Необхідність і суть кредиту

Вступ

Ключовими рисами відносин, які визначають природу кредиту, є наступні:

— сторони кредитних відносин мають бути економічно незалежними: володіти певним обсягом вартості та мати можливість вільно нею розпоряджатися; діяти на засадах самофінансування та самоокупності; нести відповідальність за власними зобов'язаннями. Без цих умов вони не можуть набути статусу ані кредитора, ані позичальника. Для того щоб стати кредитором, суб'єкт має накопичити у власності певну суму вільних ресурсів, якими він може вільно оперувати. Своєю чергою, щоб стати позичальником, суб'єкт повинен мати потенційні можливості для накопичення в майбутньому достатнього обсягу вільних коштів для погашення заборгованості;

— кредитні відносини будуються на засадах добровільності та рівноправності. Лише за таких умов вони є взаємовигідними та здатні до поступального розвитку. В іншому разі такі відносини поступово згасатимуть і припинятимуться, тобто втрачатимуть свій потенціал до розвитку. Економічна незалежність учасників, добровільний характер, рівність прав та взаємна вигода роблять кредитні відносини органічно притаманними ринковій економіці та зумовлюють їх функціонування на ринкових принципах;

— кредитні відносини не передбачають зміни власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор зберігає право власності на передану в позику вартість, а позичальник отримує її лише у тимчасове користування з подальшим поверненням власнику. Незмінність власника у кредитних відносинах потребує особливо чіткого та ефективного правового регулювання для захисту інтересів власника. Якщо такий захист не забезпечується правовими механізмами, кредитні відносини втрачають свої визначальні характеристики та трансформуються в інші економічні явища. У цьому контексті інтереси кредитора мають пріоритетне значення для правового захисту порівняно з інтересами позичальника.

1. Теорії кредиту

У світовій економічній думці сформульовано та обґрунтовано дві основні концепції теорії кредиту — натуралістичну та капіталоутворюючу.

Засновниками натуралістичної теорії кредиту виступили англійські економісти А. Сміт (1723–1790) та Д. Рікардо (1772–1823).

Основні постулати натуралістичної теорії кредиту:

1. предметом кредиту виступають натуральні блага (матеріальні цінності), а не грошові кошти;
2. кредит є інструментом перерозподілу наявних у суспільстві цінностей, оскільки являє собою рух натуральних речовин;
3. банки виконують роль посередників і не беруть участі у створенні кредиту;
4. кредит не відіграє ролі у сприянні розширеному капіталістичному відтворенню;
5. не проводиться розмежування між позичковим та реальним капіталом, а позичковий капітал розглядається виключно як відображення нагромадження реального капіталу.

Отже, прихильники натуралістичної теорії трактували кредит як механізм перерозподілу матеріальних благ у натуральній формі, не визнаючи ролі банківської системи у створенні кредиту. Водночас слід відзначити внесок представників цієї теорії в обґрунтування окремих положень щодо кредиту:

> кредит не здатний сам по собі створювати реальний капітал, який формується лише у процесі виробництва;

Р кредит перебуває у залежності від прибутку та не створює реального капіталу.

Засновниками капіталоутворюючої теорії кредиту стали англійські економісти Дж. Ло (1671–1729), Г. Маклеод (друга половина XIX століття), австрійський економіст Й. Шумпетер та німецький економіст А. Ган (XX століття).

Ключові положення капіталоутворюючої теорії кредиту:

Р кредит здатен створювати багатство та капітал, при цьому кредит ототожнюється з грошима;

Р банки не є посередниками, вони відіграють визначальну роль у створенні кредиту та капіталу;

Р кредит та банківська система виступають вирішальними чинниками розвитку виробництва, здатними запобігти економічним кризам та інфляції, забезпечити добробут суспільства.

Проте хибність концепції цих економістів полягала у виправданні експансії та інфляційних процесів. Раціональні аспекти капіталоутворюючої теорії кредиту були використані Дж. Кейнсом, який відмовився від ідеї безмежних капіталотворчих можливостей кредиту та банків і наголошував на необхідності застосування поряд із кредитними інструментами інших заходів регулювання економіки.

2. Необхідність, суть та функції кредиту

Кредит походить від лат. creditum — позичка, credo — вірю [1, с.238].

У науковій літературі існує кілька підходів до визначення поняття кредиту як економічної категорії.

Зокрема, М.П. Денисенко трактує кредит як "позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Це форма руху позичкового капіталу" [4, с.78].

М.М. Александрова та С.О. Маслова розглядають кредит як об'єктивну вартісну категорію, складову частину товарно-грошових відносин, а його необхідність зумовлена існуванням товарно-грошових відносин [1, с. 196]. В.Д. Лагутін пропонує таке визначення: "кредит — це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу" [6, с. 14].

Аналіз різних поглядів зарубіжних та вітчизняних дослідників щодо визначення поняття кредиту дозволив розкрити цю категорію через дефініцію, запропоновану Б.С. Івасівим [3, с.268]: "кредит — це економічні відносини, що виникають між кредиторами і позичальниками з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення й оплати".

Таким чином, кредитні відносини функціонують у межах системи економічних відносин.

У сучасних умовах кредитні відносини розвиваються між:

· суб'єктами господарювання;

· банківськими установами та населенням;

· підприємствами, організаціями, суб'єктами господарювання, з одного боку, та населенням, з іншого;

· фізичними особами;

· державою, банками та окремими суб'єктами господарювання.

Оскільки у позичку може надаватися вартість у грошовій та товарній формах, складовими кредитних відносин виступають:

· кредитно-грошові відносини;

· кредитно-товарні відносини.

Позичковий капітал — це капітал, який власник передає у позичку, що забезпечує отримання прибутку у формі процента.

За висновками низки науковців [3,4], позичковий капітал характеризується такими ознаками:

· капітал-власник. Особливість полягає в тому, що він передається у тимчасове користування промисловому або торговому капіталу та повертається після завершення терміну позички;

· капітал як товар. Предметом купівлі-продажу виступають гроші не як товар, а як капітал;

· капітал з особливою формою руху. Грошові кошти надаються у позику з метою їх повернення після закінчення терміну разом із процентами;

· капітал, який має специфічну форму відчуження — не продається з передаванням права власності, а надається у позичку, тобто відчужується від власника лише на певний термін та за умови повернення з позичковим процентом.

Прибуток, отриманий від позичкового капіталу, розподіляється на:

· процент, який отримує позичковий кредитор;

· підприємницький прибуток, який привласнює позичальник.

Для виникнення реальних кредитних відносин необхідні такі умови:

1) наявність об'єктів кредиту — грошових чи матеріальних цінностей, щодо яких може укладатися кредитна угода;

2) наявність суб'єктів (учасників) кредитної угоди — кредитора та позичальника;

Кредитор (лат. Kreditor — позикодавець) — один із учасників відносин, який надає кредит та має право вимагати від боржника сплати боргу. Кредитором може виступати держава, банк, підприємство, громадянин [5, с.244].

Позичальник — одержувач позики; сторона кредитної угоди, від якої інша сторона (кредитор) має право вимагати повернення грошей (майна) та сплати процента. Позичальником може бути держава, юридична особа, громадянин [5, с. 340].

3) наявність збігу інтересів кредитора та позичальника.

Сутність кредиту як економічної категорії знаходить свій прояв у його функціях. Найбільш дискусійним питанням у теорії кредиту є питання про функції кредиту. Ознайомлення та критичний аналіз численних літературних джерел дали змогу визначити такі функції:

· перерозподільча — полягає у тому, що тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб передаються у тимчасове користування підприємствам і населенню для задоволення їхніх виробничих чи особистих потреб. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси;

· емісійна (антиципаційна) — здійснення емісії грошей як платіжних засобів методом кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту), що регулює обсяг грошової маси в обігу;

· стимулювальна — ефективне використання позики з боку позичальника, щоб на зароблені кошти не лише повернути кредит, але й отримати прибуток;

· контрольна — здійснення взаємного контролю кредитора та позичальника за цільовим використанням кредиту та поверненням позички.

Усі функції кредиту є взаємопов'язаними, і лише їх взаємодія здатна забезпечити якісні та стійкі кредитні відносини.

Висновки

Сутність кредиту полягає не в обсязі позиченої вартості, а в тих економічних відносинах, які виникають у зв'язку з рухом вартості на засадах зворотності та платності. Ці відносини характеризуються низкою специфічних рис, які визначають явище кредиту та відрізняють його від інших економічних явищ.

Кредит є вартісною категорією, і з цього погляду має багато спільного з іншими економічними категоріями — грошима, фінансами, торгівлею, капіталом тощо. Водночас це самостійна категорія, яка має власні функції та особливе призначення в економічному житті суспільства.

Натуралістична теорія кредиту трактує сутність кредиту з позицій його ролі у забезпеченні руху реального капіталу в натурально-речовій формі, недооцінюючи відносну самостійність руху грошового капіталу та його вплив через кредит на розвиток суспільного виробництва.

Капіталотворча теорія кредиту трактує сутність кредиту як механізм творення капіталу, переоцінюючи самостійність руху грошового капіталу та можливості банків у його розширенні в інтересах розвитку виробництва.

Основними принципами кредитування є: цільове спрямування позички; строковість позички; поверненість кредитору позиченої вартості; забезпеченість позички та платність користування позиченими коштами.

Список використаної літератури

1. Колодізєв О. Гроші та кредит: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Олег Колодізєв, Оксана Яременко; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. — 153 с.

2. Михайловська І. М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 431 с.

3. Розмарина А. Гроші та кредит у системі сучасних економічних відносин: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Одеський держ. екологічний ун-т. — О. : ТЭС, 2004. — 109с.

4. Савлук М. Гроші та кредит: Підручник / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана / Михайло Іванович Савлук (заг.ред.). — 4 вид., перероб. і доп. — К. : КНЕУ, 2006. — 744с.

5. Щетинін А. І. Гроші та кредит: Підручник/ А. І. Щетинін; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 429 с.