Національна система стандартизації, метрології та сертифікації

Сучасний етап науково-технічного прогресу відзначається швидкими темпами розвитку науки та техніки, а також їхнім дедалі активнішим впливом на виробничі процеси. Розвиток техніки супроводжується суттєвим ускладненням обладнання, застосуванням різноманітних взаємопов'язаних систем машин і приладів, що працюють у жорсткіших умовах експлуатації, та використанням широкого спектра речовин і матеріалів. Спостерігається поглиблення кооперації та значне ускладнення зв'язків між різними галузями економіки, підприємствами й організаціями. Вимоги до сировини, матеріалів, комплектуючих і готової продукції стрімко зростають. Питання надійності та безпеки як товарів виробничого призначення, так і споживчих товарів набувають першочергового значення.

Стандартизація відіграє ключову роль у виконанні народногосподарських завдань, підвищенні ефективності суспільного виробництва та покращенні якості продукції. Вона акумулює новітні досягнення науки і техніки, органічно поєднує фундаментальні та прикладні наукові напрями, сприяє оперативному впровадженню наукових розробок у практику та допомагає визначати найбільш економічно вигідні й перспективні шляхи розвитку науково-технічного прогресу та економіки країни.

Нині роль стандартизації як важливого елемента системи управління технічним рівнем і якістю продукції — від наукових досліджень до експлуатації та утилізації — значно зростає. Стандартизація об'єднує науку, техніку та виробництво, забезпечує проведення єдиної технічної політики в різних галузях, сприяє технічному переозброєнню, впровадженню сучасних технологій, інтенсифікації виробництва, механізації та автоматизації процесів, а також підвищенню якості товарів. Усе це позитивно впливає на розвиток економіки держави.

Характерною рисою стандартизації є надзвичайно широкий діапазон її застосування та рівня розвитку. Не існує такої сфери людської діяльності, якої б не торкалася стандартизація. З розширенням знань, розвитком науки і техніки та вдосконаленням виробництва масштаби робіт постійно зростають, а сфера застосування принципів стандартизації розширюється.

Основною метою стандартизації є оптимальне впорядкування об'єктів для прискорення науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва, покращення якості продукції, удосконалення управління економікою та розвиток міжнародного економічного, наукового і технічного співробітництва.

Відповідно до основної мети стандартизація виконує різноманітні завдання. Головним із них є створення системи нормативної документації, що встановлює прогресивні вимоги до продукції, яка виготовляється для потреб економіки, населення, оборони та експорту, а також до її розробки, виробництва й застосування, та забезпечення контролю за правильним використанням цієї документації.

Стандартизація є організаційно-технічною основою економічного та науково-технічного співробітництва між країнами, дієвим інструментом розвитку міжнародних зв'язків і усунення технічних бар'єрів у торгівлі. Зміцнення науково-технічних та економічних відносин привертає увагу до стандартизації з боку розвинених країн і країн, що розвиваються, а також міжнародних, регіональних і національних організацій, фірм і підприємств. Це зумовлено об'єктивною необхідністю стандартизації в управлінні економічними та виробничими процесами.

Однією з головних проблем науково-технічного та економічного розвитку країн останнім часом стала якість продукції. Її покращення (процесів, робіт, послуг) є не лише споживчою чи технічною, але й економічною, соціальною та політичною проблемою суспільства.

Сучасний стан економіки України та необхідність докорінних змін у матеріальних і соціальних умовах життя населення висувають проблему якості на перший план. Підвищення якості товарів (процесів, робіт, послуг) можливе лише на основі стандартизації. Управління якістю та її підвищення здійснюються через стандарти та іншу нормативно-законодавчу документацію. Стандарти встановлюють вимоги до якості, надійності, методів контролю та випробувань продукції, забезпечуючи необхідну єдність, без якої неможливий подальший технічний розвиток.

Стандарти та інші нормативні документи є значною та важливою частиною нормативної бази економіки. Їх розробку здійснюють науковці та фахівці головних і базових організацій зі стандартизації всіх галузей. На основі результатів науково-дослідних, проектно-конструкторських і технологічних робіт у стандартах закладаються перспективні вимоги, що включають не лише показники якості на поточному етапі, але й перспективні показники технічного рівня, якості та економічності, відповідно до яких має проектуватися й освоюватися нова продукція.

Стандарти з випереджальними вимогами є своєрідним прогнозом технічного прогресу продукції, що розробляється. Для цього використовуються найсучасніші методи прогнозування та оптимізації. Математичні методи оптимізації кількісних вимог стандартів дозволяють отримувати максимальний ефект від стандартизації.

Оскільки стандарти та нормативна документація відіграють важливу роль у вирішенні технічних, економічних і соціальних проблем, необхідно постійно підвищувати науково-технічний рівень чинних стандартів та оновлювати їх для заміни застарілих показників і своєчасного відображення потреб економіки.

Технічними комітетами України зі стандартизації розроблено понад 500 термінологічних стандартів у всіх сферах діяльності, що дало змогу сформувати основи української науково-технічної термінології. Станом на 01.01.99 р. в Україні чинними були 2160 державних (національних) стандартів, близько 60% з яких гармонізовано з міжнародними. Питання міжнародної гармонізації стандартів як важливого засобу усунення перешкод у торгівлі та промисловому співробітництві знайшло відображення у Завершальному Акті, підписаному всіма європейськими державами, Канадою та США в серпні 1975 р. у Гельсінкі.

Протягом 1993 р. на території України було затверджено та впроваджено 102 державні стандарти України, з яких 28 — пряме впровадження стандартів міжнародних організацій ISO та IEC. Впровадження міжнародних стандартів дозволяє виробнику не лише підвищити якість вітчизняних товарів до міжнародного рівня, але й забезпечити перебудову виробництва, його організацію, технологію та систему управління якістю відповідно до рівня розвинених країн. Наявність сертифіката відповідності міжнародному стандарту відкриває українському виробнику доступ на міжнародний ринок.

Для забезпечення ефективного доступу українських виробників (експортерів) до міжнародних, міждержавних (країн СНД) і національних нормативних документів створено Головний інформаційний фонд стандартів. Його документи використовуються в усіх сферах суспільного виробництва та споживання продукції (надання послуг). Станом на 01.10.98 р. у Головному інформаційному фонді Держстандарту України зберігалося понад 104 тис. нормативних документів, зокрема 20 тис. стандартів зі статусом національних, понад 13 тис. міжнародних стандартів ISO та IEC, понад 17 тис. міждержавних стандартів країн СНД, близько 6,6 тис. європейських стандартів. Фонд також містить національні стандарти розвинених країн та країн-партнерів України.

Фонд галузевих стандартів налічує понад 43 тис. нормативних документів. Його оновлення відбувається повільно і становить лише 0,4% за 5 років (1994–1998 рр.). За роки незалежності в Україні зареєстровано 314 галузевих стандартів.

У Національному автоматизованому інформаційному фонді стандартів зберігається понад 100 тис. нормативних документів, які постійно оновлюються. Функціонує міжнародна бібліографічна електронна база даних PERINORM.

Протягом 1993–1998 рр. затверджено 18 державних класифікаторів України.

Головний інформаційний фонд співпрацює з міжнародними та іноземними організаціями зі стандартизації на основі договорів, укладених Держстандартом України. Щороку до фонду надходить понад 10 000 одиниць нормативних документів. Впроваджено повнотекстову автоматизовану базу даних стандартів Європейського Союзу, що дозволяє будь-якій урядовій установі, підприємству чи організації незалежно від форми власності та виду діяльності, громадському об'єднанню або приватній особі ознайомитися з необхідними матеріалами.

В Україні стандартизація, що має державний характер, спрямована на забезпечення:

• єдиної технічної політики;
• захисту інтересів вітчизняних виробників та споживачів продукції (процесів, робіт, послуг);
• економії всіх видів ресурсів;
• відповідності продукції (процесів, робіт, послуг) світовому рівню якості та надійності;
• гармонізації національних нормативних документів зі світовими аналогами;
• відповідності вимог нормативних документів законодавчим актам;
• сприяння виходу української продукції на світовий ринок.

Поряд із державною широко застосовується галузева стандартизація. Також розвивається стандартизація на рівні підприємств. Відділи зі стандартизації функціонують у кожному міністерстві (відомстві), об'єднаннях, науково-дослідних інститутах і конструкторських бюро. Роботи з підвищення ефективності виробництва, технічного рівня та якості продукції проводяться з використанням стандартизації.

Україна перебуває на етапі переходу до ринкової економіки. Складна економічна ситуація та дефіцит державного бюджету не дозволяють виділити необхідні державні кошти на розвиток законодавчої та нормативної бази. У нових умовах господарювання міністерства і відомства, відповідальні за технічну політику у своїх галузях, мають шукати нові шляхи створення та розвитку нормативної бази, яка б відповідала вимогам ринкових відносин. Фактично більшість міністерств і відомств, посилаючись на важкий економічний стан, втратили можливість керувати процесом формування нової нормативної бази та не приділяють належної уваги її оновленню у своїх сферах діяльності.

Проблеми функціонування, розвитку та вдосконалення національної системи стандартизації, метрології та сертифікації слід розглядати у тісному зв'язку з політичними, економічними та соціальними перетвореннями в Україні. Розвиток технічного регулювання має відповідати рівню розвитку національної економіки. Перехідний період до ринкової економіки вимагає поетапного вдосконалення національної системи технічного регулювання. Сліпе копіювання зовнішніх атрибутів систем стандартизації та сертифікації розвинених країн за відсутності ефективного ринкового конкурентного середовища може призвести до фактичного знищення існуючих систем. Це залишить Україну без ключового елемента національного технічного регулювання та створить реальну загрозу для національної економічної безпеки і державного суверенітету.

Основними факторами, що безпосередньо впливають на подальший розвиток національної системи стандартизації, метрології та сертифікації, є багатовекторна зовнішня політика, спрямована на інтеграцію України в Європейський Союз, вступ до Світової організації торгівлі (WTO), співробітництво з країнами СНД та іншими державами. Внутрішня політика держави покликана сприяти підйому вітчизняного виробництва та захисту прав українських громадян на споживання продукції, безпечної для життя, здоров'я та довкілля. Подальший розвиток національних систем визначається стратегічним курсом України на інтеграцію до світової економіки.

З 1 березня 1998 р. набула чинності Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, низка статей якої передбачає зближення української системи технічного регулювання з європейською. Такий розвиток відповідає політичному курсу України на інтеграцію до європейських та трансатлантичних структур, приєднання до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) та вступу до WTO.

Саме з метою зближення системи національного технічного регулювання з європейською Держстандарт України ініціював прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 19.03.97 р. № 244 "Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів". Ця постанова є розгорнутим планом зближення українського законодавства, норм і правил, що визначають вимоги до продукції, з міжнародними та європейськими, і передбачає розробку 25 законів України, а також підготовку 14 галузевих програм оновлення нормативної бази з урахуванням міжнародних та європейських стандартів.

У 1997 р. набув чинності Закон України "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції", який забезпечує захист і підтримку вітчизняного товаровиробника. Запропонована цим Законом схема контролю якості та безпеки харчових продуктів повною мірою відповідає вимогам GATT/WTO і дозволяє запобігти зростанню бюджетних витрат на контроль у торгівлі, оскільки ввезення небезпечної продукції буде зупинено на державному кордоні. Це, своєю чергою, дасть змогу цивілізовано захистити вітчизняного товаровиробника від недобросовісної конкуренції. Однак реалізація цього потребує значного обсягу робіт з розробки нормативно-правових документів щодо конкретизації вимог і забезпечення їх дотримання стосовно якості та безпеки харчової продукції.

З метою гармонізації процедур стандартизації та сертифікації з міжнародними та європейськими, створення умов рівної конкуренції та підвищення ефективності контролю на внутрішньому ринку розроблено: проект Закону України "Про відповідальність виробника і постачальника за випуск та реалізацію дефектної продукції"; проект Закону України "Про порядок утилізації та вивезення небезпечної продукції"; проект Закону України "Про маркування продукції знаком відповідності", які стануть законодавчою основою високоефективного механізму нагляду та контролю на споживчому ринку України.

На початку 1998 р. набув чинності Закон України "Про якість і безпеку харчової продукції та продовольчої сировини". У цьому Законі вперше чітко визначено перелік і порядок видачі документів, що підтверджують належну якість і безпеку продукції, встановлено правові засади забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров'я населення, відрегульовано відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) та споживачами під час розробки, виробництва, ввезення на митну територію України, закупівлі, постачання, зберігання, транспортування, реалізації, використання, споживання, утилізації харчових продуктів та продовольчої сировини, а також надання послуг у сфері громадського харчування. Законом визначено мету державного регулювання, основні засади державної політики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини, вимоги щодо попередження ввезення, виготовлення, реалізації, використання неякісних, небезпечних або фальсифікованих харчових продуктів, продовольчої сировини та супутніх товарів, а також види діяльності спеціально уповноважених органів виконавчої влади щодо цього. Право українських громадян на споживання якісної та безпечної продукції, охорону навколишнього середовища та підтримку вітчизняного товаровиробника гарантується ст. 42, 43, 50 Конституції України.

2. Фактори, що обумовлюють якість продукції

В умовах ринкових відносин якість забезпечується та гарантується підприємством. Якщо ж вона не забезпечується і не гарантується — підприємство припиняє існування: це автоматично регулює сам ринок, але за умови, що він є нормальним, із збалансованим попитом і пропозицією.

У 60–70-х роках вважалося, що для успіху виробника достатньо мати багато продукції за низькою ціною. У 80-х роках стало очевидним, що конкуренція перейшла з цінової площини у площину якості: 80% покупців приймали рішення про покупку, звертаючи увагу насамперед на якість. Таким чином, конкурентоспроможною могла стати лише продукція, яка за інших рівних умов мала нижчу собівартість і вищу якість.

У 1982 р. у США вийшла книга Едварда Демінга "Якість, продуктивність, конкурентоспроможність", у якій автор виклав свою концепцію постійного підвищення якості у вигляді 14 знаменитих постулатів [13].

Нині весь світ працює над проблемою забезпечення якості. Методичною основою цієї роботи є так звана "петля якості" [9], яка в класичному вигляді має таку структуру (рис. 1).

На якість продукції впливає значна кількість факторів, які діють як самостійно, так і у взаємозв'язку, як на окремих етапах життєвого циклу продукції, так і на кількох одночасно. У [10] всі фактори об'єднано в 4 групи: технічні, організаційні, економічні та суб'єктивні.

До технічних факторів належать: конструкція, схема послідовного зв'язку елементів, система резервування, схемні рішення, технологія виготовлення, засоби технічного обслуговування та ремонту, технічний рівень бази проектування, виготовлення, експлуатації та інші.

До організаційних факторів належать: розподіл праці та спеціалізація, форми організації виробничих процесів, ритмічність виробництва, форми та методи контролю, порядок пред'явлення та здачі продукції, форми та способи транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного обслуговування, ремонту та інші.

Організаційним факторам, на жаль, приділяється менше уваги, ніж технічним, тому часто добре спроектовані та виготовлені вироби через погану організацію виробництва, транспортування, експлуатації та ремонту передчасно втрачають свою високу якість.

До економічних факторів належать: ціна, собівартість, форми та рівень зарплати, рівень витрат на технічне обслуговування та ремонт, ступінь підвищення продуктивності суспільної праці та інше.

Економічні фактори особливо важливі при переході до ринкової економіки, оскільки їм одночасно властиві контрольно-аналітичні та стимулюючі функції. До перших належать ті, що дозволяють виміряти витрати праці, засобів, матеріалів на досягнення та забезпечення певного рівня якості виробів. Дія стимулюючих факторів може призводити як до підвищення рівня якості, так і до його зниження. Найбільш стимулюючими факторами є ціна та зарплата. Правильно організоване ціноутворення стимулює підвищення якості. При цьому ціна має покривати всі витрати підприємства на заходи з підвищення якості та забезпечувати необхідний рівень рентабельності. Водночас вироби з вищою ціною повинні бути високої якості.

У забезпеченні якості значну роль відіграє людина з її професійною підготовкою, фізіологічними та емоційними особливостями, тобто йдеться про суб'єктивні фактори, які по-різному впливають на розглянуті вище фактори. Від професійної підготовки людей, зайнятих проектуванням, виготовленням та експлуатацією виробів, залежить рівень використання технічних факторів. Якщо в процесі функціонування технічних факторів роль суб'єктивних слабшає, оскільки на цій стадії процес відбувається з використанням сучасної техніки та технології, яка максимально звільняє технологічний процес від участі людини, то в організаційних факторах суб'єктивний елемент відіграє вже значну роль, особливо коли йдеться про способи та форми експлуатації та споживання виробів.

Про важливість суб'єктивних факторів свідчить поширена серед виробників думка про економічну вигідність підвищення якості. Якість розглядається при цьому як соціально бажана мета, але її вплив на підвищення рентабельності вважається мінімальним. Це пояснюється недостатньою обізнаністю виробників, які припускаються таких помилок.

1. Вища якість коштує дорожче. Це найпоширеніша думка щодо якості. Однак новий погляд на механізми створення якості та виробничі процеси показав, що висока якість не завжди коштує дорожче. Важливо зрозуміти, як створюється якість виробу при сучасному масовому виробництві. На основі потреб ринку якість спочатку визначається на папері у вигляді проекту. Потім це втілюється в реальний виріб за допомогою відповідних виробничих процесів. Вкладення більших коштів у наукові дослідження та дослідні розробки може дати помітне підвищення якості виробу. Одночасне вдосконалення виробничих процесів може призвести до значного зниження собівартості. Це широко продемонстровано в Японії та на Заході на всьому діапазоні промислових товарів масового виробництва: комп'ютери, побутова електротехніка та побутові прилади. За останні два десятиліття якість цих виробів помітно покращилася, а вартість знизилася.

2. Акцент на якість веде до зменшення продуктивності. Думка, що якість може бути отримана лише за рахунок кількості, є широко розповсюдженою серед керівників виробництва помилкою. Ця точка зору є пережитком того періоду, коли управління якістю полягало у фізичному огляді кінцевого виробу. У тій ситуації жорсткіші вимоги контролю призводили до відбраковки більшої кількості готової продукції. Але з того часу контроль якості став більш скрупульозним. У сучасній структурі управління якістю акцент змістився на попередження недоліків на стадіях розроблення та виготовлення. Тому дефектні вироби, перш за все, не виробляються. Зусилля, витрачені на те, щоб покращити якість і зберегти кількість, сприяли тому, що покращення якості призводить, як правило, до вищої продуктивності.

3. На якість впливає культура праці робочої сили. Виробники покладають провину за низьку якість своїх виробів на відсутність розуміння якості та низьку культуру праці своїх працівників. Більш глибокий аналіз цього питання показує, що працівники можуть нести відповідальність лише в тому випадку, якщо керівництво забезпечило:

• всебічне навчання операторів обладнання;
• працівників детальними інструкціями щодо роботи;
• засобами для перевірки або оцінювання результатів дій цих працівників;
• засобами для регулювання обладнання або процесу у випадку, якщо результат виявляється незадовільним.

Правдива оцінка виробників, найімовірніше, покаже, що їхнє керівництво нездатне забезпечити ці дуже важливі вихідні умови на більшості робочих місць. І замість того, щоб шукати винних працівників, компаніям необхідно вивчити слабкі місця своїх систем управління.

4. Якість може бути забезпечена суворою перевіркою. Контроль був першим офіційним механізмом управління якістю на початку цього століття, і більшість виробників досі впевнені, що якість можна покращити за допомогою суворого контролю. Слід зазначити, що перевірка може призвести лише до відокремлення якісних виробів від неякісних. Сама по собі вона не може покращити якість виготовленої продукції. Більше того, хоча останні дослідження показали, що від 60 до 70% усіх дефектів, виявлених на виробництві, прямо чи опосередковано пов'язані з помилками, допущеними на таких ділянках, як проектування, технологічна підготовка виробництва та закупівля матеріалів, майже всі перевірки та дії з управління якістю все ще спрямовані на виробничу ділянку.

Необхідно підкреслити, що управління якістю — це не ізольована діяльність відділу технічного контролю. Щоб бути ефективним, цей процес має охоплювати операції всіх відділів, включаючи ті, що займаються маркетингом, проектно-конструкторськими розробками, технологією, виробництвом, пакуванням, диспетчеризацією та транспортуванням. Фактично, управління якістю має охоплювати діапазон від постачальників вихідного матеріалу до замовників. Важливо розуміти вимоги споживачів і мати точний зворотний зв'язок, який дає інформацію про їхнє сприйняття отриманих виробів.