 17.02.1997 р. № 11/6-1423 // http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1025.3112.0
47. Рішення СНД «Про Єдину методологію митної статистики зовнішньої торгівлі держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав» від 09.12.1994 р. // Офіц. вісн. України. – 2007. – № 5. – Ст. 204.
48. Государственный и общественный контроль в СССР / Под ред. В.И. Туровцева. – М.: Наука, 1970. – 335 с.
49. Самощенко И.С. Охрана режима законности Советским государством. – М.: Госюриздат, 1960. – 196 с.
50. Лунев А.Е. Обеспечение законности в советском государственном управлении. – М.: Госюриздат, 1963. – 158 с.
51. Строгович М.С. Основные вопросы советской социалистической законности. – М.: Наука, 1966. – 252 с.
52. Студеникина М.С. Государственный контроль в сфере управления (проблемы надведомственного контроля). – М.: Юрид. лит., 1974. – 157 с.
53. Шорина Е.В. Контроль за деятельностью органов государственного управления в СССР. – М.: Наука, 1981. – 301 с.
54. Авер’янов В.Б. Українське адміністративне право на етапі реформування: питання нової доктрини // Укр. право. – 2005. – № 1. – С. 185-200.
55. Виконавча влада й адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий Дім “Ін-Юре”, 2002. – 668 с.
56. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
57. Андрійко О.Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади: Дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.07. – К., 1999. – 378 с.
58. Андрійко О.Ф. Державний контроль в Україні: організаційно-правові засади. – К.: Наукова думка, 2004. – 300 с.
59. Битяк Ю.П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади: Монографія. – Х.: Право, 2005. – 304 с.
60. Гаращук В.М. Контроль та нагляд у державному управлінні: Монографія. – Харків: Фоліо, 2002. – 176 с.
61. Гаращук В.М. Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду у державному управлінні: Дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.07. – Х., 2003. – 412 с.
62. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
63. Лученко Д.В. Контроль как вид административно-правовой деятельности // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип. 41. – С. 124-127.
64. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади: Навч. посіб. / Заг. ред. Н.Р. Нижник, В.М. Олуйко; Акад. прав. наук України, Київ. регіон. центр та ін. – Львів: Вид-во Нац. ун-ту “Львівська політехніка”, 2002. – 351 c.
65. Стефанюк В. Судова влада як основна гарантія захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. – 2000. – № 1. – С. 15-20.
66. Стефанюк В. Проблеми вдосконалення адміністративного права та перспективи розвитку адміністративної юстиції в Україні // Право України. – 2003. – № 1. – С. 4-7.
67. Додин Е.В. Рамочные стандарты безопасности и упрощения глобальной торговки // Митна справа. – 2005. – № 4. – С. 9-12.
68. Дьомін Ю.М. Правові засади організації та здійснення митного контролю в Україні: теоретичні та практичні проблеми: Автореф. дис... д. юрид. наук: 12.00.07. – Київ, 2006. – 41 с.
69. Дьомін Ю.М. Судовий контроль у забезпеченні законності в діяльності митних органів // Митна справа. – 2003. – № 3. – С. 13-17.
70. Комзюк В.Т. Адміністративно-правові засоби здійснення митної справи: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. – Х., 2003. – 191 с.
71. Кормич Б.А. Державно-правовий механізм митної політики України: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. – О., 2000. – 192 с.
72. Управління в митній службі: Підручник / Кунєв Ю.Д., Коросташова І.М., Мазур А.В., Шапошник С.П. – К.: Центр навч. літ., 2006. – 408 с.
73. Приймаченко Д.В. Митна політика держави та її реалізація митними органами: Монографія. – Дніпропетровськ: Акад. мит. служби України, 2006. – 332 с.
74. Соколенко О.Л. Організаційно-правові питання забезпечення законності в діяльності митних органів України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. – К., 2004. – 18 с.
75. Тараненко О.М. Забезпечення законності в діяльності митних органів: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. – Х., 2006. – 21 с.
76. Тараненко О.М. Місце адміністративного суду в системі засобів забезпечення законності в діяльності митних органів // Митна справа. – 2005. – № 5. – С. 63-66.
77. Тараненко О.М. Нагляд прокурора за законністю розгляду справ про порушення митних правил // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.) та ін. – О.: Одес. нац. юрид. акад., 2002. – Вип. 15. – С. 236-238.
78. Наказ Генпрокуратури України «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів Службою безпеки, органами охорони державного і митного кордонів України» від 05.04.2000 р. № 4 // http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1041.3912.0
79. Наказ Генпрокуратури України «Про сферу та особливості організації діяльності органів прокуратури на транспорті» від 19.09.2005 р. № 3/3гн // http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1041.12223.0
80. Трофімов С.А. Проблема здійснення прокурорського нагляду за митними органами під час провадження митних процедур на морському транспорті // Митна політика та актуальні проблеми економічної безпеки України на сучасному етапі: Матер. наук.-практ. конф. 30 бер. 2007 р. – Дніпропетровськ: Акад. мит. служби України, 2007. – С. 181, 182.
81. Трофімов С.А. Нагляд прокуратури за діяльністю митних органів як засіб забезпечення законності при здійсненні митних процедур на морському транспорті // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. – Вип. 92. – С. 98-102.
82. Кодекс адміністративного судочинства України // Офіц. вісн. України. – 2005. – № 32. – Ст. 1918.
83. Наказ Держмитслужби України «Про роботу зі зверненнями громадян» від 10.08.2004 р. № 584 // http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1025.10801.0
84. Кримінальний кодекс України від 28.12.1960 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2001%2D05
85. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // Офіц. вісн. України. – 2001. – № 21. – Ст. 920.
86. Дорофеєва Л.М. Дізнання в митних органах України: Монографія. – Х.: Вид. СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2006. – 192 с.
87. Прусс В.М. Удосконалення правового регулювання повноважень митних органів України // Митна справа. – 2005. – № 1. – С. 16-20.
88. Серветник А.В. Правове регулювання повноважень митних органів України // Митна справа. – 2000. – № 2. – С. 13-16.
89. Черномаз О.І. Протидія державних органів фінансовій та економічній злочинності, контрабанді: використання зарубіжного досвіду // Митна справа. – 1999. – № 3. – С. 57-60.
90. Закон України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» від 19.06.2003 р. № 975-IV // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 29. – Ст. 1440.
91. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 р. № 2135-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
92. Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18.03.2004 р. № 1629-IV // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 15. – Ст. 1028.
93. Пост. Верхов. Ради України «Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до Закону України “Про Єдиний митний тариф”» від 22.03.2007 р. № 825-V // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=825-16
94. Пост. Верхов. Ради України «Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до Закону України “Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України”» від 22.03.2007 р. № 824-V // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=824-16
95. Пост. Верхов. Ради України «Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до деяких законів України щодо опису та кодування товарів» від 22.03.2007 р. № 823-V // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=823%2D16
96. Пост. Верхов. Ради України «Про утворення Спільної парламентсько-урядової комісії з інтеграції України до Європейського Союзу» від 22.03.2007 р. № 808-V // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=808-16

1. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів щодо виконання у 2007 році Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 07.03.2007 р., № 90-р // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=90%2D2007%2D%F0
2. Суворкін В.А. Україна – СОТ – ЄС: перепони до інтеграції / Суворкін В.А. // Митна справа. – 2006. – №2. – С.43-49.
3. Мазур А.В. Організаційно-правові основи митного контролю в Україні: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Мазур А.В. – Х., 2004. – 189с.
4. Науменко В.П. Мінімізація ризиків при митному оформленні: Навч. посіб. / Науменко В.П. – К.: ЗАТ “Август”, 2003. – С.34-36.
5. Терещенко С. Митний контроль. Алгоритм аналізу факторів ризику. Основні методи шахрайства при здійсненні транзиту. Планування оцінки та селекції факторів ризику / Терещенко С. // Митний брокер. – 2000. – №4. – С.44-57.
6. Макаров А. Н. К вопросу управления риском в таможенном деле / Макаров А. Н. // Роль и место таможенной службы России в развитии экономики и обеспечении экономической безопасности в условиях глобализации внешней торговли: Тез. докл. на науч.-практ. конф. – М.: РИО РТА, 2001. – С.257-261.
7. Ершов А.Д. Управление рисками при определении страны происхождения товаров / Ершов А.Д., Сизова К.А. // Учен. зап. СПб. филиала Рос. тамож. акад. – 2002. – №1. – С.49-66.
8. Наказ Держмитслужби України «Щодо затвердження Концепції модернізації діяльності митної служби України» від 17.10.2006 р., № 895 // http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/show.php?uid=1025.11608.0

Це фрагмент великої роботи. НЕ додавай і НЕ повторюй назву матеріалу як заголовок — вона вже на сторінці.