Моральні норми і принципи у кримінальному праві

Зміст

Вступ
1. Моральні і правові норми
2. Категорії професійної етики
Висновок
Список використаної літератури

Вступ

Те, чим наповнена мораль та її норми, зумовлюється історичним контекстом існування людини, її світоглядом, нагальними потребами, інтересами та місцем у соціальній ієрархії.

У різних життєвих обставинах мораль наповнює конкретним змістом загальнолюдські цінності, які, своєю чергою, залежать від переконань і світоглядних позицій тих, хто послуговується відповідними моральними гаслами. Світогляд складається під впливом уявлень про довкілля, суспільний устрій, людське буття, а також залежить від широти та глибини мислення індивіда. Очевидно, що носієм світогляду виступає людина, а його підґрунтям є загальнолюдські цінності.

Фундаментом загальнолюдського світогляду слугує універсальна мораль, яка проявляється в типових для всіх людей формах поведінки та базових принципах. Варто зауважити, що ці поведінкові елементи та принципи реалізуються не одразу, а в міру накопичення людиною життєвого досвіду.

Універсальна мораль включає компоненти, на які впливають міжлюдські стосунки на різних етапах суспільного розвитку. Ці складові залишалися незмінними впродовж багатьох історичних епох, а їхній моральний сенс практично не зазнавав трансформацій. Вони є своєрідною скарбницею та результатом колосального досвіду, накопиченого людством.

1. Моральні і правові норми

Розглянемо детальніше моральні та правові норми, їхню спільність і відмінності. Існує також третій різновид — морально-правові норми, тобто ті моральні правила, що знайшли своє закріплення в законодавстві. Адже не кожна юридична норма відповідає певній моральній, і зворотна залежність також не завжди простежується. Саме морально-правові норми, на моє переконання, є головним регулятором службових відносин у системі МВС та одним із ключових механізмів професійної етики працівників міліції.

У науковій літературі можна знайти чимало визначень моральних і правових норм.

На мою думку, моральна норма — це загальне правило поведінки, що формується суспільством у процесі його поступового розвитку, підтримується громадською думкою або осудом, регулює службові та суспільні відносини та передбачає можливість альтернативної поведінки.

Право, на відміну від моралі, є більш рухливою системою. Воно швидше реагує на зміни в суспільних відносинах, але також швидше застаріває та потребує оновлення, до того ж через свою формалізованість не завжди охоплює всі аспекти поведінки. Моральні ж норми, які не потребують детальної регламентації, формуються століттями, передаються з покоління в покоління, переростають у звичаї та загальноприйняті цінності, що глибоко вкорінюються у свідомості. Їм властива еволюційність, а штучно насаджені моральні правила не приживаються в суспільстві[1].

Основними інструментами забезпечення моральних норм виступають громадська думка та громадський осуд, які набувають особливого значення в періоди розвитку демократії.

Моральні норми утверджують і підтримують певні соціальні цінності, скеровують особу через приписи та заборони на їх реалізацію соціально прийнятним способом. Це створює можливість вибору поведінки залежно від рівня свідомості індивіда.

Отже, розгалужена система моральних норм, що охоплює правила, зразки поведінки, цінності, оцінки та мотиви, формує певний моральний порядок. Ефективність моральних норм зростає, коли вони діють у взаємодії з правом, узгоджуючись на нормативному та психологічному рівнях. Маючи спільну мету, завдання та принципи, вони стають універсальним правилом поведінки, що свідчить про їхній неантагоністичний характер[2].

Зазвичай правові норми ухвалюються з огляду на моральні засади та справедливість. Тому право в широкому сенсі можна вважати моральним явищем.

Як правова, так і моральна норма мають власну структуру. Структура моральної норми — це об'єктивно зумовлена потребами морального регулювання внутрішня організація, що передбачає поділ на складові елементи та зв'язки між ними. Такими елементами є диспозиція, гіпотеза та санкція.

Диспозиція — це частина норми, яка визначає права чи обов'язки суб'єктів. Вона є центральною, основною частиною, що описує дозволену, обов'язкову або заборонену поведінку.

Гіпотеза — це частина норми, що вказує на умови та обставини, за яких необхідно або можна реалізовувати диспозицію. Ці обставини позначаються як «моральні явища». Призначення гіпотези — окреслити сферу та межі дії диспозиції.

Санкція — це частина норми, яка передбачає заходи громадського осуду в разі порушення диспозиції. Її функція — забезпечувати виконання диспозиції моральної норми.

Моральна норма також спирається на такий вид санкції, як самоосуд. Каральна функція в моралі реалізується через громадську думку (зовнішній примус) та сумління (внутрішній примус). У праві самоосуд чи сумління не відіграють основної ролі для санкції, хоча й враховуються під час вирішення конкретних справ[3].

Окрім обов'язкових елементів, у моральній нормі є факультативні, зокрема заохочення та оцінка.

Заохочення — це частина норми, яка вказує на певні цінності чи блага, що їх суб'єкт може отримати за добровільне виконання диспозиції. Оцінку не слід ототожнювати з санкцією: санкція є наслідком конкретного порушення, тоді як оцінка може характеризувати поведінку особи загалом.

У свідомості людей моральні норми розрізняють за:

• характером диспозиції — уповноважуючі (дозволяючі) вказують на права та можливу поведінку, схвалюючи певні мотиви; зобов'язуючі визначають необхідну з погляду суспільства поведінку; заборонні вказують на неприпустиму поведінку та зобов'язують утримуватися від шкідливих учинків;
• норми повсякденної поведінки орієнтують на втілення соціально-моральних цінностей у практичній діяльності, відображають суспільні потреби у вигляді добрих цілей, активізують мотивацію та спонукають до позитивних дій;
• позиційні норми визначають правомірність дій громадян та дотримання конкретної орієнтації; альтернативні передбачають кілька варіантів дій, оцінка яких є ідентичною, причому вибір одного варіанту виключає інші; обмежувальні полягають у граничних діях, оцінювання яких залежить від ступеня їх здійснення;
• сферою територіальної дії (загальні, локальні); дією на коло суб'єктів (загальні — на всіх однойменних суб'єктів; спеціальні — на певну групу; виняткові — усувають дію норм щодо окремих суб'єктів у передбачених випадках).

Морально-правові норми не потребують детального аналізу, оскільки вони достатньо висвітлені в юридичній літературі як правові норми[4].

2. Категорії професійної етики

У теорії професійної етики важливе значення мають такі категорії, як моральний ідеал, моральна оцінка, моральні почуття, моральні погляди, моральні якості, моральна діяльність, моральні відносини, сфера дії моралі, моральні цінності, моральний конфлікт, моральний вибір, моральна культура, моральний обов'язок, моральні вимоги, моральне переконання, моральна свобода, етичне мислення, моральні потреби, моральний вчинок, моральна свідомість та інші. Моральні категорії ніколи не мають логічно завершеного змісту — кожна людина та кожна історична епоха вкладають у них власний сенс.

Розглянемо деякі з цих категорій. Особливе місце серед них посідає моральний ідеал. Він є абстрактним, уявним утворенням — це зразок моральної поведінки, до якого прагне людина, орієнтир, що визначає спрямованість цілей. Це комплексна, гранично узагальнена норма, яка діє лише тоді, коли глибоко засвоєна індивідуальною свідомістю. Це синтез минулого, теперішнього та бажаного майбутнього. Прикладом може слугувати прагнення українського народу до побудови незалежної, суверенної держави[5].

На мою думку, моральний ідеал — це сукупність високих моральних якостей, притаманних конкретній особі чи суспільній групі, які є орієнтиром у їхній життєдіяльності. Варто підкреслити, що моральний ідеал постійно оновлюється та доповнюється новими моральними вимогами.

Практичне застосування в усіх сферах суспільного життя має така категорія, як моральна оцінка. Її предметом є вчинок, дія, бездіяльність, висловлювання тощо.

Моральна оцінка, на моє переконання, — це ставлення суб'єкта до чинних моральних принципів і норм, а також до здійснюваних моральних учинків.

У професійній діяльності, зокрема працівника органів внутрішніх справ, провідну роль відіграє моральна свобода. Вона передбачає такий вибір поведінки, який відповідає як суспільним вимогам моралі, так і внутрішнім переконанням індивіда.

Вважаю, що моральна свобода — це вільний вибір людиною варіанта поведінки в конкретній ситуації з усвідомленням вимог моральних норм і принципів та відповідальності за свої дії.

Професійна діяльність особи значною мірою визначається її моральними звичками, тобто усталеним способом поведінки в певних ситуаціях, який не викликає негативної реакції; соціальною послідовністю у здійсненні моральних учинків; готовністю до правильного вчинку, умінням без роздумів підпорядковувати особисте суспільному, у критичній ситуації сміливо йти назустріч небезпеці; єдністю внутрішнього настрою та зовнішнього способу дій, що є характерною рисою стійкості моральної поведінки.

Думається, що моральна звичка — це вироблені послідовні, стабільні дії особи в різних ситуаціях відповідно до моральних норм і рівня моральності.

Про моральний вчинок зазвичай говорять як про спонукання особи до певної дії, схвалення чи осуд з погляду морального критерію, «пов'язуючу ланку» в системі моральної свідомості та відносин, момент поведінки.

Видається, що моральний вчинок — це заснована на вимогах позитивної моралі звичайна, властива особі поведінка в конкретних життєвих ситуаціях.

Основними складовими морального вчинку є мотив та намір, які тісно пов'язані з поведінкою, моральними почуттями та переживаннями. Слід зауважити, що кожна особа має власний мотив чи намір, які класифікуються як моральні або аморальні.

Основним мотивом учинку є переконання. Моральні переконання — це невід'ємна індивідуальна гідність особи, важлива ланка, що пов'язує почуття і знання, волю і поведінку.

Моральні переконання можуть передаватися іншій особі, але здебільшого формуються самостійно. Їх формування залежить від життєвого досвіду, рівня соціальної культури, особистих моральних якостей, наукового світогляду тощо.

Важливою категорією моралі є також моральний обов'язок людини. Про нього багато пишуть. Зокрема, вважають, що моральний обов'язок передбачає поєднання зовнішньої поведінки та її внутрішніх спонукань, їхню органічну єдність. Він відображає суспільну необхідність у вигляді певних моральних вимог, які висуваються до окремої особи та особою до суспільства.

Моральний обов'язок — це необхідність певної поведінки суб'єктів, що ґрунтується на моральних вимогах у конкретних життєвих ситуаціях.

Із морального обов'язку випливає моральна відповідальність, під якою розуміють відповідальність за вибір форм поведінки, діалектичну єдність об'єктивних, суспільно значущих і суб'єктивних, особистих елементів, міру того, наскільки глибоко вимоги усвідомлені самою особою та стали ціннісною орієнтацією в діяльності та поведінці.

З моєї точки зору, моральна відповідальність — це вкорінений у загальнолюдських цінностях і забезпечуваний громадською думкою моральний обов'язок особи визнати у випадках неналежної поведінки правомірність позбавлення її певних цінностей.

Моральна відповідальність не знає відомчих та службових бар'єрів, її не можна дозувати «від і до». Якщо людина лише споглядає недоліки навколо себе, вона виявляє відсутність моральної культури, яка відбиває цілісність її морального обличчя. Отже, моральна відповідальність має наставати в будь-якому випадку діяльності чи бездіяльності особи.

Розгляньмо таку моральну категорію, як моральна свідомість. Під нею розумітимемо систему понять, поглядів, уявлень та почуттів особи щодо загальнолюдських цінностей, а також діяльність, пов'язану з вимогами моральних норм.

Думається, що моральна свідомість має такі елементи:

1. За змістом моральних поглядів: інформаційний (когнітивний) — знання моральних норм; оціночний (аксіологічний) — оцінка моралі; регулятивний — психологічна установка щодо поведінки, врегульованої моральними нормами.
2. За формою (способом) відбиття моральної дійсності: поняття про моральні явища; моральні погляди; моральні уявлення; моральні почуття.
3. За територіальною поширеністю: загальна моральна свідомість; локальна (місцева, релігійна) моральна свідомість.
4. За рівнем відбиття моральної дійсності: моральна психологія; моральна ідеологія.
5. За суб'єктами (носіями) моральної свідомості: індивідуальна; колективна: а) суспільна, загальносоціальна (загальнонародна); б) національна; в) класова; г) групова.

Моральна свідомість особи тісно пов'язана з моральними потребами. Це — моральна цінність не людини, а норми. З точки зору останньої, оцінюється і все інше, в тому числі людина.

Тому моральні потреби особи — це життєво важливий комплекс соціальних цінностей, необхідний для всебічного розвитку особи та людського спілкування.

Моральні потреби постійно змінюються, оновлюються залежно від розвитку суспільства. Вони не знають меж, із часом, із появою нових цілей, можливостей та мотивів ускладнюються.

В етичній теорії існує така категорія, як моральний конфлікт.

Моральний конфлікт визначається по-різному, зокрема, як зумовлене різним чином усвідомлення гострого протиріччя думок, інтересів, установок, способів досягнення мети різними людьми чи групами, які співпрацюють або безпосередньо спілкуються; як суспільний процес, в якому індивід (група) прагнуть досягти мети (задоволення потреб, реалізація інтересів) шляхом ліквідації, знищення чи підкорення особи іншого індивіда (групи), котрий переслідує ідентичні цілі; як ситуація, в якій суб'єкт діяльності поставлений перед необхідністю вибрати одну із двох взаємно виключених форм поведінки або одну із двох моральних цінностей.

У моєму розумінні, моральний конфлікт — це така ситуація, в якій сторони, що активно розв'язують проблему, стали на шлях приниження гідності та інших моральних якостей один одного.

Психологічна, духовна напруженість зростає в такому ряді конфліктів: між моральною і позаморальною вимогами до поведінки; між двома моральними вимогами (між вимогами двох різних систем моралі та між вимогами однієї і тієї ж системи моралі). Моральний конфлікт остаточно долається не в момент прийняття рішення, переваги в цілях і засобах, а в процесі реалізації цього рішення на практиці, ліквідації чи зміни тієї ситуації, яка його зумовлює[6].

У реальному житті часто мовлять про етичне мислення, його культуру та рівень. Воно характеризує людину і визначає ступінь її моральної культури, професійної моралі. Етичне мислення передбачає уміння оперувати моральними поняттями та оцінками, мотивувати поведінку та вчинки, давати моральні оцінки і характеристики суспільним явищам. Етичне мислення опирається на такі постулати чи парадигми: мораль є там, де є духовно-практичне ставлення суб'єкта моралі до дійсності; моралі немає там, де відсутня «автономія людського духу»; загальнолюдським чинником морального спілкування є золоте правило моральності: «Чого не хочеш сам, не бажай іншому»; необхідним атрибутом є принцип толерантності, терпимості до висловлювання іншої людини, повага до самостійності вибору поведінки; «добро сильніше від зла»; мораль — неминуча цінність людської культури, яку потрібно берегти, примножувати, можлива й екологія моральності; сучасне людство може загинути від бездуховності, спричиненої девальвацією моральних цінностей у результаті зростання жорстокості.

У зв'язку із цим виникає проблема моральної якості особистості. В. Блюмкін запропонував систематизацію моральних якостей особистості. Спочатку він виділяє чотири типи моральних якостей, які мають найбільш чітко виражений моральний зміст: 1) почуття солідарності і товариськості, усвідомлення обов'язку і відповідальності; 2) гуманістичні якості (людяність, доброзичливість, благородство, чуйність, делікатність, свідомість, почуття власної гідності, гордість, скромність та ін.); 3) комплексні якості, які характеризують здійснення особою основних цілей морального регулювання у їх єдності та взаємозв'язку (моральна активність, справедливість та ін.); 4) якості, пов'язані з особливостями морального регулювання поведінки (почуття честі, сорому, чесність, порядність, принциповість, щирість, моральна чистота та ін.).

У нашому дослідженні видається більш доцільним класифікувати моральні якості на позитивні та негативні. У свою чергу як одні, так й інші умовно можна розподілити на два види: загальні і спеціальні (зокрема, професійні). Наприклад, до загальних позитивних моральних якостей належать чесність, порядність, ввічливість, тактовність, доброзичливість, охайність, вихованість, терпіння, гуманізм; до спеціальних позитивних моральних якостей — ерудованість, компетентність, принциповість, людяність, стриманість, рішучість, сміливість, уважність, чуйність, самокритичність тощо.

Загальні негативні моральні якості, як думається, охоплюють нечесність, пияцтво, неуважність, заздрість, цинізм, наклепництво, мстивість, підступність, ненависть та ін. Спеціальні негативні моральні якості складаються з халатності, грубіянства, зловживання, користолюбства, черствості, байдужості, неуважності, лицемірства, бюрократизму, брутальності, кар'єризму, чванства, зради (інтересам служби), зазнайства, боягузтва, фарисейства та ін.

Умовність такого поділу цілком очевидна. Одна і та ж моральна якість (наприклад, хитрість) може бути в кожній із цих чотирьох груп. Але ми виходимо з того, де та чи інша якість найбільше виявляється. Наше завдання полягає у дослідженні здебільшого спеціальних (професійних) моральних якостей (як позитивних, так і негативних).

Висновок

На основі вищенаведених міркувань слід сформулювати визначення моральної культури юриста. Вона полягає в умінні володіти моральними категоріями при виконанні службового обов'язку, рівень яких забезпечує формування високих професійних якостей.

Тобто моральна культура визначає єдність щонайменше двох суспільних явищ — культури та моралі. Це означає, що моральна культура відображає моральну цінність культури, розкриває глибинні взаємозв'язки між культурою і мораллю, є загальнолюдським у моралі та невід'ємною частиною соціальної культури.

Зміст моральної культури юриста полягає в органічній єдності моральних норм і якостей, а також принципів службової діяльності. Крім того, важливу роль відіграють моральна свідомість, моральна активність та моральність нормативної регуляції дій, які здійснює юрист.

Будучи одним із важливих компонентів юридичної деонтології, моральна культура юриста становить систему створення, збереження, обміну і використання моральних цінностей і за допомогою норм, принципів, категорій етики сприяє формуванню індивідуальної правосвідомості правника.

Моральна культура юриста є, з одного боку, наслідком людського спілкування, з іншого — вона остаточно виявляється лише у процесі цього спілкування. У спілкуванні встановлюється духовно-практичний зв'язок між людьми, який характеризує зміст контактів, взаємодії і взаємовпливу людей.

Отже, моральна культура юриста виявляється в активній творчо-правовій діяльності. Вона пронизує культуру юридичних дій, є основою особистої професійної поведінки юриста[7].

Список використаної літератури

1. Біленчук П.Д. Правова деонтологія : Підручник для вищ. навч. закл./ За ред. П.Д.Біленчука; Федерація профспілок України, Академія праці і соц. відносин; ВГО "Нова генерація"; Львів. ін-т внутр. справ; Нац. академія проблем людини. -К.: Атіка, 1999. -318 с.
2. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія : (Стислий курс лекцій)/ І.В.Бризгалов; Міжрегіональна Академія управління персоналом. -К.: Б.в., 1998. -42 с.
3. Гребеньков, Геннадій Васильович Юридична етика : Навчальний посібник/ Геннадій Гребеньков, Дмитро Фіолевський,; М-во освіти і науки України. -К.: Алерта, 2004. -209 с.
4. Гусарєв, Станіслав Дмитрович Юридична деонтологія : (Основи юридичної діяльності: теоретичні, практичні та деонтологічні аспекти): Науково-метод. та навч. посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров. -К.: ВІРА-Р, 1999. -505 с.
5. Кобликов А.С. Юридическая этика : Учебник для вузов/ Александр Семенович Кобликов,. -М.: НОРМА: Инфра-М, 1999. -159 с.
6. Лозовой В.О. Професійна етика юриста/ Нац. юридична акад. України ім. Я. Мудрого . -Х.: Право, 2004. –171 с.
7. Скакун О.Ф. Юридическая деонтология : Учебник/ Под ред. О.Ф.Скакун, . -Х.: Основа, 1999. -304 с.
8. Сливка С. Професійна культура юриста (теоретико-методичний аспект)/ Степан Сливка. -Львів: Світ, 2000. -333 с.