Організаційно - правові засади безпеки підприємництва і проблеми з провадженням охоронної діяльності суб`єктів недержавної форми власності

Відколи Україна перейшла до ринкової економіки, питання захисту майна та особистої безпеки громадян набули особливої ваги. Водночас у вітчизняному законодавстві досі відсутнє чітке визначення правових підстав для здійснення охоронних заходів, а також не врегульовано порядок їх провадження. Саме тому перші законопроекти Закону України «Про охоронну діяльність» (далі — законопроекти) № 1020 та № 1241, ініційовані народними депутатами О.М. Бандурко, В.П. Бартківим та В.Р. Мойсиком, покликані заповнити цю прогалину. Вони визначають:

1. правові, організаційні та економічні засади функціонування суб'єктів охоронної діяльності;
2. вичерпний перелік таких суб'єктів, включно з підприємствами всіх форм власності;
3. види охоронних послуг, що надаються на підставі ліцензій та відповідно до ліцензійних умов;
4. особливий дозвільний порядок провадження охоронної діяльності та видачі ліцензій;
5. спеціальні умови для здійснення охорони за цивільно-правовими договорами;
6. визнання охоронної діяльності роботою з підвищеною небезпекою;
7. пріоритетність захисту життя та здоров'я як клієнтів, так і працівників охорони;
8. підстави для відмови у допуску осіб до охоронної роботи;
9. термінологічне визначення законних заходів охорони майна та особистої безпеки;
10. організаційні, правові та технічні умови виконання охоронних функцій;
11. чітку регламентацію застосування заходів примусу до правопорушників;
12. заходи, спрямовані на забезпечення безпеки самих охоронців.

Автори законопроектів виходять з того, що охоронна діяльність безпосередньо торкається майнових та особистих прав значної кількості громадян і юридичних осіб. Адже послуги з охорони власності зачіпають інтереси мільйонів людей та численних організацій. Крім того, заходи із забезпечення особистої безпеки надаються меншій, але все ж значній кількості фізичних осіб. На сьогодні професійно охоронними функціями займаються сотні тисяч працівників. Вони задіяні у відомчій охороні державних органів, у структурах недержавних суб'єктів господарювання, у підрозділах Державної служби охорони при МВС, а також у приватних компаніях, що надають послуги за договорами. Що стосується недержавної охоронної діяльності, то, згідно зі статтями 21-25 законопроектів, вона здійснюватиметься суб'єктами господарювання недержавної форми власності лише за наявності відповідного дозволу, який видається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Така діяльність може провадитися через самостійні відокремлені або структурні підрозділи охорони чи призначених відповідальних осіб для захисту власного майна та службових осіб, без права виконувати функції, не пов'язані із забезпеченням безпеки свого підприємства.

Недержавна охоронна діяльність у таких сферах, як:

• охорона майна фізичних та юридичних осіб;
• супровід (транспортування) майна;
• забезпечення особистої безпеки громадян;
• проектування, монтаж, ремонт та обслуговування засобів сигналізації, систем відеоспостереження та інших технічних комплексів безпеки, — підлягатиме обов'язковому ліцензуванню.

Для отримання ліцензії на таку діяльність необхідно буде дотримуватися певних умов, зокрема:

наявність у статутних документах суб'єкта господарювання вказівки на здійснення охоронної діяльності;

наявність юридичної освіти або стажу роботи не менше трьох років на керівних чи оперативних посадах в органах внутрішніх справ, Службі безпеки України, на командних посадах у Збройних Силах чи інших військових формуваннях, або ж стажу роботи не менше п'яти років на будь-якій іншій посаді.

Окрім цього, стаття 7 законопроектів висуває певні вимоги до керівників та персоналу охорони. Так, до персоналу суб'єктів охоронної діяльності належатимуть працівники, які мають відповідну фахову підготовку, що підтверджується документами встановленого зразка. Тобто до охоронної роботи залучатимуться лише ті, хто професійно виконував функції з організації або здійснення заходів безпеки. До персоналу охорони, зокрема, відносяться керівники охорони та їх заступники, на яких покладено обов'язки з організації охорони. Охоронниками вважатимуться працівники, які безпосередньо виконують функції з охорони майна, а охоронцями — ті, хто забезпечує особисту безпеку фізичних осіб. Важливо, що керівники та персонал охорони недержавних суб'єктів не зможуть поєднувати свою діяльність з державною службою або виборною оплачуваною посадою в громадських організаціях.

Працівникам охорони та громадянам-підприємцям, які отримають ліцензію, видаватиметься документ встановленого зразка, що посвідчує особу. Для всього персоналу охорони встановлюватимуться єдині кваліфікаційні вимоги, визначені законопроектами та іншими нормативно-правовими актами. Ці вимоги, включно з обов'язковою наявністю свідоцтва про проходження відповідної підготовки, поширюватимуться також на персонал суб'єктів підприємницької діяльності, що надають охоронні послуги на підставі ліцензій.

Особливістю законопроектів є те, що професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації персоналу охорони делеговано закладам освіти Міністерства внутрішніх справ України та іншим навчальним закладам, які мають відповідний професорсько-викладацький склад. На нашу думку, ці освітні заходи, хоча й на перших порах після прийняття Закону, можуть стати перешкодою для певного кола осіб, які бажають займатися недержавною охоронною діяльністю.

Суб'єкти охоронної діяльності під час виконання своїх обов'язків матимуть право вимагати від громадян припинення протиправних дій, що:

а) порушують права власників майна;

б) порушують встановлені режими роботи об'єктів охорони;

в) створюють загрозу безпеці працівникам об'єкта, іншим громадянам та персоналу охорони;

г) перешкоджають виконанню повноважень персоналу охорони.

Крім того, вони матимуть право:

2) перевіряти документи, що посвідчують особу, для з'ясування дотримання правил, нагляд за якими покладено на суб'єкта охоронної діяльності;

3) перевіряти відповідність матеріальних цінностей, що вивозяться або ввозяться на територію об'єкта, транспортним документам та оглядати транспортні засоби;

4) проводити відкриту кіно-, відео-, фотозйомку та звукозапис подій як допоміжний засіб запобігання правопорушенням.

5) затримувати та негайно передавати до органів внутрішніх справ особу, підозрювану у вчиненні злочину, лише за наявності однієї з таких підстав:

а) коли особу застали при вчиненні злочину або одразу після нього;

б) коли очевидці, зокрема потерпілі, прямо вкажуть на цю особу;

в) коли на підозрюваному, його одязі або при ньому буде виявлено явні сліди злочину;

г) коли особа виявить непокору законним вимогам персоналу охорони.

6) одержувати на письмовий запит відомості від організацій, установ і підприємств, необхідні для здійснення охоронних заходів.

Для здійснення недержавної охоронної діяльності персоналу охорони дозволятимуться наступні послуги:

1) охорона майна фізичних і юридичних осіб, у тому числі під час його транспортування;

2) забезпечення особистої безпеки фізичних осіб;

3) проектування, монтаж, ремонт та обслуговування засобів сигналізації, систем відеоспостереження;

4) надання консультацій з питань правомірного захисту від протиправних посягань та створення систем безпеки.

Водночас під час організації та здійснення недержавної охоронної діяльності заборонятиметься:

1) придбавати та використовувати майно, яке згідно із законодавством може використовуватися лише військовими формуваннями та правоохоронними органами;

2) залучати до виконання охоронних функцій громадян, освіта, кваліфікація та стаж роботи яких не відповідають встановленим вимогам;

3) здійснювати охорону майна за цивільно-правовими договорами без наявності документів, що підтверджують повноваження замовника, та заходи з особистої безпеки без підтвердження повноважень замовника представляти інтереси фізичної особи;

4) надавати охоронні послуги на об'єктах, які підлягають охороні виключно державними суб'єктами;

5) протидіяти представникам правоохоронних органів під час виконання ними службових обов'язків;

6) розголошувати відомості про вжиті заходи охорони, конфіденційну інформацію про господарську діяльність та приватне життя осіб, що стали відомі під час виконання охоронних функцій;

7) передавати дозвіл або ліцензію на здійснення недержавної охоронної діяльності іншим юридичним особам і громадянам.

Ще однією перешкодою у реалізації прав суб'єктами недержавної охоронної діяльності є окремі положення законопроектів, які можна тлумачити по-різному (див. п.п. 3 і 4, ст. 22). Щодо п.п. 1 і 2, ст. 22, то заперечень немає.

Так, під час здійснення недержавної охоронної діяльності персоналу охорони заборонятиметься:

1) удаватися до неправомірних дій, що посягають на права і свободи громадян, ставлять під загрозу їх життя, здоров'я, честь, гідність та майно;

2) видавати себе за представників правоохоронних органів;

3) використовувати форменний одяг та знаки розрізнення працівників Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань, правоохоронних та природоохоронних органів держави;

4) використовувати несертифіковані технічні засоби охоронного призначення, засоби радіозв'язку без наявності дозволів на їх використання на наданих радіочастотах, а також інші технічні засоби, що завдають шкоди життю та здоров'ю громадян, довкіллю.

Слід зазначити, що заборона використовувати форменний одяг та несертифіковані технічні засоби не означає, що суб'єкти недержавної охоронної діяльності не матимуть права започаткувати свій фірмовий спеціальний одяг, який буде відрізнятися від форменого, наприклад, по кольору чи знаками розрізнення. Інше положення не буде настільки ж простим у його вирішенні, і саме бажання отримати спеціальний дозвіл на технічні засоби охоронного призначення на практиці перетвориться в безкінечні переписки з відповідними державними органами.

Недержавна охоронна діяльність суб'єктів господарювання недержавної форми власності, у тому числі таких, що не матимуть у статутному фонді визначальної частки держави, може здійснюватися: за наявності дозволу, отриманого у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у формі діяльності самостійних відокремлених або структурних підрозділів охорони чи призначених відповідальних осіб для здійснення заходів охорони та безпеки щодо належного їм майна та їх службових осіб, без права виконувати функції, не пов'язані із забезпеченням майнової безпеки свого суб'єкта господарювання та особистої безпеки його засновників або службових осіб; за наявності ліцензії, отриманої у порядку, встановленому уповноваженим органом державної влади у сфері ліцензування недержавної охоронної діяльності, у формі надання громадянам або юридичним особам послуг з охорони та безпеки на підставі цивільно-правових договорів.

Законопроектами встановлюються спеціальні умови здійснення заходів охорони та безпеки за цивільно-правовими договорами. Їх дотримання гарантує неучасть суб'єктів охоронної діяльності у незаконних діях, а також визначає юридичний обов'язок негайного припинення таких угод у разі виявлення їх змісту як таких, що суперечать чинному законодавству та спроможних негативно вплинути на ділову репутацію суб'єкта охоронної діяльності.

Разом з тим, порядок використання в охоронній діяльності спеціальних засобів та вогнепальної зброї досі залишається нерегламентованим (крім вимог відповідних статей Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративну відповідальність про необхідну оборону та крайню необхідність). Ці положення отримали своє продовження у законопроекті при окресленні прав по застосуванню персоналом охорони заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї та використання службових собак (статті 43-48), але тільки суб'єктами державної служби охорони, які під час та в місцях безпосереднього здійснення заходів охорони та забезпечення безпеки матимуть право застосовувати до правопорушників заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та службових собак, а персонал воєнізованої охорони та підрозділів воєнізованої охорони Державної служби охорони, крім того, вогнепальну зброю, у тому числі нарізну автоматичну та напівавтоматичну, у випадках і в порядку, що передбачається законопроектами Закону України «Про охоронну діяльність» та іншими актами законодавства.

Наразі законопроекти передбачають повноваження Кабінету Міністрів України і визначають перелік об'єктів державної форми власності, що повинні охоронятися тільки державними охоронними організаціями, в особі підрозділів відомчої охорони, у тому числі воєнізованої охорони центральних органів виконавчої влади, Державної служби охорони при МВС України; тобто виключно державними організаціями - суб'єктами охоронної діяльності за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України; категорично забороняючи таким чином їх охорону суб'єктами недержавної охоронної діяльності. В той же час суб'єктам Державної служби охорони окремими законодавчими актами України визначені повноваження підрозділів відомчої воєнізованої охорони певних міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Їм дозволено мати спеціальні засоби та вогнепальну зброю, що суттєво різняться з засобами, рекомендованими для суб'єктів недержавної охоронної діяльності.

Так, під час реалізації своїх повноважень суб'єкти охоронної діяльності матимуть право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби, вогнепальну зброю та використовувати службових собак лише після попередження про намір їх застосування. Заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальна зброя можна буде застосовувати без попередження лише у разі безпосередньої загрози життю або здоров'ю громадян чи персоналу охорони або раптового нападу із застосуванням зброї чи транспортних засобів. Вид спеціального засобу чи зброї, час початку та інтенсивність їх застосування визначатиметься з урахуванням ситуації, що може скластися, характеру правопорушення і особи правопорушника.

Заборонятиметься застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби, вогнепальну зброю та використовувати службових собак проти жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров'ю громадян, персоналу охорони, або збройного нападу чи збройного опору.

У тих випадках, коли уникнути застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї та використання службових собак буде неможливим, їх застосування не повинно перевищувати меж необхідної оборони і має обмежуватися заподіянням мінімальної шкоди здоров'ю правопорушників та інших громадян. У разі заподіяння такої шкоди персонал охорони повинен буде забезпечити надання необхідної допомоги потерпілим в найкоротший строк.

У разі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї та використання службових собак працівник охорони в письмовій формі повинен буде доповісти своєму безпосередньому керівнику, який, у свою чергу, повинен повідомити про це орган внутрішніх справ, орган управління, власника.

Якщо такі дії призведуть до поранення або смерті особи, що можуть статися внаслідок застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та використанні службових собак, а також про всі випадки застосування вогнепальної зброї працівник охорони зобов'язаний буде негайно і письмово доповісти своєму безпосередньому начальнику для сповіщення прокуророві.

При перевищенні меж необхідної оборони, вчинених внаслідок застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї та використання службових собак, винна особа (особи) будуть нести кримінальну відповідальність, передбачену Кримінальним кодексом України (статті 124, 118 КК), відповідно за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або смерті у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Персонал охорони під час та в місцях безпосереднього здійснення заходів охорони та безпеки з метою самозахисту, захисту об'єктів, життя та здоров'я фізичних осіб від протиправних посягань, затримання правопорушників і припинення правопорушень, подолання протидії їх законним вимогам матиме право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, якщо інші способи цього не забезпечать.

До того ж персонал охорони під час та в місцях безпосереднього здійснення заходів охорони та безпеки матиме право застосовувати спеціальні засоби - гумові кийки, газові пістолети і револьвери та патрони до них, заряджені речовинами сльозоточивої або дратівної дії, пневматичну зброю, у разі:

1) захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їхньому життю або здоров'ю;

2) відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби, що охороняються.

Поряд із зазначеним, крім спеціальних засобів - гумових кийків, газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої або дратівної дії, пневматичної зброї, персонал воєнізованої охорони та Державної служби охорони матиме право застосовувати наручники, засоби зв'язування, пристрої для примусової зупинки транспорту та електрошокові пристрої, у разі:

1) затримання і доставляння до службового приміщення органу внутрішніх справ, іншого правоохоронного органу, воєнізованої охорони чи Державної служби охорони осіб, які вчинили правопорушення проти майна або фізичних осіб, що охороняються;

2) вчинення інших правопорушень, що загрожуватимуть (створюватимуть загрозу) громадській безпеці, життю та здоров'ю громадян, якщо ці особи чинитимуть опір законним діям персоналу охорони або дадуть підстави вважати, що вони можуть зникнути з місця скоєння правопорушення чи заподіяти шкоду оточуючим або собі;

3) примусової зупинки транспортного засобу, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров'ю громадян або персоналу охорони чи порушує встановлений режим на об'єкті, що охороняється, або спеціальної зони його охорони (безпеки).

Відносно ж переліку спеціальних засобів, які можуть застосовуватися персоналом охорони під час здійснення охорони майна, і правил їх застосування у законопроектах мова взагалі не ведеться, а лише зазначається, що такий перелік і правила встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Рівень підготовки персоналу охорони з питань застосування спеціальних засобів і перевірка рівня такої підготовки покладено на Міністерство внутрішніх справ України.

Персонал охорони під час та у місцях виконання заходів з охорони майна матиме право використовувати службових собак, що пройшли відповідне дресирування, лише для виявлення:

1) проникнень (спроб проникнень) на об'єкти, що охороняються;

2) осіб, які незаконно перебуватимуть на об'єктах, що охоронятимуться, у тому числі в час і в місцях, несанкціонованих їх власником (володільцем, користувачем);

3) вибухових пристроїв, вогнепальної зброї та бойових припасів до неї.

Персонал воєнізованої охорони та воєнізованої охорони Державної служби охорони під час та в місцях безпосереднього здійснення заходів охорони матиме право, як крайній захід, застосовувати вогнепальну зброю у разі:

1) відбиття нападу на об'єкти, що охороняються (приміщення підприємств, установ і організацій, житлові приміщення громадян і місця зберігання їх майна, транспортні засоби, в тому числі під час транспортування вантажів);

2) захисту громадян від нападу, що загрожує їхньому життю та здоров'ю;

3) відбиття нападу на працівників охорони, якщо їх життю або здоров'ю загрожуватиме небезпека;

4) затримання осіб, які чинять збройний опір, а також озброєних осіб, які погрожують застосуванням зброї, вибухових та інших пристроїв, якщо це загрожує життю і здоров'ю громадян або працівників охорони.

Персонал охорони матиме право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, знешкодження тварини, якщо буде загроза життю і здоров'ю громадян або персоналу охорони.

Персоналу охорони заборонятиметься застосовувати і використовувати вогнепальну зброю в місцях значного скупчення людей, якщо це зможе призвести до заподіяння шкоди життю і здоров'ю сторонніх осіб.

Рівень підготовки персоналу охорони з питань застосування вогнепальної зброї перевірятиметься в порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ України.

На озброєного працівника охорони під час та в місцях безпосереднього виконання службових обов'язків поширюватимуться гарантії особистої безпеки, встановлені для працівників міліції Законом України «Про міліцію».

Зазначене нами вище показує нерівність суб'єктів державної охоронної діяльності і недержавної. Що можна підтвердити не тільки положеннями, які містяться у законопроектах «Про охоронну діяльність», а й проектом Закону «Про зброю» (далі - проект). Так, згідно зі ст. 13 проекту, дозвільна система на території України буде здійснюватися у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, і проводитися уповноваженим ним органом.

Дозволи щодо обігу службово-штатної і цивільної зброї за обсягом повноважень та метою її використання поділяються на такі види:

1) для придбання спеціальних засобів, зброї та боєприпасів, які використовуються підприємствами з особливими статутними завданнями;

2) для придбання цивільної зброї громадянами України;

3) для придбання цивільної зброї іноземними громадянами;

4) для носіння, використання і перевезення спеціальних засобів і зброї співробітниками підприємств з особливими статутними завданнями, в т.ч. для спортивних товариств і організацій;

5) для зберігання, носіння і перевезення цивільної зброї громадянами України;

6) для транспортування зброї та боєприпасів до неї по території України підприємствами з особливими статутними завданнями;

7) для транзиту зброї по території України;

8) для ввезення на територію України і вивозу з України цивільної зброї громадянами України;

9) для ввезення на територію України і вивозу з України службово-штатної і цивільної зброї та боєприпасів до неї підприємствами з особливими статутними завданнями;

10) для проведення виставок спеціальних засобів, зброї та боєприпасів до неї.

У статтях 1, 3, 4 та 5 проекту дається поняття і визначення термінів, застосованих у них. Наразі до військової зброї відносяться усі види зброї, що перебувають на озброєнні Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних органів, що призначені для вирішення бойових та оперативно-службових завдань з метою забезпечення виконання покладених на них функцій. Питання розробки, виготовлення та придбання військової зброї здійснюється за заявками державних військових формувань згідно з чинним законодавством України. Обіг військової зброї регулюється чинним законодавством України та нормативними актами Кабінету Міністрів України.

Дія Закону України «Про зброю» не буде розповсюджуватися на обіг військової зброї та боєприпасів до неї. До службово-штатної зброї в одному випадку відноситься зброя, що надається у користування особовому складу охорони, працівникам та посадовим особам державних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, що мають особливі статутні завдання чи здійснюють діяльність, пов'язану з обігом зброї, тільки за наявності особистого дозволу на зброю виключно для виконання службових повноважень, а також обов'язків відповідно до статутних завдань підприємств, установ і організацій.

До службово-штатної зброї у другому випадку відноситься:

1) зброя для озброєння особового складу охорони, посадових осіб, своїх працівників, тільки за наявності особистого дозволу виключно для виконання службових повноважень організаціями, підприємствами і установами, що виконують особливі статутні завдання на підставі ліцензії Кабінету Міністрів України та є об'єктами дозвільної системи:

а) довгоствольна вогнепальна гладкоствольна зброя калібром від .410 до 12, у тому числі без прикладу, з рухомим ців'єм та пістолетною рукояткою. Загальна довжина цієї зброї не повинна бути менш як 800 мм, а довжина ствола з патронником менш як 500 мм, з балістичними характеристиками відповідно до вимог до характеристик мисливської зброї;

б) вогнепальна довгоствольна мисливська нарізна калібром до 9,3 мм і нарізна короткоствольна калібром до 9,3 мм включно, і дульною енергією до 300 Дж;

в) газова калібром до 11,45 мм включно;

г) несмертельної (травмуючої) дії, у тому числі короткоствольна, вітчизняного виробництва, боєприпаси до якої споряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії з граничними параметрами ураження до 0,5 Дж на 1 мм² площі поперечного січення кулі, калібром до 12 мм;

2) для оснащення табельного положення спортивних товариств та організацій, статути яких передбачають розвиток стрілецьких видів спорту:

а) вогнепальна, холодна та холодна-метальна зброя за типами, кількістю та технічними характеристиками, що визначаються Міжнародним Олімпійським Комітетом та Національною Федерацією зі стрілецьких видів спорту;

б) сигнальна зброя для використання під час спортивних змагань;

3) зброя для оснащення мисливсько-промислових бригад, мисливських підприємств та організацій:

а) вогнепальна гладкоствольна калібром від .410 до 12, комбінована, нарізна, калібром до 9,3 мм включно;

б) холодна.

До цивільної зброї відноситься зброя, призначена для використання громадянами з метою самооборони, полювання і заняття спортом. Цивільна зброя поділяється на:

1) мисливську, яка використовується для полювання та занять мисливським спортом:

а) нарізну калібром до 9,3 мм включно;

б) гладкоствольну калібром від .410 до 4, в тому числі зі стволами з нарізкою типу «Сюпра» і «Парадокс»;

в) комбіновану (з нарізними та гладкоствольними стволами);

2) зброю для заняття спортом, без права полювання:

а) пневматичну калібром до 4,5 мм, дульною енергією до 7,5 Дж включно і швидкістю польоту кулі менш як 200 м/с, в тому числі короткоствольну;

б) вогнепальну нарізну довгоствольну калібром до 5,6 мм (.22 LR) включно;

в) холодну;

г) холодну-метальну з натягом тятиви менш як 20 кг;

3) зброю, придбану громадянами з метою захисту життя, здоров'я і житла, без права полювання:

а) гладкоствольну довгоствольну калібром від 410 до 12, у тому числі без прикладу, з рухомим ців'єм та пістолетною рукояткою. Загальна довжина цієї зброї не повинна бути менш як 800 мм, а довжина ствола з патронником менш як 500 мм, з балістичними характеристиками відповідно до вимог до характеристик мисливської зброї;

б) нарізну мисливську довгоствольну калібром від 4,5 мм до 8 мм;

в) газову калібром до 11,45 мм включно, механічні розпилювачі і аерозольні пристрої, споряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії за погодженням з Держстандартом України;

г) несмертельної (травмуючої) дії, у тому числі короткоствольну, вітчизняного виробництва, боєприпаси до якої споряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії з граничними параметрами ураження до 0,5 Дж на 1 мм² площі поперечного січення кулі, калібром до 12 мм;

д) електрошокові пристрої.

Із вищезазначеного, а також виходячи із змісту розглядаємих положень, не викликає сумніву, що на суб'єктів державної охоронної діяльності розповсюджуються положення щодо службово-штатної зброї, військової зброї та боєприпасів до неї. В той час як суб'єкти недержавної охоронної діяльності матимуть право тільки на володіння цивільною, особистою, газовою та пневматичною зброєю.

Крім зазначених вище переваг, можна зробити акцент ще й на тому, що для більш ефективного здійснення своїх службових обов'язків суб'єктами державної охоронної діяльності у ст. 43 законопроекту започатковані умови і межі застосування персоналом охорони заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї та використання службових собак.

В завершення огляду законопроектів та проекту Закону України «Про зброю» необхідно зупинитися на питаннях відповідальності працівника охорони, про яку йдеться у ст. 52 законопроектів. Згідно з нею, працівник охорони в межах повноважень, наданих Законом України «Про охоронну діяльність», іншими актами законодавства та цивільно-правовою угодою, укладеною згідно із законодавством, під час здійснення охорони майна повинен буде самостійно приймати рішення і нестиме за свої протиправні дії або бездіяльність відповідальність згідно із законодавством.

У разі порушення працівником охорони під час виконання заходів охорони та безпеки прав і законних інтересів замовників охоронних послуг суб'єкт охоронної діяльності зобов'язаний буде вжити заходів до відновлення цих прав та інтересів або відшкодування завданих матеріальних і моральних збитків, а також на вимогу потерпілого публічно вибачитися.

У тих випадках, коли працівник охорони фактично продовжуватиме виконувати охоронні функції і після встановлення відсутності законних підстав для їх здійснення, за відсутності ознак іншого правопорушення він буде нести відповідальність за самоуправство та порушення трудової дисципліни.

Працівник охорони, який безпосередньо здійснюватиме заходи охорони та безпеки відповідно до повноважень, наданих законодавством та укладеної згідно із законодавством цивільно-правової угоди, не буде нести відповідальності за збитки, спричинені об'єкту охорони. Такі збитки відшкодовуватимуться суб'єктом охоронної діяльності відповідно до умов угод на здійснення заходів охорони.