Оперативне управління ліквідності балансу (методи)

Вступ

Поняття "ліквідність" у прямому сенсі означає здатність активів бути швидко реалізованими, проданими чи перетвореними на грошові кошти. За рівнем ліквідності активи банківського балансу прийнято розподіляти на три категорії: найбільш ліквідні (першокласні) кошти, що завжди готові до негайного використання (готівка в касі, залишки на коррахунках, першокласні векселі та державні облігації); ліквідні кошти, які банк може швидко конвертувати у гроші (кредити та платежі зі строком погашення до 30 днів, цінні папери, що підлягають реалізації, а також інші цінності, включаючи нематеріальні активи); та неліквідні активи (прострочені позики, сумнівні борги, власні будівлі та споруди).

Баланс визнається ліквідним, коли його структура дозволяє покривати невідкладні зобов'язання за пасивами за рахунок швидкої реалізації активів. Здатність банку оперативно трансформувати активи у грошову форму для виконання власних зобов'язань залежить від багатьох чинників, ключовим серед яких є узгодженість строків розміщення коштів зі строками їх залучення. Тобто, строк, на який залучено ресурс, має відповідати строку розміщення активу. Така відповідність забезпечує рівновагу між сумою та часом вивільнення коштів з активів та сумою і часом здійснення платежів за зобов'язаннями. Отже, ліквідність банку безпосередньо залежить від структури його активів: що більша питома вага високоліквідних коштів, то вищий рівень ліквідності.

1. Ліквідність як складова фінансового менеджменту підприємства

Діяльність суб'єктів господарювання в умовах інтенсивної ринкової конкуренції та потреба у підтримці належного фінансового стану вимагають створення ефективної системи фінансового управління всіма напрямами роботи підприємства та кваліфікованого керівництва нею. Це досягається шляхом розробки виваженої фінансової політики, що ґрунтується на плануванні, збалансуванні ресурсів, комплексному аналізі та контролі за її впровадженням.

Фінансова політика є системою управління ключовими аспектами фінансової діяльності підприємства, що забезпечує досягнення цілей фінансової стратегії. Вона охоплює управління капіталом, прибутком, активами та ризиками. Результатом впровадження такої політики має стати стабільний фінансовий стан підприємства та його здатність до подальшого розвитку. Основними індикаторами цього є платоспроможність та ліквідність, які відображають спроможність підприємства виконувати свої фінансові зобов'язання як у поточному, так і в майбутніх періодах. У цьому контексті управління ліквідністю відіграє визначальну роль.

Забезпечення своєчасних розрахунків із постачальниками, кредиторами, бюджетом та працівниками є однією з головних умов стабільної роботи підприємства. Для цього необхідно мати достатній обсяг оборотного капіталу, що дозволяє вчасно та в повному обсязі погашати зобов'язання, що, своєю чергою, визначається ліквідністю наявних активів.

Дослідженням питань ліквідності активів, тобто їх здатності перетворюватися на платіжні засоби, займаються такі вітчизняні науковці, як І.О. Бланк, Н.Н. Тарасенко, Г.Г. Кірейцев, М.Г. Чумаченко, О. Бахмут та інші. На сьогодні не існує єдиної методології оцінки ліквідності активів за їх здатністю та швидкістю конвертації у гроші. Більшість дослідників (Г.Г. Кірейцев, Н.Н. Тарасенко, М.Г. Чумаченко) поділяють активи на високоліквідні, середньоліквідні та низьколіквідні. І.О. Бланк пропонує іншу класифікацію, виокремлюючи абсолютно ліквідні, високоліквідні, середньоліквідні, малоліквідні та неліквідні активи.

Відсутність єдиних підходів до класифікації ускладнює процес оцінки загальної ліквідності підприємства, проведення порівняльного та трендового аналізу, а також оперативного управління.

Така ситуація може призвести до зростання обсягів безнадійної дебіторської заборгованості, яку слід відносити до неліквідних активів та враховувати її вплив на ліквідність. Це стосується також витрат майбутніх періодів та збитків, які зменшують ліквідність наявних активів. Зміни в обсягах та структурі активів з часом обов'язково мають враховуватися при коригуванні політики управління ліквідністю.

Через нерозвиненість вітчизняного фондового ринку, незначні обсяги операцій з цінними паперами та високі ризики фінансових інвестицій, поточні фінансові інвестиції не можуть бути віднесені до абсолютно ліквідних активів нарівні з грошовими коштами. Для їх конвертації у платіжні засоби потрібен певний час, і існує ризик втрати їх ринкової вартості.

Уніфікація підходів до оцінки ліквідності активів та підприємства в цілому дозволить ширше застосовувати інструменти порівняльного фінансового аналізу для прийняття управлінських рішень щодо ефективності використання фінансових ресурсів, оцінки ризиків втрати ліквідності, ліквідності робочого капіталу тощо.

Хоча ці теоретичні питання мають обмежений вплив на практичну реалізацію політики управління ліквідністю, відсутність або недосконалість планування ліквідності може негативно позначитися на фінансовій стабільності підприємства.

Розглядаючи планування грошових потоків як інструмент управління ліквідністю, варто зазначити, що поточний план руху коштів є засобом прогнозування надходжень та використання коштів, їх синхронізації за обсягами та часом на значні періоди. Однак прогнозний характер такого плану не гарантує постійної платоспроможності та фінансової рівноваги, які досягаються через формування платіжного календаря. Саме важливість цих завдань, що вирішуються під час оперативного планування, потребує більш ґрунтовного підходу.

Основною метою оперативного планування руху грошових ресурсів є забезпечення необхідного рівня платоспроможності та постійної фінансової рівноваги в плановому періоді. До ключових завдань цього процесу належать:

• визначення умов розрахункової політики з покупцями для забезпечення необхідних обсягів та строків надходження коштів;
• своєчасне визначення строків та обсягів використання грошових ресурсів відповідно до їх пріоритетності;
• запобігання неплатоспроможності підприємства;
• уникнення дефіциту коштів для забезпечення ритмічної господарської діяльності.

Більшість вітчизняних науковців пропонують спрощений підхід до формування платіжного календаря, обмежуючись визначенням періоду планування, обсягів надходжень та витрат, а також кінцевого сальдо. Вони зазвичай складають такий календар лише на наступний місяць. Проте, враховуючи нестабільність ринків, високі фінансові ризики та значний вплив зовнішнього середовища, доцільніше застосовувати щомісячне "змінне" планування з горизонтом у три місяці.

Такий підхід до оперативного планування, що враховує фактичний перебіг господарської діяльності, дозволить більш реалістично визначати та синхронізувати грошові потоки в короткостроковій перспективі.

Існуючі методики розробки платіжного календаря потребують доповнення щодо визначення резерву ліквідності, призначеного для мінімізації ризику неплатоспроможності. Пропонується перед розрахунком кінцевого сальдо визначати суму такого резерву та враховувати її. Розмір резерву ліквідності має встановлюватися залежно від обраної фінансової політики та допустимого рівня ризику і становити 5–15% від загального обсягу необхідних платежів у плановому періоді.

Врахування резерву ліквідності при формуванні оперативного плану дозволить підприємству навіть за умови порушення планових строків надходжень забезпечити виконання термінових зобов'язань та підтримувати постійну фінансову рівновагу.

2. Методичні засади аналізу ліквідності банківського балансу

Оцінка ліквідності балансу банку здійснюється за допомогою системи спеціальних коефіцієнтів. Ризик ліквідності виникає внаслідок змін ринкових умов, що можуть призвести до втрати банком здатності виконувати зобов'язання. Прогнозування цього ризику передбачає його кількісне вимірювання та формалізацію, що можна здійснити, використовуючи теорію портфельних інвестицій, розроблену Г. Марковицем.

Розглянемо застосування цієї теорії на прикладі портфеля поточних рахунків для оцінки ризику балансу банку. Втрата ліквідності може статися через раптовий відплив коштів з цих рахунків. Світова практика визначає "золоте" правило, згідно з яким банки можуть використовувати до 10% залишків на трансакційних рахунках для активних операцій без загрози втрати ліквідності. Нехай портфель складається з С рахунків із залишками Wі. Загальна сума залишків визначається як сума всіх Wі.

Якщо припустити, що кожен залишок є випадковою величиною, розподіленою за нормальним законом, то сума залишків на кожному рахунку характеризується математичним сподіванням та стандартним відхиленням. Математичне сподівання розраховується за формулою, де N — кількість спостережень, а Win — залишок на рахунку і при n-му спостереженні. Стандартне відхилення оцінює ризик відпливу коштів та ймовірність відхилення фактичних залишків від очікуваних.

Структура портфеля визначається концентрацією залишків на різних рахунках. Згідно з теорією портфеля, стандартне відхилення портфеля розраховується за формулою, що враховує концентрації Qi та Qj. Використовуючи ці формули, можна отримати формулу для розрахунку ризику балансу банку, яку рекомендується застосовувати при аналізі рівня ризику ліквідності.

Одним із методів управління ризиком ліквідності є метод управління розривом (GAP). Цей метод передбачає управління активами та пасивами, чутливими до змін процентних ставок. Розрив (GAP) — це незбалансованість між активами та пасивами з плаваючою та фіксованою ставками. Він показує перевищення активів із плаваючою ставкою над пасивами з плаваючою ставкою за певний період. Якщо активи перевищують пасиви, розрив є позитивним, якщо навпаки — негативним.

У випадку позитивного розриву при зниженні ставок процентна маржа зменшується, а при зростанні — збільшується. Для негативного розриву характерна зворотна залежність. Таким чином, величина процентного ризику залежить від розміру та напрямку розриву, а також від динаміки зміни ставок. Метод управління розривом вимагає від банку управління активами та пасивами на основі прогнозів зміни процентних ставок.

3. Управління ліквідністю банку та підвищення ефективності його діяльності

Ефективне управління ліквідністю є одним із найважливіших завдань для будь-якого комерційного банку. Для українських банків ця проблема є особливо актуальною через нестабільність ресурсної бази та обмеженість кредитно-інвестиційного ринку.

Розглянемо сутність поняття "ефективне управління ліквідністю". Воно поєднує два ключові аспекти: сутність банківської ліквідності (своєчасне виконання зобов'язань) та основну мету діяльності банку (отримання прибутку). Якщо перший аспект є зрозумілим, то другий — ціна підтримання ліквідності — часто ігнорується. Наприклад, банк із стабільними позиціями може активно залучати кошти на міжбанківському ринку для проведення кредитних операцій, що перевищують його ресурсну базу. Така стратегія, заснована на управлінні пасивами, виправдана в стабільній економіці. Однак у нестабільних умовах вартість залучених коштів може значно зрости, що призведе до збитків. Отже, ефективність управління ліквідністю значною мірою залежить від обраного методу.

Розробка стратегії управління ліквідністю неможлива без адекватної оцінки структури активів та пасивів за строками та ймовірності своєчасної трансформації активів у грошові кошти.

Підхід до проблеми ліквідності залежить від розуміння її сутності. Тривалий час ліквідність банку оцінювалася на основі даних про залишки на балансових рахунках. Баланс вважався ліквідним, якщо активи можна було швидко реалізувати для покриття зобов'язань. Ключовим фактором була відповідність строків розміщення та залучення ресурсів. Такий підхід забезпечував рівновагу між сумами та строками вивільнення коштів та платежів.

Таким чином, баланс вважався ліквідним, якщо банк міг швидко мобілізувати достатньо коштів для виконання зобов'язань. Однак цей метод не враховує можливі зміни в структурі активів та пасивів і фіксує стан лише на певну дату. Крім того, оцінка ґрунтується на даних минулих звітних періодів, тоді як для банку важливіше прогнозувати майбутній стан ліквідності. Саме в цьому полягає суть управління ліквідністю.

В економічній літературі існують два підходи до розуміння ліквідності: "ліквідність як запас" та "ліквідність як потік". Перший підхід є вузьким, оскільки не враховує кошти, які банк може отримати на ринку. Другий підхід враховує не лише можливість конвертації активів, але й прогнозує приплив додаткових коштів, включаючи позики.

Отже, сутність ліквідності включає не лише дані про залишки, але й про приплив коштів та зміни структури балансу. Детальна характеристика ліквідності має враховувати різнобічну інформацію. Доцільно було б замінити термін "ліквідність балансу" на "ліквідність банку", оскільки банк має підтримувати ліквідність, а не баланс.

На перший план виходить здатність банку прогнозувати зміни в обсягах та структурі активів і пасивів. Важливою умовою такого прогнозу є врахування позабалансових вимог та зобов'язань. Наприклад, прогнозування відпливу коштів за відкритими кредитними лініями, які ще не використані, або за наданими фінансовими гарантіями, які не відображаються в балансі, але можуть призвести до значного відпливу коштів.

Своєчасна інформація про ймовірність непогашення кредиту чи необхідність виконання гарантій дозволить банку скоригувати грошові потоки та досягти максимального ефекту. Менеджери зможуть заздалегідь планувати обсяги та строки залучення додаткових коштів або розміщення тимчасово вільних ресурсів.

Розглянемо доцільність такого прогнозування з точки зору прибутковості. Маючи інформацію про дефіцит або надлишок коштів, менеджери можуть планувати їх залучення чи розміщення. Важливим є питання про строк, на який банк може найвигідніше залучити або розмістити кошти.

Найпростішою моделлю є чітке дотримання строків залучення та розміщення, що відповідають періодам дефіциту чи надлишку ліквідності. Цю модель можна назвати моделлю структурного балансування. Ризик збитків від зміни процентних ставок у цьому випадку є мінімальним, оскільки існує чітка відповідність між строками.

Альтернативним підходом є "незбалансована за строками стратегія", яка дозволяє отримувати вищі прибутки за рахунок зміни процентних ставок. Вона базується на прогнозі швидкості та напрямку зміни ставок. Якщо прогнозується зниження ставок, строки залучення мають бути коротшими за строки розміщення, і навпаки. Ця стратегія дозволяє максимізувати прибуток, але пов'язана зі значно вищим ризиком.

При використанні другого підходу ключовим є якість прогнозу динаміки процентних ставок. Незалежно від обраної стратегії, головним чинником успішного управління ліквідністю є комплексний підхід до управління грошовими потоками, що базується на точному прогнозуванні змін у структурі активів та пасивів.

Висновки

Планування ліквідності підприємства здійснюється в рамках поточного та оперативного планування руху коштів.

Поточне планування здійснюється на рік з квартальною деталізацією. Враховуючи ймовірнісний характер більшості показників, рекомендується складати план у трьох варіантах: оптимістичному, реалістичному та песимістичному. Для кожного виду діяльності прогнозуються валові та чисті грошові потоки. Кожен варіант дозволяє розробити заходи з оптимізації руху коштів за різних умов.

Поточне планування знаходить своє продовження в оперативному плануванні.

Впровадження запропонованих заходів щодо вдосконалення політики управління ліквідністю дозволить суб'єктам господарювання в умовах перехідної економіки більш якісно здійснювати фінансове управління, забезпечувати стабільний розвиток, оперативно реагувати на зміни ринкового середовища, контролювати показники платоспроможності та фінансової рівноваги, а також визначати заходи для підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності.

Список використаних джерел

1. Голуб Г. Оцінка ліквідаційного балансу банку // Фінанси України. - 2003. - № 5. - С.133-140

2. Дзюблюк О. Управління ліквідністю комерційного банку // Вісник Національного банку України. -1997. -№ 9. - С. 39-43

3. Кодацький В.П. Оцінка фінансового стану суб'єктів господарювання // Економіка АПК. - 2005. - № 12. - С.74-76

4. Кочетков В. Методичні підходи до аналізу та управління ризиком ліквідності балансу комерційного банку // Фінанси України. - 2000. - № 10. - C. 98-101

5. Мицак О. Ліквідність як елемент фінансового управління діяльністю підприємства // Фінанси України. -2003. -№ 10. - С.62-65

6. Сьомченков О. Аналіз ліквідності балансу сільськогосподарських підприємств// Економіка АПК. - 1998. - № 3. - C. 62-70

7. Халява С. Прибутковість і ліквідність комерційних банків та управління грошовою позицією // Вісник Національного банку України. -1997. -№ 5. - С. 34-38