Міжсоюзницькі відносини в 1943-44 роках

1. Англо-американські конференції в Касабланці, Вашингтоні та Квебеку. Висадка союзницьких військ в Італії

Упродовж 1943 року між Лондоном і Вашингтоном тривали інтенсивні переговори щодо питання відкриття другого фронту.

У січні Рузвельт і Черчілль зустрілися в Касабланці. Британський прем'єр наполягав на висадці союзних сил на Балканах, сподіваючись таким чином перешкодити просуванню Червоної Армії вглиб Центральної та Західної Європи. Американський президент відкинув цей план. Підсумком зустрічі стали два ключові рішення:

• розпочати підготовку до операції «Хаскі» — вторгнення на Сицилію. Після належної підготовки союзні війська 10 липня висадилися на острові, практично не зустрівши опору, а згодом перекинули сили на материк. 8 вересня 1943 року Італія оголосила про капітуляцію, проте бойові дії проти німецьких частин продовжувалися;
• Рузвельт і Черчілль узгодили позицію щодо ведення війни проти Німеччини аж до її повної та беззастережної капітуляції.

У травні відбувся ще один раунд переговорів між лідерами США та Британії у Вашингтоні. Там вони ухвалили два головні рішення:

• продовжити наступ у північній Італії та призначити вторгнення в Західну Європу на 1 травня 1944 року. Таким чином, жодна з держав не виконала попередніх обіцянок щодо другого фронту. У відповідь Сталін у листі до Черчілля від 24 червня висловив різкий протест проти таких сепаратних домовленостей. Він наголосив, що йдеться не лише про розчарування радянського уряду, а й про збереження довіри до союзників. Окремо в посланні зазначалося, що на кону — порятунок мільйонів людей в окупованих регіонах Західної Європи та Росії, а також скорочення величезних втрат радянських армій, порівняно з якими жертви англо-американських військ видаються незначними;
• посилити масовані бомбардування території Німеччини. Пізніше в пресі з'явилася інформація, що США планували застосувати першу атомну бомбу проти Дрездена ще в 1945 році, але не встигли до завершення війни в Європі.

У серпні Рузвельт і Черчілль зустрілися в Квебеку, де було ухвалено такі рішення:

• надати найвищий пріоритет операції «Оверлорд» — висадці в Нормандії не пізніше 1 травня 1944 року (цей термін знову не був дотриманий). Одночасно затвердили резервний план «Ренкін» — негайне вторгнення до Німеччини з метою захоплення Берліна раніше за радянські війська. Цей задум був відверто нездійсненним: союзні сили перебували надто далеко від німецьких кордонів;
• досягнуто домовленості про спільні дії проти Японії;
• у таємному порядку обговорювалося питання координації робіт зі створення атомної бомби. Сторони вирішили об'єднати зусилля, зосередивши дослідження в США та залучивши до них британських і полонених німецьких фахівців.

2. Московська і Тегеранська конференції держав антигітлерівської коаліції

З 19 по 30 жовтня 1943 року в Москві проходила конференція союзних держав за участю В. М. Молотова, К. Хелла та А. Ідена. Учасники розглянули ключові питання, що стояли перед коаліцією, та ухвалили відповідні рішення.

1. Центральним питанням стало прискорення завершення війни, а отже — зобов'язання Великобританії та США забезпечити вторгнення своїх армій у Північну Францію навесні 1944 року. Британський військовий представник генерал Г. Л. Ізмей повідомив міністрам, що вторгнення відбудеться за умови «сприятливих кліматичних умов у районі Ла-Маншу» та якщо «німецькі резерви у Франції на момент вторгнення не перевищуватимуть 12 дивізій». Якби такі умови висував радянський Генштаб, перемога над Німеччиною відклалася б надовго.

Радянській делегації не вдалося домогтися від союзників чіткої дати вторгнення в Західну Європу. Вони обмежилися загальним зобов'язанням розпочати операцію «Оверлорд» весною 1944 року. СРСР запропонував зафіксувати в таємному протоколі, що радянський уряд «бере до відома» заяви союзників і сподівається на виконання «плану вторгнення англо-американських військ у Північну Францію весною 1944 р.»

З решти питань порядку денного учасники дійшли повної згоди.

2. Головним документом конференції стала «Декларація чотирьох держав про загальну безпеку» (до неї приєднався посол Китаю в Москві за дорученням свого уряду):

• сторони підтвердили намір продовжувати воєнні дії проти Німеччини та її союзників до їхньої беззастережної капітуляції;
• ухвалено рішення про створення нової міжнародної організації — Організації Об'єднаних Націй — та початок спільної роботи чотирьох держав над проєктом Статуту ООН;
• міністри підтвердили намір своїх урядів зміцнювати єдність і співробітництво держав як під час війни, так і в післявоєнний період.

3. Щодо післявоєнного устрою Німеччини США й Англія пропонували розділити країну на п'ять або три окремі держави. Радянський міністр виступив проти, зауваживши: «Гітлери приходять і зникають, а народ німецький, держава німецька залишаються». Питання вирішили передати на вивчення до Європейської Консультативної Комісії в Лондоні, створення якої запропонував Радянський Союз.

4. Ухвалено «Декларацію про Австрію», згідно з якою аншлюс гітлерівською Німеччиною оголошувався «неіснуючим і недійсним». Сторони домовилися забезпечити «відновлення вільної та незалежної Австрії», водночас зазначивши, що вона несе відповідальність за участь у війні на боці Німеччини.

5. «Декларація про Італію» підтверджувала намір союзників знищити фашизм і встановити в країні демократичний режим. Для визначення післявоєнного устрою Італії вирішили створити Консультативну Раду.

6. Прийнято декларацію про відповідальність гітлерівців за скоєні звірства. «Велика трійка» — Й. В. Сталін, Ф. Д. Рузвельт і У. Черчілль — від імені 32 Об'єднаних націй підписала документ, вимагаючи суду над воєнними злочинцями в країнах, де вони чинили свої злочини.

7. Міністри домовилися про підготовку зустрічі глав урядів у Тегерані.

Оцінюючи підсумки Московської конференції, Рузвельт назвав її рішення «видатним досягненням». Черчілль, своєю чергою, зазначив, що «нас запалюють результати конференції в Москві».

Московська конференція стала першою офіційною зустріччю міністрів закордонних справ СРСР, США та Англії. Вона засвідчила єдність і міць антигітлерівської коаліції. Після неї вище командування армії США почало рішуче вимагати від уряду виконання обіцянки про відкриття другого фронту у Франції. Оперативне управління штабу армії США в доповіді Рузвельту 8 листопада 1943 року наголошувало: «Відмову від угод не можна більше терпіти... Етап балаканини закінчено, — треба, як каже англійське прислів'я, або тягти рибу, або різати принаду».

28 листопада — 1 грудня 1943 року в Тегерані відбулася перша зустріч «Великої трійки» — Й. В. Сталіна, Ф. Д. Рузвельта й У. Черчілля. Перед цим Рузвельт і Черчілль зустрілися в Каїрі, де британський прем'єр знову порушив питання про «балканський варіант». Цього разу Рузвельту не склало труднощів остаточно відкинути його домагання: напередодні німецькі війська розгромили британські десанти біля Греції. Рузвельт підкреслив, що англо-американські війська вже спізнилися, адже Червона Армія перебувала за 60 км від Праги та 40 км від Бессарабії.

Тегеранська конференція глав урядів СРСР, США й Англії проходила на території радянського посольства, де проживали Сталін і Рузвельт (за запрошенням Сталіна через загрозу диверсії з боку гітлерівських агентів).

Конференція ухвалила низку важливих узгоджених документів.

1. Воєнні рішення Тегеранської конференції були спрямовані на прискорення завершення війни. Нарешті було більш-менш точно визначено початок операції «Оверлорд» у Нормандії — травень 1944 року (проте й цей строк союзники не дотримали: операція розпочалася 6 червня). Показово, що американські військові радники категорично попереджали Рузвельта: «Якщо ми не зможемо повідомити росіянам точної дати вторгнення у Францію, то немає рації продовжувати конференцію». На той час уже стало очевидно, що Радянський Союз може самотужки розгромити Німеччину.

2. До цих рішень, розроблених штабами союзників, додано «Декларацію трьох держав», ухвалену наприкінці конференції. У ній наголошувалося, що наступ союзних армій буде нещадним — зі Сходу, Заходу й Півдня — і триватиме до беззастережної капітуляції Німеччини.

Декларація проголосила взаєморозуміння «Великої трійки» та твердий намір їхніх народів спільно працювати як під час війни, так і в мирний час. «Ми, — говорилося в Декларації, — від'їжджаємо друзями за духом і метою».

3. Щодо повоєнної долі Німеччини Рузвельт знову висунув «проект Моргентау» — про розчленування країни на 5 держав. Черчілль пропонував створити Дунайську федерацію з частин Німеччини та сусідніх країн. Сталін виступив проти, підтримуючи ідею єдиної, демократичної й миролюбної Німеччини. Вирішили повернутися до цього питання пізніше.

4. У «Декларації трьох держав про Іран» союзники домовилися зберегти його суверенітет, вивести радянські й англійські війська після війни та надати Ірану фінансову й економічну допомогу.

5. «Велика трійка» обмінялася думками щодо Польщі. Радянський Союз пропонував установити західні кордони Польщі по річках Одеру й Нейсе, а східний — по «лінії Керзона». Питання про польський уряд залишилося відкритим. Сторони в принципі домовилися про передання Радянському Союзу областей Кенігсберга й Мемеля, а також частини італійського військово-морського флоту.

6. Радянська делегація в таємному протоколі зазначила, що після капітуляції Німеччини СРСР вступить у війну проти Японії.

Міжнародне значення Тегеранської конференції, попри певні суперечності між учасниками, було величезним. Її рішення передбачали не лише прискорення завершення війни в Європі, а й перспективи розвитку європейських країн у мирний час. Конференція «Великої трійки» підтвердила силу та єдність антигітлерівської коаліції й започаткувала новий етап її діяльності.

3. Конференція в Думбартон-Оксі й вироблення Статуту ООН

1944 року під час конференції в Думбартон-Оксі (США) Велика Британія, США, СРСР і Китай ухвалили рішення про заміну Ліги Націй на Організацію Об'єднаних Націй.

На початку переговорів американці запропонували запровадити в Раді Безпеки правило одностайності. Колишній державний секретар США К. Хелл у мемуарах писав: «...у нас не було сумніву стосовно того, що голосування постійних членів Ради у питаннях, які стосуються безпеки, повинно бути єдиноголосним. Мова йшла про так зване право "вето". США є ініціаторами права вето, яке витікає з потреби одностайності п'яти держав». Коли ж англійці спробували заперечити, американці заявили, що «без цієї умови буде важко, чи взагалі неможливо провести весь план через Сенат». У вступній промові Хелл також наголосив, що збереження миру та безпеки в майбутньому є головною метою міжнародної співпраці. «У Московській декларації, — казав він, — кожний уряд також взяв на себе частину відповідальності за керівництво у створенні міжнародної організації, переслідуючи цю мету, шляхом спільних дій усіх миролюбних держав».

На конференції делегація США підтвердила, що рішення Ради Безпеки матимуть силу лише за умови одностайності всіх постійних членів — СРСР, США, Англії, Китаю, Франції. Однак вона запропонувала один виняток: якщо в суперечці задіяний будь-хто з членів Ради, він не повинен брати участі в голосуванні. На засіданні 28 серпня 1944 року американський представник Є. Стеттініус заявив, що сторона, незалежно від її статусу в Раді, не повинна голосувати при вирішенні питання, у якому вона зацікавлена. Англійці зайняли подібну позицію. Ця пропозиція насторожила радянську делегацію, оскільки такий порядок голосування не створював достатніх гарантій проти можливих зловживань з боку окремих держав. Враховуючи імперіалістичні повадки правлячих кіл США та Англії, не можна було виключати, що західні держави спробують ухвалити рішення про застосування військових чи економічних санкцій або розрив дипломатичних стосунків з будь-якою державою у власних корисливих цілях, які не мають нічого спільного із завданням збереження миру та безпеки.

Голова радянської делегації А. А. Громико у своєму виступі підкреслив, що для підтримання миру та безпеки недостатньо лише бажання приборкати агресора чи застосувати проти нього силу. Щоб забезпечити мир і безпеку, необхідно мати ресурси, за допомогою яких можна запобігти агресії чи придушити її та зберегти міжнародний порядок. Тому всі, кому дорогі воля та незалежність, мають зробити висновок: ці цінності можна зберегти лише за умови, що майбутня Міжнародна організація безпеки ефективно використає всі ресурси, які є в розпорядженні членів організації, і насамперед ресурси таких великих держав, як Радянський Союз, США та Великобританія.

«Єдність усіх союзників, проявлена в боротьбі проти спільного ворога, — заявив голова радянської делегації, — та їхні намагання зберегти мир у майбутньому є гарантією того, що теперішні переговори дадуть позитивні результати. Вони є першим кроком на шляху, який веде до будівництва, у якому зацікавлені всі волелюбні держави світу, заради утворення ефективної міжнародної організації з питань збереження миру та безпеки».

Голова англійської делегації А. Кадоган зазначив, що є всі підстави бути вдячними Радянському Союзу, з ініціативи якого було прийнято рішення про організацію цих переговорів. З позиції, яку займав уряд СРСР на Московській конференції, «було зрозуміло, що він надає великого значення створенню системи, призначеної для запобігання повторенню нацистсько-фашистської агресії».

За столом переговорів у Думбартон-Оксі зібралися представники держав, інтереси та політичні прагнення яких щодо післявоєнного устрою світу суттєво різнилися.

Радянська дипломатія ставила перед собою високе завдання — організацію вільного від збройних конфліктів миру, у якому народи СРСР та всього світу могли б спокійно займатися своєю працею. Вона виходила з того, що міжнародна організація має ґрунтуватися на принципах суверенної рівності її членів і служити інтересам загального миру та безпеки.

Інтереси ж монополістичних кіл американської та англійської буржуазії полягали в забезпеченні гегемонії своїх держав у післявоєнному світі за рахунок інших країн. Про це відверто йдеться в мемуарах державного секретаря США К. Хелла, який у травні 1944 року в розмові з групою американських сенаторів прямо заявив, що в разі відмови від створення Міжнародної організації безпеки чи неучасті в ній США будуть позбавлені свого панівного становища.

Однак, попри всю різноманітність класових позицій та ідеологій, учасників конференції об'єднувало спільне прагнення до співпраці, необхідної для перемоги над фашистською Німеччиною та її союзниками, а також до створення системи колективної безпеки для збереження миру в майбутньому. Цей фактор сприяв результативності переговорів.

На конференції швидко досягли домовленості щодо цілей і принципів діяльності основних органів Міжнародної організації безпеки. Головною метою було визначено «підтримання міжнародного миру та безпеки та прийняття з цією метою ефективних колективних заходів для запобігання та ліквідування загрози миру та придушення актів агресії чи інших порушень миру та забезпечення мирними заходами врегулювання міжнародних суперечок, які можуть призвести до порушення стану безпеки».

Важливими цілями організації також було визначено розвиток дружніх відносин між націями та здійснення міжнародної співпраці у сфері економічних і соціальних питань.

Радянська делегація, враховуючи негативний досвід Ліги Націй, чия діяльність була перевантажена розглядом гуманітарних проблем, спочатку виступала за створення окремої організації з економічних і соціальних питань. Однак наполягати на своїй точці зору вона не стала, оскільки йшлося не про принципові протиріччя, а лише про організаційні форми. Розподіл функцій у сфері міжнародної економічної та соціальної співпраці був прийнятий без перешкод.

Було домовлено, що Міжнародна організація безпеки діятиме відповідно до таких принципів:

1. організація заснована на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав;
2. усі члени організації повинні виконувати взяті на себе зобов'язання;
3. усі члени організації повинні утримуватися у своїх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування будь-яким способом, несумісним із цілями організації;
4. усі члени організації надаватимуть їй усіляку допомогу в будь-якій дії, що відповідає положенням Статуту;
5. усі члени організації повинні утримуватися від надання допомоги будь-якій державі, проти якої організацією вжито заходів превентивного чи примусового характеру;
6. організація забезпечить, щоб держави, які не входять до неї, діяли відповідно до її принципів.

Вирішено утворити Економічну та Соціальну Раду як діючий орган під керівництвом Генеральної Асамблеї. Однак серед основних органів вона не згадувалася, чим підкреслювалося, що на перший план висуваються завдання забезпечення миру та безпеки.

Обговорюючи склад і повноваження Генеральної Асамблеї, делегації дійшли згоди, що цей орган складатиметься з представників усіх держав-членів. Кожна держава матиме в Асамблеї один голос, Асамблея збиратиметься на регулярні сесії. Вона обиратиме непостійних членів Ради Безпеки, членів Економічної та Соціальної Ради, обиратиме спільно з Радою Безпеки членів Міжнародного Суду, за рекомендаціями Ради Безпеки призначатиме генерального секретаря та затверджуватиме бюджет організації. Для прийняття рішень із цих питань встановлено більшість у дві третини голосів, а для організаційних питань — проста більшість.

Делегація США запропонувала, щоб при ухваленні рішень щодо бюджету та розподілу витрат кожна держава-член мала кількість голосів, пропорційну її участі у витратах організації. Ця пропозиція явно ущемляла права малих та економічно слаборозвинених країн. Відстоюючи демократичні принципи, радянська делегація виступила проти, але протест було відхилено.

До компетенції Генеральної Асамблеї віднесено не лише розгляд та обговорення загальних принципів і питань підтримання міжнародного миру та безпеки, а й право давати рекомендації з таких питань. Зокрема, делегати уточнили, що до них належать принципи врегулювання озброєнь та роззброєння.

Генеральна Асамблея уповноважувалася приймати до організації нових членів за рекомендацією Ради Безпеки та створювати органи, необхідні для виконання своїх функцій.

Радянській делегації вдалося наполягти на прийнятті положення, спрямованого на зміцнення дієвості Статуту та недопущення його порушень. СРСР запропонував надати Генеральній Асамблеї право виключати за рекомендацією Ради Безпеки держави, які порушують Статут, як дисциплінарний захід. Спочатку ця пропозиція викликала негативну реакцію США та Великобританії, однак очевидність збитків від потурання порушенням Статуту змусила англійських та американських делегатів погодитися з доводами радянської сторони.

Список використаної літератури

1. Баффа Дж. История Советского Союза. Т.2. От Отечественной войны до положения второй мировой державы. Сталин и Хрущев. 1941 - 1964 гг.: Пер. с итал. -- 2-е изд. М., 1994. -- 632 с.
2. Дюрозель Жан-Батіст. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів / Пер. з фр. Є. Марічева, Л. Погорєлова, В. Чайковського. - К., 1995. -- 903 с.
3. История международных отношений и внешней политики СССР: В 3-х томах: Т.1 / Под ред. И. А. Кирилина. -- М., 1986.- 416 с.
4. Киссинджер Г. Дипломатия. Пер. с англ. В. В. Львова / Послесл. Г. А. Арбатова. - М., 1997. - 848 с.
5. Коппель О. А., Пархомчук О. С. Міжнародні відносини ХХ століття. - К., 1999. - 255 с.
6. От "Барбароссы" до "Терминала": Взгляд з Запада / Сост. Ю. И. Логинов: Перевод.- М., 1988. -- 463 с.
7. Переписка Председателя Совета Министров СРСР с президентом США и премьер-министрами Великобритании во время Великой Отечественной войны. 1941 -- 1945 гг. В 2-х т. - М., 1989.
8. Цвєтков Г. М. Міжнародні відносини і зовнішня політика в 1917-1945 рр.: Навч. посібник. -- 1997. - 232 с.
9. Корінєв В. Л. Цінова політика підприємства: Монографія. — К.: КНЕУ, 2001.
10. Современная экономика. Учебный курс / Под ред. О. Ю. Мамедова. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1997.
11. Тормоса Ю. Г. Ціни та цінова політика: Навчальний посібник. — К.: КНЕУ, 2001.
12. Цены и ценообразование: Учебник. - 3-є изд. / Под ред. В. Е. Есипова. — СПб: Интер, 1999.
13. Шкварчук Л. О. Ціни і ціноутворення: Навч. посібник. — К.: Кондор, 2003.
14. Юровский Б. Государственное регулирование цен // Харьков. Энциклопедия бухгалтера и экономиста, 2001, №17(сентябрь 2001). - С. 45-49, 76-80. Юровский Д. Как правильно определять цену // Харьков. Энциклопедия бухгалтера и экономиста, 2002, №11(июнь2002). - С. 12-16, 23-27.