Мистецтво та естетичне виховання

Вступ

Естетичне виховання є процесом формування у людини здатності цілісно сприймати та правильно осмислювати прекрасне як у мистецтві, так і в реальному житті. Воно також передбачає розвиток природного прагнення до творчої самореалізації.

Проте така здатність не виникає сама собою — вона потребує усвідомленого, послідовного та систематичного розвитку.

Фундаментом, на якому будується естетичне виховання, є певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її вміння естетично освоювати навколишній світ. Цей рівень проявляється як у розвитку всіх складових естетичної свідомості (емоцій, переконань, вражень, оцінок, уподобань, потреб та ідеалів), так і у сформованих навичках активної перетворювальної діяльності в мистецтві, праці, побуті та міжособистісних стосунках. Процес формування у школярів системи художніх уявлень і поглядів, які стануть основою для вироблення дієвих критеріїв естетичних цінностей, а також готовності вносити красу у власне життя, розпочинається зі сприйняття довкілля.

Мета естетичного виховання полягає не лише в розширенні художнього кругозору, збільшенні кількості прочитаних книг чи прослуханих музичних творів. Воно покликане впорядковувати людські почуття, сприяти духовному зростанню особистості, регулювати та коригувати її поведінку.

Естетичне виховання охоплює всі сфери життя дитини, забезпечується всіма напрямами виховання та використовує багатство й різноманітність їхніх засобів.

Саме тому головним принципом естетичного виховання вважається принцип його загальності та загальної художньої освіти.

1. Методологічні засади естетичного виховання

На сучасному етапі методологічною основою та ключовим принципом естетичного виховання є ідея комплексного підходу, яка у побудові системи естетичного виховання має подвійне значення. По-перше, ця система має бути організована так, щоб різні види мистецтва постійно взаємодіяли між собою, впливаючи на дитину. Це досягається через тісний міжпредметний зв'язок. По-друге, естетичне виховання, яке здійснюється як засобами мистецтва, так і засобами реальної дійсності, повинно стати невід'ємною частиною будь-якого іншого виду виховання.

Система естетичного виховання також ґрунтується на принципі творчої самодіяльності учнів. Це проявляється у здатності школярів застосовувати набуті творчі навички у виконанні будь-якої справи.

Нові завдання, що постали перед загальноосвітньою школою незалежної України у сфері виховання, суттєво змінили підходи до естетичного виховання. Від простих завдань бачити, відчувати та розуміти прекрасне вони еволюціонували до складніших, пов'язаних зі здатністю творити красу в навколишній дійсності, праці, мистецтві та повсякденному житті. Ця здатність є характерною ознакою сучасності та забезпечується через реалізацію принципу естетизації всього дитячого життя.

Ці принципи є основою для реалізації системи естетичного виховання та сприяють формуванню естетичної культури молодого покоління.

Одним із головних завдань школи на сучасному етапі розвитку естетичного виховання є створення його цілісної системи. Під такою системою розуміють живий, цілеспрямований, організований та контрольований процес художньо-естетичної освіти, розвитку й виховання дітей. Він будується на основі сукупності методологічних принципів та психолого-педагогічного обґрунтування методичних документів, що забезпечують його здійснення у нерозривному зв'язку з естетичним вихованням особистості, її моральним і трудовим розвитком.

Центральним структурним елементом системи естетичного виховання є особистість, оскільки мета, завдання та специфічні методи цього процесу орієнтовані на естетичний і загальний розвиток особистості. Вони спрямовані на її збагачення в педагогічному процесі з урахуванням індивідуальних та психологічних особливостей впливу на учнів різного віку.

Однією з провідних підсистем естетичного виховання є навчально-виховний процес школи. Предмети природничо-математичного, гуманітарного та естетичного циклів, а також трудове виховання роблять свій внесок у цю підсистему, будучи тісно пов'язаними між собою як її елементи. Керівна роль у забезпеченні педагогічної цілеспрямованості цього процесу належить учителю.

Наступною підсистемою є позакласна діяльність школярів, яка тісно пов'язана з навчально-урочною. Особливе місце тут займають факультативні курси з предметів художнього та інших циклів. Функціонування цієї підсистеми передбачає використання творчого підходу до будь-якого виду діяльності дитини, застосування форм і методів, що пробуджують інтерес до естетичної творчості. Також важливим є здійснення педагогічного контролю за соціально-цінною діяльністю учнів у процесі позакласної та позашкільної роботи, організації дозвілля та поведінки дітей різного віку.

Важливою підсистемою є також художньо-естетичні впливи засобів масової комунікації (преси, радіо, телебачення, кіно), сім'ї та мікросередовища школяра. Контроль з боку школи за діяльністю цих елементів виявляється у вивченні та аналізі їхніх впливів, а також у визначенні ступеня сформованості в учнів естетичного ідеалу, смаку, критичної оцінки естетичної інформації, художніх інтересів і потреб у галузі мистецтва та мотивів спілкування з ним.

2. Сутність естетичного виховання та мистецтва в процесі навчання

Естетичне виховання є одним із дієвих засобів гармонійного розвитку людини. Воно відіграє ключову роль у формуванні не лише естетичного ставлення до навколишньої дійсності, але й духовно-моральних якостей особистості.

Важливість естетичного виховання в процесі навчання підкреслювали видатні педагоги минулого. Зокрема, К. Д. Ушинський зауважував, що "кожен навчальний предмет так чи інакше містить естетичний елемент, передачу якого учням повинен мати на увазі вчитель". В. О. Сухомлинський переконливо стверджував: "...Без емоційно-естетичного струменя неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини... Краса й жива думка так само органічно поєднані, як сонце і квіти".

На значенні естетичного виховання наголошувалося і в працях інших педагогів та в шкільних нормативних документах, що активізувало педагогічну думку в цій галузі. Педагоги шукали резерви для покращення викладання не лише предметів естетичного циклу, але й праці, оскільки до її складу входять різні види художньої праці. Вивчення декоративно-вжиткового мистецтва в школі сприяє формуванню в учнів здорових естетичних смаків та виробляє імунітет проти впливу низькопробних антихудожніх проявів у мистецтві. Навчаючись створювати речі не просто корисні, але й красиві, школярі глибше осягають значення естетичного начала в житті людини. Важливо, щоб доступні дітям види праці — прості роботи з шиття, столярства чи будь-якого виконавства — поєднувалися з художньою творчістю та давали можливість проявитися дитячому смаку в посильній творчості.

Використанню декоративно-прикладного мистецтва з метою загального та естетичного розвитку учнів значну увагу приділяли у своїх творах видатні українські педагоги. Так, О. В. Духнович у творі "Народна педагогіка в користь училищ і учителів сільських", розробляючи проблему народності виховання, рекомендував широко вивчати в школах різні види народного декоративно-вжиткового мистецтва. Він радив враховувати природні нахили учнів, найповніше задовольняючи їхні інтереси. Він писав: "Русини, народ почуттєвий і люблячий спів, має здатність до всякої науки і художності". Тому в школах треба вивчати "різьблення, вишивання та ін., ... бо від природи деякі діти мають нахил на деякі художності, наприклад, один на різьбярство, інший на малярство..., і так кожному згідно нахилу подавати спосіб, щоб здібності свої розвивав". Засвоєння учнями художнього ремесла, на думку педагога, пов'язане з працею, яка "сили зміцнює", "ум розвиває", "почуття ніжним робить", "користь приносить людині".

У праці "Дитяча творчість і художнє виробництво" Г. Лабунська та В. Пестель узагальнили досвід зв'язку декоративної роботи з різними видами художньої праці. Вони зазначають, що для таких занять найбільш підходить підлітковий вік. У цей період у підлітка спостерігається деяке зниження інтересу до зображальної творчості, але "залишається прагнення до дослідження матеріалу і бажання пристосувати продукт своєї творчості до чогось реального, утилітарного". Дотримуючись у своєму дослідженні принципу свободи творчості, автори експериментально показали, що така робота має значне художньо-освітнє та виховне значення.

У своєму дослідженні Ю. П. Желтухов розглянув питання проведення занять з праці в позакласній роботі з учнями. Він звертає увагу на методику ознайомлення учнів з художньою обробкою різних матеріалів (художня обробка природних матеріалів, аплікація соломкою, різьблення по дереву, чеканення по металу, художні роботи на токарному верстаті, художньо-конструктивні роботи з дротом, бляхою тощо). На основі проведеного дослідження він робить висновок, що підлітки особливо проявляють потяг до практичної діяльності, яка вимагає поєднання трудових навичок з художніми вміннями.

Особливе значення для естетичного виховання підростаючого покоління має використання занять з декоративно-вжиткового мистецтва в районах розвинутих художніх промислів.

Як результат, можуть бути створені науково обґрунтовані програма та посібник для занять з інкрустацією в 1-4 класах шкіл, що відповідають визначеним завданням:

• а) виявити можливості активізації навчального процесу з метою посилення творчого спрямування навчання;
• б) визначити послідовність навчання (від легкого до важкого, від простого до складного і т.д.);
• в) провести відбір предметів, що виготовляються з дерева, які, з одного боку, забезпечують потрібний рівень навчання, а з другого — будуть посильними для виконання учнями.

У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатися байдужою — вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до побаченого. Тому необхідно, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і потворне.

Під час естетичного сприймання виникають певні емоції. Завдання виховання — створити умови, які сприяли б формуванню емоційної сфери учнів. Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство.

Складною є проблема формування сприймання мистецтва. Щоб сприймати художній чи музичний твір, необхідна елементарна теоретична підготовка. Краще сприймається те, що зрозуміле, про що є певні знання. Цей принциповий підхід слід взяти за основу при використанні в естетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва, скульптури.

Сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал, а також розвинена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного. Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене та порівнюючи з відомим раніше, вона дає йому певну оцінку. Рівень такого естетичного мислення залежить від розумового виховання та вміння здійснювати мислительні операції.

Поряд із розвитком естетичного сприймання та прищепленням естетичних смаків у процесі естетичного виховання в учнів формують естетичне ставлення до навколишньої дійсності. Людина повинна не лише милуватися красою природи чи пам'ятками культури, а й берегти та захищати їх.

Важливе значення має виховання у школярів естетики поведінки — акуратності в одязі, красивої постави та манер, уміння триматися невимушено, природно, культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці якості тісно пов'язані з моральністю особистості учня.

В естетичному вихованні школярів використовують різні джерела:

• а) твори образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури, яка відображає життя людини чи природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, «домальовує» зображене, бачить за картиною події, образи, характери;
• б) музику, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини та її поведінку;
• в) художню літературу. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література — важливий засіб розвитку інтелекту учнів;
• г) театр, кіно, телебачення, естраду, цирк. Їхня цінність у тому, що, крім змістової частини, вони об'єднують у собі елементи багатьох видів мистецтв (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю);
• ґ) поведінку і діяльність школярів. Достойні вчинки учнів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій;
• д) природу: її красу в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і неживій природі;
• е) факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їхніх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з учнями;
• є) оформлення побуту (залучення дітей до створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі).

Одним із головних шляхів естетичного виховання в школі є навчальна робота. У багатьох школах створено малі академії народних мистецтв (МАНМ), університети народознавства, товариства народних умільців, школи і класи кобзарського, сопілкарського мистецтва, етнографічні групи, фольклорні ансамблі, вертепи. Учителі проводять подорожі до витоків рідного слова, уроки на природі, години улюбленої праці, творчості, уроки емоційної культури, народознавства, людинознавства, мистецтвознавства, мандрівки в історію тощо.

Виняткову роль в естетичному вихованні школярів відіграють предмети естетичного циклу (малювання, співи, музика). На уроках із цих предметів учні не лише здобувають теоретичні знання з конкретних видів мистецтва, а й набувають практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі здібності. Вагомим доповненням до цього циклу є уроки української мови, української та світової літератури, на яких учні засвоюють багатство і красу рідної мови, знайомляться з шедеврами рідної та світової літератури. На уроках природничо-математичних дисциплін відкриваються великі можливості використання краси природи та формування бережливого ставлення до неї. Краса фізики і математики — у логічній чіткості наукових побудов і доведень, чіткості їхньої структури. Певне виховне значення має як естетика праці учнів і продуктів праці, так і вміння та навички, набуті в процесі праці, що дають змогу особистості творчо виявити себе. На уроках фізичного виховання учні вчаться красиво і правильно триматися й ходити.

На розв'язання завдань естетичного виховання спрямована також позакласна виховна робота. Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінною в естетичному вихованні є участь школярів у діяльності шкільних клубів любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних об'єднаннях, музичних ансамблях і шкільних оркестрах, шкільних театрах. Розширювати й поглиблювати свої естетичні знання, уміння й навички учні можуть у позашкільних освітньо-виховних установах: музичних і художніх школах, будинках і палацах школярів, студіях.

Важливу роль в естетичному вихованні школярів відіграє сім'я. Належне естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких журналів, телевізора, сімейних традицій з обговорення телепередач, прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування театру — все це створює сприятливі умови для прищеплення естетичних смаків дітям.

Висновки

Отже, функціонування системи естетичного виховання є ефективним лише тоді, коли вона діє не ізольовано, а включається в комплекс усієї навчально-виховної роботи та здійснюється за допомогою цілеспрямованого педагогічного керівництва.

Естетичне виховання є важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості. Воно є частиною виховного процесу, безпосередньо спрямованою на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Методологічною засадою естетичного виховання є естетика — наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і поведінка школяра. Естетична свідомість — це форма суспільної свідомості, що являє собою художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах.

Естетичні почуття — це особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва. Естетичний смак — це здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відокремлювати справді прекрасне від неестетичного. Естетичний ідеал — це уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне, на що рівняється.

Естетика поведінки — це риси прекрасного у вчинках і діях людини (у ставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, у формах спілкування з людьми).

Список використаної літератури

1. Естетика: Навчальний посібник/ Авт. М. П. Колесніков, О. В. Колеснікова та ін.; Ред. В.О. Лозовий; М-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. – 204 с.

2. Естетика: Підр. для студ. вузів/ Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. - К.: Вища школа, 1997[2000]. – 398 с.

3. Естетика: Підручник для студ. гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Л. Т. Левчук, В. І. Панченко, О. І. Оніщенко, Д. Ю. Кучерюк. - 2-ге вид., доп. і перероблене. - К.: Вища школа, 2005. - 431 с.

4. Левчук Л. Основи естетики: Навч. посіб. для учнів 10-11 кл./ Лариса Левчук, Олена Оніщенко,. - К.: Вища школа, 2000. - 270 с.

5. Сморж Л. Естетика: Навчальний посібник/ Леонід Сморж,; Київський міжнародний ун-т. - К.: Кон-дор, 2005, 2007. - 333 с.