Натуральне виробництво

1. Натуральне і товарне виробництво: сутність та основні характеристики

В умовах натурального господарства економічна діяльність орієнтувалася на внутрішні потреби, забезпечуючи життєдіяльність ізольованої господарської одиниці. Звісно, це не заперечує можливості епізодичного обміну окремими продуктами праці з іншими суб'єктами чи громадами. Однак такий обмін мав випадковий характер і суттєво не впливав на процеси виробництва та споживання. Таким чином, за натуральної форми організації рішення про те, що виробляти, для кого та як організувати виробничий процес, приймають безпосередньо власники-працівники.

Натуральній формі виробництва притаманні такі ключові ознаки:

Замкненість. Для цієї системи господарювання характерне домінування внутрішніх економічних відносин у межах певної спільноти. Така спільність, виступаючи суб'єктом господарювання, не вступає в економічні зв'язки з іншими суб'єктами, оскільки її головна мета — самозабезпечення. Суспільство в цілому складається з безлічі відокремлених господарств (сімей, общин, маєтків, регіонів).

Кожне господарство використовує власні виробничі ресурси та забезпечує себе всім необхідним. У межах такого господарства виконується повний цикл робіт — від видобутку сировини до виготовлення та споживання готової продукції.

Коли тенденція до натуралізації поширюється на рівень країни, виникає автаркія — політика економічної ізоляції та самозабезпечення, що відгороджує країну від світового ринку. Це унеможливлює використання переваг міжнародного поділу праці та зовнішньоекономічних зв'язків. Така політика має реакційний характер, оскільки в підсумку гальмує економічний розвиток і призводить до зниження рівня життя населення.

Універсалізація праці. Діяльність суб'єкта господарювання за натурального виробництва спрямована на задоволення власних потреб. Переважає ручна праця: кожен працівник виконує основні роботи за допомогою простих знарядь (мотики, лопати, сокири тощо). Втім, навіть усередині натурального господарства існує певний поділ праці між окремими людьми та їхніми групами.

Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням. Такі зв'язки забезпечують рух виробленого продукту за схемою: виробництво — розподіл — споживання. Прямі натуральні зв'язки означають безпосереднє використання продукту самими виробниками, що є визначальною, генетичною рисою натурального господарства.

Ця форма виробництва існує за відсутності суспільного поділу праці та низького рівня розвитку продуктивних сил, тому вона є не лише примітивною, а й малопродуктивною. Попри це, натуральне виробництво залишалося панівною формою господарювання до капіталістичної епохи. У країнах, що розвиваються, до середини XX століття понад 50% населення було зайнято в натуральному та напівнатуральному виробництві. Навіть сьогодні елементи натурального господарства зберігаються в різних країнах, зокрема й в Україні (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках) [2, c. 34-36].

Товарне господарство — це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими суб'єктами не для власного споживання, а для суспільних потреб, які визначає ринок.

За товарного виробництва організація економіки повністю залежить від ринку, який визначає, що, як і для кого виробляти. Отже, товарне виробництво є ринковим виробництвом.

Товарні відносини виникають на основі об'єктивних процесів розвитку виробництва, його матеріально-речових та особистих чинників.

Умовами виникнення товарного виробництва є:

• Суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва, що призводять до зосередження виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній діяльності. Це створює можливість і необхідність обміну між спеціалізованими виробниками;
• Обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ (їх відносна рідкість). Поль Самуельсон у своїй «Економіці» (Львів, 1993) зазначає: «Питання: що, як і для кого виробляти — не становили б проблеми, якби ресурси не були обмежені. Якби можна було виробляти будь-який товар у необмеженій кількості, аби людські потреби були повністю задоволені, не мав би великого значення той факт, що один товар вироблений у надто великій кількості. Тоді не мало б значення і нераціональне поєднання праці й матеріалів. Оскільки кожен міг би мати всі блага у необхідній кількості, не мало б значення і те, як розподіляються товари і доходи між різними індивідумами і сім'ями. Тоді не було б відносно рідкісних економічних благ і не було б потреби у вивченні економічної теорії, чи у тому, щоб "економити". Всі товари були б безплатними, як повітря»;
• Економічна відокремленість виробників, яка виявляється у власності на продукти праці, що стають товарами. Обмінювати можна лише те, що є власністю. Кожен товаровиробник, вступаючи в обмін, переслідує власні інтереси — не лише отримати нову споживну вартість, а й забезпечити, щоб втілена в ній праця була не меншою, ніж у його продукті. Саме це стимулює підвищення продуктивності праці кожного товаровиробника. Оскільки виробники є носіями різної праці — складної й простої, фізичної й розумової, працюють у різних умовах (сприятливих чи шкідливих), їхні продукти мають різну цінність — високу чи низьку, залежно від характеру праці та рідкісності блага. Щоб поставити своє благополуччя в залежність від результатів праці, виробники прагнуть відокремитися у веденні господарства. Усе це створює фундамент для товарної форми організації виробництва.

Товарне виробництво, яке виникло як протилежність натуральному господарству ще 7–8 тисяч років тому, зберігається й залишається ефективним сьогодні. Воно має такі визначальні риси [6, c. 51-53]:

2. Товар та його властивості, двоїстий характер праці

Продукт праці набуває форми товару. Він має бути відносно рідкісним і вироблятися для обміну, який стає невід'ємною рисою економічних відносин. Це перетворює товарну форму виробництва на відкриту систему організаційно-економічних відносин, що долає обмеженість потреб, властиву натуральному господарству, і сприяє розвитку суспільних потреб, які визначаються ринком.

Обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товарах, що обмінюються, має бути однакова кількість праці). Це здійснюється через купівлю-продаж продуктів праці. Суспільство визнає товар таким, що задовольняє його потребу, лише після того, як його хтось купив на ринку. Іншими словами, товарна форма зв'язків є не прямою, а опосередкованою ринком. Це одна з генетичних особливостей товарного виробництва. Вона є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства та підвищення ефективності виробництва, оскільки сприяє поглибленню суспільного поділу праці, спеціалізації виробництва і, як результат, зростанню продуктивності праці. До визначальних рис товарного виробництва також належать:

• а) використання грошей як посередника обміну;
• б) наявність конкуренції;
• в) вільне ціноутворення;
• г) стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.

Товарна організація виробництва та відповідна їй форма зв'язків еволюціонують разом із розвитком продуктивних сил, суспільним поділом і кооперацією праці.

Просте товарне виробництво ґрунтується переважно на праці самого товаровиробника, якому належить вироблений продукт. Таке виробництво є дрібним, у ньому відсутній глибокий поділ праці. Товаровиробник виконує всі операції з виготовлення готового продукту та реалізує його для задоволення власних потреб. Купівля-продаж на цій стадії здійснюється через вільне ціноутворення та стихійний розвиток.

Капіталістичне товарне виробництво створює ринкову систему, для якої характерно, що люди можуть не лише вільно обирати роботу, а й мають бути обраними. Праця, земля, природні ресурси, засоби виробництва стають товаром. Таке виробництво перетворюється на високомеханізоване, масове, із застосуванням комплексів машин. Головними тут є галузі матеріального виробництва, що постійно розвиваються. Етапи розвитку капіталістичного товарного виробництва такі: а) 1770–1840 рр.: текстильна промисловість, текстильне машинобудування, обробка заліза, будівництво магістральних каналів, водяний двигун; б) 1840–1890 рр.: паровий двигун, будівництво залізниць, машино- і пароплавобудування, верстато-індустріальна промисловість, чорна металургія; в) 1890–1930–1940 рр.: електричне, електротехнічне та важке машинобудування, лінії електропередач, кораблебудування, основна хімія, синтетичні фарби; г) 1930–1940–1980 рр.: автомобільна, літако- і тракторобудівна промисловість, моторизована зброя, виробництво товарів тривалого користування, синтетичних матеріалів, нафтохімічна промисловість [5, c. 67-69].

Товар — це продукт праці або певне благо, що здатне задовольняти певні потреби людини та призначене для обміну (купівлі та продажу).

В економічній літературі країн із розвиненим ринком поняття «товар» має кілька визначень. Відомі американські економісти Г. С. Слоуен і А. Дж. Цюрчер у «Словнику економіки», виданому 1970 року, трактують його так.

З визначення товару можна зробити висновок, що він має дві властивості:

1. здатність задовольняти певну потребу людини;
2. придатність для обміну на інші товари.

Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини.

Як споживні вартості товари надто різноманітні й мають задовольняти різні потреби: хліб — продукт харчування, велосипед — засіб пересування. Однак при всій відмінності ці товари, як і всі інші, можуть обмінюватися один на одного. Ця властивість товару дістала назву «мінова вартість».

Якщо різні товари обмінюються у певних пропорціях, це означає, що між ними є щось спільне, що робить їх співмірними, а саме: вони є продуктами праці. Саме та обставина, що різні споживні вартості є результатом праці взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто витрат енергії, розуму, нервів тощо, формує вартість товару. Остання виявляється при обміні.

З цього можна зробити висновок, що в умовах суспільного поділу праці люди, займаючись певним видом діяльності (землероб, лікар, будівник, слюсар), для задоволення своїх різнобічних потреб мають прирівнювати між собою різні види праці та обмінюватися товарами. Суспільна праця, втілена в товарах і виявлена через їх обмін, є вартістю товару. Вартість — внутрішня властивість товару. Мінова вартість є зовнішнім виявом вартості, який здійснюється через обмін одного товару на інший.

Визначивши, що продукт праці стає товаром лише за наявності двох невіддільних сторін — споживної вартості та вартості, слід з'ясувати причину цієї двоїстості. Вона полягає у втіленій у товарі праці, яка також має двоїстий характер. Саме це визначає двоїстий характер товару [12, c. 85-86].

Праця товаровиробника виступає, з одного боку, в особливій доцільній формі, а з іншого — у вигляді витрат фізичних і розумових сил людини як праця взагалі.

У першому випадку виробник виконує конкретні виробничі операції, використовує певні знаряддя праці та матеріали, а отже, виготовляє певні блага. Наприклад, швець використовує шкіру, нитки, голки, спеціальну машину та інші знаряддя виробництва, щоб виготовити чоботи, черевики; знаряддями праці хлібороба є комбайн, трактор, добрива. Результатом діяльності такої праці є створення різноманітних споживних вартостей. Працю, що їх створює, називають конкретною.

Праця в особливій доцільній формі характеризує працю з якісного боку. Водночас є й інша, кількісна сторона праці, яка знаходить відображення у витратах праці у фізіологічному значенні. Йдеться про працю взагалі як певну частину суспільної праці, що містить витрати людської робочої сили (її м'язів, мозку, нервів) незалежно від її конкретної форми. Це друга сторона праці, яку називають абстрактною. Вона створює вартість товару.

Абстрактна праця є специфічною формою праці, суспільний характер якої виявляється лише в процесі обміну. Саме обмін розкриває суспільне значення продукту. Якщо вироблений продукт не буде обміняний, то він не набуде суспільної споживної вартості, тобто не буде задовольняти потреб інших людей, а отже, не стане товаром. Це означає, що абстрактна праця є специфічною економічною категорією, яка властива лише товарному виробництву. Тому і створена нею вартість є не природною, а суспільною властивістю товару.

Отже, вартість — це відносини між товаровиробниками, які прикриті речовою оболонкою [7, c. 58].

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник / Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / Степан Дзюбик, Ольга Ривак. — К.: Знання, 2006. — 481 с.

3. Дратвер Б. Економічна теорія: Навчальний посібник / Борис Дратвер, Наталія Пасічник; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В. К. Винниченка. — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. — 256 с.

4. Економічна теорія: Підручник / В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.

5. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В. Д. Базилевича. — 3-тє вид., доп. і перероб. — К.: Знання-Прес, 2004. — 615 с.

6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В. Д. Базилевича. — 6-те вид., доп. і перероб. — К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с.

7. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник / Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук; Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. — К.: Атіка, 2001. — 343 с.

8. Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій / Богдан Лановик, Микола Лазарович. — 6-те вид., стереотип. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.

9. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 624 с.

10. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г. Н. Климко. — 5-те вид., виправлене. — К.: Знання-Прес, 2004. — 614 с.

11. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / В. О. Білик, О. І. Гойчук, М. М. Гузик та ін.; За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. — К.: Інститут аграрної економіки, 1999. — 466 с.

12. Основи економічної теорії: Навч. посібник / Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

13. Основи економічної теорії: Підручник / В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко та ін.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2005. — 510 с.

14. Предборський В. А. Економічна теорія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. — К.: Кондор, 2003. — 491 с.

15. Рудавка С. І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид., перероб. і доп. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.

16. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП. — К.: МАУП, 2005. — 323 с.