Охорона праці та основи безпеки

1. Законодавство про охорону праці

Під охороною праці розуміють комплексну систему, що охоплює правові, соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи й засоби. Головна її мета — збереження життя, здоров'я та працездатності людини під час виконання нею трудових обов'язків.

Нормативну базу у цій сфері формують Закон України «Про охорону праці», Кодекс законів про працю України (322-08), Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (1105-14), а також інші нормативно-правові акти, прийняті відповідно до них.

Закон «Про охорону праці» закладає основні засади реалізації конституційного права громадян на захист життя і здоров'я в процесі праці, на безпечні та здорові умови роботи. Він також регулює взаємовідносини між роботодавцем і працівником щодо безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за участю відповідних державних органів, встановлюючи єдині правила організації охорони праці в країні.

У випадках, коли міжнародним договором, обов'язковість якого схвалена Верховною Радою України, передбачені інші норми, ніж ті, що містяться в національному законодавстві про охорону праці, пріоритет надається нормам міжнародної угоди.

Верховна Рада України, керуючись Конституцією України (254к/96-ВР), визначає державну політику в галузі охорони праці. Вона спрямована на забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці, а також на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

2. Основи гігієни праці та виробничої санітарії

Значну частину свого життя людина проводить на виробництві. Щоб робота була продуктивною і не шкодила здоров'ю, необхідно створити належні санітарні умови, які дозволять уникати перевтоми. Важливо, щоб енергетичні витрати організму компенсувалися відпочинком та сприятливим станом довкілля. Для цього працівнику мають бути забезпечені:

• зручне робоче місце;
• чисте повітря, необхідне для нормальної життєдіяльності;
• захист від шкідливих речовин та випромінювань у робочій зоні;
• нормоване освітлення;
• захист від шуму та вібрацій;
• засоби безпеки під час роботи з травмонебезпечним обладнанням;
• спеціальний одяг та засоби індивідуального захисту (за потреби);
• побутові приміщення та спеціальні служби для створення безпечних умов праці;
• медичне обслуговування та санітарно-профілактичні заходи для збереження здоров'я.

Розміри виробничих приміщень регламентуються санітарними нормами та нормами безпеки. Параметри повітря у цих приміщеннях мають відповідати ДСН 3.3.6.042-99 «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень». Основні нормативи наведені нижче:

1. Площа виробничого приміщення на одного робітника — 4,5 м².
2. Об'єм виробничого приміщення на одного робітника — 15,0 м³.
3. Висота одноповерхових будівель (від підлоги до низу несучих конструкцій покриття на опорі) — 3,0 м.
4. Висота поверхів багатоповерхових будівель — 3,0 м.
5. Висота приміщень від підлоги до низу виступаючих конструкцій перекриття чи покриття — 2,2 м.
6. Висота приміщення від підлоги до низу виступаючих конструкцій, комунікацій та обладнання: а) у місцях регулярного проходу людей — 2,0 м; б) у місцях нерегулярного проходу — 1,8 м.
7. Розміри пішохідних тунелів, галерей та естакад: а) висота тунелів і галерей від підлоги до низу виступаючих конструкцій — 2,1 м; б) ширина — 1,5 м.
8. Розміри транспортних і комунікаційних тунелів, галерей та естакад: а) висота проходів — 1,9 м; б) ширина проходів при одному транспортері — 0,75 м; в) ширина проходів між двома стрічковими конвеєрами — 1,0 м; г) ширина проходів при розміщенні трубопроводів, кабелів та інших комунікацій — 0,7 м.
9. Відстань між машинами, а також між машиною та частинами будівлі — 0,8 м.
10. Ширина воріт для в'їзду залізничного транспорту — 4,9 м.
11. Ширина воріт для в'їзду автомобільного транспорту: а) при ширині автомобіля до 2,0 м — 2,0+0,7 м; б) при ширині до 2,8 м — 2,8+1,0 м; в) при ширині більше 2,8 м — 2,8+1,2 м.
12. Кут нахилу стаціонарних металевих драбин для постійного користування — не більше 45°.
13. Ширина проходів з обох боків — 0,8 м.

3. Електробезпека

Електробезпека — це система організаційних і технічних заходів та засобів, що забезпечують захист людей від шкідливої і небезпечної дії електричного струму, електричної дуги, електричного поля та статичної електрики (ГОСТ 12.1.009-76. ССБТ. Электробезопасность. Термины и определения).

Це визначення охоплює чотири фактори. Два з них — електричний струм та електрична дуга — є безпосередньо небезпечними і розглядаються в цьому розділі. Питання, пов'язані з електромагнітними полями та статичною електрикою, висвітлюються в інших розділах підручника.

Електротравма — це травма, спричинена дією на організм електричного струму та/або електричної дуги (ГОСТ 12.1.009-76). За наслідками електротравми поділяються на два види: місцеві (локальне ушкодження організму) та загальні, або електричні удари (ураження всього організму через порушення роботи життєво важливих органів і систем). Приблизний розподіл електротравм виглядає так:

• місцеві електротравми — 20%;
• електричні удари — 25%;
• змішані травми (поєднання місцевих електротравм та електричних ударів) — 55%.

До характерних місцевих електричних травм належать електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні ушкодження та електроофтальмія.

Електричний опік — найпоширеніша місцева електротравма (близько 60%), яка зазвичай трапляється у працівників, що обслуговують діючі електроустановки. Опіки бувають двох видів: струмові (контактні), коли електрична енергія перетворюється на теплову під час проходження струму, та дугові, що виникають внаслідок дії електричної дуги. Залежно від кількості виділеної теплоти, температури та розмірів дуги, опіки можуть уражати не лише шкіру, а й м'язи, нерви та навіть кістки. Такі глибинні опіки заживають дуже довго.

Електричні знаки (позначки) — це плями сірого або блідо-жовтого кольору, схожі на мозолі, що з'являються на шкірі в місці контакту зі струмопровідними частинами.

Металізація шкіри — це проникнення у верхні шари шкіри дрібних часточок металу, розплавленого електричною дугою. Зазвичай уражаються відкриті частини тіла — руки та обличчя. Ушкоджена ділянка стає твердою та шорсткою, але з часом шкіра відновлюється.

Механічні ушкодження виникають через судомні скорочення м'язів під дією електричного струму. Вони проявляються у вигляді розривів шкіри, кровоносних судин, нервових тканин, а також вивихів суглобів і навіть переломів кісток.

Електроофтальмія — це ураження очей ультрафіолетовим випромінюванням електричної дуги.

Електротравматизм — це явище, що характеризується сукупністю електротравм. Найнебезпечнішим видом є електричний удар, який у більшості випадків (близько 80%, включаючи змішані травми) призводить до смерті.

Електричний удар — це збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м'язів. Залежно від наслідків, електричні удари поділяють на чотири ступені:

• I — судомні скорочення м'язів без втрати свідомості;
• II — судомні скорочення м'язів з втратою свідомості, але зі збереженням дихання та роботи серця;
• III — втрата свідомості та порушення серцевої діяльності чи дихання (або обох разом);
• IV — клінічна смерть.

Електроустановки — це машини, апарати, лінії електропередач і допоміжне обладнання (разом зі спорудами та приміщеннями, де вони розташовані), призначені для виробництва, перетворення, трансформації, передачі, розподілу електричної енергії та перетворення її в інші види енергії («Правила устройства электроустановок» — ПУЭ).

З кожним роком зростає виробництво та споживання електроенергії, а отже, і кількість людей, які використовують електричні пристрої та установки. Тому питання електробезпеки стають дедалі актуальнішими.

Аналіз виробничого травматизму показує, що кількість травм від електричного струму становить близько 1%, однак серед смертельних нещасних випадків частка електротравм сягає 20-40% і посідає одне з перших місць. Найбільше випадків електротравматизму, зокрема зі смертельними наслідками, трапляється під час експлуатації електроустановок напругою до 1000 В, що пов'язано з їх поширеністю та доступністю. Випадки травмування на установках понад 1000 В трапляються рідше, оскільки такі установки менш поширені та обслуговуються висококваліфікованим персоналом.

Основними причинами електротравматизму на виробництві є:

• випадкове доторкання до неізольованих струмопровідних частин;
• використання несправних ручних електроінструментів;
• застосування нестандартних або несправних переносних світильників напругою 220 чи 127 В;
• робота без надійних захисних засобів та запобіжних пристосувань;
• доторкання до незаземлених корпусів електроустаткування, що опинилися під напругою через пошкодження ізоляції;
• недотримання правил улаштування, технічної експлуатації та техніки безпеки.

Електроустаткування становить значну потенційну небезпеку ще й тому, що органи чуття людини не здатні на відстані виявляти наявність електричної напруги. Захисна реакція організму проявляється лише після того, як людина потрапила під дію струму. Проходячи через організм, електричний струм справляє термічну, електролітичну, механічну та біологічну дію.

Термічна дія проявляється опіками окремих ділянок тіла, нагріванням кровоносних судин, серця, мозку та інших органів, що призводить до функціональних розладів.

Електролітична дія характеризується розкладом крові та інших органічних рідин, що викликає порушення їх фізико-хімічного складу.

Механічна дія проявляється ушкодженнями (розриви, розшарування тощо) різноманітних тканин організму внаслідок електродинамічного ефекту.

Біологічна дія на живу тканину проявляється небезпечним збудженням клітин та тканин, що супроводжується мимовільним судомним скороченням м'язів. Таке збудження може призвести до порушення або навіть повного припинення діяльності органів дихання та кровообігу.

Подразнення тканин може бути прямим, коли струм проходить безпосередньо через ці тканини, та рефлекторним (через центральну нервову систему), коли тканини не знаходяться на шляху проходження струму.

За багаторічними статистичними даними, електротравми в загальному виробничому травматизмі складають близько 1%, а в смертельному — 15% і більше. В Україні за 2004 рік зафіксовано близько 500 виробничих електротравм, з яких близько 150 — смертельні. Загальний виробничий травматизм того року становив близько 50 000 випадків, у тому числі 1350 зі смертельними наслідками. Ці показники підтверджують багаторічну статистику щодо частки електротравм.

Електроенергія дедалі ширше використовується в побуті, і недотримання вимог безпеки призводить до електротравм, кількість яких значно перевищує виробничі. У 2004 році загальна кількість смертельних електротравм (на виробництві та поза ним) в Україні склала майже 1600, а у світі — близько 25 000. Таким чином, при чисельності населення України менше 1% від світової, кількість смертельних електротравм перевищує 6% від загальносвітової.

Це свідчить про серйозну проблему з електротравматизмом в Україні. За кожною електротравмою стоять трагедія особи, сім'ї, суспільства, значні матеріальні втрати та втрати трудових ресурсів, а також несприятливі морально-етичні та соціально-політичні наслідки.

Для досягнення позитивних змін необхідно вдосконалювати нормативну базу з електробезпеки, дотримуватися вимог безпеки при розробці, спорудженні та експлуатації електроустановок, підвищувати рівень навчання електротехнічного персоналу та населення щодо безпечного поводження з електрикою.

4. Пожежна безпека

Пожежа — це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, яке завдає матеріальної шкоди.

Пожежна безпека — це стан об'єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвитку пожежі, впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Причинами пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил і норм пожежної безпеки, невиконання Закону «Про пожежну безпеку».

Небезпечними факторами пожежі і вибуху, що можуть призвести до травми, отруєння, загибелі або матеріальних збитків, є відкритий вогонь, іскри, підвищена температура, токсичні продукти горіння, дим, низький вміст кисню, обвалення будинків і споруд.

За стан пожежної безпеки на підприємстві відповідають керівники, начальники цехів, майстри та інші керівники.

На підприємствах існує два види пожежної охорони: професійна та воєнізована. Воєнізована охорона створюється на об'єктах з підвищеною небезпекою. Для посилення пожежної охорони організовуються добровільні пожежні дружини і команди, добровільні пожежні товариства та пожежно-технічні комісії з числа робітників і службовців. При Міністерстві внутрішніх справ існує управління пожежної охорони (УПО) та його органи на місцях. До складу УПО входить Державний пожежний нагляд, який:

• здійснює контроль за станом пожежної безпеки;
• розробляє і погоджує протипожежні норми і правила та контролює їх виконання;
• проводить розслідування і облік пожеж;
• організовує протипожежну профілактику.

Протипожежна профілактика — це комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки людей, попередження пожеж, локалізацію їх поширення та створення умов для успішного гасіння.

Відповідальним керівником робіт з ліквідації пожеж і аварій на підприємстві є головний інженер. Начальник структурного підрозділу, де виникла пожежа, є відповідальним виконавцем робіт з її ліквідації.

Горіння та пожежонебезпечні властивості речовин і матеріалів.

Горіння — це процес окислення, що супроводжується інтенсивним виділенням тепла і променевої енергії. Воно виникає за наявності горючої речовини, окислювача та джерела запалювання. Окислювачами можуть бути кисень повітря, бертолєтова сіль, пероксид натрію, азотна кислота, хлор, фтор, бром, окисли азоту тощо.

Горіння буває повним і неповним. Повне відбувається при достатній або надлишковій кількості окислювача і супроводжується виділенням нетоксичних речовин. Неповне — при недостатній кількості окислювача, і тоді утворюються токсичні продукти неповного згорання (чадний газ, водень).

При горінні однорідних горючих сумішей виникає кінетичне горіння, швидкість поширення якого залежить від швидкості передавання теплової енергії і може досягати сотень метрів на секунду, супроводжуючись вибухом.

Вибух — це швидке перетворення речовин (вибухове горіння), що супроводжується виділенням енергії та утворенням ударної хвилі. Ударна хвиля поширюється перед фронтом полум'я зі швидкістю звуку — 330 м/с.

Пожежовибухонебезпечність виробництв визначається агрегатним станом речовин та їх показниками: група спалимості, температура займання, температура спалаху, температура самозаймання, нижня та верхня концентраційні межі запалення, умови теплового самозаймання.

Спалимість — це здатність речовини або матеріалу до горіння. Займання — це початок горіння під дією джерела запалювання. За спалимістю матеріали поділяються на три групи:

• Спалимі — здатні самозайматися або займатися від джерел запалювання і самостійно горіти чи тліти після його видалення (всі органічні речовини).
• Неспалимі — не здатні до горіння у повітрі, не займаються, не тліють і не обвуглюються (неорганічні матеріали, метали).
• Важкоспалимі — горять від джерела запалювання, але не здатні горіти після його видалення (матеріали, що містять спалимі та неспалимі складові).

Температура займання — це найнижча температура речовини, при якій вона виділяє пари з такою швидкістю, що після займання від джерела запалювання виникає стійке горіння.

Температура спалаху — це найнижча температура речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари, здатні спалахнути у повітрі від джерела запалювання, але швидкість їх утворення недостатня для подальшого горіння.

Спалимі рідини більш пожежонебезпечні, ніж тверді матеріали, оскільки вони легко займаються, інтенсивніше горять та утворюють з повітрям вибухо- та пожежонебезпечні суміші. За температурою спалаху розрізняють:

• Легкозаймисті рідини (ЛЗР) — з температурою спалаху до 61°С (в закритому тиглі) або до 66°С (у відкритому).
• Спалимі рідини (СР) — з температурою спалаху понад 61°С (в закритому тиглі) або понад 66°С (у відкритому).

Ступінь пожежовибухонебезпечності спалимих газів визначається концентраційними межами поширення полум'я. Нижня концентраційна межа — це мінімальний вміст палива в середовищі, при якому можливе поширення полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалення. Верхня концентраційна межа — це максимальний вміст палива, вище якого суміш стає нездатною до поширення полум'я. Всередині цих меж суміш спалима, а поза ними — не горить.

Пожежо- та вибухонебезпечний пил.

Залежно від значення нижньої межі поширення полум'я, пил поділяють на вибухо- та пожежонебезпечний. Пил, що складається з найдрібніших частинок спалимих речовин у зваженому стані (аерозоль) в межах від нижньої до верхньої концентраційної межі, є вибухонебезпечним. За ступенем небезпеки пил поділяють на дві групи та чотири класи:

• Вибухонебезпечний пил (група А) — з нижньою межею поширення полум'я до 65 г/м³.
• Найбільш вибухонебезпечний пил (І клас) — з нижньою межею до 15 г/м³ (пил сірки, каніфолі, нафталіну, сухого молока, торфу).
• Вибухонебезпечний пил (ІІ клас) — з нижньою межею від 15 до 65 г/м³ (пил кави, чаю, борошна, вугілля, сіна, гороху).
• Пожежонебезпечний пил (група Б) — з нижньою межею понад 65 г/м³.
• Найбільш пожежонебезпечний пил (ІІІ клас) — з температурою самозаймання до 250°С (пил тютюну).
• Пожежонебезпечний пил (ІІІ клас) — з температурою самозаймання понад 250°С (деревний та вугільний пил).

Відповідно до ОНТП 24-86 «Визначення категорій приміщень і будівель по вибухопожежній і пожежній небезпеці», приміщення поділяються на п'ять категорій — А, Б, В, Г, Д.

• Категорія А — приміщення, де перебувають спалимі та легкозаймисті рідини з температурою спалаху не вище 28°С, а також речовини, здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем або одне з одним; при утворенні вибухонебезпечних сумішей розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху 5 кПа.
• Категорія Б — приміщення, де є пил та волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху понад 28°С та спалимі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні та пароповітряні суміші, при займанні яких розвивається надлишковий тиск вибуху 5 кПа.
• Категорія В — приміщення, де перебувають спалимі та важкоспалимі рідини, тверді спалимі та важкоспалимі речовини і матеріали (в тому числі пил та волокна), а також речовини, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря та одне з одним тільки горіти (за умови, що ці приміщення не належать до категорії А чи Б).
• Категорія Г — приміщення, де є неспалимі речовини та матеріали в гарячому, розпеченому або розплавленому стані, а також спалимі гази, рідини та тверді речовини, що спалюються або утилізуються як паливо; процес їх обробки супроводжується виділенням променевої теплоти, іскор та полум'я.
• Категорія Д — приміщення, де є неспалимі речовини та матеріали у холодному стані.

Висновки

Закон «Про охорону праці» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Гігієнічна класифікація праці необхідна для оцінки конкретних умов та характеру праці на робочих місцях. На основі такої оцінки приймаються рішення, спрямовані на запобігання або максимальне обмеження впливу несприятливих виробничих факторів.

Електробезпека — це система організаційних і технічних заходів та засобів, що забезпечують захист людей від шкідливої і небезпечної дії електричного струму, електричної дуги, електричного поля і статичної електрики (ГОСТ 12.1.009-76. ССБТ. Электробезопасность. Термины и определения).

Пожежна безпека — це стан об'єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвитку пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Список використаних джерел

1. Безопасность жизнедеятельности / Охрана труда: Учеб. пособие / П.П. Кукин, В.Л. Лапин и др. — М.: Высшая школа, 1999. — 318 с.
2. Безопасность производственных процессов. Справочник / Под ред. С.В. Белова. — М.: Машиностроение, 1985. — 448 с.
3. Жидецький В.Ц. Охорона праці користувачів комп'ютерів: Навч. посібник. — Львів: Афіша, 2000. — 173 с.
4. Законодавство України про охорону праці / Зібр. у 4 т. — К., 1995. — 1902 с.
5. Конституція України. — К., 1996. — 54 с.
6. Литвинова Г.О. Гігієна з основами екології. — К.: Здоров'я, 2000. — 368 с.
7. Небезпечні хімічні речовини в природі, промисловості і побуті. Довідник. — К.: Чорнобиль інтерінформ, 1998. — 297 с.
8. Охрана труда в електроустановках / Под ред. Б.А. Князевского. — М.: Энергоатомиздат, 1993. — 336 с.
9. Охорона праці та безпека життєдіяльності населення у надзвичайних ситуаціях / І.В. Кочін, Г.О. Черняков, П.І. Сидоренко та ін. — К.: Здоров'я, 2005. — 432 с.