Мислення, його види і формування, уява

1. Загальне поняття про мислення

Об'єкти та явища навколишньої дійсності мають властивості, які людина здатна сприймати безпосередньо через відчуття (колір, звук, форма, рух), а також ті, що розкриваються лише через узагальнення та опосередковане пізнання. Саме цей процес і називається мисленням — формою розумової активності, що дозволяє осягнути сутність речей, закономірні зв'язки та відносини між ними.

Першою ключовою рисою мислення є його опосередкованість. Те, що неможливо пізнати прямо, людина осягає через інші властивості, спираючись на чуттєвий досвід (відчуття, сприйняття, уявлення) та вже набуті теоретичні знання. Таке непряме пізнання є суттю опосередкованого мислення.

Друга особливість — узагальненість. Здатність виокремлювати загальне та істотне в об'єктах можлива завдяки взаємозв'язку всіх їхніх властивостей. Загальне завжди проявляється через конкретне, одиничне. Люди виражають узагальнення через мову: слово позначає не лише окремий предмет, а й цілу групу подібних. На відміну від образів, де узагальнення обмежене наочністю, слово дозволяє узагальнювати безмежно. Найширші філософські категорії (матерія, рух, закон, сутність) є прикладом таких узагальнень.

Мислення є вищим щаблем пізнання, основою якого слугують відчуття, сприйняття та уявлення. Інформація надходить у мозок через органи чуття, а її найскладніша логічна обробка відбувається саме в процесі мислення. Розв'язуючи життєві задачі, людина розмірковує, робить висновки, пізнає суть речей і відкриває закони їхнього зв'язку, що дозволяє їй змінювати світ.

Формування мислення нерозривно пов'язане з відчуттями: перехід від відчуття до думки — це складний процес виокремлення предмета чи його ознаки, відвернення від конкретного та встановлення істотного, спільного для багатьох об'єктів.

Мислення виступає як розв'язання задач і проблем, що постійно постають перед людиною. Рішення завжди дає нове знання, а пошуки його можуть бути складними, тому розумова діяльність потребує зосередженості, терпіння та активності. Реальний процес мислення є не лише пізнавальним, а й емоційно-вольовим.

Матеріальною формою мислення виступає мова. Думка стає доступною і для самої людини, і для інших лише через слово — усне чи письмове. Завдяки мові знання передаються з покоління в покоління. Існують і додаткові засоби передачі результатів мислення: світлові та звукові сигнали, електричні імпульси, жести. Сучасна наука активно використовує умовні знаки як універсальний засіб передачі інформації.

Одягаючись у словесну форму, думка формується та реалізується в процесі мовлення. Рух думки, її уточнення та зв'язок з іншими думками відбуваються лише через мовну діяльність. Мислення і мова єдині, воно тісно пов'язане з мовними механізмами, особливо рече-слуховими та рече-руховими.

Мислення також нерозривно пов'язане з практичною діяльністю. Будь-яка діяльність передбачає обдумування, планування, спостереження та врахування умов. Діючи, людина вирішує певні задачі. Практика є основною умовою виникнення та розвитку мислення, а також критерієм його істинності.

Мислення — це функція мозку, результат його аналітико-синтетичної діяльності. Воно забезпечується роботою обох сигнальних систем при провідній ролі другої. Під час розв'язання розумових задач у корі мозку відбувається перетворення систем тимчасових нервових зв'язків. Знаходження нової думки фізіологічно означає замикання нервових зв'язків у новому поєднанні.

2. Розумові процеси

Розумова діяльність полягає у розв'язанні різноманітних задач, спрямованих на розкриття суті об'єктів. Розумова операція — це спосіб розумової діяльності, за допомогою якого людина вирішує ці задачі.

Основними розумовими операціями є аналіз і синтез, порівняння, абстрагування, конкретизація, узагальнення, класифікація. Вибір конкретних операцій залежить від характеру завдання та інформації, що піддається обробці.

Аналіз — це уявне розкладання цілого на частини або виокремлення його сторін, дій, відносин. Синтез — процес, зворотний аналізу, що полягає в об'єднанні частин, властивостей, дій в одне ціле. Ці дві операції взаємопов'язані та сформувалися в практичній діяльності людини: практичне освоєння предметів привело до формування цих розумових операцій.

Порівняння — це встановлення схожості та відмінності предметів і явищ. Воно ґрунтується на аналізі: перед порівнянням необхідно виділити ознаки об'єктів. Порівняння може бути одностороннім (неповним) або багатобічним (повнішим), поверхневим або глибшим. Думка при цьому рухається від зовнішніх ознак до внутрішніх, від видимого до прихованого, від явища до суті.

Абстрагування — це процес уявного відвернення від деяких ознак конкретного об'єкта з метою кращого його пізнання. Виділяючи якусь ознаку та розглядаючи її ізольовано, людина глибше розуміє суть речей. Завдяки абстракції людина піднялася до наукового теоретичного мислення.

Конкретизація — процес, зворотний абстрагуванню, що полягає у поверненні думки від загального до конкретного для розкриття змісту.

Розумова діяльність завжди спрямована на отримання результату. Людина аналізує, порівнює, абстрагує властивості, щоб виявити загальне, розкрити закономірності розвитку та оволодіти ними. Таким чином, узагальнення — це виділення загального в предметах і явищах, що виражається у формі понять, законів, правил, формул.

3. Розуміння

Розумова діяльність виявляється в розумінні об'єктів мислення та розв'язанні на цій основі розумових задач. Розуміння — це процес проникнення думки в суть чого-небудь. Об'єктом розуміння може бути будь-який предмет, явище, факт, ситуація, дія, мова, твір мистецтва, наукова теорія.

Розуміння може бути включене в процес сприйняття (пізнавання, усвідомлення) або здійснюватися поза ним. Воно є обов'язковою умовою розв'язання розумових задач.

Діючи, людина вирішує задачі. Задача — це ситуація, що визначає дію людини, спрямовану на задоволення потреби шляхом зміни цієї ситуації. Суть задачі полягає в досягненні мети. Складні задачі розв'язуються в кілька етапів: усвідомлення мети, аналіз умов, складання плану дій та сама дія.

Одні задачі людина вирішує безпосередньо, виконуючи звичні дії, інші — опосередковано, набуваючи нових знань. Останні називаються розумовими задачами.

Розв'язання розумових задач проходить кілька етапів. Перший етап — усвідомлення питання та прагнення знайти відповідь. Без питання немає задачі та діяльності мислення. Другий етап — аналіз умов задачі, без якого неможливе жодне розв'язання. Третій етап — саме розв'язання, що здійснюється через різні розумові дії з використанням логічних операцій. Останній етап — перевірка правильності рішення, яка дисциплінує розумову діяльність, дозволяє знайти та виправити помилки.

Уміння розв'язувати розумові задачі, особливо самостійно та економними способами, характеризує розум людини.

Види мислення

Залежно від того, яку роль у розумовому процесі відіграють слово, образ і дія, виділяють три види мислення: конкретно-дієве (практичне), конкретно-образне та абстрактне. Ці види також розрізняються за особливостями задач — практичних і теоретичних.

Конкретно-дієве мислення спрямоване на розв'язання конкретних задач у виробничій, конструктивній, організаторській діяльності. Це перш за все технічне, конструктивне мислення, що полягає в розумінні техніки та вмінні самостійно вирішувати технічні задачі. Процес технічної діяльності поєднує розумові та практичні компоненти. Характерними рисами цього виду мислення є спостережливість, увага до деталей, уміння використовувати їх у конкретній ситуації, оперування просторовими образами та схемами, швидкий перехід від роздуму до дії. Саме тут найбільше виявляється єдність думки і волі.

Конкретно-образне (художнє) мислення характеризується тим, що відвернуті думки та узагальнення людина втілює в конкретні образи.

Абстрактне (словесно-логічне) мислення спрямоване на пошук загальних закономірностей у природі та суспільстві. Воно відображає загальні зв'язки та відносини, оперує поняттями та широкими категоріями, а образи відіграють допоміжну роль.

Усі три види мислення тісно пов'язані між собою. У багатьох людей вони розвинені однаково, але залежно від характеру задач на перший план виступає той чи інший вид. У процесі розвитку дитини першим виникає конкретно-дієве мислення, потім конкретно-образне і, нарешті, абстрактно-логічне, хоча їхні особливості у дітей дещо інші, а зв'язки простіші.

4. Думка і висновок

Мислення людини протікає у формі думок і висновків. Думка — це форма мислення, що відображає об'єкти дійсності в їхніх зв'язках і відносинах. Послідовний логічний зв'язок кількох думок, необхідний для розв'язання задачі чи пошуку відповіді, називається міркуванням. Міркування має практичний сенс лише тоді, коли приводить до висновку, який є відповіддю на питання та підсумком пошуків думки.

Висновок — це умовивід з кількох думок, що дає нове знання про предмети та явища. Висновки бувають індуктивні, дедуктивні та за аналогією.

Індуктивний висновок — це рух від одиничного (часткового) до загального. З думок про окремі випадки людина робить загальний висновок. Дедуктивний висновок — це виведення окремого випадку із загального положення, перехід від загального до часткового чи одиничного. Знаючи загальне правило чи закон, ми робимо висновок про окремі випадки, навіть якщо їх спеціально не вивчали. Висновок за аналогією — це умовивід від часткового до часткового: на підставі схожості двох предметів в одних відносинах робиться висновок про їхню схожість в інших. Цей вид висновку лежить в основі створення гіпотез і припущень.

Результати пізнавальної діяльності фіксуються у формі понять. Пізнати предмет — значить розкрити його суть. Поняття — це відображення істотних ознак предмета. Щоб розкрити ці ознаки, потрібно всебічно вивчити предмет і встановити його зв'язки з іншими. Поняття виникає на основі багатьох думок і висновків про предмет. Воно є вищим продуктом мозку, вищим ступенем пізнання світу.

Кожне нове покоління засвоює наукові, технічні, моральні, естетичні поняття, вироблені суспільством у процесі історичного розвитку. Засвоїти поняття — значить усвідомити його зміст, уміти виділяти істотні ознаки, знати його межі (об'єм), місце серед інших понять та вміти користуватися ним у пізнавальній і практичній діяльності.

5. Уява

Уява — це процес створення індивідом наочних образів, внутрішня активність, що забезпечує випереджувальне відображення дійсності та розширює життєвий досвід. Це психічно-пізнавальний процес створення нових уявлень на основі наявного досвіду, тобто процес перетворюючого відображення дійсності.

Уява виникає з потреби передбачати результати дій: первісна людина не могла б виконувати дію, не усвідомлюючи її мети. Можливості задоволення такої потреби приховані в пам'яті. Саме уявлення пам'яті, що в образній формі закріплюють досвід взаємин людини з природою, створюють підстави для відображення очікуваного. Вони несуть у собі значення, користуючись якими людина будує образ світу, спочатку мимовільно, а потім і довільно оперуючи наочними образами реальності.

Уява поділяється на види залежно від способів утворення нових образів. Вона може бути пасивною та активною.

Пасивна уява — це мимовільне або довільне створення образів, не призначених для втілення в дійсність. До цього виду належать сновидіння, фантазування та ілюзії.

Сновидіння — це організована система образів, що мимовільно виникають під час сну — стану, протилежного неспанню, ознакою якого є виключеність організму від зовнішніх впливів. Аналіз електроенцефалограм показує, що у всіх людей, починаючи з дворічного віку, регулярно бувають сновидіння, причому більшість запам'ятовує їхній зміст.

Фантазування — це довільне оперування образами уяви, що має задовольнити потребу, на шляху реального задоволення якої є перешкоди.

Активна уява — це процес довільного створення індивідом наочних образів. Він має відтворювальний і творчий характер. Відтворювальна уява обслуговує сприймання та відтворення об'єктів, які потребують представлення у формі наочних образів. Творча уява — це створення нових наочних образів, що можуть бути втілені в оригінальних і суспільно-цінних продуктах. Зразком творчої уяви є мрія — внутрішня діяльність, що полягає у створенні образу бажаного майбутнього.

Уява є зміною та перетворенням людиною своїх уявлень на основі:

1. зміни величини об'єктів у бік перебільшення (гіпербола) або зменшення порівняно з дійсними, що створює фантастичні образи;
2. з'єднання в уяві вичленених з різних об'єктів частин або елементів, що створює новий, неіснуючий раніше предмет;
3. уявного посилення якої-небудь властивості чи якості, надання їй непропорційно більшого значення в характеристиці об'єкта;
4. створення нового образу в результаті узагальнення рис, що спостерігалися у ряду схожих об'єктів;
5. уявного ослаблення якої-небудь властивості чи якості предмета, що приводить до побудови контрастного образу, наділеного властивостями, прямо протилежними початковому.

Фізіологічну основу уяви складають залишкові (слідові) процеси збудження та гальмування, позитивної та негативної індукції, аналізу та синтезу в кіркових відділах різних аналізаторів. У результаті цієї складної нервової діяльності виникають нові поєднання тимчасових зв'язків, що утворилися в минулому досвіді та складають постійну «базу» уяви.

6. Функції уяви

У житті людини уява виконує ряд специфічних функцій.

Перша функція полягає в тому, щоб представляти дійсність в образах і мати можливість користуватися ними, вирішуючи різні задачі. Ця функція пов'язана з мисленням і органічно в нього включена.

Друга функція пов'язана з регулюванням емоційних станів. За допомогою уяви людина здатна хоча б частково задовольняти багато потреб, знімаючи напруженість, що ними викликається. Ця життєво важлива функція особливо підкреслюється та розробляється психоаналітичним напрямом зарубіжної психології.

Третя функція пов'язана з участю уяви в управлінні іншими психічними та фізіологічними процесами, зокрема волею, увагою, пам'яттю, мовою, переживаннями. За допомогою штучно створюваних образів людина може звертати увагу на потрібні події та процеси, управляти сприйняттям, спогадами, висловлюваннями.

Четверта функція полягає у формуванні внутрішнього плану дій — здатності виконувати їх в думці, маніпулюючи образами.

П'ята функція — планування та програмування діяльності, складання певних програм, оцінка їх правильності та процесу реалізації.

Список літератури

1. Бондарчук О.І., Бондарчук Л.І. Основи психології та педагогіки: К.: МАУП, 2001
2. Меерович М.И., Шрагина Л.И. Технология творческого мышления: практическое пособие. — Минск. М.: 2000
3. М'ясоїд П.А. Загальна психологія. К.: 1998
4. Крысько В.Г. Общая психология в схемах и комментариях. Уч. пос.: 2003