Міжнародний кредит

Вступ

Упродовж останнього періоду помітно активізувалося входження національної фінансової системи до глобальної: держава, підприємницькі структури та банківські установи швидко збільшували обсяги зовнішніх активів і зобов'язань (на початок 2007 року валовий зовнішній борг України сягнув 38,8 млрд дол. США, зросли за рік на 8,2 млрд дол.). За таких обставин особливо важливими стають питання формування теоретико-методологічних основ розвитку міжнародних кредитних відносин, визначення місця та ролі міжнародного кредиту в глобальній валютно-фінансовій системі, а також окреслення головних тенденцій і закономірностей руху капіталів між державами.

У межах дослідження розкрито можливі вигоди та ризики інтеграції національної фінансової системи у світову; підтверджено зростання значення міжнародного кредиту та досліджено його структурні елементи; окреслено ключові фактори підвищення нестабільності світової валютно-фінансової системи та запропоновано заходи для посилення керованості зовнішньоборговими процесами в Україні.

Міжнародний кредит являє собою переміщення позичкового капіталу в межах міжнародних економічних відносин, що передбачає надання валютних або товарних ресурсів на засадах повернення, строковості та виплати відсотків. Сторонами таких відносин виступають приватні компанії (банки, фірми), державні органи, уряди, а також міжнародні та регіональні фінансово-кредитні установи. Об'єктивною передумовою виникнення міжнародного кредиту стали вихід виробництва за національні кордони та посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків. Інтенсифікація світогосподарських відносин і поглиблення міжнародного поділу праці спричинили зростання обсягів, подовження та урізноманітнення строків міжнародного кредитування.

1. Міжнародний кредит у світовій валютно-фінансовій системі

Міжнародний кредит перетворився на невід'ємну частину процесів фінансової глобалізації та інтеграції національних фінансових систем різних країн, що особливо посилилися в 1990-х роках. Глобалізації світової валютно-фінансової системи в останнє десятиліття сприяли: здешевлення поширення та обробки інформації, що розширило можливості використання різноманітних фінансових інструментів у міжнародних операціях; лібералізація національних фінансових систем і послаблення обмежень на операції з капіталом у країнах, що розвиваються, та з перехідною економікою; зростання торговельних потоків між державами, що супроводжувалося активнішим кредитуванням зовнішньоторговельних операцій.

Багато дослідників відзначають, що фінансова глобалізація сприяє економічному зростанню через збільшення внутрішніх заощаджень, зниження вартості капіталу, передачу технологій із розвинутіших країн та розбудову національних фінансових інститутів. В умовах фінансової глобалізації для підприємств і банків, які отримують іноземний капітал, розширюється вибір фінансових альтернатив, зменшується вартість залучення ресурсів, збільшується коло потенційних інвесторів і зростає ліквідність фінансових інструментів.

С. Шмуклер обґрунтовує думку, що головним досягненням фінансової глобалізації варто вважати розвиток національних фінансових систем у країнах, що розвиваються, та з перехідною економікою. По-перше, фінансова глобалізація відкриває доступ до значних обсягів міжнародного капіталу та сприяє підвищенню якості позикових ресурсів у межах національної економіки. По-друге, вона стимулює формування сучасної фінансової інфраструктури, що пом'якшує проблеми асиметричності інформації.

Отже, теоретично фінансова глобалізація має суттєві позитивні ефекти та може бути чинником прискорення економічного розвитку. Однак емпіричні дослідження, спрямовані на оцінку результатів фінансової глобалізації, не дали однозначних висновків [7, c. 104-105].

Відсутність чітко підтвердженого позитивного впливу міжнародного кредитування на довгострокове економічне зростання свідчить про те, що поряд із вигодами фінансова інтеграція приносить і певні втрати, які значною мірою нівелюють здобутки. Загальновизнаним негативним наслідком фінансової глобалізації є посилення макроекономічної волатильності. Вона підвищує чутливість економік країн, що розвиваються, та перехідних економік до зовнішніх шоків. У таких умовах ризики фінансової інтеграції тісно пов'язані з імовірністю виникнення фінансових криз.

Експерти Світового банку вказують, що зростання частоти та глибини фінансових криз в умовах фінансової глобалізації зумовлене такими чинниками:

— недосконалістю міжнародного ринку капіталів, що породжує стадну поведінку інвесторів, спекулятивні атаки, нераціональні дії, "мильні бульбашки" тощо. Проблеми, пов'язані з асиметричністю інформації, іноді запускають механізми фінансових криз навіть у країнах зі стабільним макроекономічним середовищем. Наприклад, якщо інвестори вважають обмінний курс нестійким, вони можуть розпочати спекулятивні атаки на валюту та спровокувати кризу платіжного балансу навіть без реальних економічних підстав.

— Орієнтацією на зовнішні джерела розвитку, зокрема надмірним залученням іноземного капіталу, що призводить до фінансових труднощів та економічного спаду у разі зміни настроїв іноземних інвесторів. Відомо, що глобальні економічні фактори значною мірою визначають обсяги припливу іноземних капіталів до країн, що розвиваються. Особливо важливу роль відіграє динаміка світових відсоткових ставок. Циклічний розвиток економік розвинутих країн та прагнення до диверсифікації фінансових інструментів у провідних фінансових центрах також впливають на надходження позикового капіталу до менш розвинутих країн.

— "Ефектом зараження" в умовах нерегульованого руху приватних капіталів між країнами. Паніка та стадна поведінка інвесторів є своєрідними каналами передачі фінансових шоків між ринками різних країн. В основі стадної поведінки лежить проблема асиметричності інформації: брак інформації або висока вартість її отримання змушує інвесторів формувати цінові очікування на основі реакції інших учасників ринку. Тому фінансові потрясіння в одному регіоні майже миттєво поширюються на фінансові ринки країн зі схожими соціально-економічними умовами [11, c. 217-218].

Надмірне залучення зовнішніх позик може створювати загрози для макроекономічної стабільності, оскільки підвищує вразливість національної фінансової системи до зовнішніх шоків. Нарощування зовнішньої заборгованості супроводжується зростанням валютних ризиків та ризиків рефінансування боргу. Обсяги короткострокового боргу та боргу в іноземній валюті вважаються основними індикаторами вразливості фінансової системи країни до зовнішніх впливів. Останні фінансові кризи та випадки "фінансового зараження" у світовому масштабі були тісно пов'язані з розміром зовнішнього національного боргу та проблемами його стійкості.

Великі зовнішньоборгові зобов'язання підвищують потенційні ризики, пов'язані з неочікуваними змінами фінансових уподобань інвесторів. Дж. Сорос зазначав, що в нестабільні часи капітал схильний повертатися до місця свого походження; це одна з причин того, що збої у глобальній капіталістичній системі непропорційно більше впливають на периферію, ніж на центр.

Для зваженого управління борговими ризиками слід уникати заходів внутрішньої економічної політики, які стимулюють надмірні зовнішні запозичення. Зокрема, в Україні застосовується дискримінаційний підхід до ресурсів, залучених банками на внутрішньому ринку, порівняно з ресурсами, залученими на міжнародному ринку позикових капіталів. Так, строкові вклади, а також вклади на вимогу та кошти на поточних рахунках банків підлягають частковому резервуванню у розмірі 4 % і 6 %, а кошти, залучені українськими банками за кордоном у вигляді синдикованих кредитів або від розміщення єврооблігацій, резервуванню не підлягають. Для дестимулювання нарощування зовнішніх боргів доцільно поширити нормативи обов'язкового резервування на кошти, залучені банками з-за кордону у вигляді кредитів іноземних банків. Вирівнювання резервних вимог щодо ресурсів, залучених на внутрішньому та зовнішньому ринках, зменшуватиме привабливість зовнішніх джерел фінансування для комерційних банків та спонукатиме їх до активнішого залучення ресурсів на внутрішньому ринку [16, c. 56-57].

2. Форми міжнародного кредиту

Однією з головних тенденцій розвитку сучасних світогосподарських зв'язків є широке використання кредиту в міжнародних розрахунках. Ця тенденція значно посилилася в останні десятиліття. Якщо в 1937 р. на умовах кредиту експортувалося лише 1,5 % машинно-технічних товарів, то на початку 60-х років — 50 %, а на початку 90-х — 75 % експорту цієї продукції у світі. Надання кредитів імпортерам сьогодні є звичним засобом реалізації продукції на світовому ринку та однією з найпоширеніших форм сучасних світогосподарських зв'язків. Тому не дивно, що на світовому ринку експортні кредити часто є ефективнішим інструментом боротьби за ринки збуту, ніж ціна, якість товару чи строки поставок.

Міжнародний кредит — це надання у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці це здійснюється шляхом надання валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності та виплати процентів, переважно у вигляді позик.

Залежно від об'єктів кредитування міжнародні кредити поділяються на комерційні та фінансові.

Комерційний кредит — це первинна форма кредиту, зокрема в зовнішній торгівлі, яку також називають фірмовим кредитом або кредитом постачальника. У цьому випадку позикова операція поєднана з купівлею-продажем товару, а рух позикового капіталу — з рухом товарного капіталу. Саме тому комерційний кредит, який є найбільш "зв'язаною" формою кредиту, досить широко використовується в міжнародній торгівлі. Однак через обмежені фінансові можливості ця форма кредитування практично не застосовується при взаємних поставках інвестиційних товарів, призначених головним чином для модернізації та реконструкції виробництва, оновлення його технологічної структури.

Фінансовий кредит — це надання засобів у грошово-валютній формі: облігаційні позики, що розміщуються на міжнародному та національному ринках позикового капіталу за допомогою банків і можуть надаватися у валютах країни-кредитора та країни-боржника, а також в інших валютах [15, c. 42-43].

Важливою характеристикою сучасних світогосподарських зв'язків є швидке зростання міжнародного кредиту та перетворення міжнародного ринку позикових капіталів на центральний елемент міжнародних економічних відносин. Інтернаціоналізація виробництва та капіталу, розширення діяльності транснаціональних корпорацій потребують не лише вільного обміну однієї валюти на іншу, а й потужних джерел безперебійного міжнародного фінансування, відносно незалежних від національних систем. Саме тому значного розвитку набув міжнародний ринок позикових капіталів як система відносин з приводу акумуляції та перерозподілу позикового капіталу між країнами, що є сукупністю кредитно-фінансових установ і фондових бірж, які надають позики та кредити іноземним контрагентам.

Міжнародний ринок позикових капіталів не лише продовжує зростати абсолютно, а й характеризується постійною зміною структури та вдосконаленням механізму. Так, ще в 70-х роках, у зв'язку з енергетичною кризою, різко зросла роль деяких країн, що розвиваються, на світових ринках позикового капіталу, однак невдовзі їх значення помітно ослабло. А криза платоспроможності переважної більшості країн, що розвиваються, призвела до їх практичного витіснення з міжнародного ринку позикових капіталів, де, як і раніше, переважають представники розвинутих країн. Це зумовило появу тенденції до сек'юритизації — переважання на ринку позикових капіталів емісії цінних паперів над банківськими кредитами, оскільки останні є менш привабливими для представників промислово розвинутих країн.

Залежно від того, хто виступає кредитором, розрізняють кредити приватні, урядові та кредити міжнародних і регіональних організацій.

Приватні кредити надаються приватними фірмами та банками й у свою чергу поділяються на фірмові та банківські.

Урядові кредити (міжурядові, державні позики) надаються урядовими кредитними установами.

Кредити міжнародних організацій надаються переважно через Міжнародний валютний фонд, структури Світового банку, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), регіональні банки розвитку країн "третього світу" та інші кредитно-фінансові інституції. Причому МВФ та СБ виступають не лише як великі кредитори, а й як координатори міжнародного кредиту.

Змішані кредити — це кредити, в яких беруть участь приватні підприємства, компанії та відповідні державні органи.

Транснаціональні корпорації використовують приватні форми кредиту для розширення ринків збуту своїх товарів та послуг, як важливий фактор успішного ведення конкурентної боротьби з іншими країнами — експортерами капіталу. В останні десятиліття різко зросла "прив'язаність" кредитів до експортних поставок із країни-кредитора. Нерідко вся позика має бути використана для придбання товарів виключно в країні, що надає кредит [2, c. 84-86].

Державна форма міжнародних кредитів, як правило, готує ґрунт для приватних інвестицій, оскільки надання кредиту тій чи іншій країні часто пов'язується з питанням надання пільг національним корпораціям країни-кредитора, концесій на розробку природних багатств у країні-позичальниці.

За своїм цільовим призначенням міжнародні кредити поділяються на виробничі й невиробничі.

До виробничих кредитів належать кредити, призначені для розвитку економіки країни, що їх одержує: для закупівлі промислового обладнання, матеріалів, ліцензій, "ноу-хау", оплати виробничих послуг, забезпечення внутрішньоторговельних операцій та інших господарських потреб.

Невиробничі кредити використовуються на утримання державного апарату, армії, закупівлі зброї, погашення зовнішньої заборгованості за раніше одержаними кредитами тощо.

Залежно від строків кредити поділяють на короткострокові (до 1 року); середньострокові (від 1 до 5 років); довгострокові (понад 5 років). У ряді випадків середньостроковими вважаються кредити до 7 років, а довготерміновими — понад 7 років.

Можливі й інші варіанти розподілу кредиту за строками. При цьому термін кредиту може бути повний, коли він розраховується від моменту надання до повного погашення цієї позики, і середній, коли визначається період, на який у середньому припадає вся сума кредиту.

За умовами використання кредити бувають разові, що надаються на певну суму і погашаються у визначений строк, і поновлювальні, коли визначаються ліміт кредиту і загальний строк користування ним, а погашена частина автоматично поновлюється.

За способом погашення кредити поділяються на пропорційні (погашення кредиту здійснюється рівними частками протягом певного терміну), прогресивні (суми погашення наростають) і одночасні (погашення кредиту здійснюється в один визначений строк).

Залежно від способу забезпечення кредити бувають забезпечені й бланкові.

Забезпечені кредити — кредити, коли формою їх забезпечення є товари, товарно-розпорядчі документи, акредитиви, виставлені на користь експортерів, акцептовані імпортерами тратти чи векселі, гарантовані третіми особами, гарантії промислових і торговельних компаній, банків та ін.

Бланкові кредити не мають забезпечення, а надаються під зобов'язання імпортера погасити кредит або у визначений строк, або в разі настання певних умов. Такі кредити експортери надають імпортерам при поставках товарів із розрахунком за відкритим рахунком.

Залежно від умов реалізації кредити бувають готівкові, коли позика зараховується на рахунок імпортера, й акцептні, коли позику одержує експортер або імпортер шляхом передачі банку своїх векселів, виставлених на цей банк [5, c. 268-270].

Міжнародний кредит виконує багато важливих функцій: стимулює експорт товарів та послуг, створює сприятливі умови для розширення приватних іноземних інвестицій, служить важливим знаряддям одержання прибутку у вигляді процентів від країн-боржників, сприяє розвитку міждержавних господарських зв'язків та поглибленню процесів міжнародної економічної інтеграції.

Міжнародний кредит виконує певні функції, які відображають специфіку руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин:

1. Перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення. Через механізм міжнародного кредиту позичковий капітал потрапляє в ті сфери, яким віддають перевагу економічні агенти з метою отримання прибутків. Тим самим кредит сприяє вирівнюванню національного прибутку в середній прибуток і підвищенню його маси.

2. Економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків через заміну справжніх грошей кредитними, а також шляхом розвитку і прискорення безготівкових платежів, заміни готівкового валютного обігу міжнародними кредитними операціями. На основі міжнародного кредиту виникли кредитні кошти міжнародних розрахунків — векселі, чеки, а також банківські перекази, депозитні сертифікати та ін. Економія часу обігу позичкового капіталу в міжнародних економічних відносинах збільшує час продуктивного функціонування капіталу, забезпечуючи розширення виробництва і зростання прибутків.

3. Прискорення концентрації і централізації капіталу. Завдяки залученню іноземних кредитів прискорюється процес капіталізації додаткової вартості, розсуваються межі індивідуального нагромадження, капітали підприємців однієї країни збільшуються за рахунок приєднання до них коштів інших країн.

Значення функцій міжнародного кредиту нерівноцінне і змінюється в міру розвитку національного і світового господарства. У сучасних умовах міжнародний кредит виконує функцію регулювання економіки і сам є об'єктом регулювання [12, c. 173-175].

Висновки

Отже, як елемент механізму дії закону вартості міжнародний кредит знижує індивідуальну вартість товарів порівняно з їхньою суспільною вартістю, наприклад, на основі впровадження імпортного устаткування, купленого в кредит.

Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях: при перетворенні грошового капіталу у виробничий у результаті експорту устаткування, сировини, палива; у процесі виробництва у формі кредитування під незавершене виробництво; при реалізації товарів на світових ринках.

Джерелами міжнародного кредиту є: тимчасово вивільнена в підприємств у процесі кругообороту частина капіталу в грошовій формі; грошові нагромадження держави й особистого сектора, що мобілізуються банками. Міжнародний кредит відрізняється від внутрішнього міждержавною міграцією й укрупненням цих традиційних джерел за рахунок їх залучення з ряду країн. Хоча міжнародний кредит опосередковує рух товарів, послуг і капіталів у зовнішньому обігу, рух позичкового капіталу за національним кордоном є відносно самостійним стосовно товарів, вироблених за рахунок позичкових коштів. Це зумовлено погашенням кредиту за рахунок прибутку від експлуатації введеного в дію за допомогою позичкових коштів підприємства, а також використанням кредиту в некомерційних цілях.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Людмила Горбач, Олексій Плотніков. - К.: Кондор, 2005. - 263 с.
2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук; Міжнар. акад. управл. персонал. - К.: МАУП, 2002. - 214 с.
3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 779 с.
4. Катасонов В. Ю., Морозов Д. С. Проектное финансирование: организация, управление риском, страхование. - М., 2000.
5. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко. - 4-те вид., стереотипне. - К.: Знання-Прес, 2003. - 405 с.
6. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. - Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. - 406 с.
7. Международная торговля: финансы и страхование. - К., 1994.
8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча; Ред. Анатолій Румянцев; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. - К.: Знання-Прес, 2003. - 447 с.
9. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін. - К.: Либідь, 1992. - 190 с.
10. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін. - К.: Либідь, 1992. - 256 с.
11. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Борис Одягайло. - К.: Знання, 2005. - 397 с.
12. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 273 с.
13. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв; За ред. Олександра Устенка. - Тернопіль: Економічна думка, 2002. - 495 с.
14. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т державного та муніципального управління". - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 231 с.
15. Смирнов А. Л., Красавина Л. Н. Международный кредит: формы и условия. - М., 1995.
16. Шмитгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли. - М., 1993.