Облік інвестицій та інших необоротних активів

Вступ

У розпорядженні більшості підприємств є інвестиції — це кошти, які тимчасово не задіяні в щоденних операціях, за винятком мінімального залишку, необхідного для поточної діяльності. Такі вільні ресурси можуть бути спрямовані в різні об'єкти економіки задля отримання прибутку.

Інвестиції — це цінності грошового, майнового чи інтелектуального характеру, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Мета: охарактеризувати облік фінансових інвестицій та інших необоротних активів.

Основні завдання:

1. розкрити облік довгострокових фінансових інвестицій;
2. висвітлити облік довгострокової дебіторської заборгованості;
3. розглянути облік капітальних інвестицій та відстрочених податкових активів.

Використана література: під час написання роботи використано навчальні посібники Коблянської О. І. «Фінансовий облік», «Облік інвестицій», підручник Пушкаря М. С. «Фінансовий облік», а також публікації у фахових періодичних виданнях: «Фінанси України», «Все про бухгалтерський облік», «Вісник Національного банку України», «Економіка. Фінанси. Право».

1. Організація обліку фінансових інвестицій

1.1. Види фінансових інвестицій

Фінансові інвестиції — це активи, які підприємство утримує з метою зростання прибутку (через відсотки, дивіденди тощо), підвищення вартості капіталу або отримання інших вигід для інвестора.

Не кожне вкладення капіталу можна вважати фінансовою інвестицією. Для юридичної особи, що працює у сфері матеріального виробництва чи торгівлі, вилучення ресурсів із розрахунком на дохід є фінансовим вкладенням. Натомість для професійних учасників ринку цінних паперів, які працюють у фінансовій сфері, такі операції не є вилученням ресурсів, а отже, не вважаються фінансовими вкладеннями. Для них діяльність із цінними паперами, придбаними за власні кошти чи кошти клієнтів, становить основну (статутну) діяльність, зокрема посередницьку. Фінансові вкладення здійснюються з такою метою:

• Отримання стабільного доходу. Наприклад, інвестори, купуючи акції, розраховують на прибуток, що складається з двох частин: доходу у вигляді дивідендів (відсотків) за інвестиційний період та зростання ринкової вартості цінних паперів. Вони зацікавлені в розширенні підприємства, оскільки це сприяє зростанню вартості їхніх активів.
• Вплив на діяльність об'єкта інвестування. Такий вплив може виявлятися у можливості інвестора контролювати виробничу чи фінансову діяльність підприємства повністю або частково.

Контроль означає володіння безпосередньо або через пов'язаних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного капіталу платника податку, управління найбільшою кількістю голосів у його керівному органі або володіння часткою не менше 20 % статутного капіталу.

Підприємства, відносини між якими дозволяють одній стороні контролювати іншу або суттєво впливати на її фінансові та оперативні рішення, називаються пов'язаними сторонами.

Для фізичної особи загальна частка володіння статутним капіталом (голосами) визначається як сукупність корпоративних прав, що належать їй, членам її сім'ї та юридичним особам, які вони контролюють.

• Отримання податкових пільг. Термін вилучення ресурсів у фінансові вкладення визначає саме підприємство, якщо він не вказаний у відповідних документах (установчих договорах, документах про строки обігу цінних паперів тощо).

Фінансове інвестування здійснюється у таких основних формах:

1. Внесення капіталу до статутних фондів спільних підприємств. Ця форма тісно пов'язана з операційною діяльністю, оскільки забезпечує зміцнення зв'язків із постачальниками, розвиток інфраструктури, розширення ринків збуту, диверсифікацію діяльності та інші стратегічні цілі.
2. Внесення капіталу в дохідні грошові інструменти. Це, зокрема, депозитні внески в комерційних банках, що використовуються для ефективного використання тимчасово вільних коштів, зазвичай на короткостроковий період, з метою отримання інвестиційного прибутку.
3. Внесення капіталу в дохідні фондові інструменти. Це найпоширеніша форма, що передбачає вкладення в різні види цінних паперів, які вільно обертаються на фондовому ринку. Вона дає широкий вибір інвестиційних рішень, характеризується високим рівнем державного захисту, розвинутою інфраструктурою ринку та доступом до оперативної інформації. Основна мета — отримання прибутку, хоча інколи такі інвестиції використовуються для впливу на окремі підприємства через придбання контрольного пакета акцій.

Фінансові інвестиції класифікуються за різними ознаками. За термінами вони поділяються на:

• довгострокові — зі строком понад один рік;
• короткострокові — зі строком менше одного року.

Довгострокові інвестиції належать до необоротних активів, короткострокові — до поточних.

Фінансові інвестиції поділяються на:

1. Довгострокові, що обліковуються за методом участі в капіталі: інвестиції в асоційовані, дочірні підприємства (з утворенням юридичної особи).

Інші довгострокові фінансові інвестиції:

• інвестиції, що відповідають критеріям довгострокових, але не обліковуються за методом участі в капіталі;

Поточні:

Еквіваленти грошових коштів:

• високоліквідні цінні папери з низькою дохідністю та високою надійністю;
• можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент із мінімальною втратою вартості;
• придбаються переважно як страховий резерв готівки.

Інші поточні фінансові інвестиції:

• обертаються на активному ринку;
• можуть бути вільно реалізовані з незначною втратою вартості;
• мають строк обігу в межах року або придбані з метою перепродажу;
• приносять дохід у вигляді відсотків, дивідендів або різниці цін при перепродажу.

Довгострокові фінансові інвестиції — це вкладення на період понад один рік, а також усі інвестиції, які не можна вільно реалізувати в будь-який момент. До них належать вкладення в боргові цінні папери, акції та інші корпоративні права.

Згідно з П(С)БО 12 довгострокові інвестиції поділяються на ті, що обліковуються за методом участі в капіталі, та інші інвестиції. За формою вкладень вони бувають пайовими та позиковими.

Довгострокові фінансові інвестиції:

1. Позикові:
   • не дають права на участь у капіталі об'єкта інвестування;
   • приносять дохід у вигляді відсотків;
   • мають визначений строк обігу;
   • утримуються інвестором до погашення;
   • різниця між вартістю придбання та номіналом амортизується до моменту погашення.
2. Пайові:
   • засвідчують право інвестора на частку в капіталі об'єкта інвестування;
   • приносять дохід у вигляді дивідендів;
   • не мають встановленого строку обігу;
   • різниця між вартістю придбання та номіналом не амортизується.

Поточні фінансові інвестиції (фонди акцій та інших підприємств) мають такі ознаки: строк погашення не перевищує одного року або вкладення зроблені без наміру отримувати дохід понад один рік. Вони поділяються на еквіваленти грошових коштів та інші поточні фінансові інвестиції.

1.2. Організація обліку фінансових інвестицій згідно з П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції»

Критерії визнання фінансових інвестицій базуються на загальних принципах визнання активів, оскільки фінансова інвестиція є активом нарівні із запасами, основними засобами тощо.

Відповідно до пункту 10 П(С)БО 12 фінансові інвестиції визнаються активом і відображаються в обліку та балансі за таких умов:

• очікується отримання економічних вигід у майбутньому;
• їх оцінку можна достовірно визначити.

Інвестиції, що не відповідають цим умовам, не можуть бути відображені в балансі.

Існує кілька видів оцінки цінних паперів: номінальна вартість (зазначена на бланку), емісійна вартість (ціна первинного розміщення), курсова (ринкова) вартість, ліквідаційна вартість, викупна вартість (сума, яку сплачує акціонерне товариство за власні акції або при достроковому погашенні облігацій), балансова (книжкова) вартість (вартість майна, поділена на кількість випущених акцій), облікова вартість (вартість, за якою цінні папери обліковуються на балансі).

Оцінка фінансових вкладень залежить від їх видів:

• вкладення до статутного капіталу оцінюються в розмірі, встановленому засновницькими документами;
• надані позики та депозити оцінюються за фактичною вартістю грошових коштів;
• цінні папери оцінюються за фактичними витратами інвестора (купівля, комісійні винагороди тощо), але з урахуванням виду, строку обігу та зміни ринкової вартості.

Оцінка інвестицій при придбанні

Основною оцінкою при придбанні є фактична собівартість (купівельна вартість, включаючи витрати на вкладення, комісійні винагороди тощо).

Фактичними витратами можуть бути: суми, сплачені продавцю згідно з договором; оплата інформаційних та консультаційних послуг; винагороди посередникам; відсотки за позиковими коштами, використаними на придбання; інші витрати, пов'язані з придбанням. Формування первісної вартості залежить від способу придбання.

Оцінка інвестицій на дату балансу

При складанні звітності застосовуються такі методи оцінки:

• за справедливою вартістю;
• за амортизованою собівартістю;
• за методом участі в капіталі.

За справедливою вартістю відображаються всі інвестиції, крім тих, що утримуються до погашення, обліковуються за методом участі в капіталі або справедливу вартість яких неможливо достовірно визначити (з урахуванням зменшення корисності).

За амортизованою собівартістю відображаються інвестиції, не призначені для продажу, зокрема в боргові цінні папери та акції. Інвестиції в боргові цінні папери (облігації, векселі) зазвичай придбаються для отримання відсотків і утримуються до погашення.

Якщо інвестицію придбано дешевше номіналу, вона придбана з дисконтом, якщо дорожче — з премією. Різниця між собівартістю та вартістю погашення амортизується протягом періоду від придбання до погашення за методом ефективної ставки відсотка. Ефективна ставка визначається діленням суми річного відсотка та дисконту (або різниці відсотка та премії) на середню величину собівартості та вартості погашення.

Метод участі в капіталі — це метод, за яким балансова вартість інвестицій збільшується або зменшується на суму зміни частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування. Він застосовується для інвестицій в асоційовані, дочірні та спільні підприємства, якщо вони не утримуються для продажу протягом дванадцяти місяців і не мають обмежень на передачу коштів інвестору.

При складанні звіту довгострокові вкладення в акції оцінюються залежно від частки інвестора. Якщо частка менша за 25 % власного капіталу, вкладення відображаються за собівартістю або (для ринкових цінних паперів) за нижчою з двох оцінок — собівартістю або ринковою вартістю.

Оцінка фінансових інвестицій при вибутті

При вибутті цінних паперів можуть застосовуватися такі методи оцінки:

• за вартістю одиниці кожного цінного папера;
• за середньою вартістю;
• за вартістю останніх за часом закупівель (ЛІФО);
• за вартістю перших за часом закупівель (ФІФО).

Методи ЛІФО та ФІФО зазвичай використовують професійні учасники ринку цінних паперів. Поточні активи не повинні оцінюватися дорожче чистої вартості реалізації, яка дорівнює сумі коштів, отриманих після продажу, мінус витрати на підготовку та організацію продажу.

Характеристика рахунка 14 «Довгострокові фінансові інвестиції»

Рахунок 14 — балансовий, активний, призначений для узагальнення інформації про наявність та рух довгострокових інвестицій у цінні папери інших підприємств, облігації державних та місцевих позик, статутний капітал інших підприємств, створених в Україні та за кордоном.

На рахунку 14 відображаються інвестиції на період понад один рік, а також усі інвестиції, які неможливо вільно реалізувати. Рахунок має такі субрахунки:

• 141 «Інвестиції пов'язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі»;
• 142 «Інші інвестиції пов'язаним сторонам»;
• 143 «Інвестиції непов'язаним сторонам».

За дебетом рахунка 14 відображається вартість довгострокових інвестицій, за кредитом — їх вибуття (списання) чи зменшення вартості, а також отримання дивідендів від об'єкта інвестування, якщо облік ведеться за методом участі в капіталі.

1.3. Документування господарських операцій і аналітичний облік фінансових інвестицій

Підставою для записів при придбанні чи перепродажу цінних паперів з каси або поточного рахунка є прибутковий касовий ордер або виписка банку.

Оплата за акції може здійснюватися не лише грошима, а й матеріальними цінностями, нематеріальними активами, основними засобами, що має бути зафіксовано в договорі. Підставою для записів є документи, що підтверджують передачу об'єктів (акт приймання-передачі, накладна тощо).

Для оприбуткування депозитних сертифікатів та отримання відсотків підставою є виписка банку з доданими виправдними документами. За кожним пакетом придбаних цінних паперів складається реєстр у двох примірниках, який містить: найменування емітента, номінальну вартість, купівельну вартість, номер, серію, кількість, дати купівлі та продажу. Усі цінні папери описуються в книзі обліку цінних паперів, яка має бути зброшурована, скріплена печаткою та підписами керівника і головного бухгалтера, сторінки пронумеровані. Виправлення вносяться лише з дозволу керівника та головного бухгалтера із зазначенням дати.

На розрахунок премії або дисконту складається довідка бухгалтерії. Якщо цінні папери передаються банку на зберігання, у регістрах аналітичного обліку робляться посилання на відповідний документ банку.

Аналітичний облік за рахунком 14 ведеться за видами довгострокових вкладень та об'єктами інвестування. Побудова аналітичного обліку залежить від видів цінних паперів та підприємств-емітентів і має забезпечувати інформацію про вкладення як в Україні, так і за кордоном.

2. Облік довгострокових фінансових інвестицій

Бухгалтерський облік фінансових інвестицій ведеться залежно від обраного методу обліку.

Порядок облікових записів щодо надходження інвестицій визначається джерелом надходження. Підприємства можуть купувати цінні папери, отримувати їх як внесок до статутного капіталу або в оплату заборгованостей.

Оприбуткування інвестицій, отриманих як внесок засновників, проводиться на підставі установчого договору.

Якщо оплата здійснюється матеріальними цінностями, записи залежать від виду цих цінностей. При розрахунках матеріалами, паливом, запасними частинами робляться записи за дебетом відповідних рахунків та кредитом рахунка 712 «Дохід від реалізації інших оборотних активів».

Облік придбання інвестицій в обмін на емітовані власні акції показано в таблиці.

Облік переоцінки інвестицій залежить від методу оцінки на дату балансу. Переоцінка інвестицій, що обліковуються за справедливою вартістю, відображається записами:

Д-т 14 «Довгострокові фінансові інвестиції» К-т 746 «Інші доходи від звичайної діяльності» — віднесено суму дооцінки до складу інших доходів;

Д-т 975 «Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій» К-т 14 — віднесено різницю між первісною та справедливою вартістю на витрати.

Списання таких витрат на фінансові результати здійснюється відповідним записом.

Якщо на дату балансу ринкова вартість перевищує первісну, це відображається у складі інших доходів і збільшує вартість інвестиції. Результат переоцінки свідчить про нарахування нереалізованого прибутку або збитку, тобто суми, яку інвестор отримав би при реалізації інвестиції на дату балансу.

Інвестиції, що утримуються до погашення, відображаються за амортизованою собівартістю. Проводки з переоцінки показано в таблиці.

Відсотки за інвестиціями, що обліковуються за справедливою вартістю та амортизованою собівартістю, відображаються так:

Д-т 373 «Розрахунки за нарахованими доходами» К-т 732 «Відсотки одержані» — нараховано відсотки;

Д-т 30 «Каса», 31 «Рахунки в банках» К-т 373 — отримано відсотки;

Д-т 732 К-т 792 «Результат фінансових операцій» — включено до фінансових результатів.

Відображення доходів за інвестиціями, що обліковуються за методом участі в капіталі, показано в таблиці.

Довгострокові й короткострокові вкладення в цінні папери, депозити, статутні фонди інших підприємств наводяться в окремих інвентаризаційних описах, де вказуються назва вкладення, дата і строк, номер і серія цінних паперів, назва документа, що підтверджує інвестиції, сума, вид вкладення.

При інвентаризації цінних паперів встановлюють:

• правильність оформлення цінних паперів;
• реальність вартості цінних паперів на балансі;
• збереження цінних паперів (шляхом зіставлення фактичної наявності з даними обліку);
• своєчасне та повне відображення отриманих доходів.

Інвентаризація проводиться шляхом перевірки наявності цінних паперів, даних про паї та вкладення до статутних капіталів спільних підприємств і депозитаріїв.

Інвентаризація цінних паперів проводиться за окремими видами зі складанням опису, де наводяться номінальна та фактична вартість, строки погашення та загальна сума.

Під час інвентаризації перевіряється наявність обов'язкових реквізитів, щоб запобігти фальсифікації. Реквізити кожного цінного папера порівнюються з даними описів (реєстрів, книг), що зберігаються в бухгалтерії.

Інвентаризація цінних паперів, зданих на зберігання в спеціальні організації (банк-депозитарій), полягає у звірці залишків сум на рахунках обліку з даними виписок банку-депозитарію. Якщо цінні папери зберігаються в банку, комісія проводить інвентаризацію за документами банку, що підтверджують їх прийняття.

Вкладення до статутних капіталів інших підприємств та надані позики мають бути підтверджені відповідними документами.

Надлишки фінансових інвестицій оприбутковуються записами:

Д-т 14 «Довгострокові фінансові інвестиції», 35 «Поточні фінансові інвестиції» К-т 719 «Дохід від реалізації готової продукції».

Нестачі відображаються записами:

Д-т 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей» К-т 14, 35.

3. Облік довгострокової дебіторської заборгованості

3.1. Оформлення договорів та документування

Операції з дебіторською заборгованістю обліковуються на підставі господарських договорів та первинних документів, що засвідчують факт здійснення операції: актів про розбіжності при прийманні товарно-матеріальних цінностей, рішень судових органів, платіжних документів, виконавчих документів, рахунків-фактур, накладних.

Договір встановлює взаємні права та обов'язки, виконання яких забезпечується заходами державного впливу.

Договір вважається укладеним з моменту набуття ним обумовленої форми (наприклад, простої письмової або нотаріально засвідченої). Він може бути укладений шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, або шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, які підписує сторона, що їх надсилає.

Укладання договору складається з двох стадій: оферти (пропозиція укласти договір) та акцепту (відповідь про згоду).

Пропозиція може бути висловлена усно або письмово із зазначенням строку для відповіді або без нього. Якщо оферта містить строк для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, що внесла пропозицію, отримала акцепт протягом цього строку.

Якщо оферта не містить строку і зроблена письмово, договір вважається укладеним, коли відповідь отримана протягом необхідного для цього строку.

Основні положення договорів, на які слід звертати увагу: строк та місце виконання зобов'язань, ціна договору (визначається угодою сторін), форма розрахунків.

Після досягнення згоди за всіма умовами настає момент підписання. Договір підписує керівник або особа з відповідними повноваженнями. Якщо договір укладається не з директором, необхідно ознайомитися зі змістом доручення.

Невід'ємною частиною договору є додатки. Одним із найпоширеніших видів додатків є специфікація — товаросупровідний документ на партію товару, поставленого в асортименті згідно з транспортним документом.

Усі розрахунки на підставі договорів належать до комерційних операцій, у результаті яких партнери очікують отримати прибуток. Крім цих розрахунків, здійснюються операції некомерційного характеру без укладання договорів, на які не поширюється дія строків позовної давності.

Позики видаються готівкою або безготівковими перерахуваннями згідно із заявою працівника. Максимальний розмір позики законодавством не обмежується. Обов'язковою умовою є її безвідсотковість. Терміни повернення та форми розрахунків за довгостроковими позиками розглянуті на малюнку.

Аналітичний облік довгострокової дебіторської заборгованості ведеться за кожним дебітором, видами заборгованості, термінами виникнення й погашення. Регістром аналітичного обліку є реєстр дебіторів.

Рахунок 16 «Довгострокова дебіторська заборгованість» призначено для обліку заборгованості фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Рахунок 16 має такі субрахунки:

161 «Заборгованість за майно, що передано у фінансову оренду»;

162 «Довгострокові векселі одержані»;

163 «Інша дебіторська заборгованість».

За дебетом рахунку 16 відображається виникнення (збільшення) заборгованості, за кредитом — її погашення (списання).

На субрахунку 161 відображаються чисті інвестиції орендодавця у фінансову оренду згідно з П(С)БО 14 «Оренда».

На субрахунку 162 ведеться облік векселів, одержаних у забезпечення довгострокової заборгованості.

Субрахунок 163 призначений для обліку довгострокової заборгованості, яка не відображається на інших субрахунках, зокрема розрахунки з працівниками за виданими довгостроковими позиками.

3.2. Синтетичний облік

Для обліку довгострокової дебіторської заборгованості призначено рахунок 16. На ньому відображається заборгованість, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу. За дебетом — виникнення (збільшення), за кредитом — погашення (списання). У звітності відображається в Балансі (ф. № 1), рядок 050.

На підставі договору оренди орендодавець може передати основні засоби, інші необоротні матеріальні та нематеріальні активи у фінансову оренду іншому підприємству. Чисті інвестиції орендодавця відображаються на субрахунку 161.

До іншої дебіторської заборгованості належать довгострокові позики працівникам та інші розрахунки, що відображаються на субрахунку 163. Підприємство може надавати позики, якщо це передбачено статутом та за наявності належно оформлених документів.

Надання позики оформлюється договором у письмовій формі. Обов'язкові елементи договору: предмет, розмір та порядок надання, термін, порядок погашення, відповідальність та юридичні реквізити сторін.

4. Облік капітальних інвестицій

За дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції» відображається збільшення витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів, за кредитом — їх зменшення (введення в дію, прийняття в експлуатацію).

На субрахунку 151 «Капітальне будівництво» відображаються витрати на будівництво, що здійснюється господарським або підрядним способом для власних потреб. Тут також ведеться облік устаткування, що підлягає монтажу, та авансові платежі для фінансування будівництва.

Субрахунок 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів» призначений для обліку витрат на придбання або виготовлення власними силами матеріальних активів, що обліковуються на рахунку 10 «Основні засоби» (крім об'єктів будівництва та основного стада).

На субрахунку 153 «Придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів» відображаються витрати на придбання або виготовлення активів, що обліковуються на рахунку 11 «Інші необоротні матеріальні активи».

На субрахунку 154 «Придбання (створення) нематеріальних активів» відображаються витрати на придбання або створення активів, що обліковуються на рахунку 12 «Нематеріальні активи».

На субрахунку 155 «Формування основного стада» обліковуються витрати на формування основного стада робочої та продуктивної худоби (крім тварин, що обліковуються на рахунку 21).

Кошти, отримані забудовником від пайовика для участі в будівництві, відображаються за дебетом рахунків обліку грошових коштів, запасів і кредитом рахунку 48 «Цільове фінансування і цільові надходження» з внесенням до аналітичного обліку відомостей про пайовика та об'єкт будівництва. Після оформлення документів про право власності та приймально-передавального акта забудовник дебетує рахунок 48 у кореспонденції з рахунком 15.

Пайовик, який передав кошти, відображає їх за кредитом рахунків обліку грошових коштів, запасів у кореспонденції з рахунком 37 «Розрахунки з різними дебіторами». Після отримання документів про право власності кредитується рахунок 37 у кореспонденції з рахунком 15.

Зарахування на баланс власної частки збудованого об'єкта відображається за дебетом рахунку 10 та кредитом рахунку 15. Якщо частка призначена для продажу, вона зараховується за дебетом рахунку 28 «Товари» та кредитом рахунку 15.

Аналітичний облік капітальних інвестицій ведеться за видами основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, нематеріальних активів та за окремими об'єктами капітальних вкладень.

5. Облік відстрочених податкових активів

Рахунок 17 «Відстрочені податкові активи» призначений для обліку сум податку на прибуток, що підлягають відшкодуванню в наступних звітних періодах внаслідок:

• тимчасових різниць між балансовою вартістю активів або зобов'язань та їх оцінкою для цілей оподаткування;
• перенесення податкових збитків, не використаних для зменшення податку на прибуток у звітному періоді.

За дебетом рахунку 17 відображається сума перевищення податку на прибуток, що підлягає сплаті в поточному періоді, над витратами, пов'язаними з його нарахуванням, за кредитом — зменшення відстрочених податкових активів за рахунок витрат, пов'язаних з нарахуванням податку на прибуток у поточному періоді.

Сума відстроченого податкового активу визначається згідно з П(С)БО 17 «Податки на прибуток».

Аналітичний облік ведеться за видами активів або зобов'язань, між оцінками яких для відображення в балансі та для оподаткування виникла різниця.

Рахунок 17 кореспондує:

• за дебетом з кредитом рахунків: 54 «Відстрочені податкові зобов'язання», 64 «Розрахунки за податками й платежами»;
• за кредитом з дебетом рахунків: 54, 64, 85 «Інші затрати», 98 «Податки на прибуток», 99 «Надзвичайні витрати».

Висновки

В умовах ринкової економіки предметом купівлі-продажу можуть бути не лише основні засоби (земельні ділянки, будівлі, автомашини), матеріальні оборотні засоби (сировина, матеріали, готова продукція, товари), нематеріальні активи (патенти, ліцензії, торгові марки), а й фінансові інвестиції.

Фінансові інвестиції класифікуються за різними ознаками. За термінами вони поділяються на:

• довгострокові — зі строком понад один рік;
• короткострокові — зі строком менше одного року.

Довгострокові інвестиції належать до необоротних активів, короткострокові — до поточних. Бухгалтерський облік фінансових інвестицій ведеться залежно від обраного методу обліку.

Порядок облікових записів щодо надходження інвестицій визначається джерелом надходження. Підприємства можуть купувати цінні папери, отримувати їх як внесок до статутного капіталу або в оплату заборгованостей.

Операції з дебіторською заборгованістю обліковуються на підставі господарських договорів та первинних документів: актів про розбіжності, рішень судових органів, платіжних документів, виконавчих документів, рахунків-фактур, накладних.

За дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції» відображається збільшення витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів, за кредитом — їх зменшення (введення в дію, прийняття в експлуатацію).

За дебетом рахунку 17 «Відстрочені податкові активи» відображається сума перевищення податку на прибуток, що підлягає сплаті в поточному періоді, над витратами, пов'язаними з його нарахуванням, за кредитом — зменшення відстрочених податкових активів.

Список використаної літератури

1. Задорожний М. Проблеми обліку основних засобів і капітальних інвестицій // Бухгалтерський облік і аудит. — 2002. — № 7. — С. 18-22.
2. Зубілевич С. Облік фінансових інвестицій // Бухгалтерський облік і аудит. — 2001. — № 11. — С. 6-14.
3. Кириленко С. Облік доходів і витрат від фінансових інвестицій // Економіка. Фінанси. Право. — 2003. — № 7. — С. 8-17.
4. Коблянська О. І. Фінансовий облік: Навчальний посібник. — К.: Знання, 2004.
5. Крупка Я. Облік інвестицій за методом участі в капіталі // Бухгалтерський облік і аудит. — 2001. — № 9. — С. 22-26.
6. Крупка Я. Проблеми обліку виробничої та інвестиційної діяльності підприємств // Бухгалтерський облік і аудит. — 1998. — № 10. — С. 28-30.
7. Облік інвестицій: Навчальний посібник / М-во освіти і науки України, Київ. нац. торг.-екон. ун-т. — К., 2002.
8. Онікієнко С. Облікові методи оцінки інвестиційної привабливості // Вісник національного банку України. — 2001. — № 7. — С. 49-51.
9. Пушкар М. С. Розробка систем обліку: Навчальний посібник / Тернопільська акад. нар. госп-ва, Ін-т обліку і аудиту. — Тернопіль: Карт-бланш, 2003.
10. Пушкар М. С. Фінансовий облік: Підручник. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002.
11. Слюсарчук Л. Облік інвестицій // Фінанси України. — 1997. — № 9. — С. 80-85.
12. Україна. Закон. Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності: Закон України від 15 липня 1999 року, N977-XIV // Все про бухгалтерський облік. — 1999. — 27 серпня. — С. 18-20.
13. Уманців Г. Облік фінансових інвестицій // Галицькі контракти. — 2001. — № 23: Дебет-кредит. — С. 32-41.