Охорона авторських прав

1. Охорона об'єктів авторського права і суміжних прав

Попри наявність окремих вад у вітчизняній системі охорони прав на інтелектуальну власність, загалом можна констатувати, що вона узгоджується з міжнародними нормами та здатна гарантувати належний рівень охорони таких прав. Однак аналогічну позитивну оцінку неможливо застосувати до системи захисту цих прав. Більше того, існують усі підстави стверджувати, що чинний механізм захисту інтелектуальної власності не відповідає сучасним викликам. Він не спроможний забезпечити надійний та ефективний захист. Медіапростір переповнений згадками про порушення патентних і авторських прав. Масштаби таких порушень в Україні досягли рівня, коли проти нашої держави починають запроваджувати економічні санкції.

У чинному законодавстві України, що регулює сферу інтелектуальної власності, більш досконалою виявилася система захисту авторських і суміжних прав. Що ж до захисту прав промислової власності, то його стан не можна визнати задовільним. З огляду на реальну ситуацію, наявна в Україні система захисту прав інтелектуальної власності потребує термінового та кардинального перегляду й удосконалення. Не можна заперечувати, що держава вживає певних заходів у цьому напрямі. Проте чинні правові інструменти захисту не досягають поставленої мети, не гарантують надійного та ефективного захисту прав інтелектуальної власності. Ці питання вимагають окремого ґрунтовного дослідження.

На сьогодні ми маємо систему захисту прав інтелектуальної власності, що базується на чинному законодавстві України та загальних засадах правового захисту. У світовій практиці прийнято розрізняти два види такого захисту — юрисдикційний та неюрисдикційний. Юрисдикційний захист реалізується в судовому порядку через суди та інші уповноважені державні органи. Суть цього механізму полягає в тому, що особа, чиє право порушено, звертається до відповідного державного органу, який за необхідності забезпечує такий захист.

Своєю чергою, юрисдикційний спосіб поділяється на окремі види: цивільно-правовий, кримінально-правовий та адміністративно-правовий. Крім того, цивільно-правовий спосіб включає загальні та спеціальні засоби захисту.

Юрисдикційний захист прав інтелектуальної власності здійснюють суди та інші уповноважені державні органи. Переважна більшість спорів щодо авторського права, суміжних та патентних прав розглядається судами загальної юрисдикції. Спеціалізованих судів в Україні наразі не створено.

За взаємною згодою сторін спір може бути передано на розгляд третейського суду. Якщо сторонами спору є юридичні особи, справа розглядається господарським судом.

Позивач має право самостійно обрати, до якого органу звертатися за захистом: до суду, відповідного державного органу управління чи громадської організації. Він може звернутися до вищої організації відповідача, до творчої спілки, членом якої є відповідач, або до антимонопольного органу. Такі спори зазвичай вирішуються в адміністративному порядку [1, c. 106-108].

Неюрисдикційний спосіб захисту передбачає позасудовий захист, який особа, чиє право порушено, здійснює самостійно, але в межах закону. Такі засоби застосовуються досить рідко. Наприклад, особа може відмовитися від внесення змін до твору, не передбачених договором, або відмовитися від виконання договору загалом.

Особливістю захисту прав промислової власності є наявність процедур опротестування видачі патентів чи інших неправомірних дій. Такі процедури передбачені законодавством багатьох країн і здійснюються патентними відомствами, які розглядають протести та ухвалюють рішення. Найчастіше оскаржуються видані патенти. Помилкова видача патенту може зачіпати інтереси інших патентоволодільців, які й подають протести. У деяких країнах протест можна подати ще до видачі патенту. Водночас існують країни, законодавство яких взагалі не передбачає можливості опротестування виданих патентів.

Останніми десятиліттями дедалі актуальнішим стає посилення захисту авторського права та суміжних прав. Це зумовлено двома ключовими чинниками. По-перше, стрімко зростає вартість об'єктів авторського права та суміжних прав, неправомірне відтворення яких може приносити значні прибутки. По-друге, з'являються нові технології відтворення та використання охоронюваних об'єктів. Особливо привабливим стає їх незаконне копіювання та використання. Ситуація ускладнюється тим, що такі дії часто залишаються поза контролем відповідних органів. Великі прибутки від незаконного відтворення, підкріплені хабарництвом, дозволяють уникати державного контролю.

Як уже зазначалося, цілісної системи захисту прав інтелектуальної власності в Україні досі не створено. Існують лише розрізнені, часто неузгоджені між собою правові норми, що містяться в чинних законах України про інтелектуальну власність.

Найбільш розвиненою, хоча й не бездоганною, є система захисту авторського права та суміжних прав, викладена в Законі України «Про авторське право і суміжні права». Вона не є зразковою, але значно кращою за систему захисту прав промислової власності. Її характерними рисами є відшкодування завданої шкоди, включно з упущеною вигодою. Закон також передбачає обов'язок порушника компенсувати витрати на адвоката, чого раніше не знало законодавство, а також відшкодування моральної шкоди, що також було новелою [7, c. 96-98].

Новим для законодавства про авторське право є положення, згідно з яким автору чи іншому власнику авторських прав при відшкодуванні збитків надається право вибору: вимагати від порушника відшкодування шкоди, повернення доходів, одержаних від незаконного використання твору, грошової компенсації замість відшкодування збитків чи стягнення доходу. Крім того, Закон передбачає накладення на порушника штрафу в розмірі 10 відсотків від присудженої позивачеві суми. Ці кошти перераховуються до Державного бюджету України.

Ще однією важливою особливістю захисту авторського права та суміжних прав є обов'язок порушника відшкодувати моральну (немайнову) шкоду в розмірі, визначеному судом. Однак, як уже підкреслювалося, ця система не є досконалою. Вона містить суперечливі положення та нелогічні норми. Детальніший аналіз буде наведено нижче при розгляді питань захисту авторського права та суміжних прав [10, c. 125].

2. Характеристика Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» (2000)

Цей Закон встановлює особливості державного регулювання діяльності, що пов'язана з виробництвом, експортом та імпортом дисків для лазерних систем зчитування.

Правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст. 41, 54), нормами Цивільного кодексу України (Книга IV «Право інтелектуальної власності»), Кримінального та Митного кодексів України, а також Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності. Серед них: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про охорону прав на зазначення походження товарів», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», «Про авторське право і суміжні права», «Про захист економічної конкуренції», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм», «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».

Дія цього Закону поширюється на суб'єктів господарювання, які здійснюють виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, а також експорт та імпорт обладнання і сировини для їх виробництва, зазначених у статті 5 цього Закону.

Відносини у сфері виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування, експорту та імпорту обладнання і сировини для їх виробництва регулюються Конституцією України, законами України «Про авторське право і суміжні права», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», цим Законом, іншими законами України в частині, що не суперечить цьому Закону, а також міжнародними договорами України, що набрали чинності. У разі суперечності норм цього Закону правилам міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються правила міжнародного договору.

Дія цього Закону не поширюється на диски для лазерних систем зчитування, які переміщуються через територію України транзитом, ввозяться або вивозяться фізичними особами для власного використання, а також пересилаються в міжнародних поштових та експрес-відправленнях фізичними особами в особистих цілях [2, c. 149-150].

Відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають експорт та імпорт:

а) дисків для лазерних систем зчитування;

б) основних вузлів для спеціалізованого обладнання з виробництва дисків для лазерних систем зчитування, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України (далі — обладнання), та оптичного полікарбонату для виробництва дисків для лазерних систем зчитування (далі — сировина).

Експорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування, обладнання та сировини без ліцензії забороняється.

Ліцензія на експорт, імпорт обладнання та дисків для лазерних систем зчитування видається органом ліцензування, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, за таких умов:

1) ліцензія може бути видана суб'єкту господарювання, який виконав вимоги статті 10 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та надав органу ліцензування документально підтверджені дані про:

власні або орендовані складські приміщення;

власні або орендовані приміщення, в яких здійснюватиметься оптова та/або роздрібна торгівля дисками для лазерних систем зчитування (щодо ліцензії на імпорт дисків);

2) ліцензія видається на строк три роки;

3) орган ліцензування приймає рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії в порядку та на підставах, визначених статтею 11 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», з урахуванням вимог цього Закону;

4) суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію, зобов'язаний інформувати орган ліцензування за встановленим порядком про кожну партію дисків для лазерних систем зчитування та/або про перелік обладнання для їх виробництва, що будуть експортуватися та/або імпортуватися.

Ліцензування експорту та імпорту сировини для виробництва дисків для лазерних систем зчитування здійснюється відповідно до закону.

Експорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування здійснюється лише за наявності на них спеціальних ідентифікаційних кодів.

Ліцензія та всі форми повідомлень щодо кожної партії експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування та/або обладнання для їх виробництва зберігаються протягом трьох років [4, c. 83-85].

За порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарської діяльності застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі:

здійснення господарської діяльності з виробництва дисків для лазерних систем зчитування без ліцензії — 200 відсотків вартості виробленої продукції, але не менше 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

виробництва дисків для лазерних систем зчитування без нанесення спеціальних ідентифікаційних кодів — 200 відсотків вартості виробленої продукції, але не менше 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

виробництва дисків для лазерних систем зчитування без дозволу осіб, яким належить авторське право та/або суміжні права, — 200 відсотків вартості виробленої продукції, але не менше 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування, обладнання та сировини без наявності ліцензії — 200 відсотків вартості імпортованої чи експортованої продукції, але не менше 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

невиконання вимог цього Закону щодо технологічного забезпечення виробником наявності на дисках спеціальних ідентифікаційних кодів ліцензованим обладнанням — 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При повторному порушенні ліцензійних умов протягом дії ліцензії фінансові санкції застосовуються у подвійному розмірі.

Санкції, визначені цією статтею, застосовуються органом ліцензування. Штрафи спрямовуються до Державного бюджету України.

Фінансові санкції сплачуються протягом 15 календарних днів, наступних за днем надходження рішення до суб'єкта господарювання.

Диски для лазерних систем зчитування, виготовлені, імпортовані або ті, що експортуються з порушенням вимог цього Закону, а також обладнання та сировина, імпортовані з порушенням вимог, підлягають вилученню до вирішення питання в судовому порядку.

Прибуток, отриманий в результаті діяльності з порушенням вимог цього Закону, стягується в судовому порядку та зараховується до Державного бюджету України [1, c. 226-227].

Відповідальність за правильність оформлення договорів і використання авторських та/або суміжних прав на виготовлення продукції несуть виробник та замовник.

З метою припинення порушень вимог цього Закону додатково можуть застосовуватися такі спеціальні заходи:

1) обмеження, тимчасова заборона діяльності суб'єктів господарювання у разі її невідповідності вимогам цього Закону;

2) анулювання ліцензії на виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання та сировини при повторному порушенні ліцензійних умов. Нова ліцензія може бути одержана не раніше ніж через рік з дати прийняття рішення про анулювання попередньої;

3) тимчасове зупинення дії ліцензії у випадку виявлення порушень, допущених виробником, експортером, імпортером, який відмовляється виконувати чи не виконує вимог органу ліцензування щодо припинення порушення протягом одного місяця з дня виявлення порушення;

4) опечатування та/або вилучення дисків для лазерних систем зчитування, вироблених, імпортованих або тих, що експортуються з порушенням вимог цього Закону, обладнання та сировини для їх виробництва, що не відповідають вимогам цього Закону [2, c. 162].

3. Передання прав на об'єкти права інтелектуальної власності за договором комерційної концесії (франшизи)

Найбільш виваженою та такою, що відповідає сутності відносин, які опосередковуються договором комерційної концесії та його законодавчим регулюванням, є друга з наведених позицій. Вона більшою мірою враховує особливості об'єктів, передання прав на які здійснюється в рамках цього договору. На цю обставину звертають увагу й ті вчені, які пропонують розглядати договір комерційної концесії як договір, спрямований на передачу в користування об'єктів цивільних прав. Зокрема, Ю. В. Романець зазначає, що специфічною ознакою, яка зумовила виділення комерційної концесії в самостійний тип договору, є особливості об'єктів цивільних прав, що передаються в тимчасове користування. За договором комерційної концесії в тимчасове користування передаються не майно, а виключні права. Важливо враховувати, що предметом зобов'язання є не окремі виключні права, а їх комплекс, що належить правоволодільцеві.

Договори, спрямовані на передачу майна в тимчасове користування, пристосовані до опосередкування відносин щодо матеріальних об'єктів — речей. Те, що Цивільний кодекс України закріпив можливість виступати предметом договору найму (оренди) майнових прав, загалом не є характерним для договору найму (оренди) в його традиційному розумінні.

Тому не випадково, що приблизно у двох третинах статей, вміщених у параграфі 1 Глави 58 Цивільного кодексу, йдеться саме про річ як об'єкт орендних правовідносин. На противагу цьому, інститут комерційної концесії розрахований насамперед на відносини щодо комплексу прав на об'єкти інтелектуальної власності. Останні є нематеріальними (безтілесними) за своєю природою, а тому їх неможливо фізично передати в користування іншій особі. Тому в структурі Цивільного кодексу України договір комерційної концесії цілком обґрунтовано розміщений не серед інститутів, що опосередковують передання майна в тимчасове користування, а поряд із договорами щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Водночас постає питання щодо співвідношення між закріпленими в Главі 75 договорами щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності та врегульованим у рамках Глави 76 договором комерційної концесії. Стосовно цього варто відзначити, що окремі автори розглядають договір комерційної концесії як різновид ліцензійного договору. На близькість розглядуваних інститутів вказує також поняття «комплексна підприємницька ліцензія», яке закріплювалося в Модельному цивільному кодексі для країн СНД і вживалося при розробці проекту Цивільного кодексу України, хоча в проекті ці договори розглядалися як самостійні. В остаточному варіанті Цивільного кодексу України договір комерційної концесії визначено як самостійний вид договору.

Порівнюючи комерційну концесію з ліцензійним договором, доцільно вказати на такі моменти. По-перше, відмінність між розглядуваними договорами проявляється в їх предметі. Так, предметом ліцензійного договору, виходячи з його визначення, закріпленого в ст. 1109 Цивільного кодексу України, є дозвіл (ліцензія) на використання об'єкта права інтелектуальної власності [9, c. 65-67].

Згідно зі ст. 1115 Цивільного кодексу України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Такими правами (предметом договору) є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, комерційних (фірмових) найменувань, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.

Тобто користувач отримує можливість здійснювати свою підприємницьку діяльність під уже відомими торговельною маркою, комерційним найменуванням з використанням новітніх технологій виготовлення товарів або надання послуг, використовуючи комерційний досвід та ділову репутацію правоволодільця.

Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору в певній сфері цивільного обороту, із зазначенням або без зазначення певної території використання. Такі обмеження дозволяють правоволодільцю за межами обумовленої договором сфери діяльності (території) користувача використовувати комплекс виключних прав самостійно або укладати з іншими суб'єктами договори комерційної концесії.

Слід зазначити, що сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які на момент укладення договору є суб'єктами підприємницької діяльності.

Стаття 1121 Цивільного кодексу визначає такі обов'язки користувача за договором комерційної концесії:

— використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом;

— забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) правоволодільцем;

— дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем;

— надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товари (роботи, послуги) безпосередньо у правоволодільця;

— інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії;

— не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію.

Тобто свою діяльність користувач зобов'язаний вести згідно з методами і процедурами, встановленими правоволодільцем [8, c. 175-178].

Своєю чергою, правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також поінформувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав.

Крім того, правоволоділець зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором, надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння в навчанні та підвищенні кваліфікації працівників, та контролювати якість товарів або послуг, що виробляються (надаються) користувачем. Правоволоділець надає допомогу користувачеві шляхом реклами, порад, рекомендацій тощо, адже він зацікавлений у тому, щоб якість товарів або послуг користувача була високою. Комерційна концесія сприяє розвитку ринку, оскільки стимулює створення нових підприємств, які виготовляють або продають високоякісні товари та надають послуги. Такі угоди вигідні як для правоволодільця, так і для користувача. Правоволоділець, зокрема, має змогу без інвестування власного капіталу продавати свої товари або надавати послуги. А користувач має змогу швидше досягти успіху завдяки досвіду та допомозі правоволодільця і вистояти в конкурентній боротьбі на ринку.

Крім того, це вигідно і для споживача, адже він отримує якісні товари і послуги завдяки взаємодії користувача і правоволодільця.

Тобто йдеться про конкретний об'єкт права інтелектуальної власності. Своєю чергою, з визначення договору комерційної концесії випливає, що за цим договором відбувається надання права користування комплексом належних правоволодільцеві прав. Далі в ст. 1116 Цивільного кодексу України деталізовано, що предметом даного договору є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації. Отже, предмет договору комерційної концесії відрізняється від предмету ліцензійного договору як у кількісному, так і в якісному аспекті. Перше виражається в тому, що якщо ліцензійний договір передбачає надання дозволу на використання окремого об'єкта права інтелектуальної власності, то в договорі комерційної концесії йдеться про комплекс прав на декілька об'єктів. Що стосується якісної характеристики предмета договору комерційної концесії, то він не вичерпується лише правами на об'єкти інтелектуальної власності. Крім них, у комплекс прав, що надаються за договором комерційної концесії користувачеві, можуть входити також права на використання комерційного досвіду та ділової репутації. Останні не належать до об'єктів права інтелектуальної власності.

У контексті розмежування ліцензійного договору та договору комерційної концесії (франчайзингу), виходячи з предмета цих договорів, заслуговують на увагу підходи, вироблені в рамках Європейського Союзу до розуміння франчайзингу. Згідно з прийнятим у 1988 р. Комісією ЄС Регламентом № 4087/88, договір франчайзингу містить як мінімум такі зобов'язання:

одноманітне використання найменування чи вивіски на приміщеннях та/або транспортних засобах, означених у договорі; передання франчайзером франчайзі ноу-хау; надання ним франчайзі комерційної чи технічної допомоги протягом строку дії договору. Тобто договір розглядатиметься як договір франчайзингу, якщо він передбачає надання права на використання засобів індивідуалізації та ноу-хау, а також надання комерційної і технічної допомоги.

Українське законодавство передбачає неоднакові правові наслідки дострокового припинення належних правоволодільцеві прав інтелектуальної власності на торговельну марку та інші позначення, з одного боку, і на інші об'єкти права інтелектуальної власності — з другого. Припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі комерційної концесії, без його заміни аналогічним правом є підставою для припинення договору (ст. 1126 Цивільного кодексу України). Якщо ж достроково припиняються права інтелектуальної власності на інші об'єкти (винаходи, промислові зразки, твори тощо), то договір комерційної концесії продовжує діяти, а користувач має право вимагати зменшення плати (ст. 1129 Цивільного кодексу України). Тобто український законодавець виходить з того, що припинення прав на засоби індивідуалізації правоволодільця спричиняє припинення договору комерційної концесії. Така позиція дала змогу окремим авторам дійти правильного, загалом, висновку про те, що права на торговельну марку чи інші позначення (зокрема, комерційне найменування) є обов'язковою складовою комплексу виключних прав, що є предметом договору комерційної концесії.

Підсумовуючи наведене вище, варто зазначити, що найбільш обґрунтованим вбачається визначення договору комерційної концесії (франчайзингу) як самостійного виду договору в групі договорів у сфері інтелектуальної власності. Таке місце договору комерційної концесії (франчайзингу) в системі договірних зобов'язань повністю відповідає його правовій природі і сутності опосередковуваних ним відносин.

Договір комерційної концесії укладається в письмовій формі і підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. Якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача.

У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір лише з моменту його державної реєстрації.

Слід зазначити, що в разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця, права на використання яких входять до комплексу прав, наданих користувачеві за договором комерційної концесії, цей договір зберігає чинність щодо нового позначення правоволодільця, якщо користувач не вимагає розірвання договору і відшкодування збитків [3, c. 194-196].

Список використаної літератури

1. Інтелектуальна власність в Україні : Проблеми теорії і практики / Ред.: Ю.С. Шемшученко. — К., 2002. — 422 с.

2. Інтелектуальна власність в Україні : Нормативна база / Укл. О. М. Роїна. — К.: КНТ, 2003. — 438 с.

3. Інтелектуальна власність: Словник-довідник : У 2 т. / Ред. О.Д. Святоцький; Державне патентне відомство України. — К. : Ін Юре. — 2000.

4. Дахно І. Право інтелектуальної власності : Навчальний посібник. — К.: Либідь, 2002. — 199 с.

5. Захист прав на об'єкти промислової власності / Держ. патентне відомство України; За ред. В.Л.Петрова. — К.: Б.в., 1999. — 28 с.

6. Интеллектуальная собственность : Словарь-справочник / Под общ. ред. А. Д. Корчагина и др. — М.: ИНФРА-М, 1995. — 112 с.

7. Мікульонок І. Основи інтелектуальної власності : Навчальний посібник. — К.: ІВЦ "Видавництво "Політехніка" НТУУ "КПІ": Ліра-К, 2005. — 230 с.

8. Охорона промислової власності в Україні / Акад. правових наук України. Ін-т інтелектуальної власності і права; За ред. О.Д.Святоцького, В.Л.Петрова; Передм. В.Я.Тацій. — К.: Вид. Дім "Ін Юре", 1999. — 397 с.

9. Підопригора О. Законодавство України про інтелектуальну власність. — Харків: Консум, 1997. — 190 с.

10. Підопригора О. Право інтелектуальної власності України : Навчальний посібник для студ. юридичних вузів і фак. ун-тів. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 333 с.