Мова як найважливіший засіб людського спілкування. Функції мови

План

Вступ
1. Мова як основний інструмент людської комунікації
2. Роль і призначення мови
Висновки
Перелік джерел

Вступ

Як зазначає мовознавиця О. Сербенська, мова є "найважливішою частиною нашої особистості, нашої поведінки, нашої думки, вона — тіло цієї думки, визначає ступінь нашої свідомості, є своєрідним її мірилом". Мова тісно пов'язана з духовним світом, емоційною сферою, "розумом серця". Усвідомлення сутності мови, законів її існування, чинників, що її зміцнюють або руйнують, а також її ролі в житті особистості та народу формує здатність протистояти негативним впливам середовища. Саме за мовною ознакою людина найперше впізнає "своїх" та ідентифікує себе.

Українська мова є національним надбанням українського народу, тому держава має її захищати та підтримувати. Мовна політика, як складова державної політики, повинна забезпечувати повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя, її розвиток і взаємодію з іншими мовами. Виконуючи інтеграційну роль, українська мова є потужним чинником зміцнення державності, культурного та економічного поступу країни.

Мова — це духовний скарб нації. Вона є не просто засобом існування, а тим, що живе в наших серцях, — нашою сутністю, першоосновою буття. Саме мова формує свідомість, творить людину, культуру та історію.

Сучасна Україна — вільна європейська держава, народ якої шанує свої традиції та культуру. Тому важливо докласти всіх зусиль для збереження і примноження національних скарбів, серед яких українській мові належить особливе місце.

1. Мова як основний інструмент людської комунікації

Мова була створена людиною для забезпечення спілкування та накопичення в пам'яті людства банку даних колективного досвіду пізнання світу. Втім, і сама людина є результатом власної діяльності. Як слушно зауважував Ф. Енгельс, "спочатку праця, а потім і разом з нею членоподільна мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився в людський мозок". Оскільки в основі культури лежить спільне прагнення людства перетворювати навколишнє середовище на сферу життєдіяльності та засіб розвитку суспільства, слід визнати, що не існує природної мови, первинною функцією якої не було б обслуговування процесу творення культури. Отже, мова є одним із видів культури, який разом із працею покликаний творити всі інші її види. Більше того, мова — не лише засіб творення культури, а й один із її складових компонентів. На думку Є. М. Верещагіна та В. Г. Костомарова, "національна мова входить у поняття національної, бо природні умови, географічне положення, рівень і спеціалізація народного господарства, тенденція суспільної думки, науки, мистецтва – всі великі й малі особливості життя народу знаходять відбиття у мові цього народу".

Мова — це найважливіший засіб людського спілкування, нерозривно пов'язаний із мисленням, засіб передачі інформації та управління людською поведінкою.

Відповідно до ст. 10 Конституції України, державною мовою в Україні є українська. Держава гарантує її всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території країни. Також гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні регулюється Конституцією та законами.

Отже, українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України, зокрема під час здійснення повноважень органами державної влади та місцевого самоврядування, а також в інших сферах суспільного життя. Мовою навчання в дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах також є українська. Однак аналіз сучасної мовної ситуації свідчить, що українська мова не набула належного поширення в усіх сферах суспільного життя.

Стало очевидним, що попередній шлях утвердження української мови як державної був недостатньо ефективним. Сьогодні спостерігається процес звуження сфери її застосування, що породжує соціальну напругу, сепаратистські настрої та суперечить інтересам національної безпеки. В Україні можна обіймати будь-яку посаду, зокрема державну, без знання державної мови, і жоден порушник Конституції не був покараний, жоден чиновник не був звільнений за її незнання. Натомість у багатьох зарубіжних країнах мовний іспит є обов'язковим навіть для натуралізації, не кажучи про вступ на державну службу.

Мовне питання часто стає дестабілізуючим чинником суспільного життя, що гальмує розбудову суверенної, демократичної, правової держави. Тривалий час мовна ситуація є предметом гострих політичних дискусій. У суспільстві утвердилося спрощене розуміння патріотизму: патріотом вважають того, хто розмовляє українською. Однак таке трактування ставить російськомовних громадян і представників національних меншин у вимушене протистояння українській мові, змушує їх приєднуватися до табору супротивників українства та не поважати тих, хто з "патріотичних" міркувань зневажає іншомовних українців. Водночас справжній патріотизм виявляється не лише в мові, а в реальній діяльності, спрямованій на інтереси українського народу, підвищення його добробуту та культури.

Останнім часом стало звичною практикою розігрувати "мовну карту" проти української мови задля підвищення рейтингів партій та їхніх лідерів під час виборів. На останніх президентських виборах амбіції політиків майже призвели до розколу суспільства. Це негативно позначається на внутрішньополітичному кліматі та міжнародному іміджі України.

Таким чином, питання реальної конституційності української мови перетворилося на загальнодержавну проблему, що охоплює самопізнання й самотворення народу, мовну політику, мовно-освітні орієнтири суспільства, мову сучасної науки тощо.

Отже, сучасна мовна ситуація засвідчує: лише декларування державного статусу української мови недостатньо для її повноцінного утвердження в усіх сферах суспільного життя. Потрібні дієві механізми реалізації правових документів щодо функціонування української мови, а також урегулювання питань юридичної відповідальності за порушення мовного законодавства.

2. Роль і призначення мови

Важливу роль у становленні української мови як державної відіграє сім'я. Саме родина має пояснити дитині, що не існує мов кращих чи гірших — є краще чи гірше володіння мовою, толерантне чи шовіністичне ставлення до мов і народів. Мова зберігає культурні цінності, мораль, традиції, віру. Обираючи мову, батьки передають дитині відповідне духовне надбання. Сім'я зобов'язана виховувати в дитині толерантність, повагу до прав і свобод людини, знання власних прав і обов'язків та вміння їх узгоджувати в суспільстві. Батьки не мають морального права позбавляти дитину можливості вивчати мову свого народу через власні амбіції.

Функції мови (від лат. functio — виконання, здійснення) — це її призначення, роль і завдання в суспільному вжитку. Основною, визначальною функцією мови є комунікативна. Мова виникла з потреб комунікації, і вся її організація підпорядкована цим потребам. Комунікативна функція є важливим чинником розвитку мови. Наприклад, фонетичні процеси уподібнення та розподібнення відбуваються не безвідносно до умов, а тому, що полегшують вимову слова (асиміляція) або його сприйняття (дисиміляція), тобто діють на користь мовця чи слухача — учасників комунікації. Спілкування — це не лише діалог реальних осіб: текст може бути адресований уявному співрозмовнику, самому собі (внутрішнє мовлення), більшому чи меншому загалу, всьому народові (наприклад, послання Т. Шевченка "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм...").

Для спілкування необхідна думка: мовленнєвий акт нерозривно пов'язаний з актом мисленнєвим. Мова бере активну участь у процесі формування (початкового, ще нечіткого окреслення) та формулювання (чіткого вираження) думки. Таким чином, мова виконує мислеоформлювальну функцію, яка тісно пов'язана з комунікативною, і обидві становлять єдність.

Імпресивна функція (від франц. impressif — такий, що справляє враження) полягає у дії мовлення на адресата незалежно від того, як він її сприймає. Яскравий вияв цієї функції — військові команди. Для її виконання мова має спеціальні засоби: звертання, наказовий спосіб дієслова тощо, які використовуються переважно для досягнення бажаного для мовця результату.

Отже, у визначенні функцій мови немає єдності. У мовознавчих працях зазвичай виділяють такі функції: інформаційну, комунікативну, емотивну, когнітивну.

1. Інформаційна функція полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення знань, накопичених людьми в процесі свідомої діяльності. Її різновидами є функція збереження інформації, контактна функція, функція оформлення культурних цінностей.
2. Комунікативна функція реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум. Комунікативна функція може виступати як самовираження особистості.
3. Емотивна функція охоплює широкий діапазон мовленнєвої поведінки людини. Вона реалізується в художній літературі, ораторському мистецтві, дискусійному мовленні — суперечці, полеміці, пісні, опері тощо.
4. Когнітивна функція — це спогади, роздуми у хвилини відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін.

У працях окремих авторів виділяються також функція впливу на інших людей (прохання, спонукання, наказ, переконання) (В. В. Виноградов), різновидом якої є агітаційна. Психологи виділяють регулятивну функцію мови й мовлення, що спостерігається у зовнішньому та внутрішньому мовленні. Ця функція виконує роль плану поведінки, вчинків суб'єкта: текстовий чи мисленнєвий проект майбутніх дій, проект моральних стосунків, технічні та будівельні проекти тощо. В останні десятиліття зросла увага дослідників до пізнавальної, когнітивної функції мови й мовлення. Виконуючи цю функцію, мова самозбагачується.

Функціональний підхід до мови сприяв становленню теорії мовлення, породив функціональну стилістику, функціональну граматику тощо.

Висновки

Українська мова є ключовим фактором національного державотворення та провідним чинником консолідації України. Тому необхідно відроджувати українську мову, робити все можливе, щоб нею володіли всі, хто проживає на території України. Однак головне — не робити цього насильницькими методами, не примушувати людину розмовляти державною мовою. Потрібні терпіння та заохочення суспільства, насамперед працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, до вивчення й використання української мови.

Державна мовна політика в Україні має відповідати конституційним нормам, міжнародно-правовим зобов'язанням України та стратегії державотворення. Необхідно виробити послідовні та виважені підходи до розв'язання мовних проблем. Важливо не допустити політичних спекуляцій і міжетнічних конфліктів, зберегти стабільність у державі, адже застосування мов має стати чинником єднання, а не розбрату.

Українське суспільство потребує закону для врегулювання проблем у мовній сфері, встановлення загальних засад мовної політики, визначення організаційних і правових основ використання державної мови та мов національних меншин. Необхідно законодавчо закріпити пріоритети розвитку української мови, обов'язковість володіння державною мовою в певних сферах життєдіяльності, але водночас забезпечити вільний розвиток мов меншин.

Перелік джерел

1. Левченко Т. Мова і духовність нації // Українська мова і література в школі. - 2003. - № 5. - C. 67-69
2. Ляхоцька Л. "Хочеш добра своїй нації - не нехтуй рідною мовою..." (І. Огієнко і мова) // Початкова школа. - 1997. - № 12. - C. 1-5
3. Невгодовський А. У мові - пам'ять народу. Мова - код і паспорт нації : Українознавча робота в школах-родинах // Початкова школа. - 2000. - № 6. - C. 29-32
4. Сідько Н. Українська мова : джерело нації і державності // Вісник Книжкової палати. - 2005. - № 10. - C. 55
5. Скільський Д. Українська мова - духовна основа української нації // Визвольний шлях. - 2001. - № 9. - C. 38-43
6. Степанишин Б. Генетичний код нації, або Мова про мову // Вітчизна. - 2002. - № 5-6. - C. 123-130
7. Усик Н. Рідна мова — найбільший скарб нації // Українська мова і література в школі. - 2005. - № 8. - C. 61-64