Мито та митні збори як засіб регулювання ЗЕД

Сучасний стан регулювання ЗЕД в Україні

Більшість пострадянських країн мають спільну особливість: вони сформувалися на основі колишньої єдиної економічної та політичної системи. Тому їм необхідні час і зусилля для власної національно-державної ідентифікації та створення умов для інтеграції у глобальні економічні процеси. Окрім того, після здобуття незалежності ці держави певний час перебували в ізоляції від світових тенденцій.

Україна як молода суверенна держава лише напрацьовує досвід міжнародної економічної взаємодії. Інтеграція у світовий економічний простір є складним завданням, для вирішення якого необхідні такі передумови:

• пришвидшене проходження етапів ринкового розвитку, які вже подолали економічно розвинені країни;
• вихід із глибокої економічної кризи, зміцнення продуктивних сил та підвищення добробуту населення;
• встановлення економічних контактів із країнами ближнього та дальнього зарубіжжя;
• реалізація активної зовнішньоторговельної політики, що поєднує експортну орієнтацію виробництва з імпортозаміщенням;
• забезпечення ефективного митного контролю;
• стимулювання економічного зростання через науково-технічний прогрес.

Інтеграції України у світову спільноту сприяє формування правової основи, зокрема ухвалення відповідних законів, декретів та указів. Серед них — закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про створення експортно-імпортного банку», «Про єдиний митний тариф», «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», Указ Президента України «Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», Закон України «Про режим іноземного інвестування» та інші.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає принципи, суб'єктів і види ЗЕД, а також встановлює основи правового й економічного регулювання міжнародних зв'язків, спеціальні правові режими та юридичну відповідальність.

Закон України «Про єдиний митний тариф» ґрунтується на міжнародних нормах, передусім на рекомендаціях ГАТТ. Він забезпечує відповідність національного законодавства загальноприйнятим міжнародним принципам митної справи та є систематизованим переліком ставок, що застосовуються до товарів при їх ввезенні на територію України або вивезенні за її межі.

Закон передбачає такі основні види мита: адвалорне, специфічне та комбіноване. Також встановлюється порядок розрахунку ввізного, вивізного і сезонного мита. Окремо визначається сфера застосування особливих видів мита — спеціальних, антидемпінгових та компенсаційних. Спеціальні статті регулюють процедуру обчислення й сплати мита, а також тарифні пільги та преференції.

Оподаткування товарів при їх ввезенні на митну територію України здійснюється за ставками Єдиного митного тарифу, затвердженого Декретом Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 року.

Товарна класифікація Митного тарифу України побудована на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів і охоплює практично всі товари, що використовуються в міжнародній торгівлі. Номенклатура базується на Гармонізованій системі та Комбінованій номенклатурі ЄС.

У зовнішній торгівлі України застосовується також Загальна система преференцій, ухвалена на II Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) у 1986 році. З 1993 року Україна входить до переліку країн, для яких ЄС встановило преференційний режим.

Із 1994 року, коли було проголошено курс на радикальні економічні реформи, Україна виконала значну роботу для формування незалежної ринкової сфери ЗЕД. У 2000 році Україну визнано країною з ринковою економікою.

Серед ключових чинників, що зумовлюють активнішу участь України в міжнародному поділі праці, — висока частка експорту у валовому національному продукті. Близько третини національного виробництва пов'язано із зовнішньоекономічними відносинами, що підкреслює важливість цієї сфери для життєзабезпечення держави та подолання кризи. Іншими передумовами є розвинений внутрішній поділ праці, обмеженість ресурсів (особливо паливно-енергетичних), традиційні зв'язки з країнами колишнього СРСР, насамперед із Росією, а також потреба в нових технологіях та інвестиціях із розвинених країн.

На сьогодні експортна діяльність практично повністю лібералізована — без квотування та ліцензування. Запроваджено сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій (до 1999 року їх обсяг становив майже 3 млрд доларів). Останнім часом процес активізувався завдяки поширенню вільних економічних зон. Діє гнучка система захисту внутрішнього ринку, побудована за світовими стандартами (тарифне та нетарифне регулювання імпорту). Закладено правові основи двостороннього та багатостороннього співробітництва — підписано понад 70 міжнародних договорів. Триває робота щодо вступу України до ВТО та інтеграції в європейські структури.

Україна є членом понад 100 міжнародних організацій, зокрема Світового банку (з 1993 року), МВФ (з 1994 року), ЮНІДО, ООН, СНД, ЧЕС, МТЦ, ЄЕК, МБРР, МАР (кандидат на вступ), МФК, МАІГ, ВОІС, МАГАТЕ, ОБСЄ, ЄБРР та інших.

Отже, зовнішньоекономічні зв'язки України поступово трансформуються в ринковий режим, що забезпечує органічне включення країни в міжнародний поділ праці.

Національні інтереси регулювання МЕД в Україні

Від початку проголошення незалежності уряд України проводить послідовну політику інтеграції в міжнародне співтовариство. Одним із головних завдань є формування нового торговельного режиму, інтегрованого у світовий економічний простір.

Оскільки першочерговими є питання реструктуризації промисловості, активізації інвестиційних процесів та підвищення ефективності ЗЕД, основними пріоритетами визначено:

• підтримку вітчизняних виробників через використання міжнародно-правових механізмів захисту їхніх інтересів на внутрішньому та зовнішньому ринках;
• прискорення реформ шляхом гармонізації економічного законодавства з міжнародними стандартами;
• взаємне зниження технічних бар'єрів у торгівлі з провідними партнерами.

Одним із способів досягнення цих пріоритетів є повноправне членство України в міжнародній торговельній системі, ключовим інститутом якої виступає Світова організація торгівлі (ВТО).

Глобалізаційні процеси вимагають від України активної участі в міжнародній торгівлі. Коли експорт є важливим чинником розвитку багатьох галузей, неможливо ефективно діяти без членства у ВТО.

Невідповідність українського законодавства нормам ВТО призводить до того, що країна залишається осторонь світових потоків товарів, послуг та інвестицій. Вступ до ВТО надасть Україні суттєві економічні переваги.

Зокрема, зменшаться тарифні та нетарифні обмеження для українських товарів на світових ринках, що сприятиме зростанню експорту. Від членства у ВТО залежить також перспектива інтеграції України в ЄС, Центрально-Європейську зону вільної торгівлі та інші об'єднання. Це стане поштовхом для подальшого реформування економіки та входження України у світове співтовариство як рівноправного партнера.

Важливе значення для економічних реформ має співпраця з міжнародними фінансовими та торговельно-економічними організаціями, зокрема з МВФ, Світовим банком, ЄБРР, ГАТТ/ВТО, ЮНКТАД.

Проблеми регулювання МЕД в Україні та перспективи їх вирішення

Україна самостійно вийшла на світові ринки приблизно в 1991–1992 роках. У цих умовах необхідно вирішити низку принципових питань, пов'язаних із входженням у світове господарство, використанням переваг міжнародного поділу праці та подоланням структурних проблем зовнішньоекономічних зв'язків. Важливо не лише проголосити перехід до відкритої економіки, а й ухвалити практичні рішення для реалізації цього курсу.

Серед проблем і негативних довгострокових тенденцій у структурі експорту та імпорту:

• переважно сировинна спрямованість експорту, домінування енерго- та матеріаломісткої продукції;
• деформована географічна структура, аж до монопольної залежності від окремих країн (нафта, газ);
• нераціональне розміщення експортного потенціалу.

На розвиток зовнішньої торгівлі впливали несприятливі внутрішні чинники:

• неконкурентоспроможність більшості товарів і послуг на міжнародних ринках;
• тривала відсутність ефективного митного контролю;
• проблеми з національною валютою та зовнішньою заборгованістю;
• нерозвиненість зовнішньоторговельної інфраструктури;
• незбалансована політика держави щодо лібералізації торгівлі, цінового та валютного регулювання.

Негативними були й зовнішні чинники:

• переважання закритих міжнародних ринків через транснаціоналізацію;
• жорстке регулювання ринків унаслідок регіональної інтеграції;
• дискримінаційна політика окремих держав щодо України;
• конкуренція з боку інших пострадянських і постсоціалістичних країн.

Ключові проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України пов'язані з диверсифікацією геополітичних пріоритетів, оптимізацією структури експорту та імпорту, а також гармонізацією законодавства з нормами ГАТТ/ВТО.

Попри ці труднощі, Україна посіла певне місце на міжнародних товарних ринках і сформувала систему регулювання зовнішньої торгівлі, яка виглядає досить прийнятно в очах світової спільноти.

Стратегічна мета — реалізувати порівняльні та конкурентні переваги України, які існують у різних галузях господарства та можуть бути втілені в діяльності українських підприємств на міжнародній арені.

Для ефективного вирішення проблем і розвитку ЗЕД необхідно:

1. Суттєво трансформувати товарну структуру (перехід до торгівлі товарами високого ступеня обробки) з чітким визначенням експортних пріоритетів, зокрема:
   • авіація та ракетно-космічна техніка;
   • суднобудування;
   • військова техніка;
   • тонкий автомобільний лист;
   • високоміцні антикорозійні труби;
   • мінеральні добрива;
   • засоби захисту рослин;
   • фанера, картон, меблі;
   • швейні та трикотажні вироби тощо.
2. Прискорити розвиток торгівлі послугами, особливо транспортно-інфраструктурними та туристичними.
3. Диверсифікувати географічну структуру, зокрема:
   • створити зону вільної торгівлі з країнами СНД;
   • укласти договір про зону вільної торгівлі з Центрально-Європейською зоною вільної торгівлі;
   • укласти угоду про зону вільної торгівлі з ЄС на основі угоди про партнерство та співробітництво, підписаної у 1994 році;
   • продовжувати торговельні зв'язки з Північною та Латинською Америкою, Азією та окремими країнами Африки.
4. Раціоналізувати територіальне розміщення експортного потенціалу.
5. Проводити селективну політику в процесі лібералізації торгівлі та успішно завершити вступ до ГАТТ/ВТО найближчими роками.

Перспективи зовнішньоекономічної політики України

Особливу увагу буде приділено диверсифікації зовнішньоторговельних зв'язків, зокрема освоєнню нових ринків збуту та закріпленню на традиційних.

Зовнішньоекономічна політика спрямовуватиметься на розширення двосторонніх відносин із країнами СНД. Для цього підписано міждержавні програми довгострокового (на 10 років) економічного співробітництва з Російською Федерацією, Молдовою, Білоруссю, Казахстаном, Грузією та іншими. Принципова позиція України у відносинах із СНД — встановлення реального режиму вільної торгівлі на основі норм ГАТТ/ВТО.

Основними принципами формування відкритої економіки мають стати:

по-перше, акцент на розвиток галузей, що мають порівняльні та конкурентні переваги у світовій економіці регіонального (СНД) і глобального масштабу;

по-друге, високий рівень внутрішньої інтегрованості економіки, створення потужного національного ринку як основи для завоювання ніш на конкурентних світових ринках;

по-третє, забезпечення фінансової стабілізації, що покращує макроекономічні умови для національного та міжнародного підприємництва та сприяє формуванню сприятливого інвестиційного клімату;

по-четверте, введення твердої конвертованої валюти;

по-п'яте, врахування фактороінтенсивності національних галузей, тобто їх капітало- та працезабезпеченості порівняно з іншими країнами, а також внутрішніх витрат і цін, щоб уникнути несприятливої цінової асиметрії, яка погіршує умови торгівлі та призводить до збитків.

Нарешті, необхідно постійно гармонізувати національне зовнішньоекономічне законодавство з нормами ГАТТ/ВТО.

Висновки

Посилення господарських взаємозв'язків між державами об'єктивно потребує підвищення ролі багатостороннього регулювання світогосподарських відносин, що сприяє повнішому використанню переваг міжнародного поділу праці. Однак масштаби та напрями такого регулювання значною мірою залежать від інтересів держав-учасниць, політики їхніх урядів і діяльності державних органів.

Багатостороннє регулювання не обмежує національного суверенітету, але впливає на урядові рішення у сфері міжнародних торговельно-економічних відносин. Державна політика в цій галузі включає не лише регулювання, а й сприяння розвитку світогосподарських зв'язків, підтримку учасників ЗЕД на міжурядовому рівні та в рамках міжнародних організацій.

На сучасному етапі основними завданнями міжнародного регулювання є:

• забезпечення стабільності міжнародної економіки та валютно-фінансової сфери;
• розвиток співробітництва між країнами в різних формах;
• усунення дискримінації в торговельно-економічних відносинах;
• сприяння розвитку приватного підприємництва;
• прийняття заходів для подолання криз в окремих країнах або на світовому ринку;
• узгодження та координація макроекономічної політики держав відповідно до тенденцій економічної інтеграції.

Головна мета держави — вироблення зовнішньоекономічної стратегії, визначення напрямів розвитку експортного потенціалу та підтримка галузей і підприємств у розвитку експортних виробництв. Переважно економічними методами, хоча повністю відмовитися від адміністративних важелів неможливо, держава має регулювати, координувати та сприяти розвитку ЗЕД відповідно до обраного курсу. Особливого значення набуває створення системи стимулювання експорту, насамперед експорту готової продукції. Важливу роль відіграють податкові пільги, кредитування та страхування ЗЕД. У питаннях імпорту держава за допомогою митних платежів сприяє його раціоналізації. При цьому необхідно уникати як створення монопольного становища національних виробників, так і розорення важливих галузей через імпорт. Ще одним завданням державного регулювання є захист інтересів учасників ЗЕД за кордоном, проведення відповідної зовнішньоекономічної політики та укладення угод з іноземними країнами для створення кращих умов економічної взаємодії.

Щодо України, її вагомість на міжнародній арені, як і будь-якої іншої країни, залежить від стану економіки, рівня розвитку, потенціалу та конкурентоспроможності на світових ринках. Після стабілізації макроекономічних показників і підвищення рівня життя Україна матиме можливість вступити до міжнародних організацій та інтеграційних об'єднань, з якими зараз лише починається діалог.

Література

1. «Вісник української академії управління при Президенті України», №3, 2000.
2. «День», №71, 2000.
3. «Зеркало недели», №25, 2000.
4. «Инвест газета», №44, 2000.
5. «ММ деньги и технологии», №4, 2000.
6. «Обзор украинского рынка», №10, 11, 1999.
7. «Орієнтир», №16, 1999.
8. «Офіційний вісник України», №8, 2000.