Охорона здоров’я населення

Вступ.

1. Основні показники ефективності та результативності діяльності медичних і фармацевтичних організацій.

2. Визначте та опишіть головні проблеми системи охорони здоров’я населення в Україні.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Покращення якості життя громадян та забезпечення європейських стандартів соціальних послуг, зокрема в освіті, медицині та соціальному захисті, є одним із пріоритетних завдань Уряду України.

Охорона здоров’я є ключовим елементом соціальної сфери та важливим чинником національної безпеки, що впливає на життєдіяльність усього суспільства.

Соціально-економічні зміни в країні зумовлюють необхідність реформування медичної галузі. Національний план розвитку системи охорони здоров’я України на 2006–2011 роки заклав основи для створення якісно нової моделі медицини. Сьогодні особлива увага приділяється профілактиці захворювань, доступності стаціонарної та амбулаторної допомоги, а також розвитку сімейної медицини.

Серед сучасних пріоритетів — активна демографічна політика, захист материнства та дитинства, протидія ВІЛ/СНІДу, туберкульозу, онкологічним та серцево-судинним захворюванням, а також покращення медичного обслуговування сільського населення.

1. Основні показники ефективності та результативності медичних та фармацевтичних організацій

Згідно з даними Державного комітету статистики та Державної митної служби, у 2004 році обсяг реалізованої фармацевтичної продукції на ринку становив 5523,8 млн грн, що на 12,3% більше порівняно з попереднім роком. Українські виробники за цей період реалізували продукції на 1916,7 млн грн, а експорт склав 66,2 млн дол. США, що на 22,3% перевищує показник 2003 року. Імпорт фармацевтичної продукції за 12 місяців 2004 року зріс на 24,9% і досяг 745,5 млн дол. США.

Станом на 1 січня 2005 року в Україні було зареєстровано 9944 лікарські засоби, включаючи 395 імунобіологічних препаратів. З них 33,5% — вітчизняного виробництва, решта — іноземного (переважно індійського — 15,6%). Протягом 2004 року зареєстровано або перереєстровано 3558 лікарських засобів (без урахування імунобіологічних препаратів) та запущено у виробництво 158 нових препаратів. Серед них 62 генеричні препарати, які вперше виготовляються в Україні, а решта — ті, що раніше постачалися зарубіжними виробниками. Для порівняння: у 2001 році почали випускати 80 препаратів, у 2002 — близько 100, у 2003 — близько 120.

Стратегічним напрямом розвитку фармацевтичної галузі є перехід до європейських стандартів, що передбачає впровадження системи забезпечення якості ліків та гармонізацію нормативно-правової бази з законодавством ЄС. Ці завдання були окреслені в постанові Кабінету Міністрів України № 1419 від 28 жовтня 2004 року «Деякі заходи щодо забезпечення якості лікарських засобів». Уряд визначив кінцевий термін впровадження основних належних практик — 1 січня 2009 року. Відповідно до постанови, на 2005 рік передбачено розробку правил належних лабораторної та клінічної практик, узгоджених із директивами ЄС. Державна служба відповідає за акредитацію установ, що проводять доклінічні дослідження та клінічні випробування, а також за сертифікацію організацій, які займаються оптовою реалізацією лікарських засобів.

Важливим аспектом системи забезпечення якості є гармонізація вимог до державної реєстрації ліків, зокрема щодо тестування біоеквівалентності генеричних препаратів. Разом із сертифікацією виробництв на відповідність нормам НВП це гарантує якість, ефективність і безпеку медикаментів, а також підвищує їх експортний потенціал. Іншим стратегічним завданням, визначеним постановою, є створення бар’єрів для недопущення на ринок неякісних і фальсифікованих ліків через державний контроль при ввезенні. Відповідну постанову уряд ухвалив 13 січня, однак, як зазначив М. Пасічник, на момент проведення колегії документ ще не був оприлюднений.

Значним кроком стало запровадження посади уповноваженої особи, відповідальної за функціонування системи якості. М. Пасічник вважає, що вже зараз доцільно створити громадську професійну організацію уповноважених осіб, засновану на Кодексі уповноважених осіб країн ЄС. У майбутньому планується зазначати уповноважену особу в ліцензії суб’єкта господарювання.

Державна служба продовжує вдосконалювати нормативно-правову базу щодо оптової та роздрібної торгівлі ліками, працюючи над проектами документів, які регулюють:

• правила зберігання лікарських засобів, зокрема під час транспортування;
• порядок виписування рецептів і відпуску ліків та медичних виробів в аптеках та їх підрозділах;
• зміни до ліцензійних умов;
• зміни до порядку контролю за дотриманням ліцензійних умов;
• зміни до процедури атестації провізорів і фармацевтів.

Для контролю за дотриманням ліцензійних умов у сфері оптової та роздрібної торгівлі ліками, а також для перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень, Державна служба протягом 2004 року провела 789 перевірок 483 суб’єктів господарювання. З них 533 планові інспекції 317 суб’єктів та 256 позапланових перевірок 166 суб’єктів. Перевірки охопили 179 аптечних складів, 323 аптеки, 119 аптечних пунктів та 174 аптечні кіоски у 17 областях. За результатами Ліцензійна комісія запропонувала, а Державна служба ухвалила рішення про анулювання ліцензій 84 суб’єктів, а 283 отримали розпорядження про усунення порушень. Також проведено 66 інспекцій промислових виробництв.

У межах стратегії впровадження європейських стандартів Державна служба з минулого року проводить атестацію та акредитацію випробувальних лабораторій. Їх наявність є обов’язковою для сертифікації виробництв на відповідність нормам НВП. Фахівці служби розробили документи, що визначають правила оцінки лабораторій та їх здатність проводити аналіз лікарських засобів згідно з Державною Фармакопеєю України. У 2004 році було акредитовано 3 незалежні лабораторії вищого рівня, 6 лабораторій Державних інспекцій та 4 лабораторії контролю якості вітчизняних підприємств.

Стратегічним напрямом розвитку вітчизняного виробництва є приведення його у відповідність до вимог НВП. На сьогодні в Україні сертифіковано 9 виробничих дільниць 6 підприємств. У 2004 році Державна служба розпочала інспектування закордонних виробництв, що імпортують ліки в Україну. Загалом перевірено 13 підприємств: 11 в Індії, по одному в Росії та Угорщині. Згідно з урядовим порядком контролю якості при ввезенні, передбачено офіційне інспектування закордонних виробництв. Для підвищення експортного потенціалу та розширення географії постачання Державна служба видала 141 сертифікат для міжнародної торгівлі, що дозволило розпочати процедури реєстрації у 14 країнах Європи, Азії та Африки. Важливим є питання міжнародного визнання національних сертифікатів відповідності НВП, що можливо через вступ до Системи співробітництва фармацевтичних інспекцій (PIC/S). У минулому році Україна першою серед країн СНД подала заявку на вступ, розпочавши офіційну процедуру та призначивши кураторів для оцінки відповідності на кожному етапі.

До сфери регулювання Державної служби також входять медичні вироби. Станом на 1 січня 2005 року в Україні зареєстровано 727 виробів медичного призначення та техніки вітчизняного виробництва і 3047 — імпортного. Протягом 2004 року зареєстровано 1169 найменувань, з яких 228 — вітчизняного виробництва. Кабінет Міністрів України 9 листопада 2004 року ухвалив постанову № 1497 «Про затвердження Порядку державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення», яка встановлює терміни та визначення, що відповідають міжнародній практиці, а також загальні норми регулювання реєстрації. У 2004 році запроваджено Державний стандарт України 3627-2004 «Вироби медичні. Розроблення і впровадження у виробництво», розроблений Державною службою. Спільно з Комітетом Верховної Ради з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства опрацьовується законопроект про медичні вироби.

2. Назвіть та охарактеризуйте ключові проблеми охорони здоров’я населення в Україні

Однією зі стратегій системи охорони здоров’я є первинна профілактика, яка має масовий і ефективний характер. Наприклад, будівництво очисних споруд або зміна технологічних процесів на підприємствах, що забруднюють повітря, сприяє значному зниженню рівня онкологічних захворювань, хвороб органів дихання, серцево-судинної системи та інших патологій.

Другий напрям є складнішим, оскільки реалізується на індивідуальному рівні. Він передбачає визначення форм, методів і засобів профілактики, лікування, реабілітації та організації відпочинку людини.

Важливу роль у збереженні здоров’я населення відіграє інформація про небезпеку навколишнього середовища. Вона має містити показники негативного впливу середовища, токсикологічних викидів виробництва та стан здоров’я населення.

Охорона здоров’я є одним із пріоритетних напрямів державної діяльності.

Провідним органом у реалізації державної політики у сферах охорони здоров’я, санітарного та епідемічного благополуччя є Міністерство охорони здоров’я України. Його основні завдання:

• реалізація державної політики у сферах охорони здоров’я, санітарного та епідемічного благополуччя, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і медичних виробів;
• розроблення, координація та контроль за виконанням державних програм розвитку охорони здоров’я, включаючи профілактику захворювань, надання медичної допомоги та розвиток медичної промисловості;
• організація надання безоплатної медичної допомоги населенню державними та комунальними закладами.

Для ефективної охорони здоров’я громадян на державному рівні необхідний комплекс політичних, економічних, юридичних, соціальних, санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, у яких активну участь має брати сам громадянин, дотримуючись принципів здорового способу життя. Фахівці оцінюють вплив медицини на суспільне здоров’я лише у 10–12%.

У Державному бюджеті України на 2007 рік на галузь охорони здоров’я за зведеним бюджетом (державний та місцеві) передбачено 21 млрд 853,3 млн грн, що на 3 млрд 318,8 млн грн (або 17,9%) більше порівняно з 2006 роком.

Видатки спрямовувалися на вирішення найнагальніших проблем галузі за пріоритетними напрямами:

• імунопрофілактика населення — 195,8 млн грн, що на 10,2% більше, ніж у 2006 році. Кошти використано для закупівлі вакцин для профілактичної вакцинації та ревакцинації дітей згідно з календарем щеплень;
• боротьба з туберкульозом — 208,4 млн грн, що у 1,8 раза більше порівняно з 2006 роком. Фінансування передбачає закупівлю протитуберкульозних препаратів першої та другої лінії для безперервного лікування хворих протягом року та придбання медичного обладнання для своєчасного виявлення і лікування;
• профілактика та лікування ВІЛ-інфекції/СНІДу — 36 млн грн. Зокрема, забезпечено службу крові тест-системами для контролю донорської крові на СНІД та закуплено препарати для високовартісного лікування хворих на СНІД;
• лікування онкологічних захворювань, включаючи програму «Дитяча онкологія» — 196,7 млн грн. Це дозволить забезпечити онкохворих високовартісними препаратами та обладнанням;
• Державна програма запобігання та лікування серцево-судинних і судинно-мозкових захворювань — 87,2 млн грн, що удвічі більше, ніж у 2006 році. Кошти спрямовано на покращення кардіологічної та кардіохірургічної допомоги (закупівля кардіостимуляторів, штучних клапанів, імплантантів та діагностичного обладнання);
• централізована закупівля обладнання для оснащення закладів охорони здоров’я — 200 млн грн, що у 2,9 раза більше порівняно з 2006 роком;
• оснащення сільських амбулаторій та фельдшерсько-акушерських пунктів і придбання автомобілів швидкої допомоги для сільських закладів — 100 млн грн (субвенція з державного бюджету місцевим). Це продовжує розпочаті заходи з переоснащення первинної медико-санітарної допомоги, особливо в сільській місцевості.

З державного бюджету на охорону здоров’я передбачено 5 млрд 247,4 млн грн, що на 22,4% перевищує видатки поточного року. Ці кошти спрямовуються на забезпечення функціонування:

• закладів Державної санітарно-епідеміологічної служби;
• клінік науково-дослідних інститутів МОЗ та Академії медичних наук;
• інших спеціалізованих загальнодержавних закладів, що надають високотехнологічні види медичної допомоги.

Вирішення проблем охорони здоров’я потребує комплексного підходу. Не можна вирішувати окрему проблему медицини чи забезпечувати її фінансування ізольовано, оскільки це перешкоджатиме розвитку інших програм. Наприклад, здоров’я дітей — найважливіше питання, але його не можна вирішити лише оснащенням пологових будинків, адже це лише верхівка проблеми. Необхідно враховувати стан довкілля, здоров’я жінок дітородного віку, перебіг вагітності, проводити медико-генетичні консультації та вживати заходів для запобігання вадам розвитку на ранніх стадіях вагітності. Ці фактори впливають на здоров’я майбутніх матерів і дітей. Таких прикладів безліч, тому програма «Здоров’я нації» має бути комплексною та системною, замінивши численні дрібні програми.

Україна визнала проблему ВІЛ/СНІДу пріоритетним напрямом охорони здоров’я та соціального розвитку. Епідемія привернула увагу громадськості, політиків та Президента України через її вплив на соціально-економічний розвиток країни. За результатами наради у грудні 2007 року Президент Віктор Ющенко підписав Указ №1208, який передбачає додаткові невідкладні заходи протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу. На виконання указу залучені всі гілки влади.

«Станом на 1 січня 2008 року за офіційними даними в Україні зареєстровано понад 122 тис. випадків ВІЛ-інфекції серед громадян, у тому числі майже 22,5 тис. випадків захворювання на СНІД та 12,5 тис. смертей від захворювань, обумовлених СНІДом».

Протягом 2007 року зареєстровано понад 17,5 тисяч нових випадків ВІЛ-інфекції, що становить 38,0 на 100 тис. населення. Незважаючи на комплекс заходів для призупинення епідемії, темпи приросту залишаються високими. Кількість нових випадків у 2006 році порівняно з 2005 роком зросла на 17%, а у 2007 році порівняно з попереднім — на 10%», — повідомив голова Комітету.

У 2007 році вдруге проведено оцінку чисельності людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом. Порівняно з 2005 роком оціночна чисельність осіб віком 15–49 років з позитивним ВІЛ-статусом зросла майже на 15%.

Усі регіони України залучені до епідемії. Найвищі показники поширеності реєструються у південно-східних областях: в Одеській та Дніпропетровській — 414,2, Донецькій — 395,6, Миколаївській — 378,9, м. Севастополь — 309,4, АР Крим — 239,1, м. Київ — 194,4.

Особливе занепокоєння викликає залучення до епідемії центральних регіонів, які раніше вважалися благополучними: Вінницької, Хмельницької, Черкаської, Чернігівської, Полтавської областей.

Погіршення ситуації з ВІЛ-інфекцією та зростання кількості хворих на СНІД зумовлене соціально-економічними та медичними причинами. Серед провідних — зниження рівня життя, недосконала система інформування населення, недостатнє фінансування профілактики та лікування, невідповідність інфраструктури медичної та соціальної допомоги темпам поширення епідемії.

Злоякісні новоутворення у дітей залишаються актуальною проблемою. Смертність від них посідає 5-е місце у структурі дитячої смертності. Негативна демографічна ситуація, високий рівень смертності та інвалідності дітей від онкозахворювань виводить проблему за межі суто медичної, надаючи їй загальнодержавного, міжсекторального характеру.

Лікування дітей з онкологічними захворюваннями здійснюється мережею спеціалізованих відділень та інших медичних закладів залежно від локалізації пухлин. Однак лише 75% дітей з виявленими онкозахворюваннями отримують спеціальне лікування, що свідчить про низьку доступність спеціалізованої допомоги.

Злоякісні новоутворення дитячого віку посідають 7 місце у структурі дитячої інвалідності. За рівнем захворюваності (11–12 випадків на 100 тис. дитячого населення) Україна займає одне з останніх місць у світі, проте рівень смертності перевищує світові показники. Це свідчить про суттєві проблеми у виявленні, обліку та наданні допомоги дітям із злоякісними пухлинами. В Україні кожна четверта дитина помирає протягом першого року після встановлення діагнозу, тоді як у розвинених країнах виліковуються до 70% хворих дітей.

На ситуацію з дитячою онкологією впливають негативні чинники:

• неефективна система раннього виявлення новоутворень на рівні первинної медико-санітарної допомоги;
• відсутність повноцінного обліку дітей з онкозахворюваннями та достовірних демографічних даних;
• невідповідний сучасним вимогам рівень морфологічної, генетичної та променевої діагностики;
• відсутність науково обґрунтованих розрахунків матеріальних і кадрових ресурсів в умовах обмеженого фінансування;
• недостатнє медикаментозне забезпечення, що унеможливлює виконання міжнародних стандартів лікування;
• низький рівень оснащеності закладів обладнанням для оперативних втручань, променевої терапії та інтенсивної допомоги;
• невідповідність штатних нормативів і зарплати середнього медичного персоналу інтенсивності праці;
• недостатнє відображення проблем дитячої онкології в навчальних програмах до- та післядипломної підготовки;
• відсутність можливості санаторно-курортного лікування;
• недостатність психологічної, соціальної та правової підтримки дітей та їх сімей;
• відсутність системи реінтеграції дітей у суспільство;
• низький рівень обізнаності населення щодо раннього виявлення та можливих позитивних результатів лікування.

Багатовекторність цих чинників свідчить про надзвичайну гостроту та загальнодержавний рівень проблем дитячої онкології в Україні.

Ще одним пріоритетом є охорона материнства та дитинства. В Україні створюється Національний центр охорони дитинства і материнства, а протягом найближчих років планується ліквідувати дитячу безпритульність.

На сьогодні в Україні не існує єдиного широкодоступного державного інформаційного джерела, яке містило б дані про діяльність закладів охорони здоров’я, санітарно-гігієнічної сфери, охорони навколишнього середовища, надані послуги та проблеми медичної екології.

Забезпечення якісної та доступної медичної допомоги і динамічного розвитку системи охорони здоров’я передбачає:

• реформування системи шляхом пріоритетного розвитку первинної медичної допомоги, діагностики захворювань та впровадження обов’язкового профілактичного догляду, створення єдиного простору доступних медичних послуг;
• орієнтацію на профілактику та попередження захворювань і здоровий спосіб життя населення — у постановах Кабінету Міністрів України, Програмі економічного і соціального розвитку України на 2006 рік та інших стратегічних документах.

Програмним документом, що визначав принципи роботи галузі, була Концепція розвитку охорони здоров’я населення України, затверджена Указом Президента України від 7 грудня 2000 року № 1313/2000. Вона спрямована на реалізацію положень Конституції України щодо забезпечення доступної кваліфікованої медичної допомоги кожному громадянину, запровадження нових ефективних механізмів фінансування та управління, створення умов для формування здорового способу життя.

Висновки

Завдання державної політики у сфері охорони здоров’я, що реалізовувалися у 2007 році, стосувалися:

• удосконалення нормативно-правової бази;
• створення ефективної системи фінансування;
• упорядкування мережі та покращення структури і функцій закладів;
• покращення організації медичної допомоги на основі пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах загальної практики/сімейної медицини;
• запровадження державних соціальних нормативів;
• виконання перспективних наукових досліджень для розробки нових медичних технологій;
• удосконалення структури та підвищення ефективності державного санітарно-епідеміологічного нагляду;
• ефективної підготовки медичних кадрів та створення єдиної системи інформаційного забезпечення;
• дотримання справедливості та рівності в охороні здоров’я, сприяння соціально-економічному захисту медичних працівників.

Головною ідеєю державної політики у 2006 році стало створення моделі системи медичного обслуговування, яка б забезпечувала рівний та справедливий доступ усіх громадян до необхідних медичних послуг, високу якість, економічність, ефективність та результативність, сприяючи покращенню громадського здоров’я, підвищенню задоволеності населення та усуненню структурних диспропорцій у розвитку галузі.

Список використаних джерел

• Головченко В. Законодавство України про охорону здоров'я: проблеми реформування й оновлення // Право України. - 2000. - № 11. - С. 93-95
• Законодавство України про охорону здоров'я: Збірник нормативних актів / Відп. ред. В.ф. Москаленко. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 526 с.
• Карамишев Д. Проблеми і перспективи розробки та виконання галузевих програм з охорони здоров`я в Україні //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2006. - № 3. - С. 226-234
• Організація системи профілактики передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини в Україні: Огляд. - К.: Україна, 2002. - 31 с.
• Охорона здоров’я в Україні: Нормативна база /Укл. Є. К. Пашутинський. - 2-е видання випр. і доп. - К. : КНТ, 2006. - 478, с.
• Панорама охорони здоров’я населення України: монографія. - К. : Здоров'я, 2003. - 394, с.
• Сидоренко Т. Правові засади реформування галузі охорони здоров'я: стан, проблеми, перспективи розвитку //Право України. - 2005. - № 12. - С.95-97
• Соціальна політика, соціальна робота й охорона здоров’я: як Україні досягти європейського рівня якості послуг?: Збірка тез конференції. - К.: Сфера, 2007. - 250, с.
• Стратегічні напрямки розвитку охорони здоров’я в Україні: наукове видання. - К.: Сфера, 2001. - 174, с.