Олійно-жировий комплекс України

Вступ.

1. Суть, структура, місце галузі олійництва в господарстві країни.

2. Історія розвитку та фактори становлення олійно-жирового комплексу.

3. Структурно-динамічна характеристика олійно-жирового комплексу України.

4. Екологічні проблеми в галузі.

5. Проблеми та перспективи розвитку олійно-жирового комплексу.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Реалізація економічних реформ в Україні безпосередньо пов’язана з необхідністю вдосконалення управлінських механізмів у промисловому та регіональному розвитку. В умовах становлення дієвої ринкової економіки організація управління потребує переходу до стабільних, чітко врегульованих відносин між державою, регіонами та суб’єктами господарювання, які здатні ефективно використовувати природно-ресурсний, виробничий, людський та інвестиційно-інноваційний потенціал територій як у загальнодержавних, так і в регіональних інтересах.

Одним із найважливіших завдань, актуальність якого постійно зростає, є розв’язання продовольчої проблеми, зокрема через формування ефективного олійно-жирового комплексу (ОЖК) як ключової складової ринкового наповнення.

Забезпечення стабільного та ефективного розвитку цього комплексу потребує впровадження нових, досконаліших методів і форм регулювання, реструктуризації підприємств та вдосконалення їхнього розміщення. Залишаються невирішеними питання оперативного реагування підприємств на зміни кон’юнктури та світові тенденції науково-технічного прогресу.

Успішне розв’язання завдань ефективного розвитку олійно-жирового комплексу значною мірою залежить від глибини його теоретико-методологічного осмислення та узагальнення, що є науковим підґрунтям для розробки й обґрунтування практичних рекомендацій щодо вирішення продовольчої проблеми.

У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі висвітлено окремі теоретико-методологічні аспекти розвитку олійно-жирового комплексу, які базуються на різних концепціях і програмах розвитку харчової промисловості, зокрема її олійно-жирової складової. Результати цих досліджень відображені в працях О.М. Алимова, В.І. Бойка, П.П. Борщевського, П.І. Гайдуцького, В.Д. Гончарова, Б.М. Данилишина, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, Ю.П. Лебединського, А.С. Лисецького, Я.Б. Олійника, М.М. Паламарчука, Д.К. Прейгера, П.Т. Саблука, В.Ф. Савченка, Д.М. Стеченка, П.С. Сологуб, Л.Г. Чернюк та інших.

Водночас теоретико-методологічні, методичні та практичні питання розміщення, розвитку та підвищення ефективності функціонування олійно-жирової промисловості в ринкових умовах залишаються недостатньо дослідженими, особливо в регіонах її спеціалізації. Наявна в Україні система регулювання розвитку ОЖК досі є малоефективною, суперечливою та значною мірою відірваною від потреб населення, оскільки ґрунтується на недосконалих методах управління та застарілих нормах.

Це зумовлює актуальність дослідження та необхідність удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання розвитку олійно-жирового комплексу. Головна ідея роботи полягає в обґрунтуванні перспективних напрямів регіонального розвитку та підвищення ефективності виробництва на основі визначення методів і форм аналізу, виявлення взаємозв’язків та суперечностей у динаміці реструктуризації підрозділів комплексу.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є наукове обґрунтування основних положень, напрямків і пріоритетів розвитку та розміщення олійно-жирового комплексу України на основі вдосконалення організаційно-економічного механізму його регулювання в контексті сучасної трансформації економіко-правового середовища.

Поставлена мета визначає зміст досліджень, які полягають у послідовному вирішенні наступних взаємопов’язаних завдань теоретичного, методологічного та практичного характеру:

• у теоретико-методологічному плані розкрити економічну суть, роль і значення олійно-жирового комплексу, основи його функціонування за умови трансформації і реструктуризації господарських систем;
• визначити наукові принципи та фактори розміщення підприємств олійно-жирового комплексу та розробити методичні положення щодо оцінки ефективності його розвитку;
• проаналізувати функціонально-галузеву структуру олійно-жирового комплексу та виявити особливості територіальної структури ОЖК з визначенням оптимальних шляхів її вдосконалення;
• здійснити оцінку структурно-динамічних зрушень та регіонального розвитку сировинної бази;
• обґрунтувати методичні підходи до регулювання реструктуризації та розміщення підприємств олійно-жирового комплексу;
• розробити рекомендації прикладного характеру щодо районування і поліпшення інвестиційного забезпечення олійно-жирового комплексу;
• обґрунтувати напрями вдосконалення сучасного управління олійно-жировим комплексом, які підвищують його ефективність.

Об’єктом дослідження є олійно-жировий комплекс (підприємницькі структури, діючі підприємства різних форм власності і господарювання) в сучасних умовах трансформаційної економіки.

Предметом дослідження є методологічні, методичні та прикладні проблеми формування організаційно-економічного механізму розвитку і розміщення олійно-жирової промисловості.

Методи дослідження. Методологічною основою виконання роботи є фундаментальні положення сучасної теорії функціонування економічних систем, концепції економічного розвитку, наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених з проблем структурної трансформації промисловості, розвитку регіонів, формування продовольчого ринку, методологічні та методичні розробки з питань розвитку, регулювання і розміщення харчової промисловості та АПК, а також законодавчі й нормативні акти.

1. Суть, структура, місце галузі олійництва в господарстві країни

Олійно-жировий комплекс спеціалізується на виробництві рослинницьких олійних культур. Основною олійною культурою в Україні є соняшник, який вирощують для отримання насіння, з якого виробляють олію. Інші олійні культури, такі як льон-довгунець чи конопля, культивуються переважно для отримання волокна, а їхнє насіння є побічною продукцією. Саме тому частка соняшнику у виробництві олії становить 98%.

Основними районами виробництва соняшнику є степові області: Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Миколаївська та Херсонська.

Протягом 1995–2005 років посівна площа олійних культур зросла з 1,8 до 3,1 млн га, у тому числі соняшнику — з 2,6 до 3,5 тис. га. За цей період валовий збір насіння соняшнику збільшився з 2,8 до 3,7 млн т.

Олійно-жировий комплекс України базується головним чином на виробництві та переробці насіння соняшнику. У 1990 році посівні площі соняшнику займали 1636 тис. га, що становило понад 90% усіх посівних площ олійних культур. Крім соняшнику, в олійно-жировій промисловості використовується насіння льону-довгунця, рицини, коноплі, рапсу, а також відходи деяких сільськогосподарських продуктів.

Основні посіви соняшнику як теплолюбної культури зосереджені переважно в південних областях України. Найбільшого поширення соняшник набув у північних і центральних районах Степу. Дещо менші його площі в Лісостепу та південному Степу. Зовсім незначне місце цієї культури на Поліссі та в передгірських районах Карпат.

Олійно-жирова промисловість представлена олійно-екстракційними та олійно-пресовими, маргариновими та миловарними заводами, а також олійно-жировими та жировими комбінатами. Виробництво олії належить до матеріаломістких галузей, тому олійно-екстракційні заводи розміщуються в районах вирощування соняшнику. Близько третини всієї вироблюваної олії використовується для виготовлення маргарину та мила. В Україні маргаринові заводи розміщені у Києві, Донецьку та Ужгороді.

Значного поширення в олійно-жировій промисловості набуло комбінування. На олійно-жирових і жирових комбінатах виробляється 50% олії, основна частина маргарину, мила та мийних засобів. Потужні олійно-жирові та жирові комбінати розміщені в Дніпропетровську, Полтаві, Харкові, Одесі, Запоріжжі, Чернівцях, Вінниці та Львові.

Олійно-жирова промисловість є складною галуззю харчової індустрії, що складається з взаємопов’язаних виробництв олії, жирів, харчового масла та маргарину. Як вихідну сировину галузь використовує насіння олійних культур — соняшнику, льону, бавовнику, сої, гірчиці, арахісу, рапсу, коноплі тощо. Розвиток олійного виробництва суттєво впливає на розширення посівів олійних культур у сільському господарстві, підвищення їхньої врожайності та збільшення жирності насіння. Готова продукція галузі — олія — надходить до торговельної мережі для задоволення попиту населення, а також є важливим напівфабрикатом — обов’язковим компонентом при виготовленні широкого асортименту предметів споживання: маргарину, майонезу, мила, стеаринових свічок, оліфи, парфумів.

Отже, для олійно-жирової промисловості надзвичайно важливими є обсяги вирощеної сировини. В Україні найбільш поширеною сировиною цієї галузі є соняшник [15, c. 93-95].

Складні часи переживає й олійно-жирова галузь. Посіви олійних культур займають частину посівів технічних культур у Сумській та Полтавській областях, а у Харківській — понад 50%. Однак у 2005 році на підприємства галузі надійшло лише 25% насіння соняшнику поточного врожаю, решту було вивезено за межі держави. Цього року може повторитися ситуація, коли через дефіцит сировини всі олійні заводи достроково припинять роботу, а ціни на олію різко зростуть, що призведе до збільшення експорту цієї продукції. Слід зазначити, що при вивезенні сировини замість продукції держава втрачає значні кошти. Від переробки насіння соняшнику прибуток утричі більший, ніж від його продажу за кордон. Для використання цих резервів необхідно вжити термінових заходів щодо тарифного й нетарифного регулювання експорту насіння соняшнику.

Перше місце в Україні за обсягами виробництва маргарину займає Харківський жирокомбінат. За обсягами випуску товарів майонезної групи комбінат посідає друге місце. Причому навіть у кризових умовах 2005 року комбінат дав приріст виробництва: по маргаринах — на 50,7%, майонезах — на 61% порівняно з 2004 роком. Збільшення обсягів дозволило підвищити завантаження потужностей виробництва до 60%. Загальний обсяг виробництва у 2005 році становив 134,7 млн грн, а балансовий прибуток — 13,7 млн грн [10, c. 12-13].

Висновок

Одним із глобальних завдань, гострота якого зростає, є вирішення продовольчої проблеми, зокрема в частині формування ефективного олійно-жирового комплексу (ОЖК) як важливої складової наповнення ринку.

Забезпечення стійкого ефективного розвитку цього комплексу вимагає нових, досконаліших методів і форм його регулювання, реструктуризації підприємств і на цій основі вдосконалення їхнього розміщення. Ряд невирішених проблем є також у забезпеченні оперативного реагування підприємств на кон’юнктурні зміни та світові тенденції науково-технічного розвитку.

Успішне вирішення завдання ефективного розвитку олійно-жирового комплексу значною мірою залежить від рівня його теоретико-методологічного вивчення та узагальнення, що є науковою основою розробки й обґрунтування практичних рекомендацій для вирішення продовольчої проблеми.

2. Історія розвитку та фактори становлення олійно-жирового комплексу

Олійна промисловість виробляє та переробляє рослинні жири й пов’язані з ними продукти. У своєму розміщенні галузь орієнтується на сировину, оскільки на виробництво 1 т олії витрачається від 3–4 до 5–8 т насіння олійних культур. Найбільшими центрами виробництва олії є Дніпропетровськ, Маріуполь, Запоріжжя, Полтава, Кіровоград, Вінниця.

Галузь виробництва олії в Україні — це потужний агропромисловий комплекс, який об’єднує виробників насіння та масложирової продукції. Здебільшого ця галузь орієнтована на виробництво соняшникової олії та пов’язаних із нею продуктів.

У загальному обсязі виробництва олійних культур в Україні соняшник займає понад 90%, а в структурі посівних площ — не менше 10%. Щорічний валовий збір постійно збільшується і в 2005 році досяг рекордної позначки — 5 млн тонн. Країна посідає третє місце у світовому рейтингу після Аргентини та Росії, забезпечуючи від 7 до 12% світового виробництва соняшнику.

Насіння соняшнику, як один із ліквідних видів продукції, тривалий час використовувалося сільськогосподарськими підприємствами як засіб платежу. Не дивно, що посівні площі під соняшником постійно збільшуються.

Соняшник — культура вигідна, він може дати прибуток до 89%, менше залежить від погодних умов, хоча дощове літо зменшує вміст олії в насінні. Якщо наприкінці 80-х років урожайність соняшнику в нашій країні була на рівні європейських країн, то зараз спостерігається щорічний її спад, у середньому на 7% за рік. Це відбувається з двох причин: через порушення агротехнології та виснаження земель.

Унікальні природно-кліматичні умови України дозволяють вирощувати соняшник практично на всій території країни (окрім Волинської, Львівської та Рівненської областей). Найбільш сприятливими є землі степової зони, до якої входять АР Крим, Херсонська, Одеська, Запорізька, Миколаївська, Луганська, Донецька, Дніпропетровська та Кіровоградська області. Соняшник потребує певної кількості сонячних днів протягом року для того, щоб відбувся ферментативний процес утворення олії в насінні. У дощове літо в насінні соняшнику збільшується вміст крохмалю. Найбільші посівні площі в Україні займають гібриди «Одеський-122», -123, -128, -249, -504. Олійність харківських сортів складає 52–55%, одеських і запорізьких — 50–52%.

Підприємства олієжирової галузі України можна поділити на кілька категорій. До першої категорії належать підприємства, що виробляють олію: олієжирові та олієекстракційні комбінати. До другої категорії належать дрібні виробники олії в компаніях, для яких виробництво олії не є основним видом діяльності. Ці переробні підприємства більше залежать від ситуації на внутрішньому ринку, оскільки на них налагоджено виробництво дрібних партій олії, і вони забезпечують потреби сільського населення. Україна майже єдина країна у світі, де населення надає перевагу нерафінованій олії, і не лише тому, що вона дешевша. Однак останнім часом намітилася тенденція до збільшення частки олії в пляшках та рафінованої олії.

Сільськогосподарські підприємства використовують власні олійниці для переробки насіння з метою отримання готівки для поточних витрат. Дрібні виробники виробляють до 30% від загального обсягу олії. Третю категорію складають виробники олієжирової продукції — маргаринові заводи, миловарні комбінати.

У результаті переробки насіння олійних культур отримують продукти первинної переробки (олію та шрот), продукти глибшої переробки (майонез, маргарин, мило, кондитерські жири, оліфи), а також кісточкову крихту, отриману після переробки плодових кісточок, соняшникове борошно та білкові кислоти [7, c. 25-29].

Українська олієжирова галузь представлена підприємствами, які входять до асоціації «Укроліяпром», а також великими компаніями ЗАТ «Каргіл», ТОВ «Топфер», ДП «Сантрейд», ПГ «КМТ», «Бунге». Усі компанії працюють на базі великих українських заводів. Нині в секторі працюють 17 великих підприємств. Наявні потужності олієжирових підприємств України дозволяють за рік переробляти до 4,5 млн тонн насіння олійних культур (як правило, соняшнику та рапсу), при цьому можна отримати 1,5 млн тонн соняшникової олії, 380 тис. тонн маргарину, 105 тис. тонн майонезу.

Споживання соняшникової олії власного виробництва в Україні збільшилося за останні роки з 7,5 кг у 1998 році до 12 кг у 2005-му, при рекомендованій нормі споживання 13 кг на особу, що пов’язано зі зростанням купівельної спроможності населення. Під впливом збільшення споживчого попиту та зростання обсягів виробництва в кондитерській і хлібопекарній галузях збільшується також виробництво маргарину та майонезу всередині країни, і нині на це йде 1/5 сумарного виробництва соняшникової олії.

Обсяг ринку олії становить 1,7 млн тонн на рік. Вагома частка виробленої соняшникової олії йде на експорт. У 2005 році вироблено 1350 тис. тонн олії.

Варто зазначити, що у світовій структурі споживання серед 17 олійних культур соняшнику належить лише 6,6%. При тому, що рапсова олія займає 9,9%, пальмова — 22,4%, а соєва — 26% споживання.

В Україні є сприятливі кліматичні умови для вирощування сої. Завдяки високій якості зерна та вегетативній масі соя є однією з головних білково-олійних культур у світі. Вона знаходить своє застосування у тваринництві, харчовій промисловості, техніці та медицині. ЮНЕСКО визначила сою як стратегічну харчову рослину через її високу поживну цінність та вміст білків. До безсумнівних достоїнств рослини відносять її важливість з точки зору агротехніки, оскільки, будучи азотфіксатором, вона покращує структуру ґрунту, збагачуючи його азотом. Після вирощування сої прибавка урожайності зернових досягає 4 ц/га. За останні 60 років, за даними Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва, виробництво сої у світі збільшилося у 8,9 раза. У країнах колишнього Союзу вирощується 0,9 млн тонн.

Із соєвого зерна шляхом пресування отримують соєву олію. У свіжому вигляді її смак і запах не відрізняється від соняшникової, але вона швидко гіркне. Після рафінування соєва олія стає прозорою, має добрі смакові якості, довго зберігається і споживається нарівні з соняшниковою та оливковою олією. Це прекрасний дієтичний продукт, що містить ненасичені жирні лінолеву та ліноленову кислоти, солі кальцію, натрію, магнію, фосфору, вітаміни Е та С. Соєва олія використовується при смаженні, випічці, нею заправляють салати. Нині соя в Україні використовується в основному в харчовій промисловості.

Рапс є другою найважливішою олійною культурою в Україні. Виробництво цієї культури збільшується з 1997 року, хоча загальний рівень виробництва все ще низький. Олійні підприємства України в 2001/2002 році виробили 43 900 тонн рапсової олії. Нині вона більшою мірою використовується для виробництва маргарину та майонезу, оскільки українські споживачі традиційно віддають перевагу соняшниковій олії. Значна частина рапсу переробляється на олійницях з переробки соняшнику, а саме у відносно незайняті періоди.

Кукурудзяну олію отримують шляхом обробки зародків кукурудзяного борошна сухим способом, олії отримують небагато — 18–20%. У крохмально-паточному виробництві зародки відмиваються від крохмалистих речовин; із таких зародків олія випресовується майже повністю (40–50%). У першому випадку олія виходить більш стійкою при зберіганні та має кращий смак. Олію можна отримувати шляхом холодного та гарячого пресування. Олія холодного пресування має золотисто-жовтий колір, гарячого — темніша.

Олія складається із тригліцеридів олеїнової (до 45%), лінолевої (до 48%) та граничних кислот (до 11%). Серед граничних кислот, окрім пальмітинової та стеаринової, знаходяться арахінова, капронова, каприлова та капринова кислоти; серед неграничних є гіпогеєва кислота. Олія містить вітамін Е та фітостерини, йодне число 111–133. Щодо хімічного складу, то в кукурудзяних зародках міститься 49–57% жирної олії, 13–18% білкових речовин, близько 5% фітину та інших речовин, включаючи токофероли [1, c. 85-88].

Виноградна олія має високу біологічну активність, містить активний антиоксидант. Завдяки цьому використовується переважно в косметичній продукції, зв’язує в клітинах вільні радикали, тим самим уповільнює процеси старіння клітин.

Абрикосова олія містить тригліцериди, природний віск, стеарин, олієрозчинні вітаміни. Вона заповнює втрату шкірного жиру при умиванні, несприятливих атмосферних впливах, має антиоксидантну активність.

Обліпихова олія містить унікальний комплекс вітамінів, мікроелементів, органічних кислот та інших біологічно активних речовин. Має вітамінізуючу, протизапальну, антиоксидантну, антисептичну та поживну дію. Використовується як протирадіаційний, протиопіковий, ранозаживлюючий засіб та засіб, що регенерує тканини.

Лляна олія за своєю біологічною цінністю стоїть на першому місці. У насінні льону міститься 46% вітаміну F. Лляна олія живить мозок, поліпшує клітинний обмін, ліквідує запори, поліпшує якість шкіри, а також знижує рівень холестерину. Вона особливо корисна людям, які відчувають гостру нестачу вітаміну F. Олія легко окислюється, тому необхідно ретельно оберігати її від контакту з повітрям та світлом. Сприяє епітелізації ран, забезпечує протизапальну дію, нормалізує обмінні процеси в клітинах, має унікальну проникаючу здатність, природно зволожує шкіру.

Кедрова олія (олія ядер кедрових горіхів) містить мікроелементи та вітаміни. Має поживну та антиоксидантну активність. Активно переносить і легко вивільняє корисні речовини, відновлюючи пошкоджені тканини.

Олія із зародків пшениці — дуже корисна лікувальна олія. У ній містяться вітаміни А, D, Е (у великій кількості), К та 85–90% ненасичених жирних кислот.

Арахісова олія містить 27% протеїнів і 16% вуглеводів. Якісною є лише олія холодного віджиму, якої в продажу майже немає.

Бавовняна олія містить 40–50% лінолевої кислоти. У ній немає ліноленової кислоти.

Конопляна олія містить 46% лінолевої кислоти і 28% ліноленової.

На ринку виробництва майонезу працює близько 140 виробників. Обсяг виробництва майонезу в Україні склав 115 тис. тонн у 2003 році та 163 тис. тонн у 2005-му. Експорт майонезу склав 2,5 тис. тонн у 2003 році і 3,0 тис. тонн у 2005-му. В основному майонез експортується в Росію та Молдову. Щорічний імпорт — близько 4 тис. тонн.

На ринку маргарину працює близько 30 виробників. Виробництво маргарину склало: 2003 рік — 235,9 тис. тонн і близько 300 тис. тонн у 2005-му. Щорічний експорт маргаринової продукції — близько 2 тис. тонн, імпорт — 30–40 тис. тонн. Проблем із сировиною (крім сезонних коливань цін) у виробників не виникає. До вітчизняної належить олія та саломас, до імпортної — тропічні олії, емульгатори, стабілізатори.

На ринку виробництва мила працює 8 виробників. Виробництво туалетного мила склало: у 2005 році — 22 тис. тонн і 30 тис. тонн у 2006-му. Експорт туалетного мила щорічно складає близько 3 тис. тонн. Українські миловарні заводи в радянський час будувалися з таким розрахунком, щоб максимально використовувати місцеву сировину — яловичий жир. Скорочення в Україні поголів’я великої рогатої худоби призвело до дефіциту якісного яловичого жиру. Миловари змушені були шукати альтернативну сировину — рослинні (в основному пальмову, пальмоядрову) олії. Після цього почали імпортувати напівфабрикат — мильну основу (стружку або чіпси). Технологічний ланцюжок скоротився до кількох операцій — додавання ароматизаторів, стабілізаторів, барвників; перемішування, формування шматків та пакування.

15,625% зробленої в Україні продукції відправляється на експорт. Найбільшим експортером є Росія — понад 80%, на другому місці — Молдова. Імпорт мила дещо знизився після того, як турецькі компанії розгорнули виробництво на території України. Нині він складає понад 30% [4, c. 21-23].

Висновок

На сьогодні основним інструментом державного регулювання олієжирової промисловості є кредитування та регулювання експорту-імпорту шляхом підвищення або зниження митної ставки на ввіз-вивіз насіння соняшнику та соняшникової олії.

Досить проблематичним для багатьох виробників насіння соняшнику є фінансування майбутнього врожаю. Процентні ставки в Україні дуже високі — від 14 до 20% у USD. Отримання кредитів фермерами ускладнено через неможливість іпотечного кредитування та кредитування під заставу землі. Нині готується законодавча база для створення системи іпотечного кредитування та ринкових механізмів руху землі. Це дозволить залучити в сільське господарство необхідні кошти.

Відсутність мита на вивезення насіння соняшнику негативно впливала на власну олієжирову галузь України. Насіння йшло на експорт. Заводи стояли, соняшникова олія потрапляла до нас із-за кордону. Для захисту галузі в жовтні 2005 року уряд ввів 23% податок на експорт насіння соняшнику.

Однак давальницька схема дозволяла вивозити насіння й далі. Лише після заборони давальницьких операцій олієжировий комплекс України нарешті почав відновлювати свої позиції. У липні 2006 року було прийнято новий закон, відповідно до якого експортний податок знижувався до 17% митних витрат на умовах FOB. Цей закон скасував також безмитний статус, який раніше надавався експорту, що здійснювався відповідно до давальницьких контрактів. Після скасування безмитного статусу нове 17% експортне мито суттєво скоротило експорт українського насіння соняшнику. Із соняшникової олії та макухи експортні мита не стягуються.

3. Структурно-динамічна характеристика олійно-жирового комплексу України

Методологічною основою вирішення актуальних проблем розвитку олійно-жирового комплексу є комплексний, системний підхід та сукупність положень, що визначають роль ОЖК як стратегічної для України високоприбуткової галузі. Узагальнююча оцінка структурно-динамічних зрушень у цілому по Україні та в регіональному аспекті здійснена з урахуванням змін у виробничо-функціональній, інституційній та територіальній структурах, що дало можливість виявити основні тенденції в розвитку й розміщенні виробничих потужностей, розкрити особливості сировинної та інноваційно-інвестиційної орієнтації. На основі аналізу значного фактичного матеріалу обґрунтовано шляхи підвищення соціально-економічної ефективності олійно-жирового комплексу, а також рекомендації щодо вдосконалення управління.

Вирішальним у розвитку й розміщенні підприємств олійно-жирового комплексу є сировинний фактор, що пов’язано з високою матеріалоємністю одиниці кінцевої продукції. У структурі виробництва насіння олійних культур в Україні 95% припадає на соняшник. По території України вирощування олійних культур (соняшнику, ріпаку, сої та ін.) розміщене нерівномірно. Основна частина посівних площ зосереджена у 8 областях (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Харківська). Тут же розміщені переважно й основні виробничі потужності. Динаміку виробництва олії наведено на рис. 1.

Впродовж 1991–2001 рр. мало місце погіршення техніко-економічних показників олійно-жирового виробництва, зменшення доходів окремих підприємств та збільшення їхньої кредиторської заборгованості. Тільки в 2002 році стан справ поліпшився, намітилася тенденція подальшого зростання виробництва. Так, у 2002 р. сільгосппідприємства зібрали 3,2 млн тонн насіння. Після очищення та сушіння урожай склав 2,8 млн тонн, що на 600 тис. тонн більше, ніж у 2001 році. За даними асоціації «Укроліяпром», олійно-екстракційні заводи розраховують переробити протягом 2002–2003 рр. (вересень 2002 р. — серпень 2003 р.) 2,5 млн тонн насіння соняшнику і виробити 1,1 млн тонн рослинної олії, тобто на 22% більше порівняно з попереднім роком. Це забезпечує максимальне завантаження виробничих потужностей. За підрахунками, на експорт може бути спрямовано 600 тис. тонн олії, або на 177 тис. тонн більше, ніж у попередньому маркетинговому році. Структурні зрушення та ефективність у цій сфері значною мірою залежать від збалансованої діяльності суб’єктів господарювання, удосконалення податкових, митних і цінових механізмів [5, c. 52-54].

Для цілеспрямованого регулювання ринку насіння олійних культур і можливостей його ефективної переробки держава має використовувати систему економічних інструментів, суть і значення яких розкрито в дисертації. Основний зміст заходів при цьому базується на досягненні гнучкої взаємодії структурних елементів олійно-жирового комплексу, вдосконаленні розміщення підприємств на основі впровадження розвинених економічних взаємозв’язків і нових методів управління. Доведено, що ринкова стратегія в системі виробничо-збутових координат відкриває нові напрями та можливості вдосконалення територіальної організації виробництва і підвищення його ефективності. У зв’язку з цим посилюється необхідність трансформації державного регулювання, зміни пріоритетів у формах і методах регулювання виробничих відносин та експортних поставок.

У розробці методології та методики оцінки ефективності розвитку олійно-жирового комплексу автор виходить із необхідності поєднання галузевих і регіональних інтересів у формуванні та використанні потенціалу територіального розвитку. Запровадження загального (інтегрального) показника оцінки потенціалу регіонального розвитку олійно-жирової промисловості. Наведена в роботі формула розрахунку має такий вираз:

де: Пр — інтегральний показник регіонального розвитку олійно-жирового комплексу;

j, і — натуральні числа від 1 до n;

Рij — j-й показник в і-му регіоні;

Кj — j-й показник по Україні.

Необхідні доповнення до системи вказаних показників полягають у тому, щоб залучити до розрахунку такі показники, як частка олійно-жирової промисловості в харчовій промисловості та АПК за обсягом прибутку, чисельністю працівників, вартістю основних виробничих фондів; місце олійно-жирового комплексу у продовольчому ринку; визначення масштабів експорту та імпорту олійно-жирової продукції.

Пропонується створення сучасної регіональної системи державної підтримки підприємницької діяльності у сфері олійно-жирового комплексу, для чого виділено шість основних груп факторів, які визначають ефективність виробництва, та запропоновано групу відповідних показників оцінки. Представлено організаційно-економічний механізм регулювання розвитку й розміщення олійно-жирового комплексу.

Виділено кластери — об’єднання конкурентоспроможних галузей, виробництв і компаній, здатних забезпечити конкурентоспроможність виробництва. Доведено перспективність поєднання малого, середнього і великого підприємництва [3, c. 126-128].

Найбільш реальними визначено такі варіанти та моделі розвитку олійно-жирового комплексу України:

І варіант передбачає запровадження регуляторних функцій держави, виходячи з існуючих реалій і накопиченого досвіду;

ІІ варіант орієнтується на впровадження заходів щодо підвищення соціально-економічної та фінансової результативності функціонування олійно-жирового комплексу за умов здійснення активної інноваційно-інвестиційної, структурної та регіональної політики.

Олійність насіння соняшнику — один із основних показників, що характеризує ефективність роботи олійно-жирової промисловості. Він суттєво впливає на показники виходу олії з одиниці сировини, що переробляється, та економіко-матеріальних витрат олійного виробництва. Впровадження високоякісних сортів, поліпшених у процесі щорічного сортооновлення, застосування засобів механізації та агротехніки сприяють підвищенню олійності насіння. Селекційна робота є також одним із заходів для підвищення олійності соняшнику.

Останнім часом виробництво рослинної олії в Україні зросло. Це пояснюється збільшенням валового збору олійної сировини та обмеженням експорту насіння соняшнику.

Так, у 2002 році виробництво рослинної олії становило 928,0 тис. тонн, у тому числі соняшникової — 919,4 тис. тонн (у порівнянні з 1995 відповідно 133,3 та 134,2%). Проте рівень 1990 року поки що не досягнуто (дані табл. 2) [13, c. 38-40].

Зі щорічно вирощених в Україні 2200–3400 тис. тонн насіння соняшнику шляхом закупівель на переробку надходить 1500–2100 тис. тонн. Більшість цієї сировини переробляється на спеціалізованих пресових та екстракційних заводах, де при найменших витратах отримують найбільший вихід олії. Вихід олії на кустарно обладнаних підприємствах у середньому на 11–15% менший, ніж на олійно-екстракційних заводах. Про ефективність виходу олії відповідно до різних технологій її видобування свідчить таблиця 3.

Переробка сировини на олійницях здійснюється за примітивною технологією з великими втратами олії.

З вищезазначеного випливає, що подальша переробка давальницької сировини на олійницях і надалі може бути причиною значних втрат і нераціонального використання насіння соняшнику. В останні роки загальні втрати олії становлять 12–13%. Тому переробку олієнасіння необхідно здійснювати на спеціалізованих підприємствах.

Структурні зрушення та ефективність в олійно-жировій промисловості значною мірою залежать від збалансованої діяльності суб’єктів господарювання, удосконалення податкових, митних і цінових механізмів.

Для цілеспрямованого регулювання ринку насіння олійних культур і можливостей його ефективної переробки держава має використовувати систему економічних заходів. Основний зміст останніх при цьому базується на досягненні гнучкої взаємодії структурних елементів олійно-жирового комплексу, вдосконаленні розміщення підприємств на основі впровадження розвинутих економічних взаємозв’язків і нових методів управління. Доведено, що ринкова стратегія в системі виробничо-збутових координат відкриває нові напрями та можливості вдосконалення територіальної організації виробництва й підвищення його ефективності. У зв’язку з цим посилюється необхідність трансформації державного регулювання, зміни пріоритетів у формах і методах регулювання виробничих відносин [14, c. 7-9].

Висновок

У розробці методології та методики оцінки ефективності розвитку олійно-жирового комплексу треба виходити з необхідності поєднання галузевих і регіональних інтересів у формуванні та використанні потенціалу територіального розвитку. З цієї точки зору цікавим є запровадження загального (інтегрального) показника оцінки потенціалу регіонального розвитку олійно-жирової промисловості.

За результатами проведеного аналізу зроблено висновок, що олійно-жировий комплекс України має широкі перспективи подальшого розвитку, впливу на соціально-економічні процеси, формування продовольчого ринку та є джерелом надходження валютних ресурсів.

4. Екологічні проблеми в галузі

Розвиток олійного виробництва в Україні має великі перспективи як з точки зору забезпечення внутрішніх потреб, так і задоволення попиту зовнішнього ринку. Про це свідчать тенденції світового виробництва та споживання олій і шротів. Тільки за останні сезони виробництво й споживання олії у світі збільшилося на 10 млн тонн, шроту — на 20 млн тонн. Це сталося внаслідок переорієнтації у структурі харчування населення економічно розвинених країн із тваринних жирів на рослинні жири та олію, збільшення загальної кількості населення планети й використання олії для технічних потреб (дизельного пального, мийних засобів, фарб тощо).

Сільськогосподарські ландшафти виявилися нестійкими, що призвело до ряду локальних і регіональних екологічних катастроф.

Найсильніше на природне середовище впливає землеробство. Чинники його впливу такі:

• зведення природної рослинності на сільгоспугіддя, відкриття земель;
• обробка (спушення) ґрунту, особливо із застосуванням відвального плуга;
• застосування мінеральних добрив і отрутохімікатів;
• меліорація земель.

Великогабаритна важка техніка кардинально трансформує рельєф і структуру ґрунту, поверхневий та підземний стоки вод, видозмінює гідрографічну мережу. Великої шкоди ґрунту завдають кислотні дощі та інші фактори підкислення. У таких ґрунтах пригнічується мікрофлора, і, як наслідок, погано розвиваються культури (особливо бобові та олійні), у лісах гинуть дуби. У рослинах накопичуються кислоти, які потрапляють з їжею в організм людини чи тварини.

Надмірна хімізація сільського господарства призвела до забруднення як самих ґрунтів, так і продуктів харчування нітратами та пестицидами. Основні джерела забруднення ґрунту — це вихлопні гази, викиди промислових підприємств. У ґрунт вони потрапляють з атмосфери разом із пиловими частками. Особливо великим джерелом забруднення ґрунтів є промислові відходи та викиди. Площа забруднених земель в Україні становить близько 265 тис. га. Великої актуальності останнім часом набуло забруднення радіоактивними елементами, зокрема стронцієм та цезієм, які швидко засвоюються рослинами. Поглинаючи їх через кореневу систему, вони накопичуються у продуктах. Часто концентрація органічних пестицидів у моркві більша, ніж у ґрунті, на якому вона виросла. Пестициди забруднюють увесь харчовий ланцюг, потрапляючи разом із біомасою до харчового раціону тварин, а далі через м’ясо і молоко — і в людей. Споконвіку господарі землі поповнювали запаси поживних речовин у ґрунті внесенням органічних та мінеральних добрив. У сучасному землеробстві внесення добрив зменшилося, вапнування проводиться рідко, дефекат із цукрових заводів не вивозиться [16, c. 14-15].

Висновок

Останніми роками практично всі підприємства олієдобувного сектору проводять роботи із заміни застарілого обладнання та впровадження нових технологій. Зокрема, підприємства модернізують котли. При цьому, в тому числі, здійснюється заміна використовуваних енергоресурсів, наприклад, природного газу на відходи виробництва та вугілля. Переобладнання котлів під спалювання лушпиння олійного насіння (наприклад, соняшнику) дає можливість зняти проблему утилізації лушпиння та одночасно знизити залежність від зовнішніх джерел постачання тепла для покриття виробничих потреб. Крім того, такий підхід дає змогу вирішувати екологічні проблеми, такі як, наприклад, скорочення викидів в атмосферу (за рахунок відмови від використання природного газу) та запобігання органічному розкладанню відходів після вивезення на звалища.

5. Проблеми та перспективи розвитку олійно-жирового комплексу

Економіка України і, зокрема, її продовольчий сектор в умовах ринку потребує корінних і радикальних реформ в управлінні, трансформації його галузевої та територіальної структури, створення раціональних економічних систем. У роботі в теоретико-методологічному та практичному плані розкрито соціально-економічну сутність олійно-жирового комплексу, закономірності й особливості, принципи розвитку та розміщення. Виробнича і територіальна організація олійно-жирового комплексу розглядається в динаміці, як процес територіального зосередження та взаємодії виробничих, ринкових і обслуговуючих структур.

На основі аналізу структурно-динамічних співвідношень виявлено основні проблеми олійно-жирового комплексу, серед яких найбільш гострими є падіння більшості економічних показників, зумовлене розривом господарських зв’язків, нестачею сировинних ресурсів, високим рівнем зношеності основних фондів, недосконалою ціновою та митно-тарифною політикою.

Однак, починаючи з 2002 року, в ОЖК і, зокрема, в системі асоціації «Укроліяпром», спостерігається поступова стабілізація ситуації, підтвердженням чого може бути зростання експорту готової продукції та зменшення вивезення за кордон насіння соняшнику. Реалізуються заходи щодо збереження конкурентних переваг України на ринку соняшникової олії.

Концепція включає аналіз умов ринкової трансформації економіки, запровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, структурну перебудову комплексу.

Розроблено систему пріоритетів у складі фінансових, функціональних, виробничих, інноваційно-інвестиційних, соціальних та інфраструктурних, яка доповнюється схемою поетапного аналізу та моніторингу національного і міжнародних ринків олійно-жирової продукції. Сформульовано узагальнену функціональну схему державного регулювання олійно-жирового комплексу, впровадження якої сприяє досягненню функціонально-галузевої та регіональної збалансованості розвитку, підвищенню ефективності механізмів регулювання, подоланню або зниженню негативного впливу сукупності різного роду ризиків.

Дослідження сучасного фінансового стану підприємств свідчить про погіршення фінансово-економічної ситуації багатьох із них, що потребує проведення цілеспрямованих заходів реструктуризації підприємств та їхніх систем як процесу, результати якого сприятимуть фінансовому оздоровленню підприємств, зміні їхньої структури, методів управління та ін. [11, c. 41-43]

Забезпечення ринкової трансформації олійно-жирового комплексу, базових змін у розміщенні, реструктуризації та підвищенні ефективності виробництва розглядається як загальнодержавний проект, а не як функція будь-якого міністерства. Зміцнення позицій українського олійно-жирового комплексу на внутрішньому та зовнішньому ринках залежить від стратегічного, обґрунтованого регулювання, стійкого функціонування та розвитку економічних систем різного рівня, запровадження ефективного організаційно-економічного механізму здійснення прогресивних змін, формування правової основи для проведення ефективної інноваційно-інвестиційної політики.

З метою вдосконалення регулювання діяльності олійно-жирового комплексу, посилення його конкурентних переваг поряд із реформуванням організаційної та управлінської структури й системи взаємодії комплексу з регіонами в роботі обґрунтовано ряд заходів. До них відносяться: застосування високоефективних методів діяльності, технологій, нових товарів та послуг; поліпшення матеріально-технічної бази з використанням лізингових схем фінансування; вивчення стану та перспектив розвитку товарної кон’юнктури національного, регіональних і зовнішніх ринків; орієнтація галузі на вимоги ринку; активний вплив на формування ринку олійно-жирової продукції; стимулювання збуту. У роботі представлено розроблену систему показників ефективності олійно-жирового комплексу, а також конкретні напрями дерегулювання діяльності.

З урахуванням загострення конкуренції на світових ринках стратегія підвищення конкурентоспроможності вітчизняного олійно-жирового комплексу має базуватися на формуванні дієздатних кластерів, до складу яких залучаються підприємства-лідери та технологічно пов’язані з ними спеціалізовані виробництва цієї чи суміжної галузі. У роботі дається визначення поняття кластерів і формулюються перспективні завдання їхнього розвитку в регіонах України [12, c. 59-60].

Висновок

Як показали дослідження, основою забезпечення ефективного розвитку олійно-жирового комплексу є здійснення реструктуризації підприємств, систем управління та покращення фінансового стану.

Пропонується створення сучасної регіональної системи державної підтримки підприємницької діяльності у сфері олійно-жирового комплексу, для чого виділено шість основних груп факторів, які визначають ефективність виробництва, та запропоновано групу відповідних показників оцінки. Організаційно-економічний механізм регулювання розвитку й розміщення олійно-жирового комплексу демонструє рисунок.

Така структурно-динамічна характеристика олійно-жирової промисловості та запропоновані вище заходи для вдосконалення організаційно-економічного механізму регулювання розвитку й розміщення олійно-жирового комплексу передбачають можливість його зміцнення на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Забезпечення ринкової трансформації олійно-жирового комплексу, підвищення ефективності його виробництва можливе за умов затвердження загальнодержавного проекту розвитку.

Висновки

Основними об’єктами дослідження є виробничі та структурно-організаційні характеристики, зокрема територіальна організація виробництва. У роботі показано, що в системному розумінні ці характеристики відображають кількісні та якісні економічні взаємозв’язки окремих елементів, ступінь цілісності олійно-жирового комплексу, можливості функціонального та територіального розвитку з орієнтацією на внутрішній і зовнішній ринок. На цій основі вирішуються завдання формування структури та організації олійно-жирового комплексу, стійкої та адаптованої до вимог ринку.

Підвищення ефективності та дієвості ресурсного й виробничого потенціалу олійно-жирового комплексу України (невикористовувані потужності, сировинна база, розгалужені виробничі зв’язки, виходи на ринки, кваліфіковані кадри) зумовило необхідність розробки та впровадження організаційно-економічного механізму регулювання його діяльності, успішне функціонування якого пов’язане з вирішенням інноваційно-інвестиційних, структурних, технологічних, соціально-економічних проблем, систематизованих у роботі. У зв’язку з цим визначено схему системоутворюючих чинників і показників, які прямо чи опосередковано впливають на виробничі та регіональні пропорції. Обґрунтовано потребу у створенні системи підтримки підприємницької діяльності, запропоновано структуру та зміст, які відповідають сучасним реаліям і враховують перспективні зрушення в розвитку олійно-жирового виробництва та специфіку регіонів і територіально-виробничих комплексів. Запропоновано заходи щодо поєднання галузевого та територіального регулювання залежно від різних видів економічної ефективності розвитку.

Список використаної літератури

1. Блакита Г. Критерії та показники оцінки регіональної ефективності розвитку олійно-жирової промисловості // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ. — Випуск 4. — Чернівці: АНТ Лтд, 2001. — С. 85–88.
2. Блакита Г. Місце проектного аналізу в системі управління підприємством // Збірник наукових праць по матеріалах міжнародної науково-практичної конференції. — Том 2. — Вінниця: Арбат. — 2000. — С. 58–62.
3. Блакита Г. Напрямки удосконалення організаційно-економічного механізму управління розвитком і розміщенням підприємств олійно-жирового комплексу України // Науковий вісник Чернівецького університету. — Випуск 141–142. — Чернівці: Рута, 2002. — С. 126–128.
4. Блакита Г. Наукові основи регулювання розвитку і розміщення олійно-жирового комплексу України. — Вінниця: ТП «Тірас». 2001. — 44 с.
5. Блакита Г. Регіональний розвиток олійно-жирового комплексу — економічна оцінка та перспективи // Матеріали міжнародної наук.-практ. конференції «Теорія і практика перебудови економіки». — Черкаси: ЧДТУ, 2002. — С. 52–54.
6. Гречаний В.М. Менеджмент агропромислового комплексу в умовах ринкових відносин та приватної форми власності // Економіка АПК. 2002. № 6. С. 27–30.
7. Дерв’янко О. Розвиток підприємств олійно-жирової промисловості України // Економіка АПК. — 1999. — № 3. — C. 25–29.
8. Жири і олії: сучасні засоби аналізу // Харчова і переробна промисловість. — 2002. — № 2. — C. 14.
9. Ильин П.П., Лобанов В.Г., Кудинов П.И. Механизм замасливания лузги при хранении семян подсолнечника // Масложировая промышленность. — 1992. — № 1. — С. 21–25.
10. Кошевой Е.П., Антонов В.Н. Оптимальная последовательность переработки мелкой и крупной фракций семян подсолнечника // Масло-жировая промышленность. — 1994. — № 1. — С. 8–14.
11. Кучеренко С.Ю. Інвестиційна привабливість олійно-жирового комплексу України // Фінанси України. — 2005. — № 4. — С. 41–45.
12. Кучеренко С.Ю. Ціновий механізм олійно-жирового підкомплексу України // Фінанси України. — 2005. — № 8. — С. 54–60.
13. Лазня В. Олієпродуктовий підкомплекс України: стан, проблеми, перспективи // Економіка України. — 1998. — № 1. — С. 38–41.
14. Леонова Л. Олія: Попит, пропозиція // Харчова і переробна промисловість. — 2003. — № 7. — C. 7–9.
15. Мартьянов В.П., Петров В.М. Організація виробництва та агробізнесу в олійнопродуктовому підкомплексі АПК: Навч. посіб. / Харківський держ. аграрний ун-т ім. В.В. Докучаєва. — 2 вид., доп. — К.; X., 2000. — 103 с. — С. 93–98.
16. Олія — важливий харчовий продукт: Про перспективні напрямки її переробки, зберігання і транспортування // Харчова і переробна промисловість. — 2002. — № 10. — C. 14–15.
17. Побережна А.А. Світові білково-олійні ресурси і торгівля ними / П.Т. Саблук (ред.). — К.: IAE, 2001. — 482 c. — (Аграрна наука).
18. Показники роботи олійно-жирових підприємств України за 1990–2002 роки / Український НДІ олії та жирів.
19. Таршин С. Державне регулювання розвитку олійного виробництва // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2004. — № 3. — C. 212–216.
20. Яценко В. Структурно-динамічна характеристика олійно-жирової промисловості України та прогноз виробництва до 2015 року // Економіст. — 2003. — № 12. — С. 33–36.