Організаційні засади державних фінансів на сучасному етапі

Вступ

Державні фінанси є фундаментом економічного розвитку країни та підвищення рівня життя її громадян. Їх існування зумовлене об'єктивною потребою в розподілі та перерозподілі валового внутрішнього продукту між різними верствами населення, суб'єктами господарювання та регіонами. Попри об'єктивну природу, функціонування державних фінансів значною мірою визначається суб'єктивними рішеннями політичних сил, які перебувають при владі та прагнуть реалізувати власні економічні інтереси.

У демократичному суспільстві державні фінанси виступають гарантом економічної стабільності та добробуту громадян. Вони є центральною ланкою фінансової системи, через яку реалізується вплив на соціально-економічний поступ країни. Ця ланка характеризується особливими принципами організації та функціонування, що зумовлено роллю держави у регулюванні суспільних процесів, створенні умов для діяльності як виробничих, так і невиробничих структур.

Історично фінанси виникли як інструмент мобілізації коштів для забезпечення потреб правлячих еліт та оборони територій. Для цього запроваджувалися різноманітні податки, збори та платежі, використання яких не контролювалося населенням. Тому протягом майже шести століть поняття "фінанси" асоціювалося з несправедливим вилученням доходів. Сам термін походить від латинського слова, що означає обов'язковий грошовий платіж. Вперше у сучасному розумінні його почали вживати в Італії наприкінці XIII століття, позначаючи мобілізацію державою грошових засобів для виконання своїх функцій.

1. Необхідність і зміст державних фінансів

Фінанси є результатом існування держави та товарно-грошових відносин. Найвищого розвитку вони досягли у XIX столітті, коли функції держави розширилися, а товарно-грошові відносини стали домінуючими в економіці. Фінанси перетворилися на універсальний та активний елемент економічного життя.

Значного розвитку набули методи та форми мобілізації коштів і їх розподілу для задоволення потреб населення та вдосконалення виробничих процесів.

Наприкінці XVIII століття, з посиленням демократичних тенденцій, виникає фінансове, зокрема бюджетне, право. Мобілізація та використання фінансових ресурсів отримують правову основу та стають предметом контролю з боку законодавчих органів. Дані про державні фінанси оприлюднюються, а навколо питань їх формування та використання розгортається боротьба між різними соціальними групами. Фінансова наука відокремлюється в самостійну галузь знань.

У цей період межі державних фінансів розширюються. Держава стає власником значного майна, стратегічних галузей, земельних ресурсів. Вона бере на себе забезпечення соціальних потреб, і державні фінанси починають стосуватися кожного громадянина.

В умовах ринкової економіки сфера фінансової діяльності кожного члена суспільства значно розширюється, що зумовлює потребу у спеціальних знаннях та вмінні аналізувати фінансові процеси.

Водночас фінанси є потужним інструментом у руках державної влади, здатним як позитивно, так і негативно впливати на економічний та соціальний розвиток. Вони є важливим економічним важелем втручання держави у процеси відтворення та перерозподілу національного багатства.

Сьогодні фінанси розглядаються як економічна категорія, що відображає сукупність відносин зі створення, розподілу та використання фондів фінансових ресурсів.

Форми мобілізації ресурсів можуть бути різними. Держава залучає фінансові ресурси через податки, збори та платежі, а витрачає їх через асигнування на загальнодержавні заходи: оборону, утримання органів влади, забезпечення громадського порядку, охорону довкілля, надання безоплатних послуг в освіті та медицині, а також грошові виплати у вигляді допомоги.

У економічному житті держави фінанси є складним явищем. Через них держава перерозподіляє значну частину валового внутрішнього продукту, який є головним об'єктом фінансових відносин. Фінанси розглядаються як система відносин, що склалася в суспільстві в процесі розподілу та перерозподілу ВВП. Суб'єктами цих відносин виступають держава, з одного боку, та населення і підприємницькі структури — з іншого. Для виконання своїх функцій держава повинна мати у розпорядженні певний обсяг фінансових ресурсів, що створюються в народногосподарському комплексі (рис. 1). З цією метою вона здійснює фінансову діяльність, законодавчо визначаючи форми мобілізації доходів і витрат для досягнення економічного та соціального прогресу [7, c. 46-49].

За допомогою фінансів та фінансової політики, стратегія якої змінюється залежно від панівної економічної доктрини, здійснюється регулювальний вплив на ринкові відносини та процес розширеного відтворення. Державні фінанси опосередковують мобілізацію та використання майже 50 відсотків усіх фінансових ресурсів держави та включають різноманітні фінансові інституції. Вони охоплюють бюджети різних рівнів, централізовані та децентралізовані цільові фонди, фінанси підприємств державної та комунальної власності, державний кредит, державне особисте та майнове страхування.

Усі ланки державних фінансів мають власну сферу функціонування, але тісно пов'язані між собою. Основу становлять фінанси підприємств державної та комунальної форм власності, де створюється понад 35 відсотків ВВП. В умовах становлення ринкової економіки частка державного сектору зменшуватиметься, проте ще тривалий час він відіграватиме вирішальну роль у розподільчих процесах.

Принципи побудови бюджетної системи регулюються бюджетним законодавством та залежать від адміністративно-територіального устрою. Взаємовідносини між складовими бюджетної системи визначаються рівнем демократичного розвитку.

Зведений бюджет України включає державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети.

Державний бюджет посідає центральне місце в системі державних фінансів, охоплюючи всі сфери економічної діяльності. Він характеризує фінансове становище держави, проте є складною економічною категорією, показники якої потребують детального аналізу структури бюджетної системи.

Централізовані та децентралізовані цільові фонди України включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості населення, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих органів самоврядування. Вони доповнюють державний бюджет, маючи суто цільове призначення. Ці фонди є новою складовою фінансової системи України, що перебуває на стадії становлення.

Державний кредит — це заборгованість держави перед громадянами та господарськими структурами. Його величина свідчить про ефективність фінансової політики та регулюється законодавством. Великий борг означає, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь, і лягає тягарем на видаткову частину бюджету через витрати на обслуговування.

Державне майнове та особисте страхування є методом створення страхових фондів для збереження майна громадян і господарських структур. Держава виступає страховиком та розпорядником цих фондів [3, c. 142-144].

2. Призначення і роль державних фінансів

Головне призначення державних фінансів — сприяти через фінансові інституції економічному та соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Це досягається через методи та форми мобілізації ресурсів у розпорядження держави та їх використання на розвиток економіки, соціальні гарантії, утримання армії та органів влади.

Сукупність цих форм і методів становить фінансовий механізм управління. Від його досконалості залежать темпи економічного та соціального розвитку, добробут громадян. Важливо, скільки фінансових ресурсів держава акумулює у своє розпорядження та на які цілі їх використовує. Проте ці показники не дають повної характеристики ефективності фінансового механізму.

Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин держава забезпечує фінансовими ресурсами ті потреби, які не можуть бути задоволені через ринковий механізм. До них належать структурна перебудова економіки, боротьба з монополізмом, захист довкілля, підтримка соціально вразливих верств населення, фундаментальні наукові дослідження, освіта, підготовка кадрів, соціальне забезпечення та охорона здоров'я.

У 2002 році частка ресурсів, мобілізованих до бюджету, досягла 27,5%. З урахуванням централізованих цільових фондів держава сконцентрувала 39,5% наявних фінансових ресурсів. Частка фінансових ресурсів державних підприємницьких структур зменшилася до 9,7%. Ця тенденція позитивно впливає на економічні та соціальні процеси. В умовах політики самофінансування вона є визначальним фактором економічного зростання та фінансової стабілізації.

Держава будує фінансову політику, головним завданням якої є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів для прискорення зростання матеріального виробництва та добробуту населення. Для цього потрібно визначити рівень втручання держави у господарську діяльність та рівень її соціальних зобов'язань. Від цих факторів залежить частка ВВП, що зосереджується у державних фінансових інституціях.

Необґрунтовано висока частка централізації фінансових ресурсів призводить до негативних наслідків, оскільки централізовано важко забезпечити раціональний розподіл та ефективне використання. Зниження централізації при високій частці державної власності зумовлює безгосподарність та фінансовий розлад [11, c. 64-67].

Потрібна оптимізація перерозподілу фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні населення. Надмірне втручання держави підриває стимули до праці, а невтручання стримує розвиток освіти, науки та призводить до зубожіння окремих верств населення.

Перерозподільчі процеси через державні фінанси є явищами макрорівня, проте роль фінансів виявляється і у формах та методах мобілізації ресурсів. Важливо, як мобілізуються ресурси, якими каналами та на яких засадах вони виділяються.

В умовах ринку основними формами мобілізації ресурсів є податки, збори та відрахування. Визначення об'єкта оподаткування, ставок, пільг та строків сплати становить механізм впливу на економічні та соціальні процеси на мікрорівні.

При використанні фінансових ресурсів держава визначає метод фінансування витрат: пряме бюджетне фінансування, бюджетне кредитування або самофінансування. Ринкова економіка передбачає залучення коштів через випуск акцій, облігацій, кредитних зобов'язань. Це форма реалізації ролі фінансів у господарському механізмі [6, c. 104-106].

3. Правові й організаційні основи державних фінансів

Правове регулювання фінансових процесів є однією з форм управління економічним та соціальним розвитком. Усі дії держави у сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах, які виконують такі функції: визначають коло осіб, на яких поширюється дія правової норми; забезпечують права та обов'язки щодо мобілізації та використання фондів; є підґрунтям для вжиття заходів щодо виконання правових норм.

Конституцією передбачено, що до повноважень Верховної Ради України належить затвердження Державного бюджету України та ухвалення рішень щодо звіту про його виконання. Виключно законами України визначаються: державний бюджет і бюджетна система, система оподаткування, податки і збори; засади функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти та іноземних валют; порядок утворення й погашення державного боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів.

Окремі статті Конституції присвячені бюджетній системі. Бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами. Виключно Законом "Про Державний бюджет України" визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби. Держава прагне до збалансованості бюджету. Регулярні звіти про доходи й видатки мають бути оприлюднені. Державний бюджет затверджується щорічно на період із 1 січня до 31 грудня, а за виняткових обставин — на інший період.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради проект Закону "Про Державний бюджет України" на наступний рік. Разом із проектом подається доповідь про хід виконання бюджету поточного року. Кабінет Міністрів подає звіт про виконання бюджету, який має бути оприлюднений. Контроль за використанням коштів від імені Верховної Ради здійснює Рахункова палата. На Кабінет Міністрів покладено проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, розробку проекту бюджету та забезпечення його виконання [5, c. 79-82].

Аналогічні положення щодо державних фінансів містяться в конституціях майже всіх країн світу. На основі конституції приймається низка законів, що регулюють окремі сфери фінансових відносин: Бюджетний кодекс України, Закон України "Про систему оподаткування України" та інші.

Організаційну роботу щодо виконання законодавства здійснюють фінансові органи, систему яких очолює Міністерство фінансів. Воно відповідає за фінансовий стан держави, розробку та реалізацію фінансової політики. Для оперативного керівництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Міністрів України.

На колегії розглядаються проекти фінансового законодавства, звіти керівних працівників, проекти бюджету та питання контролю за його виконанням. В апараті міністерства створюються управління й відділи. Основні функції Міністерства фінансів:

• підготовка проекту Державного бюджету України та подання його до Кабінету Міністрів, а після схвалення — до Верховної Ради;
• організація виконання бюджету, підготовка звіту про його виконання та подання на затвердження;
• розробка проектів фінансового законодавства та нормативних актів;
• обґрунтування основних положень фінансової політики та подання концепції бюджетної й податкової політики;
• розгляд і реалізація управлінських рішень щодо використання фінансових ресурсів;
• здійснення контролю за дотриманням фінансового законодавства;
• керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів;
• контроль, ревізія, перевірка фінансово-господарської діяльності державних організацій, установ і підприємств.

Фінансові органи державної адміністрації та виконкомів місцевих рад виконують свої функції відповідно до чинного законодавства. Після тривалої кризи досягнуто відчутне зростання макроекономічних та галузевих параметрів розвитку економіки. Поліпшилася структура торговельного та платіжного балансу. Поглибилися позитивні зрушення у системі бюджетних відносин. Посилилася збалансованість фінансових ресурсів держави. Якщо у 1997 році дефіцит державного бюджету склав 6,75% ВВП, у 1998 році — 2,06%, у 1999 році — 1,55%, то 2002-й бюджетний рік завершено з профіцитом 0,55% ВВП.

Оздоровленню фінансової системи сприяло скорочення взаємозалікових та вексельних розрахунків з бюджетом. Загалом обсяг таких розрахунків щодо державного бюджету скоротився порівняно з 1999 роком з 10,2 до 0,1%, місцевих бюджетів — з 28 до 1,7%. Це позитивно вплинуло на збільшення надходжень у грошовій формі. Єдиними сферами, де на кінець 2000 року застосовувалося погашення взаємної заборгованості через спеціальні схеми, були енергетика та комунальне господарство. Це не сприяло зміцненню фінансової дисципліни у розрахунках підприємств паливно-енергетичного комплексу з бюджетом. У 2000 році Україна зробила крок до впровадження політики поступового скорочення державного боргу. Порівняно з 1999 роком він зменшився з 15,3 млрд. дол. до 14,1 млрд. дол., у т. ч. зовнішній борг з 12,4 млрд. дол. до 10,3 млрд. доларів. Частка загального обсягу державного боргу в структурі ВВП скоротилася з 62,8 до 49,9%. Досягненню результатів сприяли конструктивна політика Національного банку України та успішна реструктуризація зовнішнього боргу перед приватними кредиторами [2, c. 138-140].

Удосконалювалася система управління державними фінансами, зокрема видатками державного бюджету. Головними напрямами були підвищення відповідальності центральних органів виконавчої влади, упорядкування мережі підвідомчих установ, скорочення кількості головних розпорядників коштів та переведення на казначейське обслуговування практично всіх операцій державного бюджету. У 2000 році до бюджету вперше включено позабюджетні кошти бюджетних установ, що дало можливість більш реально оцінити фінансове забезпечення та підвищити прозорість державних фінансів. Водночас позитивні результати ще не дають підстав для висновку про кардинальні зрушення. У бюджетній сфері залишається багато нерозв'язаних проблем.

Потребує дальшого удосконалення система управління державними фінансами та підвищення ефективності виконання бюджету на всіх рівнях. Для цього треба забезпечити:

• підвищення якості основних макроекономічних прогнозів з обов'язковим проведенням попередньої незалежної експертизи їх коректності;
• здійснення розрахунку балансу фінансових ресурсів держави та вдосконалення на цій основі бюджетно-фінансових та грошово-кредитних пропорцій економіки;
• перехід до середньострокового бюджетного планування як основи формування державного бюджету;
• перехід від багатоканальної до одноканальної системи фінансування закладів бюджетної сфери та окремих бюджетних програм;
• здійснення витрат державного та місцевих бюджетів виключно на конкурсній основі;
• поглиблення реформи міжбюджетних відносин як умови залучення потенціалу регіонів до забезпечення сталого економічного зростання;
• удосконалення касового виконання державного та місцевих бюджетів;
• реальне запровадження бюджетів розвитку на державному, регіональному та місцевому рівнях;
• визначення критеріїв оцінки ефективності бюджетних видатків головних розпорядників бюджетних коштів;
• децентралізацію оплати рахунків бюджетних установ.

Для поліпшення прозорості та обґрунтованості бюджету, підвищення ефективності діяльності розпорядників коштів проект державного бюджету на 2002 рік має складатися на основі програмно-цільового методу.

Обов'язковими напрямами реалізації бюджетної політики повинні стати удосконалення системи фінансового контролю, запровадження нових механізмів забезпечення прозорості, посилення контролю за формуванням та ефективним використанням бюджетних ресурсів, залучення громадськості, ЗМІ та громадських організацій. Це передбачає:

• створення цілісної системи фінансового контролю в Україні та її законодавче забезпечення;
• визначення і розмежування функцій внутрішнього і зовнішнього фінансового контролю, організацію їх ефективної взаємодії;
• створення системи фінансового контролю за дотриманням законодавства органами місцевого самоврядування у використанні бюджетних коштів;
• створення правових механізмів залучення громадськості до контролю за ефективним використанням державних фінансових ресурсів;
• скорочення кількості головних розпорядників коштів державного бюджету;
• приведення у відповідність з міжнародними стандартами функціональної класифікації видатків бюджетів;
• переведення всіх операцій державного бюджету на казначейську систему обслуговування [9, c. 165-168].

Висновки

Правові норми, що регулюють фінансові відносини, становлять систему фінансового права, яка ґрунтується на конституції держави. Конституцією України передбачено, що кожний громадянин зобов'язаний сплачувати податки й збори в порядку й розмірах, встановлених законом. Громадяни повинні щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік.

Конституцією передбачено, що до повноважень Верховної Ради України належить затвердження державного бюджету України, ухвалення рішень щодо звіту його виконання. Виключно законами України визначаються: державний бюджет і бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори; засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види й типи.

Окремі статті Конституції присвячуються бюджетній системі. Бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами. Виключно Законом "Про Державний бюджет України" визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету України. Регулярні звіти про доходи й видатки державного бюджету України мають бути оприлюднені. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період із 1 січня до 31 грудня, а за виняткових обставин — на інший період.

Список використаної літератури

1. Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/ В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. - Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. - 141 с.

2. Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. - 356 с.

3. Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. - 2-е вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2002. - 238 с.

4. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської. - К.: Каравела, 2007. - 447 с.

5. Петровська І. Фінанси: (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: ЦУЛ, 2002. - 299 с.

6. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. - 2-ге вид., стереотип. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 310 с.

7. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. - К.: Знання, 2007. - 235 с.

8. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. - К.: Знання, 2006. - 415 с.

9. Фінанси: Вишкіл студії/ Мін-во освіти і науки України, Тернопільська акад. народ. гос-ва, Ін-т фінансів; Ред. С.І. Юрій, Укл.: Т.О. Кізима, Н.П. Злепко, М.М. Тріпак. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 357 с.

10. Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Благун та ін. - К.: Знання, 2006. - 247 с.

11. Фещенко Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Лариса Фещенко, Павел Проноза, Любов Меренкова; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. - Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. - 209 с.