Небезпеки та здоровий спосіб життя

Вступ

Небезпека є негативною характеристикою матерії, що виявляється в її спроможності заподіювати збитки різним елементам світобудови, тобто виступає потенційним джерелом шкоди. Коли йдеться про загрозу для людей, маються на увазі явища, процеси, об'єкти чи властивості, які за певних обставин здатні зашкодити здоров'ю, життю людини або системам, що забезпечують її життєдіяльність.

Кожен інтуїтивно відчуває небезпеку та трактує її по-своєму. Як свідчать дані експертів ООН, для більшості людей відчуття загрози пов'язане зі щоденними турботами та побутовими проблемами, а не зі страхом перед глобальними катастрофами чи міжнародними конфліктами. Головними питаннями безпечного існування для людини є захист власного житла, робочого місця, матеріального добробуту, здоров'я та довкілля.

Мета матеріалу передбачає виконання таких завдань:

1. схарактеризувати природно-соціальні небезпеки;
2. розкрити суть здорового способу життя та його значення для професійної діяльності;
3. висвітлити питання впливу освітлення на організм людини;
4. описати форми та методи самозахисту;
5. дати характеристику природним ресурсам Землі.

1. Природно-соціальні небезпеки

До категорії природно-соціальних небезпек належать такі явища, як химерні етноси, наркоманія, епідемії інфекційних хвороб, венеричні захворювання, СНІД та інші подібні загрози.

Епідемією називають масове поширення інфекційного захворювання серед населення певної території чи країни, коли рівень захворюваності значно перевищує звичайні показники. Соціальні хвороби — це недуги, виникнення та поширення яких зумовлене переважно несприятливими соціально-економічними умовами життя (до них відносять туберкульоз, венеричні захворювання тощо).

В Україні щороку фіксується близько 9 мільйонів випадків інфекційних захворювань. Розглянемо детальніше деякі з найпоширеніших вірусних інфекцій.

Найрозповсюдженішою вірусною інфекцією є грип, який щороку набуває характеру епідемії. Щорічно на грип хворіє від 5 до 15% населення планети, а кількість смертельних випадків сягає близько 2 мільйонів. Хвороба Боткіна (вірусний гепатит) також є досить поширеною вірусною інфекцією. Реальною загрозою для України стала епідемія туберкульозу. Наведемо тривожні факти про цю хворобу, яку раніше називали сухотами. За всю історію людства від туберкульозу померло понад 330 мільйонів осіб. Паличкою Коха (збудником хвороби) інфіковано близько 2 мільярдів людей, тобто майже третина населення Землі, причому 10% інфікованих хворіють. Один хворий на відкриту форму туберкульозу за рік може інфікувати 10-15 осіб. Від цієї недуги помирає більше дорослих, ніж від усіх інших інфекційних захворювань разом узятих. У слаборозвинених країнах 26% усіх померлих загинули саме від туберкульозу. Третина хворих на СНІД помирає від туберкульозу. Найчастіше на туберкульоз хворіють люди віком від 15 до 44 років, тобто найбільш працездатна частина населення, що посилює негативний економічний ефект. Через неправильне застосування протитуберкульозних препаратів понад 50 мільйонів осіб хворіють на стійку до ліків форму хвороби. Щороку у світі з'являється не менше 8 мільйонів нових хворих, а близько 2 мільйонів помирає. За прогнозами ВООЗ, кількість хворих найближчим часом може зрости до 90 мільйонів, з яких 30 мільйонів можуть померти вже в цьому десятилітті. Саме тому з 1993 року ВООЗ оголосила туберкульоз "глобальною небезпекою для людства".

Харчові отруєння мають свою специфіку: їх збудники, на відміну від збудників харчових інфекцій, здатні жити та розмножуватися безпосередньо на продуктах. Унаслідок накопичення токсинів продукти стають отруйними. Характерною ознакою харчових отруєнь є швидкий прояв симптомів: через 2-24 години після вживання їжі можуть виникнути блювота, різкі болі в животі, головний біль, загальна слабкість, пронос, а в деяких випадках — і серйозніші наслідки. Найнебезпечнішими вважаються ботулізм та отруєння, спричинені стафілококами.

Ситуація із захворюваннями, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ), в Україні останніми роками значно погіршилася. Згідно з міжнародною класифікацією ВООЗ, нині налічується близько 30 таких захворювань, які поділяються на кілька груп:

• вірусні — генітальний герпес, СНІД, вірусні генітальні бородавки;
• паразитарні — короста та інші, для передавання яких оптимальні умови створюються при статевих контактах;
• бактеріальні — сифіліс, гонорея, різноманітні уретрити, бактеріальний вагіноз;
• грибкові — кандидоз статевих органів, який може виникати і без зараження (наприклад, як наслідок антибіотикотерапії), але також передається статевим шляхом.

СНІД — це синдром набутого імунодефіциту. За оцінками ООН та ВООЗ, у світі налічується 50 мільйонів осіб, інфікованих вірусом імунодефіциту людини, а понад 16 мільйонів уже померли від СНІДу. Найбільше випадків інфікування припадає на африканські країни. Половина нових випадків зараження фіксується серед молоді віком 15-24 роки.

За даними фонду ЮНЕЙДС, минулого року Україну визнано епіцентром поширення ВІЛ-інфекції у Східній Європі. Станом на 1 січня 2000 року було зареєстровано 28 965 випадків ВІЛ-інфікування серед громадян України та 283 випадки серед іноземців. Темпи епідемії стрімко зростають, проте реальна кількість інфікованих значно більша, оскільки виявити всіх практично неможливо.

Важливо зазначити, що 80% усіх ВІЛ-інфікованих — це ін'єкційні наркомани віком від 15 до 30 років. Найбільше випадків ВІЛ-інфекції реєструється в Одеській, Миколаївській, Донецькій, Дніпропетровській областях, Автономній Республіці Крим та Києві.

Проблема наркоманії набуває дедалі більших масштабів як у світі, так і в Україні, де вона вже давно має ознаки епідемії. Офіційно зареєстровано понад 82 500 осіб, які вживають наркотики (дані на 1999 рік). Однак реальна цифра, за оцінками МВС, у 10-12 разів більша і може становити 600-800 тисяч. За даними Інтерполу, в Україні налічується 65 тисяч розповсюджувачів наркотиків.

Психічна залежність — це форма взаємовідносин між наркотиком та особистістю, яка залежить як від специфіки дії наркотичної речовини, так і від потреб людини, які ця речовина задовольняє. Фізична залежність — це стан адаптації організму, що проявляється у виражених фізіологічних порушеннях при припиненні вживання наркотиків, і безпосередньо пов'язана з фармакологічною дією речовини на клітини.

Наркотиком вважається будь-яка речовина рослинного чи синтетичного походження, яка при введенні в організм здатна змінити одну чи кілька функцій і при багаторазовому вживанні призвести до психічної або фізичної залежності. Відчути дію наркотику і не втягнутися неможливо. Наркоманія — це тяжке захворювання, що завдає серйозної шкоди здоров'ю, призводить до деградації особистості, інвалідності та смерті в молодому віці.

2. Здоровий спосіб життя та його вплив на професійну діяльність людини

В Україні здоров'я людини визнається одним із найголовніших немайнових благ особи. Стаття 3 Конституції України проголошує здоров'я, життя, честь, гідність, недоторканність та безпеку найвищою соціальною цінністю. Відповідно до статті 49 Конституції, кожен громадянин має право на охорону здоров'я.

Здоровий спосіб життя — це діяльність, спрямована на зміцнення, поліпшення та збереження власного здоров'я, а також на попередження виникнення і розвитку захворювань.

Виробнича сфера є невід'ємною частиною довкілля і значною мірою впливає на стан здоров'я працівників. За даними Держкомстату, на початок 1998 року 18% осіб працювали в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Найбільше таких працівників у вугільній промисловості (67,4%), чорній металургії (53,8%), машинобудуванні (19,7%), будівництві (13,7%) та промисловості будівельних матеріалів (25,9%).

Формування професійної патології в Україні зумовлене майже 140 шкідливими виробничими факторами, серед яких різні види пилу, шум, вібрація (локальна та загальна), хімічні речовини, несприятливий мікроклімат, електромагнітні, іонізуючі та неіонізуючі випромінювання.

Основними пріоритетами у сфері професійної безпеки є:

• удосконалення технологій, санітарно-технічних засобів та засобів колективного й індивідуального захисту, створення економічних механізмів стимулювання підприємців до забезпечення безпечних умов праці;
• покращення організації медичної допомоги, діагностики, лікування та профілактики, удосконалення статистичної звітності щодо професійної захворюваності та створення відповідного реєстру;
• підтримка та популяризація здорового способу життя.

3. Вплив освітлення на людину

Часта переадаптація зору під час розрізнення об'єктів за яскравістю призводить до стомлення очей та ускладнює виконання виробничих операцій. Контрастність освітлення визначає тінеутворюючі властивості світла: чим вищий контраст, тим краще видно рельєфний об'єкт на фоні. Неконтрастне освітлення, своєю чергою, викликає швидку стомлюваність. Сліпуча дія джерел світла погіршує роботу органів зору, спричиняє різь в очах та підвищену втому. Блискість — це властивість джерел світла чи поверхонь порушувати комфортні умови зору або знижувати контрастну чутливість. Гігієнічні рекомендації полягають в обмеженні прямої та відбитої блискості.

Пульсація світлового потоку не сприймається візуально, однак тривале перебування в умовах пульсуючого освітлення викликає втому, напруження очей та головний біль. При частоті коливань понад 300-400 Гц негативний вплив пульсації на зір практично зникає. Спектральний склад випромінювання впливає на зір, працездатність та артеріальний тиск. З гігієнічної точки зору, спектральний склад штучного освітлення має максимально наближатися до природного.

Під час проектування промислового освітлення згідно з чинними стандартами необхідний рівень освітленості нормується залежно від точності виконання операцій, світлових властивостей робочої поверхні, системи освітлення та інших факторів. Основними характеристиками якісного освітлення є: яскравість робочої поверхні, тінеутворюючі властивості світла, пульсація світлового потоку, спектральний склад випромінювання та динамічність світла.

4. Шляхи, форми та методи самозахисту

Самозахист (самооборона) — це застосування особою засобів примусу без втручання державних чи інших органів. Способи та засоби самозахисту можуть бути передбачені законом або договором. Самозахист може застосовуватися як фізичною, так і юридичною особою.

Самозахист допускається за таких умов:

• наявне порушення цивільного права або існує реальна небезпека його порушення;
• існує необхідність припинення (попередження) порушення власними силами;
• заходи самозахисту адекватні ступеню небезпеки правопорушення, тобто заподіяння шкоди порушнику має бути санкціоноване законом і не виходити за межі дозволеного.

Оскільки при самозахисті можливе заподіяння шкоди цивільним правам інших осіб, він допускається за дотримання таких умов:

• заподіяна шкода має бути менш значною, ніж відвернена;
• реальна небезпека, що загрожувала цивільним правам, не могла бути усунена іншими засобами.

Застосування самозахисту у вказаних межах звільняє від відповідальності за шкоду, заподіяну особі, яка порушила або порушує права того, хто захищається.

Формами самозахисту є:

1. необхідна оборона;
2. завдання шкоди у стані крайньої необхідності;
3. притримання майна кредитором;
4. інші засоби, не заборонені законом.

Необхідна оборона полягає у завданні шкоди правопорушнику з метою припинити правопорушення та захистити власний інтерес. Завдання шкоди у стані крайньої необхідності передбачає заподіяння шкоди невинній особі для відвернення небезпеки, за умови що завдана шкода менша, ніж та, яка загрожувала.

5. Природні ресурси Землі

Природні ресурси світу є великими та різноманітними. До них належать компоненти живої та неживої природи, що використовуються (або можуть бути використані в перспективі) як предмети виробництва, споживання й рекреації. Це, зокрема, сприятливі кліматичні умови (енергія сонця, вітру, води), ґрунти, рослини, тварини, мінеральна сировина, води.

Класифікація природних ресурсів може здійснюватися за різними ознаками. Найчастіше використовують такий поділ:

• за видами: мінерально-сировинні, водні, земельні, біологічні (тваринні та рослинні, зокрема лісові), кліматичні, рекреаційні, ресурси Світового океану;
• за вичерпністю: вичерпні (ресурси надр та екосистеми) і невичерпні (енергія сонця, вітру, припливно-відпливна, хвильова, геотермічна, термоядерна тощо);
• за можливістю самовідновлення: відновлювані (земельні, біологічні, водні) та невідновлювані (більша частина мінеральних ресурсів).

Природні ресурси на планеті розміщені вкрай нерівномірно. Окремі країни та цілі регіони суттєво різняться за рівнем забезпеченості тими чи іншими ресурсами. Цей рівень значно вплинув на первинний розвиток промисловості та її спеціалізацію до епохи науково-технічної революції (НТР). Ресурсозабезпеченість є важливим, але не вирішальним чинником розвитку території. Наприклад, Японія, Республіка Корея та деякі західноєвропейські країни за мінімального природно-ресурсного потенціалу досягли значних успіхів завдяки використанню досягнень НТР, людських і фінансових ресурсів та міжнародної інтеграції. Існують і протилежні приклади, коли багатий природно-ресурсний потенціал використовується нераціонально (більшість країн Африки, Індія, Росія, Казахстан).

Використання природних ресурсів та заходи щодо їх збереження називають природокористуванням. Раціональне природокористування забезпечує екологічну рівновагу, тоді як нераціональне призводить до погіршення стану довкілля та виникнення локальних, регіональних і глобальних екологічних проблем.

Мінеральні ресурси

Мінеральні ресурси — це природні речовини мінерального походження, що використовуються в господарстві як сировина чи джерело енергії. Гірські породи та мінерали, які люди використовують або планують використовувати, називають корисними копалинами.

Мінеральні ресурси поділяються на: паливно-енергетичні (вугілля, нафта, природний газ, уран, торій, горючі сланці); рудні (руди чорних, кольорових, рідкісних, розсіяних, благородних металів); нерудні металургійні (флюси, вогнетриви); гірничо-хімічні (апатити, нефеліни, кам'яна та калійна солі, сірка, сірчаний колчедан, барій, фосфорити); технічні (алмаз, гіпс, природний камінь). Мінеральні ресурси є головним джерелом матеріального виробництва, а найактивніше людство почало їх використовувати у другій половині ХХ століття.

Налічується понад 200 видів мінеральних ресурсів. Щорічно з надр Землі видобувається понад 120 мільярдів тонн сировини та палива. Сучасне розміщення корисних копалин є результатом геологічного розвитку планети. Росія, Китай, Австралія, Канада та США мають практично всі види мінерально-сировинних ресурсів і належать до країн максимальної ресурсозабезпеченості.

У літосфері сформувалися геологічно відокремлені території з приуроченими до них групами корисних копалин. Паливні ресурси органічного походження тяжіють до прогинів стародавніх платформ або складчастих структур. Рудні корисні копалини трапляються в межах розломів платформ і рухливих складчастих областей. Вирізняють великі рудні пояси: Альпійсько-Гімалайський, Тихоокеанський, Урало-Монгольський та інші. Рудні копалини мають велике значення, оскільки метали залишаються неперевершеним конструкційним матеріалом, а їх наявність є доброю передумовою економічного розвитку країни.

Паливно-енергетична сировина

Загальносвітові запаси нафти становлять 350-450 мільярдів тонн (достовірно відомі — 100 мільярдів тонн). Провідні країни за запасами: Саудівська Аравія (24 млрд тонн), Росія (20 млрд тонн), Кувейт та Іран (по 13 млрд тонн), Ірак, США. Основні райони залягання: Перська затока (Саудівська Аравія, Кувейт, Ірак, ОАЕ, Іран); Росія (Сибір, Урало-Поволжя); шельф Мексиканської затоки (США, Мексика); Аляска; акваторія Північного моря; північ Південної Америки; Гвінейська затока, Північна Африка; Великі Зондські острови.

Природний газ часто утворюється разом із нафтою, тому їх родовища територіально збігаються. Запаси природного газу оцінюються у 200-300 трильйонів кубічних метрів (достовірні — до 100 трлн куб. м). Провідні країни: Росія (43% світових запасів), Іран, США, Катар, Саудівська Аравія, Ірак, Алжир, Норвегія.

Вугілля поділяють на кам'яне та буре. Вугільні басейни світу (близько 3600) охоплюють до 15% площі суходолу. Загальні запаси — 15 трильйонів тонн, розвідані — 9 трильйонів тонн. Найбільші поклади вугілля знаходяться у КНР, США, Росії, Україні, Казахстані, Польщі, Австралії, ФРН, Канаді, ПАР. Найбільші басейни: Ленський, Тунгуський, Кансько-Ачинський, Тімано-Печорський (Росія), Аппалацький, Пенсільванський, Центральний, Форт-Юніон (США), Тянсінський, Шансі (КНР), Рурський, Ахенський, Рейнський (ФРН), Карагандинський, Екібастузький (Казахстан), Донецький (Україна).

Рудні корисні копалини

Уранові руди є важливою стратегічною сировиною. Найбільші запаси мають Австралія, ПАР, Канада, Нігер, Бразилія, США.

Великі запаси залізної руди (у світі — 800 млрд тонн, розвідані — 200-250 млрд тонн) зосереджені в Росії, Австралії, Бразилії, Україні, США, Канаді, Індії. Світові запаси марганцевих руд становлять майже 17 мільярдів тонн, понад 90% з яких припадає на ПАР та Україну. За запасами руд хрому (світові — близько 16 млрд тонн) виділяються ПАР, Зімбабве, Казахстан.

Серед руд кольорових металів найпоширенішими є руди алюмінію (боксити, нефеліни, алуніти). Світові запаси — понад 70 мільярдів тонн. Найбільші родовища алюмінієвої сировини розміщені у Гвінеї, Бразилії, Австралії, Індії, Сурінамі, Росії, Ямайці. Мідні руди (до 1,5 млрд тонн у світі) найбільше поширені в Чилі (90% світових), Замбії, Демократичній Республіці Конго (ДРК), США, Канаді, Австралії. Поліметалеві руди є багатокомпонентними: окрім свинцю (200 млн тонн) і цинку (350 млн тонн), вони містять срібло, рідкоземельні метали тощо. Значні запаси є у США, Канаді, Австралії, Росії, Казахстані, ПАР. Понад 90% олов'яних руд світу (всього — 10-20 млн тонн) знаходяться в "олов'яному поясі": Росія — Монголія — КНР — В'єтнам — Таїланд — Малайзія — Індонезія — Австралія. На кіновар (ртутну сировину) багаті Росія, Україна, Словенія, Алжир, Італія, Киргизстан. Більшість світових запасів золота (50-60 тис. тонн) і платини знаходяться в ПАР, США, Канаді, Росії, Австралії.

Хімічна та агрохімічна сировина

Ця сировина зазвичай має осадове походження. Калійні солі: світові запаси — 70 мільярдів тонн; провідні країни: Росія, Канада, Німеччина, Франція, Ізраїль, Йорданія, США. Кам'яна сіль: значні поклади в Україні. Сірка (самородна, пірит, сульфідні солі, у газі та нафті): світові запаси — близько 700 мільйонів тонн, самородної — 350 мільйонів тонн. Найбільші провінції: Середземноморська (Україна, Польща, Іспанія); Східноєвропейська (Росія); Середньоазіатська (КНР, Японія); Американська (Чилі, США, Мексика, Аргентина). Фосфатна сировина (світові запаси — до 100 млрд тонн, розвідано — 37 млрд тонн): Марокко (перше місце, 55 млрд тонн), Росія, КНР, Бразилія, ПАР, Казахстан, Австралія.

Будівельні матеріали

Будівельні матеріали є практично всюди. Найбільшого промислового значення набули родовища флюориту (Росія, МНР, ПАР, Мексика, Іспанія), азбесту (Росія, Казахстан, КНД, ПАР, Канада, США), графіту (Росія, Україна, КНР, КНДР, Чехія).

Раціональне використання мінеральних ресурсів передбачає комплексне та повне використання сировини, створення безвідходних і маловідходних виробничих циклів, переведення виробництва на екологічно безпечні, ресурсо- та енергозберігаючі технології.

Земельні ресурси

Земельні ресурси — це землі, що використовуються або можуть бути використані в різних галузях національної економіки. Вони є відновлюваним природним ресурсом, що характеризується територією, якістю ґрунтів, кліматом, рельєфом, гідрологічним режимом, рослинністю. Земельні ресурси — це основа розміщення господарських об'єктів і головний засіб виробництва в сільському, лісовому та інших господарствах, де ключову роль відіграє родючість ґрунтів, яка залежить від вмісту гумусу. Загальна площа суходолу — 149 мільйонів квадратних кілометрів. Земельний фонд (без Антарктиди) становить 133,9 млн кв. км (13,4 млрд га), або 26,3% загальної площі земної кулі, зокрема:

• орні землі (рілля, сади, плантації) — 1,45 млрд га (11%);
• луки й пасовища — 3,2 млрд га (24%);
• ліси й чагарники — 4,1 млрд га (31%);
• малопродуктивні землі (болота, пустелі, льодовики) — 4 млрд га (30%);
• антропогенні забудови (міста, заводи, транспорт) — 0,4 млрд га (3%).

Важливим показником земельного фонду є частка орних земель. На Євразію припадає 59% світової ріллі, на Північну та Центральну Америку — 15%, на Африку — 15%, на Південну Америку — 8%, на Австралію — 3%. 80% світової ріллі знаходиться в посушливій зоні. Найбільша частка пасовищ — у країнах Африки (24%) та Азії (18%).

Вкрай негативний вплив на земельні ресурси справляє ерозія. Ґрунти втрачають родючість як через природні процеси, так і через нераціональну господарську діяльність. Щорічне скорочення сільськогосподарських угідь становить понад 9 мільйонів гектарів.

Водні ресурси

Водні ресурси — це складова частина невичерпних природних ресурсів, що включає прісні води суходолу: поверхневі (річки, озера, льодовики, штучні водойми, болота) та підземні. Вода — одна з найпоширеніших речовин у природі. На Світовий океан припадає 361 млн кв. км, або 71% загальної площі земної кулі; на внутрішні водойми суходолу — до 3%. Близько 10% суходолу вкрито льодовиками.

Загальний об'єм гідросфери Землі — 1,4 мільярда кубічних кілометрів, причому 96% припадає на води Світового океану. Об'єм підземних вод — понад 23 млн куб. км, у льодовиках міститься 24 млн, в озерах — 176 тис., у болотах — 12 тис., у річках — понад 2 тис. куб. км. Однак прісної води — лише 2,5% від усієї маси води (47 тис. куб. км), причому понад 2/3 її законсервовано в льодовиках і сніжниках.

Потреби у прісній воді постійно зростають; її щорічне споживання становить понад 4000 куб. км. Нерівномірне розміщення водних ресурсів пояснюється кліматичними та рельєфними особливостями територій. Третина суходолу вже зараз відчуває нестачу води. Великі річки та озера часто знаходяться на малообжитих територіях (Амазонка, річки Росії та Канади, що впадають у Північний Льодовитий океан).

Проблема нестачі води в густозаселених регіонах пов'язана також із значним забрудненням річок і озер унаслідок господарської діяльності. Брудна вода стає непридатною для побутових, господарських та рекреаційних потреб. Процес забруднення вод особливо інтенсивно розвивається в останні 20-30 років. Раніше ці проблеми мали локальний характер, нині ж проблема водозабезпечення стала однією з найбільших проблем людства.

Основними споживачами прісної води є сільське господарство (63%), промисловість (27%), комунальне господарство (7%) і транспорт. Для раціонального використання водних ресурсів у світі збудовано понад 16 000 водосховищ та потужні іригаційні системи. Енергетичний потенціал річок поки що використовується слабо (на 15-20%).

Лісові ресурси

Лісові ресурси світу налічують 3,8 мільярда гектарів (приблизно 1/4 суходолу), а промислові запаси деревини становлять до 50 мільярдів кубічних метрів. Більша частина лісів сконцентрована у двох лісових поясах — північному (з переважанням хвойних порід; пролягає через Канаду, США, Скандинавію, Росію) та південному (з листяними породами; території Центральної та Південної Америки, Екваторіальної Африки, Південної та Південно-Східної Азії).

Ліси є основним постачальником кисню в атмосферу. Деревина використовується як паливо та цінний матеріал для будівельної й хімічної індустрії. Ліси виконують ґрунтозахисну та водоакумулятивну функції, є місцем відпочинку та відіграють надзвичайно важливу природоохоронну роль.

Найбільші площі лісів збереглися в Азії та Південній Америці, найменші — в Австралії та Європі. Щороку площі лісів скорочуються на 25 мільйонів гектарів, що є важливим аспектом екологічної проблеми. За запасами деревини провідні місця належать Росії, Канаді, Бразилії, США, Індонезії; серед африканських країн — Демократичній Республіці Конго (ДРК).

Ресурси Світового океану

Світовий океан є джерелом важливих для людства ресурсів. У ньому мешкають численні види тварин, а його води, дно і надра багаті на мінеральну сировину. Величезним є значення океану для транспорту й рекреації.

Біологічні ресурси. Вчені вважають, що цих ресурсів вистачить, щоб прогодувати 30 мільярдів осіб. Частка риби становить 80% усієї морської біомаси. Решта припадає на молюсків (кальмарів, мідій, устриць), ракоподібних (крабів, омарів, креветок), незначна частка — на водорості. Щорічно виловлюється 85-90 мільйонів тонн риби та морепродуктів, що забезпечує людству до 20% потреб у тваринних білках.

У Світовому океані, як і на суходолі, є високо- та малопродуктивні площі. Високопродуктивні — це води шельфової зони (до 200 м), де багато сонячного світла, кисню та органічних речовин (планктону). Бідні на органічне життя — океанічні простори, продуктивність яких можна порівняти з пустелями. Останніми роками поширилося розведення деяких видів організмів на морських плантаціях і фермах (аква- та маринкультури).

Мінеральні ресурси океану поділяються на:

• ресурси вод (у морській воді є майже всі хімічні елементи; крім того, з неї щорічно видобувають мільйони кубометрів прісної води);
• ресурси дна: залізомарганцеві конкреції, рудоносні мули, донні розсипи;
• ресурси надр: 90% усіх корисних копалин, що видобуваються з морського дна, становлять нафта і газ. У 1990 році їхня частка наблизилася до 1/3 від загальносвітового видобутку. Прикладами морської нафтоіндустрії є Перська, Венесуельська, Мексиканська затоки та шельф Північного моря.

Енергетичні ресурси. Уже діють електростанції, що працюють на енергії припливів та відпливів (у Франції, Росії, КНР). У деяких країнах розробляються та частково реалізуються проекти з використання енергії течій і хвиль. Однак людина, експлуатуючи природні ресурси Світового океану, водночас використовує його як смітник, скидаючи в океанічні води виробничі та радіаційні відходи. Океан і суходіл — це єдина екологічна система, тому екологічна криза в океані загрожує знищенням усієї біосфери.

Кліматичні ресурси

Кліматичні ресурси — це невичерпні природні ресурси, що містять сонячну енергію, вологу та енергію вітру. Вони не споживаються безпосередньо в матеріальній чи нематеріальній діяльності людей, не знищуються в процесі використання, але можуть погіршуватися (забруднюватися) або покращуватися (за умови цілеспрямованої діяльності). Поєднання тепла, вологи, водного режиму та ґрунтів певної території, що використовуються в сільському господарстві, називають агрокліматичними ресурсами.

Рекреаційні ресурси

Рекреаційні ресурси — це сукупність природних та антропогенних об'єктів і явищ, що використовуються для відпочинку, лікування й туризму. Природні рекреаційні ресурси включають особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, об'єкти і явища природи, природоохоронні об'єкти, пам'ятки історії та архітектури, етнографічні особливості території.

Рекреаційні ресурси океанів і морів характеризуються значною різноманітністю. До основних рекреаційно-туристських берегових районів належать: в Атлантичному океані — Середземноморське узбережжя Південної Європи та Північної Африки, узбережжя Біскайської затоки, Північного, Балтійського та Чорного морів, півострова Флорида, островів Куба, Гаїті, Багамських, райони міських агломерацій Атлантичного узбережжя Північної та Південної Америки; у Тихому океані — Гавайські острови і східне узбережжя Австралії, острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського моря, райони міст Тихоокеанського узбережжя Північної та Південної Америки; в Індійському океані — острів Шрі-Ланка, райони прибережних міських агломерацій Індії, східне узбережжя острова Мадагаскар. Нині набувають поширення круїзи, підводне полювання, спортивне рибальство, віндсерфінг, подорожі на вітрильниках, яхтах, катамаранах, мисливські сафарі, відвідування значних спортивних і культурних подій.

Загальний обсяг світових рекреаційних ресурсів не може бути повністю визначений кількісно чи якісно. Для оцінки необхідно враховувати географічне положення, особливості клімату та ландшафтів. До основних видів рекреаційних ресурсів належать: узбережжя теплих морів; береги річок, озер і водосховищ; лісові та лучні масиви; передгір'я та гірські країни; столичні та історичні міста; міста-курорти; релігійно-культові комплекси та окремі споруди поза межами населених пунктів; давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці), каменярні.

На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно сильно впливає екологічний стан території — чистота або забруднення вод, повітря, ґрунтів, а також соціально-політична та економічна ситуація в країні. До найболючіших екологічних проблем багатьох держав належать забрудненість повітря, поверхневих вод, морів і океанів, тероризм, осередки воєнних конфліктів.

Раціональне використання рекреаційних ресурсів є дуже вигідним бізнесом, оскільки, не потребуючи значних капіталовкладень, приносить швидкий і значний прибуток. Тому в багатьох країнах до рекреації залучають як приватний, так і державний капітал. Великого значення для залучення туристів набуває рівень розвитку сфери обслуговування, тому провідні місця у світовому туризмі належать розвиненим країнам. Щороку Іспанію відвідує понад 50 мільйонів іноземних туристів, Італію — до 35 мільйонів, Францію та США — до 30 мільйонів, Канаду, Великобританію, Японію — до 20 мільйонів.

Висновки

Природно-соціальні небезпеки охоплюють такі явища, як химерні етноси, наркоманія, епідемії інфекційних захворювань, венеричні хвороби, СНІД та інші.

Здоровий спосіб життя — це діяльність, спрямована на зміцнення, поліпшення та збереження здоров'я, а також на попередження виникнення і розвитку захворювань.

Часта переадаптація зору під час розрізнення об'єктів за яскравістю викликає стомлення очей та ускладнює виконання виробничих операцій. Контрастність освітлення визначає тінеутворюючі властивості світла: чим вищий контраст, тим краще видно рельєфний об'єкт на фоні. Неконтрастне освітлення викликає стомлюваність, а сліпуча дія джерел світла погіршує умови роботи органів зору, спричиняє різь в очах та підвищену втому.

Самозахист (самооборона) — це застосування особою засобів примусу без втручання відповідних державних та інших органів.

Природні ресурси світу є великими й різноманітними. До них належать компоненти живої та неживої природи, що використовуються (або можуть бути використані) як предмети виробництва, споживання й рекреації: сприятливі кліматичні умови, ґрунти, рослини, тварини, мінеральна сировина, води.

Класифікація природних ресурсів може здійснюватися за різними ознаками. Найчастіше використовують такий поділ:

• за видами: мінерально-сировинні, водні, земельні, біологічні (тваринні та рослинні, зокрема лісові), кліматичні, рекреаційні, ресурси Світового океану;
• за вичерпністю: вичерпні (ресурси надр та екосистеми) і невичерпні (енергія сонця, вітру, припливно-відпливна, хвильова, геотермічна, термоядерна тощо);
• за можливістю самовідновлення: відновлювані (земельні, біологічні, водні) та невідновлювані (більша частина мінеральних ресурсів).

Список використаних джерел

1. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник / Юрій Скобло, Валентин Цапко, Дмитро Мазоренко, Леонід Тіщенко; Ред. В. Г. Цапко. — 4-те вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2006. — 397 с.
2. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навчальний посібник. — К.: Знання, 2006. — 319 с.
3. Дуднікова І. І. Екологія: Навчальний посібник. Європейський університет. — К.: Видавництво Європейського університету, 2006. — 327 с.
4. Желібо Є. П. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. — К.: Каравела, 2005. — 341 с.
5. Заверуха Н. М. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. — К.: Каравела, 2006. — 365 с.
6. Лапін В. М. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посібник. — К.: Знання, 2000. — 184 с.
7. Пістун І. П. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник. — Суми: Університетська книга, 2003. — 300 с.
8. Ярошевська В. М. Безпека життєдіяльності: Підручник. — Київ: ВД "Професіонал", 2004. — 559 с.