Об’єктна-складова муніципального виборчого процесу в Україні

Вступ.

1. Сутність об’єктної складової муніципального виборчого процесу.

2. Об’єкти, що виступають складовими муніципального виборчого процесу.

3. Конституційно-правове реформування місцевого самоврядування та виборчих процедур: виклики та напрямки розвитку.

Висновки.

Перелік джерел.

Вступ

У Конституції України закладено основи системи місцевого самоврядування, де ключовим та системоутворюючим елементом виступає територіальна громада. Вона формується внаслідок природного розселення громадян України та інших осіб у межах населених пунктів. Таке розселення стає можливим завдяки реалізації права на свободу пересування та вибір місця проживання, що передбачено статтею 33 Конституції.

Територіальна громада діє як безпосередньо, так і через створені органи місцевого самоврядування, зокрема сільські, селищні та міські ради разом із їхніми виконавчими структурами. Представництво спільних інтересів громад на рівні районів та областей забезпечують відповідні ради. Безпосередня участь громад у вирішенні питань реалізується через місцеві референдуми, вибори депутатів та голів, громадські слухання, обговорення проєктів рішень та громадські ініціативи.

Конституція наділяє територіальні громади широким колом функцій та повноважень у фінансово-економічній, соціально-культурній, екологічній та інших сферах місцевого життя. Вони можуть управляти комунальним майном, затверджувати програми розвитку та місцеві бюджети, встановлювати податки і збори, організовувати референдуми, створювати та ліквідовувати комунальні підприємства, а також вирішувати інші питання, віднесені до їхньої компетенції (ч. 1 ст. 143 Конституції).

1. Сутність об’єктної складової муніципального виборчого процесу

На сучасному етапі одним із головних завдань розвитку місцевого самоврядування є забезпечення умов для реалізації громадянами права обирати та бути обраними до місцевих органів влади. Стаття 140 Конституції передбачає, що місцеве самоврядування здійснюється громадою як напряму, так і через органи самоврядування. Можливість обирати представників, які вирішуватимуть нагальні питання на місцях, є критично важливою для демократичного розвитку та наближення законодавства України до європейських стандартів [3, c. 14-16].

Виборчий процес є однією з ключових сфер масового прояву правової культури. Він включає такі складові: норми виборчого права, законодавство, правовідносини, що виникають під час виборів, правосвідомість учасників, діяльність виборчих комісій та інших органів, а також правову ідеологію та поведінку.

Виборчий процес визначається як послідовність юридично врегульованих процедур, що здійснюються громадянами для підготовки та проведення виборів з метою реалізації виборчих прав.

Суб’єктами виборчого процесу є громадяни з правом голосу, кандидати на виборні посади, політичні партії та їх блоки. До учасників процесу також належать виборчі комісії, органи влади, довірені особи, офіційні спостерігачі, ЗМІ, підприємства зв’язку та інші організації, що забезпечують проведення виборів.

Кількість депутатів обласної ради визначається з урахуванням кількості районів та міст обласного значення, які мають бути представлені рівною кількістю мандатів. Залежно від кількості таких адміністративних одиниць, кожна з них отримує від 2 до 4 депутатських місць, але загальна чисельність ради не може перевищувати 200 депутатів.

Вибори є найбільш демократичним способом формування органів місцевого самоврядування. В Україні обираються сільські, селищні та міські ради, а також відповідні голови. Формування районних та обласних рад також ґрунтується на виборчих засадах, що випливає з Конституції, однак їх особлива роль потребує диференційованого підходу, як зазначено в перехідних положеннях Основного Закону.

Депутати та голови обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. Конституція передбачає як чергові, так і позачергові вибори, які призначаються Верховною Радою України. Позачергові вибори депутатів і голів проводяться одночасно.

Важливу роль у діяльності місцевого самоврядування відіграють правові гарантії захисту їхніх прав. Конституція закріплює конституційні та судові механізми такого захисту [6, c. 12-13].

Конституційні гарантії полягають в обов’язку органів державної влади захищати місцеве самоврядування. Верховна Рада може здійснювати парламентський контроль, а Президент України та Кабінет Міністрів мають певні контрольні повноваження, зокрема право вето на закони, що порушують права громад.

Однак конституційні гарантії часто активізуються лише під час політичних конфліктів і не завжди є достатніми, оскільки звернення органів самоврядування до влади не завжди є підставою для реагування.

Вибори є вільними, а право голосу мають громадяни, які досягли 18 років. Особи, визнані судом недієздатними, не мають права голосу. Конституція встановлює несумісність представницького мандата з певними державними посадами, що свідчить про розподіл влади між державним управлінням та самоврядуванням. Порядок проведення виборів регулюється законом [2, c. 95-97].

2. Об’єкти муніципального виборчого процесу

У виборчому процесі важливе значення мають виборчі документи, які поділяються на обов’язкові та необов’язкові. Вони необхідні для реалізації етапів процесу, регулювання процедур та визначення статусу учасників.

Виборці повинні мати високий рівень правової культури та знань для ефективної участі у виборах, зокрема під час виконання функцій членів комісій, спостерігачів чи довірених осіб [1, c. 129-130].

Новий Закон суттєво змінив підходи до участі партій у місцевих виборах. Згідно зі ст. 10, право висування кандидатів реалізується через місцеві організації партій або шляхом самовисування. Це відрізняється від попередньої редакції, де кандидатів могли висувати збори виборців, трудові колективи та громадські організації.

У новому Законі детальніше прописані суб’єкти виборчого процесу (ст. 12), статус виборчих комісій (ст.ст. 20-22), повноваження ЦВК (ст. 23) та статус членів комісій (ст. 27). Водночас відсутність нового Закону про ЦВК ускладнює реформування відносин між ЦВК та місцевими комісіями.

Важливим нововведенням є норма (п. 2 ст. 14) про проведення чергових місцевих виборів одночасно з виборами народних депутатів, що дозволяє сформувати владну вертикаль майже одночасно.

Стаття 56 нового Закону значно обмежує можливості зловживання службовим становищем під час агітації. Розділ VIII про передвиборну агітацію є більш повним та конкретним порівняно з попереднім законодавством.

Новий Закон також усунув прогалини щодо статусу офіційних спостерігачів. У старому Законі вони згадувалися лише побіжно, що створювало правові колізії. Тепер їхні повноваження та обов’язки детально прописані у ст.ст. 60-61, що відповідає європейській практиці та сприяє запобіганню порушенням.

Однак до нового Закону потрапила норма про скорочення тривалості голосування на 3 години (з 8 до 20 год.), що було запроваджено ще у 1999 році. Практика виборів 2002 року показала, що багато виборців не встигли проголосувати через це скорочення. На думку авторів, така норма є невиправданою з точки зору інтересів виборців, хоча й полегшує роботу комісій [8, c. 138-139].

3. Реформування конституційно-правового розвитку місцевого самоврядування та виборчого процесу: проблеми і стратегії

Для вирішення конституційно-правових проблем місцевого самоврядування можуть застосовуватися технології конституційної модернізації або конституційної реформи.

Якщо проблеми виникають через протиріччя між формальним та фактичним статусом самоврядування, вони вирішуються шляхом модернізації, тобто вдосконалення конституційної моделі. Якщо ж проблеми мають системний цивілізаційний чи інституційно-правовий характер, застосовується конституційна реформа.

Досвід країн Центральної та Східної Європи показує різні підходи: Угорщина обрала шлях модернізації, а Польща – конституційного реформування.

В Україні проблеми розвитку місцевого самоврядування пов’язані з впровадженням європейської моделі, політичними змінами після 2004 року та інституційно-правовою складовою, що є наслідком змішування радянських, пострадянських та новодемократичних принципів у законодавстві.

Попередній авторитарно-олігархічний режим не ставив завдань муніципальної реформи, обмежуючись лише модернізацією. Нова влада у 2005 році розпочала муніципальну реформу, зокрема з реформи адміністративно-територіального устрою [5, c. 53-54].

Сьогодні існують розроблені конституційно-правові моделі реформування, але є проблеми з прийняттям рішень та їх впровадженням. Ефективний механізм впровадження слід шукати на шляху реформи суспільного типу із залученням інтелектуальних та громадських сил.

Реалізація суспільних реформ ускладнюється тим, що близько 70% громадян мають традиційну політичну культуру та не мають навичок участі в управлінні. Ці громадяни, які успадкували від радянського минулого переконання про свою безправність, легко піддаються маніпуляціям.

Крім традиційної культури, існують й інші перехідні політичні культури: радикально-популістська, неототалітарна, олігархічна. Для успішної реформи необхідно трансформувати ці культури в класичні ідеології: соціал-реформізм, лібералізм та консерватизм.

Таким чином, конституційно-правові проблеми потребують не стільки інституційних, скільки цивілізаційних та політичних засобів впливу.

Стратегічні підходи. Україні потрібна повноцінна муніципальна реформа, яка неможлива без конституційної реформи. Стратегія може бути двоякою: реформа-мінімум (внесення окремих змін до Конституції, що може тривати 5-10 років) та реформа-максимум (повне реформування засад місцевого самоврядування через всеукраїнський референдум).

Аналіз законопроєктів № 3207-1 від 8 грудня 2004 р. та № 3207-1П2 від 23 грудня 2005 р. показує, що вони побудовані на стратегії реформи-мінімум та мають кон’юнктурний характер, через що були розкритиковані експертами.

Питання стратегії залишається відкритим, тому влада повинна мати в запасі обидва проєкти [5, c. 62-64].

Конституційна реформа має бути лише початком повномасштабної муніципальної реформи європейського рівня, про яку говорять з 1991 року. Реформа не може проводитися шляхом вдосконалення закону "Про місцеве самоврядування", оскільки це була б лише модернізація. Україна могла б створити Муніципальний кодекс, як пропонувала Рада Європи, але це потребує новодемократичного досвіду.

Тому логічно здійснити реформу на підставі кількох законодавчих актів: про місцеве самоврядування громад, районів та областей.

Проблеми конституційно-правового розвитку є результатом:

1) впливу негативних факторів, що призвели до розходження між конституційним та фактичним статусом самоврядування;

2) неналежного ставлення влади до цих проблем протягом останніх 8-10 років;

3) штучного усунення громадян від участі в місцевому самоврядуванні.

Тому влада повинна вирішити стратегічні завдання та визначити пріоритети з ключових питань розвитку місцевого самоврядування [4, c. 141].

Висновки

Після проголошення незалежності України постали важливі проблеми розбудови місцевого самоврядування як ключового елемента взаємодії громад, держави та особи. Конституція 1996 року вивела місцеве самоврядування на рівень провідного інституту демократичного конституційного ладу.

Місцеве самоврядування, як і інші атрибути демократії, поступово входить у політико-правове життя українського суспільства.

Представницькими органами в територіальних громадах є сільські, селищні та міські ради, які представляють і захищають інтереси громад як у державних органах, так і у відносинах з громадськими інститутами.

Конституція наділяє ці ради функціями та повноваженнями, що є основою їхньої діяльності. Вони виступають від імені громад, реалізуючи завдання, закріплені в ч. 1 ст. 143 Конституції.

Радам можуть передаватися окремі повноваження місцевих органів виконавчої влади, і в цьому випадку вони підконтрольні відповідним органам.

Сільські, селищні та міські ради працюють сесійно, а також через постійні комісії та депутатів.

Сесії складаються з пленарних засідань та засідань комісій, на яких вирішуються найважливіші питання місцевого значення.

Ради приймають рішення, обов’язкові до виконання на відповідній території. Ці рішення можуть бути зупинені місцевими державними адміністраціями з одночасним зверненням до суду, якщо вони не відповідають Конституції чи законам.

Перша сесія новообраної ради скликається територіальною виборчою комісією, а головує на ній відповідний голова.

Особливості функціонування Київської та Севастопольської міських рад визначаються окремими законами. У містах з районним поділом питання про створення районних рад віднесено до компетенції міських рад, оскільки населення районів не складає самостійних громад.

Список використаної літератури

1. Іщенко О. Місцеве самоврядування: світовий досвід та особливості української моделі: громадсько-політична література/ Олексій Іщенко,; Ред. М. Верменчук; Ін-т законодавчих передбачень і правової експертизи. - К., 2003. - 603 с.

2. Біленчук П. Місцеве самоврядування в Україні: Муніципальне право: Навчальний посібник для вузів/ Петро Біленчук, Віктор Кравченко, Микола Підмогильний; Європ. ун-т управл., безпеки та інформ.-правових технологій; Т-во науковців по сприянню муніципальній реформі "Юрблагодійконсалтинг". - К.: Атіка, 2000. – 302 с.

3. Кампо В. Місцеве самоврядування в Україні: брошура/ Володимир Кампо,; Ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (гол. ред.), Ф.Г. Бурчак, В.В. Цвєтков та ін.; НАНУ, Ін-т держ. і права ім. В.М.Корецького . - К.: Ін Юре, 1997. - 32 с.

4. Місцеве самоврядування: 10 років здобутків/ Фонд сприяння місцевому само-врядуванню України при президентові України; Ред. М. Пухтинський. - К.: Атіка, 2002. - 367 с.

5. Місцеве самоврядування в Україні: історія, стан, перспективи: Зб. матеріалів/ Укл. Олег Бабенко,. - Кіровоград: Центрально-Українське вид-во, 2006. - 124 с.

6. Місцеве самоврядування в Україні: досвід, проблеми, перспективи: Укл. Євген Дмитрович Прудченко; Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека. - Дніпропетровськ. – 2006. - 55 с

7. Погорілко В. Конституційне право України: Підручник/ Віктор Погорілко, Владислав Федоренко; За заг. ред. Віктора Погорілка,; М-во освіти і науки України. - К.: Наукова думка: Прецедент, 2006. - 338 с.

8. Прієшкіна О. Місцеве самоврядування в Україні: правове регулювання безпосередньої демократії: Навчальний посібник/ Ольга Прієшкіна,. - К.: Кондор, 2004. - 332 с.

9. Ткачук А. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід: Посібник/ А.Ткачук, Р.Агранофф, Т.Браун; Пер. В.Поліщук. - К.: Заповіт, 1997. - 186 с.