Оподаткування в Україні

1. Принципи оподаткування: порівняльний аналіз класичних принципів А.Сміта та існуючих принципів оподаткування в Україні

Питання принципів оподаткування, які охоплюють матеріальні та процесуальні засади формування й функціонування податкової системи, є однією з ключових проблем теорії податкового права. Особливої уваги при обранні та законодавчому закріпленні об'єкта оподаткування як обов'язкового елемента правового механізму податку заслуговує принцип економічної основи податків.

Правове регулювання принципів оподаткування в Україні закріплено у ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування» під назвою «Принципи побудови та призначення системи оподаткування», яка містить 11 принципів [1, 1997. – №16. – Ст.119]. Варто відзначити, що ця стаття охоплює не лише побудову податкової системи, як зазначено в її назві, а й її функціонування та забезпечення надходження коштів від податків і зборів до бюджетів. Логічним видається поділ усієї сукупності цих принципів на такі групи: (1) принципи формування та функціонування податкової системи; (2) закріплення правового механізму податку та виконання податкового обов'язку; (3) основні засади податкового законодавства, а також включення до першої групи підсистеми принципів податку [2, 50].

Слід зауважити, що значна частина положень статті 3 Закону України «Про систему оподаткування» має досить розмитий характер. Прикладом нечіткості норм цієї статті є пункт 8, який визначає принцип економічної обґрунтованості як «встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами». При цьому чинне законодавство України не роз'яснює зміст і значення цього принципу, а також поняття «фінансові можливості».

На нашу думку, принцип економічної обґрунтованості оподаткування складається з трьох основних компонентів: (1) принцип економічної основи об'єкта оподаткування; (2) принцип співрозмірності оподаткування (вимога відповідності податкового навантаження платіжним можливостям платника); (3) принцип співрозмірності встановленої системи податкових платежів потребам бюджетів.

Такий підхід до розуміння принципу економічної обґрунтованості оподаткування значною мірою узгоджується з характеристикою цього принципу, наведеною у ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування». Це означає, що при виборі та закріпленні об'єкта оподаткування законодавець має враховувати потенційну можливість використання такого об'єкта в економічній (господарській) діяльності платника податків або отримання ним доходу, а також уникати невиправданого фінансового тягаря для платника. Водночас, цей принцип є визначальним критерієм саме при виборі об'єктів оподаткування для такого виду обов'язкових платежів, як податок, і не застосовується або застосовується опосередковано до інших видів податкових платежів (зборів, плат тощо).

Враховуючи наведену вище класифікацію принципів, можна стверджувати, що принцип економічної основи об'єкта оподаткування належить до підсистеми принципів податку та має системоутворююче значення як для принципів закріплення правового механізму податку, так і для принципів податкового законодавства. Ігнорування законодавцем цього принципу створює передумови для безпідставного вилучення грошових коштів у особи та закладає можливість подвійного оподаткування.

Звісно, ефективність регулятивного впливу на економічні процеси через податкові важелі значною мірою визначається податковою політикою держави.

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення та стягнення податків. Саме через податкову політику відбувається становлення і розвиток податкової системи держави.

Основними принципами податкової політики є: фіскальна та економічна ефективність, соціальна справедливість.

Принцип фіскальної та економічної ефективності включає такі елементи: достатність доходів, мінімізацію витрат на збирання доходів і запобігання ухиленню від сплати платежів до бюджету, еластичність податкової системи, рівномірний розподіл податків.

Принцип соціальної справедливості передбачає, що платниками податків мають бути всі члени суспільства, які отримують доходи. Прямі та непрямі податки відіграють різну роль у вирішенні цієї проблеми. Традиційно непрямі податки вважаються регресивними у соціальному плані. Перевага прямих податків у забезпеченні соціальної справедливості полягає в тому, що рівень оподаткування безпосередньо пов'язаний з доходами, які отримують фізичні та юридичні особи.

2. Земельне та майнове оподаткування: загальна характеристика та елементи податків

В умовах реформування сільськогосподарського виробництва та розвитку господарських структур, що базуються на приватній власності на землю, серед комплексу проблем, які потребують наукового обґрунтування та практичного вирішення, важливе місце займають питання створення сприятливих податкових умов для виробників галузі. З огляду на специфіку галузі, дослідження питань земельного оподаткування у сільському господарстві набуває особливого значення, оскільки цей вид оподаткування є не лише обов'язковим атрибутом податкової системи, а й центральним елементом системи прямого оподаткування.

Питання вдосконалення земельного оподаткування потребують невідкладного вирішення з огляду на напружений стан галузі та ту роль (чи не єдиного виду обов'язкових платежів державі), яку відводять йому окремі науковці та самі виробники. Якщо врахувати також, що діючий спеціальний режим прямого оподаткування — фіксований сільськогосподарський податок — є тимчасовим і використовує базу земельного податку, то дослідження механізму земельного оподаткування, його місця в системі прямого оподаткування виробників галузі та засад справляння на найближчу перспективу стає особливо актуальним.

Питання земельного оподаткування перебувають на межі двох наук: фінансової та науки про земельні відносини. Фінансисти, досліджуючи принципи та особливості функціонування земельного податку в сільському господарстві, недостатньо детально розглядають окремі важливі для оподаткування аспекти (зокрема, методику визначення бази оподаткування та її диференціації). Водночас вчені-аграрники, досліджуючи питання оцінки землі для цілей оподаткування чи диференціації сум податку, недостатньою мірою вивчають принципи земельного оподаткування та його економічну природу.

Економічна природа земельного податку у сільському господарстві характеризується подвійністю. З одного боку, цей вид виступає різновидом оподаткування доходів від використання землі (яка у сільському господарстві є основним засобом виробництва) і в цьому відношенні є повноцінним податком. З іншого боку, він є платою за користування ресурсом — землею, і в цьому відношенні йому притаманні ознаки плати (ресурсних платежів). Земельний податок у частині оподаткування рентних доходів є класичним податком, оскільки відповідає практично всім характерним ознакам податку. Єдине, що пом'якшує його податкову природу, — це специфічний об'єкт оподаткування (земельна рента), власність на частину якої належить всьому суспільству. Залежно від побудови механізму податку та вибору бази оподаткування земельний податок може мати ознаки як податків на майно, так і податків на доходи. У разі оподаткування на основі цінності землі (наприклад, якщо в основі оцінки землі для цілей оподаткування лежить її ринкова вартість), цей вид має ознаки майнового оподаткування, а у разі оподаткування на основі визначення дійсного (нормативного) рентного доходу від землі — прибуткового оподаткування.

Оскільки земельне оподаткування у сільському господарстві має специфічний об'єкт, у процесі дослідження приділено увагу питанням особливостей утворення та оподаткування окремих видів земельної ренти у зв'язку з необхідністю розробки більш об'єктивних основ оподаткування та диференціації ставок податку.

У результаті дослідження встановлено, що об'єктом земельного податку має виступати диференціальна рента. Оскільки розділення диференціальної ренти за її формами (I, II) є досить складним, найдоцільнішим видається підхід, коли земельне оподаткування (незалежно від форм диференціальної ренти, що лежать в його основі) співвідноситься з прибутковим. Причому при встановленні бази оподаткування диференціальну ренту слід відрізняти від так званого організаційно-господарського доходу, що обумовлений кращим управлінням підприємством, використанням ресурсів, організацією виробництва. Такий дохід має оподатковуватись податком на прибуток.

До майнових податків, які справляються в Україні та які тільки передбачається ввести, належать: податок на майно підприємств, податок на нерухоме майно громадян, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Із цих трьох податків поки що стягується лише останній, два інших готуються до введення. Як свідчить назва цих податків, об'єктом оподаткування тут є майно, що перебуває у власності юридичних осіб та громадян. При цьому перший податок справлятиметься виключно з юридичних осіб, другий — з фізичних осіб (громадян), третій стягується і з юридичних, і з фізичних осіб.

Джерелами сплати цих податків є особистий дохід громадян або дохід (прибуток) підприємств. Податки цієї групи поповнюють дохідну базу бюджетів усіх рівнів. Так, податок із власників транспортних засобів надходить до бюджетів Республіки Крим, областей та міст Києва та Севастополя. Податок на нерухоме майно громадян має надходити виключно до бюджетів місцевого самоврядування. Податок на майно підприємств розподіляється між державним бюджетом, бюджетами Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя у порядку, що визначається в Законі України про державний бюджет України на відповідний рік.

При введенні одночасно і прибуткового, і майнового оподаткування необхідно, по-перше, застосовувати помірковані ставки для обох податків. По-друге, можливе виключення із оподаткованого доходу сум майнових податків. Такий підхід має врівноважити податковий тягар для всіх членів суспільства. Звісно, в умовах, коли особиста і приватна власність проголошувались мало не протизаконними, податки на майно були відповідно дискримінаційно спрямовані. Однак у нинішніх умовах постала необхідність створити повноцінного власника, багатство якого — основа багатства суспільства. Тому майнові податки мають застосовуватись як доповнення до прибуткового оподаткування і тільки як інструмент повнішого стягнення податків, а не як фінансовий важіль, спрямований проти формування власника і власності.

На відміну від прибуткового, при майновому оподаткуванні можливості приховування об'єкта оподаткування й ухилення від повної сплати податку незначні (якщо, звичайно, об'єкти власності суттєві — будівлі, транспортні засоби, а не дріб'язок). Крім грошової оцінки, об'єкт оподаткування може мати фізичний вимір, що спрощує його облік і нарахування податку. Для стягнення цих податків не обов'язкова наявність високопрофесійного податкового апарату, тому ця форма податків широко застосовується при місцевому оподаткуванні.

Недоліком майнових податків є обмежена регулююча функція. Якщо вона і діє, то тільки як фінансовий тиск проти власника, бо для того, щоб не платити такі податки, треба не бути власником.

Платниками передбачуваного податку на майно підприємств є виключно юридичні особи, що розташовані на території України та здійснюють підприємницьку діяльність в Україні, а саме:

• юридичні особи, створені згідно із законодавством України, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, а також банки та інші кредитні установи (крім Національного банку України);
• філії, відділення та інші відособлені підрозділи вказаних суб'єктів підприємницької діяльності, що мають окремий баланс і рахунок в установах банків;
• міжнародні неурядові організації й міжнародні об'єднання, що здійснюють підприємницьку діяльність в Україні;
• постійні представництва та інші відособлені підрозділи іноземних юридичних осіб, що розташовані на території України.

Об'єктом оподаткування є майно підприємства у вартісному виразі, яке перебуває на балансі цього підприємства і являє собою сукупність основних засобів, нематеріальних активів, незавершеного будівництва, устаткування, виробничих запасів, тварин на вирощуванні та відгодівлі, малоцінних і швидкозношуваних предметів, незавершеного виробництва, готової продукції і товарів.

Для цілей оподаткування визначається середньорічна вартість зазначеного майна підприємства шляхом ділення на 4 суми, одержаної від складання половини вартості майна за станом на 1 січня звітного року і на 1 січня наступного року, а також повної суми вартості майна на 1 квітня, 1 липня та 1 жовтня звітного року.

Вартість основних засобів, нематеріальних активів, малоцінних і швидкозношуваних предметів визначається за залишковою вартістю, товарів — за купівельною вартістю, незавершеного будівництва — за фактичними витратами, іншого майна — за фактичною собівартістю.

Вартість майна підприємства, обчислена для оподаткування, зменшується на балансову (нормативну) вартість:

• об'єктів житлово-комунальної та соціально-культурної сфер;
• об'єктів, що використовуються для охорони природи й пожежної безпеки, а також охорони й захисту лісу;
• продуктопроводів, шляхів сполучення (включаючи автомобільні дороги) і таке інше;
• супутників зв'язку;
• основних виробничих фондів, законсервованих в установленому порядку і т. д.

Ставки податку на майно підприємств (в одному із запропонованих варіантів) — 1% річних оподатковуваної бази та 6% для незавершеного будівництва.

Щодо цього податку планується встановити ряд пільг. Наприклад, не оподатковується майно:

• бюджетних установ і організацій, державних органів;
• релігійних організацій та об'єднань, яке безпосередньо використовується для здійснення культових обрядів;
• спеціальних протезно-ортопедичних підприємств і т. д.

Податок на майно підприємств має обчислюватися й сплачуватися до бюджету щоквартально, у 5-денний термін від дня, встановленого для подання бухгалтерського звіту за квартал, а за річним розрахунком — у 10-денний термін.

Обчислення податку передбачається проводити наростаючим підсумком із початку року, виходячи із фактичної середньої вартості майна за перший квартал у розмірі ¼, за перше півріччя — ½, за 9 місяців — ¾ установленої ставки податку без сплати авансових платежів.

Платники податку та їх посадові особи несуть відповідальність за правильність обчислення і своєчасну сплату податку до бюджету відповідно до чинного законодавства. Контроль за надходженням податку має здійснюватися державними податковими інспекціями.

У Законі України «Про систему оподаткування» передбачений податок на нерухоме майно суб'єктів господарювання. Законодавчих актів щодо вказаного податку поки що не прийнято.

Структурно-логічну схему останнього варіанта проекту Закону «Про податок на нерухоме майно (нерухомість)» подано на рис. 2.

Мета введення названого податку — забезпечити збалансування доходів і витрат консолідованого бюджету держави та сприяти підвищенню ефективності використання нерухомості суб'єктами господарювання. Було підготовлено кілька варіантів закону стосовно цього податку. Останній його варіант, опрацьований 1997 року, передбачав, що об'єктом оподаткування є земля, а також постійні будівлі і споруди, що конструктивно й технологічно зв'язані з землею, на якій їх розміщено.

Платники податку на нерухоме майно громадян — виключно фізичні особи (громадяни). При цьому громадяни, які постійно проживають на території України (незалежно від їхнього громадянства), виступають платниками податку на нерухоме майно, що перебуває в їх власності й розташоване як на території України, так і за її межами. Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають поза межами України, є платниками податку на нерухоме майно, яке перебуває в їх власності, тільки в тому випадку, якщо воно знаходиться на території України.

Податок на нерухомість має бути загальнодержавним податком і є різновидом податку на майно. Податок на нерухомість складається з суми податків на землю, будівлі і споруди.

Нерухомість — це земля і постійно розміщені на ній будівлі та споруди. Будівлі — це житлові будинки, офіси, гаражі, дачі. Споруди — це об'єкти, які підпадають під визначення першої групи основних фондів, за винятком будівель. Якщо об'єкт, який належить до основних фондів першої групи, використовується одночасно як споруда та як будівля, платник податку має звернутися до податкової адміністрації із заявою про розмежування напрямів використання такого об'єкта з метою окремого визначення податкових баз і строків оподаткування.

Слід звернути увагу на те, що в розглянутому варіанті проекту закону щодо податку на нерухомість передбачається для розрахунків бази оподаткування застосовувати індексацію бази оподаткування на рівень інфляції. Така індексація можлива, коли рівень інфляції, розрахований на базі податкового року, дорівнює або перевищує 110 відсотків.

Нерухоме майно громадян підлягає обов'язковій державній реєстрації, яка здійснюється органами державної реєстрації за місцем знаходження цього майна.

Список використаної літератури

1. Іванов Ю. Податкова система: Підручник / Юрій Іванов, Андрій Крисоватий, Оксана Десятнюк; Міністерство освіти і науки України. — К.: Атіка, 2006. — 918 с.

2. Буряк П. Податкова система: теорія і практика застосування активних методів навчання: Навчальний посібник / Петро Буряк, Катерина Беркита, Богдана Ярема; М-во освіти і науки України. — Київ: ВД «Професіонал», 2004. — 222 с.

3. Довгалюк В. І. Податкова система / В. І. Довгалюк, Ю. Ю. Ярмоленко; М-во освіти і науки України. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 315 с.

4. Крисоватий А. Податкова система: Навчальний посібник / Андрій Крисоватий, Оксана Десятнюк; М-во освіти і науки України, Тернопільська акад. нар. госп-ва. — Тернопіль: Карт-бланш, 2004. — 331 с.

5. Олійник О. Податкова система: Навчальний посібник / Олександр Олійник, Ігор Філон; М-во аграрної політики України, Харківський нац. аграрний ун-т ім. В. В. Докучаєва. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 452 с.

6. Онисько С. Податкова система: Підручник / Стефанія Онисько, Іван Тофан, Оксана Грицина. — 3-є вид., випр. і доп. — Львів: Магнолія плюс: Видавець В. М. Піча, 2006. — 333 с.

7. Піхоцький В. Податкове законодавство в запитаннях та відповідях: Навчальний посібник / Володимир Піхоцький; Мін-во освіти і науки України, Львівська державна фінансова академія. — К.: Вид-во «Ірина-прес», 2006. — 591 с.

8. Система оподаткування та податкова політика: Навчальний посібник / В. Б. Захожий, Я. В. Литвиненко, К. В. Захожай та ін.; Під керівн. та наук. ред. В. Б. Захожая, Я. В. Литвиненка; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 465 с.

9. Соколовська А. Податкова система держави: Теорія і практика становлення: Монографія / Алла Соколовська. — К.: Знання-Прес, 2004. — 454 с.