Облік витрат на ремонт і модернізацію основних засобів

Вступ

Актуальність теми. Підвищення ефективності суспільного виробництва значною мірою залежить від раціонального використання основних виробничих засобів, особливо їх активної частини — обладнання та машин. Через різну міцність матеріалів, з яких виготовлені конструктивні елементи, та неоднакове експлуатаційне навантаження, знос таких елементів відбувається нерівномірно.

Сучасні українські підприємства здебільшого відмовилися від планово-попереджувальної системи ремонтів, що негативно позначилося на стані та використанні основних засобів. Працівники ремонтних служб втратили матеріальну зацікавленість, а розцінки на роботи не переглядаються вчасно, що спричиняє плинність кадрів і погіршення якості ремонтів. Тому постає нагальна потреба вдосконалити систему обліку та контролю, яка б сприяла ухваленню ефективних управлінських рішень і запобігала нераціональним витратам.

У законодавчій базі України та фаховій літературі з бухгалтерського обліку ці питання висвітлені недостатньо. Теоретичні та методичні аспекти обліку й контролю витрат на ремонт досліджували такі науковці, як Шер І.Ф., Рудановський О.П., Жданов А.І., Покропивний С.Ф., Карелін В.С., Кужельний М.В., Бабич В.В., Свідерський Є.І., Ткаченко Н.М., Бєлобжецький І.А., Коцупатрий М.М., Орлов П.І., Петров К.Я., Рейнін С.Н., Іонас Б.Я., Азизян К.С., Давидсон С., Митчел К., Вейл Р. та інші. Більшість авторів акцентують увагу на класифікації ремонтів, джерелах їх фінансування та загальній методиці обліку. Водночас питання планування, організації обліку ремонтів, списання матеріальних витрат, нарахування заробітної плати, обліку в комп’ютерному середовищі та оперативного контролю залишаються недостатньо вивченими.

Мета роботи — розробити рекомендації з удосконалення методики обліку та контролю витрат на ремонт основних засобів задля підвищення ефективності їх використання.

Для досягнення мети поставлено такі завдання:

• розкрити сутність ремонтів та економічні основи їх класифікації;
• визначити напрями вдосконалення обліку витрат на ремонт;
• уточнити джерела відшкодування ремонтних витрат;
• дослідити об’єкти та методи обліку витрат і калькулювання ремонтних робіт;
• оцінити чинну систему обліку й контролю та запропонувати шляхи її покращення.

Об’єктом дослідження виступає діюча система обліку та контролю витрат на ремонт основних засобів на промислових підприємствах.

Предметом дослідження є методичні та організаційні аспекти обліку й контролю ремонтних витрат на промислових підприємствах.

Методи дослідження. Методологічну основу становить діалектичний метод пізнання економічних явищ у їх взаємозв’язку та розвитку. Застосовано загальнонаукові методи: моделювання, аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, порівняння, а також математичні та статистичні методи. Інформаційною базою слугували показники фінансово-господарської діяльності промислових підприємств, праці вітчизняних і зарубіжних економістів, законодавчі акти з питань обліку та контролю ремонтних витрат.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти обліку витрат на ремонт основних засобів

1.1. Економічна сутність ремонту і джерел його відшкодування

Ремонт поділяється на поточний, середній та капітальний. Сучасна практика обліку практично не диференціює витрати залежно від виду ремонту.

У бухгалтерському обліку витрати на ремонт у повному обсязі відносять на відповідні статті витрат (прямі, загальновиробничі, адміністративні тощо), тобто в дебет рахунків 23, 91, 92, 93. Витрати на реконструкцію, модернізацію, добудову чи дообладнання збільшують первісну вартість відповідних основних засобів.

У податковому обліку до валових витрат відносять ремонтні витрати в межах 10 % балансової вартості основних засобів на початок року; решта витрат збільшує вартість основних засобів відповідної групи для подальшої амортизації.

Ремонт може виконуватися:

• підрядним способом — силами сторонньої організації;
• господарським способом — власними силами;
• змішаним способом.

Бухгалтерські проведення з обліку ремонту наведено в табл. 1.1.

При підрядному способі виникає податкове зобов’язання з ПДВ, при господарському — ні.

Дослідження сутності ремонтів виявило їх спільні та відмінні риси, об’єкти та характер впливу, а також місце в суспільному виробництві. Ремонтні роботи виокремилися в окрему галузь, оскільки передбачають відновлення або заміну окремих елементів об’єкта. Вони спрямовані на підтримання основних засобів у робочому стані та зменшення їх зносу. Об’єктами ремонту виступають засоби праці виробничої сфери, сфери обігу, а також предмети невиробничої сфери та особистого споживання. Узагальнення досліджень дозволяє визначити ремонт як роботи, що зменшують знос і підтримують засоби праці в дієздатному стані через відновлення або заміну зношених частин [1].

В економічній літературі та практиці відсутня єдина класифікація ремонтів. За основу поділу беруться різні критерії: обсяг, трудомісткість, періодичність, ступінь розбирання, джерела фінансування, конструктивні особливості, характер пошкоджень, ступінь зносу окремих частин.

Поточний ремонт має на меті збереження основних засобів у придатному стані через регулярні профілактичні операції для усунення дрібних неполадок і запобігання фізичному зносу. Його ознаки: невеликий обсяг робіт, помірні витрати, періодичність до одного року. Середній ремонт забезпечує нормальний стан об’єкта між капітальними ремонтами.

Капітальний ремонт спрямований на відшкодування фізичного зносу конструктивних елементів і максимальне відновлення техніко-експлуатаційних параметрів. Він передбачає тривалу зупинку об’єкта, повне розбирання, періодичність понад рік і значні витрати. Періодичність капітального ремонту визначається галузевими інструкціями та залежить від об’єкта й умов експлуатації.

Згідно з МСБО 16 «Основні засоби», після надходження активу підприємство може нести витрати на його експлуатацію або поліпшення. Підхід до їх відображення залежить від впливу на майбутні економічні вигоди. Відповідно до п. 26 МСБО 16, витрати на ремонт та обслуговування здійснюються для відновлення або підтримання економічних вигід, очікуваних від первісного рівня продуктивності активу. Такі витрати зазвичай визнаються витратами періоду їх понесення. Наприклад, собівартість капітального ремонту — це витрати, оскільки вони відновлюють, а не підвищують первісну продуктивність.

Запровадження нового Плану рахунків (наказ Мінфіну України від 30.11.1999 р. № 291) змінило організацію обліку ремонтних витрат. Окремий рахунок «Ремонт основних засобів» не передбачено. Згідно з П(С)БО 7, первісна вартість збільшується лише на суму витрат, пов’язаних із поліпшенням, що призводить до зростання майбутніх економічних вигід. Такі витрати відображаються на рахунку 15 «Капітальні інвестиції». Відповідно до п. 15 П(С)БО 7, витрати на ремонт мають відноситися на рахунки витрат. Проте дослідження показують, що деякі підприємства досі відображають їх у складі капітальних інвестицій [2].

З 01.01.2003 р. ліміт віднесення ремонтних витрат до валових збільшено з 5 до 10 % сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок року. У податковому законодавстві критерієм поділу витрат є не цільовий характер операцій, а розмір витрат, що викликає питання щодо обґрунтованості таких нормативів.

Варто зауважити, що відсотки обчислюються від балансової (залишкової) вартості. Тобто чим більший знос і потреба в ремонтах, тим меншу суму можна включити до валових витрат. Імовірно, законодавець прагнув стимулювати оновлення основних засобів. Однак теоретично ця позиція вразлива, оскільки ремонтні витрати закладені в проект кожної машини через нерівномірний знос деталей, а потужність об’єкта залишається незмінною.

Вартість таких робіт у бухгалтерському обліку має включатися до витрат звітного періоду, а в податковому — до валових витрат у повному обсязі. До висновку про необхідність узгодження цього питання автор дійшов на основі проведеного дослідження [3].

1.2. Особливості обліку витрат на поліпшення і ремонт основних засобів

Облік основних засобів завжди потребує від бухгалтера особливої уваги. За роки незалежності законодавство неодноразово змінювалося, іноді методика обліку змінювалася кардинально. Розподіл обліку на бухгалтерський і податковий, ухвалення національних П(С)БО породили чимало питань щодо організації обліку основних засобів.

Одним із найскладніших розділів є облік витрат на поліпшення та ремонт. Сьогодні він регулюється двома основними документами:

• бухгалтерський облік — П(С)БО 7 «Основні засоби», затверджене наказом Мінфіну України від 27.04.2000 р. № 92;
• податковий облік — Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР).

Із введенням П(С)БО вимоги бухгалтерського обліку стали принципово відрізнятися від податкових, тому виникає потреба вести їх окремо.

Бухгалтерський облік регулюється пп. 14–15 П(С)БО 7. Згідно з п. 14, первісна вартість збільшується на суму витрат, пов’язаних із поліпшенням об’єкта (модернізацією, модифікацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією), що збільшує майбутні економічні вигоди. Відповідно до п. 15, витрати на підтримання об’єкта в робочому стані включаються до складу витрат.

Отже, витрати поділяються на дві групи:

1. витрати на поліпшення, що збільшують майбутні економічні вигоди;
2. витрати на технічне обслуговування та ремонт для підтримання об’єкта в робочому стані.

Ключовим критерієм є вид відбудовних робіт. Якщо проводиться поліпшення — витрати збільшують первісну вартість; якщо ремонт чи обслуговування — відносяться на витрати поточного періоду.

Новий План рахунків дещо ускладнив відображення таких витрат. У старому плані існував рахунок 03 «Ремонт основних засобів». Тепер окремого рахунку немає. Витрати на поліпшення слід відображати на рахунку 15 «Капітальні інвестиції» з подальшим віднесенням на рахунок 10 «Основні засоби». Для цього рекомендується відкрити субрахунок 156 «Капітальні витрати на поліпшення основних засобів» [4].

Облік витрат на технічне обслуговування та ремонт ведеться згідно з П(С)БО 16 «Витрати» (наказ Мінфіну від 31.12.99 р. № 318). Такі витрати відображаються на рахунках:

• 23 «Виробництво» — для основних засобів основного та допоміжних виробництв;
• 91 «Загальновиробничі витрати» — для загальновиробничих об’єктів;
• 92 «Адміністративні витрати» — для об’єктів управління;
• 93 «Витрати на збут» — для об’єктів, пов’язаних зі збутом.

Податковий облік ведеться відповідно до Закону про прибуток. Згідно з пп. 8.7.1, платники можуть включити до валових витрат витрати на поліпшення в межах 5 % сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок року. Перевищення відноситься на збільшення балансової вартості груп 2 і 3 (або окремого об’єкта групи 1).

Для розрахунку граничної суми потрібно визначити балансову вартість на початок року за формулою:

Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) - В(а-1) - А(а-1),

де Б(а) — балансова вартість групи на початок звітного періоду; Б(а-1) — на початок попереднього періоду; П(а-1) — витрати на придбання, капремонт, реконструкцію тощо; В(а-1) — виведені з експлуатації фонди; А(а-1) — амортизаційні відрахування.

Отримана сума множиться на 5 %. Це граничний розмір витрат, які можна віднести на валові витрати протягом року. Перевищення збільшує балансову вартість відповідної групи.

Багатьом підприємствам 5 % достатньо, однак іншим — ні. При цьому існує можливість відносити на валові витрати витрати на утримання та обслуговування основних фондів, які не є податковими «поліпшеннями». Згідно з пп. 5.2.1, до валових витрат включаються витрати, пов’язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та охороною праці. Технічне обслуговування машин, утримання будівель між ремонтами не підпадають під податкові «поліпшення».

Джерелом інформації є технічна документація, галузеві інструкції, положення з технічного огляду та ремонту. У цих документах визначено переліки робіт, витрати на які можна відносити на валові витрати [5].

Розглянемо приклад відображення витрат на поліпшення та ремонт.

Приклад. Протягом року підприємство виконувало такі роботи:

1. У І кварталі (березень) — модернізація преса підрядним способом, підвищено продуктивність. Вартість — 1800 грн. (ПДВ — 300 грн.).
2. У II кварталі (червень) — заміна арматури водопроводу в адмінкорпусі підрядним способом. Вартість — 1200 грн. (ПДВ — 200 грн.).
3. У II кварталі (червень) — заміна жорсткого диска в комп’ютері бухгалтерії з 10,2 Гб на 20 Гб. Вартість диска — 900 грн. (ПДВ — 150 грн.), зарплата працівника ІОЦ — 110 грн.
4. У III кварталі (серпень) — заміна розбитих стекол у виробничому корпусі. Скло — 240 грн. (ПДВ — 40 грн.), зарплата працівників РБУ — 80 грн.
5. У IV кварталі (листопад) — заміна шин на вантажному автомобілі відділу збуту. Шини — 600 грн. (ПДВ — 100 грн.), зарплата — 50 грн.

У бухгалтерському обліку визначальним є вид робіт і підрозділ, за яким закріплено об’єкт [6].

Ремонтно-відбудовні роботи розподіляються так:

• модернізація преса та заміна жорсткого диска збільшують економічні вигоди, тому відносяться на збільшення первісної вартості;
• заміна стекол, арматури та шин здійснюється для підтримання об’єктів у робочому стані, тому відноситься на витрати періоду: заміна арматури — адміністративні витрати; заміна стекол — витрати основного виробництва; заміна шин — витрати на збут.

У податковому обліку витрати розподіляються між валовими витратами та балансовою вартістю груп. Припустимо, сукупна балансова вартість на початок року — 30000 грн. Отже, на валові витрати можна віднести до 1500 грн. (30000 × 5 %).

Перед розподілом рекомендується встановити:

• техніко-економічну суть проведених поліпшень;
• належність об’єктів до груп основних фондів.

Витрати на утримання та технічне обслуговування не є податковими «поліпшеннями» і включаються до валових витрат безпосередньо. У прикладі заміна шин — це витрати на утримання, тому їх віднесено до валових витрат у IV кварталі незалежно від 5 % ліміту. Правомірність підтверджується Положенням про технічне обслуговування і ремонт дорожньо-транспортних засобів (наказ Мінтрансу від 30.03.98 р. № 102), згідно з п. 3.19 якого заміна шин не є поліпшенням.

Щодо визначення групи основних фондів, економічно вигідніше відносити на валові витрати поліпшення груп із нижчою нормою амортизації. У прикладі до валових витрат віднесено поліпшення приміщень (найнижча норма), а витрати на прес і комп’ютер збільшують балансову вартість груп 3 і 2 відповідно. Такий підхід дозволяє швидше компенсувати витрати [7].

1.3. Методологія обліку витрат і калькулювання собівартості ремонтних робіт

Перевірка витрат на поточний та капітальний ремонт розпочинається з вивчення наявності та виконання планових завдань. Необхідно встановити правильність розмежування робіт на поточний і капітальний ремонт, що пов’язано з особливостями організації, технології та контролю. Вивчаючи витрати, слід з’ясувати наявність кошторису, технічної документації, спосіб виконання ремонту. Аудитор має перевірити правильність застосування розцінок за нарядами та актами приймання. При підрядному способі перевіряється стан розрахунків із підрядниками, наявність актів приймання-передавання, зазначення недоробок і строків їх усунення.

Дослідження показують, що перелік калькуляційних статей підприємства встановлюють самостійно. На практиці облік витрат ведеться за різними статтями, що призводить до відображення однакових за економічним змістом витрат у різних статтях. Застосування статей залежить від технології, організаційних форм і видів ремонту. У ремонтних виробництвах доцільно встановити єдину номенклатуру статей.

У роботі запропоновано номенклатуру калькуляційних статей для ремонтних виробництв. Зокрема, запасні частини доцільно виділити в окрему статтю через їх значну питому вагу в матеріальних витратах.

Важливим питанням є визначення об’єктів і методів обліку витрат. При позамовному методі об’єктом обліку є витрати за замовленням, що включає об’єкт або групу об’єктів. Запропоновано застосовувати дві калькуляційні одиниці: одиницю ремонтної складності (для планування) та інвентарний об’єкт (для обчислення собівартості).

Неврегульованим залишається облік браку, який виникає як під час ремонту, так і під час експлуатації відремонтованого об’єкта. Дослідження свідчать про незадовільне вирішення цього питання: у калькуляціях часто відсутня стаття «Втрати від браку», немає первинного обліку браку, не здійснюється належний контроль ВТК [8].

Розділ 2. Поліпшення та ремонт власних основних засобів на підприємстві «Віта»

2.1. Загальні положення відображення в бухгалтерському обліку витрат на поліпшення та ремонт власних основних засобів

Правила відображення витрат на поліпшення та ремонт власних основних засобів містяться в п. 14 і 15 П(С)БО 7. Ключовим критерієм є майбутній економічний результат. Підприємству необхідно класифікувати заходи та витрати за двома варіантами:

• витрати пов’язані з поліпшенням об’єкта (реконструкція, модернізація, модифікація, добудова, дообладнання), що збільшує майбутні економічні вигоди. Такі витрати капіталізуються та збільшують первісну вартість (п. 14 П(С)БО 7);
• витрати на підтримання об’єкта в робочому стані (усі види ремонту та технічного обслуговування) включаються до витрат звітного періоду (п. 15 П(С)БО 7).

Аналогічний підхід закладено в п. 15.4, 18 і 19 П(С)БО 16, згідно з якими витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів загальновиробничого, загальногосподарського призначення та пов’язаних зі збутом визнаються витратами періоду.

Окремо слід розглянути заміну важливих компонентів основного засобу, коли термін корисного використання частини (наприклад, двигуна) відрізняється від терміну використання всього об’єкта. Методичні рекомендації № 561 (п. 29) передбачають відображення такої заміни як заміни об’єкта основних засобів: капітальні інвестиції на придбання нового об’єкта та списання заміненого.

Витрати на поліпшення визнаються капітальними інвестиціями за умови, що балансова вартість активу не перевищує суми очікуваного відшкодування. Сума очікуваного відшкодування — це найбільша з двох оцінок: чиста вартість реалізації або теперішня вартість майбутніх чистих грошових надходжень, включаючи ліквідаційну вартість [9].

2.2. Поліпшення об'єктів основних засобів

До заходів із поліпшення належать: модернізація, реконструкція, модифікація, добудова, дообладнання, що підвищують якісні характеристики об’єкта та збільшують майбутні економічні вигоди.

Вартість таких робіт включається до капітальних інвестицій із подальшим збільшенням первісної вартості. Підставою для визнання капітальними інвестиціями є збільшення очікуваного терміну корисного використання, кількості та/або якості продукції (п. 31 Методичних рекомендацій № 561).

Приклади поліпшення:

• модифікація, модернізація для продовження терміну експлуатації чи збільшення виробничої потужності;
• заміна частин обладнання для підвищення якості продукції;
• запровадження ефективнішого технологічного процесу для зменшення виробничих витрат;
• добудова (надбудова) будівлі для збільшення площі чи обсягів робіт;
• ремонт будівлі з подальшим використанням за іншим призначенням, що принесе більший ефект.

Рішення про характер робіт приймає керівник підприємства з урахуванням аналізу ситуації та суттєвості витрат. Єдиних рекомендацій не існує, тому слід користуватися галузевими нормативними документами.

Технічний висновок про спрямованість заходів має надавати фахівець відповідного профілю (головний інженер, начальник цеху). У висновку має бути відображено сутність поліпшення, а роботи чітко розподілені на ті, що збільшують економічні вигоди, і ті, що не мають таких наслідків.

Важливо розуміти, що однакові заходи щодо ідентичних об’єктів можуть мати різний ефект і по-різному відображатися в обліку. Наведемо приклад.

Підприємство «Віта», що надає послуги доступу до Інтернету, придбаває двоядерний процесор Pentium для модернізації комп’ютера.

Якщо процесор встановлено на головному сервері ISP-провайдера, зростання економічного ефекту очевидне. Це модернізація, що поліпшує первісні якості основного засобу. Уся сума витрат (вартість процесора, роботи з установлення та тестування) відноситься на збільшення первісної вартості.

Навпаки, встановлення цього процесора на комп’ютер у бухгалтерії, де немає завдань, що потребують значного збільшення обчислювального ресурсу, не призведе до збільшення економічних вигід. Такі витрати не можна розцінювати як модернізацію. Вони мають бути визнані витратами на підтримання об’єкта в робочому стані та списані на витрати періоду. Нижче наведено відображення операції із заміни процесора на рахунках бухгалтерського обліку (для випадку, коли операцію розцінено як модернізацію).

2.3. Ремонт і технічне обслуговування основних засобів

На відміну від податкового обліку, бухгалтерський облік не розмежовує операції з ремонту та технічного обслуговування. Згідно з П(С)БО 7, уся сума витрат на ремонт відноситься на витрати звітного періоду. Те саме стосується технічного обслуговування.

Разом із тим, згідно з п. 30 Методичних рекомендацій № 561, витрати на капітальний ремонт може бути визнано капітальними інвестиціями, якщо ціна придбання активу вже відображає зобов’язання підприємства здійснити майбутні витрати для приведення активу в придатний стан. Наприклад, при придбанні будівлі, що потребує ремонту, витрати на ремонт відносяться на збільшення первісної вартості до суми, яку може бути відшкодовано від майбутнього використання.

Покажемо відображення операції з ремонту на умовному прикладі.

Підприємство «Віта» провело поточний ремонт адміністративної будівлі із залученням сторонньої організації. Вартість послуг — 7200 грн., у т. ч. ПДВ 20 % — 1200 грн. Після закінчення робіт підписано акт.

У бухгалтерському обліку виконуються відповідні записи.

Розділ 3. Документальне оформлення та вдосконалення обліку ремонту та модернізації основних засобів

Відповідно до п. 26 МСБО 16, витрати на ремонт та обслуговування здійснюються для відновлення або підтримання економічних вигід, очікуваних від первісного рівня продуктивності активу. Вони визнаються витратами в момент понесення. Собівартість капітального ремонту — це витрати, оскільки вони відновлюють, а не підвищують первісну продуктивність.

Новий План рахунків (наказ Мінфіну від 30.11.99 р. № 291) не передбачає рахунку «Ремонт основних засобів». Згідно з п. 14 П(С)БО 7, первісна вартість збільшується лише на суму витрат, пов’язаних із поліпшенням, що збільшує майбутні економічні вигоди. Такі витрати відображаються на рахунку 15 «Капітальні інвестиції».

Згідно з п. 15 П(С)БО 7, витрати на підтримання об’єкта в робочому стані включаються до складу витрат.

За Інструкцією про застосування Плану рахунків, витрати на ремонт відображаються за дебетом рахунків витрат залежно від призначення основних засобів:

• 91 «Загальновиробничі витрати» — для виробничих основних засобів;
• 92 «Адміністративні витрати» — для загальногосподарських;
• 93 «Витрати на збут» — для об’єктів, що забезпечують збут;
• 94 «Інші витрати операційної діяльності»: 941 — для досліджень та розробок; 949 — для житлово-комунальних та обслуговуючих господарств.

При використанні рахунків класу 8 витрати на ремонти розподіляються з кредиту рахунків класу 8 у дебет відповідних рахунків класу 9. Матеріальні витрати ідентифікуються залежно від використання. Заробітна плата працівників ремонтних підрозділів, відрахування на соціальні заходи, амортизація розподіляються пропорційно на загальновиробничі, адміністративні витрати та витрати на збут [10].

Оскільки витрати допоміжних виробництв обліковуються на рахунку 23 «Виробництво», з кредиту якого списується собівартість виготовлених виробів, робіт, послуг (у т. ч. ремонтних), цей рахунок можна використовувати для накопичення витрат на ремонти на окремому субрахунку з подальшим списанням на відповідні рахунки витрат у кінці періоду (табл. 3).

У програмі «1С: Бухгалтерія 7.7» для відображення ремонтів використовують документ «Модернизация необоротного актива» або «Модернизация необоротных активов». Заповнення починається з вибору в реквізиті «Необоротный актив» об’єкта, матеріально відповідальної особи та місця зберігання. Також вказується спосіб проведення робіт (власними силами чи підрядним способом). Параметр «Указать сумму на затраты вручную» дозволяє переглядати та редагувати суму, яку можна віднести до валових витрат. Перевищення ліміту відноситься на збільшення балансової вартості групи. Стаття валових витрат вказується в реквізиті «Валовые расходы». При ремонті власними силами вказують кількість витрачених запасів, на підставі чого заповнюються рядки «Цена» та «Сумма».

Якщо ремонт виконує будівельне підприємство, у діалоговій формі з’являється закладка «Дополнительно». Параметр «НДС включен» означає, що підприємство не має права включати суму ПДВ до податкового кредиту. Використовується стандартний механізм визначення суми за першою подією. Заповнення табличної частини починається з вибору в рядку «Счет» рахунку, що кореспондує за кредитом із рахунком, на який списуються витрати. Рахунок списання задається в реквізиті «Счет модерн». Якщо мета витрат — оновлення первинного ресурсу, вказується один із витратних рахунків, і сума відображається у складі витрат поточного періоду. Балансова вартість об’єкта не змінюється. При ремонті будівельним підприємством у рядку «Сумма» вказується вартість поточних витрат.

Зміни в обліку основних фондів, зокрема поява нової четвертої групи, доцільно реалізувати через відкриття нового субрахунку ОС 4 та додаткові функції. В електронній картці з’явиться прапорець «Группа 4», а в довіднику «Налоги и отчисления» — новий запис «АмортГр4». Для запису «ОСНаЗатраты» змінено ставку для розрахунку «ремонтних» витрат — тепер вона становить 10 % від сукупної балансової вартості всіх груп на початок періоду. Програма розраховує межу автоматично та відображає в документі «Модернизация необоротных активов». Суму, що перевищила межу, буде віднесено на збільшення балансової вартості групи (для груп 2, 3, 4) або окремого об’єкта (для групи 1).

Висновки

Класифікація ремонтів є вихідним пунктом методики їх обліку. Для обліку витрат доцільно застосовувати класифікацію за способом здійснення, відношенням до плану, господарської діяльності та належністю основних засобів. Замість класифікації за видами рекомендовано застосовувати класифікацію за технічними та економічними ознаками.

З метою економії витрати на ремонти відповідно до їх економічної природи та П(С)БО слід відносити на витрати звітного періоду. Витрати на аварійний ремонт не з вини підприємства доцільно відшкодовувати за рахунок відповідних джерел (коштів постачальників, підрядників, гарантійного фонду, страхових виплат). Запропоновано обліковувати аварійні ремонти відокремлено для виявлення причин, винуватців і компенсації витрат.

Для достовірного відображення витрат об’єктом обліку та калькулювання мають бути витрати за замовленнями, що відкриваються на кожний інвентарний об’єкт або групу однотипних об’єктів. У ремонтному виробництві доцільно застосовувати дві калькуляційні одиниці — одиницю ремонтної складності та інвентарний об’єкт. Запропоновано нормативний метод обліку витрат, в основу якого покладено нормативні, а не планові витрати.

Основні положення з обліку ремонтних витрат мають бути закріплені в наказі про облікову політику. Застосування калькуляційних статей залежить від технології, організаційних форм і видів ремонту.

Нелімітований відпуск матеріалів на ремонт призводить до безгосподарності. Для визначення достовірності витрачання матеріальних цінностей, виявлення причин і винуватців перевитрат пропонується запровадити систему лімітування матеріалів із виявленням відхилень від норм методом документування та визначенням недокументованих відхилень у кінці місяця.

Список використаних джерел

1. Бєлоусов А. Особливості обліку витрат на поліпшення і ремонт основних засобів // Вісник податкової служби України. — 2002. — № 4. — C. 48–53.
2. Бутинець Ф. Бухгалтерський облік: Облікова політика і план рахунків, стандарти і кореспонденція рахунків, звітність: Навчальний посібник / Ф.Ф. Бутинець, Н.М. Малюга; М-во освіти і науки України; Житомир. інж.-технол. ін-т. — 3-тє вид., перероб. і доп. — Житомир: ПП «Рута», 2001. — 510 с.
3. Відображення ремонту основних засобів у бухгалтерському і податковому обліку // Все про бухгалтерський облік. — 2001. — 5 березня. — C. 9–10.
4. Загородній А. Бухгалтерський облік: Основи теорії та практики: Навч. посіб. / Анатолій Загородній, Ганна Партин. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2003. — 327 с.
5. Замазій С. Ремонт основних засобів бюджетних організацій // Податки та бухгалтерський облік. — 2006. — 20 лютого. — C. 22–31.
6. Золотухін О. Ремонт власних основних засобів // Вісник податкової служби України. — 2006. — № 19. — C. 30–33.
7. Золотухін О. Ремонт орендованих основних засобів // Вісник податкової служби України. — 2006. — № 30. — C. 45–48.
8. Кириченко В. Ремонт основних засобів: документальне оформлення та облік // Бухгалтерський облік і аудит. — 2004. — № 2.
9. Коміренко В. Основні засоби у сільському господарстві: облік ремонту // Все про бухгалтерський облік. — 2002. — 8 травня. — C. 4–7.
10. Косміна Р. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. / Римма Косміна. — К.: Вища шк., 2003. — 173 с.
11. Кундря-Висоцька О. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник / Оксана Кундря-Висоцька; М-во освіти і науки України, НБУ, ЛБУ. — К.: Алерта, 2004. — 303 с.
12. Лишиленко О. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник / О.В. Лишиленко. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 631 с.
13. Манакин В. Проблемы учета ремонтов и амортизации основных средств // Справочник экономиста. — 2007. — № 8. — C. 54–58.
14. Назарбаєва І. Ремонт (поліпшення) основних засобів // Збірник систематизованого законодавства. — 2007. — Вип. 2: Додаток до газети «Бизнес». — C. 143–152.
15. Основні засоби: Добірка статей // Все про бухгалтерський облік. — 2003. — 29 травня. — C. 3–45.
16. Риндя А. Капіталізація витрат (витрати на ремонт основних засобів у бухгалтерському обліку) // Податки та бухгалтерський облік. — 2004. — 12 квітня. — C. 38–43.
17. Стельмащук А.М. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів / А.М. Стельмащук, П.С. Смоленюк; Мін-во освіти і науки України, Хмельницький економічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 527 с.
18. Хмелевський І. Поліпшення та ремонт власних основних засобів: бухгалтерський облік // Податки та бухгалтерський облік. — 2006. — 21 вересня. — C. 24–27.
19. Чебанова Н. Бухгалтерський облік: Посібник / Наталія Чебанова, Юрій Василенко. — К.: Академія, 2002. — 671 с.